Історія зарубіжних політичних вчень - Навчальний посібник (Кирилюк Ф.М.)

2. романтизм — реакцІя на просвІтницький рацІоналІзм

 

На перетині XVIII і XIX ст. в Німеччині та інших європейських країнах виник новий напрям у духовній та художній культурах, який отримав назву романтизм. Цей розлом століть був настільки радикальним, що дуже важко знайти йому анало-

 

ги. У 1789 p. розпочалася Велика Французька революція, яка викликала небачений ентузіазм європейських інтелектуалів. У 1792 р. у Франції була повалена монархія і проголошена республіка. У липні 1793 р. король був засуджений до страти і в сер­пні уже всі відчули, що таке терор: сотні тисяч безневинних людей стали жертвами революції. Страшним символом цієї епохи стала гільйотина — стародавній при­стрій для смертної кари, який був вдосконалений ескулапом Ж. Гільйотеном — членом Установчих зборів Франції. Вона знищила всі пацифістські і філантропічні ілюзії просвітницького століття. Сходження Наполеона на вершину слави в 1804 р., проголошення імперії, військові походи, які заточили Європу в пороховий дим і гу­ркіт заліза, перевернули старий континент, внаслідок чого виник новий деспо­тизм — жива докора просвітницькому «ілюмінованому» розуму.

Розчарування в ідеалах Просвітництва внаслідок революційного оновлення сві­ту, заперечення утилітаризму існуючої дійсності, принципів буржуазного практи­цизму, жертвами яких ставала людська гідність, песимістичний погляд на майбут­нє, світогляд «світової скорботи» поєднувалися в романтизмі з прагненнями до гармонії і світопорядку, з пошуками нових, абсолютних і безумовних ідеалів. Гост­рий розрив між ідеалами і гнітючою реальністю викликав у свідомості багатьох ін­телектуалів хворобливо-фантастичне світовідчуття і гірку усмішку над невідповід­ністю мрії та дійсності, доведених у літературі й мистецтві до принципу «роман­тичної іронії».

У Німеччині передісторію романтизму пов'язують з громадським рухом, який у 70-х роках протікав під гаслом «Буря і натиск» (Sturm und Drang). Воно походить від назви однієї із драм Фрідріха Клінгера (1752—1831), яку використав А. Шле-гель як назву цілого руху і який мав на увазі «бурю почуттів», шалений потік при­страстей (Клінгер свою драму спочатку назвав «Суматоха»). Як у названому творі, так і в свідомості багатьох учасників цього руху було протиставлення деїстичного поняття бежественного як «інтелекту вищого розуму» — пантеїзму. Цей підхід та­кож прослідковується в гетівському «Прометеї» і окремих персонажах М. Р. Лейн-ца (1751—1792). Зневага до тиранів, екзальтована свобода, сильні почуття, нестри­мні пристрасті, безкомпромісні характери — все це стало невід' ємною частиною епохи романтизму.

«Штурмовці» зуміли виразити дух цілого народу, стан німецької душі в період історичного перелому. Гердер, Шиллер, Гете, Екобі — всі вони пройшли через «Штурм» і стали класиками романтизму.

У філософії також існує період повернення до класики. Шлейрмахер не тільки зробив переклад платонівських діалогів, але включив їх у філософський дискурс. Шеллінг впевнено використовує теорію ідеї і поняття світової душі. А гегелівська система з' явилась на світ після нового читання класики, усвідомлення сенсу «діа­лектики», які наглядно прослідковуються із Геракліта в гегелівській «логіці».

Щоб зрозуміти сутність романтизму, слід визначити це поняття. В науці існує більше ніж 150 його визначень. Для усвідомлення сутності цього феномену, відомі історики філософії Д. Реале та Д. Антисері запропонували шість істотних рис, при­таманних цьому поняттю: 1) етимологічну генезу терміну з лексико-філологічної точки зору; 2) хронологічні та географічні рамки феномену; 3) романтизм як пси­хологічне і моральне явище; 4) концептуальне наповнення, яке властиве романтиз­мові; 5) характерна форма мистецтва; 6) романтична філософія.

1. Етимологія слова. Воно має багату історію. В історії англійської літератури (A. C. Baugh) прикметник «романтичний» з'явився в середині XVII ст. Він визначав щось екстраваганте, фантастичне, нереальне. На сторіччя пізніше ним стали нази-

 

о

13

 

вати ситуації особливо приємні, що описувались в «романтичній» поезії та прозі. Поступово це поняття почали вживати в значенні виразу емоцій, інстинктів. Ф. Шлегель пов'язував романтизм із епічним, середньовічним, психологічним та автобіографічним романом.

Історичні рамки. З історіографічного та географічного погляду, роман­тизм — це не тільки поезія та філософія, а й музика і мистецтво, яке бурхливо роз­вивалось в кінці XVII та першій половині XVIII ст. Цей рух був поширений у Франції, Гталії, !спанії, Англії, Німеччині, де набув національних рис у кожній з цих країн.

Морально-психологічне явище. Стан внутрішнього дискомфорту, душевні страждання і політ душі, що шукає і не знаходить спокою, які ведуть до конфлікту з реальністю, від якої романтичний герой втікає. «Не то чувство, что выше разума, или нечто от особой непосредственности, интенсивности или настоятельности, да­же не меланхолическая созерцательность; скорее сам факт чувственности в своей незамысловатой простоте приведен в изменение крайней восприимчивости и разд­раженности».

Концептуальне наповнення. Кожний романтик прагне до безкінечності. Цю тенденцію виражає слово «streben» — «вічний порив», адже людський досвід не знає нічого безкінечного. I філософія, і поезія сходяться на тому, що безкінечне — смисл і джерело всілякого кінцевого. Філософія доводить цей зв'язок, а поезія її ре­алізує. Природу тлумачать як життя, яке безперервно творить, а смерть — лише як засіб мати більше життя. Природа — гігантський організм, який схожий на людсь­кий, це рухома гра сил: її міць — божественна. Шеллінг заявляв, що природа — це закам' янілий розум, дух, які стають видимими. I відповідно релігія в романтиків за­знає переоцінки. На відміну від просвітників, вони бачили в ній місток від кінцево­го до безкінечного.

Форма мистецтва. Шлегель підкреслював виразність безформенного ескізу, фрагменту, чогось незавершеного, де форма вторинна. Отже, в романтиків в мисте­цтві надається первинність змісту над формою.

Філософія. Бенедетто Кроче став автором такої цитати: «Філососький роман­тизм підняв знамено того, що інколи називають не зовсім точно, інтуїцією, фантазі­єю, на противагу холодному розуму, абстрактному інтелекту».

Засновниками романтизму є брати Шлегелі, Август (1767—1845) і Фрідріх (1772—1829), Новаліс (справжнє ім'я — Фрідріх фон Ганденбург) (1772—1810), Фрідріх Даниїл Ернст Шлейєрмахер (1768—1834) і Фрідріх Гельдерлін (1770— 1843). Фрідріх Шлегель заснував у 1798 р. в Берліні журнал «Атеней», перший номер якого опубліковано в травні 1798 р. Він проіснував усього-навсього два роки, за які став надзвичайно поширеним. Гете і Шиллер були супротивниками ідеологічних ексцесів романтиків, однак належали до романтичної епохи, дихали її повПіторляімт.ичні погляди романтиків були досить різноманітними. В Німеччині вони були в площині від лібералізму до легітимістсько-консервативних. У Великобрита­нії і Франції спостерігався протилежний напрям. Представник англійського роман­тизму Шеллі відкидав будь-яку форму політичного і церковного пригнічення, ви­ступав проти існування Бога і правлячих класів, звеличував життя, освячене свободою і усвідомлене самореалізацією. У іншого англійського романтика — Джона Кітса естетизм був заснований на глибокій меланхолії, печалі з приводу то­го, що краса і життя взаємовиключають одне одного.

Німецький романтик Є. Гофман у своїй творчості розкрив глибоку прірву між способом життя і мисленням художника, і простої людини. Творчість Людвіга Тіка відзначено стилевим методом романтичної іронії, який відтінює оманливий харак­тер та іллюзорність мистецтва. Клеменс Брентано та Людвіг Ахім опублікували збірник народних пісень «Загадковий ріг хлопчика» і створили форму романтичної казки.

Твори французьких романтиків Альфонса до Ламартіна да Мюссе виражали ні­гілістичні настрої, так звану «світову скорботу», меланхолію і страждання як наслі­док болісних любовних відносин. Жорж Санд (Аврора Дюпен) виступила за еман­сипацію жінок, за їх право на щастя і свободу, любов.

В музиці романтизму, головним чином у творчості Роберта Шумена, Ференца Ліста, Фредеріка Шопена, традиційні форми були витіснені переважно невеликими творами.