Історія зарубіжних політичних вчень - Навчальний посібник (Кирилюк Ф.М.)

РоздІл 3 новий тип соцІально-полІтичного тема 8 класичний (ортодоксальний) _ марксизма

 

Основні теоретико-методологічні заса­ди марксизму.

Революційно-комуністична теорія мар­ксизму.

 

До 40-х років ХІХ ст. соціально-політична думка в західноєвропейських країнах розвивалася нерівномірно і суперечливо, що було зумовлено особливостями еко­номічного і політичного розвитку цих країн. На політичній арені дедалі виразні­шою ставала діяльність третього стану. В революційно-демократичному русі схо­дилися всі прогресивні сили того часу: буржуазія, пролетаріат, інші трудові верстви суспільства. Європу потрясали антифеодальні рухи, Велика французька революція, долинав до неї відгомін боротьби американських колоній за незалежність. Цей пе­ріод К. Маркс називав «дитинством сучасного суспільства».

Відчутно зросла політична активність робітничого класу, який посилив свої ви­ступи проти існуючих порядків, почав створювати перші професійні спілки тощо. Це знайшло відображення в соціально-політичній літературі. Так, у 30—40-х роках з'явилися друком праці «Що таке власність» П. Прудона, «Про організації праці» Л. Блана, «Мандрівка до Ікарії» Е. Кабе, «Ні палаців, ні хатин» і «Комунізм не уто­пія» Ж.-Ж. Пійо, «Кодекс Спільності» Т. Дезамі та інші, в яких пропонувалися різ­номанітні проекти майбутнього суспільства. Ці утопічносоціалістичні теорії розго­ртались у відриві від існуючих соціальних відносин.

Сутність назрілих соціально-економічних, політичних і духовних суперечностей нового суспільного ладу та механізми їх вирішення були науково обґрунтовані в марксизмі.

Традиційно марксизм прийнято вважати економічною теорією і політичною дія­льністю, започаткованою Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом і розвинутою їх послідовниками.

Цей новий тип суспільно-політичного вчення успадкував основні соціально-політичні цінності лібералізму, християнської ідеології, консерватизму та утопічно­го соціалізму. їх головні положення були суттєво переосмислені й трансформовані у нове політичне вчення. Йдеться, наприклад, про такі фундаментальні ідеї лібера­лізму, які проголошують політику як мистецтво досягнення компромісів між носія­ми антагоністичних інтересів, а демократичні процедури — єдино можливим спо­собом їх досягнення; про положення Гегеля, що суспільство є рухомою рівновагою супротивних сил, які своїми протистоянням і боротьбою породжують соціальні зміни, а соціальна історія — внутрішньою революцією цих сил.

Розвиваючи гегелівську діалектику, Маркс створює філософію історії, серцеви­ною якої є принцип реалізації вищих моральних цінностей. Як і Гегель, рушійною силою соціальних змін Маркс і Енгельс вважали боротьбу між соціальними класа­ми, а визначальним їх фактором — владу, яка у своїй основі є економічною (полі­тична влада — наслідок влади економічної). Засновники марксизму були перекона­ні, що їхнє вчення виллється в певну форму соціалізму, соціальну рівність, непід­робну свободу.

Водночас соціальна філософія (філософія історії) марксизму містила суперечли­ві моменти, які радикально заявили про себе в комуністичній версії революційного марксизму.

Як філософська ідейно-політична система класичний (ортодоксальний) марк­сизм пов'язаний з діяльністю Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, які завдяки своєму критичному аналізу капіталістичного суспільства сформулювали теорети­чні засади ідейно-політичного руху, який дотепер відчутно впливає на суспільне життя людства.

Карл Маркс народився 5 травня 1818 року в м. Трір (Пруссія) в родині відомого адво­ката, який перейшов до протестантизму, і нідерландки Генрієти. Протягом 1830—1835 рр. навчався у гімназії, після закінчення якої (1835) вивчав право в університеті м. Бонн. Одним із його викладачів був філософ Август-Вільгельм Шлегель. Маркс брав активну участь у студентському житті, був учасником «Трірського земляцтва». У 1836 р. його на­віть засудили на одноденне ув'язнення в карцері «за нічний гамір, що порушує громадсь­кий порядок, і пияцтво». На той час припадають його поетичні спроби.

Після двох семестрів (1836) за згодою батька перейшов на юридичний факультет Бе­рлінського університету, який був у той час центром наукового життя Німеччини, де, крім правознавства, вивчав історичні та філософські дисципліни, особливо захоплювався філософією Гегеля.

У 1841 р. захистив дисертацію «Про відмінність натурфілософії Демокріта та Епіку-ра». У квітні 1842 р. почав співпрацювати з редакцією ліберальної «Рейнської газети» в Кьольні, а в жовтні став її головним редактором (спричинено це було крахом сподівань на академічну кар'єру). Зазнавши переслідувань, у березні 1843 р. склав із себе повнова­ження головного редактора і подався до Парижа (по дорозі туди одружився з Женні фон Вестфален, якій задля цього довелося порвати зі своїм аристократичним середовищем), де взявся видавати «Німецько-французький щорічник». У 1844 р. з'явився перший (і єди­ний) його том. За публікацію статей у щорічнику та емігрантській газеті «Форвертс» на вимогу прусського уряду Маркса було вислано з Парижа, і він оселився в Брюсселі, де подружився з Фрідріхом Енгельсом.

У Брюсселі Маркс відмовився від свого німецько-прусського громадянства, вступив разом з Енгельсом до «Союзу комуністів» (місце знаходження — в Лондоні), від якого восени 1848 р. отримав доручення розробити партійну програму на основі його історич­ної та соціальної теорії. Ця програма — «Маніфест Комуністичної партії» вийшла друком у лютому 1848 р. Після революції 1848 р. Маркса було виселено з Брюсселя, він поверну­вся до Німеччини (м. Кьольн), щоб там разом з Енгельсом та іншими друзями-однодумцями впливати на перебіг революції, налагодивши випуск «Нової рейнської газе­ти», однак особливого успіху на цій ниві не було досягнуто. В 1849 р. революція в Німеч­чині поступилася силам реакції та реставрації. Маркса притягнули до суду за «підбурю­вання до повстання». Невдовзі його було звільнено і вислано з Німеччини як особу, що не має підданства. У серпні 1849 р. Маркс вирушив до Лондона, основного місця європейсь­ких політичних вигнанців, де працював переважно в бібліотеці Британського музею. Ба­гато сил віддавав журналістсько-публіцистичній, політично-агітаційній та науково-економічній діяльності.

Свою публіцистику він поставив на службу міжнародному робітничому руху, який після розпуску «Союзу комуністів» (1852) та із заснуванням у 1861 р. «Міжнародного то­вариства робітників» — Першого Інтернаціоналу — зазнав значних організаційних змін. Розроблений ним установчий маніфест міжнародного товариства робітників охоплював аналіз зовнішньополітичної ситуації, накреслював основи статуту товариства. Маркс гос­тро полемізував із політичних питань з російським ідеологом анархізму і народництва Михайлом Бакуніним та французьким соціологом, ідеологом анархізму П' єром-Жозефом Прудоном. Після розпуску I Інтернаціоналу Маркс зосередився на розвитку німецького робітничого руху. Так, у 1875 р. він критично коментував програму Готського з'їзду, на якому в одну партію об' єдналися прибічники Бабеля та Лібкнехта, опублікувавши статтю «Критика Готської програми».

 

Довідка

Майже всю свою лондонську еміграцію він присвятив дослідженням політичної еко­номії. Стрижнем його теорії стала фундаментальна праця «Капітал». Над нею Маркс пра­цював з 1850 р. до останніх днів життя. Перший том «Капіталу» вийшов у 1867 р. Закін­чити другий і третій том він уже не зміг. Енгельс видав їх у 1885 і 1894 роках. У 1910 р. К. Каутський опублікував під назвою «Теорія додаткової вартості» чотири томи економі­чних досліджень із Марксової спадщини. Коли в грудні 1882 р. померла дружина Маркса, а в січні 1883 р. — і донька Женні, виснаженого роботою і тривалою хворобою Карла Маркса покинули останні сили. Він помер у Лондоні 14 березня 1883 року.

Фрідріх Енгельс народився 28 листопада 1820 року в м. Бармен (тепер — Вуперталь) у родині текстильного фабриканта. Йому не вдалося закінчити гімназію, оскільки на ви­могу батька змушений був займатися комерційною діяльністю. Однак уже тоді він багато читав і виявляв схильність до літературної діяльності. Спочатку його захоплювало вчення Гегеля, дещо пізніше — і Фоєрбаха, співпрацював з «Рейнською газетою». У 1842—1844 рр. проживав у Манчестері (Англія) і працював менеджером прядильної фабрики, співвлас­ником якої був його батько. Ознайомлення з робітничим рухом Англії спонукало його до аналітичної політичної діяльності. Саме тоді були написані праці «Нариси до критики політичної економії» та «Становище робітничого класу в Англії».

У серпні 1844 року на шляху з Англії до Німеччини Ф. Енгельс зупинився в Парижі, де зустрівся з К. Марксом. Відтоді розпочалася їх спільна праця. Першою була книга «Свята родина», в якій були піддані критиці молодогегельянці. В «Німецькій ідеології» та інших працях Маркс і Енгельс розробляли основи теорії історії та суспільства. У цей час намагаються встановити контакти з німецькими політичними емігрантами і міжнародним робітничим рухом.

Для політичної теорії особливо важливі праці Енгельса «Анти-Дюрінг» (опублікована в 1877—1878 рр. як серія статей, спрямованих проти одного з критиків марксизму Євгена Дюрінга), «Походження сім'ї, приватної власності і держави» (1884), в якій на історич­ному матеріалі розкрито марксистське розуміння сутності держави, «До критики проекту соціал-демократичної програми» (1891), яка своїм змістом перегукується з «Критикою Готської програми» К. Маркса.

До 1869 р. Ф. Енгельс поєднував політичну і наукову діяльність з активною роботою фірми. Згодом відійшов від «проклятої комерції» і оселився в Лондоні. Помер 5 серпня

1895 року.

 

У контексті суспільно-політичної думки марксизм спозиціонував себе як світо­гляд та ідеологія пролетаріату, стратегія і тактика міжнародного комуністичного руху. Водночас він категорично відкидав утопічні тлумачення комуністичних ідей.