Економічні ризики та методи їх вимірювання - Навчальний посібник (Донець Л.І.)

Порівняльна оцінка варіантів управлінських рішень з урахуванням ризику

У самому загальному вигляді формулювання і розв'язання задачі щодо вибору оптимальної альтернативи управлінського рішення за умов підприємницького ризику можна представити при наявності таких положень:

наявності є т можливих рішень Р1, Р2... Рт;

умови обставин точно невідомі, однак про їхню на- явність можна зробити п припущень Оь 02          Оп-

Результат, так званий виграш ах, який відповідає кожній парі поєднань рішень Р та обставини 0 може бути представлений у вигляді таблиці ефективності (табл. 6.1).

Як відзначалося, вибір рішення за умов економічного ризику припускає, що імовірності можливих варіантів обстановки відомі. Ці імовірності визначаються на основі статистичних даних, а при їхній відсутності — на основі експертних оцінок.

Наявність виграшів, які виступають показниками ефективності управлінських рішень за різних умов, дозволяє визначити втрати в результаті прийняття неоптимальних рішень — у випадку, коли очікувана умова, яка характеризується певною ймовірністю не відбулася. При виборі управлінського рішення як критерію економічного ризику використовується показник ризику:

R= Ип X p, де Н — величина утрат,

р — ймовірність різних варіантів обстановки.

Перевага віддається рішенню, що має найменший середньозважений показник ризику, що визначається як сума добутків ймовірностей різних варіантів обстановки на відповідне їм значення втрат:

Ri■= ^Ип X р, і = 1, т.

Розглянемо наступну задачу.

Припустимо, наприклад, що підприємство готується до переходу на виробництво нових видів продукції, при цьому можливі чотири рішення Р1, Р2, Р3 і Р^, кожному з яких відповідає певний вид випуску чи їхнє поєднання. Результати прийнятих управлінських рішень суттєво залежать від обстановки, що значною мірою невизначена. Припустимо, що варіанти обстановки характеризує структура попиту на нову продукцію, яка може бути трьох типів: Оі, О2, Оз- Виграш, що характеризує відносну величину результату (доходи, прибуток і т.ін.) відповідає кожній парі поєднань рішень Р і обстановки 0 (табл. 6.2).

Таблиця 6.2

З табл. 6.2 видно, що за наявністю обстановки Оз рішення Р2 в три рази краще, ніж Рз, а рішення Р1 неоднакове для обстановки О1 і Оз.

Необхідно знайти таку лінію поводження — рішення Р, що в порівнянні з іншими є найбільш вигідною (доцільною).

Для пошуку таких управлінських рішень застосовують спеціальний показник утрат, який свідчить, наскільки вигідно застосована лінія поводження в даній конкретній обстановці з урахуванням рівня економічного ризику. Утрати розраховуються як різниця між очікуваним результатом дії за наявності точних даних обстановки і результатом, що може бути досягнутим, якщо ці дані невизначені.

Наприклад, якщо точно відомо, що настає обстановка О1, варто застосовувати рішення Р4, що в даній обстановці забезпечить найбільший виграш — 0,80. Але оскільки точно невідомо, яку обстановку очікувати, думаючи, що настане обстановка О2, можна зупинитися на рішенні Р3, що при даній обстановці дає виграш 0,82. Якщо прийнято рішення Рз (у надії на обстановку О2), а настала обстановка О1, то виграш становитиме 0,35 замість очікуваних 0,80 у разі ухвалення рішення Р4.Таким чином утрати при прийнятті рішення Р3 і наявності обстановки О2, становлять 0,80-0,35 = 0,45.

У загальному випадку втрати Ну, що відповідають кожній парі рішень Р{ та обстановці Оу, визначаються як різниця між максимальним виграшем і виграшем при конкретному рішенні при даній обстановці. Отримані таким способом утрати для всіх видів рішень за всіх варіантів обстановки представлені в табл. 6.3.

Таблиця 6.3

Прийняття рішень по величині втрат при випуску нових видів продукції

 

Варіанти

Варіанти умов обстановки |

Рішень (Р;)

 

03

Рі

0,55

0,47

0,00

Р2

0,05

0,62

0,10

Р3

0,45

0,00

0,30

Ра

0,00

0,62

0,05

 

Припустимо, що ймовірність першого варіанта обстановки р1=0,5, другого р2= 0,3 і третього р3=0,2, тоді показник економічного ризику для кожного з управлінських рішень становитиме:

Ур1= 0,55 х 0,5 + 0,47 х 0,3 + 0,00 х 0,2 = 0,416 Ур2= 0,05 х 0,5 + 0,62 х 0,3 + 0,10 х 0,2 = 0,231 Ур3=0,45 х 0,5 + 0,00 х 0,3 + 0,30 х 0,2 = 0,285

Ур4=0,00 х 0,5 + 0,62 х 0,3 + 0,05 х 0,2 = 0,126

Отже, рішення Р4 для даних умов є найменш ризикованим.

Для порівняльної характеристики проектів за ступенем ризику у сфері підприємницької діяльності в якості кількісного критерію використовується середнє очікуване (Е) результату діяльності (доход, прибуток, дивіденди і т.ін.) і середньок-вадратичне відхилення (а) як міра мінливості можливого результату. Наприклад, при порівнянні варіантів управлінського рішення А і Б перевага повинна бути віддана варіанту А в ситуації, якщо:

Еа > ЕБ, «Та = аБ; Еа > Еб , Та < Тб; Еа = Еб , Та < Тб; Перевагу варіанту Б варто віддати, якщо:

Еа < Еб , Та = Тб; Еа < Еб , «Та > Тб; Еа = Еб , аА > аБ.

Проведені дослідження показали, що розглянуті підходи відображають лише деякі окремі випадки, і їхнє використання в загальному випадку може привести до помилкових результатів. При наявності співвідношень Еа> ЕБ , аА> «тб; Еа < Еб ,

аА < аБ можливі ситуації, коли на основі додаткового аналізу зазначених співвідношень можна однозначно сказати, який варіант кращий, і ситуації, коли можна одержати інформацію, що має ймовірний характер і визначає область ефективності того чи іншого варіанта.

При цьому з першим підходом можна погодиться лише частково. У ситуації неоднозначного результату, коли підприємець володіє заснованою на аналізі вказаних співвідношень інформацією, він стає в певному розумінні гравцем, і вибір, який він робить, залежить від його індивідуальних особливостей, зокрема від його схильності до ризику.

Використання другого підходу — за коефіцієнтом варіації — у значній кількості випадків може призвести до вибору свідомо гіршого варіанта. Більше того, при співвідношеннях

Еа >     Еб , аА < аБ;

Еа =     Еб , аА < аБ;

Еа <     Еб , аА > аБ;

Е а =    Е б , аА > стБ

перевага, що віддається варіанту з меншим середньоквадра-тичним відхиленням і більшою чи рівною віддачею, не є однозначною. Розглянемо зазначені обставини докладніше для найбільш загального випадку, коли

Еа > Еб , аА > аБ; Еа < Еб , аА < аБ.

Як відзначалося, у випадку, коли порівнюються варіанти, один з яких забезпечує більший очікуваний результат і характеризується більшим середньоквадратичним відхиленням, для вибору більш переважного варіанту необхідно виконати додатковий аналіз. В основі такого аналізу лежить припущення про те, що більшість результатів господарської діяльності (доход, прибуток і т. ін.) як випадкові величини підкоряються закону, близькому до нормального. Важливим наслідком застосування гіпотези про нормальний закон є встановлення області можливих значень випадкової величини, що практично знаходиться в межах Е ± 3а. В загальному випадку область можливих значень випадкової величини визначається з виразу:

Е = Е ± ҐСУ.

Тут величина і характеризує довірчу імовірність. При і = 1 з імовірністю 68\% можна стверджувати, що значення випадкової величини лежить у межах Е ± а. При і = 3 імовірність того, що значення випадкової величини лежить у межах Е ± 3а, становить 99,73\%.

Розглянемо інший приклад. Маються два варіанти, наприклад, вкладення частки прибутку підприємства в придбання нових основних фондів, кожний з який характеризується середнім очікуваним значенням віддачі (Е) і його середньоквад-

ратичним відхиленням (а). Припустимо, що Е 1 = 110, а1 = 7;

Е 2 = 100, а2 = 5. При такому співвідношенні, відповідно до існуючого підходу, необхідно або скористатися коефіцієнтом варіації, або виходити із схильності до ризику підприємця, що приймає рішення, вважаючи, що перший варіант більш прибутковий і одночасно більш ризикований. Коефіцієнт варіації для варіантів становить відповідно:

У1 = 7/110 = 0,065; У2 = 5/100 = 0,050.

Таким чином, відповідно до розглянутих вище підходів другий варіант менш ризикований і при використанні в якості критерію порівняльної ефективності коефіцієнта варіації йому варто надати перевагу.

Виходячи з області можливих значень випадкової величини, мінімальне значення очікуваного результату (віддачі) за варіантами можна визначити з виразу

Хтіп      Е іа.

На рис. 6.2 відображено залежність мінімальних значень віддачі за варіантами для різних значень і.

Як видно з рис. 6.2, при зазначених співвідношеннях Е і а перший варіант забезпечує більш високе мінімальне значення віддачі при всіх рівнях довірчої імовірності. Таким чином, у даному конкретному прикладі є однозначне рішення — перший варіант менш ризикований, і висновки, зроблені на основі існуючих підходів до оцінки варіантів, будуть помилковими.

Змінимо вихідні дані наведеного вище прикладу. Припустимо, що співвідношення між Е і а за варіантами буде таким:

Е1 = 110,

а1 = 10;

Е 2 = 100, а2 = 5.

Неважко побачити, що й у цьому випадку при використанні коефіцієнта варіації перевагу варто віддати другому варіанту.

Із зміною значень Е і а за варіантами буде змінюватися й область їхньої ефективності. Як свідчать результати проведеного аналізу, ефективність варіантів залежить від співвідношення А Е і Аа, які характеризують відповідно додаткову віддачу і додаткову варіацію варіантів із більшою очікуваною віддачею.

ризику розв'язання задачі може виконуватися з позицій "об'єктивістів" і "суб'єктивістів". Розглянемо приклад.

Пропонується лотерея: за10 у.о. (вартість лотерейного квитка) гравець з рівною імовірністю р = 0,5 може нічого не виграти чи виграти 100 у.о.

Один індивід пошкодує і 10 у.о. за право участі в такій лотереї, тобто просто не купить лотерейний квиток, інший готовий заплатити за лотерейний квиток 50 у.о., а третій заплатить навіть 60 у.о. за можливість одержати 100 у.о. (наприклад, коли ситуація складається так, що тільки маючи 100 у.о., гравець може досягти своєї мети, тому можлива втрата останніх коштів, а в нього їх рівно 60 у.о., не змінює для нього ситуації).

Безумовним грошовим еквівалентом (БГЕ) гри називається максимальна сума грошей, які гравець готовий заплатити за участь у грі (лотереї), або, що те саме, та мінімальна сума грошей, за яку він готовий відмовитися від гри.

Кожен гравець має свій БГЕ. Гравця, для якого БГЕ збігається з очікуваною грошовою оцінкою (ОГО) гри, тобто із середнім виграшем у грі (лотереї), умовно називають об'єктивістом, гравця, для якого БГЕ менше або більше ОГО, називають суб'єктивістом.

Очікувана грошова оцінка розраховується як сума добутків розмірів виграшів на імовірності цих виграшів.

Наприклад, для нашої лотереї ОГО = (0,5 х 0) + (0,5 х100) =

= 50 у.о.

Якщо суб'єктивіст схильний до ризику, то його БГЕ > ОГО. Якщо не схильний, то БГЕ < ОГО.

6.4.2. Процедура прийняття управлінського рішення за допомогою дерева рішень

Розглянемо процедуру прийняття управлінського рішення на прикладі такої задачі.

Керівництво компанії вирішує, створювати для випуску нової продукції велике виробництво чи мале підприємство, чи продати патент іншій фірмі. Розмір виграшу, який компанія може одержати, залежить від сприятливого чи несприятливого стану ринку (табл. 6.5).

Таблиця 6.5

Вихідні умови

 

Номер стратегії

Дії компанії

Виграш при стані економічного середовища, у.о.

 

 

сприятливому

несприятливому

1

Будівництво великого підприємства

200 000

-180000

2

Будівництво великого підприємства

100000

-20 000

3

Продаж патенту

10000

10000

 

На підставі даних таблиці виграшів (утрат) можна побудувати дерево рішень (рис. 6.5).

 

10 000

200 000

 

Велике підприємство

40 000

40 000

Сприятливий стан

-180 000

Несприятливий стан

100 000

 

Мале підприємство

Сприятливий стан

 

 

-20 000

 

 

Патент

Несприятливий стан 10 000

 

 

Рис.6.5. Дерево рішень без додаткового обстеження кон'юнктури ринку

Імовірність сприятливого і несприятливого станів економічного середовища дорівнює 0,5. Процедура прийняття управлінського рішення полягає в обчисленні для кожної вершини дерева (при русі справа наліво) очікуваних грошових оцінок, відкиданні безперспективних галузей і виборі галузей, яким відповідає максимальне значення очікуваної грошової оцінки (ОГО).

Визначимо середній очікуваний виграш (очікувану грошову оцінку):

для вершини ОГО1 = 0,5 х 200 000 + 0,5(-180 000) = 10 000 у.о.; для вершини ОГО2 = 0,5 х 100 000 + 0,5(-20 000) = 40 000 у.о.; для вершини ОГОЗ =10 000 у.о.

Отже, можна зробити такий висновок. Найбільш доцільно вибрати стратегію 2, тобто будувати мале підприємство, а галузі (стратегії) 1 і 3 дерева рішення можна відкинути. ОГО найкращого рішення дорівнює 40 000 у.о. Слід зазначити, що наявність стану з імовірностями 50\% невдачі і 50\% удачі на практиці часто означає, що справжні імовірності гравцю швидше за все невідомі, і він усього лиш приймає таку гіпотезу (так зване припущення— п'ятдесят на п'ятдесят).

Ускладнимо розглянуту вище задачу. Перед тим як приймати рішення про будівництво, керівництво компанії повинне визначити, чи замовляти додаткове дослідження стану ринку чи ні, причому надана послуга обійдеться компанії в 10 000 у.о. Керівництво розуміє, що додаткове дослідження, як і раніше, не здатне дати точної інформації, але воно допоможе уточнити очікувані оцінки кон'юнктури ринку, змінивши тим самим значення ймовірностей.

Щодо фірми, якій можна замовити прогноз, відомо, що вона здатна уточнити значення ймовірностей сприятливого чи несприятливого результату. Можливості фірми у вигляді умовних ймовірностей сприятливості і несприятливості ринку збуту відображені в табл. 6.5. Наприклад, коли фірма запевняє, що ринок сприятливий, то з імовірністю 0,78 цей прогноз виправдовується (з імовірністю 0,22 можуть виникнути несприятливі умови), прогноз про несприятливість ринку виправдовується з імовірністю 0,73.

Таблиця 6.6

Прогноз фірми

 

Прогноз фірми

Фактично

 

Сприятливий

Несприятливий

Сприятливий

0,78

0,22

Несприятливий

0,27

0,73

 

Припустимо, що фірма, якій замовили прогноз стану ринку, запевняє:

ситуація буде сприятливою з імовірністю 0,45;

ситуація буде несприятливою з імовірністю 0,55.

На підставі додаткових даних можна побудувати нове дерево рішень, де розвиток подій іде від кореня дерева до наслідків, а розрахунок прибутку виконується від кінцевих станів до початкових.

6.4.3. Очікувана цінність точної інформації

Припустимо, що консультаційна фірма за певну плату готова надати інформацію про фактичну ситуацію на ринку в той момент, коли керівництву компанії слід прийняти рішення про масштаб виробництва.

Прийняття пропозиції залежить від співвідношення між очікуваною цінністю (результативністю) точної інформації і величиною плати, яку призначили за додаткову (справжню) інформацію, завдяки якій може бути відкориговане прийняття управлінського рішення, тобто первісна дія може бути змінена.

Очікувана цінність точної інформації про фактичний стан ринку дорівнює різниці між очікуваною грошовою оцінкою при наявності точної інформації і максимальною очікуваною грошовою оцінкою при відсутності точної інформації.

Розрахуємо очікувану цінність точної інформації для прикладу, у якому додаткове обстеження кон'юнктури ринку не проводиться. При відсутності точної інформації, як уже було показано вище, максимальна очікувана грошова оцінка дорівнює (ОГО):

ОГО = (0,5 х 100 000) - (0,5 х 20 000) = 40 000 у.о.

Якщо точна інформація про істинний стан ринку буде сприятливою (ОГО = 200 000 у.о.; див. рис.6.5), приймається рішення будувати велике виробництво. Якщо несприятливою, то найбільш доцільне рішення — продаж патенту (ОГО=10

000 у.о.).

З огляду на те, що імовірності сприятливої і несприятливої ситуацій дорівнюють 0,5, значення ОГО (ОГО точної інформації) визначається виразом:

ОГО = (0,5 х 200 000) + (0,5 х 10 000) = 105 000 у.о.

Тоді очікувана цінність точної інформації дорівнює:

ОЦ = ОГО - ОГО = 105 000 - 40 000 = 65 000 у.о.

Значення ОЦ показує, яку максимальну ціну повинна бути готова заплатити компанія за точну інформацію про істинний стан ринку в той момент, коли їй це необхідно.

Отже, метод оцінювання ризику за допомогою дерева рішень припускає графічне зображення варіантів рішень, які можуть бути прийняті. По галузях дерева співвідносяться суб'єктивні й об'єктивні оцінки можливих подій. Просуваючись уздовж побудованих гілок, використовуючи спеціальні методики розрахунку ймовірностей, оцінюють різні шляхи і обирають з них найменш ризиковані. Слід зазначити, що даний метод має ряд істотних недоліків:

цей метод досить трудомісткий;

у дереві рішень враховуються тільки ті дії, які має намір зробити підприємець, і тільки ті наслідки, що, на його погляд, мають місце, при цьому не враховуються багаабо іншій формі, а може бути і обопільний виграш-програш, що вимірюється якоюсь конкретною величиною. При цьому слід підкреслити, що підприємництво як гра з трьома і більше учасниками завжди має як результат якусь конкретну величину для всього колективу учасників, але аж ніяк не нульовий результат. Ігри з нульовим результатом завжди є некоопера-тивними (безкоаліційними), бо число учасників підприємницької гри з результатом "0" не може бути більше двох.

Ігри з двома учасниками, в яких загальна сума виграшів і програшів, платежів і неплатежів може дорівнювати "0" або деякій постійній величині, можуть бути як некооперативними (безкоаліційними), так і кооперативними (коаліційними). У випадку, коли йдеться не просто про економічну гру, наприклад, гру продавця і покупця, а про підприємницьку гру двох активно конкуруючих у виробництві і спілкуванні підприємців, можливий варіант, коли підприємницька гра з двома учасниками може мати як результат виграш або програш обох учасників.

Ігри з трьома і більше учасниками, в яких загальна сума виграшів і програшів, платежів і неплатежів дорівнює якійсь постійній величині, а також можливий виграш або програш усього колективу учасників, можуть бути як кооперативними (коаліційними), так і некооперативними (безкоаліційними).

Про те, що гра є органічним складником підприємництва і його мотивації, свідчить і той факт, що невизначеність, ризик, свобода вибору і прийняття рішень, інтуїція є невід'ємними атрибутами і гри як такої, і власне підприємництва.

Для гри характерна невизначеність. Розрізняють два види невизначеності: випадковість і вибір. Скільки очок випадає на гральній кістці — зовсім інше питання від того, як може повестись гравець, якщо у нього є можливість вибрати стратегію. У грі може бути невизначеність одного з видів або обох. Якщо присутня тільки випадковість і бере участь тільки одна особа, ситуація не є теоретико-ігровою. Гра виділяється завдяки

 

 

такій визначеності, яка виникає як результат свободи волі і вибору гравців, щоправда, в певних межах.

Більшість ігор містить обидва види невизначеності. Як же знайти "золоту середину"? Яким шляхом буде розвиватися економіка? Як поведуть себе мільйони споживачів, якщо підвищити або знизити ціни? Цим явищам притаманна випадковість. Відповіді на них слід шукати в теорії ймовірностей. Але якщо, наприклад, підприємець підвищить або знизить ціну, то питання про те, чи піде за ним конкурент, є стратегічним: конкурент може обирати.

Відмінність між невизначеністю випадку і вибором — важливий момент в теорії ігор. Це призводить до виділення двох видів гравців:

стратегічний гравець, який має свободу вибору; стратегічні гравці займають вирішальні позиції при укладанні угод, мають стратегічні можливості, тобто можливості впливати на вирішення гри, робити вибір;

нестратегічний гравець, який не має іншої можливості, окрім як прийняти або відмовитися від чогось. Він бере участь у грі і може отримати виграш. В економічних іграх типовими нестратегічними гравцями є споживачі, дрібні акціонери і т.ін.

носії інтересів — нестратегічні гравці, що мають певні переваги.

На практиці можливі усі поєднання: стратегічний гравець може бути або не бути носієм інтересів, носій інтересів може мати або не мати стратегічних можливостей. Звичайно, те, що хочуть або хотіли б отримати підприємці, зовсім не обов'язково буде фактичним виграшем. Це припущення, і коли воно не здійснюється, гри з точки зору теорії не існує.

В теорії ігор також не говориться про те, як оцінювати будь-що, і не передбачається методів вимірювання цінності. Ціннісні судження гравців засвоюються ними з інших джерел. У своїх абстрактних моделях теоретики ігор припускають, що гравці мають переваги і можуть кількісно оцінювати свій вибір.

Разом з тим припущення про наявність переваг істотно слабкіше, ніж про можливість кількісної оцінки альтернатив вибору, точніше сказати, як переваги, так і кількісні оцінки вибору, який здійснюють гравці, визначаються на великій кількості результатів, а не альтернатив вибору. Це пояснюється тим, що, якщо при виборі альтернативи рішення кожний гравець обирає лише свою власну альтернативу (хід, стратегію і т.ін.), то оцінці підлягає сам виграш, який відповідає результату, певній сукупності виборів, зроблених усіма гравцями.

7.1.4. Гра-підприємництво

Ризик — це та характерологічна риса, той стрижень, навколо якого обертається і будь-яка гра взагалі, і гра-підприємництво зокрема. Поза ризиком, таким чином, немає ані гри, ані підприємництва. Отже, в своїх загальних рисах і характеристиках поняття "гра" і "підприємництво" просто ідентифікуються. І в більшій мірі завдяки тому, що і "гра" як така, і власне підприємництво являють собою такі феномени, що органічно включають у себе симбіоз раціонального та ірраціонального і існують у цій діалектичній єдності.

Те, що підприємництво майже завжди є раціональним на грані ірраціоналізму і саме завдяки цій характерологічній особливості є грою, наочно видно з хрестоматійного прикладу гри з нульовою сумою так званої "дилеми укладеного".

Приклад цієї гри показує, що всупереч твердженням лібералізму, переслідування індивідом власного інтересу веде до рішення менш задовільного, ніж можливі альтернативи.

Таким чином, коли економічна теорія і теорія прийняття рішень як її складова виявляються неспроможними видати рекомендації відповідної підприємницької поведінки в умовах невизначеності і ризику за допомогою прогнозування ситуації, на допомогу приходить теорія ігор зі своїм специфічним прогностичним інструментарієм. А приклад з "дилемою укладеного"  наочно  свідчить,  наскільки  умовною  є  грань між раціональним та ірраціональним, наскільки легко, прагнучи до максимізації раціонального, опинитися саме в ірраціональному, наскільки саме підприємництво виявляється найти-повішою грою з її постійними полюсами: раціональністю та ірраціональністю.

Отже, з позиції теорії ігор підприємець — це передусім гравець. І саме як гравець він і є підприємцем, тобто людиною, для якої ризик у прагненні отримати чисельно більший виграш стає однією з найважливіших характеристик його специфічної професії. При цьому, якщо розуміти під раціональністю підприємця-гравця прагнення до максимізації прибутку-виграшу, в процесі досягнення результату гравець-підприємець часто буває ірраціональним або об'єктивно, або з позицій індивіда і суспільства, або і те, і інше, і навіть третє.

Теорія ігор розрізняє індивідуальну, групову і суспільну раціональність.

Раціональність індивідуума оцінюється тим, як він поводить себе в грі незалежно від інших гравців.

Раціональність групи виражається в тому, наскільки більше може виграти коаліція в цілому порівняно з тим, що може отримати кожний її учасник, діючи індивідуально.

Раціональність суспільства в цілому висловлюється загальною вигодою, яку воно може отримати.

Стандартне економічне мислення спрямоване на пошук оптимальної ефективності суспільства, що складається з атомів-індивідів. Теорія ігор визначає значення як групи, так і індивідів у створенні суспільства і шукає оптимальний стан, при якому кожний одержує більше, діючи спільно.

Гра неминуче має місце і присутня в усіх видах людської діяльності. Але її присутність тим більше відчувається, чим більше вільного вибору в прийнятті рішень, невизначеності, ризику разом з тим регламентованості в цілому, жорсткості правил гри спостерігається в тому чи іншому виді людської діяльності. Підприємницька ж діяльність зі всіма її атрибутами, включаючи власну мотивацію, і являє собою саме такий вид діяльності.

Безумовно, всі без винятку підприємці є стратегічними гравцями. Це обумовлено свого роду економічною генетикою, що й детермінує їх відповідну економічну можливість вибору і прийняття відповідних управлінських рішень в рамках обмеженої певними правилами і регламентами свободи економічної поведінки. Саме завдяки такій визначеності, як вибір, що є закономірністю існування підприємництва, підприємництво виступає як безперервний ланцюг теоретико-ігрових ситуацій, в основу яких покладено конфлікти і співробітництво суб'єктів підприємницького процесу.

Поза грою підприємництво взагалі не може існувати як реальність, бо підприємець ніколи не виступає як одиночка, що займається ініціативною діяльністю в економічній пустелі. Помилково подавати підприємництво як броунівський рух атомізованих авантюристів, які виключно на свій страх і ризик кидаються вниз головою в непередбачувані хвилі бізнесу. Все далеко не так, і підприємництво є ні в якій мірі не грою підприємця з природою, а взаємодією кожного окремого підприємця з подібними до себе й іншими суб'єктами ринкових відносин. Основу такої діяльності і складає усвідомлений вибір. Основне економічне питання, на вирішення якого націлена теорія гри, це — якими будуть кінцеві взаємовідносини людей, що в певних межах здійснюють вільний вибір. Ця кінцева мета не піддається пророкуванню в звичайному значенні слова.

Наприклад, теорія вільного підприємництва постулює, що рішення підприємців не впливають одне на одне. Підприємці знають, що це не так, і відповідно ведуть гру. В теорії ігор модулюються реальні ситуації. Гра двох або більшої кількості осіб є моделлю взаємодії людей, що вступають у конфлікт або співпрацюють між собою.

Підприємництво і є економічною взаємодією людей, яка формалізується за допомогою і реалізується шляхом діалектичної єдності економічного співробітництва і конфліктів між суб'єктами права, підприємництва і найманої праці. З тієї точки зору воно завжди являє собою гру. Але, на відміну від спортивних, карточних, інших ігор, бізнес уже з моменту свого виникнення пофарбований у тони явних і надуманих соціально-станових, ідеологічних та інших конфліктів і протиріч. У їхній основі — соціальна, економічна і психологічна складові. Саме зіткнення і складна суперечлива взаємодія таких феноменів та явищ, як діловитість, підприємництво, капітал, прибуток тощо — з одного боку, і праця, діяльність взагалі, соціальна справедливість, заробітна плата і т.ін. — з іншого визначили високий рівень виробничих відносин капіталізму протягом усього його існування.

Теорія ігор, таким чином, і підтверджує, і водночас формалізує той факт, що підприємництво становить діалектичну єдність раціонального та ірраціонального, існуючого в кожний конкретний момент і в конкретній ситуації в стані рівноваги визначених починань, або превалювання одного з них. Простіше кажучи, в рамках теорії ігор гра-підприємництво є закінченою формою реалізації єдності раціонального та ірраціонального.

З іншого боку, підприємництво як гра дуже добре і комфортно себе почуває в рамках теорії ігор як теорії, що являє собою загальний опис взаємозв'язків і закономірностей, які мають відношення до ініціативної економічної діяльності, і пояснення їх причин.

Найбільш незаперечний той факт, що підприємництво, яке являє собою діалектичну єдність раціонального та ірраціонального, комплексно, цілісно і достатньо повно може бути описане тільки за допомогою теорії гри. Вірніше, симбіозу теорій: економічної теорії, філософських підходів, теорії ігор.

Таким чином, можна зробити висновок, що в загальному випадку формулювання теорії ігор і теорії підприємництва, як, між іншим, і сутність, що стоїть за ними, абсолютно співпада-