Мовна норма

Літературна мова характеризується нормативністю. Норма -це мовні (мовленнєві) варіанти, які найкраще виконують своє призначення в певний період функціонування мови. Ці варіанти є найпоширенішими з тих, що існують, і закріплені в практиці зразкового використання.

Мовна норма - це сукупність загальновизнаних, кращих, найбільш придатних мовних засобів, які вважаються правильними на певному історичному етапі.      

Сучасна українська літературна мова поєднує системи книж­ного (писемного) й усного літературного мовлення. Писемна форма мови пов'язана з усіма нормами, крім акцентуаційної та орфоепічної. Усна форма мови включає всі норми, крім орфо­графічної.

Норма характеризується системністю, історичною та соціаль­ною зумовленістю, відносною стабільністю (у мові співіснують мовні варіанти).

Норма класифікується як категорія історична й суспільна. Норма створюється авторитетними особами (письменниками, мо­вознавцями, публіцистами, політичними діячами тощо). Фіксація різноманітних норм літературної мови, здійснена фахівцями, розглядається як їх кодифікація. Кодифіковані норми фіксуються у правописі, підручниках, посібниках, словниках і довідниках.

Український алфавіт (азбука, абетка)

У сучасній українській літературній мові 33 літери.

У діловій сфері літера ґ найчастіше функціонує у словах ґатунок, ґрати, ґречний, ґречність, ґрунт, ґрунтовий, ґрунтовний, обґрунтувати, обґрунтований, ґанок, ґудзик, ґуля, ґедзь.

Функціональні стилі мовлення

Сучасна українська літературна мова має функціональну розгалуженість, що породжує стилі літературної мови. Літера­турна мова становить собою систему стилів.

Стиль (від лат. stylus - "загострена паличка для писання") -це система мовних елементів, способів їх відбору й уживан­ня, об'єднаних за певним функціональним призначенням.

Стиль - це різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (фонетики, лексики, фразеології, словотвору, морфології, синтаксису).

Мовний стиль - це сукупність мовних засобів вираження, обумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання.

Кожний стиль має сферу вживання (коло мовців), призна­чення, систему мовних засобів, стилістичні норми, підстилі, жанри реалізації. У мовознавстві виділяють книжні й усні стилі.

Функціональні стилі мовлення

Окремо в лінгвістиці вивчається епістолярний стиль, тобто стиль приватного листування, щоденників, записних книжок, календарних заміток тощо.

Іноді вчені виокремлюють професійно-технічний стиль, тобто стиль виробничої літератури, для якого характерним є використання спе- ціальної лексики - професіоналізмів.         

Офіційно-діловий стиль

Офіційно-діловий стиль історично базується на документах доби Київської Русі й адміністрації Великого князівства Ли­товського, гетьманських канцелярій, юридичних актах міських урядів (ХУ-ХУІІ ст.). Цей стиль зазнав лексико-граматичного впливу російської канцелярської мови та мови австро-угорських і польських канцелярій. Якщо на російську літературну мову свого часу відчутно вплинула канцелярська сфера, то українська літе­ратурна мова ближча до народної.

Традиційно виділяються такі підстилі офіційно-ділового стилю:

Одностайної думки щодо підстилів офіційно-ділового стилю, на жаль, немає. Так, Н. Непийвода виділяє такі офіційно-ділові тексти: юридичні, управлінські тексти, тексти ділових листів. Поза класифікацією залишилися дипломатичні тексти.

Відповідно до іншого погляду, який запозичено з російської стилістики, виділяють два підстилі:

•           офіційно-документальний (мова дипломатії та мова законів);

•           побутово-діловий (мова ділових паперів і службове ли­стування). (Хоча складова терміна "побутово-" не зовсім вдала, тому що окремо виділяють розмовно-побутовий стиль. І невже мову ділових паперів і службове листування можна класиці ку­вати як побутово-ділову?)

Офіційно-діловий стиль обслуговує сферу ділових (місцевого, галузевого, державного діловодства) та юридично-правових, виробничо-економічних і дипломатичних відносин.

Офіційно-діловий стиль використовується у процесі спілкування в державно-політичному й економічному житті, законодавстві, адміністративно-господарській діяльності.

Основне призначення офіційно-ділового стилю -регулювати ділові стосунки мовців у державно-правовій і су­спільно-виробничій сферах, обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Найважливіші риси офіційно-ділового стилю

Мова ділового стилю характеризується:

нейтральним стилістичним забарвленням;

уживанням лексики у прямому значенні (їй не властиве вживання слів у переносному значенні, образних висловів, тропів і стилістичних фігур);

морфологічний аспект текстів будь-якої ділової сфери характеризується використанням форм слів літературної мови:

використанням інфінітивних конструкцій спонукання (Терміново подати звіт про роботу відділу);

поширеними простими реченнями з прямим порядком слів: підмет, присудок, другорядні члени речення, причому означення ставлять перед означуваним словом (Кабінет Міністрів України як уряд очолює систему органів виконавчої влади, спрямовує і координує діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади. - Концепція адміністративної реформи в Україні. - К., 1998. - С. 11);

відокремленими обставинами, вираженими дієприслів­никовими зворотами, що ставляться на початку речення;

складними реченнями. У діловому стилі най поширені-шими є складнопідрядні з відношеннями з' ясувальними, при­чиновими, умови та наслідку (Важливо забезпечити доступ громадян та їх об'єднань до всіх загальних нормативних та інструктивних матеріалів, що визначають діяльність дер­жавних органів.  - Концепція  адміністративної реформи в

Україні. - С. 30) .