Ділова українська мова - Навчальний посібник (Плотницька І.М.)

3.1. Іменник

 

Іменник як частина мови. Відмінювання іменників. Українські прізвища.

Творення й відмінювання імен по батькові.

Рід і особливості вживання назв осіб за професією, посадою

тощо.

Звертання.

Віддієслівні іменники.

Іменник - це самостійна частина мови, що означає предметність, відповідає на питання хто? (до істот) і що? (до неістот), виконує синтаксичну функцію як головних членів ре­чення (підмет, присудок), так і другорядних (додаток, означення, обставина).

За значенням іменники поділяються на назви істот і неістот.

Назви істот поділяються на:

а)         назви осіб (тобто назви людей за різними ознаками, назви міфологічних істот, персонажів тощо): начальник, завідувач, по- коївка, помічник, Микола, Петрук; Дажбог, Мавка;

б)         назви тварин (тобто назви всіх представників тваринного світу, включаючи найпростіших): корова, лоша, мікроб.

Назви неістот поділяються на:

а) назви чітко окреслених предметів і понять (тобто назви охоплюваних зором речей, деталей, частин тіла, різних мір, мі­сяців, днів тижня тощо): стіл, олівець, портфель, ключ, дуб, рука, метр, кілограм, липень, середа;

б) назви нечітко окреслених предметів і понять, тобто назви предметів, що не охоплюються зором, не мають чітких меж, збірні назви територій, речовин, явищ, почуттів, дій, станів, ознак, ігор, абстрактних понять тощо): поле, шлях, космос, гурт, народ, листя, пшениця, фірма, граніт, сум, волейбол, сон, про­грес, Крим, Полісся.

Іменники бувають загальні і власні.

Загальна назва дається багатьом однаковим предметам: чоловік, слухач, місто, управління, журнал, день, незалежність.

Власна назва дається окремому предметові, щоб відрізнити його від інших подібних: Луценко, Володимир, Київ, "Інформа­ційний бюлетень НАДУ", Національна академія державного управління при Президентові України, Чумацький Шлях.

 

Рід іменників

1.         Іменники мають чоловічий, жіночий або середній рід. Рід

іменника визначаємо, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно або поєднуючи із займенниками цей, ця, це: цей службовець (він), цей сум (він), цей спеціаліст (він), ця довідка (вона), ця адреса (вона), це зобов 'язання (воно).

Деякі іменники можуть бути спільного (подвійного) роду -чоловічого або жіночого: цей сирота і ця сирота, цей листоноша і ця листоноша, цей нероба і ця нероба; чоловічого або середнього: цей ледащо і це ледащо.

Залежно від конкретного змісту значення чоловічого або жіночого роду мають прізвища: Шевчук, Кудлай, Муха.

Рід незмінюваних іменників установлюється так:

а)         назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, ця леді;

б)         назви тварин мають звичайно чоловічий рід: цей какаду, цей шимпанзе (але якщо треба вказати на самку, назві надається значення жіночого роду: ця какаду, ця шимпанзе);

в)         назви неістот мають середній рід: це кашне, це комюніке, це меню, це жюрі, це алібі;

г)         власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: цей Кракатау (вулкан), цей Хоккайдо (острів), ця Міссісіпі (річка), ця Монако (країна), це Гельсінкі (місто), це Онтаріо

(озеро);

ґ) незмінювані складноскорочені слова мають рід відповідно до роду іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку: цей райво (відділ), цей НБУ (банк), ця СБУ (служба), ця НАДУ (академія), це МЗС (міністерство), це ТОВ (товариство).

4. Іменники, що вживаються тільки в множині, за родами не розрізняються: ці двері, ці ножиці, ці канікули, ці Карпати, ці Суми.

 

Число іменників: однина й множина

Іменники в однині можна співвіднести із займенниками він, вона, воно або поєднати із займенниками цей, ця, це: цей світ (він), ця громада (вона), це товариство (воно), це читання (воно).

Іменники у множині можна співвіднести із займенником вони або поєднати із займенником ці: ці плани, ці розпорядження, ці двері, ці Чернівці.

Однина й множина іменників різняться між собою за­кінченнями: наказ - накази, службовець - службовці. Проте в іменниках середнього роду на -я (зобов' язання, знання) за­кінчення в обох числах збігаються. Число цих іменників визна­чаємо, орієнтуючись на слова, що стоять при них: зобов' язання виконується - зобов'язання виконуються, ґрунтовне знання -ґрунтовні знання.

Відмінки іменника

В українській мові є сім відмінків:

називний

хто? (до істот)

що? ( до неістот)

родовий

кого?

чого?

давальний

кому?

чому?

знахідний

кого?

що?

орудний

ким?

чим?

місцевий

на кому?

на чому?

кличний

-

-

Відміни іменників

До першої відміни належать іменники жіночого, чоловічого і спільного родів, які в називному відмінку однини мають закінчення -а(-я): голова, сирота, Микола.

До другої відміни належать:

а)         іменники чоловічого роду, які в називному відмінку однини мають нульове закінчення і закінчення -о: ректор, завідувач, дощ, день, наказ, батько;

б)         іменники середнього роду із закінченнями -о, -е, -а(-я), крім тих, у яких при відмінюванні з'являються суфікси -ат-(-ят-), -ен-: село - села, життя - життю, поле - поля, читання - читань.

До третьої відміни належать іменники жіночого роду, які в називному відмінку однини мають нульове закінчення й іменник мати: радість, незалежність, ніч.

До четвертої відміни належать іменники середнього роду, у яких при відмінюванні з' являються суфікси -ат- (-ят-), -ен-: теля - теляти, лоша - лошати, коліща - коліщати, ім' я - імені.

 

Групи   іменників   І   та   I І відмін

 

1. Іменники І та ІІ відмін поділяються на три групи: тверду, м'яку й мішану (іменники ІІІ та IV відмін на групи не поділяються).

Іменники (крім іменників чоловічого роду з кінцевими -ар, -ир, -яр) діляться на групи залежно від характеру кінцевого при­голосного їхньої основи.

До твердої групи належать іменники з основою на твердий нешиплячий: наказ, Київ, сел-о, записк-а.

До мішаної групи належать іменники з основою на твердий шиплячий: пожеж-а, алич-а, вуж, ключ, плеч-е, прізвищ-е.

До м' якої групи належать іменники з основою на будь-який м'який: земл '-а, розпорядження, армі[й-а] (армія), сім[й-а] (сім'я), травень, фахівець, ріше[н 'н'-а] (рішення), узви[ш 'ш '-а] (узвишшя), сузір[й-а] (сузір' я).

До м' якої групи належать також іменники середнього роду на -е з основою на нешиплячий: пол-е, сонц-е, мор-е, серц-е. У непрямих відмінках основа в них закінчується на м' який приголосний: по[л'-а], сон[ц'-а], мо[р'-а], сер[ц'-а].

Іменники ІІ відміни чоловічого роду з кінцевим -ар, -ир можуть належати до твердої або м' якої групи.

Іменники з постійно наголошеними -ар, -ир належать до твердої групи: кулінар - кулінара, санітар - санітара, касир - касира.

Як виняток, до твердої групи належать також іменники комар, хабар, варвар, долар, панцир, пластир.

Усі інші іменники з -ар, -ир належать до м' якої групи: токар

токаря, бібліотекар - бібліотекаря, лікар - лікаря, Лазар -Лазаря, козир - козиря; кобзар - кобзаря, вівчар - вівчаря, пустир

пустиря.

До м' якої групи, як виняток, належать також іменники Ігор, якір, лобур, єгер, кучер (про волосся).

Іменники ІІ відміни чоловічого роду з кінцевим -яр можуть належати до мішаної або твердої групи.

Іменники на -яр з наголосом на закінченні в непрямих від­мінках належать до мішаної групи: скляр - скляра, школяр -школяра, бетоняр - бетоняра, сміттяр - сміттяра.

Усі інші іменники на -яр належать до твердої групи: столяр -столяра, муляр - муляра, ювіляр - ювіляра, екземпляр -екземпляра.

Іменник маляр залежно від наголосу може належати до мішаної (маляр - маляра, О.в. - ем) або до твердої групи (маляр -маляра, О.в. -ом).

Відмінювання іменників І відміни

Відмінкові закінчення іменників І відміни подано в таблиці. Різні закінчення різних іменниках тієї самої групи подаються через кому (наприклад, у кличному відмінку однини: доле, доню --е, -ю). Закінчення, що трапляються як винятки, взято в дужки (наприклад, у родовому відмінку множини: суддів - (-ів)). Знаком 0 показано нульове закінчення (наприклад, у родовому відмінку множини: подяк, записок - 0).

від-

 

Однина

 

 

Множина

 

мінки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

| М'яка група

1 М'яка група

 

Твер­да

Міша­на

з

осно-

з

осно-

Твер­да

Міша­на

З

осно-

З

осно-

 

група (по­дяка)

група (пло­ща)

вою не на

й (лаз­ня)

вою на й

(Ма­рія)

група (по­дяка)

група (кни­га)

вою не на

й (лаз­ня)

вою на й

(Ма­рія)

Н.

Р.

0,

(-ів)

0,

(-ей)

0,

(-ей), (-ів)

0

Д.

-ам

-ам

-ям

-ям

З.

 

 

Як у наз. або род. відмінку

О.

-ою

-ею

-ею

-єю

-ами

-ами

-ями

-ями

М.

Як у дав. відмінку

 

-ах

-ах

-ях

-ях

Кл.

-е, -ю

Як у наз. відмінку

У давальному й місцевому відмінках однини г, к, х перед закінченням -і чергуються із з, ц, с: дорога - дорозі, на дорозі; відпустка - відпустці, у відпустці; муха - мусі, на мусі.

В орудному відмінку однини всі іменники І відміни в кінці мають -ю: дорогою, тишею, суддею.

Чимало помилок спостерігається і в закінченнях іменників жіночого роду в орудному відмінку однини: іменники твердої групи мають закінчення -ою (Галиною, угодою), а м'якої та мішаної - -ею (-єю) (Валею, волею, мрією).

У кличному відмінку однини іменники м'якої групи мають звичайно закінчення -е, -є: пісне, земле, Надіє. Тільки пестливі назви мають закінчення -ю: бабусю, Марусю, Галю.

У родовому відмінку множини іменники І відміни мають звичайно нульове закінчення: трава - трав, груша - груш, земля - земель.

Якщо в кінці основи збігаються два приголосні, то між ними може з'являтися вставний о або е: церква - церков, іскра - іскор, сосна - сосон, миска - мисок, сестра - сестер, весна - весен, сім 'я - сімей, війна - воєн (але не завжди: вільха - вільх, буква -букв, шахта - шахт). Причому м'якість кінцевого приголосного основи зберігається: сотня - сотень, гривня - гривень, їдальня -їдалень, вишня - вишень, лазня - лазень, бойня - боєнь, працівниця - працівниць.

Кілька іменників цього відмінка мають:

а)         закінчення -ів: суддів, гайдамаків, ніздрів, мамів (і мам), бабів (і баб), губів (і губ), легенів (і легень); закінчення -ів приймають також прізвища: Журба - Журбів, Чупринка - Чупринків, Нудьга - Нудьгів;

б)         закінчення -ей: попадей (від попадя), свиней, мишей, статей (без подвоєння т, хоч: стаття, статтею тощо).

Іменник вівця в родовому відмінку множини має форму овець.

5. У знахідному відмінку множини:

а)         назви істот мають таку форму, як у родовому відмінку: бачу сестер, дочок, учениць, корів, овець, качок, бджіл, комах; але якщо йдеться про назви тварин (не людей), то може вжи- ватися й форма називного відмінка: бачу корови, вівці, бджоли;

б)         назви неістот мають таку форму, як у називному відмінку: бачу книжки, дороги, вишні.

Відмінювання іменників ІІ   відміни   чоловічого роду

Паралельні закінчення в тих самих іменниках подано через похилу риску, як, наприклад, у місцевому відмінку однини: на коні, на коневі, на коню - -і/-еві/-ю.

1. У родовому відмінку однини закінчення -а (-я) мають:

а)         назви істот: столяра, бригадира, лікаря, Мороза, слона, горобця, комара, жука, мікроба;

б)         назви чітко окреслених предметів і понять: трамвая, тролейбуса, стола, олівця, портфеля, ключа, лоба, носа, метра, серпня, вівторка, перпендикуляра, атома, електрона;

в)         назви населених пунктів: Житомира, Херсона, Конотопа, Борисполя, Бахмача, Острога, Сокаля, Сирця, Лондона, Нью- Йорка (виняток становлять ті складені власні назви, у яких друга частина співзвучна із загальною назвою, що має закінчення -у:

Кривого Рогу, Кам 'яного Броду);

 

Від-

 

Однина

 

 

Множина

 

мінки

  

 

 

  

 

 

 

|   М'яка група

1   М'яка група

 

Твер-

Мі-

з

з

Твер-

Мі-

з

з

 

да

шана

осно-

осно-

да

шана

осно-

осно-

 

група

група

вою

вою

група

група

вою

вою

 

(рік)

(кущ)

не на й

(день)

на й (край)

(рік)

(кущ)

не на й

(день)

на й (край)

Н.

0, -о

0

0

0

и,(-і), (-а)

Р.

 

 

-я, -ю

-я, -ю

-ів, 0,

(0)

-ів

-ів, (-ей)

-їв

Д.

-ові/у

-еві/у

-еві/ю

-єві/ю

-ам

-ам

-ям

-ям

З.

Як у наз. або

род. відмінку

Як у наз. або род. відмінку

О.

-ом, (-им)

-ем

-ем

-єм

-ами, (-ьми)

-ами

-ями, (-ьми)

-ями

М.

-і/

-ові/

-і/

-еві/

-і/

-еві/

-і/

-єві/ -ю

-ах

-ах

-ях

-ях

Кл.

 

 

Як у наз. відмінку

 

 

г) назви річок під наголосом: Дніпра, Ірпеня, Остра, Те­терева, Ужа, Псла (але не під наголосом: Дону, Бугу, Інгулу, Дунаю);

ґ) іноді, як виняток, і назви нечітко окреслених предметів, найчастіше під наголосом та із суфіксом -к: хліба, вівса, вечора, тягаря, інвентаря, вишняка, садка, стіжка, гопака, краков' яка.

Усі інші іменники мають звичайно закінчення -у (-ю): шляху, гурту, народу, університету, будинку, піску, алюмінію, грому, гніву, волейболу, сну, прогресу, Криму, Подолу.

Деякі іменники залежно від свого значення можуть мати і закінчення -а (-я), і закінчення -у (-ю):

акт - акта (документ), акту (дія);

Алжир - Алжира (місто), Алжиру (країна);

апарат - апарата (прилад), апарату (установа);

блок — блока (частина споруди, машини), блоку (об'єднання держав);

елемент - елемента (конкретне), елементу (абстрактне); камінь - каменя (шматок породи), каменю (матеріал); листопада (місяць) і листопаду (опадання листя); листа (писаний текст) і листу (збірне поняття) рахунок - рахунка (документ), рахунку (дія); термін - терміна (слово), терміну (строк); фактор - фактора (маклер), фактору (чинник); феномен - феномена (явище), феномену (людина)

У давальному відмінку однини:

а)         назви істот мають переважно закінчення -ові, -еві, -єві:

директорові, генералові, слюсареві, завідувачеві, газетяреві, коневі, горобцеві, носієві;

б)         назви неістот мають переважно закінчення -у: дубу, столу, мосту, суду, заводу, краю (але може бути також: дубові, заводові, краєві).

Якщо особа називається кількома іменниками, то закінчення, щоб уникнути одноманітності, чергуються: ректорові Кривенку І.В., Петренку Іванові Михайловичу, службовцеві Шевчуку, начальникові відділу фінансів Петруку О.І.

Але тільки закінчення -у мають ті власні назви, у яких є суфікси -ов-, -ев-: Києву, Львову, Харкову, Каневу, Глібову, Щоголеву.

У знахідному відмінку однини:

а)         назви істот мають таку форму, як у родовому відмінку: бачу здобувача, секретаря, слухача, проректора;

б)         назви неістот мають звичайно таку форму, як у називному відмінку: бачу завод, університет, папір, алюміній, хліб; але деякі назви неістот, що називають чітко окреслені предмети, частіше мають таку форму, як у родовому відмінку: бачу стола, олівця, ножа, плуга, дуба, листа, зуба, носа.

В орудному відмінку однини іменники звичайно мають закінчення -ом (тверда група) та -ем (м' яка й мішана групи): сином, начальником, кобзарем, завідувачем, сторожем, Львовом, Гайсином.

Як виняток, прізвища з прикметниковими суфіксами -ов, -ев, та -ін, -ин мають у цьому відмінку закінчення -им: Глібовим, Прокоф 'євим, Шепкіним, Пущиним, (але в прізвищах без такого суфікса: Литвином, Волошином, Кармазином, Дарвіном; у назвах населених пунктів: Черніговом, Батурином).

5.         У місцевому відмінку однини спостерігається така закономірність:

а)         назви істот мають переважно закінчення -ові, -еві: при

президентові, слухачеві, водієві, на вовкові, коневі;

б)         назви неістот з кінцевим -к мають переважно закінчення -у: у ліску, кутку, будинку, полку, літаку, Донецьку, на візку, містку, рушнику, Печерську; а також під наголосом: на шляху, снігу, льоду, у степу, яру, бору, диму, соку, бою, краю (і краї), гаю (і гаї), лісу (і лісі);

в)         інші назви неістот мають переважно закінчення -і: на ди- вані, возі, автомобілі, вокзалі, камені, у музеї, лісі, Києві, Вашинг- тоні; причому кінцеві г, к, х перед закінченням -і чергуються із з, ц, с: на порозі, в універмазі, на боці, у русі;

г)         назви неістот з прийменником по при позначенні місця мають переважно закінчення -у: по Києву, двору, інституту, світу (і світі), Дніпру (і Дніпрі).

6.         У кличному відмінку однини:

а)         більшість іменників м' якої групи, іменників твердої групи на -к, мішаної на шиплячий та деякі інші мають, як правило, закінчення -у: добродію, вчителю, лікарю, Василю, Юрію, Андрію, Віталію, батьку, товаришу, читачу, тату, сину, Олегу;

б)         інші іменники мають закінчення -е: брате, хлопче, майстре, друже, козаче, Іване, Олександре, Петре.

У звертаннях, що складаються з двох назв, форму кличного відмінка мають, як правило, обидва слова: пане полковнику, добродію директоре, колего Степане, друже Михайле, Григорію Васильовичу, Ярославе Юрійовичу, Вікторе Васильовичу (хоч па­не продавець). Але прізвища звичайно ставляться у формі назив­ного відмінка: добродію Киричук, пане Стороженко (і пане Стороженку).

У називному відмінку множини ІІ відміни чоловічого роду відповідно до групи мають закінчення -и або -і (-ї): професори, директори, муляри, шляхи, пороги, батьки, (тверда група), пекарі, дні, гаражі, носії (м'яка й мішана групи).

Як виняток, закінчення -і мають іменники твердої групи: комарі, хабарі, звірі, снігурі, друзі.

Закінчення -а мають іменники вуса (і вуси), рукава (частіше -рукави), хліба (зернові культури в полі), вівса.

Іменники з суфіксом -ин на позначення одиничності втрачають цей суфікс: киянин - кияни, громадянин - громадяни, вірменин - вірмени, татарин - татари (але: осетини, грузини). Слово хазяїн має дві форми: хазяї (чоловіки) і хазяїни (господарі).

У родовому відмінку множини іменники ІІ відміни чоло­вічого роду звичайно мають закінчення -ів: солдатів, батьків, грамів, помідорів, кущів, країв.

Нульове закінчення мають ті іменники, які втрачають суфікс -ин: киян, селян, заробітчан, болгар, татар. У тих іменниках, які не втрачають -ин, виступає закінчення -ів: грузинів, осетинів. Закінчення -ів має також слово хазяїв: грузинів, осетинів. Закінчення -ів має також слово хазяїв (і хазяїнів).

Нульове закінчення мають також іменники циган і чобіт.

Закінчення -ей мають іменники гостей, коней.

В орудному відмінку множини три іменники паралельно із закінченням -ами можуть мати закінчення -ьми: кіньми і конями, гістьми і гостями, чобітьми і чоботами.

 

Відмінювання іменників ІІ відміни   середнього роду

Нижче в таблиці подано буквені відмінкові закінчення іменників ІІ відміни середнього роду. Через кому подаються різні закінчення в різних іменниках тієї самої групи. Паралельні закінчення в тих самих іменниках подано через похилу риску. Закінчення, що трапляються як винятки, взято в дужки. Знаком 0 показано нульове закінчення.

Від­мін­ки

Однина

Множина

 

Тверда група (вікно)

Мішана

група (горище)

М'яка група (море, життя)

Тверда група (вікно)

Мішана

група (горище)

М'яка група

(море, життя)

Н.       -о            -е              -е,-я           -а, (-і)

 

Р.       -а            -а              -я              0, (-ей)

0, (-ей)        0, (-ів)

Д.       -у            -у              -ю -ам

-ам -ям

З.                  Як у наз. відмінку                         Як у наз. відмінку

О.

-ом

-ем

-ем, -ям

-ами,

(-има),

(-ьми)

-ами, (-има)

-ями

М.

-і/-у/-ові

-і/-у

-і/-ю

-ах

-ах

-ях

Кл.

Як у наз. відмінку

Як у наз. відмінку

 

1.         У місцевому відмінку однини іменники звичайно мають закінчення -і: у вікні, місті, селі, полі, житті, обличчі, оці, вусі, молоці, прізвищі, подвір' ї.

Але більшість іменників на -к(о) мають переважно закінчення -у: у війську, ліжку.

Закінчення -у з'являється й тоді, коли іменник вжито з прийменником по: по селу (і по селі), місту, полю.

2.         У називному відмінку множини іменники мають закінчення -а: вікна, вуха, яблука, коліна, дена (від дно), моря, знання, прізвища. Тільки два іменники мають закінчення -і: очі і плечі.

3.         У родовому відмінку множини іменники звичайно мають нульове закінчення (при цьому між двома кінцевими приголосними може з' являтися вставний о або е): яблук, слів, озер, вікон, очок, відер, ден (від дно), кілець, пальт, місць, століть, знань, питань, облич. У кінці слова нема подвоєння приголосних. М'який знак ставиться лише після літер, які

позначають зубні звуки, після літер, які позначають шиплячі, м'який знак не пишеться.

Невелика кількість іменників має закінчення -ів: полів (рідко піль), морів, відкриттів, почуттів, життів, сприйняттів, по­двір'їв, повір'їв, верхів'їв, міжгір'їв, сузір'їв, прислів'їв. Перед закінченням -ів подвоєння літер, які позначають приголосні, зберігається.

Два іменники мають закінчення -ей: очей (і віч), плечей (і пліч).

В орудному відмінку множини іменники звичайно мають закінчення -ами: селами, полями, знаннями.

Але два іменники мають закінчення -има: очима і плечима. Два іменники мають паралельні закінчення: крилами і крильми, колінами і коліньми.

Іменники тім'я і вим'я, що звичайно відмінюються, як життя, в родовому, давальному й місцевому відмінках однини можуть приймати суфікс -ен-: тімені, вимені.

Відмінювання іменників ІІІ відміни

Нижче в таблиці подано буквені відмінкові закінчення іменників ІІІ відміни. Закінчення, що трапляються як винятки, взято в дужки. Знаком 0 показано нульове закінчення.

 

Г

Від­мін­ки

т

 

Однина (незалежність, річ)

І

Множина

з основою на нешиплячий (незалежність)

 

з основою на шиплячий (річ)

]

 

Н.

0. (-и)

 

_Р_

-ей, (-ів)

-ей

 

 

З. О.

0

-і, (-ів)

 

М.

-і, (-и)

-ях

 

Кл.

-е, (-и)

Як у наз. відмінку

 

 

1. У називному відмінку однини м'який знак пишеться тільки після зубних (д, з, л, н, с, т, ц): доповідь, відомість, галузь, вісь, осінь. Після літер, що позначають губні (б, в, м, п, ф), шиплячі, та р м'який знак не пишеться: кров, Об, Перм, верф, ніч, жовч, фальш, подорож.

2.         В орудному відмінку однини всі іменники мають лише закінчення -ю: тінню, честю, матір'ю, подорожжю, ніччю. Проте в написанні основ цих іменників є певні особливості.

В основі іменника зберігається той самий голосний, що й у називному - знахідному відмінку: сіль - сіллю (хоч солі), мудрість - мудрістю (хоч мудрості), річ - річчю (хоч речі).

Перед закінченням -ю:

а)         літери, які позначають зубні й шиплячі звуки, подвою- ються, якщо вони стоять безпосередньо після літери - від- повідника голосного звука (тобто між двома голосними): ожеледдю, галуззю, піччю, подорожжю;

б)         літери, які позначають зубні й шиплячі, не подвоюються, якщо є збіг приголосних: більшістю, меншістю, областю;

в)         після літер, які позначають губні, тар ставиться апостроф: любов' ю, кров' ю, Об' ю, Перм' ю.

3.         Іменник мати в непрямих відмінках уживається з суфіксом -ір-, -ер-, у родовому й знахідному відмінках множини має закінчення -ів: матері, матір, матір'ю, матерів, матерям, матерями, при матерях.

Відмінювання іменників IV відміни

 

 

У цих іменниках в усіх непрямих відмінках, крім орудного однини, з'являється суфікс -ат-. В орудному відмінку іменники мають лише закінчення -ам: каченям, гусям, лошам, коліщам.

Зразок відмінювання іменників ім 'я, плем 'я:

 

Відмінки

Однина

Множина

Н.

ім'я

імена

Р.

імені, ім'я

імен

Д.

імені

іменам

З.

ім'я

імена

О.

іменем, ім'ям

іменами

М.

(в) імені

іменах

Кл.

Як у називному відмінку

Українські прізвища

(За матеріалами: Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей: Словник-довідник. - К.: Наукова думка, 1996)

 

Українські прізвища дуже різноманітні за джерелами ви­никнення і граматичною будовою. Прізвища належать до імен­ників, але за походженням, будовою та особливостями відміню­вання їх ділять на дві групи: прізвища прикметникового типу та прізвища іменникового типу.

Статеве розрізнення чітко простежується в прізвищах, які є за походженням прикметникового типу . До них належать:

Прізвища у формі повних прикметників і дієприкметників осіб чоловічої статі, що закінчуються на -ий (-ій): Бідний, Луговий, Нижній та ін., а прізвища осіб жіночої статі, що закінчуються на -а (-я): Бідна, Лугова, Нижня та ін. Ці власні назви відмінюються як прикметники твердої або м'якої групи.

Досить поширений різновид прізвищ цієї групи має суфікси -ськ-, -цьк-, -зьк-: Білоцерківський (-а), Волоський (-а), Горницький (-а), Збанацький (-а), Яворницький (-а), Сиволозький (-а) та ін. Ці прізвища відмінюються як прикметники твер-дої або м' якої групи чоловічого і жіночого роду.

Прізвища, що походять від нечленних (коротких) форм якісних і відносних прикметників (Буй, Глух, Куц, Молод), нечленних форм дієприкметників (Бажан, Рубан, Припхан, Продан). Ці прізвища втратили граматичні ознаки прикметників (дієприкметників) і відмінюються як іменники твердої, м' якої або мішаної групи ІІ відміни.

Жіночі прізвища цього типу не відмінюються: Молод (Глух, Буй, Куц), Ірини Молод (Глух, Буй, Куц), Іриною Молод (Глух, Буй, Куц) та ін.

Прізвища, що мають форму присвійних прикметників, виникли здебільшого як назви сина (дочки) від імені чи прізвиська батька або матері й утворилися за допомогою суфіксів -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин (-їн): Андрухів, Грицьків, Кирчів, Лесів, Гуреїв, Петров, Домчин, Ільїн. Сюди ж належать прізвища на -ишин (-їшин), утворені від назви матері на -иха: Іванишин (син Іванихи), Яремчишин (син Яремчихи), Яцишин (син Яцихи), Дячишин (син дячихи), Андріїшин (син Андріїхи) тощо. Такі прізвища відмінюються.

У прізвищах на -ів звук і чергується з о після твердих при­голосних (Степанів, бо Степан; Якимів - Якимова, бо Яким) і з е після м'яких та шиплячих приголосних (Іванців - Іванцева, бо Іванець; Лукашів - Лукашева, бо Лукаш).

У деяких місцевостях України жіночі прізвища на -ів збі­гаються з чоловічими, як-от: Оксана Михайлів, Любов Гриців, Тетяна Луців. У таких випадках вони сприймаються як іменники і не відмінюються (Марини Михайлів, Марині Михайлів).

Слід підкреслити, що останнім часом у правило про відмі­нювання прізвищ на -ів, -їв внесено зміну. Ще донедавна відмінювання за типом Федорів - Федоріва - Федоріву, Лесів -Лесіва - Лесіву та ін. вважалося ненормативним. Але у зв'язку з тим, що правило про чергування і з о, е в непрямих відмінках таких прізвищ не знайшло одностайної підтримки в сучасній мовній практиці, найновіші правописні джерела рекомендують вважати нормативними обидва варіанти відмінювання - з чергу­ванням і без нього. Див., зокрема, зразки відмінювання, подані в довіднику "Культура української мови" за ред. В.М.Руса-нівського (К., Либідь, 1990. - с. 106-107).

До іменникових, а не прикметникових прізвищ належать також прізвища з суфіксом -ин, що означали національну належність: Волошин, Грузин, Сербин, Турчин. Орудний відмінок однини в чоловічих прізвищах цього типу має закінчення -ом (а не -им): Іваном Волошином, Петром Сербином та ін.

Жіночі прізвища цього типу, однозвучні з чоловічими, не відмінюються: Олена Грузин, Олени Грузин, Олені Грузин.

 

До прізвищ іменникового типу належать:

1.         Прізвища, утворені лексико-семантичним способом, тобто від імен та загальних назв без зміни їх форми: Доля, Дорош, Калина, Куліш, Кушнір, Северин та ін.

2.         Прізвища, утворені морфологічним способом, за допомогою таких суфіксів: -ак (-як), -ань, -ар, -ач, -ег(а), -евич, -ейко, -енко, -ець, -ик, -ил(о), -ич, -ище, -к(о), -ник, -ович, -ок, -ук (-юк), -ун, -унь, -ура (-юра), -усь, -ух (-юх), -чак, -чук. Наприклад: Лисак, Подоляк, Довгань, Губар, Бородач, Здоровега, Васькевич, Данилейко, Коваленко, Іванець, Ковалик, Бурчило, Рудич, Павлище, Смішко, Линник, Данилович, Бурячок, Петрук, Романюк, Моргун, Братунь, Коштура, Козюра, Братусь, Старух, Савчак, Ільчук та ін.

Українські прізвища іменникового типу творяться також префіксальним (Небрат, Пристінка) та префіксально-суфіксаль­ним способами (Безпалько, Безручко, Вихопень, Забужан, За-гірняк, Перевертун, Передерій, Посовень та ін.).

Зрідка трапляються прізвища, що скам' яніли в певній граматичній формі: Давида, Свирида (родовий відмінок від імен Давид, Свирид), Миков'ят, Процев'ят (родовий відмінок множини іменників середнього роду з суфіксом -ат (-ят)).

Іноді прізвища виникають унаслідок опущення тих чи інших елементів. Наприклад, у віддієслівних утвореннях: ревіти - Рева, рюмати - Рюма, шептати - Шепта, шпортати - Шпорта або відприкметникові: гнідий - Гнідь, рудий - Рудь і под.

3. Прізвища, утворені синтаксично-морфологічним способом, тобто складанням основ різних частин мови: двох іменників (Вовкотруб), прикметника та іменника (Голобородько, Довгошия, Рябошапка, Рябокляч, Суходуб, Тонкошкур); іменника та дієслова (Дармограй, Легкоступ); числівника та іменника (Півторадні, Семирозум, Шестопал) та ін.

Складні прізвища пишуться разом, у тому числі й ті, що утворилися від наказової форми дієслова та іменника (Дериземля, Підкуймуха, Тягнирядно, а не Дери-Земля, Підкуй-Муха, Тягни-Рядно) чи з цілих словосполучень: Добридень, Панібудьласка, Отченаш, Нетахата тощо.

Окремо (і кожне слово з великої літери) пишуться прізвиська, що складаються з кількох слів на зразок: Іван Волове Око, Степан Тигряча Смерть.

Усі прізвища іменникового типу (незалежно від способу творення), які закінчуються на -а(-я), відмінюються як іменники І відміни.

Прізвища типу Гайдучення, Зубеня, Сергієня, що походять від слів IV відміни гайдучення, зубеня, Сергієня, разом із зміною наголосу втратили при відмінюванні суфікс -ат (-ят) і також відмінюються, як усі прізвища на -а(-я), за типом іменників І відміни: Іван Зубеня — Івана Зубені, Іванові (Івану) Зубені, Івана Зубеню, Іваном Зубенею, при Іванові (Івані) Зубені.

Жіночі прізвища на -а (-я) відмінюються так, як і чоловічі: Ніна Танцюра (Масоха, Головня, Кияниця та ін.), Ніни Танцюри (Масохи, Головні, Кияниці та ін.).

У чоловічих і жіночих прізвищах цього типу в давальному та місцевому відмінках однини приголосні г, к, х чергуються із з, ц, с: Мажуга - Мажузі, Заволока - Заволоці, Гречуха - Гречусі тощо.

Прізвища іменникового типу, що закінчуються на твердий чи м' який приголосний, на -й та -о (з попереднім твердим або м' яким приголосним), відмінюються як іменники твердої групи ІІ відміни.

Прізвища, що закінчуються на -р, належать до трьох груп: твердої, м'якої або мішаної. За типом твердої групи відміню­ються всі прізвища на -р, крім тих, що мають у своєму складі -ар (яр): Вихор - Вихора... , Комар - Комара... , Кушнір - Кушніра... , Снігур - Снігура... До м' якої групи належить частина прізвищ із суфіксом -ар: Бондар - Бондаря..., Грабар - Грабаря..., Коцар -Коцаря... , Крамар - Крамаря, Пушкар - Пушкаря... , Січкар -Січкаря..., Токар - Токаря..., Чубар - Чубаря...; до мішаної групи - утворення з суфіксом -яр: Дігтяр - Дігтяра..., Козяр - Козяра...

Традиційно прізвища Гончар (хоч гончар - гончаря, гончареві... ) і Гайдар відмінюються за типом твердої, а не мішаної групи.

Чоловічі прізвища типу Миков 'ят, Процев 'ят, які походять від родового відмінка множини іменників середнього роду з суфіксом -ат(ят), відмінюються за типом ІІ відміни, як і всі інші прізвища, що закінчуються на приголосний: Миков' ят -Миков' ята, Миков' ятові (Миков' яту), Миков' ятом, при Миков' ятові (Миков' яту).

За типом ІІ відміни змінюються і чоловічі прізвища на зразок Рись - Рися, Рисеві (Рисю), Рися, Рисем при Рисеві (Рисю); Розкіш - Розкоша, Розкошеві (Розкошу), Розкошем, при Розко-шеві (Розкошу), хоч утворені вони від іменників жіночого роду ІІІ відміни, які відмінюються по-іншому: рись - рисі, рисі, рись, риссю, на рисі.

При відмінюванні іменникових прізвищ типу іменників ІІ відміни відбувається чергування:

а) голосні о, е чергуються в закритому складі з і: Біловіл -Біловола, Сивокінь - Сивоконя, Кіт - Кота, Чіп - Чопа, Корінь -Кореня, Перебийніс - Перебийноса та ін.;

б) голосні о, е чергуються з нульовим звуком (випадають): Гачок - Гачка, Довженок - Довженка, Жайворонок - Жайво­ронка, Задніпрянець - Задніпрянця, Кривень - Кривня, Майстер -Майстра та ін.

У прізвищах Жнець, Швець при відмінюванні не відбувається перестановка голосного е: Жнець - Жнеця, Швець - Швеця (хоч жнець - женця, швець - шевця). Не спрощується також група приголосних у прізвищі Чернець - Чернеця (хоч чернець - ченця).

На відміну від однозвучних загальних назв, що мають у родовому відмінку однини закінчення -у (-ю), прізвища в цьому відмінку закінчуються на -а (-я): Вітер - Вітра, Мороз - Мороза, Гай - Гая, Галас - Галаса, Мед - Меда.

Жіночі іменникові прізвища типу іменників ІІ відміни не відмінюються: Марія Бабенко (Петренко, Довженок, Сокур, Братусь, Корнієць, Бурляй, Бондар, Процев 'ят), Марії Бабенко (Петренко, Довженок, Сокур, Братусь, Корнієць, Бурляй, Бондар, Процев' ят), Марією Бабенко, (Петренко, Довженок, Сокур, Братусь, Корнієць, Бурляй, Бондар, Процев' ят та ін.).

Чоловічі прізвища типу Гомоляко (від Гомоляка), Задирако (від Задирака), Рево (від Рева), Скибо (від Скиба), Сороко (від Сорока), Шакало (від Шакал), які іноді безпідставно вважають невідмінюваними, слід відмінювати за ІІ відміною: Іван Задирако (Рево, Сороко, Шокало), Івана Задирака (Рева, Сорока, Шакала), Івану Задиракові (Ревові, Сорокові, Шакалові) тощо.

Жіночі прізвища цього типу не відмінюються: Надія Задирако (Рево, Сороко, Шакало), Надії Задирако (Рево, Сороко, Шакало).

Кличний відмінок прізвищ має два нормативні варіанти: Давиденко - Давиденку; Маковей - Маковею; Мажуга - Мажуго.

У звертаннях, що складаються із загальної назви та чоло­вічого прізвища, закінчення кличного відмінка може мати не тільки загальна назва, а й прізвище: пане Литвинов і пане Литвинове, друже Іванченко і друже Іванченку. У звертаннях до жінки кличний відмінок має лише загальна назва, наприклад: добродійко Семенова.

Складені чоловічі та жіночі прізвища, що становлять поєд­нання двох самостійних прізвищ, відмінюються за правилами відмінювання кожної складової частини: Іван Чулюк-Заграй, Івана Чулюка-Заграя, Іванові Чулюку-Заграю; Ольга Чулюк-За­грай, Ольги Чулюк-Заграй, Ользі Чулюк-Заграй; Петро Ткаченко-Задніпровський, Петра Ткаченка-Задніпровського, Петру Ткачен-кові-Задніпровському; Олена Ткаченко-Задніпровська, Олени Ткаченко-Задніпровської, Олені Ткаченко-Задніпровській та ін.

Коли перша частина складеного чоловічого прізвища чи псевдоніма є короткою і сприймається не як самостійне прізвище, а як прикладка до другого компонента, то, як правило, відміню­ється лише друга частина прізвища: Кос-Анатольський - Кос-Анатольського; Май-Дніпрович - Май-Дніпровича, Цаль-Цалько -Цаль-Цалька, Яр-Кравченко - Яр-Кравченка і под.

Лише поодинокі українські чоловічі прізвища належать до невідмінюваних, напр.: Півторадні, Леле.

До невідмінюваних в українській (як і в російській) мові належать також російські чоловічі і жіночі прізвища на -их(ых), -ово, -аго: Ігор (Марія) Больших, Кудрєватих, Савіних, Благово, Хитрово, Бураго, Веселаго, Живаго; Ігоря (Марії) Больших, Кудрєватих, Савіних, Благово, Хитрово, Бураго, Веселаго, Живаго тощо.

Форми множини від прізвищ (вони вживаються найчастіше на позначення членів родини) утворюються за аналогією до форм множини загальних слів відповідної відміни: родина Швидких, Яворницьких, Нижніх, Глухів, Зерових, Бабенків, Грицаїшиних, Леонтовичів, Кайдашів, Драчів та ін. Не усталилося в мовній практиці вживання форм родового відмінка множини прізвищ І відміни на -а, -я: Георгій і Платон Майбороди - Георгія і Платона Майбород (і Майбородів), Танцюра - подружжя Танцюр (і Танцюрів) тощо.

Псевдоніми жінок, що являють собою українські чоловічі імена та прізвища, відмінюються за зразками чоловічих імен і прізвищ: Марко Вовчок - твори Марка Вовчка, пам' ятник Марку (Вовчкові) Вовчку; Грицько Григоренко - Грицька Григоренка, Грицьку (Грицькові) Григоренку і под.

Як відомо, ім'я - індивідуальна назва тієї чи іншої особи, її не обов' язково передавати своїм дітям.  Чоловічі  імена ще продовжують жити в наступному поколінні як форми по батькові. Прізвище - спадкове найменування, що переходить із покоління в покоління, є вирішальним при встановленні родин­них зв'язків. Грамотне, з дотриманням літературних норм, ре­єстрування прізвищ має і соціальне, і культурно-естетичне значення.

Українські прізвища передаються на письмі за загальними нормами правопису українських слів. Проте у ряді випадків при оформленні документів роблять невиправданий відступ від правопису тих загальних слів, які лягли в основу прізвищ. Найчастіше заступається і на є у коренях (Вєрний, Лєкар, Пєхота, Побєгайло, Погорелий та ін.).

 

Творення   й   відмінювання імен по батькові

Чоловічі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -ович (без будь-яких змін): Михайло -Михайлович, Василь - Всильович, Юрій - Юрійович, Зиновій -Зиновійович, Ігор - Ігорович, Анатоль - Анатольович, Анатолій -Анатолійович.

Кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Лука - Лукич (і Лукович), Сава - Савич (і Савович), Кузьма - Кузьмич (і Кузьмович), Хома - Хомич (і Хомович), Яків -Якович, Ілля - Ілліч.

Як виняток, в імені Григорій при творені імені по батькові відпадає ій - Григорович, а до основи імені Микола додається -ай- - Миколайович (і рідко Миколович).

Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -івн(а): Михайло - Михайлівна, Василь -Василівна, Юрій - Юріївна (Юрій + івна), Зиновій - Зиновіївна (Зиновій + івна), Анатоль - Анатолівна, Анатолій - Анатоліївна.

З відхиленням від цього правила творяться лише такі імена по батькові: Яків - Яківна (випадає одне ів), Григорій -Григорівна, Микола - Миколаївна (і рідко Миколівна).

3. Чоловічі імена по батькові відмінюються як іменники ІІ відміни мішаної групи, жіночі імена по батькові відмінюються як іменники І відміни твердої групи.

 

Н.

Ніна Іванівна

Микола Петрович

Р.

Ніни Іванівни

Миколи Петровича

Д.

Ніні Іванівні

Миколі Петровичу

З.

Ніну Іванівну

Миколу Петровича

О.

Ніною Іванівною

Миколою Петровичем

М.

Ніні Іванівні

Миколі Петровичу

Кл.

Ніно Іванівно

Миколо Петровичу

 

Рід   і   особливості вживання назв   осіб   за професією

У діловому українському мовленні назви посад, професій, звань тощо в основному - це іменники чоловічого роду (дирек­тор, доктор, завідувач, кандидат, керівник, начальник, рек­тор, службовець), незалежно від того, хто обіймає цю посаду -чоловік чи жінка. Означення до цих назв виражають прикметниками чоловічого роду: досвідчений директор, ґреч­ний завідувач, толерантний керівник тощо.

Проте, якщо вказується ім' я, ім' я та по батькові, то дієслова минулого часу (а саме вони мають категорію роду) вживаються в жіночому роді: Директор видавництва Наталія Петрівна повідомила про зміни у плані. Якщо в контексті відсутні прі­звище, ім' я, по батькові, то вживаються дієслова минулого часу чоловічого роду: Директор видавництва повідомила про зміни у плані.

У всіх складних назвах посад, звань відсутні відповідники жіночого роду: головний бухгалтер, стажист-дослідник, стар­ший викладач, старший науковий співробітник.

Чимало проблем було з окремими назвами посад: вживалось завідуючий і завідуюча відділом; виконуючий і виконуюча обо­в'язки; головуючий - головуюча.

Останнім часом замінено назви посад українськими відпо­відниками: виконуючий - виконувач; завідуючий - завідувач;

командуючий - командувач. Така заміна закономірна, оскільки для сучасної української літературної мови не властиве вико­ристання активних дієприкметників теперішнього часу і відпо­відно - субстантивованих дієприкметників. Однак, як і раніше, назви посад, які обіймають жінки, позначаються, за нормами ділової української мови, іменниками чоловічого роду. Хоча маємо такі переклади назв посад з російської мови на українську, де є родове розмежування: "заведующ//ая (чем) сущ. завідуюча, -чої (чим); разг. завідувачка (чого), завідуючий, -чого (чим). (Тараненко, Брицин 1992: 31). У "Російсько-українському словнику (сфера ділового спілкування)" (Тараненко, Брицин 1996: 51) подається такий переклад слова "заведующ//ая (чем) сущ. завідувачка (чого), завідуюча, -чої (чим); - ий (чем) завідувач, завідуючий, -чого (чим)".

У цьому ж словнику знаходимо переклад слова исполняющий 1. прич. який (що) виконує; 2. в знач. сущ.: и. обязанности виконавець обов'язків, виконуючий обов'язки (Тараненко, Брицин 1996: 70).

У "Практичному словнику синонімів української мови" (Караванський 1993: 42) читаємо: виконавець (це домінанта синонімічного ряду, нейтральне слово), виконувач, як ім. виконуючий. Там само на с.167: "Командир, (великих формацій) командувач, совєтизм командуючий, (підсилений ефект) головнокомандувач. У першому випадку як іменник подається слово виконуючий, у другому контексті аналогічне - як совєтизм. С.Караванський в "Секретах української мови" (К.: Кобза, 1993. -С.75) радить уживати замість калькованої форми виконуючий обов'язки українську форму виконавець обов'язків.

"Російсько-український словник" (за редакцією Л.Булахов-ського, М. Рильського, 1953 року видання) містить такий пере­клад слова заведующий - завідувач (чого), завідуючий (чим). Першим є слово, яке повернулося до активного вжитку. Вбача­ється логіка в заміні назв згаданих посад: ці слова мають однакову модель творення - основа дієслова + ач.

Але залишилися назви посад керуючий справами, ведучий (причому останнє має родове розмежування - і ведуча) телепро­грами. С.Караванський в "Секретах української мови" (К.: Кобза, 1993. - С.75) радить використовувати переклад російського слова управляющий як управитель (Р.в.). "Російсько-український словник ділової мови" (Ред.-упор. О.Мокровольський, О.Шокало.

К., 1992. - 3-тє, виправлене й доповнене видання "Фразеології ділової мови" (В.Підмогильний, Є.Плужник. - К., 1927. - С.283) подає переклад слова "управляющий — управитель, керівник. Управляющий делами - керівник справами. Управляющий по маркетингу - керівник у справах маркетингу".

У "Секретах української мови" (С.75) автор вважає слово ведучий калькованою формою і пропонує вживати українську форму провідник. Однак такі відповідники, які пропонує С.Караванський, ще не стали загальновживаними і не завжди відповідають мовній ситуації.

Щодо слова головуючий маємо зауважити, що нейтральним є синонім голова. Згаданий словник синонімів містить синоні­мічний ряд: голова, (зборів) предсідник, сов. головуючий, (дер­жави) лідер, сов. глава, (установи) керівник, шеф. Тому законо­мірним є вживання у діловому мовленні нейтральних слів-домінант, якщо існує синонімічний ряд, тому що ділове мовлення позбавлене емоційності, образності.

Родове розмежування, а звідси й статеве, простежується у назвах професій, сфер діяльності тощо: аспірант - аспірантка; виконувач - виконувачка; глядач - глядачка; журналіст -журналістка; завідувач - завідувачка; лікар - лікарка; перекладач

перекладачка; представник - представниця; слухач - слухачка; учитель - учителька та ін. Ці паралельні форми широко використовуються в публіцистичному, художньому і розмовному мовленні. В офіційно-діловому стилі посади, професії, звання жінок позначаються іменниками чоло-вічого роду (виняток становлять окремі назви суто жіночих професій чи сфер діяльності, зокрема домогосподарка, покоївка, секретар-друкарка та деякі інші).

Слова колега, листоноша, сирота, староста - це іменники спільного роду, які, залежно від контексту, можуть набувати значення або чоловічого, або жіночого роду: компетентний колега -компетентна колега (у розмовному мовленні - колежанка).

Звертання

У діловій сфері форми кличного відмінка, утворені від іменників чоловічого і жіночого роду - назв осіб, використо­вуються у звертаннях у писемному й усному мовленні.

Щоб не виникало труднощів у процесі написання запрошень, вітань, оголошень, а також в усному діловому мовленні, про­понуємо таблицю:

Орфографічні закінчення іменників у кличному відмінку

У мовознавчій літературі зустрічаються дві форми кличного відмінка іменника Ігор: - Ігоре й Ігорю. Перша форма утворена за аналогією до інших власних імен на -р (наприклад, Вікторе, Володимире). Однак іменник Ігор належить до м'якої групи, тому трапляється форма Ігорю. Оскільки в "Українському пра-вописі" подається форма Ігоре, то її треба вживати в діловому мовленні.

Закінчення кличного відмінка множини збігаються із за­кінченнями називного відмінка множини: Івани, Федори, Марії, Ірини.

Імена по батькові жіночого роду мають у кличному відмінку закінчення -о, імена по батькові чоловічого роду - закінчення -у: Галино Яківно, Вікторе Івановичу.

Можливі проблеми щодо використання форм відмінків у звертаннях, які складаються з кількох назв. Рекомендується запам' ятати:

у звертаннях, які складаються з двох власних назв або із загальної назви та імені, обидва слова мають форму кличного відмінка: добродію Сергію, друже Андрію, колего Дмитре, пане Володимире, Юлію Івановичу, Ірино Богданівно;

у звертаннях, які складаються із загальної назви й прізвища, форму кличного відмінка має загальна назва, а прізвище вживається у формі називного відмінка: добродійко Волошина, пане Максимчук;

у звертаннях, які складаються із двох загальних назв, форму кличного відмінка обов' язково має перше слово, а друге може вживатися у формі як називного, так і кличного відмінка: пане службовцю (службовець).

Віддієслівні іменники

В офіційно-діловому стилі активно функціонують від­дієслівні іменники, які мають особливості керування залежними словами, наприклад:

Опанування + Р.в. - дисципліни

Оволодіння + О.в. - знаннями

Освоєння   + Р.в. - спеціальності

Попередження + Р.в. - незаконних дій

Запобігання + Д.в. - злочинним замахам

 

Російський варіант   Суржиковий варіант            Український варіант

две недели     дві неділі        два тижні

проблема        проблєма        проблема

исключения   виключення   виняток

трудоустройство       трудовлаштування    працевлаштування

 

Переклад слів і словосполучень з   російської   мови   на українську

опыт досвід

 

 

объявление

при определенных

условиях

расстояние

 

в следующем смысле согласно приказу мероприятие

объем

 

 

 

 

в ближайшее время дело в том дослід

оголошення (а не об'ява) за певних умов

 

віддаль відстань

у такому розумінні згідно з наказом захід

об' єм (величина чого-небудь, вимірювана в кубічних одиницях)

обсяг (розмір, величина чого-небудь)

найближчим часом

річ (справа) у тім (у тому)

 

64

 

доброе утро

добрий ранок, доброго ранку

доброй ночи

добраніч, на добраніч

добрый день

добридень, доброго дня, добрий

день

 

добрый вечер

добривечір,   доброго вечора,

добрий вечір

 

до свидания

до побачення

заказное письмо

рекомендований лист

(заказная бандероль)

(рекомендована бандероль)

личное мнение

особиста думка

на Ваше усмотрение

на Ваш розсуд

несмотря на трудности

незважаючи на перешкоди

 

(труднощі)

общественное мнение

громадська думка

платежное поручение

платіжне доручення

повестка дня

порядок денний

подавляющее

переважна

большинство

більшість

с Вашего разрешения

з Вашого дозволу

стечение обстоятельств

збіг обставин