7.10. родина губоцвІтих (labiceae)

Губоцвіті — родина, що об'єднує 200 родів і 3500 видів. Основна маса зосереджена в Середземномор'ї. Кущі, напівкущі, трави, що мають ряд характерних ознак: чотиригранне стебло, супротивне листкорозміщення, двогубу квітку з 4 рідше 2 тичинками, верхньою зав'яззю. Плід — чотиригорішок. Рослини мають приємний запах внаслідок наявності залозистих волосків з ефірними оліями. Тому в родині є чимало ефіроолійних, лікарських рослин.

Лялеманція (ІаІІвтапИа іЬвгієа)

Батьківщиною лялеманції вважається Мала Азія, Закавказзя, Іран та гірські райони Туркменістану, де вона здавна розповсюджена як дикоросла і бур'янопольова рослина, частіше всього в посівах льону. У дикому стані лялеманція зустрічається також в Сибіру, Афганістані, а також в Криму, вздовж Східного узбережжя Каспійського моря, на Півночі Кавказу.

Лялеманцію завезли до Європи з Ірану. Наприкінці XIX ст. ляле-манцію відмітили як цінну олійну культуру.

Лялеманцію як олійну культуру вивчали в Інституті олійних культур (м. Запоріжжя), Одеському ботанічному саду, Середньоазіатській станції Всесоюзного інституту рослинництва та іншими науково-дослідними установами. У 1932 році в Інституті олійних культур було досконало вивчено олію лялеманції і встановлено, що за якістю утвореною нею плівки їй належить першість серед рослинних технічних олій.

Лялеманція належить до родини губоцвітих (Labiceae). Рід має кілька видів, з яких у культурі зустрічається лише один - іберійський (iberica).

Лялеманція однорічна, трав'яниста рослина зі стрижневим коренем. Стебло прямостояче, 40-60 см заввишки, чотиригранне, всередині порожнисте, розгалужене. Листки видовжено-ланцетної форми, нижні короткочерешкові. Лялеманція самозапильна рослина. Квіти двостатеві, зібрані в несправжні мутовки. Насіння дрібне, темно-коричневе, з білим рубчиком. Маса 1000 штук насіння - 4-5,9 г, насіння у воді ослизнюється.

Хімічний склад насіння лялеманції (\% в перерахунку на суху речовину) волога - 9,0-9,7; ліпіди - 24-38 \% (вміст ліпідів в оболонці 11-15 \%; в ядрі насіння 49-51,8 \%); білок (N х 6,25) - 24,3-27,0; целюлоза - 13,4-15,6; декстрини - 2,9-3,2; зола - 3,4-4,8. Олія лялеманції швидковисихаюча, за властивостями подібна до олії перилли, застосовується для виготовлення оліфи та лаків.

Жирнокислотний склад триацилгліцеринів олії лялеманції наведено в Таблиці 7.54.

Таблиця 7.54.

Жирнокислотний склад триацилгліцеринів олії лялеманції

Фізико-хімічні властивості олії лялеманції наведені в Таблиці 7.55.

Таблиця 7.55.

Фізико-хімічні властивості олії лялеманції

Макуха, солома та висівки лялеманції використовуються як поживний корм для худоби, крім того вона медоносна рослина. Вегетаційний період короткий і залежить головним чином від погодних умов. Лялеманція не дуже вимоглива до тепла, стійка до заморозків. Сума необхідних середньодобових температур становить 1700°С. Для проростання насіння необхідні тіж умови що й для злакових.

Перилла (РегіІІа frutescens)

Перилла або судза давно відома в Китаї, Японії, Кореї, Індії. Найбільш вірогідною батьківщиною перилли є Північна Індія, Індокитай і Китай, де і нині зустрічаються дикі форми цієї рослини.

З давніх часів периллу вирощують в країнах Східної Азії, хоча і в невеликих об'ємах. Корейці та китайці вирощують периллу як городню культуру, з насіння якої добувають олію, частково використовують як харчову, так і для виготовлення лінолеуму, лаків, фарб, оліфи, напівпрозорого паперу типу пергамент (завдяки прозорості придатна для фарбування у білий колір). В Кореї, Японії, Китаї перилу використовують для захисту посівів рису від домашніх тварин.

Світові площі під культурою перилли невеликі. В Україні, починаючи з 1931 року, науково-дослідна робота з периллою проводилась на експериментальній станції Українського інституту рослинництва.

Найбільш сприятливою зоною вирощування перилли в Україні є лісостеп - Хмельницька, Вінницька, Чернігівська, Полтавська і Харківська області, при високій агротехніці в цій зоні врожаї перилли становлять 8-10 ц/га.

Перилла належить до родини Ьатіасеае губоцвітих роду РегіПа Ь, який представлений двома ботанічними видами. Практичне значення має лише вид Озітоісіез, що поділяється на дві географічні групи: корейсько-китайську та японську. Найбільш поширена перилла корейсько-китайської групи як ранньостигла рослина. Коренева система стрижнева, добре розвинена, проникає в грунти до 1,5 м. Стебло прямостояче, дуже розгалужене, густо покрите волосками, висотою до 100 см з сильним ефірним запахом (Рис. 7.19).

До тепла перилла невимоглива. Засуха в перший період життя рослини не має такого негативного впливу, як у період утворення репродуктивних органів. Вегетаційний період складає 100-150 днів, урожай насіння 0,8-1,2 т/га.

Хімічний склад насіння перилли (\% в перерахунку на суху речовину): ліпіди - 43-48; білок (К х 6,25) - 23-28; целюлоза - 10-13; зола - 4-5; ефірна олія - 0,3.

Олію перилли після рафінації можна використовувати як харчову, але головне її призначення - технічне: в лакофарбовій, поліграфічній, суднобудівній промисловості, а також в фармації, в народній медицині перилу використовують як сечогінний препарат при лікуванні хвороб печінки, жовчного міхура, енурезу.

При висиханні перилова олія утворює плівку, яка міцністю поступається лише плівці з тунгової олії. Плівка перилової олії стійка до дії води, повітря, високих температур. Широкий експорт перилової олії в Європу та СІЛА, що почався на початку XX століття, привів до збільшення виробництва олії (більше 50 тисяч тон за рік).

Насіння перили містить також дубильні речовини, залізо, кремнієву кислоту, сірку, яблучну, аскорбінову кислоту, катехін.

Жирнокислотний склад триацилгліцеринів периллової олії наведено в Таблиці 7.56.

Таблиця 7.56.

Жирнокислотний склад триацилгліцеринів периллової олії

Периллова ефірна олія добувається із висушеного листя і стебла перили. Стебло заготовляють в період цвітіння, подрібнюють і висушують. Основним компонентом ефірної олії є периловий альдегід.

Фізико-хімічні властивості периллової олії наведені в таблиці 7.57.

Периллова макуха - цінний корм для худоби, багата поживними речовинами. Завдяки відсутності лушпиння периллова макуха переважає соняшникову. Шрот після видалення олії з насіння перилли містить до 45 \% білків і 0,006 \% ефірної олії. Склад периллової макухи і шроту наведено в Таблиці 7.58.

Таблиця 7.58.

Склад периллової макухи і шроту (\%)