Біохімія та технологія оліє-жирової сировини - Навчальний посібник (Пешук Л. В., Носенко Т. Т.)

7.2. родина хрестоцвІтих (капустяних brassicaceae)

Представниками цієї родини серед олійних культур є ріпак, гірчиця, суріпка, рижій, індау, крамбе. Класифікація родини Хрестоцвітих наведена на Рис. 7.3. Ці культури мають спільні ботанічні особливості та хімічний склад. Квітки зібрані у суцвіття типу китиця. Плід багатонасінний, довгий або короткий - стручок. Характерною особливістю цієї родини є вміст у їхньому насінні тіоглікозидів, які під дією ферментів в присутності води розщеплюються з виділенням летких гірчичних ефірних олій. Жирнокислотний склад триацилглі-церинів характеризується високим вмістом ерукової кислоти С221, що є таксономічною ознакою всієї родини.

Використання олії, яка містить значну кількість ерукової кислоти, у харчуванні призводить до зниження активності обміну речовин, відбуваються некротичні зміни в міокарді, ожиріння і цироз печінки.

 

 

Подпись:

 

 

Подпись:

вид

вид В. napus

В. juncea

oleifera

сарептська

ріпак

гірчиця

 

 

Тому вміст ерукової кислоти в харчовій олії не повинен перевищувати 5 \% від загальної суми жирних кислот.

З іншого боку, олія з високим вмістом ерукової кислоти є цінною сировиною для виробництва біодизельного палива.

Гірчиця

Найбільш розповсюджені три види гірчиці: сарептська (сиза), біла та чорна. Сарептська гірчиця була відома в стародавньому Китаї, звідки проникла до Індії. На початку XVIII ст. культура з'явилась на півдні України. Це єдина культура в країнах СНД, що є сировиною для виготовлення гірчичного порошку, якість якого визначається кількістю ефірної алілової олії в насінні.

Сарептська гірчиця (Brassica juncea) це трав'яниста рослина, медонос, квітки якої утворюють стручки циліндричної форми довжиною до 5 см. Насіння має злегка продовгувату форму довжиною 1,3 ... 2,0 мм, маса 1000 шт. - 1,7...1,9 г. Колір цегляний, або червонувато-цегляний з сизим нальотом, зустрічаються також жовтонасінні різновидності. Характерною особливістю насіння цього виду гірчиці є крупносітчата структура оболонки. Смак насіння гіркий з типовим запахом гірчиці. В Україні висівають у лісостеповій і степовій зонах. У насінні міститься 29...49,5 \% олії. Олія з гірчиці використовується у консервній, маргариновій, хлібопекарській і кондитерській галузях харчової промисловості та в технічному виробництві. З макухи виготовляють столову гірчицю і гірчичники.

Біла гірчиця (Sinapis alba) є стародавньою культурою землеробства країн Середземномор'я. Розповсюджена в Швеції, Данії, Голландії, Англії, Німеччині, Індії та Китаї.

 

 

Sinapis alba - олійна, кормова та медоносна рослина, яка культивується повсюди. Олійність насіння 22-35 \% (Рис.7.4).

Рослина дає багато зеленої маси (20-30 т/га), яка до цвітіння є добрим кормом. В Україні останнім часом зріс попит на білу гірчицю, яка не вибаглива до ґрунту та клімату. Насіння крупне, кулястої форми, маса 1000 шт. 3,7-5,8 г, колір жовтувато-кремовий, оболонка насіння — дрібносітчата. У воді насіння ослизнюється, смак гіркий, але без ефірного запаху сарептської гірчиці. Площі посівів в Україні у 2003 р. становили - 179,3 тис.га. (зросли майже втричі в порівнянні з 2000 p.). Урожайність - 5,4 ц/га (2002 p.).

Чорна гірчиця (Sinapis nigra) також відноситься до давніх культур Європи. У країнах СНД чорну гірчицю в наш час не висівають.

Чорну гірчицю вирощують як лікарську рослину, вона вважається кращою для виготовлення гірчичного порошку і гострих приправ. Стручки чорної гірчиці, на відміну від сарептської, під час дозрівання розтріскуються розкидаючи насіння червоно-коричневого кольору. Висівають чорну гірчицю в країнах Європи, Азії, Африки та Австралії.

Жирна олія, одержана з насіння чорної гірчиці, гіркне при тривалому зберіганні. її використовують в кондитерському та консервному виробництвах і безпосередньо в їжу, а також як технічну. Гірчичні ефірні олії можна використовувати як антисептик у виноробстві, консервуванні, пивоварінні та переробці молока. Не змінюючи смаку та запаху продуктів вони запобігають їх псуванню. Антисептична дія ефірної гірчичної олії (алілової) в 200 разів сильніша ніж аналогічна дія сірчистого газу. Гірчична макуха відрізняється високим вмістом білкових речовин і фосфору (у вигляді фітину) і є дуже цінним кормом для худоби, проте згодовувати її у великих кількостях не можна, поскільки ефірні олії викликають отруєння тварин.

Насіння гірчиці як промислова сировина поділяється на типи та підтипи залежно від виду та кольору насіння. У кожному типі чи підтипі домішок насіння гірчиці іншого кольору допускається не більше 5\%. Насіння гірчиці із значним вмістом домішок насіння інших типів визначають як суміш типів чи підтипів, вказуючи склад у відсотках.

За вологістю насіння гірчиці поділяється на сухе - вологість до 8,0 \%, середньої сухості - 8,1...12 \%, вологе - 12,1...14 \% та зволожене- при вологості більше 14\%; за засміченістю насіння поділяють на: чисте - вміст сміттєвих домішок до 2\%, олійних до 6\%; середньої чистоти - сміттєвих - 2,1...5\%, олійних 6,1...10\%; засмічене - сміттєвих домішок більше 5\%, олійних - більше 10\%.

Технічні вимоги до насіння гірчиці визначаються базисними (за якими здійснюють розрахунки) та обмежувальними нормами (Табл. 7.8).

До складу гірчичної олії переважно входять п'ять жирних кислот - ерукова, олеїнова, лінолева, ліноленова та ейкозенова, які складають приблизно 98 \% від загального вмісту жирних кислот. Фізико-хімічні властивості гірчичної олії наведені в Таблиці 7.9.

Таблиця. 7. 9.

Фізико-хімічні властивості гірчичної олії

 

Показник

Значення

Число омилення, мг КОН/г

180

йодне число, г І2/100г

108,3.

густина за температури 15°С, кг/м3

913...923

показник заломлення за температури 20°С

1,470^1,477

температура застигання, °С

від -8 до -16

кінематична в'язкість за температури 15°С, м2/с

(120-133)х10-6

Для промислового виробництва рекомендовані сорти ярої сарепт-ської гірчиці Рушенка, Ракета, Росава, Тавричанка 5, Тавричанка 15, Слов'янка. Вегетаційний період даних сортів 72...82 днів, урожайність 2,0...2,3 т/га, олійність насіння 41...43\%, вміст ефірної олії 0,70...0,75\%.

Збирання врожаю гірчиці сарептської двофазне. Гірчицю скошують у валки при вологості насіння 25 \%, коли воно має типовий для насіння колір, нижні листки опадуть, рослини світло-жовтого відтінку. Якщо посіви не засмічені, застосовують пряме комбайнування. Валки вимолочують зернозбиральними комбайнами через З...4дні після скошування при вологості насіння гірчиці не більше 10...11\%.

Гірчицю білу, стручки якої майже не розтріскуються й насіння не висипається, збирають прямим комбайнуванням при повній стиглості насіння.

При підвищеній вологості насіння його сушать методом активного вентилювання. За відсутності сушарок для активного вентилювання насіння сушать на відкритих майданчиках. Після доведення вологості насіння до9\% проводять вторинне очищення.

Ріпак olеifera)

Ріпакова олія завдяки хімічному складу та властивостям знаходить все більш широке застосування не тільки в харчуванні, але й у багатьох галузях народного господарства.

Ріпак, як ніяка інша культура, має великі перспективи в Україні щодо розширення площ його використання. Неабияку роль відіграють агрокліматичні переваги впровадження ріпаку, вирішення проблеми кормового білку в регіонах, де соняшник і соя не мають перспективи через агрокліматичні умови.

В Україні сприятливі умови для розширення посівних площ озимого і ярого ріпаку мають господарства Вінницької, Волинської, Житомирської, Івано-Франківської, Хмельницької, Чернівецької областей, Автономної республіки Крим, ярого ріпаку - Кіровоградської, Полтавської, Черкаської, Чернігівської, Сумської та більшості південних областей.

Не зважаючи на те, що нинішні сорти озимого і ярого ріпаку селекції Івано-Франківського інституту АПВ УААН, зокрема, Іванна, Свєта, Мангал («00»), мають потенційну врожайність насіння понад 40-45 ц/га; Аріон, Микитинецький, Ліга-1 - 30-35 ц/га, і все ж середня врожайність насіння ріпаку по Україні ще залишається низькою.

Надійним засобом підвищення ефективного ріпаківництва, запорукою росту урожайності і збільшення валового збору насіння є інтенсивна технологія вирощування.

Олія з ріпаку має високу біологічну цінність, зумовлену її жирно-кислотним складом. Ріпакова олія містить незначну кількість насичених жирних кислот, а також ліноленову (оо-З) кислоту, яка є життєво необхідною для людського організму, попередником синтезу гормонів — простагландинів. Встановлено, що харчова ріпакова олія має чудодійну здатність знижувати і регулювати вміст холестерину в крові людини і цим запобігати серцево-судинним захворюванням, зменшує загрозу тромбоутворення.

Ріпак - надзвичайно цінна кормова культура. З кожних 100 кг насіння одержують до 40 кг олії та 55 кг макухи. Гектар ріпаку (за врожайності ЗО ц/га) забезпечує вихід 1,0...1,3 т олії і 1,6...1,8 т шроту, який містить приблизно 40 \% добре збалансованого за амінокислотним складом білку. 100 кг ріпакового шроту містить в середньому 90 кормових одиниць, коефіцієнт перетравлюваності органічних речовин сягає 71 \%, в той час як соняшникового - 56 \%. Ріпаковий шрот переважає соняшниковий і за вмістом незамінних амінокислот: лізи-ну-наЗЗ\%, цистину — в2,1 рази.

Цінні також кореневі рештки ріпаку ярого. Після збирання цієї культури в ґрунті залишаються органічні речовини, еквівалентні 10... 15 т/га перегною. Коренева система - добрий розпушувач підґрунтя, що має важливе значення для зменшення ущільнювальної дії сільськогосподарських машин.

 

 

Досить велика користь ярого ріпаку як медоноса (Рис.7.5), період його цвітіння триває 14...25 днів. За цей час з гектара посівів ріпаку можна заготовити до 80 кг меду.

За сучасними стандартами насіння ріпаку поділяється на два класи залежно від масової частки в насінні ерукової кислоти і кількості тіоглікозидів:

I           клас (для харчових цілей) - ерукової кислоти в олії не більше 5 \%, тіоглікозидів в шроті не більше 3 \%;

II         клас (для технічних цілей) - вміст ерукової кислоти в олії та тіоглікозидів в шроті не нормується.

Використання ріпакової олії в харчуванні людини та ріпакового шроту (макухи) в годівлі сільськогосподарських тварин раніше ускладнювалось наявністю в насінні ріпаку ерукової кислоти і глі-козинолатів, характерних для більшості диких форм рослин з родини хрестоцвітих. Олія з насіння старих сортів мала високий вміст (до 50 \%) ерукової кислоти. Така олія негативно впливала на живий організм. Тепер харчову олію виробляють лише з ріпаку, який містить не більше 2 \% ерукової кислоти, від загальної кількості жирних кислот.

Присутність тіоглікозидів у ріпаковому шроті (більше 1 \%) при згодовуванні жуйним тваринам і птиці викликає крововиливи в печінку, пригнічення розвитку, у птиці підвищується смертність, курячі яйця мають коричневий колір. В процесі ферментативного гідролізу тіоглікозидів в організмі тварин утворюються шкідливі речовини - ізотіоціанати, нітрити, які викликають функціональні та морфологічні зміни в організмі, внаслідок чого знижується продуктивність тварин. З цієї причини використання високопротеїнового ріпакового шроту чи макухи в раціонах великої рогатої худоби було обмежене.

Верхньою межею вмісту глікозинолатів в насінні ріпаку, придатного для безпечного згодовування худобі та птиці, як показали дослідження, є їх вміст не більше ЗО мкмоль/г, або 1,0 \%. У зв'язку з цим сучасна селекція ріпаку спрямована на створення безерукових і низькоглікозинолатних сортів ярого ріпаку, так званих типу двону-льових «00».

У сучасних безерукових сортів і гібридів ріпаку селекції ВНДІ-ОК: Радикал, Шпат, Талант, Ярвелон і закордонної селекції Канола, Глобал, Ханна, Кліфф, Гайдн, Байкал, Ольга, Сієста вміст ерукової (С221) і ейкозенової (С201) жирних кислот менший 5 \%, вміст глікозинолатів у них знижено до 1,4...1,6 \% при врожайності 3...3.3 т/га.

До двонульових відносяться також сорти ярого ріпаку, створені в Івано-Франківському інституті АПВ - Аріон, Микитинецький, Лужок, Ліга-1.

Все більш широкого значення набуває використання ріпакової олії для технічних цілей. Практичне втілення це знайшло в усіх країнах ЄС, де значна частина ріллі щороку «законсервовується» санкціями співтовариства щодо обмеження виробництва продуктів харчування. Вивільненні землі використовують під ріпак на технічні потреби.

Останнім часом попит на насіння ріпаку та ріпакову олію зростає в зв'язку з виробництвом біодизельного палива. Таке виробництво зростає високими темпами в країнах ЄС. Причиною такого зростання є відновлюваність сировини для його виробництва, екологічна чистота тощо. Виробництво такого пального розпочинається і в Україні.

Ріпакова олія є цінною сировиною для виробництва лаків, фарб, у металургійній та інших галузях промисловості, вона - незамінна основа для виготовлення засобів захисту рослин, пластмас. Олією з ріпаку заміняють мінеральні мастила в металообробних верстатах, сільгоспмашинах тощо. Олія з високоглікозинолатних сортів є основою для виготовлення технічних антифрикційних мастил, що мають антиокислювальні, протизношувальні і протизадирні властивості. Ріпакову олію застосовують як сировину для виробництва пральних порошків, мила, дисперсійних речовин, емульгаторів, пінистих і ан-типінистих речовин тощо.

Похідні з ріпакової олії використовують як мастильні, антибло-кувальні, антистатичні речовини і стабілізатори у виробництві пластмас та поліетиленової плівки. З ріпака виготовляють технічний та медичний гліцерин, вазелін, ліки.

Надзвичайно важливого значення набуває використання ріпакової олії як основи екологічно чистого біодизельного пального.

В Україні культивують понад ЗО сортів ріпаку (половина з яких зарубіжної селекції), ярого ріпаку налічується 23 сорти.

Озимий ріпак більш урожайний ніж ярий і вимогливіший як до клімату так і до ґрунту, морозостійкість його не висока. Ріпак вирощують в районах з м'якими зимами та добрим сніговим покривом. Пагубно діють на нього зміни морозу та відлиги - випрівають сходи. Площі під ріпаком в Україні в останні роки постійно зростають.

В насінні ріпаку міститься 0,10...0,35 \% кротонілової ефірної олії. МасаІОООштук 5,41...5,63 г, діаметрнасіння2,1...2,14 мм.

До складу насіння безерукових сортів входять (\% в перерахунку на суху речовину): ліпіди - 42,3...44,8, білки (К х 6,25) - 23,2...24,9, целюлоза 8,8...9,3, мінеральні речовини 3,7...5,3, тіоглікозиди - 1,4...3,6.

Базисні та обмежувальні норми на насіння ріпаку

Насіння ріпаку, яке надходить на промислову переробку, повинно відповідати нормам, наведеним в Таблиці 7.10.

Насіння ріпаку поділяють на сухе - вологість до 7 \% включно, середньої сухості - 7,1...8,0 \%, вологе 8,1...10 \%, зволожене - більше 10 \% вологи. За вмістом домішок у насінні його поділяють на: чисте (сміттєвих домішок до 1 \%, олійних до 3 \%), середньої чистоти (сміттєвих домішок 1,1...З \%, олійних 3,1...5 \%), засмічене (сміттєвих домішок більше 3 \%, олійних більше 5 \%). До сміттєвих домішок у насінні ріпаку відносять весь прохід через сито з діаметром отворів 1 мм та в сході із сита - органічні рештки, насіння бур'янів, мінеральні речовини, феромагнітні домішки, насіння пошкоджене самозігріванням, озолене, прогнивши, все з явно зіпсованим ядром. До олійних домішок відносять насіння ріпаку, пошкоджене при зберіганні та насіння інших олійних культур родини Хрестоцвітих, не віднесене до сміттєвих домішок.

Фізико-хімічні властивості ріпакової олії наведені в Таблиці 7.11.

За жирно-кислотним складом олія безерукового ріпаку подібна до оливкової (Таблиця 7.12). В складі ріпакової олії містяться такі фосфоліпіди (у \%): фосфатидилхоліни - 0,8; фосфатидилетаноламіни - 0,6 та галактоліпіди: моногалактозил-диацилгліцероли - 0,7; дига-лактозилдиацилгліцероли - 1,3. Серед фосфоліпідів ріпака достатня кількість негідратованих форм.

Таблиця 7.12.

Жирно-кислотний склад олії олійних культур родини Хрестоцвітих

 

Жирна кислота

Звичайна ріпакова олія

Низькоерукова ріпакова олія

Гірчична олія

Пальмітинова

3,5

2,5...6,0

0,5...4,5

Стеаринова

1,0

0Д..2Д

0,5...2,0

Олеїнова

13,0

50...66

8Д..23

Лінолева

14,0

11...23

10...24

Ліноленова

9,0

5...13

6Д..18

Ейкозенова

7,5

0,1...4,3

5Д..13

Ерукова

47,5

<5

22...50

Рижій (Camelina Sativa)

Рижій - культура молода. Дикорослий рижій засмічував, в основному, льон. У другій половині XIX ст. рижій введено у культуру. У культурі та дикому стані розповсюджено два види рижію - ярий і озимий.

Площі під рижієм у 2003 р. становили - 4,1 тис. га, урожайність - 4,99 ц/га.

Рижій - самозапилювач, пилок дозріває ще до розкриття квітки. Плід- грушоподібний стручок, в одних різновидностей дрібний, довжиною від 6 до 10 мм, в інших -великий, від 10 до 13 мм. У стручку міститься 7...8 насінин. Насіння довжиною близько 2 мм, овальне, різноманітного кольору - від червонувато-жовтого до червоно-коричневого. Маса 1000 штук приблизно 1 г.

Ярий рижій - однорічна трав'яниста рослина, заввишки 25...30 см і більше. Корінь стрижневий. Коренева система розвинена слабо. Стебло тонке, зверху розгалужене, має слабке опушення або голе. Листки ланцетополдібної форми, дрібні, суцільні або зубчасті, опушені або голі. Суцвіття - китиця. Квітки мають чотири чашолистики, спрямовані доверху, пелюстки квіток блідо-жовті.

За комплексом біологічних та господарських ознак встановлено три еколого-географічних типи місцевих культурних сортів ярого рижію.

Сибірський рижій - крупноплідний, більш-менш пізньостиглий, високорослий, гіллястий, стійкий до вилягання рослин.

Європейський рижій - дрібний, невисокий, різного ступеню гіллястості. Не стійкий до вилягання, вегетаційний період 65...95 днів.

Закавказькийрижій - дрібний, але дуже гіллястий та врожайний, сильно вилягає, тривалість вегетаційного періоду 65...80 днів.

Озимий рижій - має стебло, на відміну від ярого, більш дерев'янисте, сильно розгалужене. Стебло й листя опушене сильніше, ніж у ярого рижію. Плоди дрібні, довжина 5...7 мм. Насіння дуже дрібне, довжиною 1...2 мм.

За своєю біологічною природою рижій найменш вибагливий до умов вирощування порівняно з іншими олійними культурами. Він характеризується високою холодостійкістю (насіннєвий матеріал проростає при ГС, а сходи легко витримують заморозки до мінус 12°С) і водночас посухостійкістю. Добре росте на всіх видах ґрунтів, окрім глинистих. Однією з основних біологічних особливостей рижію є короткий вегетаційний період, який у більшості регіонів вирощування культури становить 80-85 днів (завдяки цьому він достигає, і його з успіхом можна вирощувати в усіх регіонах України), що дає змогу не лише ефективно використовувати запаси вологи осінньо-зимових опадів, а й формувати урожай за рахунок опадів, що випадають у період вегетації. Короткий вегетаційний період рижію дає змогу після його збирання вирощувати інші культури, авикористання його для пару дає змогу добре підготувати грунт та накопичити вологу до посіву озимих. Окрім цього, на відміну від інших культур родини Хрестоцвьггих він практично не заселяється шкідниками та не вражається хворобами, а це в період постійного збільшення цін на енергоносії та пестициди дає можливість значно знизити рівень витрат на його вирощування.

Рижій достатньо врожайна культура. Потенційна врожайність його перевищує ЗО ц/га, в умовах півдня країни за ретельного виконання всіх агротехнічних прийомів вона може досягати 20 ц/га.

Насіння рижію містить понад 40 \% олії та ЗО \% сирого протеїну. Олія рижію головним чином використовується в лакофарбовій промисловості, для виготовлення мила, а завдяки унікальному співвідношенню жирних кислот, має великі перспективи для використання в харчовій промисловості, в медицині для лікування ран, що довго не загоюються, та інших тяжких захворювань.

Макуха рижію багата на азотисті речовини, що дає змогу відносити її до високопоживних кормів, 100 кг макухи містить 115 кормових одиниць.

Олія холодного пресування має золотисте-жовте забарвлення, а гарячого - зеленувато-коричневий або коричневий колір. Свіжа олія має гіркуватий гострий присмак часнику, який з часом зникає. Олія належить до напіввисихаючих.

Насіння рижію, що надходить на заготівельні пункти, повинно відповідати вимогам, наведеним в Таблиці 7.13.

Таблиця 7.13.

Базисні та обмежувальні норми для насіння рижію

 

Показники

Базисні норми

Обмежувальні норми

Вологість, \%

12,0

не більше 16,0

Насіння, яке направляють на олієпереробні підприємства, повинно мати вологість не вище 12 \%, з вмістом сміттєвих і олійних домішок не більше 15\% в тому числі сміттєвих не більше 3 \%, не допускається зараженість шкідниками хлібних злаків (крім кліща). Заготівельне насіння рижію повинно бути без ознак самозігрівання і стороннього запаху.

За вологістю насіння поділяють на сухе (вологість до 9 \%), середньої сухості ( вологість від 9,1 і до 11 \%), вологе ( 11,1...13 \%), мокре (вологість більше 13 \%).

За засміченістю насіння рижію поділяють на: чисте - з вмістом сміттєвих домішок до 2 \%, олійних до 6 \%; середньої чистоти - сміттєвих від 2,1 до 3 \%, олійних 6Д...12 \%; засмічене - сміттєвих домішок більше 3 \%, олійних більше 12\%.

До сміттєвих домішок відносять прохід через сито з діаметром отворів 0,5 мм, в залишку на ситі - мінеральні та органічні домішки. До олійних: відносять пошкоджене насіння рижію, а також насіння інших олійних культур (ріпаку, суріпки, гірчиці, льону).

Хімічний склад насіння рижію (\%): ліпіди - 25,6...46; білок (№6,25) - 27,4; целюлоза - 7,9; мінеральні речовини - 3,5.

Сучасними сортами рижію є Багатонасіннєвий, Міраж, Степовий 1, Омський, ВНДІОК 17.

Фізико-хімічні властивості рижієвої олії наведені в Таблиці 7.14.

Таблиця 7.14.

Фізико-хімічні властивості рижієвої олії

 

Показник

Значення

Число омилення, мг КОН/г

185...188

Йодне число, г І2/100г

127...150

За жирнокислотним складом олія з рижію містить значно менше ерукової кислоти (від 0,8 до 5,2 \%) в порівнянні з ейкозеновою (близько 20 \%).

Суріпиця campestris)

Суріпиця, або суріпка відноситься до порівняно нової культури, її вирощують в Афганістані, Північній Індії та Китаї. В Малій Азії суріпку висівають разом з чорною гірчицею, в Ірані - разом з льоном. На початку XIX ст. в Україні суріпиця була відома як бур'ян. Тільки у другій половині XIX ст. введена в культуру. В Західній Європі зустрічається озима суріпиця. її вирощують для одержання з насіння олії, яку використовують головним чином як технічну - для миловаріння, виробництва мастильних засобів, для загартовування сталевих виробів тощо. У народній медицині олію з суріпиці використовують з лікувальною метою, макуху - як добриво.

Суріпиця є одним із підвидів ріпаку, насіння якої за хімічним складом та морфологічними характеристиками подібне до насіння ріпаку.

Насіння має кулясту форму, трохи стиснуту з боків, діаметр 1,5...2,0 мм, маса 1000 штук становить 1,8...2,0 г. Колір насіння в масі червоно-коричневий, незріле насіння має світлий рудувато-коричневий відтінок. На смак насіння не гірке, має присмак редьки. При замочуванні у воді оболонка не ослизнюється. Врожайність насіння озимої суріпиці - 18..23 ц/га, ярої - 12...16 ц/га.

Базисні та обмежувальні норми для насіння суріпиці наведені в Таблиці 7.15.

За вмістом вологи насіння суріпиці поділяють на : сухе - вологість до 9 \%, середньої сухості - вологість 9Д...11 \%, вологе - вологість 11,1...13 \%, мокре - вологість більше 13 \%. За засміченністю насіння класифікують на чисте - сміттєвих домішок до 2 \%, олійних - до 6 \%; середньої чистоти - сміттєвих домішок 2,1...З \%, олійних 6,1...12 \%; засмічене - сміттєвих більше 3 \%, олійних більше 12 \%.

Насіння, яке подається на переробку повинно бути без ознак самозігрівання, без затхлого, запліснявілого та інших сторонніх запахів, вологістю не більше 12 \%, вміст домішок не більше 15 \% в т. ч. сміттєвих не більше 3 \%. Не допускається зараженість шкідниками хлібних злаків, крім кліщем вище II ступеню.

Селекціонерами отримані сорти низькоерукової суріпиці зі зниженим вмістом тіоглікозидів (38...50 мкмоль/г шроту). Сорти Аргумент, Мадрігал, селекції ВНДІОК, Келта, Нопса (Фінляндія), Тіко (Швеція), Лізора (Німеччина) відрізняються низьким вмістом еру-кової й ейкозенової кислот і низьким вмістом тіоглікозидів. Хімічний склад насіння (\% в перерахунку на суху речовину): ліпіди 30,1...48,5; білок 18...22; целлоза 9,6.

За жирно-кислотним складом у суріпковій олії переважаючою є ерукова кислота, олеїнова та ліноленова кислоти. Фізико-хімічні властивості суріпкової олії наведені в Таблиці 7.16.

Крамбе ^^шЬє abyssinica) або катран абіссінський

Нова олійна культура, яка в дикому стані зустрічається в Середземноморських країнах. Вперше роботи по виведенню цієї культури були розпочаті у 1932 р. співробітниками Воронізького сільськогосподарського інституту. В Україні крамбе висівають в невеликих кількостях у Вінницькій, Чернігівській областях (дослідні ділянки).

Насіння крамбе кулястої форми, діаметром 2,5...3,5 мм, маса 1000 штук 4.5...11 г (в середньому 8...9 г), натура (маса 1 дм3 насіння) приблизно 300 г.

Крамбе має високу врожайність, в середньому 13...15 ц/га, а в деяких випадках 26,2...26,7 ц/га, що дозволяє механізувати процес збирання врожаю насіння. Хімічний склад насіння крамбе в перерахунку на суху речовину (\%): ліпіди - 37,3 ... 53,2; білок (Мх6,25) - 19,5; целюлоза - 19,2; мінеральні речовини - 3,8.

Жирнокислотний склад триацилгліцеринів насіння крамбе характеризується високим вмістом (до 60 \%) ерукової кислоти (С221), вміст олеїнової (С181) складає 12...15 \% і лінолевої (С182) - 8...10 \%. Фізико-хімічні властивості олії крамбе наведені в Таблиці 7.17.

Таблиця 7.17.

Фізико-хімічні властивості олії крамбе

 

Показник

Значення

Число омилення, мг КОН/г

175...177

Йодне число, г І2/100г

93...100

Густина за температури 20°С, кг/м3

907...919