5.3. ІнвестицІйнІ операцІЇ банкІв

Інвестиційна діяльність відповідно до міжнародного підходу визначається як процес вкладання ресурсів (благ, майнових, інтелектуальних цінностей) із метою одержання прибутку в майбутньому. У західній банківській практиці будь-яка операція, пов'язана з купівлею-продажем цінних паперів, уже вважається інвестицією. Пояснюється це хорошим розвитком ринку цінних паперів, безпосередньо пов'язаних із виробництвом. Придбання акції означає покупку частини матеріального виробництва, вкладення в нього коштів.

Ось чому участь банків в інвестиційному процесі можна розглядати у вузькому і широкому значенні. Вкладення власних коштів банку в цінні папери і спільну діяльність підприємств — це інвестиційні операції банку у вузькому значенні. Участь банків в інвестиційному процесі в широкому розумінні може розглядатися як здійснення банком інвестицій за рахунок власних коштів і за дорученням своїх клієнтів, а також надання банком довгострокових кредитів.

Інвестиції мають деякі особливості, завдяки яким істотно відрізняють їх від позик.

По-перше, позика допускає використання коштів протягом короткого відрізка часу за умови його повернення. Інвестування — це вкладення коштів із метою забезпечення припливу коштів протягом тривалого часу.

По-друге, у більшості кредитних операцій банк — головний і єдиний кредитор, у той час як в інвестиційному процесі, як правило, один із багатьох кредиторів.

По-третє, при кредитуванні ініціатором операції виступає позичальник, а при інвестуванні ініціатива належить банку, який прагне придбати активи на ринку.

Головною функцією банків є надання кредитів, що використовуються приватним бізнесом для здійснення інвестицій. Проте не всі банківські кошти можуть бути розміщені як кредити. Велика частина кредитів неліквідна, вони не можуть бути швидко продані тоді, коли банку терміново необхідна готівка. До того ж, весь прибуток за кредитами оподатковується податком, а банки в США, наприклад, підлягають оподатковуванню в повному обсязі за ставкою прибуткового податку корпорацій, що приводить до необхідності пошуку ефективних податкових захистків у роки, коли чисті надходження за наданими позиками є високими. За цих причин банки спрямовують значну частину свого портфеля активів (від 1/5 до 1/3 його загального обсягу) у вкладення в цінні папери. Останні включають державні облігації і векселя, корпоративні облігації і векселя, а також категорії акцій, які визначені законодавством.

Можливі критерії класифікації банківських інвестицій подані на рис. 5.1.

Класифікація інвестицій банку

за об'єктом

за терміном

за метою вкладення

у цінні папери

короткострокові інвестиції

прямі інвестиції

у паї та дольову участь середньострокові інвестиції

портфельні інвестиції

у дорогоцінні метали довгострокові інвестиції

■ інші

Рис. 5.1. Класифікація банківських інвестицій

Інвестиції бувають:

а)         за терміном:

короткострокові інвестиції (до одного року, носять переважно спекулятивний характер або спрямовані на підтримку ліквідності);

середньострокові (до трьох років);

довгострокові (понад п'ятьох років).

б)         за метою вкладення:

прямі інвестиції (їх мета — забезпечити пряме і безпосереднє управління об'єктом інвестицій).

портфельні інвестиції — вкладення в портфелі цінних паперів або інші активи з метою одержання прибутків у формі відсотків (дивідендів) і в результаті підвищення курсової вартості цінних паперів, при цьому вкладення не має на меті безпосереднє управління об'єктом інвестицій.

Спираючись на зарубіжний досвід можна виділити ряд функцій, які виконують цінні папери й інші складові банківських портфелів :

а)         стабілізація прибутків банку незалежно від фаз ділового ци- клу (коли прибутки за позиками знижуються, прибутки за цінни- ми паперами можуть збільшитися);

б)         компенсація кредитного ризику за портфелями банківських позичок. Цінні папери високої якості можуть купуватися і зберіга- тися з метою урівноваження ризику за банківськими кредитами;

в)         підтримка ліквідності;

г)         зниження податкового тиску на банк за рахунок компенсації оподатко-вуваних надходжень, які генерують позики;

д)         використання застави для забезпечення депозитів уряду, що зберігаються в банку;

е)         страхування банку від втрат, що можуть статися внаслідок зміни ринкових процентних ставок;

ж)        забезпечення гнучкості банківського портфеля активів;

з)         поліпшення фінансових показників банківського балансу.

Кожний комерційний банк здійснює свою інвестиційну політику. Основними чинниками, що впливають на неї, є прибутковість, ліквідність, готовність йти на ризик або навпаки, жертвувати прибутковістю для підтримки ліквідності.

У зв'язку з цим можна виділити такі цілі інвестиційної діяльності банку:

1. Досягнення високих темпів росту капіталу або прибутку. У цьому випадку інвестиційний портфель складається в основному з високоприбуткових, але з високим ступенем ризику інвестиційних проектів. Для портфеля цінних паперів найбільш прибутковими вважаються прості акції молодих компаній, що дають при вдалому збігу обставин високий прибуток.

Забезпечення безпеки вкладень. Безпека інвестування означає мінімізацію ризиків, що досягається шляхом формування інвестиційного портфеля, який складається з малоризикових вкладень, наприклад, простих акцій стійких компаній, привілейованих акцій і облігацій.

Досягнення достатньої ліквідності інвестиційного портфеля. Ліквідність інвестиційного портфеля багато в чому залежить від забезпечення перших двох принципів інвестування, а також від інвестиційного клімату в країні, ступеня розвитку ринкової інфраструктури і специфіки діяльності банку. Тобто наявність високого прибутку або мінімального ризику робить цінні папери привабливими (а отже, ліквідними) для певного інвестора.

Банки здійснюють прямі інвестиції та операції з цінними паперами відповідно до законодавства України про цінні папери, інвестиційну діяльність та згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України.

Банки мають право здійснювати інвестиції лише на підставі письмового дозволу Національного банку України. Банк має право здійснити інвестицію без письмового дозволу Національного банку України у разі, якщо:

інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 \% регулятивного капіталу банку;

юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг;

регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України.

Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачена повна відповідальність його власників. Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підприємства, установи не повинна перевищувати 15 \% капіталу банку. Сукупні інвестиції банку не повинні перевищувати 60 \% розміру капіталу банку.

Це обмеження не застосовується у разі, якщо:

акції та інші цінні папери придбав банк у зв'язку з реалізацією права заставодержателя і банк не утримує їх більше одного

року;

банк придбав акції, емітентом яких є інший банк, з метою створення фінансової холдингової групи;

цінні папери, які отримав банк у результаті андеррайтингу, знаходяться у його власності не більше одного року;.

акції та інші цінні папери придбав банк за рахунок та від імені своїх клієнтів.

Цінні папери банку з метою їх оцінки та відображення в бухгалтерському обліку класифікуються таким чином:

а)         цінні папери, які обліковуються в торговому портфелі;

б)         цінні папери в портфелі банку на продаж;

в)         цінні папери в портфелі банку до погашення;

г)         інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.

Цінні папери, які придбані та/або зберігаються за дорученням та за кошти клієнтів, а також цінні папери, які придбані згідно з договорами про довірче управління, обліковуються за позабалансовими рахунками.

В основу банківського інвестиційного кредитування покладений рух капіталу, що має властивості вартості, яка зростає. Так, об'єктами інвестиційного кредитування не можуть бути об'єкти соціально-культурної сфери, культові спорудження, у тому числі науково-технічні розробки, що мають фундаментальний характер, тому що вкладення в них мають безстроковий, безповоротний і некомерційний характер і здійснюються без подальшої гарантованої оплати. Дотримання цих принципів звужує можливий перелік об'єктів інвестиційного кредитування. З точки зору мак-роекономіки зазначені об'єкти вкладень є об'єктами інвестиційної діяльності, а кошти, вкладені в них, є інвестиціями як для інвестора, так і для майбутнього їхнього власника.

При кредитуванні інвестиційної діяльності фізичних осіб зворотний потік доходів забезпечується не доходами від експлуатації об'єктів (хоча це не виключається при подальшій передачі їх в оренду), а доходами фізичної особи у вигляді зарплати, пенсії, а також коштами, отриманими від підприємницької діяльності.

Інвестиційне кредитування можна визначити як фінансування діяльності, що здійснюється відповідно до принципів банківського кредитування та спрямоване на створення (реконструкцію, модернізацію) об'єктів, комерційне використання яких породжує потік доходів, що забезпечують повернення банківських коштів і оплату за користування ними протягом певного періоду.

Відповідно до діючого Положення НБУ «Про кредитування», що регулює кредитні відносини між кредитором і позичальником, виділяють такі форми кредитування: банківське, лізингове, іпотечне, консорціумне та споживче. Однак ні діючі нормативні акти НБУ, ні проект Закону «Про банківський кредит» не відо

бражають такої форми кредитування, як проектне, хоча воно є визнаною формою кредитування. Необхідність виділення цієї форми інвестиційного кредитування викликана специфікою взаємин між його учасниками. Характеристику істотних особливостей інвестиційного кредитування наведено в табл. 5.1.

Виділяють певні особливості кредитів, спрямованих на фінансування інвестицій. Насамперед, їх обсяги та терміни звичайно значно перевищують обсяги та терміни кредитування під поточні потреби підприємств. У зв'язку з цим для інвестиційного кредитування підвищується ризик унаслідок можливих несприятливих змін політичної, економічної ситуації, зміни вартості продукції та сировини, що використовуються при реалізації проекту. При кредитуванні інвестиційних об'єктів сфери бізнесу терміни кредитування звичайно визначаються тривалістю реалізації проекту, введення його в дію та майбутніми доходами від експлуатації.

Істотною особливістю інвестиційного кредитування є те, що право на об'єкт інвестування закріплено за позичальником і після реалізації інвестиційного проекту та розрахунку з банком-кредитором банк не вправі заявляти про право на цей об'єкт як на свою власність. Однак якщо об'єкт, який інвестується, є предметом застави (або іншою формою забезпечення банківського кредиту), то право власності може перейти до банку при невиконанні позичальником розрахунків за договором.

Інвестиційне кредитування має для банку такі переваги порівняно із портфельним інвестуванням:

чітко встановлений термін;

чітко визначена плата, яка не залежить від результатів діяльності суб'єкта інвестування;

мінімізація ризику втрат за рахунок різноманітних форм забезпечення виконання зобов'язань;

обсяги прямих і портфельних інвестицій регламентуються НБУ залежно від розміру капіталу банку (нормативи Н11, Н12), тому інвестиційне кредитування дозволяє збільшити інвестиційну потужність банку.

Аналізуючи особливості діяльності українських банків, пов'язаної з інвестиційним кредитуванням вітчизняних підприємств, а також зі споживчим кредитуванням, важливо оцінити її макроекономічний ефект. Кошти, що йдуть на оплату придбаних інвестиційних товарів або товарів тривалого користування вітчизняного виробництва приводять до мультиплікативного ефекту розвитку національної економіки. У той же час інвестиційне кредитування імпорту опосередковує процес відпливу капіталу і сприяє розвитку діяльності зарубіжних виробників.