Банківські операції - Навчальний посібник ( Капран В.І.)

9.3. порядок регулювання діяльності банків

На створення необхідних умов для стабільної діяльності банків спрямована система економічних нормативів регулювання банківської діяльності, яка впроваджена НБУ і є обов'язковою для всіх комерційних банків.

Найважливішими економічними нормативами, які характеризують фінансову стійкість банку, його здатність виконувати більшість інших нормативів, є нормативи капіталу, зокрема норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2), норматив адекватності основного капіталу (Н3).

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) (Н2) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.

Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями.

Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п'ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження.

Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків не може бути меншим, ніж 8 відсотків.

Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити:

• протягом перших 12 місяців діяльності (з дня отримання ліцензії) — не менше 15 відсотків;

протягом наступних 12 місяців — не менше 12 відсотків;

надалі — не менше 8 відсотків.

Норматив адекватності основного капіталу (Н3) встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.

Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку.

Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму:

недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків;

нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

капітальних вкладень у нематеріальні активи;

збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

збитків поточного року.

При розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму не-амортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.

Нормативне значення нормативу Н3 має бути не меншим, ніж 4 відсотки.

Однією з узагальнених характеристик діяльності комерційного банку, що відображають рівень його надійності з погляду можливості вчасно виконувати всі взяті зобов'язання, є ліквідність.

Ліквідність банку — це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Ліквідними активами є кошти в касі, які відкриті в Національному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності — ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх взятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.

Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше, ніж 20 відсотків.

Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.

Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно).

Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання.

Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше, ніж:

30 відсотків;

з 01.07.2002 — 35 відсотків;

з 01.01.2003 — 40 відсотків.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати взяті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань.

До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов'язання з початковим строком погашення до одного року.

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше, ніж 20 відсотків.

Кредитна діяльність банків пов'язана з кредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов'язання згідно з угодою, тому банки зобов'язані оцінювати кредитоспроможність своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів.

Кредитоспроможність — наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його. Кредитоспроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти.

З метою обмеження кредитного ризику, який виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань, НБУ встановлює норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7).

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань.

Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.

3 метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою споріднених (пов'язаних) контрагентів НБУ встановлює норматив великих кредитних ризиків (Н8).

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів.

Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів, уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов'язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку.

Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.

Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються:

якщо перевищення становить не більше, ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) подвоюються;

якщо перевищення більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) потроюються.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього ін-сайдера, та капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсай-дерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40 відсотків.

З метою обмеження інвестиційного ризику, пов'язаного із здійсненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, Національний банк установив такі нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), норматив загальної суми інвестування

(Н12).

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н11 не має перевищувати 15 відсотків.

Норматив загальної суми інвестування (Н12) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку.

Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи.

Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н12 не має перевищувати 60 відсотків.

При проведенні комерційними банками зовнішньоторговельних, валютних кредитних операцій, операцій на фондових і товарних біржах виникає валютний ризик у зв'язку з переходом (при розрахунках) від однієї валюти до іншої та зміною курсу національної валюти щодо іноземних валют. 3 метою зменшення валютного ризику НБУ встановлює певні його нормативи. Серед них: норматив загальної відкритої валютної позиції банку (Н13), норматив загальної довгої відкритої валютної позиції (Н13-1), норматив загальної короткої валютної позиції (Н13-2).

Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. 3а їх рівності позиція вважається закритою, у разі нерівності — відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань по проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов'язань.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення (Н13) має бути не більше 35 \%.

При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:

загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більше 30 \%;

загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13-2) має бути не більше 5 \%.

Банк, який не може здійснювати та розвивати свої активні операції, не є ліквідним у широкому розумінні, але водночас такий банк може залишатись платоспроможним, тобто може своєчасно здійснювати погашення своєї заборгованості перед вкладниками та кредиторами, у тому числі забезпечувати платежі (розрахунки за поточними операціями клієнтів за їхній рахунок).

Баланс банку вважається ліквідним, якщо його стан дає змогу за рахунок швидкої реалізації активів покривати строкові зобов'язання за пасивом. Банківські менеджери повинні дотримуватися правила: яким є пасив за строками, таким необхідно формувати й актив. Лише тоді забезпечується рівновага в балансі між сумою і строком вивільнення коштів за активом у грошовій формі і сумою та строком платежу за зобов'язаннями банку. Однак слід зауважити, що такий підхід до ліквідності банку веде до зменшення його прибутковості, оскільки в цьому разі банку потрібно залучати довгострокові пасиви та відповідно збільшувати статті процентних витрат за ними. З іншого погляду, за відсутності рівноваги за строками між активами та пасивами банк може підвищити прибутковість банківської установи за рахунок зменшення витрат за пасивами (залучення дешевих короткострокових пасивів). Але в цьому разі банк певною мірою ризикує: при зміні економічної ситуації на ринку банківських капіталів він може бути не в змозі придбати ці короткострокові пасиви, що, у свою чергу, призведе до зменшення або втрати ліквідності банку.

Очевидно, що фінансове управління банківською ліквідністю — складна й багатогранна проблема, яка не має однозначного вирішення і вимагає щоденного аналізу не лише банківських активів і пасивів, а й стану економіки в цілому та перспектив її розвитку.

Величина вкладень банку в прибуткові активи визначається обсягом власних та залучених коштів банку. Однак уся ця сума не може бути використана для здійснення активних операцій. Управління банківською ліквідністю саме й полягає у встановленні обсягів і напрямів розподілу вільних ресурсів та величини джерел покриття дефіциту ресурсів, тому задоволення попиту на ліквідні кошти має бути для банків пріоритетним.

Стратегія управління ліквідністю через управління активами, як правило, використовується невеликими банками, вони вважають цей метод менш ризикованим (але й менш прибутковим), ніж метод, що ґрунтується на залученні ліквідних коштів.

При застосуванні стратегії управління пасивами банк певною мірою ризикує, бо, по-перше, процентні ставки на грошовому ринку мають тенденцію до змін, а по-друге, немає стопроцентної гарантії, що банк буде в змозі у разі потреби в ліквідних коштах придбати їх за сприятливою ціною або придбати взагалі.

3а діяльністю комерційних банків здійснюється певний нагляд. Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків.

В Україні функції банківського регулювання та нагляду покладено на Національний банк України. Система банківського нагляду скоординована вертикально і функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ й побудована за такою структурою:

генеральний департамент банківського нагляду;

комісія НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків;

комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків при регіональному управлінні НБУ;

відділи банківського нагляду регіонального управління

НБУ.

Структура Генерального департаменту банківського нагляду затверджена Правлінням Національного банку України (рис. 4).

Генеральний департамент банківського нагляду є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Національного банку України. До його складу входять чотири управління: стратегії, планування та координації; економічного аналізу та звітності; методології; застосування заходів впливу.

Генеральному департаменту функціонально підпорядковані департаменти: інспектування та моніторингу банків; реєстрації та ліцензування; реорганізації та ліквідації банків. Генеральний департамент здійснює функціональне, організаційне й методичне керівництво останніми.

Управління стратегії, планування та координації: бере участь у розробленні законодавчих актів щодо здійснення банківського нагляду й інших питань, які належать до компетенції цього управління; регулює міжнародну діяльність банків; подає пропозиції іншим структурним підрозділам НБУ про удосконалення нормативних актів; визначає стратегію, пріоритетні завдання здійснення ефективного банківського нагляду; розробляє комплексні програми досягнення поставлених цілей банківського нагляду: визначає напрями діяльності банківського нагляду; забезпечує співробітництво з органами банківського нагляду інших країн, із Міжнародним валютним фондом. Світовим банком, іншими міжнародними фінансовими організаціями з питань банківського нагляду та багато інших функцій, визначених положеннями НБУ.

Генеральний департамент банківського нагляду

 

т

1

 

Управління стратегії, планування та координації

Управляння економічного

аналізу та звітності

Управління методології

Управління застосування заходів впливу

 

 

 

Департамент реорганізації та ліквідації банків

Департамент реєстрації та ліцензування

Департамент інспектування та моніторингу банків

 

 

Рис. 4. Структура Генерального департаменту банківського нагляду

Управління економічного аналізу та звітності: провадить регулювання й аналіз діяльності банківської системи; забезпечує функціонування автоматизованих інформаційних систем «Досьє банків» та «Реєстр позичальників»; визначає методику складання статистичної звітності; здійснює систематизацію усіх форм звітності та комплексний аналіз фінансового стану кожного банку і системи комерційних банків у цілому й подає ґрунтовні пропозиції щодо підвищення фінансової стабільності системи комерційних банків та вдосконалення форм і методів банківського нагляду; розробляє прогнози фінансового стану банківської системи й аналітичні звіти з метою упередження виникнення кризових ситуацій; визначає перелік відомостей, що підлягають опублікуванню банками, виходячи з чинного законодавства, інші функції.

Управління методології: розробляє та вдосконалює нормативні документи, які регулюють банківську діяльність.

Управління застосування заходів впливу: вживає заходи впливу щодо комерційних банків за порушення чинного законодавства України та нормативно-правових актів НБУ.

Наступним важливим органом, що входить до структури нагляду, є Комісія Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, яка є спеціальним органом, котрий створено для проведення скоординованої політики щодо реєстрації, ліцензування банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства й санкцій за порушення валютного законодавства, що сприятиме успішному функціонуванню українських банків, надійному захисту інтересів їхніх вкладників і кредиторів та своєчасному реагуванню на зміни, які відбуваються у банківській системі України.

Комісію очолює заступник Голови правління НБУ — куратор служби банківського нагляду. До складу комісії входять: заступник директора Генерального департаменту банківського нагляду, директорії департаментів служби банківського нагляду, Юридичного департаменту, Департаменту бухгалтерського обліку, Департаменту валютного контролю та ліцензування, начальник Головного управління НБУ по Києву та Київській області.

Ефективність банківського нагляду Національного банку України базується на його адекватній правовій інфраструктурі, до якої входять такі три рівні:

• чинне законодавство — Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. надає Національному банку України широкі офіційні права у сфері здійснення нагляду за діяльністю комерційних банків. А саме: а) другий розділ закону вказує на права Національного банку при вирішенні питань та умов створення банків, умов і порядку ліцензування банків, реорганізації чи ліквідації банківських установ; б) у четвертому розділі закону, який безпосередньо присвячений регулюванню банківської діяльності й нагляду, перелічено форми регулювання й нагляду, який здійснюється Національним банком, заходи впливу, які можуть бути використані Національним банком при порушенні банківськими установами норм законодавства. Другим важливим законом, що становить основу правової інфраструктури банківського нагляду, є Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р., який доповнює деякі аспекти банківського нагляду, викладені у законі «Про банки і банківську діяльність». 3окрема, закон надає НБУ повноваження встановлювати банкам норми обов'язкового резервування (ст. 26); запроваджувати економічні нормативи, які мають забезпечувати контроль за ризиками, притаманними банківській діяльності (ст. 58); роз'яснює сферу та мету банківського нагляду (ст. 55) і багато інших понять, що дає змогу зробити висновок про поступове поліпшення законодавчої бази України щодо питань банківського нагляду;

регулятивні правила — визначення службою банківського нагляду відповідно до її повноваження регулятивних вимог та обмежень для банків, які затверджуються постановами Правління Національного банку України. Як приклад можна навести такі нормативні акти: Положення «Про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їхніх філій, представництв, відділень», затверджене постановою Правління НБУ 31.08.2001 р. № 375; Положення «Про порядок формування обов'язкових резервів для банків України», затверджене постановою Правління НБУ 27.06.2001 р. № 244; Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на здійснення окремих операцій», затверджене постановою Правління

НБУ 17.07.2001 р. № 275.

роз'яснення політики — викладені окремими нормативними актами методики або регулятивні правила, які використовуються службою банківського нагляду для деталізації своїх дій при виконанні службових повноважень, у формі листів, роз'яснень, телеграм, інструкцій. До роз'яснювальних документів нагляду належать: «Методика розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні», схвалена постановою Правління НБУ 28.11.2001 р. № 489; Інструкція «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» тощо.

Чітка й конкретна правова інфраструктура є необхідною умовою здорової і розвинутої банківської системи, оскільки дає можливість усім комерційним банкам «знати правила гри» і намагатися повністю їх дотримуватися.

На основі аналізу Положення НБУ «Про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства» та Закону України «Про банки і банківську діяльність» можна виділити такі етапи банківського нагляду в Україні:

реєстрація та ліцензування банку;

здійснення безвиїзного моніторингу банку;

здійснення комплексного чи тематичного виїзного інспектування банку;

визначення рейтингової оцінки комерційних банків;

застосування заходів впливу до банків, що порушили чинне банківське законодавство.

Розглянемо зазначені етапи банківського нагляду докладніше. До функцій, які виконує Департамент реєстрації та ліцензування банків, належать:

реєстрація банків, представництв банків нерезидентів, які створюються на території України;

ведення Книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ:

ліцензування банків, зареєстрованих НБУ, які діють на території України;

підготовка пропозицій щодо надання, розширення або відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій;

ведення Книги реєстрації наданих ліцензій;

створення банківського об'єднання та порядку його державної реєстрації.

Отже, нагляд починається із появою банку. Створення нової банківської установи чи її філії починається з реєстрації. Реєстрація банку — це момент відповідного запису у «Реєстрі банків, їхніх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ». Він означає створення, відповідно до чинного законодавства, специфічної юридичної особи — банківської установи згідно з «Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їхніх філій, представництв, відділень», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 31.08.2001 р. Банки можуть бути у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національному банку України.

Мінімальний розмір статутного капіталу на час реєстрації банку має бути повністю сплачений і не може бути менший (з 09.01.2002 р.): для місцевих кооперативних банків, що діють у межах однієї області, — 1 млн євро; для банків, що здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональні), — 3 млн євро; для банків, що здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональні), — 5 млн євро. Національний банк встановлює вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу банку лише на час створення і реєстрації банків для забезпечення стабільної діяльності банку та виконання ним банківських операцій.

Після реєстрації банку, з метою підвищення надійності й стабільності банківської системи України, забезпечення захисту інтересів кредиторів, вкладників банків, а також згідно з законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та Положенням «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 р., Національний банк України визначає порядок видачі банкам та банківським корпораціям банківських ліцензій, письмових дозволів і ліцензій на виконання окремих операцій.

Ліцензування — це порядок видачі комерційним банкам дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій.

Банк має право здійснювати банківську діяльність лише після отримання банківської ліцензії.

При наданні банкам ліцензій на здійснення банківських операцій Національний банк встановлює умови отримання ліцензії, при невиконанні яких Національний банк має право відмовити у наданні ліцензії.

Другий етап банківського нагляду — безвиїзний моніторинг застосовується органами банківського нагляду із початком діяльності новоствореного банку.

Безвиїзний нагляд — це дистанційний моніторинг діяльності окремих баків і банківської системи в цілому. Безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження, що дає змогу наглядовим органам ухвалювати рішення про застосування щодо банків коригувальних заходів ще до загострення ситуації або до проведення інспекційної перевірки на місці.

У більшості країн безвиїзний нагляд ґрунтується на аналізі звітності (балансовий звіт, звіт про прибутки/збитки та інші супутні форми), що подається органам банківського нагляду на регулярній основі і дає їм можливість постійно оновлювати інформацію про фінансовий стан банків, зокрема про їхню капітальну й ліквідну позиції, рентабельність, а також умовно і про якість активів.

В Україні відповідно до Інструкції «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні», що була затверджена постановою Правління Національного банку України 28.08.2001 р., форми звітності банків поділяються на щоденні, щомісячні та квартальні. Через те, що загальна кількість форм банківської звітності становить близько ста, ми не розглядатимемо кожної з них окремо.

Дані звітності аналізуються і зводяться у статистичні звіти, за якими розраховуються різні стандартні показники. Такі звіти дають змогу:

виявляти, чи дотримуються банками економічні нормативи;

досліджувати тенденції в діяльності банків за певний період;

проводити порівняльний аналіз за групами банків.

До функцій, які виконують управління безвиїзного моніторингу Департаменту інспектування та моніторингу банків, належать:

розроблення та впровадження необхідних нормативів і процедур для якісного проведення моніторингу банків, вимог щодо форм звітності й змісту розкриття фінансового стану банків в аудиторських висновках і звітах;

моніторинг оперативної діагностики та раннього реагування на можливе виникнення проблем у діяльності банків;

проведення порівняльного аналізу фінансового стану, ліквідності, платоспроможності, дотримання нормативів та інших показників за групами банків;

дослідження тенденцій у діяльності кожного окремого банку за окремими показниками його діяльності за певний період;

підготовка аналітичних таблиць фінансового стану комерційних банків за звітний період та узагальнення результатів аналізу для інформування правління НБУ.

Перевірка банківської звітності та здійснення інших форм безвиїзного нагляду допомагає запобіганню проблем на ранній стадії, проте сам собою безвиїзний нагляд не може слугувати завершеною системою для ефективного банківського нагляду.

Слід зазначити, що безвиїзний нагляд може бути ефективним лише за умови, що він провадиться на основі достовірної звітності, отриманої від банків, та у разі дотримання ними певних стандартів обліку й звітності і високого рівня комп'ютеризації банківської діяльності.

Виїзне інспектування банків здійснюється шляхом проведення комплексних і тематичних перевірок банків.

Питання проведення інспекційних перевірок на місцях перебуває у компетенції управління інспектування банків Департаменту інспектування та моніторингу.

До функцій управління інспектування банків належать:

визначення мети, засобів і методів перевірки діяльності банків на місці, а також розроблення та вживання заходів щодо організаційного зміцнення й фінансового оздоровлення цих установ;

проведення інспекційних перевірок банківських установ України та визначення загальної рейтингової оцінки за системою CAMEL;

перевірка стійкості фінансового стану банку;

перевірка дотримання банком законів України та нормативних актів НБУ;

розгляд кореспонденції, яка надходить до департаменту, і надання керівництву банків консультацій щодо поліпшення діяльності за результатами проведених інспекцій;

здійснення інспектування на консолідованій основі;

♦          перевірка достовірності поданої банком звітності. Відповідно до функцій, які виконує управління інспектування,

можна виділити такі головні завдання інспекторів, котрі мають визначати:

правильність і достовірність складання звітності;

дотримання законів і нормативних актів;

ризики, притаманні банку;

рівень безпеки і стабільності операцій банку;

наявність ефективної системи управління банком;

стійкість фінансового стану банку.

Зазначені завдання зазвичай вирішуються у процесі загальної перевірки, однак можуть бути й тематичні перевірки банку, що стосуються однієї або двох важливих сфер діяльності, наприклад, вивчення кредитного портфеля, яке здійснюється з метою визначення якості активів та їхнього впливу на якість капіталу.

Інспекційні перевірки банків на місцях мають проводитися кваліфікованими спеціалістами банківського нагляду, які здатні оцінити ступінь ризиків, можливих у діяльності того чи іншого банку, і визначити якість управління цими ризиками.

Об'єктами інспекційних перевірок служби банківського нагляду Національного банку є:

банки;

філії банків;

власники істотних активів у банку;

юридичні особи, що здійснюють банківську діяльність без банківської ліцензії.

Перевірки банків на місцях організовуються службою банківського нагляду у порядку, регламентованому ст. 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням «Про планування та порядок проведення інспекційних перевірок», затвердженим постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. № 276.

Інспекційні перевірки банків та їхніх філій здійснюються відповідно до плану інспекційних перевірок.

Національний банк може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки, коли є обгрунтовані підстави:

виявлення при здійсненні безвиїзного нагляду фактів суттєвого погіршення фінансового стану банку та виникнення становища, яке загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

факти подання Національному банку недостовірної звітності;

письмове звернення органів Прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової служби України, Координаційного комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України.

Підсумовуючи, зазначимо, що за досить невеликий проміжок часу держава в особі НБУ спромоглася створити цілком ефективний механізм банківського нагляду, який успішно вирішує завдання регулювання банківської системи.

Визначення окремих термінів до розділу 9

Банківський баланс — це бухгалтерський баланс, який відбиває стан активів, пасивів та власного капіталу у грошовій формі на певну дату.

Банківський нагляд — моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків.

Прибутковість акціонерного капіталу банку (ROE) — показник, що характеризує відношення чистого прибутку до акціонерного капіталу.

Прибутковість банківських активів (ROA) — це показник, що характеризує співвідношення чистого прибутку банку (прибутку після оподаткування) й активів банку.

Процентна маржа (SPRED) — показник, що показує, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальниками і наскільки гостра конкуренція на грошовому ринку, учасником якого є установа банку.

 

 

Завдання для самоконтролю до розділу 9

 

 

1. Дати відповіді на наведені нижче запитання:

Контрольні питання

Які види резервів формують комерційні банки з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи?

Що являє собою фінансова звітність банку?

Яку структуру має банківський баланс?

Який вигляд має структура банківських доходів?

Які можливості має банк для збільшення свого чистого доходу?

Вкажіть основні показники прибутковості банку.

Як розраховується процентна маржа банку?

Хто здійснює регулювання діяльності комерційних банків?

Що являє собою банківський нагляд?

10. Які основні завдання банківського нагляду?

2. Вибрати правильні варіанти відповіді до наведених далі завдань:

1. Назвіть, що не відноситься до напрямків роботи банківського нагляду:

а)         загальний нагляд;

б)         відомчий нагляд;

в)         інтенсивний нагляд;

г)         нагляд високого ступеня.

2. Вкажіть нормативне значення нормативу платоспроможності комерційного банку:

а)         не менш 8 \%;

б)         не менш 16 \%;

в)         не більше 8 \%;

г)         не більше 16 \%.

3. Назвіть, які функції виконує Департамент реєстрації та ліцензування банків

а)         реєстрація банків, представництв банків нерезидентів, які створюються на території України;

б)         перевірка стійкості фінансового стану банку;

в)         ведення Книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ;

г)         перевірка достовірності поданої банком звітності.

4. Основними етапами банківського нагляду являються:

а)         реєстрація та ліцензування банку;

б)         здійснення безвиїзного моніторингу банку;

в)         застосування заходів впливу до банків, що порушили чинне банківське законодавство;

г)         усі відповіді правильні;

д)         правильних відповідей немає.

5. Який показник прибутковості банку характеризує співвідношення чистого прибутку (прибутку після оподаткування) й активів банку:

а)         прибутковість банківських активів (ROA);

б)         прибутковість акціонерного капіталу банку (ROE);

в)         процентна маржа (SPRED)?

6. Які види резервів формують комерційні банки для покриття можливих втрат від проведення активних операцій:

а)         резервний фонд комерційного банку;

б)         резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків;

в)         правильних відповідей немає?

7. Які витрати становлять найбільшу частку в загальній сумі витрат банку:

а)         витрати на виплату процентів за залученими банком ре- сурсами;

б)         витрати на валютні операції;

в)         витрати на операції з цінними паперами;

г)         сплачена комісія?

8. Від чого залежать обсяги доходу від інвестиційних операцій банку:

а)         розміру інвестиційного портфеля;

б)         структури інвестиційного портфеля;

в)         дохідності різних видів цінних паперів;

г)         усі відповіді правильні;

д)         правильних відповідей немає?

9. Норматив платоспроможності банку — це:

а)         відношення капіталу до загальних активів банку, зменше- них на створені відповідні резерви (резерви на відшкоду- вання можливих втрат від активних операцій);

б)         співвідношення капіталу банку й сумарних активів, зважених щодо відповідних коефіцієнтів за ступенем ри- зику;

в)         співвідношення суми коштів на кореспондентському ра- хунку та в касі до поточних рахунків.

10. До основних завдань банківського регулювання та нагляду належать:

а)         захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками та шахрайст- ва;

б)         забезпечення стабільності та надійності банківської сис- теми;

в)         забезпечення відкритості політики і діяльності банківсь- кого сектора в цілому та в кожному банку окремо;

г)         усі відповіді правильні;

д)         правильних відповідей немає.