Банківські операції - Навчальний посібник ( Капран В.І.)

8.3 торговельні поточні операції уповноважених банків в іноземній валюті

Торгівля іноземною валютою на території України юридичними особами-резидентами і нерезидентами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію НБУ на ці операції, виключно на міжбанківському валютному ринку. Суб'єктами міжбанківського валютного ринку України є:

Національний банк України;

уповноважені банки;

уповноважені фінансові установи, що отримали індивідуальні ліцензії НБУ.

Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України мають право купувати іноземну валюту для власних потреб (як за готівкові, так і безготівкові кошти) та за дорученням клієнтів (резидентів і нерезидентів), з метою перерахування інвалюти за межі України чи в інших випадках, що не суперечать чинному законодавству.

Для купівлі іноземної валюти приймаються заявки клієнтів — юридичних осіб (резидентів і нерезидентів), фізичних осіб:

для оплати імпортних контрактів;

для переказу за кордон прибутку, отриманого іноземним інвестором від інвестицій в Україну;

для здійснення проліцензованих НБУ валютних операцій, пов'язаних з рухом капіталів;

для погашення та обслуговування резидентом кредиту, одержаного в іноземній валюті від нерезидента чи в уповноваженому банку.

До заявок повинні бути прикладені копії документів про статус юридичної особи й обов'язкові копії контрактів, що підтверджують суму та строки платежів; вантажні митні декларації (у разі ввезення товару на територію України); довідки Державної податкової адміністрації, в якій резидент зареєстрований як платник податків, та інші документи,

Продаж уповноваженими банками іноземної валюти своїм клієнтам можливий лише за наявності необхідного еквівалента в гривнях на їх поточних рахунках.

Уповноважені банки протягом трьох робочих днів від дня зарахування коштів на розподільчі рахунки експортерів одержують від них заявки на обов'язковий продаж іноземної валюти і викуповують її (у разі ненадходження заявок здійснюють продаж у примусовому порядку).

Національна валюта, одержана від продажу іноземної валюти, має бути зарахована на поточний рахунок суб'єкта торгів протягом двох робочих днів.

Куплена клієнтом іноземна валюта має бути використана на зазначені в заявці цілі протягом п'яти банківських днів.

Виконати заявки клієнта на купівлю-продаж валюти банк може такими способами:

узяти участь у торгах Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ) за дорученням клієнтів;

укласти угоду щодо купівлі-продажу валюти на міжбан-ківському валютному ринку України (МВРУ) на замовлення клієнтів;

виконати замовлення в межах одного банку за умови, що продавець і покупець є клієнтами даного банку.

Усі валютні операції з валютами першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України та операцій з ку-півлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні здійснюються суб'єктами міжбанківського валютного ринку лише за умови «тод», «том» або «спот», виключно у визначений проміжок часу (торговельна сесія), що встановлюється та змінюється Правлінням Національного банку України.

Заявки клієнтів на купівлю-продаж безготівкової іноземної валюти разом з необхідними підтверджуючими документами надходять до операційного відділу уповноваженого банку, де перевіряються, а потім у валютний відділ.

Визначивши, які заявки повинні виконуватися, дилери валютного відділу телефоном або засобами «Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України» укладають конверсійні угоди з іншими уповноваженими банками. При переговорах сторони визначають такі умови угоди:

тип угоди (тод, том, спот);

суму валюти, яку купують-продають;

курс купівлі-продажу;

дати валютування при розрахунках за обома валютами;

реквізити платежів;

інші умови.

Протягом того ж дня банки відправляють один одному підтвердження основних умов конверсійної угоди. Укладені угоди дилери оформляють розпорядженнями на здійснення розрахунків.

Уповноважені банки зобов'язані здійснювати поставку валюти, яку продають, на кореспондентський рахунок іншому банкові взамін на валюту, яку купують, в обсягах і з датою валютування згідно з умовами конверсійної угоди.

Операції з купівлі-продажу іноземної валюти за іноземну валюту здійснюються суб'єктами міжбанківського валютного ринку України на міжнародних валютних ринках.

Найбільші міжнародні валютні центри розміщені в країнах, де до мінімуму зведено валютні обмеження. Це валютні ринки в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо, Парижі, Цюріху, Франкфурті, Сан-Франциско, Торонто, Гонконзі, Сінгапурі.

У практиці функціонування валютних ринків використовують найчастіше касові і строкові типи валютних угод. Якщо куплена валюта має бути поставлена покупцеві того ж дня, коли укладалась угода, то угода має назву тод, якщо розрахунки здійснюватимуться завтра — має місце том-угода. Ці угоди можна ще назвати угодами овернайт (overnight).

Якщо від дати укладення валютної угоди до дати валютування два робочих дні — це угода спот (spot). Усі перераховані угоди об'єднуються в касові валютні угоди. Валютний курс, за яким укладаються угоди на касовому ринку, називається спот-курсом, ризик зміни курсу тут невеликий.

До строкових валютних угод відносять угоди форвард і своп-угоди.

Угоди форвард — це контракти на купівлю чи продаж певної суми валюти в даний час, але розрахунок (сама валютна операція) буде проводитися в майбутньому за фіксованим курсом валюти даного часу. Кожний форвардний контракт включає три основні елементи:

угода-зобов'язання купити чи продати певну суму валюти в обмін на іншу;

валютний курс фіксується в момент укладення контракту на майбутнє і він буде збігатися (найчастіше) з курсом спот;

виконання контракту (оплата, поставка валюти) здійснюється в домовлений час у майбутньому.

При розгляді валютних форвардних курсів зазвичай нараховується премія або скидка (дисконт) щодо спот-курсу. Угоди свои - це валютні операції, які поєднують операції спот і форвард, тобто купівля або продаж валюти на ближчу дату з одночасною контругодою на встановлений строк у майбутньому. Угоди своп можна виділити як:

угода своп-репорт — це продаж інвалюти на умовах спот з одночасною купівлею на умовах форвард;

угода своп-депорт — це купівля інвалюти за умовами спот з одночасним продажем на умовах форвард.

Отже, укладення вищевказаних угод на міжнародних чи внутрішніх валютних ринках дозволяють банкові уникати валютного ризику при зміні валютних курсів.

Крім цього, суб'єкти ринку можуть укладати угоди з опціоном чи ф'ючерсні угоди.

Валютний оиціон — це цінний папір, який дає право його власникові (але не зобов'язує) на купівлю-продаж обумовленої суми інвалюти за фіксованим курсом на визначену дату або протягом визначеного періоду в майбутньому.

Премія, тобто вартість опціону, залежить від співвідношення спот-курсу валюти в момент укладення угоди та курсу опціона, а також від тривалості дії опціона.

Якщо опціон дає право продажу визначеної валюти, то це — опціон ПУТ (PUT) за даною валютою. При наданні права купівлі валюти опціон називається КОЛЛ за даною валютою. Зазначення виду валюти з назвою опціона обов'язкове, оскільки опціон ПУТ є одночасно й опціоном КОЛЛ (CALL), тільки за іншою валютою.

Опціон покупця (КОЛЛ) дає право покупцеві одержати валюту у визначений день за обумовленим курсом або покупець може відмовитися від купівлі валюти, заплативши за це продавцеві премію.

Опціон продавця (ПУТ) дає право продавцеві продати валюту в будь-який час, обраний ним до обумовленого строку угоди за раніше зафіксованим курсом, значить тут власник опціона продавця платить премію продавцеві за право вибору найбільш вигідного поточного курсу для конверсії (обміну валюти).

Ф'ючерсний контракт — це угода між двома сторонами про майбутню поставку валюти.

Від форвардного контракту ф'ючерсний відрізняється тим, що він укладається тільки на біржі, яка розробляє його умови, що є стандартними для кожного виду валюти. Отже, ф'ючерси висо-коліквідні, вони можуть продаватись на вторинному ринку, крім цього, їх виконання гарантується розрахунковим центром біржі, що також дає великі переваги партнерам угоди.

Значна частина поточних торговельних операцій в іноземній валюті пов'язана з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності резидентів за екпорт-імпорт товарів (робіт, послуг). Порядок проведення таких розрахунків регламентується законодавством України і міжнародними правилами оформлення та оплати платіжних документів.

Валюта (найчастіше вільно конвертована) та форми розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності визначаються контрагентами самостійно і фіксуються в умовах зовнішньоекономічного контракту. В цьому контракті обумовлюють також умови поставок товарів відповідно до міжнародних правил, затверджених Міжнародною торговельною палатою, ціну одиниці виміру товару та загальну вартість контракту, валюту платежу. Валюта ціни може не збігатись із валютою платежу, тому обумовлюють також у контракті обмінний курс однієї валюти на іншу.

Зовнішньоекономічні розрахунки за строками здійснення платежів можуть бути негайними (сконто) і у формі відтермінування платежу: за векселем або як попередня оплата. При платежах сконто, якщо оплата здійснена протягом 5—10 днів, товар може оплачуватися зі знижкою близько трьох відсотків його вартості.

Розрахунки за експортно-імпортними операціями між резидентами України та юридичними особами — нерезидентами України проводяться через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, відкриті в уповноважених банках України в гривнях, а також через рахунки в гривнях, які відкриваються постійним представництвам нерезидентів в Україні відповідно до ліцензій Національного банку України.

Здійснення міжнародних розрахунків регулюється Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». При проведенні експортно-імпортних операцій встановлено термін — 90 календарних днів. При цьому виторг резидентів-експортерів у іноземній валюті повинен бути зарахований на рахунки експортерів в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в зовнішньоекономічному контракті, але не пізніше 90 календарних днів з дати оформлення митної декларації, а в разі експорту послуг — з моменту підписання акта про надання послуг.

При імпортних операціях поставки товару повинні бути здійснені протягом 90 днів.

Для продовження термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями територіальне управління НБУ надає відповідним суб'єктам індивідуальний дозвіл. Контроль за дотриманням резидентами встановленого порядку за експортно-імпортними операціями покладено на уповноважені банк і податкову адміністрацію.

Торговельна фактура містить повний опис відвантаженого товару та суму його вартості і виставляється на покупця. Кожен комерційний документ має свої особливості, наприклад:

коносамент — це цінний папір, що містить умови на перевезення вантажів морським чи річковим транспортом. Він відноситься до розпорядчих документів, бо надає його держателеві право розпоряджатися вантажем. Коносамент, як правило, може передаватися за допомогою індосаменту іншій особі;

страхові поліси та страхові сертифікати — це свідоцтва, які підтверджують те, що на термін транспортування вантаж застраховано;

митні документи — це митна фактура, консульська фактура, декларація про походження товару тощо.

Отже, у зовнішньоторговельних операціях документи про поставку товарів та послуг оформляються таким чином, що вони:

гарантують безпроблемне проведення ділових операцій;

спрощують процес переходу права власності. Оплата зовнішньоторговельних контрактів відбувається в одній із загальноприйнятих форм розрахунків:

банківським переказом;

інкасо;

акредитивом;

розрахунками за відкритим рахунком;

♦ розрахунками з використанням чеків. Контрагенти можуть передбачити в контракті найбільш доцільну для них форму розрахунку з урахуванням чинного законодавства, що регламентує норми і терміни здійснення міжнародних розрахунків та враховує технічні можливості банку щодо техніки розрахунків.

Банківський переказ — це просте доручення банку своєму банкові-кореспонденту виплатити певну суму коштів за дорученням та за рахунок переказодавця іноземному одержувачеві з вказівкою способу відшкодування виплаченої суми. Банківський переказ здійснюється за допомогою платіжних доручень, адресованих одним банком іншому.

Банківський переказ є найпоширенішою формою розрахунків у зовнішній торгівлі в Україні і використовується при авансових платежах (попередня оплата), за товарними документами, при перерахуванні штрафів, погашенні заборгованості.

Інкасо — це доручення експортера своєму банкові одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк певну суму, яку зазначено в платіжних документах, або підтвердження (акцепт), що цю суму буде виплачено у відповідний строк. Інкасо використовується в розрахунках як при умовах платежу готівкою (валютою), так із використанням комерційного кредиту (векселя). При здійсненні інкасо банки керуються Уніфікованими правилами про інкасо Міжнародної торговельної палати.

Відповідно до них постачальник-експортер після відвантаження товару імпортерові передає в обслуговуючий його банк комерційні та фінансові документи. Банк перевіряє документи і пересилає їх банкові імпортера. Банк імпортера передає документи покупцеві-імпортерові і в разі згоди клієнта з оплатою списує суму з його поточного рахунку. Після переказу коштів від банку імпортера до банку експортера останній розраховується з поста-чальником-експортером.

Чисте інкасо — це інкасо фінансових документів, а саме: векселів, чеків та інших, що не супроводжуються комерційними документами.

Документарне інкасо — це доручення своєму банкові про інкасування певної суми проти переказу відвантажувальних документів. Документарне інкасо застосовують у розрахунках у випадках, коли політичні, економічні чи правові умови країни-імпортера вважаються добрими (там немає імпортних обмежень або вже отримано всі необхідні ліцензії) та платоспроможність покупця і його готовність до сплати не викликає сумнівів.

Згідно з Уніфікованими правилами в угоді за документарним інкасо беруть участь:

довіритель (експортер) — клієнт, який доручає операцію з інкасування своєму банкові;

банк-ремітент (банк експортера) — банк, якому довіритель-експортер доручає операцію з інкасування;

репрезентуючий банк — банк, що безпосередньо здійснює платіж чи акцепт і подає документи платникові;

банк-інкасатор — будь-який банк, який не є банком-ремітентом, але бере участь в операції із виконання інкасового доручення;

платник — особа-імпортер, якій повинні подаватися документи відповідно до інкасового доручення.

Виконання документарного інкасо виконується за двома умовами (умови визначає експортер):

документи проти платежу — коли репрезентуючий банк здійснює оплату суми без відтермінування платежу і видає това-ророзпорядчі документи платникові після здійснення оплати;

документи проти акцепту — коли репрезентуючим банком здійснюється відтермінування платежу, платникові документи передаються тільки проти акцепту останнім доданого до них пе-реказного векселя (тратти).

Інкасова форма розрахунків — зручна для імпортерів, оскільки вона передбачає оплату дійсно поставленого товару, крім цього, імпортер перебуває під захистом свого банку і отримані ним для перевірки документи залишаються в розпорядженні його банку до моменту розрахунку. У разі несплати документи повертають банку-емітентові із зазначенням причин несплати або відмови від акцепту. Експортерові належить юридичне право розпоряджатися товаром до повної його оплати (якщо це передбачено контрагентом у зовнішньоекономічному контракті).

Значний розрив у часі між відвантаженням товару та одержанням валютного виторгу є певним недоліком інкасової форми розрахунків.

Акредитив — це умовне грошове зобов'язання банку, яке виставляється за дорученням і за рахунок його клієнта — імпортера, здійснити платіж на користь експортера (акцептування його тратти) або забезпечити платіж (акцепт тратт) іншим банком у межах певної суми та у визначений строк проти документів, що супроводжують акредитив.

Документарні акредитиви — це акредитиви, платежі за якими проводяться за умови подання в банк комерційних і фінансових документів. Розрахунки акредитивами регламентуються Уніфікованими правилами та звичаями для акредитивів (ЕКА).

Згідно з цими правилами визначають такі тлумачення різних термінів:

покупець (імпортер), який звертається у свій банк з проханням про відкриття акредитива;

бенефіціар (експортер) — контрагент, якому адресується акредитив і на користь якого буде виконано платіж за умови подання документів, указаних в акредитиві;

банк-емітент — банк, який відкриває акредитив за дорученням клієнта або просить інший банк відкрити акредитив за його рахунок і за його дорученням;

підтверджуючий банк — банк, який бере на себе зобов'я-зання як додаток до зобов'язань банку-емітента здійснити платіж (акцепт тратт) бенефіціарові при дотриманні ним умов акредитива. Підтверджуючим може бути банк експортера чи інший банк;

банк-платник (виконуючий банк) — банк, вказаний в акредитиві як той, що здійснює платіж бенефіціарові проти документів, передбачених акредитивом. Ним може бути банк-емітент, підтверджуючий, авізуючий банк, будь-який інший банк, уповноважений банком-емітентом;

авізуючий банк — банк, який повідомляє бенефіціара про відкриття на його ім'я акредитива, ним може бути банк-емітент, виконуючий банк чи третій банк;

негоціюючий банк — банк, який здійснює платіж проти документів і який бере на себе ризик, якщо навіть він не має відношення до акредитива. Негоціюючим банком може бути банк, який здійснює платіж, чи підтверджуючий банк.

Крім банків в акредитивній операції беруть участь:

транспортні компанії, які здійснюють транспортування вантажів і видають транспортні документи;

митні брокери, які виступають як агенти імпортера, — контролюють документи, перевіряють вантажі, передають документи і товари імпортерові;

страхові компанії — здійснюють страхування вантажів і видачу страхових полісів, а також відшкодовують збитки при настанні страхового випадку.

Документарні акредитиви є надійною формою платіжної гарантії для експортера. Ця форма розрахунків найбільш поширена у зовнішній торгівлі ринкових країн, однак у зовнішніх розрахунках України займає незначну частину.

В Уніфікованих правилах і звичаях про акредитив містяться також характеристики різних видів документарних акредитивів, а саме:

відкличний акредитив — це акредитив, який може бути анульований або умови якого може змінити банк-емітент за вказівкою клієнта (імпортера) без попереднього повідомлення бене-фіціара. Оскільки він не забезпечує належної гарантії, то рідко і використовується;

безвідкличний акредитив — це акредитив, який не можна анулювати або змінювати без згоди експортера (бенефіціара). У заяві на акредитив повинно чітко зазначатися: акредитив є відкличним чи безвідкличним. Якщо такого зазначення немає, то правилами передбачено, що акредитив вважається безвідкличним;

підтверджений акредитив означає гарантію платежу з боку двох банків, один з яких — у країні імпортера, другий — у країні експортера;

непідтверджений акредитив — це акредитив, за яким відповідальність за оплату несе тільки банк-емітент, а банк експортера тільки повідомляє бенефіціара про відкриття акредитива, оплату банк-експортер здійснює після надходження коштів від банку-імпортера на відповідну суму;

трансферабельний (переказний) акредитив дає змогу здійснювати платежі не тільки на користь бенефіціара, а й третіх осіб. Якщо умовами акредитива не передбачена можливість його переказування, бенефіціар не є постачальником товару, то в розрахунках використовують компенсаційний акредитив. Він відкривається бенефіціаром за основним акредитивом як зустрічний на користь виробника товару або субпостачальника. Ці два акредитиви є повністю самостійними при розрахунках;

револьверний акредитив використовується при постійному постачанні товарів рівними партіями і поповнюється він на певну суму (квоту). При відкритті револьверного акредитива, як правило, вказується загальна сума акредитива, розмір однієї квоти і кількість квот, а також строк використання квот;

покритий акредитив — це акредитив, під який банк-емітент надає в розпорядження іноземного банку, що виконуватиме акредитив, валютні кошти шляхом відкриття депозиту у виконуючому банку;

непокритий акредитив — це той, під який валютні кошти не надаються, тобто не заморожуються, і тому вони частіше використовуються при міжнародних розрахунках;

акредитив з червоною смугою — це такий акредитив, за яким банк експортера може видавати аванси експортерові для відправлення ним товарів;

резервний (гарантійний) акредитив — це зобов'язання банку-емітента перед бенефіціаром здійснювати оплату в межах зазначеної суми в разі невиконання імпортером своїх зобов'язань за контрактом. Іншими словами, це повна гарантія оплати акредитива банком-емітентом. Такий акредитив може відкриватись і на користь імпортера.

До інших форм міжнародних розрахунків можна віднести розрахунки: за відкритим рахунком, розрахунки чеками.

Суть розрахунків за відкритим рахунком полягає в тому, що експортер веде рахунок заборгованості імпортера, а імпортер у себе веде рахунок платежу експортерові. Між експортером та імпортером укладається для цього угода, в якій визначається:

порядок погашення заборгованості;

періодичність платежів;

остаточне регулювання заборгованості за відкритим рахунком.

Розрахунок за відкритим рахунком здійснюється так: експортер після відвантаження товару і відправлення комерційних документів імпортерові записує суму вартості відвантаження (заборгованості) у дебет відкритого імпортерові рахунку.

Імпортер, згідно з отриманими комерційними документами, робить запис у кредит рахунку експортера, оплачує цю заборгованість у формі переказу чеками або векселями у відповідні терміни.

Після платежу контрагенти (експортер та імпортер) здійснюють на рахунках зворотні записи. Розрахунки за відкритим рахунком — це оплата після одержання товарів.

Ця форма розрахунків є вигідною тоді, коли контрагенти мають регулярні ділові контракти, довіряють один одному, оскільки невиконання зобов'язань імпортера тягне за собою припинення постачання товарів експортером.

Розрахунки чеками в міжнародній практиці здійснюються на підставі Єдиного чекового закону, прийнятого у 1931 р. Женевською чековою конвенцією.

Аналогічно векселю чеки поділяються на:

іменні;

ордерні;

на пред'явлення.

Ордерні чеки можна передати іншій особі за допомогою індосаменту.

Чек має стандартну форму, внизу чека є магнітна смуга, що містить інформацію для автоматизованого опрацювання чеків (зліва направо — номер чека, код банку, номер рахунка чекодавця, сума).

Кросований чек відрізняється тим, що на лицьовому боці його проставляються дві паралельні лінії, які означають, що сума чека повинна бути зарахована на рахунок чекоодержувача тільки безготівковим шляхом. Найчастіше між паралельними лініями вказують назву банку і номер рахунка одержувача коштів за чеком.

Підтверджений чек для контрагентів міжнародних розрахунків вигідний тим, що банк підтверджує обов'язкову оплату за ним спеціальним штампом і підписом. Сума чека в цьому разі списується банком із рахунку чекодавця і резервується на окремому рахунку.