8.1.  відкриття і ведення

валютних рахунків клієнтів

Валюта — це грошова одиниця, що використовується для вимірювання величини вартості товару. Поняття «валюта» використовується в трьох значеннях:

національна валюта — грошова одиниця даної країни (українська гривня, американський долар, російський рубль та ін.);

іноземна валюта — це грошові знаки іноземних держав;

міжнародна (регіональна) валюта — це спеціальні права запозичення (СПЗ) та євро.

Валюта, залежно від режиму використання, поділяється на конвертовану і неконвертовану, від сфери і цілей використання — на валюту платежу, валюту ціни, валюту операцій, валюту клірингу, валюту векселя.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) — це валюта, яка вільно і необмежене обмінюється на інші іноземні валюти. Вона володіє повною зовнішньою і внутрішньою зворотністю, тобто однаковим режимом обміну як для резидентів, так і для нерезидентів.

Сфера обміну ВКВ поширюється на поточні операції зовнішньоекономічної діяльності, неторговельні платежі, туризм, а також на операції руху зовнішніх кредитів і закордонних інвестицій. Уданий час до числа ВКВ відносяться американський долар, національні валюти країн ЄВРОПЕЙСЬКОГО Співтовариства, валюта Японії та інші, усього валюти 22 країн світу. Вільно конвертовану валюту ще називають резервною валютою, оскільки в ній центральні банки інших країн нагромаджують і зберігають резервні кошти для міжнародних розрахунків.

Часткова конвертованість валюти означає, що на деякі галузі зовнішньоекономічної діяльності або на деякі категорії власників режим конвертованості не поширюється.

Замкнута (неконвертована) валюта — це національна валюта, яка не обмінюється на інші валюти і яка функціонує тільки в межах однієї країни. До замкнутих валют відносяться валюти країн, що розвиваються. У цих країнах застосовуються різні обмеження на ввезення і вивезення валюти, продаж і купівлю, обмін національної валюти та іноземних валют.

Клірингова валюта — це розрахункова валютна одиниця, в якій ведуться поточні інвалютні розрахунки, здійснюються записи на балансових рахунках.

Внутрішня (резидентська) конвертованість національної валюти — це можливість обміну національної валюти на іноземну для резидентів даної країни.

Зовнішня конвертованість національної валюти спостерігається тоді, коли в країні надано можливість обміну національної валюти на іноземну тільки нерезидентам.

Поточна конвертованість національної валюти — це можливість обміну для здійснення платежів за поточними статтями платіжного балансу (торгівля, транспортування, туризм).

Капітальна конвертованість — це конвертованість за капітальними статтями платіжного балансу (рух інвестицій, кредитів і т. ін.).

Перехід до капітальної конвертованості, як правило, відбувається через деякий час після введення поточної конвертованості.

Для забезпечення конвертованості валюти необхідна наявність певних умов:

реальний та єдиний курс валюти;

вільний доступ до іноземної валюти;

офіційний або вільний валютний ринок;

зняття обмежень на використання національної грошової одиниці в зовнішньоекономічній діяльності;

виконання грошовою одиницею всіх функцій грошей усередині країни.

Котирування валюти — це встановлення курсу валют. Пряме і непряме котирування єдині за своєю економічною природою, оскільки відображають вартість однієї валюти, виражену через іншу. Пряме котирування — це еквівалент деякої кількості іноземної валюти в одиниці національної валюти. Непряме котирування визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної. Валютний курс виступає як ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни.

Потреба встановлення валютного курсу зумовлена тим, що національна валюта за межами внутрішнього ринку не може виступати фактичним купівельним платіжним засобом. Розрізняють фіксований та гнучкий (ринковий) валютні курси. Фіксований валютний курс передбачає закріплення золотого вмісту грошових одиниць або фіксацію у твердій валюті. Гнучкий валютний курс поділяється на:

плаваючий курс, що передбачає режим вільного ринкового коливання курсу і формується під впливом попиту та пропозиції (характерний для твердих валют);

коливний курс — ринковий курс, що коригується валютними інтервенціями центральних банків.

Процедура котирування, яка складається із визначення та реєстрації курсу шляхом послідовного порівняння попиту і пропозиції валют, називається фіксингом, і на основі фіксингу встановлюються курси продавця і покупця на кожну валюту. Курс продавця — це ціна, за якою учасники ринку продають валюту. Курс покупця — це ціна, за якою учасники купують валюту.

При прямому котируванні курс покупця вищий, а курс продавця нижчий; при непрямому котируванні, навпаки, курс продавця вищий, а курс покупця -нижчий.

Крос-курс — це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється стосовно третьої.

В Україні проведення валютних операцій регулюється Декретом Кабінету Міністрів «Про валютне регулювання і валютний контроль». У ньому визначено принципи здійснення юридичними і фізичними особами валютних операцій.

Учасники (суб'єкти) валютних операцій за цим Декретом розподіляються на дві категорії: резидентів і нерезидентів.

До резидентів відносяться:

фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі й ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

До нерезидентів відносяться:

фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі й ті, що тимчасово перебувають на території України;

юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави;

розташовані на території України зарубіжні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва.

Об'єктами валютних операцій є валютні цінності, до яких відносять:

іноземну валюту, цінні папери в іноземній валюті (чеки, векселі, облігації);

інші боргові зобов'язання, виражені в іноземній валюті;

дорогоцінні метали — золото, срібло, платина, природне дорогоцінне каміння.

Операції з валютними цінностями поділяються на два види:

поточні валютні операції;

операції, пов'язані з рухом капіталу.

До поточних валютних операцій відносяться:

розрахунки за товари, роботи і послуги;

розрахунки за експорт та імпорт;

перекази;

погашення (сплата) короткострокових кредитів тощо. До капітальних валютних операцій відносяться:

прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємств;

портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;

довгострокове кредитування тощо.

Усі операції банків, у тому числі й валютні операції, підлягають ліцензуванню з боку Національного банку України.

На підставі одержаної в Національному банку України ліцензії уповноважені банки мають право здійснювати такі валютні операції:

Ведення валютних рахунків клієнтів: зарахування валютних надходжень на рахунки резидентів та нерезидентів (включаючи транзитні) та списання сум перерахувань, що передбачені чинним законодавством.

Встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками:

встановлення прямих і непрямих кореспондентських відносин з іноземними банками — це відкриття банком рахунків самостійно для міжнародних розрахунків в іноземних банках;

розрахунки через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків Національного банку України.

Неторговельні операції.

операції з перерахування валютних цінностей, не пов'язаних із здійсненням розрахунків за експортом та імпортом товарів чи послуг (у тому числі видача готівки для покриття видатків осіб, що виїжджають у закордонні відрядження);

купівля та продаж готівкової іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті. Організація роботи та порядок проведення операцій в обмінних пунктах, інкасо готівкової іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті.

Операції за міжнародними торговельними розрахунками: операції за міжнародними розрахунками, що пов'язані з експортом та імпортом товарів і послуг згідно з вимогами чинного законодавства, інструкцій Національного банку України, Уніфікованих правил та традицій Міжнародної торговельної палати.

Операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку: купівля та продаж іноземної валюти в готівковій та безготівковій формах за власний рахунок або згідно з дорученням клієнтів (брокерські послуги) на міжбанківському та біржових ринках.

Операції щодо залучення та розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку, що здійснюються з резидентами

України, та зовнішньому ринку, що здійснюються з нерезидентами України, поділяються на:

пасивні операції — створення валютних резервів в іноземній валюті (приймання депозитів в іноземній валюті, продаж за іноземну валюту цінних паперів, що емітовані резидентами України та номіновані в національній валюті (включаючи власні цінні папери банку), отримання позик в іноземній валюті від інших уповноважених банків;

активні операції — використання створених резервів (надання кредитів в іноземній валюті, придбання за іноземну валюту цінних паперів, що номіновані в національній валюті).

Валютні операції на міжнародних грошових ринках: депозитні та конверсійні операції (у тому числі і ф'ючерсні, якщо це не заборонено законодавством відповідних країн), які здійснюються з банками чи міжнародними організаціями — нерезидентами України.

Операції з монетарними металами на внутрішньому ринку: купівля чи продаж (у тому числі на строк), приймання на депозити, відповідальне зберігання, використання як застава під наданий кредит монетарних металів або цінних паперів, номінал яких виражений у монетарних металах, коли ці операції здійснюються на території України з резидентами України, та з нерезидентами — на зовнішньому ринку.

Різниця між активами і зобов'язаннями у відповідних валютах називається валютною позицією банку. Валютна позиція визначається як за балансовими розрахунками, так і враховуючи суму позабалансових вимог і зобов'язань в іноземній валюті. Якщо сума залишків на рахунках активу і зобов'язань у конкретній валюті збалансована, то валютна позиція банку називається закритою.

Відкрита валютна позиція банку виникає в тому разі, якщо є різниця між залишками коштів в іноземній валюті, що формують активи і зобов'язання. При відкритій валютній позиції банк може як отримати додаткові прибутки, так і зазнати збитків у разі зміни обмінних курсів валют. Коли сума зобов'язань в іноземній валюті перевищує суму валютного активу, така відкрита позиція називається короткою і банк може зазнати збитків при зростанні обмінного курсу. Якщо ж сума активів перевищує суму зобов'язань, то при цій ситуації виникає довга відкрита валютна позиція і збитки можуть бути спричинені банкові при зменшенні обмінного курсу.