Анатомія, фізіологія дітей з основами гігієни та фізичної культури - Навчальний посібник (Антонік В. І., Антонік І. П., Андріанов В. Є.)

6. загальні основи теорії фізичного виховання дошкільнят та школярів

Сучасна теорія і методика фізичного виховання активно розвивається за допомогою як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. Насамперед вдосконалюється зміст навчального матеріалу, поглиблюються методи навчання, форми організації навчально-виховного процесу. Все це відбувається завдяки змінам ідеологічних спрямувань суспільства та інтенсифікації навчання.

6.1. Основні поняття фізичного виховання. Система фізичного виховання

Аналіз педагогічних джерел засвідчує, що в теорії подаються різні трактування основних понять, які забезпечують практику такої галузі, як фізична культура і спорт. їх зміст з розвитком науки про фізичне виховання розширюється і уточнюється, а це свідчить, що йде інтенсивний пошук суспільних законів управління процесом фізичного вдосконалення людини.

Фізична культура є частиною загальної культури суспільства і спрямована на укріплення і підвищення рівня здоров'я людей, всебічний розвиток їх фізичних здібностей і використання цих здібностей у суспільній практиці та повсякденному житті.

Спорт є найбільш специфічною формою фізичної культури та може розглядатись однією із сторін культурної діяльності суспільства. Спорт є також дієвим засобом і методом зміцнення здоров'я і фізичного вдосконалення людей, підготовки їх до трудової і суспільної діяльності, розвитку вольових якостей, засобом морального та естетичного виховання. Визначальною рисою спорту є наявність змагальної діяльності як засобу співставлення та вдосконалення певних здібностей людини. Спорт поділяють на спорт вищих досягнень і масовий спорт, Спорт вищих досягнень передбачає організацію систематичних занять, тренувань, змагань, у ході яких реалізується завдання максимально можливих спортивних результатів, які б могли перевищувати уже досягнуті раніше в тому чи іншому виді спорту. Масовий спорт передбачає заняття окремими видами спорту, переважно масовими, або фізичними вправами у різних формах (гімнастикою, легкою атлетикою, плаванням, туризмом тощо) з метою активного відпочинку, зняття нервово-емоційного напруження, зміцнення фізичної сили та здоров'я.

В теорії фізичної культури (спорту) застосовуються такі понятійні категорії, як фізичний рух, фізичний розвиток, фізична підготовка, фізична підготовленість, фізична вдосконаленість і фізична освіта.

Фізичний рух — це специфічна форма суспільного руху, що ставить собі за мету допомагати поліпшенню рівня фізичної культури населення та розвитку спорту. Цей рух передбачає цілеспрямовану діяльність державних і суспільних організацій, спрямовану на розвиток фізичної культури і спорту.

Фізичний розвиток — це, процес генетично обумовлених та об'єктивно детермінованих факторами життя кількісних та якісних природних (морфологічних і функціональних) змін в організмі людини протягом її індивідуального життя. Фізичний розвиток характеризують: зріст, маса тіла, довжина кола грудної клітини, життєва ємність легень та інше. Рівень фізичного розвитку та функціональних здібностей конкретної людини оцінюють шляхом порівняння фактичних соматометричних або фізіометричних показників її розвитку з відповідними нормативами.

Фізична підготовка — це спеціалізований процес фізичного виховання, спрямований на підготовку людини до праці і суспільно корисної діяльності.

Фізична підготовленість — це результат фізичної підготовки, який був досягнутий людиною в результаті оволодіння руховими навичками, які необхідні для засвоєння певного виду діяльності. Оптимальна фізична підготовленість для здійснення будь-якого виду діяльності називається фізичною готовністю.

Фізичним вдосконаленням називається процес оптимізації рівня здоров'я і всебічного розвитку фізичних здібностей людини, який відповідає вимогам людської діяльності у певних умовах виробництва, військової справи тощо і забезпечує на тривалий час високу працездатність. Конкретні показники фізичного вдосконалення визначаються реальними запитами та умовами життя і змінюються з розвитком суспільства.

Фізичною освітою є навчання людей руховим умінням і навичкам, засобам керування рухами свого тіла в часі та просторі, а також надбання людьми теоретичних знань по використанню рухових умінь і навичок у різних умовах життя і діяльності.

Система фізичного виховання — це сукупність ідеологічних і науково-методичних основ фізичного виховання. Система фізичного виховання спрямована на розвиток фізичних і духовних якостей людини, на підготовку її до певної діяльності в конкретних соціально-економічних умовах.

Елементами системи фізичного виховання є кадри працівників фізкультурного руху і матеріально-технічна база, яка необхідна для забезпечення занять з фізичної культури і спорту.

За роки незалежності Україною прийнято низку стратегічних державних і національних програм, спрямованих на збереження і поліпшення фізичного здоров'я громадян. Серед таких документів слід виділити Національну програму планування сім'ї, Національну програму «Діти України», Програму розв'язання проблем інвалідності, Програму імунопрофілактики, Цільову комплексну програму генетичного моніторингу. У вересні 1999 р. постановою Верховної Ради України була також схвалена концепція поліпшення здоров'я, зокрема молодого покоління українців.

Сучасна система фізичного виховання в Україні базується на Законі «Про фізичну культуру і спорт», прийнятому Верховною Радою України у грудні 1993 р.

В плані реалізації цього Закону слід розглядати ряд відповідних Постанов Кабінету Міністрів України та Указів Президента України, в тому числі таких як «Про Національну програму «Репродуктивне здоров'яв 2002-2005 роках» та Цільова комплексна програма «Фізичне виховання — здоров'я нації».

В указаних вище документах намічені конкретні шляхи що до впровадження фізичної культури і спорту в побут кожної людини, шляхи розвитку системи фізкультурного руху і удосконалення всієї системи фізичного виховання громадян України на перспективу.

Науково-методичну основу системи фізичного виховання складають гуманітарні і природознавчі науки і, особливо, спеціальні дисципліни, які вивчають різні сторони процесу фізичного виховання (динамічна анатомія, психологія і фізіологія спорту, спортивна медицина, науково-педагогічні дисципліни з теорії та методики фізичного виховання).

На підставі вказаних дисциплін, в наш час створені науково-обґрунтовані Програми фізичного виховання різних контингентів людей. Слід відмітити обов'язковість виконання вимог цих документів для всіх державних та громадських організацій, установ, закладів та колективів, в яких впроваджуються фізична культура та спорт.

Організаційна основа системи фізичного виховання представляє собою єдність двох можливих форм організацій: державних та громадсько-самодіяльних.

До державних організацій, які призначені організовувати обов'язкові заняття з фізичного виховання, відносяться установи та заклади наступних міністерств і відомств України:

Міністерства Охорони Здоров'я (пологові будинки, дитячі садки, санаторії, дома відпочинку, оздоровчо-лікувальні установи та ін.).

Міністерства освіти і науки (дитячі садки, учбові заклади I, II, III, IV рівня акредитації).

Міністерства Оборони і внутрішніх справ (військові частини, училища та ін.).

До громадсько-самодіяльних організацій, здійснюючих фізичне виховання, відносяться колективи фізичної культури добровільних спортивних товариств (які збудовані по виробничому або територіальному принципу), клуби за видами спорту, спортивні секції, тощо. У цих установах заняття з фізичної культури звично проводяться на добровільних засадах, та на самоокупності.

Фахівці в області фізичного виховання готуються в інститутах фізичної культури, на факультетах фізичного виховання педагогічних університетів, а також на базі середніх фізкультурних учбових закладів (шкіл тренерів, коледжів фізичного виховання, училищ фізичного виховання та інших).

В нинішній час в Україні працюють десятки тисяч фахівців з вищою і середньою фізкультурною освітою і їх кількість має тенденцію до збільшення, так як постійно розширюється мережа фізкультурних навчальних закладів.

Матеріально-технічна база системи фізичного виховання формується з фінансів, спортивного інвентарю і спортивних споруд (стадіонів, спортивних майданчиків, гімнастичних залів, плавальних басейнів та ін.).

6.2. Фізичне виховання як елемент суспільного життя

Фізичне виховання є педагогічним процесом, спрямованим на формування здорового, фізично досконалого, соціально активного і морально стійкого підростаючого покоління. Фізичне виховання вирішує задачі зміцнення здоров'я, всебічного розвитку фізичних і духовних сил, підвищення працездатності, подовження творчого довголіття та життя людей, задіяних у всіх сферах діяльності. У процесі фізичного виховання здійснюється морфологічне (за формою і будовою тіла) і функціональне вдосконалення організму людини, розвиток фізичних якостей, формування рухових умінь, навичок, набувається спеціальна система знань. Фізичному вихованню належить також значна роль у вдосконаленні фізичних здібностей людей.

Фізичне виховання виникло разом з появою людського суспільства і було обумовлене перш за все соціальними факторами: потребами трудової та військової діяльності людей, потребами взаємних змагань, тощо.

Як будь-яке суспільне явище фізичне виховання носить історичний, а в класовому суспільстві, класовий характер. Це означає, що мета фізичного виховання визначається потребами суспільства, які витікають, насамперед, з певного способу виробництва. Провідну роль в розвитку фізичного виховання відіграє політика керуючого класу та держави. Основні ідеї та зміст фізичного виховання завжди тісно пов'язані з філософськими, педагогічними та іншими поглядами, які домінують в певному суспільстві. В реалізації своїх задач фізичне виховання базується на досягненнях біології (в тому числі вікової анатомії та фізіології), психології та інших наук.

6.3. Рухова активність — необхідна умова розвитку дитячого організму

У шкільні роки діти одержують знання і уміння, проходять школу виховання і формування основних ділових, морально-вольових та психічних якостей, необхідних для подальшого життя в суспільстві. Але якими б широкими і глибокими знаннями не володів учень, як би добре не був він професійно підготовлений до вступу в самостійне життя, багато чого в нього може не виходити, якщо з дитинства не забезпечено нормального фізичного розвитку його організму, не буде закладений фундамент міцного здоров'я.

Механізація і автоматизація виробництва, розширення транспортного обслуговування населення з одного боку різко знизили м'язову активність людини, а з іншого — суттєво підвищили нервово-психічні навантаження. Сучасні побутові умови (особливо у міських умовах), також значно зменшують фізичне навантаження людей і все це разом створює недостачу рухів, приводить до гіподинамії.

Вказане особливо несприятливо впливає на стан і розвиток організму дітей, який росте, і функції якого диференціюються. В результаті гіподинамії може порушуватись нормальний хід фізичного і нервово-психічного розвитку дітей, не формується достатня м'язова і розумова працездатність, послаблюються захисні сили організму до дії факторів зовнішнього середовища, погіршується стан здоров'я. Саме фізична культура і спорт здатні у найкращій формі компенсувати дефіцит рухів, запобігти негативним наслідкам гіподинамії, раціоналізувати спосіб життя людини.

Фізична активність є головним стимулятором практично всіх фізіологічних функцій організму, запорукою нормального розумового і фізичного вдосконалення людини. Фізичні вправи сприяють розвитку опорно-рухового апарату, центральної нервової системи і внутрішніх органів, збагачують дитину новими відчуттями, допомагають швидше та більш глибоко пізнати оточуючий світ. Вони укріплюють здоров'яіза-гартовують організм, роблять дітей більш організованими, вольовими та цілеспрямованими. Таким чином, достатня рухова активність є необхідною передумовою гармонійного розвитку організму і особистості дітей. Але спостереження свідчать, що в останні роки у більшості сучасних дітей шкільного віку, особливо міських поселень, спостерігається дефіцит рухової активності в режимі дня. Якщо у 80-ті роки довільна рухова активність (хода, біг, ігри) у дітей займали 19-22 \% активного часу доби, то в наш час (2005 рік) це складає тільки 16-19 \% денного часу, із них на організовані форми фізичного виховання відводиться лише 1-3 \% часу. Встановлено також, що спільна рухова активність школярів знижується від молодших класів до старших, причому вона в різних навчальних чвертях не однакова. Особливо мала фізична активність дітей взимку.

Спостереження свідчать, що до 82-85 \% денного часу більшість сучасних учнів знаходяться у статичному положенні, сидячи за партою чи робочим столом. Це негативно впливає на розвиток опорно-рухового апарату, обмежує вдосконалення функціональних можливостей серцево-судинної і дихальної систем організму дитини. В результаті малорухомості (гіпокінезії) у дітей можуть проявлятися неадекватні реакції серця на навантаження, може зменшуватись життєва ємність легень, сповільнюватись моторний розвиток, розвиток фізичної та розумової працездатності. У дітей з малорухомим образом життя зменшуються загальні показники навчальних досягнень, більш виразно проявляються ознаки стомлення і перевтомлення: знижується увага, збільшується час мислення, послаблюється пам'ять, погіршується координація рухів. У багатьох школярів спостерігається порушення постави, а у деяких — викривлення хребта (кіфози, сколіози і т. д.) через слабкість м'язів. Недостача рухів в житті дітей молодшого шкільного віку є однією з причин появи зайвої ваги майже у кожного четвертого-п'ятого сучасного школяра. До негативних проявів гіпокінезії, в комплексі з іншими факторами, відноситься зниження і так недостатньо розвинутої до 13-14 років імунної активності організму дітей до застудних, інфекційних та іншим захворювань. Потрібно також враховувати несприятливий вплив гіподинамії на загальні показники росту і розвитку організму дітей.

В цілях подолання негативного впливу гіподинамії необхідно, перш за все, сприяти широкому раціональному застосуванню ігор і фізичних вправ в проміжку між уроками та під час виконання домашніх завдань. Після занять у школі обов'язково необхідно дітям передбачати час для активного відпочинку, для занять фізичними вправами і іграми на відкритому повітрі. Це заспокоює і укріплює нервову систему, знімає напругу, створює бадьорість, сприяє підвищенню розумової і фізичної працездатності, підвищує успішність навчання школярів.

Нехтування ранковою гігієнічною гімнастикою, уроками фізичної культури, іграми і прогулянками на свіжому повітрі, заняттями у спортивному залі приводить до того, що вже в середині навчального тижня діти більш втомлюються і знижують активність навчання відносно тих, хто впроваджує раціональну активність. Прагнення деяких батьків відгородити дитину від фізкультури і зосередити її зусилля лише на навчанні не сприяє гармонічному розвитку організму дітей, утворює неправильні стереотипи поведінки на все майбутнє життя.

Рухова активність може давати найбільший ефект лише тоді, коли заняття фізичними вправами і іграми дозуються за часом і інтенсивністю, а також враховують вікові і індивідуальні особливості організму дітей та місце проведення.

Оптимальний руховий режим дітей повинен складатися з ранкової гімнастики, рухливих ігор на шкільних перервах, уроків фізичної культури, активного відпочинку на повітрі після обіду, занять в гуртках і спортивних секціях, організованих занять фізичними вправами і іграми в оздоровчо-фізкультурних комплексах за місцем проживання, прогулянок перед сном, активного відпочинку у вихідні дні і канікули. Тільки комплексне впровадження всіх вказаних вище заходів рухового режиму дітей може принести бажаний результат — виховання фізично і розумово розвинутих та здорових людей.

6.4. Мета, завдання, засоби та принципи фізичного виховання

Мета фізичного виховання витікає з основного завдання виховання, яке полягає в необхідності підготувати всебічно розвинутих, активних та здорових членів суспільства, які органічно поєднує в собі гуманістичні і загальнолюдські позитивні риси особистості, гармонію фізичного та психічного розвитку.

Завдання фізичного виховання можна згрупувати в наступні 3 групи:

Оздоровчі завдання, що полягають у зміцнюванні опорно-рухового апарату, формуванні правильної постави, нормалізації розвитку внутрішніх органів, у покращенні діяльності центральної нервової системи, загартовуванні організму.

Освітні завдання, що полягають у формуванні і удосконаленні рухових умінь та навичок, у придбанні знань в області теорії, методики і організації фізичної культури і спорту.

Виховні завдання, що полягають в удосконаленні рухових якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності та ін.), у зміцненні вольових якостей (волі до перемоги, сміливості, наполегливості, мужності та ін.), у покращенні психічних здібностей (уваги, пам'яті та ін.), у вихованні позитивних моральних рис, прищепленні правильних естетичних смаків. Слід підкреслити, що реалізація вказаних вище оздоровчих, освітніх і виховних завдань фізичного виховання повинна здійснюватись у певному взаємозв'язку, що потребує їх комплексного вирішення.

Основним специфічним засобом фізичного виховання людини є фізичні вправи, то б то рухові дії, які використовуються у відповідності з закономірностями фізичного виховання. В свою чергу фізичні вправи є такими видами рухових дій, які спрямовані на реалізацію завдань фізичного виховання та підпорядковані його закономірностям. Тільки за допомогою фізичних вправ здійснюється спрямований вплив на людину з метою розвитку його фізичних і духовних здібностей.

Система фізичного виховання керується наступними положеннями або принципами:

принципом зв'язку фізичного виховання з практикою трудової і оборонної діяльності, що виражає основну соціальну закономірність фізичного виховання, його головну службову функцію, яка полягає у підготовці людей до діяльності і життя;

принципом всебічного розвитку особистості, що передбачає, по-перше, суворе дотримування єдності різних сторін виховання фізичних, розумових, моральних, трудових і естетичних якостей та, по-друге, (в більш вузькому плані) різнобічну фізичну підготовку;

принципом оздоровчої спрямованості, який передбачає відповідальність робітників фізичного виховання перед державою, суспільством та родиною за стан здоров'я тих, хто займається фізичною культурою. Цей принцип передбачає також обов'язковість медичного і педагогічного контролю за станом розвитку та здоров'я всіх, хто займається спортом.

принцип свідомості і активності;

принцип наочності;

принцип доступності (з цього принципу витікає дуже важлива вимога індивідуального підходу до тих, що займаються);

принципом систематичності (що включає в себе правила послідовності: «Від відомого до невідомого», «Від простого і легкого до складного і важкого», «Від загального до часткового»);

принципом міцності (що вимагає слушного вивчення та освоєння поточного матеріалу перш, ніж переходити до наступного).

6.5. Класифікація фізичних вправ

Основним специфічним засобом фізичного виховання є фізичні вправи — рухові дії, які використовуються у відповідності з закономірностями фізичного виховання, або фізичні вправи — це такі види рухових дій, які спрямовані на реалізацію завдань фізичного виховання та підпорядковані його закономірностям. Тільки за допомогою фізичних вправ здійснюється спрямований вплив на людину з метою розвитку його фізичних і духовних здібностей.

При розгляданні змісту фізичних вправ (ФВ) з педагогічної точки зору особливо важливим є те, що вони цілеспрямовано розвивають здібності людини в єдності з формуванням певних вмінь та навиків. Це означає, що для фахівців фізичного виховання головним аспектом в розумінні суті ФВ повинен бути узагальнюючий педагогічний аспект, при якому визначається їх значення для реалізації тих чи інших виховально-освітніх завдань.

Форма фізичних вправ представляє її внутрішню та зовнішню структуру. Внутрішня структура ФВ характеризується тим, як під час її виконання пов'язані між собою різні процеси функціонування організму, як вони співвідносяться, взаємодіють та узгоджуються друг з другом.

Зовнішня структура ФВ — це видима форма, яка характеризується співвідношенням просторових, часових і динамічних (силових) параметрів руху.

Способи виконання рухових дій, за допомогою яких рухове завдання вирішується доцільно, з відносно більшою ефективністю, прийнято називати технікою фізичних вправ. Розрізняють основу техніки рухів, її головну ланку і деталі.

Класифікація фізичних вправ. Всі фізичні вправи поділяються на:

швидкісно-силові види вправ, які характеризуються максимальною інтенсивністю або потужністю зусиль (спринтерський біг, метання, стрибки, піднімання штанги і т. д.);

види вправ, які потребують переважного проявлення витривалості в рухах циклічного характеру (біг на середні-довгі дистанції, лижні гонки, ходьба, плавання, веслування);

види вправ, які потребують головним чином координаційних та інших здібностей в умовах суворо заданої програми рухів (гімнастичні та акробатичні вправи, стрибки у воду, фігурне катання, синхронне плавання);

види вправ, які потребують комплексного проявлення фізичних якостей в умовах змінних режимів рухової діяльності, безперервної зміни ситуацій і форм дій (боротьба, бокс, фехтування, спортивні ігри тощо).

Виділяють також групи вправ за їх конкретним тренувальним призначенням. При цьому виділяють підготовчі та основні вправи, а перші, в свою чергу, підрозділяють на загально-підготовчі та спеціально-підготовчі.

Існує також класифікація вправ по їх приналежності до видів спортивної спеціалізації: гімнастики, спортивних ігор і туризму, легкої та тяжкої атлетики та ін.

Всі фізичні вправи звично реалізуються під впливом певних факторів, які можуть бути сприятливими (наприклад, для спортивних досягнень) або несприятливими. Група факторів, які визначають вплив фізичних видів:

Індивідуальні особливості тих, хто займається вправами (вікові, статеві, стан здоров'я, рівень підготовленості, режим праці, навчання, відпочинку, стан побуту).

Особливості самих фізичних вправ, тобто їх складність, новизна, важкість навантаження, емоційність.

Особливості зовнішніх умов (метеорологічних та географічних факторів, якість обладнання та знаряддя, гігієнічний стан місць занять та ін.).

6.6. Основні методики виховання життєво важливих рухових якостей у дітей

Рухові якості є показниками різних рухових здібностей чи можливостей людини. Розвиток рухових функцій у людей різного віку може відбуватись безперервно, але не рівномірно. У дитячому віці (до 16-18 років) рухові якості можуть розвиватись дуже інтенсивно. З віком це значно уповільнюється. Активна рухова діяльність сприяє більш швидкому, а головне — більш гармонійному дозріванню морфологічних структур і функціональних систем організму, що забезпечують певні рухові акти. За допомогою фізичних вправ і ігор можна активно впливати на процес вікового розвитку рухових якостей, виправляти відхилення від нормального ходу цього розвитку.

В кожному віці слід приділяти однакову увагу вихованню таких важливих рухових якостей як спритність, сила, витривалість.

Спритність проявляється у здібності опановувати нові рухи, створювати динамічні стереотипи і у швидкості перебудови їх у відповідності від зміни обставин. Показником спритності є координаційна складність рухів. Для оцінки спритності враховують час, необхідний для оволодіння складними рухами, а також ступінь підготовки, яка досягається в даному русі після занять фізичними вправами та іграми.

Спритність розвивається у дітей досить повільно. Найбільші зміни в координації рухів, як вказувалось раніше, спостерігаються у дітей у віці від 7 до 12-13 років. В цей же період створюється основа для оволодіння складними руховими навичками в наступні роки. Тому дітям цього віку рекомендується виконувати як найбільше фізичних вправ для виховання координації рухів. При цьому важливо вдосконалювати м'язове почуття (вміння розрізняти темп і розслаблення м'язів), а також почуття часу і простору.

Спритність удосконалюють у вправах з швидкою зміною ситуацій, де потрібні точність, швидкість і координація рухів. Для розвитку спритності корисні вправи з гімнастики (без предметів, з предметами, на приладах), акробатики (стрибки з трампліну, на батуті), вправи з великими м'ячами (передачі, перекидання, ловля та ін.). В цей віковий період корисно також використовувати ігри, які спонукають дітей переходити від одних дій до інших відповідно до зміни обставин (наприклад, у 6-7 років — «Ладки», у 8 років — «Зайці на городі», у 9 років «Рухлива ціль»), а також спортивні ігри: футбол, теніс.

У дітей 7-8 років найбільш інтенсивно вдосконалюються навички точних рухів. Цьому сприяють такі вправи, як метання в ціль, вправи з малими м'ячами (удари в підлогу, удари в стіну, підкидання і ловля м'яча з різними додатковими рухами), різноманітні складні маніпуляції з іншими дрібними предметами — палицями, обручами, кубиками і т. д. Ці вправи, до речі, в подальшому сприяють кращому оволодінню технікою письма, малювання.

Одним із проявів спритності є вміння зберігати рівновагу тіла в статичному положенні і в русі. Стійкість тіла у дітей при статичній позі з віком покращується. Якщо в 6-7 річному віці діти при проходженні 15-метрової прямої з закритими очами відхиляються в бік в середньому на 90,9 см, то в 10 років — на 50,2 см, ав 12 років — майже на ту величину, що і дорослі — 32,4 см.

Найважливішим показником фізичного розвитку є набуття фізичної сили м'язів. У дітей 6-8 років всі м'язи інтенсивно ростуть, але краще розвинені м'язи тулуба, слабкіше — м'язи кінцівок. Тому сила згиначів-розгиначів тулуба і кінцівок у період до 9 років збільшується не значно, а лише з 9 років (під впливом фізичних вправ) сила м'язів здатна значно зростати, що може тривати до 18-24 років. В подальші періоди життя величина приросту сили м'язів поступово уповільнюється.

Вправи для виховання сили у дітей повинні бути в основному динамічними. При розвитку сили навантаження не повинні бути граничними. Максимальні потужності і великі за об'ємом навантаження, пов'язані з великими енерговитратами у дітей 3-14 років, можуть привести до загальної затримки росту дітей. Силові вправи для дітей не повинні також викликати довгочасного напруження. М'язи дітей мають тонкім язові волокна (міофібріли), тому розвивати їх потрібно різнобічно і поступово. Найкращими вправами для розвитку сили у дітей 6-8 років слід вважати: рухливі ігри, естафети, віджимання від підлоги, загально розвиваючі вправи; для дітей 9-11 років — спортивні ігри, підтягування, піднімання тулуба з положення сидячи, загально розвиваючі вправи та ін., для дітей 12-14 років — вправи на турніку, бруссях, кільцях, бокс, піднімання помірних

Одночасно з вихованням сили необхідно виробляти в дітей здібність розслабляти м 'язи після їх напруження.

Еластичність м'язово-сполучного апарату та здібність до вільного розслаблення дозволяє збільшувати амплітуду рухів, що дає збільшення не тільки в силі, але і в спритності рухів.

Гнучкість і рухливість в суглобах допомагають уникати травм опорно-рухового апарату. В цих цілях рекомендується використовувати різні вправи на розтягування, які позитивно діють на м'язи, зв'язки і суглобні сумки. Серед таких вправ найчастіше впроваджують вправи на спортивній драбині, на турніках.

Особливу увагу при фізичному вихованні дітей потрібно приділяти вдосконаленню швидкості рухів. Під час розвитку у дітей кількості вирішують дві задачі: збільшення швидкості простих рухів і збільшення частоти рухів.

Велике значення мають і складні рухові реакції. Основні з них — реакції на рухливий об'єкт і реакції вибору. Швидкість реакції дитини в певній мірі залежить від типу нервової системи і є якістю, яка передається у спадщину від батьків, але її можна розвивати за допомогою фізичних вправ і рухливих ігор.

Прояв такої якості, як швидкість, має кілька напрямків: швидкість рухових або поведінкових реакцій, швидкість мислення, швидкість дій.

Швидкісні якості краще вдосконалювати в процесі виконання ігрових вправ. Для розвитку цих якостей корисні старти із різних висхідних положень з бігом на 10-30 м, естафети, рухливі і спортивні ігри.

Швидкісно-силові якості можна розвивати за допомогою рухливих ігор і змагань, відводячи на них 50 \% загального часу занять спортом.

Не менш важлива і така задача фізичного виховання дітей, як формування здібностей виконувати швидку роботу протягом тривалого часу. Ця якість, перш за все, залежить від наявності витривалості.

Витривалість—це здібність організму протистояти втомі і здібність до довгострокової рухливої діяльності без зниження її ефективності.

Витривалість виховується шляхом застосування фізичних вправ і ігор, які здійснюють на організм дитини загальне фізичне навантаження в деякій мірі більше того, яке вона вже звикла переносити. В процесі таких занять організм дитини поступово адаптується до стану втоми, яка обумовлена збільшенням об'ємуроботи і, якрезультат, підвищується здібність виконувати той чи інший рух більш тривало, а також утворюється здібність швидко відновлювати сили після фізичного навантаження.

Характер і загальний об'єм навантаження при вправах, направлених на виховання витривалості, повинен визначатися з урахуванням віку і фізичної підготовки кожної конкретної дитини.

На заняттях з дітьми молодшого віку навантаження на серцево-судинну і дихальну системи повинні бути дуже нетривалими і чергуватися з достатнім відпочинком..

Дітям у 7-10 років потрібні також вправи на виховання силової витримки. Діти цього шкільного віку часто не можуть довго підтримувати якесь зусилля на постійному рівні, і навіть при нетривалій роботі (11,5 хв.) вони відволікаються. Це пояснюється обмеженим поширенням (іррадіацію) процесів збудження чи гальмування в корі великих півкуль головного мозку, а також невмінням точно диференціювати ступінь м'язової напруги. З віком здібність до підтримки зусиль на постійному рівні покращується і досягає найвищого рівня у 16-20 років.

6.7. Теорія впливу рухливих ігор на організм дітей

При організації та проведенні рухливих ігор слід дотримуватися такої методики: назвати гру; пояснити основний зміст гри; подати основні правила гри; пояснити основний зміст гри; подавати основні правила гри; у відповідності до віку дітей; розподілити ролі; роздати іграшки та атрибути; обрати ведучих; в процесі гри керуватися її діями, направляти гравців на творчу ініціативу; слідкувати за емоційністю, мовою, мімікою, жестами, правилами, добиватися від гравців свідомої дисципліни; регулювати психічне та фізичне навантаження на протязі гри; слідкувати за пульсом гравців; організовано закінчити гру; проаналізувати гру відповідно до вікової групи; оголосити висновки та пропозиції; розкрити конкретні вимоги до кожного компоненту (проектувальний компонент, конструктивний, комунікативний, гностичний).

Кожен рух викликає затрату м'язової енергії. Дослідження свідчать, що під впливом фізичних вправ і рухливих ігор діти швидше і краще ростуть. Це пояснюється тим, що фізична активність сприяє посиленню обміну речовин, кровообігу та дихання. Завдяки цьому до клітин, в тому числі кісток і м'язів, доставляється більше «будівельного матеріалу», і кістки більше збільшуються як у довжину, так і в ширину, більш інтенсивно наростають зв'язки та м'язи. В результаті занять іграми і фізичними вправами збільшуються і розвиваються також всі внутрішні органи. Саме в цьому яскраві приклади проявлення таких закономірностей розвитку дітей (дивись розділ 1) як системогенез та «енергетичне правило м'язів».

Серце дитини за період росту збільшується у 8-10 разів, і для стимуляції цього процесу дуже корисні помірні фізичні навантаження, інакше поверхня серця може обрости жиром, а міокард (м'язи серця) стає в'ялим, крихтким, не здатним до сильних скорочень. Це, в свою чергу, погіршує забезпечення тканин, особливо периферійних органів, киснем. Регулярні заняття фізичними вправами і рухливими іграми укріплюють не тільки скелетні м'язи людини, а і серцевий м'яз. Серцевий м'яз натренованої людини з кожним скороченням посилає в кров'яні судини (артерії) значно більше крові, ніж у осіб, які фізично мало треновані. В проміжку між сильними скороченнями натреноване серце довше відпочиває і завдяки цьому зменшується частота серцевих скорочень. Тобто серце починає працювати більш економно, менше втомлюється, стає витривалішим. Натреноване серце добре вправляється з довготривалою тяжкою працею, і, навпаки, серце людини, яка мало тренована і веде малорухливий спосіб життя, гірше справляється із своєю насосною функцією і, як результат, недостатньо забезпечує периферичні органи, особливо тканини кінцівок, кров'ю. Людина, яка з дитячих років вела малорухливий спосіб життя, має завжди послаблену серцево-судинну систему і тому важко переносить фізичні навантаження.

Вплив рухливих ігор на функцію дихання також вельми благодійний, особливо якщо заняття фізичною культурою проводяться на свіжому повітрі. Організм при фізичних навантаженнях потребує підвищеної кількості кисню, дитина починає дихати частіше та більш глибоко, що сприяє збільшенню розмірів грудної клітини і легень, а також підвищує силу дихальних м'язів (міжреберних, діафрагми). При цьому слід дотримуватись правильного (найбільш ефективного) стереотипу дихання, який полягає в тому, що тривалість вдиху повинна бути менше тривалості видиху. Діти, та і дорослі люди, які ведуть малорухомий образ життя, майже ніколи не дихають на повні груди, повітря встигає заповнювати лише середню частину легень і зразу ж видихається. Верхівки легень при цьому працюють недостатньо і можуть виникати застійні явища, найгіршими наслідками чого (при певних умовах) можуть стати не тільки об'ємно-функціональні недоліки, а і різноманітні легеневі захворювання: запалення легень, хронічні бронхіти, плеврити, туберкульоз.

Рухливі ігри також позитивно впливають і на функцію травлення та обміну речовин: активізуються процеси всмоктування та застосуванням організмом продуктів перетравлення білків, жирів та вуглеводів, зменшуються запаси жирових відкладень, більш інтенсивно проходить обмін мінеральних речовин в кістках, міжклітинній рідині.

Рухливі ігри добре діють і на нервову систему. За рахунок підсиленого кровообігу нервові клітини одержують більше споживчих речовин, кисню, краще розвиваються і енергійніше працюють. Здібність нервової системи точно керувати роботою певних груп м'язів, що обумовлює координацією (узгодженням) рухів, найбільш досконало розвивається саме рухливими іграми і фізичними вправами. Людина, яка добре володіє координацією рухів, швидше засвоює нові складні елементи фізичної роботи, виконує їх спритніше, ніж фізично непідготовлена людина.

Систематичні заняття рухливими іграми виробляють у дітей почуття ритму, тобто вміння виконувати ряд рухів в один проміжок часу, а також розвивають витримку, яка необхідна в як у спорті так і у будь-якій трудовій діяльності.

Позитивний вплив має активний рухливий режим на стійкість розумової працездатності школярів протягом навчального року. Правильно підібраний об'єм рухової активності та відпочинку, що відповідають можливостям дитячого організму, допомагають зберігати високу розумову працездатність до кінця уроків у школі, до кінця всього дня, тижня, чверті і навчального року. До того ж відомо, що раціональне чергування розумового і фізичного навантаження для організму найменш втомливе, а найкращим видом відпочинку після напруженої розумової праці є фізична активність. Тому саме прогулянки, рухливі ігри (з невеликим навантаженням на організм) після закінчення уроків є найкращим засобом відновлення розумової працездатності.

Вірно поставлене фізичне виховання дітей повинно стати основою подальшого здорового образу життя, успіхів у будь-якій області суспільної діяльності. Важливо прагнути, щоб заняття фізичною культурою і спортом, як засоби укріплення здоров'я, залишались потребою на все життя, стали своєрідним стереотипом поведінки.

6.8. Вплив рухливих ігор на характер і поведінку дітей

Рухливі ігри і вправи не тільки укріплюють здоров'я і розвивають організм дитини, але і є засобом виховання характеру, впливають на всю поведінку дітей.

Під час ігор дитина вчиться підкорювати свої інтереси інтересам колективу, спільними зусиллями досягати поставленої мети. Завдяки іграм діти стають більш дисциплінованими, гуртовими, вчаться вірно оцінювати свої сили, почувати себе частиною спільного колективу, команди.

В дошкільному віці (3-5 років), а також у молодшому шкільному віці (6-8 років) ігри мають особливо велике виховне значення. Ігри дітей цього віку часто мають наслідувальний характер, тому важливо, щоб зразки для подражань були позитивними. Граючись, діти часто зображають події чи дії, які привертають їхню увагу, прагнуть походити на героїв, яким вони симпатизують. Тому слід піклуватись, щоб ці герої цього заслуговували.

Слід пам'ятати, що для дитини зміст, вкладений в гру, має особливо велике значення, так як граючись, дитина завжди глибоко переживає ті дії, які вона виконує. Для кожної дитини гра несе перш за все задоволення потреб у русі, вона є фізичною вправою і способом оцінки своїх сил в порівнянні з силою товаришів. В грі діти привчаються поважати правила, встановлені колективом, то б то привчаються жити суспільним життям.

До підбору ігор потрібно підходити дуже відповідально. Свого часу ще Н. К. Крупська писала, що є ігри, які виробляють жорстокість, погано діють на нервову систему, і є ігри, які мають велике виховне значення, укріплюють волю, виховують почуття справедливості, вміння допомогти в біді.

Найбільше виховне значення мають командні ігри. Кожна команда прагне перемогти. Щоб виграти, учасники команди повинні діяти згуртованим колективом, кожен гравець повинен жертвувати своїми інтересами заради спільної цілі, володіти завзятістю, витримкою, узгоджувати свої дії з діями товаришів, допомагати їм у важких ігрових ситуаціях.

Правильно організовані ігри мають також велике освітнє значення, вони знайомлять дітей з оточуючою дійсністю, з взаємовідносинами між людьми, розширюють кругозір дітей, тобто вчать вдивлятися в життя.

Дітям 9-10 років більше підходять ігри з невизначеним, змінюючим складом команди, однак і в цій ігрі потрібно вводити правила, які потребують від дітей взаємної допомоги і підтримки. Наприклад, в гру можна ввести правило, за яким кожен спійманий повинен стояти на місці, поки хто-небудь з товаришів не виручить його.

В спільних іграх укріплюється дружба дітей, розкриваються шляхи до пізнання характеру, інтересів і здібностей кожної дитини.

Починаючи з 11-12 років доцільно впроваджувати колективні ігри з визначеним складом: волейбол, футбол, хокей.

6.9. Методика розвитку фізичних якостей у дітей молодшого шкільного віку

Однією з важливих задач фізичного виховання дітей 6-10 років є навчання їх правильній техніці рухів.

Рухова активність людини передбачає виконання окремих рухів, рухових дій та цілісної рухової діяльності.

Рух — це моторна функція організму, що виражається у зміні положень тіла або окремих його частин.

Амплітуда (розмах) рухів є одним із головних елементів структури будь-якої вправи.

Загально-розвиваючі вправи з широкою амплітудою сприяють розтягуванню м'язів, розвитку гнучкості, рухливості в суглобах. Для збільшення амплітуди найбільш ефективні ривки назад з положення руки верх, присіди, нахили, руки та опір, додаткова допомога партнера (наприклад, одночасне прогинання з випадом вперед із положення стоячи спиною один до одного, взявшись руками, витягнутими вгору), помірні обтяження махових рухів.

Напрямок руху. Змінюючи напрямок руху можна вибірково подіяти на м'язи, суглоби і зв'язки.

Загально-розвиваючі вправи, які сприяють оволодінню точним напрямком руху, потрібно проводити не тільки в основних але і в проміжних площинах. Рекомендується включати в урок вправи з прапорцями і гімнастичними палками, які підкреслюють дійсний напрямок руху і положення рук.

Швидкість руху. Максимальна швидкість руху потрібна не завжди. В деяких діях (ьрудові процеси, художня і спортивна гімнастика, ігри) найбільш доцільна оптимальна швидкість. На уроках фізичної культури треба вчити молодь самостійно регулювати швидкість своїх рухів. З цією метою вчитель пропонує учням виконувати вправи то швидко, то повільно: на початку руху — повільно, у кінці — швидко, і навпаки. Особливо значимо вміти регулювати швидкість при ходьбі та бігові, руху на лижах. Це дозволяє правильно розподілити сили і досягти високих результатів. Вміння регулювати швидкість руху виробляється і за допомогою таких завдань, як подолання дистанції за певний час.

Не менш важливо розвивати в учнів швидкість рухової реакції. Вміння швидко підключитися до руху, дії — це суттєвий показник мобільності нервово — м'язової системи. Для того, щоб виробити швидкість реакції, рекомендується вводити в заняття елементи несподіва-ності(наприклад, на який-небудь сигнал швидко виконати обумовлений рух), рухливі ігри, естафети (особливо такі, де стартувати треба з положення сидячи чи лежачі, використовуючи стройові команди).

Темп. Частота однакових рухів (наприклад, кількості кроків за хвилину) представляє собою частковий вираз швидкості в циклічних рухах — бігу, ходьбі, плаванні і т. д. Залежно від амплітуди вправи можуть виконуватися повільно — на 4 рахунки (кружляння тулуба) чи швидко — 2 рухи на один рахунок (рухи руками та пальцями). Необхідно стежити за тим, щоб учні закінчили рух відповідно рахунку. Для найбільш досконалого впливу на організм вправи в деяких випадках виконуються в індивідуальному темпі (кружляння тулуба, присідання на одній нозі, згинання рук в упорі).

Ритм — це співвідношення довготи різноманітних частин руху, це його малюнок. Ритм являє собою елемент руху. Він дозволяє зекономити сили, а відповідно і знижувати втомлюваність організму. Відомо, наприклад, що ходьба по купинах чи по шпалах, зв'язана з нерівномірними рухами і постійними переключаннями уваги, дуже втомлює. Правильний ритм виробляється поступово за допомогою підготовчих та спеціальних вправ (імітація повороту дискоболу в колі, але без знаряддя), а також особливими прийомами (наприклад, вистукування частоти кроків при розбігу останніх кроків перед відштовхуванням у стрибках в висоту).

Координація (узгодження) рухів. Вміння послідовно з'єднувати різні рухи необхідна умова високопродуктивної рухової діяльності. У процесі навчання складним діям ми часто зустрічаємося з цією задачею. Ще більше значення має здібність одночасно поєднувати різні за формою і характером рухи. Це надзвичайно важливо в трудовій практиці та в спорті, де найбільше дії представляють собою зразки складного поєднання різних рухів. Виховувати і удосконалювати цю здібність у дітей молодшого віку можна за допомогою вправ, в яких узгоджуються рухи рук та ніг, вправ в русі, ігор з бігом та метаннями, різноманітних вправ з малим м'ячем. В середніх і старших класах ці вправи ускладнюються і наближаються до прикладних. Вміння володіти вагою різних предметів та інерцією тіла, що рухається. Людина, яка не має цієї здібності, піднімаючи яку-небудь вагу, прикладає надмірно-велике зусилля, яке затухає до кінця руху, внаслідок чого вона, як правило, не може закінчити дію. Крім того, це часто призводить до небажаних наслідків — пошкодженню м'язів.

Рухова діяльність дітей 6-10 років не повинна бути надмірною. Слід стерегтися інтенсивного навантаження, так як значна частина енергетичних ресурсів організму в цьому віці витрачається на процеси розвитку. Крім того у дітей цього віку ще не вдосконалений опорно-руховий апарат, продовжується окостеніння кісток.

Не зважаючи на те, що при повному рухливому режимі дівчатка цього віку майже не відстають від хлопців у фізичній підготовці, слід застосовувати диференційований підхід до хлопців і дівчат 6-10 років під час вибору вправ і навантажень для дівчаток навантаження повинні бути переважно менш інтенсивними).

При організації занять рухливими іграми з дітьми 6-10 років необхідно враховувати особливості стану їх центральної нервової системи, велику рухливість нервових процесів. Тривалі одноманітні вправи в цьому віці дуже швидко викликають стомлення дітей і навпаки застосування різноманітних динамічних ігрових завдань, їх чергування і проведення занять ігровим методом дозволяють упродовжити час активності дітей, підвищити ефективність самих занять.

Під час вибору рухливої гри завжди слід враховувати наступне: дидактичні особливості і характер гри; рівень фізичної підготовки і розвитку дітей; вікові і фізичні якості кожної дитини і всього класу; час і місце проведення рухливої гри. Перед проведенням гри необхідно провести розмітку майданчика, пояснення гри, комплектування команд, розміщення гравців, вибір ведучого, роздачу інвентарю, розташування наочних засобів, призначення помічників чи суддів по проведенню гри. Пояснення (нагадування) основних правил гри є однією з важливіших умов їх успішної підготовки і проведення. Гру слід пояснити зрозуміло і точно і в той же час просто. Голос не повинен бути надміру голосним або, навпаки, надміру тихим, слід уникати необмеженості і монотонності в поясненні.

Корисно застосування наочних методів з методики тієї чи іншої гри, при чому показ повинен бути зразковим. Його слід супроводжувати обраною розповіддю, акцентуючи увагу на діях, які забезпечують найкраще виконання вправ, що вивчаються. Під час показу вправ рекомендується давати конкретні вказівки: «Стрибай по розмітці», «Стрибай якомога далі і вище», «Роби, як я».

Для розвитку координованих рухових якостей дітей рекомендується застосувати різноманітні методи, найбільш поширеним із яких є повторний метод. Цей метод полягає у багаторазовому повторенні гри чи окремих її елементів з метою їх досконалого опанування

Другим поширеним методом вдосконалення координації рухів є змінний метод, який передбачає чергування вправ. Змінний метод найбільш відповідає характеру ігрових дій. Застосовуючи цей метод, педагог почергово використовує вправи, які потребують великої напруги, і вправи з невеликим навантаженням, забезпечуючи збільшення тривалості їх виконання.

Для розвитку загальних рухливих якостей застосовується ігровий метод, при якому використовується різноманітні рухливі ігри. Метод сприяє удосконаленню техніки і тактики гри в складних умовах. Він дає можливість ефективно розвивати такі якості як швидкість, кмітливість, орієнтацію, самостійність, ініціативність. В ігрових вправах, естафетах і колективних іграх поглиблюється почуття відповідальності, виховується колективізм, дисциплінованість, прагнення до перемоги.

Важливе значення для впровадження ігрових методів має ігровий матеріал. Спеціально підібрані ігри сприяють розвитку спільної і швидкісної витримки. Швидкість і координація рухів, які виховуються в іграх, мають важливе значення для подальшого ознайомлення з різними видами легкої атлетики. Змістом рухливих ігор є різноманітні види бігу, стрибків, метань і інших рухів. Для рухливих ігор характерне, по-перше, об'єднання активності і самостійності кожного гравця з колективною діяльністю, а, по-друге, безперервна зміна умов, в яких ця гра відбувається. Правила колективних ігор призначені регламентувати дії і взаємовідносини гравців, полегшувати вибір тактики гри, а також спрямовувати керівництво грою.

Виділяють дві основні групи ігор — некомандні і командні. Некомандні ігри поділяються на ігри з ведучими та без ведучих, а командні — на ігри з одночасною участю всіх гравців і з позачерговою участю (естафети). Командні ігри розділяють також за ступенем контакту супротивників. На ігри безпосереднього контакту (наприклад, фізична боротьба), або опосередкованого контакту (наприклад, теніс, волейбол).

Розрізняють також ігри імітаційні, з перебіганням, з подоланням перешкод, зм'ячем, з палицями і іншими предметами. Слід зазначити, що учнів 1-2 класів більше захоплюють ігри імітаційні, сюжетного характеру. Для них більш придатні ігри з перебіганням, стрибками, ловленням і киданням м'ячів та інших предметів.

У дітей 9-11 років (3-4 класи) спостерігається, як вказувалось у підрозділі 4.6, інтенсифікація фізичного розвитку координаційних здібностей. Зростає сила, швидкість, витримка, адаптаційні можливості організму до фізичного навантаження і психологічного саморегулювання. Для таких дітей доцільно рекомендувати командні ігри з подоланням перешкод, естафети, баскетбол, волейбол, футбол та ін.

6.10. Зміст найбільш типових рухливих ігор для учнів молодших класів

Нижче приводиться опис та методика здійснення найбільш типових ігор, рекомендованих для учнів 1-4 класів для розвитку координації та швидкості рухів, витривалості, фізичної сили та кмітливості:

Гра 1 «Хто швидше?»

Клас ділиться на дві команди: дівчаток та хлопчиків, які шикуються по росту в одну шеренгу. За сигналом вчителя «Розійдись!» діти рухаються в різні сторони по майдану. За командою «В шеренгу шикуйсь!» діти повинні стати в одну шеренгу по росту, як перед початком уроку. А вчитель відмічає, хто швидше штикувався, дівчатка чи хлопчики.

Гра 2 «Мисливець і лисиці»

Один з гравців—«мисливець», а всі останні—«лисиці». Мисливець стає на середину майданчика і 3 рази підкидує м'яч угору. Вцей час лисиці розбігаються подалі від мисливця, але не перебігають меж майданчика. Спіймавши м'яч після 3-го кидка, мисливець, не сходячи з місця, намагається попасти м'ячем в одну з лисиць. Якщо він промахнеться, то піднімає м'яч і знову кидає його в будь-кого з гравців. Гравець, в якого мисливець попав м'ячем, стає його помічником. Помічник піднімає м'яч, кидає його мисливцю. Якщо мисливець кине м'яч помічникові, той сам кидає м'яч в лисиць. Гра закінчується, коли залишається незачепленою одна лисиця.

Гра 3 «Група, струнко!»

Діти шикуються в одну шеренгу. Учитель, стоячи обличчям до гравців, подає команди. Діти повинні їх виконувати лише в тому випадку, якщо перед командою буде вимовлено слово «група». Якщо його не буде, то реагувати на команду не треба. Той, хто допустив помилку, робить крок уперед і продовжує гру. Перемагають діти, які були найбільш уважні і дякуючи цьому залишилися на своєму місці.

Гра 4 «Запам ятай своє місце»

Учитель шикує гравців у певному порядку. Діти повинні запам'ятати свої місця. Потім вони розходяться. За сигналом вчителя кожен гравець повинен зайняти своє місце.

Гра 5 «Біг в обручах»

Команди шикуються в колони по одному за загальною лінією старту. У ведучих гравців в руках гімнастичні обручі. Проти кожної команди на відстані 10 м ставиться поворотна стійка. За сигналом викладача, ведучий кожної команди, надіває на себе обруч, біжить до стійки, оббігає її і вертається назад, де за лінією старту до кожного з них приєднується наступний гравець його команди. Він також пролазить в обруч, і вони удвох пробігають той же шлях. Після цього обруч передається наступним гравцям і вони у такому ж порядку (спочатку один, а потім парами), пробігають дистанцію, поки не пройдуть всі останні діти. Перемагає команда, яка перша виконала завдання.

Гра 6 «Вудочка»

Діти стоять по колу, учитель — в центрі кола. Він держить в руках шнур (на кінці якого прив'язаний мішечок з піском) або скакалку. Учитель круте мотузку по колу над самою землею, а діти підстрибують уверх, щоб мішечок не зачепив їхніх ніг.

Гра 7 «Вода, земля, повітря»

Гравці розташовуються в середині майданчика, утворюючи 2-3 групи кіл («землю»). На одній стороні майданчика (за лінією) позначається «вода», за іншою — «повітря». Вибирають двох ведучих, які стають за межею майданчика, на довгих її сторонах один проти одного. Учитель час від часу називає одне з живих істот, мешкаючих у воді, на землі або у повітрі. Почувши вимовлене учителем слово, діти швидко перебігають до потрібного місця, а ведучі їх ловлять. Якщо названа тварина мешкає в середовищі, де в даний момент знаходяться гравці, то всі присідають і чекають наступного моменту. Після кількох перебігів ведучі замінюються тими, хто вибув із гри. Гравці, які були спіймані, або не правильно діяли по сигналу, із гри вибувають, поки не залишаться 1-2 переможці.

Гра 8 «Всі на місці?»

Перед гравцями розкладають різні предмети: іграшки, побутові предмети, шкільні речі. Ведучий повертається до них спиною.

В цей час один предмет прибирається. Повернувшись обличчям до гравців, ведучий повинен назвати цей предмет і показати те місце, де він лежав. Якщо ведучий вгадав, то він зараховується до групи переможців, якщо ні — до групи переможених. Ведучими повинні побувати всі діти.

Гра 9 «Сусід зліва»

Гравці утворюють коло. Ведучий підходе до одного з них і робить кілька простих рухів (плескає у долоні, піднімає одну руку, стрибає, присідає і т. д.). Услід за ним ці рухи повторює учень, який стоїть зліва від того, перед яким ведучий зупинився. Якщо гравець не зможе правильно повторити рухи ведучого, то сам замінює ведучого.

Гра 10 «Північний і південний вітер»

Вибирають двох ведучих. Одному на руку пов'язують синю стрічку (це північний вітер), другому — червону (це південний вітер). Інші діти бігають по майданчику. Північний вітер намагається заморозити якомога більше дітей (доторкнутися до них рукою). «Заморожені» гравці приймають яку-небудь нерухому позу. Південний вітер намагається розморозити дітей, торкаючись їх рукою і говорячи: «Вільний!». Через 2-3 хв назначають нових ведучих, і гра повторюється.

Гра 11 «На трьох ногах»

Двом учням, що стоять поруч, зв'язують мотузкою або скакалкою дві суміжні ноги трохи вище стопи. У змаганнях одночасно беруть участь 2 пари гравців. За сигналом вони повинні добігти до лінії фінішу і повернутися назад. Щоб зручніше було пересуватися, гравці кладуть руки один одному на плечі.