Аналіз та планування проектів - Навчальний посібник (Ковшун Н.Е.)

1.2. державне регулювання інвестиційної діяльності

Державне регулювання будь-якої господарської діяльності здійснюється в двох формах: в формі законодавства та у формі програм. Зміст державного регулювання інвестиційної діяльності, яка безпосередньо стосується реалізації проектів, розкривається через його функції, засоби та об'єкти (рис. 1.3).

ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Створення правових основ функціонування ринку капіталу

Формування стратегічних і тактичних цілей і пріоритетів

Додержання соціальних цінностей

Дотримання спрямованості інвестицій на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції

Захист конкуренції регулювання цін на інвестиції

Частковий перерозподіл доходів галузей і виробництв

Регулювання зовнішніх

інвестицій і валютного ринку

Спрямування інвестицій на розвиток економіки

 

 

Засоби державного регулювання інвестиційної діяльності

 

Організаційно-правове перетворення структури управління і форм власності

Прогнозування і розробка програм

Податково-бюджетне регулюван-

Грошово-кредитне регулюван-

Цінове регу-люванння

Структурно-інвестиційне регулю-ван-ня

Антимоно-польне регулювання

Соціально-економічні

норми і нормативи

Екологічні

норми і нормативи

Адміністративне регулювання

 

 

Сфера та об'єкти державного регулювання

 

Макроекономічні пропорції

Суб'єкти виробничої діяльності

Суб'єкти інфраструктури ринку

Суб'єкти науково-технічної діяльності

Соціальна сфера

Навколишнє середовище

 

 

Сфера та об'єкти державного регулювання

 

Створення сприятливого для інвестування середовища

Інноваційна спрямованість інвестицій

Регулювання ціни інвестицій

Вдосконалення амортизаційної політики

Сприяння залученню вітчизняних і іноземних інвестицій

Розвиток фондового ринку

Підвищення ефективності інвестування

 

 

Рис. 1.3. Загальна схема державного регулювання інвестиційної діяльності

Загальна схема класифікації засобів державного регулювання інвестиційної діяльності, що існують в Україні, орієнтована на створення правових основ функціонування ринку капіталу, формулювання стратегічних і тактичних цілей і пріоритетів, додержання соціальних цінностей, дотримання спрямованості інвестицій на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції, частковий перерозподіл доходів галузей і виробництв, регулювання зовнішніх інвестицій і валютного ринку, спрямування інвестицій на розвиток економіки і повну зайнятість.

В ринковому (товарному) господарстві обсяг спрямованих в економіку інвестицій залежить від рівня доходності реальних та фінансових активів. Норма доходу, а через неї й ціна (курс) цих активів визначаються попитом і пропозицією на інвестиційні товари.

Держава через фінансову та грошово-кредитну політику може впливати на зміну співвідношення між інвестиційним попитом і пропозицією, а значить, на величину норми доходу від інвестування. Принципи регулювання інвестування в Україні визначаються різними законодавчими актами - Законами України, Указами Президента, Декретами Кабінету Міністрів, інструктивними матеріалами Фонду Держмайна та Мінфіну України. За час незалежності нашої держави прийнято більше ста нормативних та законодавчих актів, які стосуються інвестиційної діяльності.

Формування ефективної державної інвестиційної політики в першу чергу залежить від правильного визначення її суті. В сучасній економічній літературі не існує єдиного погляду на державну інвестиційну політику. Вона визначається як частина державної економічної політики, спрямованої на забезпечення ефективної інвестиційної діяльності економічних агентів, або - як комплекс правових, адміністративних та економічних заходів, спрямованих на поширення й активізацію інвестиційних процесів. Перше визначення носить надто загальну форму; інше - зводить інвестиційну політику держави лише до її заходів. Доцільно розглядати державну інвестиційну політику як діяльність держави щодо визначення мети, основних завдань і пріоритетних напрямів розвитку інвестиційного процесу в країні та комплекс заходів, спрямованих на реалізацію поставлених завдань.

Мета інвестиційної політики не є постійною, а може змінюватись залежно від умов економічного розвитку країни. Так, метою інвестиційної політики держави, яка сформульована в Програмі, затвердженої Кабінетом Міністрів України щодо розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, є створення привабливого інвестиційного клімату і розвиток інфраструктури інвестиційної діяльності для забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення.

Серед головних завдань, поставлених в урядовій Програмі, найбільш актуальними, на наш погляд, є такі: завершення формування стабільної нормативно-правової бази інвестиційної діяльності; забезпечення подальшого реформування податкової системи, в тому числі шляхом зниження податкового навантаження; підвищення інвестиційної привабливості об'єктів приватизації; зміцнення банківської системи України; пожвавлення інвестиційної діяльності у спеціальних економічних зонах та територіях пріоритетного розвитку; створення додаткових стимулів для збільшення інвестицій у пріоритетні галузі економіки; стимулювання залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність.

В умовах дефіциту інвестиційних ресурсів складною проблемою державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних напрямів інвестування. В основі її вирішення мають лежати, з одного боку, раціональне співвідношення між короткостроковими та довгостроковими завданнями інвестиційної політики держави, з іншого - орієнтація на першочергове інвестування таких сфер економіки, розвиток яких може слугувати передумовою для забезпечення загального економічного розвитку.

Завдання, передбачені державною інвестиційною політикою, повинні спиратися на комплекс заходів, які здатні забезпечити їх вирішення. Заходи - це способи застосування відповідних інструментів, за допомогою яких держава спрямовує поведінку економічних агентів на вирішення завдань щодо інвестиційного розвитку. Тому ефективність інвестиційно спрямованих заходів залежить від того, якою мірою вони здатні корелювати із завданнями, передбаченими інвестиційною політикою держави.

Отже, державна інвестиційна політика визначає не лише мету, завдання і пріоритети державної діяльності в інвестиційній сфері, а й заходи, які мають забезпечити необхідні передумови для втілення цієї політики в життя. Останній елемент державної інвестиційної політики є лише іншим виразом інвестиційно спрямованого державного регулювання. Від ефективності державного регулювання інвестиційної діяльності залежить дієвість інвестиційної політики держави. Адже, державне регулювання - це метод реалізації інвестиційної політики держави в умовах ринкових відносин, в основі якого лежить застосування правових, економічних та адміністративних інструментів, спрямованих на вирішення завдань державної інвестиційної політики.

Держава здійснює регулювання інвестиційної діяльності в різних формах:

Створення сприятливих економічних умов для розвитку інвестування.

Податкова політика (податкові пільги).

Амортизаційна політика (застосування методів прискореної амортизації).

Розширення використання коштів населення та інших позабюджетних джерел.

Розвиток можливостей використання застави при кредитуванні інвесторів.

Розвиток фінансового лізингу.

Створення умов суб'єктам інвестиційної діяльності для формування власних грошових фондів розвитку.

Пряма участь держави в інвестиційній діяльності, здійснюваній у формі капітальних вкладень.

Розробка, затвердження і фінансування інвестиційних проектів, здійснюваних за рахунок коштів республіканського бюджету, місцевих бюджетів.

Надання на конкурсних засадах державних гарантій по проектах, які здійснюються за кошти республіканського та місцевих бюджетів.

Випуск облігаційних позик для фінансування конкретних інвестиційних проектів.

Непрямі форми державного регулювання інвестиційної діяльності.

Регулювання бюджетної політики. Регулювання грошово-кредитної політики. Регулювання фондового ринку.

4.         Інші форми регулювання інвестиційної діяльності. Експертиза інвестиційних проектів.

Захист законних прав та інтересів суб'єктів інвестиційної діяльності.

Всі інструменти державної інвестиційної політики поділяються на інструменти прямого та непрямого регулювання. Інструменти прямого регулювання забезпечують безпосередній вплив держави на суб'єкти інвестиційної діяльності. Серед них в першу чергу можна виділити нормативно-правові акти, програми, норми амортизаційних відрахувань, бюджетне фінансування, державні закупівлі тощо. Інструменти непрямого регулювання впливають на суб'єкти інвестиційної діяльності опосередковано через їх економічні інтереси. До них належать інструменти податкової, грошово-кредитної та зовнішньоекономічної політики держави.

Для регулювання грошових потоків в інвестиційній сфері доцільно поєднувати методи грошово-кредитної і фінансової політики. Грошово-кредитна політика може бути розроблена на довгострокову перспективу і через те вона є пріоритетною. Фінансова політика визначається фінансовими можливостями держави формувати в достатньому обсязі бюджет розвитку.

Сьогодні, в умовах появи в українській економіці ознак стабілізації та зростання виробництва, регулююча роль держави має бути зорієнтована на закріплення позитивних тенденцій та створення інвестиційного потенціалу для сталого економічного зростання. Головною передумовою для цього повинно стати забезпечення випереджаючого зростання інвестицій в основний капітал порівняно із зростанням валового внутрішнього продукту.

Велике значення має організаційно-економічний механізм планування залучення інвестицій. Він є системою заходів, поетапне виконання яких на практиці забезпечує його успішну реалізацію з урахуванням відповідного ряду умов і факторів. Цей механізм містить у собі: визначення цілей, оцінку інвестиційного потенціалу, розробку моделей розвитку інвестиційної діяльності і планування заходів щодо залучення інвестицій, визначення завдання інвестиційної діяльності, а також планування заходів щодо розробки і впровадження методів державного регулювання залучення інвестицій.

Оцінка інвестиційного потенціалу здійснюється на підставі даних, отриманих при вивченні науково-технологічного та інноваційного, кадрового і підприємницького, а також природноресурсного і фінансово-кредитного потенціалів. Оцінка інвестиційного потенціалу містить у собі також вивчення й аналіз інвестиційних потенціалів регіонів, галузей та економіки в цілому.

Етап розробки моделей розвитку інвестиційної діяльності і планування заходів щодо залучення інвестицій є важливим при детальному прогнозуванні варіантів і їх альтернатив можливого розвитку подій та здійснюється з використанням низки економічних показників таких, як інвестиції в основний капітал, прямі іноземні інвестиції, оборотні кошти по галузях економіки і т.ін.

Активізація іноземного інвестування є наслідком пожвавлення національної економіки та появи позитивних тенденцій у відродженні виробництва, а це означає, що зростання рівня капі-талоутворення в Україні має відбуватися насамперед за рахунок національних заощаджень, завдяки активізації процесу їх конвертації в інвестиції. Іноземні ж кошти, незважаючи на їх важливу роль в інвестиційному процесі, мають другорядне значення, бо надходитимуть у вітчизняну економіку лише за умов досягнення останньою певної макроекономічної стабільності та зростання виробництва.

При визначенні завдань інвестиційної діяльності звертається увага на такі складові, як забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії (фірми), підприємства, максимізацію прибутку (доходу) від інвестиційної діяльності, мінімізацію інвестиційних ризиків, забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності компанії (фірми), підприємства в процесі здійснення інвестиційної діяльності, а також на визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних проектів і програм.

Реалізація проектів залучення інвестицій відбувається найефективніше за умови активізації чинника державного регулювання цього процесу. У зв'язку з цим організаційно-економічний механізм планування залучення інвестицій містить етап планування заходів щодо розробки і впровадження методів державного регулювання, що містить у собі розробку стратегії програм і планів, норм і нормативів, квот, митних і інших тарифів, субсидій і пільг, стандартів і сертифікатів, податків і кредитів, цін і гарантій, а також розробку інституціональних і організаційних структур і законодавчих актів по цінних паперах.

Організаційно-економічний механізм державного регулювання залучення інвестицій є сукупністю принципів, форм і методів з відповідними інституційними й організаційними структурами, котрі виконують функції адекватні сучасному стану економіки з активізації інвестиційного потенціалу для забезпечення стійкого економічного зростання.

Реалізація організаційно-економічного механізму державного регулювання залучення інвестицій здійснюється на підставі використання принципів державного регулювання інвестиційної діяльності. До них належать: принцип паритетності, територіально-галузевий і правовий, протиріччя в соціально-економічних процесах, нормативний принцип регулювання, а також адаптивний регулювання економічних систем і принцип структурованості. Реалізація вказаного механізму має на увазі визначення, аналіз і розробку напрямків, умов і методів регулювання.

Напрямок регулювання залежить від сфер економіко-правового впливу на процес інвестування і містить у собі регулювання фондового ринку, регулювання участі інвесторів у приватизації, податкове, бюджетне і кредитне регулювання, а також проведення гнучкої амортизаційної політики. Різноманітність методів регулювання зумовлена широким спектром чинників, які впливають на динаміку та організацію інвестиційних процесів і містять у собі програми і плани, стандарти і сертифікати, норми і нормативи, тарифи, ціни, акції, квоти і митні тарифи, цінні папери, субсидії і пільги, а також гарантії, податки і кредити.

Процес державного регулювання інвестиційної діяльності забезпечує наявність низку умов регулювання, що містять умови ринкового механізму, макроекономічні, екологічні, фінансові і політичні, мотивації, нормативно-правові, соціальні та етнографічні, а також умови інформаційного забезпечення і державного регулювання.

Оскільки державне регулювання залучення інвестицій це процес, що припускає безліч складових, його активізація неможлива без раціонального використання факторів інформаційного, правового, організаційного і економічного забезпечення. До інформаційного забезпечення належать: стан капіталу галузей економіки, залучення і здійснення інвестиційної діяльності, стан інвестиційного потенціалу, а також діяльність суб'єктів та об'єктів інвестування. Правове забезпечення полягає у формуванні системи законодавчих і нормативних актів державного регулювання і захисту прав інвесторів, методичному забезпеченні державного регулювання інвестування. Організаційне забезпечення містить у собі: систематизація державних органів регулювання в інвестиційній сфері, організацію і технологію розробки та реалізації державних програм інвестування, забезпечення страхуванням інвестицій. Економічне забезпечення полягає у створенні джерел інвестицій і формуванні умов здійснення інвестування.

Зважаючи на те, що пріоритети держави, інвестора та об'єкта інвестування не цілком збігаються з причинами, що зумовлено розбіжностями у підходах власників фінансових ресурсів і власників об'єктів інвестування до очікуваного ефекту, завданням України є зближення зазначених пріоритетів використання ресурсів з національною концепцією розвитку.