1.1. основи інвестиційної діяльності

Вимоги економічного розвитку початку XXI століття передбачають радикальне оновлення основного капіталу, ріст капітальних вкладень в нові технології, модернізацію основних фондів у виробничій та невиробничій сфері з урахуванням довжини інвестиційного циклу. Нині інвестиційна діяльність держави та інших учасників інвестиційного процесу не відповідає цим вимогам. Інфляція та гіперінфляція, що спостерігалися протягом майже шести років, призвели до згортання інвестиційних процесів. У суб'єктів господарювання збереглися інфляційні очікування, які стримують їх щодо довгострокових вкладень капіталу. Незважаючи на появу протягом останніх двох років перших позитивних зрушень зростання обсягів інвестицій, це ще зовсім не той рівень інвестиційної діяльності, який би міг стати базою економічного відновлення. За цих умов необхідні кардинальні реформи для стимулювання інвестиційної діяльності в Україні як з боку вітчизняних, так і іноземних інвесторів.

Наприкінці 80-х років в економічну літературу і практику увійшло поняття "інвестиції", яке певний час ототожнювалось з поняттям "капітальні вкладення". Вважаємо, що капітальні вкладення реалізуються лише у відтворенні основних фондів і прирості матеріально-виробничих запасів. Поняття ж "інвестиції" окреслює всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності. При цьому інвестиції поділяються за характером походження у такий спосіб: гроші, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, спорудження, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, ноу-хау оформлених і запатентованих; права користування землею, водою, ресурсами будинками, спорудженнями, оснащенням, а також і інші майнові права; інші матеріальні і нематеріальні цінності.

Форми інвестицій

к

ж.

Фінансові

Реальні -и

Інноваційні

Інтелектуальні

Цінні папери

Вклади, депозити

Матеріальні активи

Нематеріальні активи

ЗІ

Портфельні

Прямі

Рис. 1.1. Розподіл інвестицій за формами

Багатогранний зміст інвестицій як економічної категорії визначає широкий спектр їх форм, а це вимагає обґрунтованої класифікації інвестицій. На рисунку 1.1 представлені основні форми інвестицій, які доцільно використовувати в практиці господарювання. Проте така градація не є єдиною і остаточною. З точки зору проектного аналізу найважливішими є наступні сім ознак класифікації інвестицій: за об'єктами вкладення коштів, за термінами інвестування, за характером участі в інвестуванні, за формами власності інвестицій, за джерелами фінансування, за ступенем ризику та регіональною ознакою. При цьому основною ознакою класифікації інвестицій є перша серед наведених вище, яка передбачає їх поділ на реальні та фінансові і є придатною як на макро-, так і на мікрорівні.

Здійснення процесу інвестування сполучено з певним ступенем ризику, тому доцільно розрізняти безризикові і ризикові інвестиції. У зв'язку з тим, що абсолютно безризикових інвестиційних проектів не існує і з огляду на багатофакторність поняття "економічного ризику", у цьому випадку припускається відносна безризиковість, безпека вкладень, порівняно з іншими проектами. З огляду на це до безризикових інвестицій можна зарахувати короткострокові вкладення, що здійснюються на рівні країни. До ризикових інвестицій відповідно належать усі інші інвестиції, де існує вища з першою групою, можливість недосягнення запланованих цілей інвестування, прибутку або соціального ефекту, а також отримання грошових збитків.

Оскільки у різні періоди залежно від низки економіко-політичних факторів змінюються можливості інвестування залежно від його джерел, доцільно звернути особливу увагу на походження інвестицій. За джерелами фінансування інвестиції поділяються на власні фінансові кошти інвестора; позичкові фінансові кошти інвестора; залучені фінансові кошти інвестора; бюджетні інвестиційні асигнування; безоплатні і добродійні внески, пожертвування організацій підприємств і громадян.

Особливий інтерес як на державному рівні, так і на рівні окремих фірм, підприємств мають довгострокові інвестиційні проекти, що, хоча й відрізняються підвищеним ступенем ризику, але в остаточному підсумку спроможні давати великі прибутки, а також переваги економічного характеру. Однією з форм довгострокового інвестування є капітальні вкладення, які можна класифікувати відповідно до ряду ознак: за цільовим призначенням майбутніх об'єктів; за формами відтворення основного капіталу; за джерелами фінансування; за напрямками використання.

За цільовим призначенням майбутніх об'єктів розрізняють виробниче будівництво, будівництво культурно-побутових установ і адміністративних будинків, дослідницькі і геологорозвідувальні роботи. За формами відтворення основного капіталу - нове будівництво, розширення і реконструкція діючих підприємств і технічне переозброєння. За джерелами фінансування - централізовані і децентралізовані; за напрямками використання - виробничі і невиробничі.

Загальновизнаним положенням є те, що інвестиції - це головний "двигун" економічного розвитку. Тому забезпечення високого рівня інвестування національної економіки слугує стратегічним завданням економічної політики української держави.

Інвестиції є багатогранною категорією. Але для державної інвестиційної політики найбільше значення має визначеність мети, джерел фінансування та об'єктів інвестиційної діяльності.

Якщо інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в економічні об'єкти для отримання прибутку або досягнення певного соціального ефекту, то інвестиційна діяльність сукупність практичних дій економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію інвестицій.

Передумовою інвестиційної діяльності є наявність джерел фінансування інвестицій, до яких відносяться заощадження домашніх господарств; нерозподілений прибуток та амортизаційні кошти підприємств; кошти державного бюджету, які залишаються після здійснення видатків на державне споживання; іноземні заощадження. Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути основні фонди, що створюються або модернізуються, оборотні кошти в усіх сферах економіки, науково-технічна продукція, фінансові активи та інші об'єкти власності, а також майнові права на інтелектуальну власність.

Інвестиційна ситуація - це становище країни з точки зору підприємців, які вкладають свої капітали в її економіку. Вона формується під впливом чисельних факторів, які умовно можна об'єднати на три групи:

соціально-політична ситуація в країні та її перспективи.

внутрішньо економічна ситуація в країні та перспективи її розвитку.

зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи.

Існують чинники, які визначають несприятливий інвестиційний клімат в Україні. На макрорівні це довгострокова інфляція, що прямо впливає на зростання вартості будівництва і стримує інвестиційну активність; зрушення сукупного попиту, що породжує невизначеність в оцінках ринкових перспектив; незадовільне фінансування державних інвестиційних програм та нерозвинутий фондовий ринок, зниження платоспроможного попиту. На мікрорівні виявляється невміння підприємств працювати на ринок, низька якість оцінок потенційного попиту, нестача відповідної інформації.

Як відомо, економічне зростання визначається попитом і пропозицією. Інвестиції - важлива складова факторів пропозиції. За своєю природою вони зумовлюють прогресивні зміни в економіці країни. Як правило, чим вища частка заощаджуваних коштів, тим вищі темпи росту економіки (за умови, що всі заощаджувані кошти інвестуються).

Для української економіки характерним є зростання цін, що є наслідком інфляції витрат. Ціни на внутрішньому ринку на більшість вітчизняних товарів наближаються до світових, чого не завжди можна сказати про їх якість. Тому з точки зору споживача такий товар дешевше імпортувати, що призводить до згортання ряду галузей промисловості.

Скорочення виробництва та зниження купівельної спроможності населення призвели до різкого падіння попиту. Для виходу із такого становища необхідно забезпечити зростання економіки, чого можна досягти шляхом збільшення ресурсів та їх раціонального і ефективного використання. Реалізація цієї стратегії вимагає інвестицій.

Водночас інвестиції не повинні спрямовуватись на відновлення дореформеного рівня виробництва як необхідної умови підвищення рівня життя. Адже потужності, сформовані на початок 1991 року, відповідали зовсім іншій економіці. Ось чому необхідна структурна перебудова економіки, яка представляє собою своєрідний рух у двох напрямках. Перший - це виявлення і заповнення ніш, в яких пропозиція товарів явно недостатня, а також виробництво товарів (крім сировинних), на які є попит на світовому ринку. Другий напрям - ліквідація надлишкових потужностей і скорочення в зв'язку з цим затрат на їх підтримання.

Обидва описаних варіанти претендують в кінцевому рахунку на один і той же ресурс - інвестиції. Банкрутства підприємств тільки частково вирішують друге завдання, оскільки працевлаштування людей, котрі працювали на збанкрутілих підприємствах, на нові робочі місця теж вимагає певних витрат.

Інвестиційний процес в Україні можна звести до двох аспектів, які дуже відрізняються за довгостроковою стратегією.

Перший - організація виробництв, які базуються на вітчизняних розробках світового рівня. Частка таких розробок в загальному обсягові освоюваних технологій, за оцінками експертів, не перевищує 10\%. Тут принципово важливо в стислі терміни створити потужності, орієнтовані на попит світового ринку, щоб використати ефект монополії на виробництво, яку вдасться утримувати максимум п'ять років.

Другий - це відмова від стратегії імпортозаміщення, що прикривається лозунгом незалежності. Для конкуренції з імпортом всередині країни ціна на вітчизняний товар повинна бути приблизно в два рази нижчою. Досягнення цієї мети крім здешевлення використовуваних ресурсів потребує якісного нового рівня управління.

Загальна ситуація в Україні для довготермінових інвестицій залишається несприятливою: падіння виробництва супроводжується суттєвими темпами інфляції. За таких умов увагу власників коштів привертають тільки високоприбуткові інвестиційні проекти.

Зниження інфляції буде стимулювати інвестиційну активність в першу чергу за рахунок зменшення відсоткової ставки.

На сьогоднішній день все більшої актуальності набуває питання вибору об'єктів інвестування. Як показує світовий досвід, пріоритетними сферами інвестування є ті, які дозволяють досягти швидкої окупності вкладень та одночасно зумовлюють необхідність розвитку супутніх виробництв. До приоритетних сфер можна віднести житлове будівництво, підприємства по зберіганню і переробці сільськогосподарської сировини, об'єкти інфраструктури.

В даний час існує декілька варіантів розрахунку потреби української економіки в інвестиціях: максималісти називають цифри від 40 млрд. дол. і вище, а скептики, що відзначають неадекватність національної економіки використанню інвестицій, практично зводять можливі обсяги інвестування до мінімуму. В результаті інвестицій Україна змогла б відновити і стабілізувати економіку та забезпечити задовільні стандарти життя населення. Масштаб потреби в інвестиціях свідчить про необхідність припливу їх зовні.

При всій гостроті сучасної інвестиційної ситуації важливо враховувати, що майбутнє України визначається не просто переходом від спаду інвестування до його росту. Необхідно в першу чергу забезпечити не тільки валове зростання інвестицій, а зростання ефективних інвестицій, що сприятимуть створенню конкурентоспроможного виробництва. Це вимагає змін в традиційному, що перейшов як спадок від минулого, інвестиційному процесі, а також в психології підприємництва.

На нинішній день в Україні існує розрізнений та малорозви-нений ринок інвестиційних ресурсів. Організації, які працюють на ньому, діють не узгоджено та малоефективно.

Залежність обсягів інвестування від окремих макроекономі-чних процесів та умов описується як прямою, так і обернено пропорційною залежністю (рис.1.2).

Першою передумовою активізації інвестиційного процесу є придушення інфляції. Приоритетними сферами інвестування є ті, які дозволяють досягти швидкої окупності вкладень та одночасно зумовлюють необхідність розвитку супутних виробництв.

Досвід багатьох країн показує, що періоди високої інфляції завжди супроводжуються інвестиційним спадом або інвестиційним застоєм. Це зрозуміло, адже інфляція робить невигідним вкладення капіталу в сферу виробництва порівняно з інвестуванням сфери обігу та посередництва, термін обігу та повернення коштів значно коротший. Інфляційні процеси призводять до суттєвого зростання відсоткової ставки по банківських кредитах, що робить їх майже недоступними для багатьох напрямів інвестування. Інфляція створює обстановку економічної та політичної нестабільності, підвищуючи ризики, особливо довготермінових вкладень капіталу. Зниження темпів інфляції - обов'язкова умова створення нормального інвестиційного клімату.

Обсяг інвестицій

Обсяг інвестицій

Обсяг інвестицій

Прибуток підприємств

Доходи населення

Індекс інфляції

Обсяг інвестицій

Обсяг інвестицій

Обсяг інвестицій

Ставки податків

Відсоткова ставка по кредитах

Курс національної грошової одиниці

Рис. 1.2. Залежності інвестиційної активності від окремих факторів

Другою передумовою активізації інвестиційного процесу є зниження банківського відсотка та ставки рефінансування. Зниження відсоткової ставки проходить дуже повільно, хоча це одна із важливих цілей антиінфляційної політики. Причиною цьому є надто обережна оцінка банками перспектив стійкого придушення рост цін, а також загальне становище на фінансових ринках.

Третьою передумовою активізації інвестиційного процесу є послаблення жорсткості грошової політики та зростання внутрішнього попиту. Провідне місце при цьому належить зниженню податкового пресу і впорядкування системи податків. Таке зниження потрібне для того, щоб збільшити масу прибутку, котра буде використана на оновлення та розвиток виробництва. Впорядкування системи податків - це не тільки зниження податкових ставок, але й скорочення чисельності сплачуваних податків та зборів, спрощення порядку їх утримання, зупинити безперервні зміни порядку оподаткування, які не дають змоги скласти більш-менш достовірний прогноз на перспективу.

Четвертою передумовою активізації інвестиційного процесу є перетворення заощаджень населення та коштів інших суб'єктів ринку джерелів фінансування інвестицій. Це стає реальністю в разі концентрації вказаних коштів в банківській системі, в страхових та інших фінансових організаціях, в акціях підприємств.

На сучасному етапі розвитку, як засвідчує світовий досвід, інвестиції відіграють центральну роль в економічному розвитку країни, вони визначають загальне зростання її економіки. Наслідком інвестицій в економіку є збільшення обсягів виробництва, зростання національного доходу, розвиток галузей та підприємств, що найбільшою мірою задовольняють попит на певні товари та послуги. Отриманий приріст національного доходу знову частково нагромаджується, відбувається подальше зростання виробництва. Отже, інвестиції, що утворюються за рахунок національного доходу внаслідок його розподілу, самі зумовлюють його зростання та розширене відтворення. Проте зростання національного доходу не можна пов'язувати лише з виробничими інвестиціями, хоча останні безпосередньо визначають збільшення виробничих потужностей та випуск продукції. На національний доход також впливають інвестиції у галузь нематеріального виробництва, причому, як свідчить загальносвітова тенденція, їх значення в подальшому нарощуванні економічного потенціалу зростає.

За умови покращення загального стану національної економіки, що позитивно впливатиме на інвестиційну галузь і сприятиме збільшенню фінансових джерел інвестування, для активізації інвестиційної діяльності необхідно здійснити певні заходи:

науково обґрунтувати пріоритетні напрямки інвестування згідно з державними інтересами, програмними цілями національного відродження України;

^ сформувати засади активного і в той же час виваженого державного регулювання інвестиційної діяльності з метою планомірного акумулювання інвестиційних ресурсів;

визначити шляхи прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів.

Розв'язання зазначених завдань створить можливість прискорити темпи виходу економіки України із затяжної інвестиційної кризи та досягти відповідного рівня економічного зростання. Вирішальна роль у реалізації інвестицій належить галузям інвестиційного комплексу. Тому головним завданням інвестиційної політики є визначення шляхів розвитку цих галузей. Розвинений інвестиційний комплекс дає змогу забезпечувати стійкі темпи зростання національного господарства, запроваджувати найнові-тніші досягнення технічного прогресу, реалізовувати великі соціально-економічні проекти.