5.9. стисла клініко-функціональна характеристика опущення органів черевної порожнини

Опущення  органів   черевної   порожнини  трапляється  досить часто серед молоді. Проте не завжди  хворі одержують  у медичних установах ефективну допомогу. Лікувальні засоби і методи, за- стосовувані  досі, не давали  помітного  поліпшення, а часом навіть шкодили  хворим. Наприклад, дуже поширені хірургічні втручання (пришивання шлунка до черевної стінки чи печінки, гастроплікація, корсетний  шов, нефропексія, підняття  товстої кишки, підшивання печінки тощо) не виправдали себе, бо часто призводили до тяжких ускладнень  (виразкової хвороби, паралічів шлунка, атонії кишок).

Органам  черевної порожнини властива  певна рухомість, що необхідна  для правильного функціонування. Коли  їх підшивають, ця здатність втрачається, що негативно позначається на діяльності опущених органів.

Запропонований і практикований деякими  терапевтами метод лікування шляхом збільшення маси тіла хворого також не виправ- дав себе. Потрібні  значні жирові  нагромадження, щоб вони могли підтримувати органи черевної порожнини. А цього часто не вдаєть- ся досягти, бо у пацієнтів або немає апетиту, або вони бояться багато їсти через загострення болю у надчеревній  ділянці. До того ж над- мірне збільшення маси сприяє розвитку багатьох хвороб. Тривалий час для лікування хворих з опущенням  внутрішніх органів застосо- вували різної конструкції бандажі, корсети, пелоти, але вони мало допомагали.  Внаслідок  здавлювання м’язів, без чого користування підтримувальними засобами  неможливе,  м’язи живота  стають  ще слабшими, хвороба загострюється, і хворі змушені знову звертатися за допомогою, але вже у важчому стані.

Одним  із факторів,  що сприяє  розвитку  цього недугу, є приро- джена  недостатність  зв’язкового  апарату,  котрий  закріплює і під- тримує органи черевної порожнини, спадкова нервово–м’язова астенія, проти якої не вживали загальних тонізуючих заходів, не- дотримання жінками гігієнічних вимог під час вагітності і після по- логів, неправильний режим праці, відпочинку  тощо.

Опущення органів черевної порожнини, на думку В.Л.Степанова (1986),  треба визначати як захворювання тільки  в тому разі, коли поряд  із зміщенням  кількох  чи одного органа  донизу  у хворого  є

низка характерних скарг і об’єктивних  ознак. Коли ж скарг немає, розміщення внутрішніх органів нижче від звичайного  слід вважати аномалією розвитку.

Діагноз птозу при деяких навичках можна поставити без осо- бливих труднощів. Нерідко хворого, ураженого цим недугом про- тягом тривалого  часу, можна впізнати  вже за зовнішнім  виглядом. Звичайно це особи з астенічною будовою тіла. Поряд  із загальною м’язовою слабкістю у них є низка ознак ушкодження нервової сис- теми, у зв’язку з чим хворі нерідко стають пацієнтами  невропатоло- гів. Часто при цьому основним захворюванням вважають птоз, а на нервову патологію не звертають належної уваги.

У хворих на птоз запалі груди, випнуті лопатки, подовжені верх- ні кінцівки, тонка шия, виступає кадик. Рухи їх незграбні, безвільні. Вираз обличчя  також до певної міри типовий: рідко серед них тра- пляються  веселі і життєрадісні люди.

Діагноз  підкріплюється характерними скаргами  хворого, голо- вними з яких є біль у надчеревній ділянці, правому підребер’ї та ділянці  пупка,  які  посилюються  після  вживання їжі, бігу, трива- лих переходів, танців,  втомливої  праці і фізичного  навантаження. Загострення болю після  їди призводить  до того, що хворі бояться їсти, виснаження посилюється. Тільки  коли хворий лежить, біль зменшується або зникає.  У вертикальному положенні  заповнений їжею шлунок збільшує натяг зв’язок, якими він прикріплений до діафрагми, що й призводить  до больових відчуттів.

Біль  у ділянці  серця, попереку  і головний  біль часто супрово- джують птози. Відчуття важкості у животі після їди, згага, відриж- ка, затримка випорожнень, дратівливість, зниження пам’яті й уваги, безсоння вночі та сонливість удень — усі ці і багато інших скарг під- тверджують діагноз птозу, якщо, крім того, виявлено,  що внутрішні органи розміщені нижче від того місця, де їм «належить  бути».

Що ж спричиняє розвиток  хвороби?  Дослідники не одностайні у відповіді.

1. Опущення органів черевної  порожнини починається з попе- речної ободової кишки.

2. Слабкість  усієї  мускулатури і зв’язкового  апарату,  що буває природженим та набутим. Слабкі м’язи черевної стінки і тазового дна не можуть протидіяти внутрішньому черевному  тиску, розтягують- ся, подовжуються і ще більше слабшають. Живіт у таких випадках у

верхній  частині западає,  а у нижній  випинається, органи  черевної порожнини опускаються.

3. Є  низка  і інших  причин,  які  посилюють  загальну  астенію. Так, постійне перенапруження, непосильна  фізична  праця призво- дять до перевтоми,  при якій ослаблюється нервово-м’язовий тонус і зв’язковий  апарат. При натужуванні внутрішньочеревний тиск, особливо у нижній частині живота, значно збільшується, що стиму- лює зміщення  внутрішніх органів донизу.

У чоловіків із слаборозвиненою мускулатурою фізичне пере- напруження при поганому,  але об’ємному харчуванні  відіграє  най- більшу роль, особливо якщо у таких умовах опинилися фізично  не- зміцнілі  підлітки  і юнаки.  У жінок  це захворювання розвивається переважно  після пологів при неправильному їх проведенні, а також внаслідок  порушення  режиму  під час вагітності.  Як відомо, далеко не всі жінки використовують комплекси фізичних вправ, розроблені спеціально для кожної фази вагітності і післяпологового періоду.

При здавлюванні бандажем органів черевної порожнини знизу вго- ру і спереду назад якоюсь мірою заміщується недостатня  сила м’язів живота і його підтримувальна функція,  зменшується натяг зв’язок, якими  органи прикріплені до діафрагми  й один до одного. Біль  вна- слідок цього зменшується або й зовсім припиняється. Це, головне, до чого прагнуть у таких випадках  і лікар, і хворий. Проте здавлювання бандажем призводить  до погіршення  кровообігу в черевній порожни- ні, порушення функції внутрішніх органів і атрофії м’язів живота.

Однак, через 1–2 роки явища спланхноптозу (птозу) загострюються, знову з’являється нестерпний біль, посилюються запори, хворого непо- коять нудота, відрижка, дратівливість. Але зняти бандаж уже неможли- во: м’язи атрофувались і неспроможні  підтримувати внутрішні органи. Працювати, навчатися,  ходити і навіть стояти без бандажа хворий уже не може. І тільки у положенні лежачи він почуває себе дещо краще.

Методи  хірургічного  втручання,  так само як і спроби терапев- тів вилікувати хворих з опущенням  внутрішніх  органів методом відгодовування, не були успішними.  Невиправданим виявився і ортопедичний метод лікування за допомогою корсетів  і бандажів. Потрібні  засоби, які діють на весь організм,  сприяють  зміцненню його, посиленню апетиту й піднесенню настрою хворого, зростанню його упевненості у своїх силах, віри у можливість  одужання.  Цього досягають лікувальною фізкультурою (В.Л.Степанов, 1986).