Історія політичних вчень - Навчальний посібник (Безродний Є. Ф., Уткін О. І.)

Розділ ххІІІ полІтичне вчення марксизму

1. Основоположники нового вчення

Марксизм як політичне вчення виник в 40-х роках ХІХ ст., коли пролетаріат утвердився в умовах капіталізму в ряді країн Європи і Америки, коли загострилися суперечності між виробничим відноси- нами і продуктивними силами. Батьківщиною марксизму стала Ні- меччина, в якій визрівали причини буржуазної революції. Сюди в

40-х роках ХІХ ст. перемістився революційний рух, а Карл Маркс (1818–1883) і Фрідріх Енгельс (1820–1895) стали творцями науково- го комунізму. Батьківщиною К. Маркса та Ф. Енгельса була Рейнсь- ка провінція, частина відсталої на той час Німеччини, на котру вплинула французька революція і яка за ступенем свого капіталіс- тичного розвитку перевершувала всі частини Німеччини. В Рейн- ській провінції були знищені кріпосна залежність і феодальна полі- тична роздробленість, скасовані церковні володіння, реформовані були за французьким зразком адміністративний поділ, суд, фінан- си, цивільне право. Саме вони справили глибокий вплив на подаль- ший розвиток економіки, політичного життя, на погляди суспільст- ва в Німеччині.

Карл Маркс народився в місті Трірі в 1818 році в сім’ї адвоката.

По закінченню юридичного факультету Берлінського університету

 

він блискуче захистив докторську дисертацію «Відмінності між на- турфілософією Демокрита і Епікура» (1841). Хоч у цій праці Маркс стоїть на ідеалістично-гегельянській точці зору, однак уже тут про- являється його революційний демократизм, прагнення підпорядку- вання філософії політичній боротьбі проти германського абсолютиз- му. Він відмовився зайняти посаду професора. З 1842 року К. Маркс працює в «Рейнській газеті», де формуються його матеріалістичні й комуністичні погляди.

Фрідріх Енгельс народився в місті Бармені у 1820 році в сім’ї текстильного фабриканта. Батько взяв його з гімназії за рік до закін- чення курсу. Працював у конторі, займався самоосвітою. З кінця

1842 року Енгельс працював в Англії службовцем на прядильній фа-

бриці, пайщиком котрої був його батько.

Молоді Карл Маркс і Фрідріх Енгельс стали на шлях револю- ційного демократизму, виступали активними борцями за політичну свободу, сміливо викривали реакцію, свавілля і бюрократію. Вони спрямували свої зусилля на з’ясування шляхів реального визволення трудящих мас від будь-якої експлуатації, різних форм пригноблен- ня, безправ’я, нерівності. Вони поставили перед собою завдання на- креслити контури суспільства, котре зможе подолати відчуження працівника від власності і влади, розумно організує суспільне жит- тя, забезпечить гармонійний розвиток особистості.

При цьому К. Маркс і Ф. Енгельс особливу увагу звертають на вивчення проблем, пов’язаних із державою, законодавством, політикою тощо. В результаті таких досліджень і з’явилася політична концеп- ція марксизму про диктатуру пролетаріату, пролетарську револю- цію, державу і право.

Особливість марксистського підходу до вивчення названих проблем полягає в тому, що аналіз явищ політичного життя спрямований насамперед на вивчення класової суспільно-історичної формації, за- лежності політичних проблем від рівня суспільного поділу праці, класової структури і відповідних класових сил в суспільстві.

 

2. Карл Маркс і його політичні ідеали

Опинившись у вирі політичного життя, К. Маркс безпосередньо зіткнувся з болючими проблемами устрою і законодавства Німеччи- ни, засуджує поліцейський деспотизм і свавілля, режим беззаконня, відстоює інтереси народу, свободи друку, народного представництва тощо. Все це сприяло переходу К. Маркса від ідеалізму та револю- ційного демократизму до матеріалізму і комунізму. В багатьох його статтях, опублікованих у «Рейнській газеті», в центрі уваги знаходи- лися питання держави і права. На відміну від Гегеля, він ставить пи- тання про нерозумність прусського державного і правового устрою, його невідповідність самій сутності держави, що потребує заміни на державу ідеально-демократичну.

Чинне законодавство Пруссії є втіленням свободи і розуму, вва- жав Гегель. Насправді воно є втіленням свавілля у формі закону. К. Маркс порівнює раціоналістичне тлумачення держави з відкрит- тям Коперніка, зазначаючи, що «центр ваги держави був знайдений у самій державі», що Макіавеллі, Кампанелла, Гоббс, Спіноза, Рус- со, Гегель та інші стали розглядати державу людськими очима і виводити її природні закони з розуму і досвіду, а не з теології. У 1843 ро- ці К. Маркс оселився у місті Крейцнах, перебуваючи під впливом Фейєрбаха. Але він не копіював Фейєрбаха, бо у питаннях суспільст- ва, держави і права Фейєрбах не подолав ідеалізму, а політику взага- лі не вважав сферою, що заслуговує на увагу. К. Маркс вважав, що майбутнє Німеччини пов’язане з революцією. На його думку, проки- нувшись, народ знищить прусський державний устрій і здійснить свої надії. Він надавав великого значення просвіті мас.

У полеміці з Руге Маркс відстоював революційно-демократичні переконання, зазначав, що свобода невіддільна від республіки. Монар- хія — абсолютна чи конституційна — заснована на одному принципі — презирстві   до   людини,   її   знедолення.  Монтеск’є,   стверджував Маркс, помилявся, вважаючи принципом монархії честь. Монархія,

 

тиранія, деспотія — все це визначення одного поняття. Всім їм про- тистоїть республіка, яка дає людині свободу. К. Маркс спростовує гегелівське положення, що держава стоїть над приватною власністю. Він переконаний, що дослідження держави, права мають спиратися на аналіз суспільства. Не держава породжує суспільство, а навпаки

«у дійсності сім’я і громадянське суспільство становлять передумо-

ви держави».

Монархія, зазначав Маркс, є тільки однією з форм державного устрою, при тому вкрай недосконалою формою. Демократія не є і змістом, і формою. Головна вада монархії — в її деспотизмі, у відри- ві від народу. Для К. Маркса демократія — це суспільство, в якому відсутня приватна власність і фактично зникає політична держава. Основна відмінна ознака демократії, за К. Марксом, що за нею не людина — для закону, а закон — для людини; законом є буття.

Демократичний представницький лад він пов’язує із загальним виборчим правом, яке забезпечує участь у політичному житті всього народу.  Наприкінці  жовтня  1843 року  К. Маркс  переїжджає  до Парижа, де під впливом французьких соціалістів і політичного жит- тя Франції стає соціалістом. У його листах і статтях, опублікованих у «Німецько-французькому щорічнику», розкривається остаточний перехід від ідеалізму до матеріалізму і від революційного демокра- тизму до комунізму. К. Маркс висвітлює взаємозв’язок буржуазного суспільства і держави, зокрема розкол суспільства. Буржуазне суспі- льство і буржуазна держава утворюють різні сфери життя індивіда. Без знищення буржуазної власності неможливо покінчити з експлуа- тацією і гнобленням трудящих, бо експлуататорів захищають бур- жуазна держава і право. Класом, здатним здійснити емансипацію народу, К. Маркс вважав пролетаріат. Він не ставить питання про політичну владу пролетаріату, але в загальних рисах висвітлює його роль як творця соціалізму.

У «Філософсько-економічних рукописах» (1844) він стверджує,

що в самому суспільстві визначальним фактором є виробництво.

 

У «Святому сімействі» останнє розглядається з точки зору його об’- єктивної ролі. Праці Маркса 1842–1847 рр. говорять про місце дер- жави у системі «Базис-надбудова», у системі взаємовідносин класів і в структурі соціального спілкування, у просторі історії тощо. У праці

«Злиденність філософії» він викриває дрібнобуржуазну сутність анархістського ставлення до держави, політики, політичного руху. Прудон вбачав у державі «головне зло», усунення якого, на його думку, дало б суспільству справжню свободу. Маркс обгрунтовує положення про необхідність політичної боротьби і пролетарської ре- волюції для знищення буржуазного суспільства і встановлення вла- ди пролетаріату.

Ідея соціалістичної революції і встановлення пролетарської ди- ктатури отримали подальший розвиток у «Маніфесті Комуністичної партії», а у праці «Вісімнадцяте Брюмера Луї Бонапарта» (1852 р.) на основі досвіду революцій 1848–1851 років, Маркс висунув тезу про необхідність зруйнування буржуазної машини. Аналізуючи за- ходи, вжиті урядом Франції після державного перевороту Луї Бона- парта, Маркс зробив висновок про необхідність злому буржуазної державної машини. «Всі перевороти, — зазначав він, — вдоскона- лювали цю машину, замість того, щоб зламати її». Влада капіталу, за К. Марксом, не є «демократичною, філантропічною і егалітарною», а являє собою диктатуру буржуазії, спрямовану проти трудящих. Свобода, вільне самовизначення для робітника — ілюзія. Лозунгом про свободу буржуазія прикриває свою класову диктатуру.

Паризька Комуна стала першим проявом і свідченням занепаду капіталізму, що почався. Той факт, що протягом двох з половиною місяців в одній з найбільш розвинутих капіталістичних країн того часу — у Франції — і в самому її центрі — Парижі — існував в осо- бі Паризької Комуни робітничий уряд, показав усьому світу, що капіталістичний устрій  не  має  колишньої  міцності.  Перед  лицем двох ворожих армій — армії версальського уряду і армії прусса- ків, що вторглася у Францію, — Паризька Комуна героїчно боролася

 

за  національне  і  соціальне  визволення  робітників.  Буржуазний уряд, що втік до Версаля, продемонстрував перед світом свою не- здатність справитись власними силами з Паризькою Комуною. Тільки з допомогою прусських армій, шляхом змови з Пруссією цьому урядові вдалося задушити Паризьку Комуну. У результаті поразки робітничий клас втратив 70 тис. робітників. Проте в особі Паризької Комуни К. Маркс побачив не тільки новий тип держави — держави диктатури пролетаріату, а й нову форму політичної орга- нізації суспільства.

Комуна, писав К. Маркс, утворила в обраних загальним голосу- ванням по різних округах Парижа відповідальних міських гласних, яких в будь-який час можна було замінити. Більшість з них були робітники або визначні представники робітничого класу. К. Маркс відзначав, що Комуна була не парламентарною, а працюючою кор- порацією, водночас і законодавчою, і виконавчою. Він бачив не тільки позитивні сторони Комуни, але й її помилки, різко критику- вав, зокрема за відмову від негайної націоналізації французького банку, за невміння організувати і залучити на свій бік селянство, за недостатню внутрішню організованість і дисциплінованість. Йому зовсім не імпонувала нерішучість керівників Комуни, їх примиренсь- ке ставлення до своїх класових ворогів, нездатність зрозуміти зако- ни класової боротьби.

К. Маркс після Паризької Комуни приділяв особливу увагу роз- витку вчення про соціалізм і комунізм, з’ясування ролі держави і права при соціалізмі. «Між капіталістичним і комуністичним суспіль- ством, — зазначив він, — триває період революційного перетворен- ня першого в друге. Йому відповідає і політичний перехідний пері- од, і держава у цей час не може бути нічим іншим, як революційною диктатурою пролетаріату. У «Критиці Готської програми» К. Маркс ставить питання про те, як відбудеться перетворення державності в комуністичному суспільстві, які суспільні функції залишаться при кому- нізмі. На це питання, писав К. Маркс, можно відповісти тільки науково.

 

«Під «державою» на ділі розуміють урядову машину або державу, оскільки вона в силу поділу праці утворює свій власний, відособ- лений від  суспільства організм». На думку К. Маркса комунізм має дві фази розвитку, першою або нижчою фазою комунізму, є соціалізм. При цьому залишається закріплена правом нерівність при відсутності приватної власності та експлуатації, у розподілі по принципу — «кожному по його праці». Право ніколи не може бути вище, ніж економічний устрій і обумовлений ним культур- ний розвиток.

«Але ці вади, — говорить К. Маркс, — в першій фазі комуніс- тичного суспільства, в тому вигляді, як воно виходить після довгих мук родів з капіталістичного суспільства… На вищій фазі комуніс- тичного суспільства, після того як зникне поневолююче людину під- корення її поділові праці і коли зникне разом із цим протилежність розумової і фізичної праці; коли праця перестане бути тільки засо- бом для життя, а сама стане потребою життя; коли разом із всебіч- ним розвитком індивідів виростуть і продуктивні сили і всі джерела суспільного багатства поллються повним потоком, тільки тоді мож- на буде цілком подолати вузький горизонт буржуазного права, і сус- пільство зможе написати на своєму прапорі: кожному по здібностях, кожному по потребах».

Відповідно до його поглядів, право при соціалізмі необхідне як регулятор міри праці і споживання, обумовлених самими економіч- ними основами соціалістичного суспільства, рівнем розвитку мате- ріального  життя  суспільства  і  свідомості  людей.  Праця  Маркса

«Критика Готської програми» розвивала вчення про соціалізм і комунізм, розкривала роль держави і права при соціалізмі, сприяла критиці програми німецької соціалістичної партії — двох соціалі- стичних течій (лассальянців та ейзенахців) і показувала їм шляхи об’єднання в єдину партію.

К. Маркс вів принципову боротьбу з питань держави з прудоні-

стами, бакуністами —  представниками анархізму. На  відміну  від

 

прудоністів, що заперечували необхідність насильницької револю- ції, бакуністи відстоювали ідею насильницького повалення держави та існуючого устрою. Сама трактовка цієї революції бакуністами служила реакції, оскільки заперечувала необхідність пролетарської партії, політичної організації пролетаріату, встановлення диктатури пролетаріату. Бакуністи уявляли революцію як стихійний бунт, який здійснять люмпен-пролетарі та декласовані елементи, а не на робіт- ничий клас, гегемонію якого в революції вони заперечували. Прихиль- ники М. Бакуніна мріяли про чисту анархію, бездержавність, вільну федерацію автономних груп як форм майбутнього суспільства. Рево- люції в тлумаченні бакуністів перетворювалися в ряд убивств, спо- чатку індивідуальних, а потім масових; зразковим революціонером вважався розбійник.

Відповідаючи бакуністам щодо сутності диктатури пролетаріа- ту, К. Маркс довів, що союз пролетаріату з селянством і керівною роллю в цьому союзі пролетаріату поліпшить становище селянства і залучить його на бік революції. В цілому К. Маркс вніс вагомий внесок в історію не тільки філософії, економіки, але й політичної думки. Його вчення справило значний вплив на свідомість народів ХІХ і ХХ ст. Карл Маркс, за даними опитування громадської думки, проведеної Бі-бі-сі через Інтернет, визнаний як найбільший мисли- тель тисячоліття, автор теорії додаткової вартості і вчення про комунізм.

3. Ф.  Енгельс — соратник

К. Маркса в створенні марксизму

Ф. Енгельс, будучи в Англії, зблизився з діячами чартистського руху і вивчав досвід визвольної боротьби пролетаріату. Тут він остаточ- но переходить з позицій ідеалізму на позиції матеріалізму і комунізму. У серпні 1844 року, перебуваючи у Парижі, Ф. Енгельс познайомився

 

з К. Марксом. Ця зустріч поклала початок не лише їхній дружбі, а й спільній науковій діяльності і революційній боротьбі. У 1845 році виходить з друку їх спільна праця «Святе сімейство» і книга Ф. Ен- гельса «Становище робітничого класу в Англії». Протягом 1845–

1846 років. побачила світ їх друга спільна праця «Німецька ідеологія», в якій вперше сформульовано основні принципи історичного матері- алізму й теорії наукового комунізму. Велику роль відіграв Ф. Енгельс в організації в 1847 році «Союзу комуністів», брав участь у роботі йо- го конгресів, склав програму «Союзу комуністів», написав разом із К. Марксом «Маніфест Комуністичної партії».

У січні 1848 року за революційну роботу серед паризьких робі- тників Ф. Енгельса вислали з Франції. Згодом він бере участь у ба- денсько-пфальцському повстанні. У 1849 році Енгельс у Лондоні. До цього періоду належить його твір «Селянська війна в Німеччи- ні»,  спільна  з  К. Марксом  праця  «Революція  і  контрреволюція в Німеччині» (1851–1852). В Англії Ф. Енгельс займається природни- чими науками, питаннями міжнародної політики і військової справи, бере участь у діяльності І Інтернаціоналу. Він спільно з К. Марксом боровся проти бакуністів, прудоністів і лассальянців. У 1871 році брав участь в організації кампанії на захист Паризької Комуни.

Після смерті К. Маркса він  підготував до  друку незавершені К. Марксом праці, продовжував керувати міжнародним революцій- ним рухом. В останнє десятиріччя свого життя Ф. Енгельс написав

«Походження сім’ї, приватної власності і держави» (1884), «Людвіг Фейєрбах і кінець німецької класичної філософії» (1886), «Діалекти- ка природи» (1873–1883), які розвивали марксизм і відіграли велику роль в його пропаганді. Питання держави, її походження, розвитку були предметом роздумів Ф. Енгельса протягом усього свідомого життя. Ще молодим він критикував абсолютизм і реакцію, історич- ну школу права. У статті «Ернст Моріц Арнд» (1841 р.) так харак- теризуються представники цієї школи: «Трупи минулого, вони приводяться у рух своїми гальванічними струмами і прагнуть нас

 

переконати, що це — не механізм, а життя. Вони хочуть сприяти са- морозвитку нації і приковують до її ніг колодку абсолютизму, щоб вона швидше просунулась вперед».

У 1843 році у статті «Прогрес руху за соціальну реформу на контитенті» Ф. Енгельс, маючи на увазі буржуазну демократію, за- значав, що французька революція означає наступ демократії в Євро- пі. «Демократія, як на мій погляд, — це будь-яка форма уряду, де мають місце внутрішні протиріччя… по суті, вона не що інше, як лицемірство. Політична  свобода  є  облудною  свободою,  гіршою, ніж найгірше рабство». Це положення розкриває деякі елементи вчення про сутність буржуазної держави, про справжній характер буржуазної демократії. Ф. Енгельс зазначав, що буржуазна демо- кратія становить собою не «природну форму» організації людсько- го суспільства, до якої немовби останнє має прагнути, а лише полі- тичну форму, одну з форм правління. Він вважав, що політична свобода — наслідок французької буржуазної революції, є, по суті, лише однією з форм суспільного рабства. Він стверджував, що створюючи ілюзію загальної рівності, політична свобода у буржу- азній державі закріплює фактичну нерівність класів, маскуючи собою деспотичну владу одного класу над іншим. Згідно з його по- глядами, буржуазна демократія як брехня й лицемірство, а лице- мірство не може довго існувати, бо приховані в ньому суперечнос- ті обов’язково вийдуть на поверхню. Справжня свобода, справжня рівність — це і є комунізм.

У праці «Становище робітничого класу в Англії» Ф. Енгельс дає глибокий аналіз становища та історичної ролі робітничого кла- су, ставить питання про необхідність завоювання ним політичної влади. «Пролетаріат не зможе позбутися безправ’я, поки влада пере- буває в руках багатіїв». Єдиним можливим виходом є пролетарська революція. Отже, Енгельс, як і Маркс, став на позиції пролетарської революції, на позиції комунізму. Їх спільна праця «Святе сімейство» (1844) визначає, що буржуазна держава є продуктом буржуазного

 

суспільства. Буржуазія, пишуть вони, вбачає в державі «офіційний вираз своєї виключної влади» і політичне визнання своїх особистих інтересів.

Основи нового, матеріалістичного розуміння історії, вчення про базис і надбудову, про суспільство, класи й державу, про комуністи- чну революцію сформульовані ними в роботі «Німецька ідеологія» (1845) Висвітлюючи справжню природу і цілі буржуазної держави, Маркс і Енгельс називають її платною служницею буржуазії. «Бур- жуа, — пишуть Маркс і Енгельс, — добре оплачують свою державу і  примушують націю оплачувати її, щоб мати можливість безкарно платити мало; доброю платнею держава забезпечує себе в особі дер- жавних службовців силу, котра їх охороняє, — поліцію». Головне завдання пролетаріату, говорили, повалення буржуазії з її урядом та її законами і встановлення своєї влади. Диктатуру пролетаріату вони розглядають як державу перехідного періоду від капіталізму до со- ціалізму. У «Маніфесті» висвітлена соціальна сутність держави, ви- значені умови її зникнення.

Основоположники марксизму вели боротьбу проти анархістсь- кої теорії держави. У статті «Про авторитет» (1873–1874) йдеться про те, що держава, а разом з нею і політичний авторитет, проти якого активно виступають анархісти, зникнуть лише в результаті ос- таточної перемоги світової пролетарської революції. 1870–80-ті роки були  періодом  найбільш  інтенсивної  теоретичної  роботи  Ф. Ен- гельса. Протягом цих двох років створені ним такі роботи як «Жит- лове питання», «Анти-Дюрінг», «Людвіг Фейєрбах», «Розвиток соціалізму від утопії до науки», «Роль праці в процесі олюднення мавпи», «Походження сім’ї, приватної власності і держави», «Діа- лектика природи», «До критики проекту соціал-демократичної про- грами 1891 р.» становлять собою дальший розвиток марксистського вчення. Після смерті К. Маркса в 1883 році Ф. Енгельс взявся за об- робку і підготовку до друку другого і третього томів «Капіталу», котрі К. Маркс не встиг закінчити.

 

Питанням  держави  і  права  Ф. Енгельс  приділив  у  названий період уваги більше, ніж раніше. Так, у його праці «Анти-Дюрінг» переконливо викладено марсистський погляд на важливі питання фі- лософії, природознавства і суспільних наук. Тут розкрито головні питання  держави  і  права,  критикується  теорія  насилля  Дюрінга. Свою концепцію походження держави Дюрінг підтвердив не будь- якими перевіреними фактами, а прикладами відносин між Робінзо- ном і П’ятницею на безлюдному острові. По переконанню Дюрінга, Робінзон «зі шпагою в руці» підкорив П’ятницю, давши прототип виникнення будь-якої держави. За допомогою такого роду аргумен- тів Дюрінг і намагався спростувати основну тезу марксизму про ви- рішальну роль економічного фактора, тобто задався метою спросту- вати матеріалістичне розуміння історії.

Ф. Енгельс довів, що поневолення ніколи не було самоціллю. Для виникнення у людини самої потреби в поневоленні інших лю- дей необхідні були відповідні економічні передумови. Слід мати не тільки засоби поневолення, але й засоби, що дозволяли використо- вувати раба. На зауваження Дюрінга з приводу того, що грецький світ був заснований на рабстві, Ф. Енгельс вказує, що з таким же правом грекам можна закинути докір у відсутності у них парових машин та електричного телеграфа. Рабство було не гріхопадінням, а економічною необхідністю. «Без рабства не було б грецької держа- ви, грецького мистецтва і науки; без рабства не було б і римської держави. А без того фундаменту, котрий був закладений Грецією і Римом, не було б і сучасної Європи. Нам ніколи не слід забувати, що весь наш економічний, політичний і інтелектуальний розвиток мав своєю метою такий устрій, в якому рабство було в тій же мірі необхідним, в якій і загальновизнано. В цьому розумінні ми вправі сказати: без античного рабства не було б і сучасного соціалізму».

Ф. Енгельс викрив дюрінгівську ідею вічності держави, необ- ґрунтовані плани «вільної народної держави» і підкреслив, що шлях до безкласового і бездержавного суспільства лежить через диктатуру

 

пролетаріату, котра і забезпечить перехід до комунізму. На його думку саме диктатура пролетаріату становить собою державу ново- го, вищого типу. Вона докорінно відрізняється від усіх експлуата- торських держав в силу того, що не тільки не ставить своєю метою закріплення «навічно» панування певного класу, але, навпаки, всією своєю діяльністю підготовляє перехід до такого суспільства, котре в силу відсутності експлуатації людини людиною і класового поділу робить непотрібним існування держави. Держава диктатури проле- таріату не «скасовується», а відмирає поступово, в міру того як буде

«мало-помалу» ставити зайвим втручання державної влади в сус- пільні відносини. Комуністичне суспільство, таким чином, буде без- державним  суспільством.  При  цьому  Ф. Енгельс  підкреслює,  що йдеться не про те, що у суспільстві не буде ніякого апарату управ- ління. Апарат управління буде, але не буде апарату політичного управління, апарату класової держави, без котрого неможливо уяви- ти собі державу.

У праці «Людвіг Фейєрбах» Ф. Енгельс вказує, що державна воля завжди визначалась потребами громадянського суспільства, по- требами того чи іншого класу, розвитком продуктивних сил і умов обміну.  Написана у  1884 році  Ф. Енгельсом  робота  «Походження сім’ї, приватної власності і держави», на основі історико-етнографіч- них даних про родовий побут примітивних народів, про форми сім’ї доповнює марксистську концепцію держави новим важливим еле- ментом — вченням про додержавне суспільство, про форми його ор- ганізації і про перехід до державного устрою суспільства.

Ф. Енгельс формулює положення, що держава ніяким чином не є силою, нав’язаною суспільству ззовні. Держава не є також «дійс- ністю моральної ідеї», «образом і дійсністю розуму», як стверджу- вав Гегель. Держава є продуктом суспільства на певному етапі роз- витку, є визнанням що це суспільство заплуталось у невирішених суперечностях з самим собою, розкололось на непримиренні проти- лежності, позбутися яких воно не взмозі. А щоб ці протилежності,

 

класи із суперечливими економічними інтересами, не пожерли од- не одного і суспільство у безплідній боротьбі, необхідна сила, яка стояла б над суспільством і тримала його у межах порядку. І ця сила є держава. Буржуазно-демократична республіки виступає формою закріплення політичного панування буржуазії. Він відзначав, що в буржуазно-демократичній республіці багатство користується своєю владою побічно, але вірно: з одного боку, у формі прямого підкупу чиновників, а з другого — у формі союзу уряду і біржі.

1880–90-ті роки ХІХ ст. характеризувалися помітним зростан- ням впливу опортуністичного напряму в керівництві соціал-демо- кратичних  і  соціалістичних  партій  в  Англії,  Франції,  Німеччині. Ф. Енгельс залишився після смерті К. Маркса єдиним загальнови- знаним авторитетом у питаннях марсистської теорії і стратегії револю- ційної боротьби, який робив все можливе, щоб загальмувати процес росту опортунізму, викривав всі його прояви.