Історія політичних вчень - Навчальний посібник (Безродний Є. Ф., Уткін О. І.)

Розділ хІх полІтичнІ погляди ІдеологІв утопІчного соцІалІзму в захІднІй ЄвропІ першоЇ половини хІх столІття

1. Ідеї  утопічного соціалізму

Розвиток капіталізму на початку ХІХ ст. викликав загострення усіх суспільних суперечностей, але зростання злиденності робітни- ків і дрібних виробників, які в значній мірі відчували на собі нас- лідки анархії виробництва, криз, масового безробіття та інших вад капіталізму. Свобода, рівність і братерство, обіцяні народу буржуа- зією в період боротьби за знищення феодальних порядків, справді виявилися свободою капіталістичної експлуатації. В новому «розум- ному» і «справедливому» капіталістичному суспільстві вільні від особистої залежності наймані робітники, позбавлені засобів вироб- ництва одержали «свободу» продавати свою робочу силу фабри- кантам і заводчикам. Серед робітників і напівпролетарів наростав стихійний протест проти нового суспільного ладу. Однак робітни- чий клас в умовах першого етапу розвитку капіталізму ще залиша- вся класом в «собі».

Прямим вираженням стихійного незадоволення трудящих мас проти капіталістичних порядків стали політичні вчення великих уто- пістів-соціалістів Заходу — Анрі де Сен-Сімона, Шарля Фур’є, Роберта Оуена та Етьєна Кабе. Незважаючи на всю фантастичність і  весь  утопізм  їх  вчення  належать  до  найвидатніших політичних

 

теорій усіх часів. Їх вчення відбивало кризу ідей французького про- світництва, що апелювало до розуму, як єдиного судді над усім існу- ючим. Сила ж ідей утопічних соціалістів полягає в гострій критиці капіталістичних порядків, у щирому співчутті трудящим, у бажанні знайти для них шлях до нового, справедливого суспільного устрою. Політичні теорії утопічних соціалістів були незрілими, що цілком відповідало недостатньому рівню розвитку буржуазного суспільст- ва, незрілості класових суперечностей, характерних для тієї епохи, коли утопісти виступали зі своїми вченнями.

Утопісти-соціалісти Заходу не розуміли об’єктивних законів суспільного розвитку, головної ролі в цьому матеріального життя суспільства. Вони вважали капіталізм і властиві йому суперечності і вади  лише  наслідком  їх  історичних  помилок.  Відповідно  цьому свою головну мету вбачали в роз’ясненні представникам всіх класів суспільства нерозумності і несправедливості капіталізму, в розробці струнких і всеохоплюючих ідеальних проектів і планів нового, спра- ведливого і досконалого суспільного устрою.

Представники соціально-утопічних теорій Заходу, продовжуючи залишатись ідеалістами в питаннях суспільного розвитку, не могли зрозуміти справжньої ролі держави і класової боротьби при капіта- лізмі. Вони не розуміли ролі народу як рушійної сили суспільного розвитку. Саме тому соціалісти-утопісти були приречені на роль благородних мрійників, ідеї котрих не здатні оволодіти масами і ста- ти матеріальною силою, що перетворює світ.

2. Сен-Сімон — основоположник французького утопічного соціалізму початку ХІХ ст.

Клод Анрі де Рувруа Сен-Сімон (1760–1825), відомий соціальний реформатор. Походив з родини, яка вважала своїм родоначальником Карла  Великого.  В  тринадцять  років  Сен-Сімон  мав  сміливість

 

сказати своєму глибоко віруючому батькові, що не бажає говіти і причащатися, за що той замкнув його у в’язницю Сен-Лазер. Дуже рано їм оволоділо прагнення прославитися, здійснивши щось велике для блага людства. Будучи ще підлітком, він наказав лакею будити себе такими словами: «Вставайте, графе, на вас чекають великі справи».

Весь життєвий шлях Сен-Сімона та його світогляд пов’язані з важливими подіями кінця ХVІІІ — початку ХІХ ст.— боротьбою американських колоній проти Англії за свою незалежність, францу- зькою буржуазною революцією, виникненням і розквітом наполеонів- ської імперії і, накінець, її крахом, що привів до реставрації Бурбонів. Сен-Сімон активно воював за незалежність Америки, в двадцятиріч- ному віці добровільно вступив до лав французького експедиційного корпусу, що брав участь у військових діях проти англійських військ. У перші роки Французької революції А. Сен-Сімон виступає з про- пагадною принципів свободи і політичної рівноправності громадян, закликає Національні збори скасувати основні привілеї дворянства і духовенства, сам складає з себе дворянське звання і відмовляється від графського титулу. Перемога якобинців та їх політика револю- ційного терору, котру засудив А. Сен-Сімон, сприяла відходу його від активної участі в політичному житті.

З 1802 року він всю свою енергію віддає науково-літературній праці, зокрема розробці різного роду проектів перебудови людсько- го суспільства на новій, справедливій основі, притому цілком мир- ним шляхом, без насилля, класової боротьби, свідком котрої він був в  роки Французької революції. Важливішими працями А. Сен-Сі- мона, в яких викладені основи його вчення про нову, досконалу сис- тему суспільного устрою, покликаними забезпечити всім класам суспільства матеріальні й духовні потреби, є «Листи женевського жителя до своїх сучасників» (1802), «Праця про всесвітнє тяжіння» (1813), «Погляд на власність і законодавство» (1818), «Парабола» (1819), «Про теорії суспільної організації» (1819), «Про промислову

 

систему» (1821), «Катехізис промисловців» (1823), «Деякі філософ- ські роздуми для застосування в ХІХ столітті» (1825 р.), «Про суспіль- ні організації» (1825), «Нове християнство» (1825). Через всі праці А. Сен-Сімона  червоною  ниткою  проходить  ідея  справедливого вирішення долі «найчисленнішого й найбіднішого класу», тобто не- імущих. На всьому світогляді А. Сен-Сімона лежить печатка фан- тастичності, утопічності. Він ділить історію розвитку людського су- спільства на три періоди:

1)    теологічний (епоха панування релігійної системи), характерної

для античного світу і феодалізму;

2)    метафізичний (епоха загибелі теологічної та феодальної систем);

3)         позитивний (епоха панування нової, позитивної філософії, що базується на науковому знанні і перетворенні суспільства на нових, справедливих засадах.

Нова політична система в Європі «є наслідком нової філософії». В зв’язку з цим Сен-Сімон підкреслює думку, що прогрес людського розуму дійшов до того, що «найважливі роздуми про політику мо- жуть і повинні бути безпосередньо виведені з пізнань, набутих у ви- щих науках і в галузі фізики». Він зумів піднятись до розуміння об’єк- тивної прогресивності кожної системи суспільного розвитку в історії людства, підкреслюючи, що «золотий вік, котрий сліпий переказ відносив до цього часу до минулого, знаходиться попереду нас». У праці «Деякі філософські роздуми для застосування в ХІХ столітті» Сен-Сімон намагається визначити основні риси, що характеризують найкращий суспільний устрій. «Кращий суспільний устрій, — гово- рить А. Сен-Сімон, — це той, що робить життя людей, котрі станов- лять більшість суспільства, найбільш щасливим, надаючи їм макси- мум засобів і можливостей для задоволення їх важливих потреб». А. Сен-Сімон встановлює, що рабовласницька система була кроком вперед у розвитку людства в порівнянні з первісно-общинним ла- дом, феодальна система була більш прогресивна, ніж рабовласниць- ка.  На  зміну  феодальній системі  приходить промислова система,

 

більш висока і прогресивна, що відповідає сучасному стану циві-

лізації.

Найважливіша теза  філософії  історії  у  А. Сен-Сімона така:

«Майбутнє складається із останніх членів ряду, в якому перші члени становлять минуле. Отже, вивчення розвитку людського розуму в минулому відкриє нам шлях, по якому він піде в майбут- нє».  Залишаючись в  цілому на  ідеалістичних позиціях в  оцінці сил історичного розвитку людського суспільства, А. Сен-Сімон ви- словив ряд думок щодо матеріалістичного розуміння історичного процесу. Серед них: про справжнє значення інституту власності на знаряддя і засоби виробництва, переходу цієї власності з рук одного класу в руки другого в історії розвитку людства. На подіях полі- тичної історії Франції з ХV ст. і кінчаючи французькою револю- цією ХVІІІ ст., А. Сен-Сімон намагається розкрити процес пере- міщення власності з рук дворян-феодалів в руки нових соціаль- них груп — міської буржуазії і землевласників — селян. Сен-Сі- мон вказує, що саме перехід власності внаслідок повільного, але безповоротного процесу економічного розвитку, і викликав за собою зміну в політичному розвитку. В своїй роботі «Про промис- лову систему» А. Сен-Сімон в зв’язку з цим наголошує, що пере- міщення власності з рук феодалів в руки нових соціальних груп поряд з успіхами науки і загальним прогресом цивілізації і стало основною причиною, яка породила французьку революцію кінця ХVІІІ ст.

У праці «Листи женевського жителя до своїх сучасників» Сен- Сімон висловлює вражаючу для його епохи думку, що французька революція була породжена гострою класовою боротьбою не тільки між  феодалами  і  буржуазією,  але  й  між  імущими  і  неімущими. А. Сен-Сімон, зокрема, прямо називає панування якобинців і їх по- літику революційного терору, пануванням неімущих мас».

А. Сен-Сімон близько підходить до розуміння значення класо-

вої структури суспільства і боротьби класів. В «Листах женевського

 

жителя до своїх сучасників» А. Сен-Сімон вказує на поділ суспіль-

ства на три класи:

1)    клас вчених, художників і всіх людей, що поділяють ліберальні ідеї;

2)    клас власників, за виключенням осіб, які входять в перший клас;

3)    третій клас (неімущі). Цей клас, що об’єднується ідеєю рівності.

У  наступних  своїх  працях  А. Сен-Сімон  дотримується  іншої точки зору щодо поділу суспільства на класи. Він називає два класи:

1)  паразитів і  2)  «промисловців». Паразитичний клас, по  А. Сен- Сімону, — це дворяни, військові, рантьє, державні чиновники, «ле- гісти» (юристи на службі паразитичного класу). Цій паразитичній меншості протистоїть клас «промисловців», переважна більшість нації, 24/25 загальної чисельності. «Промисловці», на думку Сен-Сі- мона, володіють всіма необхідними засобами, щоб провести зміни в соціальній організації, котра переведе їх із класу, ким управляють, в клас управляючих.

А. Сен-Сімон в своїх творах постійно критикує несправедли- вість існуючого ладу, при якому трудяща більшість суспільства під- легла паразитичній меншості. Разом із тим він виступає проти того, щоб трудящі неімущі маси безпосередньо проявляли ініціативу що- до переустрою суспільства на новій, справедливій основі. Досвід ре- волюції, вважав Сен-Сімон, показав нездатність неосвічених неіму- щих мас керувати суспільством. Свої надії він покладав тільки на найбільш активну, найбільш освічену, на його думку, частину класу

«промисловців» в особі фабрикантів, торгорців та банкірів. Плани суспільної перебудови у Сен-Сімона цілком виходять з ідеї мирного вирішення всіх соціальних суперечностей, ідеї мирного співробіт- ництва всіх класів суспільства.

У своїх працях «Про промислову систему», «Катехізис промислов- ців» А. Сен-Сімон намагається дати відповідь на  основні запитання, пов’язані з встановленням нового більш досконалого суспільного устрою:

1)    яка сутність суспільно-політичних перетворень, необхідних для

утвердження цього нового устрою;

 

2)    які суспільні сили здійснять ці перетворення;

3)    які засоби і шляхи для перетворення суспільства.

Відповідаючи на ці запитання, А. Сен-Сімон доводить, що ос- новне завдання полягає в переводі суспільства з феодального режиму, котрий прагне встановити між людьми можливо більшу нерівність, поділяючи їх на два класи — управляючих і тих, якими управляють, в режим промисловий, побудований на принципі цілковитої нерів- ності, заперечує всі права, засновані на народженні і привілеях. Період переходу від феодального режиму до промислового вимагає нової духовної влади і нової світської влади. Духовна влада з рук духовенства повинна перейти в руки вчених, що уособлюють інте- лектуальні сили суспільства, світська влада — з рук дворянства в руки «промисловців», що уособлюють матеріальні сили суспільства. В умовах майбутнього справедливого соціального устрою політичне управління людьми повинно перетворитись в розпорядження речами і в керівництво процесами виробництва.

Засобами перетворення суспільства має бути проповідь нової моралі, «нового християнства», спрямованих на визволення трудя- щих від експлуатації, піднесення їх матеріального і культурного рів- ня. Але проповідь ця повинна бути, по А. Сен-Сімону, спрямована насамперед, до імущих класів і монархії, бо «бідний клас», будучи неосвіченим і відсталим в розумовому відношенні, нездатний доби- тись свого визволення.

Утопізм плану суспільних перетворень, пропонований Сен-Сі- моном, проявляється в тому, що здійснити перетворення має коро- лівська влада. Покладаючи всі свої надії на чудодійну силу соціаль- них реформ зверху, королівську владу в інтересах всього суспільст- ва, А. Сен-Сімон свої проекти суспільних перетворень адресує не тільки  французькому  королю,  але  й  монархам  країн,  що  уклали

«Священий союз», в тому числі й царю Росії Олександру І. А. Сен-Сімон вважав, що «просвічені монархи» Європи, ознайомившись з його проек- тами, негайно побажають здійснити ці проекти. Проголошуючи себе

 

пророком  «нового  християнства»,  А. Сен-Сімон  звертався  до  ко- ронованих організаторів «Священого союзу» з закликом бути «доб- рими християнами», вжити всіх сил на те, щоб краще забезпечити бідняків.

Проекти  соціальних  перетворень  А. Сен-Сімона  носять  явно утопічний, фантастичний характер. Але в них розвивались паростки майбутнього соціалістичного суспільства.

3. Шарль Фур’є та його соціальна програма

Поряд з А. Сен-Сімоном ідеї утопічного соціалізму на початку ХІХ ст. були висунуті таким чудовим мислителем, як Франсуа Марі Шарль Фур’є (1772–1827), який народився в купецькій сім’ї. Молоді роки його були пов’язані з подіями французької революції, що спра- вила великий вплив на формування світогляду Фур’є. Після школи працював прикажчиком у чужих лавках в Ліоні, Руані, Марселі, Бор- до, Парижі. За дорученням різних торговельних фірм відвідав Німеч- чину, Бельгію, Голландію. У 1793 році, під час повстання в Ліоні, Фур’є, власник магазину колоніальних товарів, лишився всього сво- го майна, двічі зазнав арешту і ледве не був розстріляний. З 1793 по

1795 рік знаходився у діючій армії в загоні кінних єгерів. На тридця- тому році життя у Фур’є склалося стійке переконання, що він покли- каний  стати  реформатором суспільства. У  1803 році  надруковано його перший твір — «Всесвітня гармонія», у  1808 році —  праця

«Теорія чотирьох рухів і загальних доль», в 1822 році «Трактат про домоводсько-землеробські асоціації», «Теорії всесвітньої єдності»,

«Новий промисловий і суспільний світ» (1829). Соціальна філософія Фур’є — краща частина його доробку, саме вона зробила його од- ним із творців теорії соціалізму.

Свою концепцію суспільства французький мислитель намагався побудувати як точну науку, беручи за зразок математику і фізику.

 

Він зазначав, що всі існуючі на той час соціальні вчення — політич- ні, моральні, економічні — не відповідають досвіду і є лише плода- ми фантазії їх авторів. Світогляд Фур’є відзначається глибокою суперечністю. В них вражає фантастичне переплетіння ідеалістич- но-містичних, релігійних ідей з рядом окремих, наукових думок і догадок про незлічимі пороки капіталістичного суспільства і про контури майбутнього соціалістичного устрою. Фур’є оголосив себе пророком, якому бог відкрив справжні закономірності суспільного розвитку і доручив вказати людству єдино правильний шлях ліквіда- ції існуючих несправедливих суспільних порядків і встановлення нового  устрою  загальної  «гармонії»  і  загального  благополуччя. Фур’є заявляє, що бог управляє природою і суспільством за своїм бажанням, але узгоджуючи з законами математики, або по терміно- логії Фур’є з «універсальним законом загальної аналогії», бог вста- новлює закони як природи, так і людського суспільства.

Ш. Фур’є відзначає, що за його підрахунками, сучасна епоха існує близько 80 тисяч років, і ділиться на чотири фази. Перша фаза триває до 5000 років. Всю історію першої фази він ділить на дикість, варварство, патріархат, цивілізацію. Кожний період проходив фази піднесення, апогею і занепаду. Фур’є вважав, що роль виробництва в розвитку людського суспільства є визначальною. Особливо деталь- но він розглядає період цивілізації, котрий охоплює цілу історичну епоху від античності до ХІХ ст. Фур’є критикує весь соціальний механізм капіталістичного суспільства, майстерно розкриває абсурд- ність соціального порядку, за якого багатства й надлишки породжу- ють бідність, щастя одних базується на нещасті і навіть загибелі інших. Він висвітлює притаманний буржуазному ладу  антагонізм між інтересами індивіда і колективу. «Кожний робітник — ворог ма- си, інтереси якої суперечать його особистм інтересам. Лікар бажає, щоб було якомога більше хворих, а прокурор — судових процесів у кожній сім’ї. Архітектор мріє про пожежі, котрі знищили б чверть міста, а скляр — про град, який перебив би все скло». Ганебність

 

капіталістичного суспільного ладу чітко виявляється в тому, що біль- шість населення не займається суспільно корисною працею, а є, за словами Фур’є, суспільними паразитами. До останніх він відносить жінок і дітей, чиновників, військових, половину фабрикантів, майже всіх торговців, безробітних, рантьє та інших. Багато з цих людей ве- дуть паразитичний спосіб життя в результаті нерозумного устрою сучасного суспільства.

Французький утопіст викриває політичний лад буржуазного суспільства, за якого переважна більшість людей позбавлена полі- тичної і соціальної свободи. За Ш. Фур’є, держава є знаряддям у руках економічно панівних соціальних груп, які використовують її в своїх інтересах для експлуатації трудящих класів. Критика Фур’є політи- ки і політичних свобод була пов’язана з його аполітизмом, який випливав з розчарування результатами французької буржуазної ре- волюції, котра ним трактувалася як суто політична революція, чужа будь-яким соціальним завданням. Він виступає проти «якобінської зарази», яка привела до того, що бідняки стали на шлях неприпусти- мого «розбою», тобто революційного насилля. Ш. Фур’є боїться то- го, щоб досвід якобінської революційної диктатури у Франції не знайшов повторення в інших країнах. «Війна бідняка проти багача мала у Франції такий успіх, що інтригани всіх країн тільки і дума- ють як би її відновити». Він попереджував імущі класи, що спалах- нувши в 1789 році «вулкан дав лише перше своє виверження, друге — попереду, і воно відбудеться, як тільки слабість правителів заохо- тить заколотників… Успіх французької революції надихає на нові революції… Так, нинішнє затишшя — це лише революційний ан- тракт, це короткочасний відпочинок Везувія».

Побоювання революції неімущих класів, революційного насил- ля примушує Фур’є шукати мирних шляхів встановлення нового со- ціального устрою, котрий «забезпечив би і самому рядовому із ви- робників достатній добробут». Його ідеал — мирне співробітництво всіх класів, мирне перетворення існуючого нерозумного, несправедливого

 

ладу «цивілізації» в устрій справделивий, де царює «соціальна гар- монія», на основі дружнього союзу всіх соціальних груп суспільст- ва в межах виробничих асоціацій, або, по термінології Ш. Фур’є, фаланг. За його проектом, кожна фаланга повинна створити зем- леробсько-промислове  об’єднання,  що  об’єднує  1600–1800 осіб

«різного віку, стану, різних характерів, теоретичних і практичних знань». Їй належить земельна ділянка площею до однієї квадрат- ної милі. У центрі ділянки розташований чудовий палац (фаланс- тер) з розкішними залами для читалень, концертів і балів, з вели- кими аудиторіями для публічних лекцій, з зимовими садами, скляними галереями, з обсерваторією, телеграфом, паропроводом тощо. Все зроблено просто, але витончено і зручно; тут бідняки користуватимуться тим, що нині доступно тільки мільйонерам. Саме така фаланга, на думку мислителя, зможе забезпечити за- гальну гармонію.

Характерно, що в укладі асоціацій зберігаються класи, приват- на власність і економічна нерівність. Розподіл доходів і багатств у фаланзі повинен, на думку Ш. Фур’є, вироблятись відповідно до суми вкладених її членами капіталів та кількості і якості витраче- ної ними праці, а також проявом обдарованості і талановитості окремих осіб.

Для повної гармонії інтересів членів фаланги необхідно, вважав

Ш. Фур’є,  щоб  вся  продукція  багатих  і   бідних  розподілялася:

5/12 по праці, 4/12 по належності капіталу і 2/12 по таланту. Свої на- дії на створення асоціацій він покладав головним чином не на трудя- щих, а на імущих, закликав їх вкладати свої капітали в фонд утво- рення фаланг і обіцяв їм за це високі постійні прибутки з цих капіта- лів і спокійне, щасливе життя у фаланзі. З подібним закликом Ш. Фур’є звертався до найкрупнішого банкіра Франції Ротшільда, до імпера- тора Наполеона І, а після загибелі наполеонівської імперії до уряду Бурбонів. Незважаючи на утопізм, погляди Ш. Фур’є мали прихиль- ників. Було близько 40 спроб організувати фаланстери у Франції та

 

Америці, але, не проіснувавши й 12 років, вони розпалися. У 1840-х роках фур’єризм був популярний в Росії.

4. Соціально-утопічні ідеали Роберта Оуена

Світогляд Роберта Оуена (1771–1852) формувався в умовах Ан- глії, в якій промисловий розвиток і гострота соціальних суперечнос- тей капіталізму досягла в першій половині ХІХ ст. вищого ступеня, ніж у Франції.

Роберт Оуен народився у маленькому містечку Ньютауні. Батько його був дрібним ремісником, мати — дочкою фермера. У сім років Роберт закінчив місцеву школу і став помічником вчителя і репети- тором, а в десять — почав самостійне життя, працюючи в магазинах. У 20 років він став управляючим великої прядильної фабрики Дрін- куотера, на якій працювало понад 500 робітників. У 1799 році Оуен купив в Нью-Ленарку (Шотландія) фабрику у майбутнього тестя і взяв  на  себе  управління нею.  На  фабриці  працювало 2000 робіт- ників. Оуен протягом 1800–1829 років здійснив цілий ряд філантро- пічних заходів, спрямованих на поліпшення матеріально-побутових умов  життя  робітників  фабрики.  Робочий  день  він  скоротив  до

10,5 годин замість 13–14 годин звичайних в Англії в той період, під- вищив заробітну платню, створив сприятливі виробничі та житлові умови, відкрив дитячі садки і ясла. Незабаром Нью-Ленарк перетво- рився на «зразкову колонію, де пияцтво, поліція, кримінальні суди, піклування про бідних, благодійність стали непотрібними явища- ми». Однак Р. Оуен швидко переконався, що одні лише філантропіч- ні заходи недостатні для того, щоб трудящі могли повністю корис- туватися всіма благами своєї праці, що однією з головних перепон тут є панування приватної власності. Він розробляє плани соціаль- них перетворень, котрі передбачають мирне створення в межах існу- ючого устрою «комуністичної» колонії. Р. Оуен вважав, що в цих

 

нових виробничих об’єднаннях повинні панувати спільність майна і спільність праці, що створить максимально сприятливі умови для іс- нування і морального удосконалення кожної людини. У його світо- гляді відбувається перелом, перехід від ідей соціальної філантропії до ідей утопічного комунізму.

У 1824 році Р. Оуен зробив спробу утворити «комуністичну ко- лонію», організовує в штаті Індіана (США) трудову колонію «Нова гармонія». Після поразки цієї спроби, він повертається в Англію, де продовжує пропаганду своїх утопічних планів, бере активну участь у створенні перших масових робітничих профспілкових і коопера- тивних об’єднань, хоч разом з тим негативно ставиться до чартизму як робітничого руху, що носив чисто політичний характер. В остан- ні роки свого життя Р. Оуен відходить від участі в масовому робіт- ничому русі Англії.

Вчення Р. Оуена викладено в його працях і статтях, найважли- віші з них: «Новий погляд на суспільство, або досвіди про освіту і характер», статті в журналі «Криза» за 1832–1834 рр., «Книга про новий моральний світ» (1842–1844), «Революція в свідомості і діяль- ності людського роду, або прийдешній перехід від нерозумності до розумності» (1849), «Катехізис раціональної системи» (1850). Основу суспільно-політичних поглядів Р. Оуена складає ідеалістична, внут- рішньосуперечлива теза французьких матеріалістів-просвітителів ХVІІІ ст. про те, що, з одного боку, людина є продуктом оточуючого її суспільного середовища, а з другого боку, вирішальним фактором зміни і перетворення цього середовища є прогрес розуму, освіти і вдосконалення моралі суспільства.

Головні причини, що породжують соціальні протиріччя капіта- лізму, Оуен вбачав у неуцтві суспільства, в помилках людського ро- зуму. Звідси він робить висновок, що досить шляхом мирної пропа- ганди просвітити суспільство, ознайомити всі його класи з планом розумного, відповідного до законів природи соціалього устрою для то- го, щоб примусити людей відмовитись від своїх «помилок» і «неуцтва»

 

і покінчити з «нерозумним» капіталістичним устроєм. Англійський соціаліст розуміє, що «приватна власність була і є причиною чисель- них злочинів і бід», що «переживає людина». Він передбачав наступ того щасливого часу, «коли все, за виключенням тільки предметів чисто особистого вжитку, перетвориться в суспільне надбання, а суспільне надбання буде завжди матись в надлишку для всіх і коли буде зрозумілим перевага системи суспільної власності над систе- мою приватної власності». Оуен закликав виховувати людину в дусі нової, розумної свідомості, що базується на досягненнях наук, ви- ступає проти забобонів, що насаджує офіційна релігія. Він вбачає в існуючих урядах активну силу, здатну сприяти мирному здійсненню передбачених ним проектів організації нового суспільного устрою.

Р. Оуен неодноразово адресує свої проекти соціальних перетво- рень главам урядів Європи і Америки — царю Миколі І, англійській королеві Вікторії, англійському парламенту і президенту США, на- магається апелювати до Аахенського конгресу держав «Священого союзу». В працях Оуена є глибока критика капіталізму, негативне ставлення до приватної власності і необхідності суспільної власності в новому суспільстві, прагнення докорінного поліпшення матеріаль- ного становища робітничого класу та інших верств трудящих, підне- сення їх культурного рівня Р. Оуен був настільки популярним, що перед смертю його відвідав єпископ англіканської церкви. Свідки цієї зустрічі наводять такий діалог:

Єпископ: Сину мій, чи не каєшся ти в тому, що розтратив своє життя на марні зусилля і нездійсненні плани?

Оуен: О, ні, я не даремно розтратив життя, я сповістив світові важливі істини, і якщо світ не сприйняв їх, то тільки тому, зо він їх ще не зрозумів. Чи можу я за це осуджувати його? Я випередив свій час.

Діяльність Р. Оуена відіграла велику роль в підготовці робітни-

чих мас Англії до боротьби за свої політичні та економічні права.

 

5. Політичні погляди Етьєна Кабе

Визначним представником утопічного соціалізму у Франції в

1830–1840 р. був Етьєн Кабе (1788–1856), політичні ідеї котрого ви- кладені в його працях: «Подорож до Ікарії», «Комуністичний сим- вол віри». На відміну від Сен-Сімона і Фур’є, які допускали в тій чи іншій формі існування приватної власності в умовах майбутнього соціалістичного устрою, контури якого були окреслені в їх працях, Кабе виходить з необхідності ліквідації приватної власності і вста- новлення спільності майна в соціалістичному суспільстві.

Такий світогляд Кабе не випадковий. Справа в тому, що він народився в сім’ї простого робітника міста Діжона. Його перший вчитель прищепив хлопцю революційні погляди. Згодом Кабе закін- чив курс юридичних наук, одержав звання доктора права, займався адвокатурою, ведучи справи переважно політичного характеру, брав участь у русі карбонаріїв і революції 1830 року. Після революції виступав у пресі, вимагаючи скликання Установчих зборів, розроб- ки нової конституції, підтримки революціонерів у Польщі, Бельгії, Італії.

Щоб позбутись Кабе, який набрид правлячій верхівці своїми виступами, але був надто популярним, щоб з ним відкрито розпра- витись, уряд Луї Філіппа призначив його генеральним прокурором Корсіки. У 1831 році Кабе обрано депутатом, у залі засідань він за- йняв ліве місце. За участь у похоронах генерала Жана Максиміліана Ламарка, що послужили приводом до повстання 5–6 червня 1832 ро- ку, і за книжку «Історія революції 5–6 червня 1830 року», яка корис- тувалась великим успіхом, Кабе двічі віддавали під суд. Рятуючись від репресій, він емігрував до Бельгії, згодом — до Великобританії, де познайомився з Робертом Оуеном, працями Т. Мора, Т. Кампа- нелли, Морелі та інших. І як наслідок, він висунув основні свої полі- тичні погляди в працях: «Розум, що його просвятив досвід, досить, щоб зробити людей щасливими», «Братерство, любов і відданість —

 

природжені задатки людей», «Природа створила все, що є на землі для всього роду людського… Вона дала всім рівні права на засоби для задоволення потреб», «Рівність повинна бути повною» і т. п.

У 1840 році Е. Кабе видав книжку «Подорож до Ікарії», в якій у формі роману змалював державний устрій ідеальної країни. Переко- навшись у недосконалості пануючого соціального ладу, ікарійці здійснили у себе державний переворот і обрали диктатором Ікара для поступового, протягом п’ятидесяти років, запровадження в жит- тя комуністичного ідеалу. На момент відвідання Ікарії лордом Кери- сдаллем (головний персонал роману) земля, споруди тощо — нале- жать всій нації. Все майно нації, разом із промисловістю і землероб- ством, становить єдиний спільний капітал, яким народ, через своїх обранців розпоряджається як своєю неподільною власністю. Рес- публіка, або община, одна володіє всім; вона організовує промис- лове виробництво, будує майстерні та магазини; обробляє землю, виробляє все, що необхідно для їжі, одягу, життя і меблювання; постачає кожному громадянину їжу, житло і меблі. Праця в Ікарії є обов’язковою і триває близько 6–7 годин на день для дорослих гро- мадян, причому вид праці обирається кожним відповідно до його здібностей, але, раз обраний, стає назавжди його спеціальністю. Праця така приємна, що від неї ніхто не ухиляється; машини вико- нують важкі та брудні роботи. Час і порядок роботи ікарійців суворо регламентується законом. В їжі, одязі й помешканні існує сувора рівність.

Шлюб в Ікарії вважається священним інститутом, вибір партне- ра цілком вільний, чоловік і жінка рівні. Порушення вірності — справа нечувана, розлучення допускається тільки як виняток. Як форма регулювання відносин між чоловіком і жінкою шлюб най- більше відповідає людській гідності і сприяє щастю індивідів і по- рядку в суспільстві. Релігія ікарійців — чистий деїзм, водночас кож- ному надається право дотримуватись тих чи інших релігійних догм за власним вибором. Преса в Ікарії перебуває під суворою цензурою

 

і, по суті, є цілком офіційною. Влада обраних правителів необмежена; думка більшості має силу закону як у справах громадянського й осо- бистого благоустрою, так і в питаннях мистецтва і науки. Рішення уряду є завжди благодатним для народу.

Свої ідеї Е. Кабе намагається втілити у життя шляхом створен- ня зразкових общин у Техасі. У 1847 році він купив землю і органі- зував переселення до неї групи французьких робітників. Перший за- гін  «ікарійців»  відплив  з  Франції  6 лютого  1848 року.  Через  три тижні у Франції вибухнула революція, яка негативно вплинула на ікарійський рух. В результаті лише 485 чоловік разом з Кабе через несприятливі умови в Техасі перебралися до Науво у штаті Іллінойс. Всі житла побудували однаково, в усіх — однакові меблі, колоністи носили однаковий одяг і прикраси. Спочатку справи йшли добре, але з часом серед ікарійців виникли суперечки. 1 листопада 1856 року Е. Кабе залишився в меншості, був виключений з колонії, залишив Науво, а 8 листопада помер.

Його послідовники заснували нову колонію у Сент-Луїсі, звід- ки переселилися до Челтенгена. У січні 1864 року колонія припини- ла існування через внутрішні суперечки. 1879 року в першій колонії, заснованій Кабе, — «Ікарії» відбувся розкол між молодими і стари- ми колоністами. Старі утворили невелику колонію «Нова Ікарія».

«Ікарія» молодих (у штаті Айова) проіснувала до 1883 року, після чого молоді колоністи утворили колонію «Ікарія-Сперанца». Але й тут незабаром розпочався розбрат і у 1884 році ця колонія теж роз- палась. Основні принципи ідеального суспільства, на думку Кабе, виклав герой роману «Подорож до Ікарії» лорд Керисдалл, який по- трапив у фантастичну країну Ікарію, розповідає про її незвичайні порядки. На чолі Ікарії після революції править як диктатор, мудрий законодавець Ікарій. Держава живе і функціонує на базі конституції, прийнятої загальним голосуванням. Тут закон служить інтересам всіх. Після воєн з королем сусідніх країн республіка приступила до мирного  будівництва. Згідно  з  проектом  Ікара  протягом  50 років

 

мало бути побудоване комуністичне суспільство. Проте цей термін було скорочено до 30 років завдяки ентузіазму народу.

Основними принципами республіки є свобода й рівність. Сво-

бода є право робити все, що не заборонено природою, розумом і су- спільством. Законодавча влада належить Національним представни- цьким   зборам   і   Народним   зборам.   Вся   країна   поділена   на

100 провінцій з однаковою територією і населенням; у кожній про- вінції 10 комун. Національне представництво обирається загальним голосуванням, а ті представники, в свою чергу, обирають одну пала- ту з 2000 депутатів. Щорічно представництво наполовину оновлює- ться. Для компетентного розгляду питань в Національному представ- ництві і Комунальних зборах створюються комітети з сільського господарства, продовольства, статистики тощо. Виконавчу владу очолює корпус, що називається екзекутивою. 16 членів екзекутиви обираються на два роки, половина з них щорічно оновлюється. Всі посади безоплатні. В Ікарії немає судів як таких. За скоєні злочини судить та організація, до яких належить особа, котрій пред’явлено звинувачення. Судом можуть бути школи, сім’я, майстерня, Народні збори, Національне представництво.

В організації господарства все раціонально. Велика роль в управ- лінні належить статистиці. Розміри необхідного для суспільства вироб- ництва визначаються державою. Всі громадяни — працюючі, праця є громадським обов’язком, для чоловіків — з 18 до 65 років, для жі- нок — з 17 до 50 років. Кожний працює згідно зі своїми нахилами. Ікарійці намагаються всіляко полегшити працю шляхом механізації виробництва, запровадження у нього нових винаходів. Жінки викону- ють домашню роботу і працюють у спеціальних «жіночих», більш легких видах виробництва. В Ікарії багато благородних, славних, зна- менитих: це механіки, лікарі, робітники, які відзначилися яким-не- будь великим відкриттям або великими заслугами.

Основою сільського господарства є фермерство. Кожний фер-

мер самостійно обробляє свою ділянку і водночас є посадовою особою.

 

Все необхідне він одержує безкоштовно від держави на тих самих засадах, як і робітник міський. Робочий день фермерської сім’ї не регламентований. У період збирання врожаю фермеру приходять на допомогу не тільки сусіди, а й школярі і городяни.

Е. Кабе — прихильник збереження великих міст, оскільки саме вони є осередком освіти, індустрії, науки і мистецтва. Громадяни одержують необхідні їм продукти з громадських магазинів. Органі- зація харчування, в основному, має громадський характер. Особли- вості одягу вказують на суспільне і особисте становище людини. Зовнішня торгівля перебуває в руках держави. Уряд вживає заходів для захисту країни. Ставлення до іноземців досить суворе — за ни- ми пильно стежать, щоб вони не заподіяли шкоди республіці.

Великого значення ікарійці надають освіті й вихованню, фізич- ному, моральному і громадському. В республіці видаються тільки державні газети — комунальні, провінційні та національні. Завдання їх — давати точну інформацію про все, що відбувається в суспільст- ві. Етьєн Кабе — один із небагатьох мислителів, чия любов до люди- ни і бажання полегшити її долю розкривалося не лише у теоретичних конструкціях і художніх творах, а й у реальних спробах втілити свій ідеал у житті. При цьому він вважав, що шлях до комунізму лежить че- рез поступову мирну еволюцію існуючого ладу, що яскраво свідчить про ідеалістичну основу його суспільно-політичних поглядів.