Історія політичних вчень - Навчальний посібник (Безродний Є. Ф., Уткін О. І.)

Розділ хІv полІтична думка у сполучених штатах америки в перІод боротьби за незалежнІсть

1. Війна колоній за незалежність і утворення США

На території сучасних Сполучених Штатів Америки, капіталіс- тичні відносини формувалися в історичних умовах, відмінних від країн Європи, де розвиток цих відносин гальмувався пануванням феодалізму. В північних колоніях Нової Англії успішно розвивалися ремесла, мануфактурні виробництва, суднобудування, складалася і міцніла велика торговельно-промислова буржуазія. Обширні про- стори колоній на Заході Америки сприяли швидкому зростанню сільського господарства, заснованого на праці вільних фермерів. Економіка південних колоній, що виробляли тютюн, рис, індіго та інші культури, базувалась на жорстокій експлуатації європейськими плантаторами праці перетворених в рабство негрів. Розвиток капіта- лізму в цілому в колоніях здійнювався варварським пограбуванням і нелюдським знищенням цивілізованими європейцями, що загарбали новий материк, корінного індіанського населення. Тому процес гос- подарського розвитку в американських колоніях неминуче привів до загострення протиріч між колоніями і англійською метрополією. До

70-х років ХVІІІ століття протиріччя між метрополією і колоніями до- сягли свого апогея, що знайшло свій яскравий прояв у війні амери- канських колоній проти Англії за свою незалежність (1775–1782).

 

Переможний підсумок війни став результатом активної участі в ній широких народних мас, що боролися за справедливу справу, за- воювання політичної незалежності своєї батьківщини. Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки (14 липня 1776 р.) вказа- ла, що «Сполучені колонії суть, і по праву повинні бути вільними і незалежними штатами, що вони звільнені від всякого підданства британській короні і що будь-який політичний зв’язок між ними і державою Великобританія повинний бути і є цілком знищеним, і, як вільні і незалежні штати, вони мають повну владу оголошувати вій- ну, укладати мир, вступати в союзи, розвивати торгівлю і здійсню- вати всі інші акти і справи, що незалежні держави можуть здійсню- вати по праву». Однак плодами перемоги в боротьбі за незалеж- ність, завойованою кров’ю народних мас, скористалася лише крупна торговельно-промислова буржуазія Півночі і плантатори — рабовлас- ники Півдня.

Виникають гострі суперечності між учасниками боротьби за незалежність — дрібними фермерами, ремісниками, робітниками, з одного боку, і торговельно-промисловою буржуазією і плантатора- ми — з другої, — нерідко вони виливалися в народні повстання, як наприклад, в 1786–1787 рр. під керівництвом Даніеля Шейса в штаті Массачусетс. Це повстання було придушено, а правлячі кола закрі- пили  своє  соціальне  і  політичне  панування  в  конституції  США

1787 року. В такій історичній обстановці склалися основні напрями політичної ідеології американського суспільства в період боротьби за незалежність. Ця ідеологія виражала суперечливі інтереси різних соціальних груп суспільства.

2. Олександр Гамільтон і його політичні погляди

Олександр Гамільтон (1757–1804) — один із духовних батьків

Конституції США 1787 року, ідеолог американської буржуазії, що

 

намагалася обґрунтувати необхідність сильної централізованої вла- ди, здатної здійснити необмежену владу свого класу і приборкати опір трудящих мас. В працях Гамільтона вказується, що «міцний со- юз послужить бар’єром проти внутрішніх розбратів і повстань». Він був прихильником організації в США конституційної монархії по зразку англійської. Однак вважав можливим в порядку виключення і можливість створення в США республіки, але при умові, що на чолі виконавчої влади буде перебувати президент, який обирається по- життєво і наділений необмеженими повноваженнями. Гамільтон в своєму прагненні вихолостити окремі демократичні елементи в Кон- ституції США використав ідеї Монтеск’є про принцип поділу влас- тей. На думку Гамільтона, здійснення цього принципу повинно слу- жити гарантією проти «випадковостей» і проти довільних рішень, котрі можуть бути прийняті законодавчими органами під тиском народних мас. Гамільтон наділив виконавчу владу в особі президен- та виключно широкими повноваженнями у важливих питаннях дер- жавного життя і фактичну безвідповідальність в призначенні прези- дентом міністрів перед парламентом. Саме звідси бере своє коріння та ідея організації другої палати — сенату — як гальмо щодо прий- няття конгресом небажаних уряду законів.

Гамільтон відкрито сформулював висновок, що для забезпе- чення держави від наслідків «непостійності» і «нерозумності» на- родних мас, багатим класам повинна бути надана керівна і постій- на участь в державному управлінні на основі введення високого майнового податку. «Все суспільство, — говорить Гамільтон, — ділиться на небагатьох і багатьох. Перші є багатими і людьми доб- рого походження, другі — масами народу. Народ неспокійний і не постійний, він рідко думає правильно. Тому треба надати першим (багатим) визначальну і постійну участь в уряді. Вони будуть утри- мувати других (маси) від хитань, і оскільки зміни не обіцяють пер- шим ніяких вигод, вони завжди будуть зберігати добрий уряд». Полі- тична ідеологія Гамільтона виражала інтереси крупної американської

 

буржуазії, котра максимально використовувала плоди перемоги в боротьбі за незалежність.

3. Політичне вчення Томаса Джефферсона

Томас Джефферсон (1743–1826) — видатний політичний діяч і мислитель. Життя його насичене багатьма подіями. Він обирався гу- бернатором штату Віргінія, відстоював інтереси США у Франції, за- ймав  посади  державного  секретаря  і  віце-президента  США.  У

1800 році був обраний президентом Сполучених Штатів і залишався на цій посаді протягом восьми років. Джефферсон сам стверджував, що він створений природою для «мирних пошуків у науках», що у нього немає амбіції править людьми, бо зайняття це неблагородне і завдає біль». Йдучи у відставку в 1809 році він порівняв себе з «у- в’язненим, звільненим від ланцюгів». Просвітитель, демократ, Джефферсон сам висловив бажання залишитись в пам’яті нащадків мислителем. І справді, всесвітнє визнання Джефферсону принесли його політичні й соціальні ідеали, які набагато випередили свій час. Він автор проекту «Декларації незалежності Сполучених Штатів», в якому включив спеціальний пункт, що засуджував рабовласництво як «противне людській природі». Однак під тиском рабовласниць- ких кіл Півдня цей пункт було вилучено. Джефферсон виступив з рі- зкою критикою політичної концепції Гамільтона та його прихильни- ків щодо їх прагнень до встановлення в США необмеженої диктату- ри крупної буржуазії.

Джефферсон був прихильником політичного світогляду Мон- теск’є, але в процесі боротьби з Гамільтоном та іншими «федераліс- тами» піддав критиці погляди Монтеск’є. У праці «Дух законів» він писав: «Разом з усім світом… я розцінив працю Монтеск’є як таку, що має великі позитивні якості, але зі всіма мислячими людьми я побачив у цьому багато невірних і непримиримих принципів, що

 

ставлять під запитання всю його цінність». Заперечуючи тезу Мон- теск’є, що республіка як політична форма правомірна тільки для не- великих країн, Джефферсон, посилаючись на досвід американської республіки, доводив, що для існування республіки якраз життєво не- обхідна наявність великої території. Джефферсон жваво цікавився питаннями розробки і прийняття Конституції США і  в листопаді

1787 року одержав її повний текст. Ставлення його до неї було неод- нозначним. Як активний прихильник незалежності Америки, він ві- тав і схвалював документ, котрий сприяв зміцненню союзу штатів, перетворенню їх в єдину державу. Але з іншого боку, Джефферсон бачив, що Конституція суперечить духові Декларації незалежності і демократичним прагненням американського народу. Він розумів, що повстання Даніеля Шейса у Массачусетсі вплинуло на конвент у Фі- ладельфії 1787 року і не привело до появи деяких антидемократич- них положень у Конституції.

В такій обстановці Джефферсон погодився з багатьма положен- нями нової Конституції: схвалив утворення центрального уряду, по- діл влади на законодавчу, виконавчу і судову, запровадження двопа- латного конгресу, в якому вбачав вдале поєднання інтересів великих і малих штатів. Він затвердив право вето, надане президенту, виявив задоволення методом прийняття рішень у конгресі за числом голо- сів, а не штатів. Однак відсутність білла про права непокоїла Джеф- ферсона. У листі Медисону від 20 грудня 1787 року він стверджу- вав, що відсутність білла про права, концентрація влади в руках федерального уряду створює загрозу політичній свободі і правам держави. Він відстоював принцип самоврядування, вважаючи, що народ сам здатний вирішувати справи громадського управління краще, ніж усі правителі. Найважливішим пунктом білла про права Джеф- ферсон вважав проголошення свободи совісті, наполягав, щоб релі- гія була визнана приватною справою і щоб це положення затвердила Конституція. Після тривалих дискусій він відмовився від ряду своїх зауважень, схилив на свій бік Медисона, одного з авторів тексту

 

Конституції, у питанні щодо білла про права. Медисон вніс проект поправок до Конституції — перших десяти, які забезпечували фор- мально гарантії особистих прав і юридичних свобод.

Основу політичної ідеології Джефферсона складала демократич- на інтерпретація природно-правової теорії, в трактовці якої він ближче всього наближається до Руссо. Джефферсон із великим спів- чуттям ставився до політичних поглядів демократичного лівого кри- ла французьких просвітників, зокрема Маблі. Він підкреслював пе- реваги передової французької політичної думки над  англійською, що не дає можливості «задумуватись над такими великими безглуз- дями, як алтар і трон». Джефферсон був гарячим прихильником ідеї народного суверенітету. Сутність його політичної програми зводи- лася до гасла створення в США демократичної республіки вільних фермерів. Його ідеалом був вільний розвиток дрібновласницького трудового фермерського господарства в умовах демократичної рес- публіки, котру вважав панацеєю від всіх соціальних протиріч і бід.

В праці «Нотатки про Віргінію» Джефферсон оцінює підсумки революції з точки зору їх значення для утвердження в Америці іде- ального царства розуму. Він наголошував на тому, що царство розу- му може втілитися тільки в егалітарній фермерській республіці, де не буде надто багатих і надто бідних, де кожний володітиме земель- ною ділянкою, достатньою, щоб забезпечити, нагодувати і одягнути свою сім’ю. Аграрний шлях розвитку, стверджував Джефферсон, виключає можливість масових злиднів, аграрні країни, на відміну від промислових, застраховані від виникнення і розвитку політичної корупції, що стала справжнім лихом у торговельно-промисловій Англії. Тільки аграрні країни можуть уникнути нехтування звичая- ми і зміцнити моральні основи суспільства. Джефферсон був пере- конаний, що треба ще багато зробити для розширення політичних прав народу.

Його не задовольняла Конституція Віргінії з тієї причини, що пов’язувала виборче право з  володінням власністю. Він виступав

 

гарячим прихильником поширення виборчого права на всіх вільних чоловіків і, безумовно, на всіх учасників збройної боротьби проти англійської тиранії, критикував положення про передачу всієї влади Асамблеї: «Всі урядові функції в одних руках якраз і є ознакою дес- потичного уряду. Не легше, якщо вони перебувають в руках кількох осіб, а не когось одного. Сімдесят три (число депутатів віргінської Асамблеї), безсумнівно будуть пригноблювати народ так само, як і один деспот. Виборний деспотизм — це не той уряд, за який ми боролись». Американцям, вважав Джефферсон, треба ще серйозніше думати і експе- риментувати для утвердження демократичного і ефективного поділу властей. Джефферсон розглядав проблему відмінностей між білою і чор- ною расами і дійшов висновку, що всі люди наділені природними права- ми в рівній мірі. Він вимагав надати негритянському народу право на са- моврядування, але революційний шлях знищення рабства відкидав. Ска- сування рабства у південних штатах, де воно набуло господарського роз- витку, на думку Джефферсона, мало бути тільки поступовим. У нього не було ніяких сумнівів щодо расової повноцінності індіанців.

Джефферсон —  прихильник частих,  що  здійснюються кожні

20 років, глибоких політичних реформ, здатних привести державний устрій у повну відповідність з потребами нового покоління. «Тво- рець створив землю для живих, а не для мертвих. Влада і права можуть належати лише людям, а не речам, не якійсь матерії, позбав- леній волі. Покоління людей може зберігати власні установи, доки його більшість продовжує жити, коли ж воно зникає, на його місце стає інша більшість, котра тримає в своїх руках владу і права, що на- лежали колись попередникам, і може змінити їх закони і установи відповідно до свого характеру». В останні роки життя Джефферсон висунув радикальну програму політичних перетворень, котра у випадку її втілення в життя призвела б до значного розвитку де- мократичних засад американської держави. На його думку амери- канська революція не дала достатніх прав народу. Революція, до- водив він, втілила республіканський принцип далеко не в повній

 

мірі; в революційний період республіканським вважалося усе, що не було монархією, а дійсною основою республіканського правління є рівність усіх громадян в управлінні державою.

Незадоволений  республіканськими  принципами  управління  в

період  утворення  США,  Джефферсон  наполегливо  розмірковував над удосконаленням американської демократичної держави. На його думку, необхідно було істотно розширити участь народу в політич- ному управлінні, для чого скасувати майновий, релігійний та інші цензи. Щоб участь народу в управлінні була не формальною, а реа- льною, вважав Джефферсон, треба радикально змінити всю амери- канську державну систему. З цією метою американська держава по- винна була мати чотириступеневу структуру:

1)    загальна федеральна республіка — для вирішення всіх питань,

що стосуються зовнішньої і федеральної політики;

2)    республіка штату, що відає всіма внутріполітичними питаннями;

3)    окружні республіки, зайняті справами та інтересами округів;

4)    районні республіки для вирішення дрібних але водночас важли-

вих місцевих питань.

Джефферсон звертав особливу увагу на питання місцевого са- моврядування і суворої регламентації прав центрального уряду, фе- деральної Конституції і конституцій штатів. Його не задовольняла та обстановка, що президент і губернатори штатів обиралися не са- мим народом, а виборцями і законодавчими зборами. Він вимагав, щоб народу було ввірено і обрання судових органів. В цілому полі- тична ідеологія Джефферсона відображала інтереси трудового фер- мерства, дрібної буржуазії, була однією з передових політичних ду- мок кінця ХVІІІ ст.

4. Джеймс Медисон і його політичні погляди

Американська революція висунула плеяду видатних політичних і  державних діячів з числа сміливих і посвічених людей молодої

 

нації, схильних до політичної діяльності. Одним із них був Джеймс Медисон (1751–1836), який народився в містечку Порт Концей, (графство короля Георга), у заможній сім’ї плантатора. Він одержав престижну освіту, був учасником війни за незалежність в Північній Америці, одним із авторів проекту Конституції США 1787 року. Зго- дом став державним секретарем і президентом США (1809–1817). Аналізуючи події в Америці, він бачив як зростали і поглиблювали- ся протиріччя колоній з метрополоією. Одним з перших дійшов висновку, що тільки набуття незалежності може успішно їх розв’я- зати. До 1775 року Медисон у числі найактивніших патріотів, Віргі- нії очолив Революційний комітет безпеки у графстві Оріндж. Навесні

1776 року його обрали делегатом конвенту в Уільямсбурзі для під- готовки конституції штату. І тут він виявив власне покликання — діяльність законодавця, котрі і присвятив більшу частину свого жит- тя. В конвенті вперше дістала визнання новаторська сміливість Медисона, який вніс до статті проекту декларації прав радикальну поправку щодо релігійної свободи. В результаті вперше в історії Віргінії було декларовано принцип релігійної свободи, а свобода со- вісті визнана природним правом людини.

У листопаді 1777 року Медисона ввели до складу виконавчої ради Віргінії. Тут він познайомився с Томасом Джефферсоном, об- раним на посаду губернатора у 1779 році. У квітні 1787 року Меди- сон підготував меморандум «Про пороки політичної системи Сполу- чених Штатів», в якому йшлося про дефекти Конфедерації. Він на- писав «Нотатки щодо старовинних і сучасних конфедерацій», в яких обґрунтовувалась теза про недовговічність державних об’єднань, де відсутня сильна центральна влада. Тоді ж у Медисона став вимальо- вуватися план зміцнення американського союзу. У листі до Джор- джа Вашингтона від 16 квітня 1787 року він висловився за відмову від сугубо конфедеративного устрою, за якого майже повністю збе- рігався суверенітет штатів, на користь утворення уряду «національ- ного верховенства», що мав би широкі повноваження і формувався

 

на основі волевиявлення представників штатів і населення союзу в цілому. У травні 1787 року Медисон очолив групу віргінських зако- нодавців, яка підготувала до філадельфійського конвенту проект но- вої федеральної конституції.

Ідеї Медисона стали основою прийнятого «компромісного про- екту». Тому він одержав визнання «батька» Конституції США, го- ловного «політичного філософа». Медисон розробив свою концеп- цію республік, домігся згоди своїх колег ратифікувати Конституцію за умови, що в неї з часом буде включено розділ про громадянські права. Конгрес США 21 вересня 1789 року прийняв Білль про права у вигляді поправок до Конституції, істотно зміцнив гарантії проти порушень основних прав і свобод властями штатів. Більша частина статей проекту Медисона була схвалена, вони чинні й сьогодні. Медисон — один із засновників американського суспільства колоні- зації і активний учасник поетапного вирішення проблем рабства в Америці. Він приєднався до Джефферсона у період кампанії за роз- виток народної і вищої освіти, послідовно відстоював ідею зміцнен- ня союзу, збалансованого поділу влади між штатами і федерацією.

Основа політичних поглядів Джеймса Медисона — це уявлення про людину як складну істоту, здатну до соціального співжиття, яка водночас керується індивідуальними інтересами і честолюбством. Медисон вірив у можливість духовного вдосконалення людини, її здатність творити добро, піклуватись про загальний добробут. За Медисоном, люди народжуються політично рівними, всі вони — суб’єкти певних невідчужуваних природних прав. Але вони не рівні за своїми здібностями, а ще більше — за можливостями реалізації цих здібностей — через неоднакове майнове становище.

Людина, на думку Медисона, не природжений злочинець, не ходяча чеснота; те, чим вона стає, багато в чому залежить від суспі- льства, від соціального середовища, котре її оточує, від характеру устрою того політичного співтовариства, членом якого вона є. Наді- лені від природи розумом і правом на життя, свободу прагнення до

 

щастя, люди самі повинні обирати форму правління, визначати умо- ви політичного співжиття. А щоб таке політичне співжиття було вигідним для всіх, необхідно забезпечити політичну рівність і не до- пускати задоволення інтересів одних за рахунок інтересів інших. Тому саме принципи політичної рівності і взаємної поваги мають бути покладені в основу договору, що об’єднує людей у політичне співтовариство. Оформлені у вигляді закону, ці принципи мають бу- ти обов’язковими, як для народу, так і для уряду; якщо порушують їх, народ може скористатися своїм правом на революцію. Ці ідеї знайшли своє відображення у складеній Джефферсоном Декларації незалежності США 1776 року.

Медисон вважав, що саме республіканська форма правління є засобом реалізації зазначених принципів. Він намагався утворити таку федеративну державу, котра зберігала б республіканську при- роду і традиції громадянських свобод, властиві окремим її частинам, відстоював принцип правління більшості. Для нього республіка зав- жди означала народне правління і відрізнялась від прямої демократії лише тим, що в ній народ здійснює свою владу не безпосередньо, а через своїх представників. Ці представники, однак, не повинні зло- вживати своєю владою і зобов’язані поважати конституційні та інші права меншин, будь-то багачі, неімущі, обездолені або інакомислячі. Захищаючи принципи республіканізму, Медисон говорив про небез- печність монархії та аристократії. Жоден монарх не може знати справжні потреби своєї країни, а руки деспота не зв’язані ніякими обмеженнями.

Він категорично відкидав британську концепцію верховенства парламенту як чужу американському принципу народного суверені- тету і стверджував перевагу конституції як вищої юридичної сили, що гарантує всім громадянам свободу висловлення переконань і по- глядів. Він виступав за найширше розуміння свободи друку, за по- слідовне дотримання принципу народного представницького управ- ління країною, позбавлення її від ризику тиранії монарха та капризів

 

аристократії. Медисон був типовим представником свого часу і ба- чив у праві власності запоруку добробуту і правопорядку, був ідео- логом фермерської демократії. Відданість ліберальним ідеалам бур- жуазного республіканського конституціоналізму — характерна риса Медисона як державного діяча, видатного політичного мислителя.

5. Сутність політичних ідей Томаса Пейна

Видатним представником буржуазно-демократичного напряму в політичній ідеології США періоду боротьби за незалежність є То- мас Пейн (1737–1809). Виходець із бідної фермерської англійської сім’ї, в 1774 році по рекомендаційному листу Франкліна залишив Англію і прибув до Філадельфії, де включився в активну діяльність. У  1775 році  Пейн  став  редактором  «Пенсільванського журналу». Статті його приваблювали сміливими та оригінальними ідеями, а публікації, спрямовані проти работоргівлі, викликали інтерес філо- софа Бенджаміна Раша. Пейн брав активну участь у визвольній боротьбі проти Англії і в якості публіциста-пропагандиста ідей не- залежності і безпосередньо в якості волонтера революційної армії. В 1776 році він надрукував бойовий памфлет «Здоровий глузд», в якому рішуче виступив проти влади англійського короля Георга ІІІ, назвавши його «коронованим розбійником».

У памфлеті Пейн доводить закономірність набуття незалежнос- ті колоніями і необхідність війни проти Англії і оскільки Англія си- лою утримує колонії у рабстві, колоністи мають право на насилля відповісти насиллям і шляхом революційної війни за незалежність знищити владу англійської корони. В період перебування в лавах рес- публіканської армії Пейн написав ряд прокламацій під назвою «Аме- риканська криза», в яких енергійно закликав американський народ до боротьби за незалежність. «Американська криза» відіграла вели- ку роль в піднесенні морального духу бійців американської армії.

 

Статті Пейна надихали повстанців, вселяли віру в перемогу в бо- ротьбі за незалежність їх батьківщини. В його статтях вперше з’яви- лася назва нової держави, що народжувалася — «Сполучені Штати Америки». Ці статті передруковувалися в інших газетах, які агітува- ли за незалежність. Всіляко сприяв цьому головнокомандуючий Джордж Вашингтон.

У 1781 році Пейн брав участь у складі делегації, що вела пере- говори від імені повсталих колоній, з урядом Франції про надання допомоги в боротьбі проти Англії. За безкорисливу службу Америці він одержав від штату Нью-Йорк будинок неподалік від Нью-Роше- ні, а конгрес США і штат Пенсільванія за заслуги перед революцією надали йому грошову допомогу. Пейн займався наукою, продовжу- вав брати участь у політичному житті США. Весною 1787 року він переїхав до Парижа для реалізації власного проекту будівництва моста. Але цього зробити не вдалося, і він прибув до Англії, де у

1790 році міст за його проектом збудували. Пейн уважно стежив за подіями у  США і  Франції. У  1791 році він  опублікував памфлет

«Права людини», в якому дав оцінку французької революції 1789–

1790 рр. Він писав про наступні революції, засуджував монархію як тиранію, стверджував, що монархія і аристократія скоро зійдуть в могилу, виступаючи за республіканський устрій. У червні 1791 року він видав у Парижі газету «Республіканець», був серед тих револю- ційних діячів, які очолили рух за республіку у Франції.

Ідеї Пейна підтримували демократичні сили, робітники. Памф- лет «Права людини» викликав лють англійських влад структур і во- ни  мали  намір  розправитися  з  автором.  Та  12 вересня  1792 року Пейн відбув до Франції, де його обрали до Конвенту. 18 грудня анг- лійський суд звинуватив Пейна у змові проти англійської монархії і оголосив його поза законом.

У Франції Пейна оточував ореол мужнього борця і мученика боротьби за свободу і рівність. У серпні 1792 року він одержав фра- нцузьке громадянство. А 21 вересня у Конвенті Пейн разом з усіма

 

депутатами вітав проголошення Франції республікою. У жовтні йо- го призначили членом комітету з розробки нової конституції Фран- ції. Пейн виступив проти смертної кари Людовику ХVІ, але біль- шість Конвенту прийняла рішення про засудження його до страти. Пейн не підтримував терор якобінців. 28 грудня 1793 року Конвент прийняв декрет, за яким «жоден іноземець не міг бути представни- ком французького народу».

Пейна заарештували. Його тюремне ув’язнення тривало більше десяти років і тільки випадковість врятувала його від гільйотини. Визволили Пейна завдяки зусиллям американського посла Монро. Ро- ки, проведені Пейном у Франції, були заповнені енергійною діяльніс- тю. Він опублікував праці: «Роздуми про первісні держави», «Аграр- на справедливість», «Занепад і крах англійської фінансової системи» та інші. У 1701 році президентом США став друг Пейна Джефферсон і він відплив до Балтимора, де опублікував вісім листів «До громадян Сполучених Штатів», у яких підтримував Джефферсона, відстоював демократичні інститути. 8 липня 1809 року Пейн помер.

Вчення Пейна про суспільство і державу викладено в його пра- цях «Здоровий глузд», «Права людини», «Аграрна справедливість», де аналізуються події, очевидцем і учасником яких був автор. Головна тема цих творів — суспільство і держава, їх походження, функції, взаємовідносини. Пейн розумів, що суспільство і держава — два по- няття, не тотожні одне одному, що це — «речі не тільки різні, а й різного походження». Між суспільством і державою є істотна від- мінність, оскільки перше передуває другому. Перше — причина, друге — наслідок. У «Здоровому глузді» Пейн пояснює виникнення суспільства тим, що людині важко жити одній, беручи до уваги як магістральні умови її існування, так і особливості її психіки. «Сила однієї людини настільки не відповідає її потребам… що вона скоро буде змушена шукати допомоги і полегшення в іншої, котра, в свою чергу, відчуває потребу в тому ж самому». Цю думку автор неодно- разово повторює у своїх працях.

 

Пейн дійшов висновку, що саме необхідність спільної праці змусила людей згуртуватись у суспільство. «Суспільство, — зазна- чає Пейн, — створюється нашими потребами, а уряд — нашими по- роками… Суспільство у будь-якому своєму стані є благо, а в гіршо- му випадку — злом нестерним». Визнаючи об’єктивний характер законів розвитку природи і суспільства, Пейн не розумів специфічних відмінностей між останніми. Перебуваюи під владою механічних уявлень, він ототожнював їх, вважаючи закони суспільства законами природи. Пейн захищав єдність людського роду, рівність людей, ба- чив, що в суспільстві існують бідні і багаті. «Життя індіанця, — це постійне свято, порівняно з життям європейського бідняка. Отже, цивілізація призвела до двоякого результату: зробила одну частину суспільства багатшою, а другу — злиденнішою, ніж вони були б за- лишившись у природному стані».

Пейн відстоював революційно-демократичне розуміння грома- дянського договору. «Самі індивіди, кожний згідно зі своїм особис- тим і суверенним правом, вступає у договір один із одним для утво- рення уряду; і це єдиний спосіб, яким мають право утворюватись уряди, і єдина основа, на котрій вони вправі існувати». За Пейном, існують три джерела влади: марновірство, сила, загальні інтереси суспільства і загальні права людини. Ці джерела уособлюють: пану- вання духовенства, панування завойовників і панування розуму. Останнє і є республікою. На думку Пейна, «Конституція — реальна річ, вона існує не тільки в уяві, а й у дійсності. Конституція передує державі; держава — це лише дітище Конституції. Конституція певної країни є акт не уряду, а народу, який утворює його (уряд)». На принципах Конституції повинні базуватися державна влада, її структура і повноваження; спосіб обрання і тривалість існування парламентів або інших органів, як би їх не називали», словом усе, що стосується організації громадянського управління і законів, якими вона буде пов’язана. Він писав про поділ влади на виконавчу, законо- давчу і судову, про республіку і монархію. В основі його політичного

 

світогляду лежало демократичне тлумачення доктрини природного права, котру він використав для теоретичного обґрунтування права пригноблених на повстання, на збройний опір тиранії. «Народ, — писав Пейн, — в усі часи має властиве йому невід’ємне право зни- щувати будь-яку форму уряду, котру він знаходить непідходящою».

Пейн енергійно виступав проти політики розпалювання війн.

«Війна, — говорить Пейн, — є їх (урядів — авт.) ремеслом, грабу- вання і прибутки — їх метою. Якщо така влада продовжує існувати, мир не може бути гарантований ні на один день». Пейн суворо засу- джував експлуатацію, характеризує приватну власність як суспільне зло, основу суспільної нерівності. Він писав, що «приватна влас- ність в багатьох випадках є результатом недоплати працівникам, котрі її виробили; внаслідок цього в стародавні часи працівники втратили власність, а підприємці набули владу».

Пейн негативно ставився до релігійних догматів. В спеціальній праці «Вік розуму» він піддав гострій критиці священне писаніє. Ця ро- бота Пейна була названа «Біблією для невіруючих». В цілому Пейн був яскравим виразником найбільш радикальних демократичних кіл серед борців за незалежність Сполучених Штатів Америки. Вчення його про суспільство і державу було прогресивним, оскільки стверджу- вало право народу знищувати антинародні режими і встановлювати владу, що відповідатиме його цілям і потребам.