Розділ х полІтичнІ вчення в краЇнах захІдноЇ Європи в xvii–xviii столІттях1. Передумови ранніх буржуазних революцій в країнах Західної Європи У ХVІІ–ХVІІІ ст. відбувається дальший розвиток капіталістич- них відносин в передових країнах Західної Європи. В Англії, Гол- ландії, Франції швидкими темпами розвивається шерстяна, бавовно- паперова, шовкова промисловість. Утворюються великі промислові підприємства, з’являється централізована мануфактура. Розвиток промисловості сприяв розвитку торгівлі. Відбувається широкий об- мін з колоніальними країнами, міцніють торгівельні зв’язки в Євро- пі. У ХVІІ–ХVІІІ ст. міцніє промислова і торгівельна буржуазія, кот- ра була зацікавлена в ліквідації феодальних відносин і перетворенні феодальної земельної власності в капіталістичну. Буржуазія вимагає усунення стиснення її підприємницької ініціативи, скасування по- даткових пільг дворянства і духовенства, усіх станових поділів, при- вілеїв, повинностей, властивих феодальному ладу. Свої вимоги бур- жуазія висувала в якості «вічних» принципів природного права. Вона створювала свою політичну ідеологію з використанням науко- во-подібної природно-правової доктрини. Нові суспільні та політич- ні порядки, котрі намагалась утвердити буржуазія, зображалися як «природні», що знаходять своє виправдовування в докорінних влас- тивостях людської сутності.
Апеляція до природного права означала разом з тим розрив з бо- гословськими, теологічними уявленнями про державу і право, що іс- нували в феодальному суспільстві. Природно-правова теорія з її вчен- ням про природний закон і природне право людей стали ідеологічною зброєю буржуазії в її боротьбі за руйнування феодального ладу і за оволодіння владою. Вона відіграла помітну роль у боротьбі буржуазії за владу, завдаючи удари середньовічним уявленням про «божествен- не похождения» королівської влади, руйнуючи феодальний релігій- ний світогляд, що становив ідеологічну зброю феодальної держави. Для школи природного права ХVІІ–ХVІІІ ст. характерний анти- історизм. Намагаючись представити буржуазні суспільні відносини як природні і розумні, автори цієї школи намагалися вивести державу і право з якісь невідомої «природи» людини. Держава і право розгля- далися ними як якість вічні і незмінні явища, котрі повинні вивчатись не з точки зору розвитку, що здійснюється у світі, а виходячи з деяких постійних властивостей, мовби властивих завжди людині. Ця школа характеризується також механіцизмом. Держава виникає, згід- но вчення цієї школи, в результаті суспільного договору як наслідок діяльності окремих осіб, спрямованої в одне ціле. В цьому індивідуа- лізмі відбита особливість буржуазних порядків, де кожний господа- рює на свій страх і ризик, де кожний індивід відстоює свої інтереси у боротьбі з іншими. Говорячи про природне право людини, буржуазія захищає буржуазно-демократичні свободи, котрі допомогли їй стати на чолі суспільних сил, що боролися з феодалізмом. 2. Нідерландська революція ХVІІ ст. та політичні погляди Гуго Гроція і Баруха (Бенедикта) Спінози Буржуазна революція в Нідерландах була направлена проти іспанського короля Філіппа ІІ. В результаті тривалої і напруженої
боротьби Нідерланди звільняються від ярма іспанців, — і в країні встановлюється буржуазна республіка, в якій владу захопили найба- гатші купецькі династії. Під прямим і безпосереднім впливом бо- ротьби нідерландського народу проти Філіппа ІІ склалися політичні погляди Гуго Гроція (1583–1645), відомого юриста, державного дія- ча і письменника. Народився він 10 квітня 1583 року в місті Дельфті. Дванадцятирічним юнаком вступив до Лейденського університету. У 20 років одержав ступінь доктора права. У 1601 році він — істо- ріограф Нідерланської республіки, у 1607 році — генерал-фіскале, тобто державний службовець для нагляду за діяльністю державних установ, головним чином — фінансових і посадових осіб. У 1613 ро- ці — ратспенсіонарій у Роттердамі. 11 років жив у Франції, одержу- ючи пенсію від Людовика ХІІІ. В цей час він опублікував працю «Про право війни і миру», яка мала успіх і витримала понад 200 видань. Згодом книга була занесена до папського списку заборо- нених видань, де і значилась до 1900 року. Ця робота Гроція присвячена головним чином проблемам між- народного права, але в ній є відповіді і на такі принципові питання, як зокрема, про право взагалі, про суб’єкт міжнародних відносин, тобто про державу. Гроцій вчить, що право базується на волі бога, а на «природі» людини. Особливість, що відрізняє людей від тварин, виражається в прагненні до спілкування, притому до мирного, орга- нізованого — відповідно вимогам розуму. Це прагнення до спілку- вання існує тільки у людини. Воно, на думку Гроція, і є джерелом права, незалежним від існування позитивних норм. Право повинно розумітись як згода з природою суспільно-розумних істот справед- ливою дією. Згідно поглядів Гроція джерелом права виступає природа. Не бажаючи вступати в конфлікт з богослов’єм, він застерігає, що хоч природне право діяло б і без бога, але ж бог існує і є творцем всьо- го сущого. Тому другим джерелом права Гроцій визнає бога і, таким чином, поряд з природним правом відзначає галузь права
божественного. Оскільки однією з вимог природного права є обов’язок виконувати свої обіцянки, то і воля людей є джерелом обов’язкових правил, встановлених угодою. Це — третій вид права — людське право. Вчення його про державу характеризується тим, що воно відпо- відало інтересам верхніх верств буржуазії Нідерландів. Він дає визначення держави: «Влада громадянська панує в державі. Держава є досконалий союз вільних людей, укладений заради дотримання права і загальної користі». Держава, на його думку, — результат сві- домої діяльності людей, вона виникла в результаті договору. Проте він заперечує думку, що носієм суверенітету є народ і що воля на- роду вище волі господаря. Тому носієм суверенітету Гроцій вважає господаря. Заслуговує на увагу точка зору Гуго Гроція щодо по- ходження приватної власності. На його думку, приватна власність виникла в результаті угоди людей. Право власності він визначає як можливість розпорядження предметами та відчудженням їх. Гроцій вважається батьком науки буржуазного міжнародного права. В основі міжнародних відносин повинно лежати право і спра- ведливість. Це і є «загальнонародне» право. Джерелами цього права є природа і згода народів. Міжнародне право становить частину природного, частину позитивного права. В цілому ідеї Гроція щодо природного права справили великий вплив на розвиток природного права та політичної ідеології. Другим представником природно-правової теорії серед мисли- телів Нідерландії ХVІІ ст. був Барух (Бенедикт) Спіноза (1632–1677), який народився в місті Амстердамі у єврейській купецькій сім’ї. Батьки хотіли, щоб він став рабином. Проте Спіноза почав дуже ра- но критично ставитись до догм релігії. Це привело за собою «мале», а потім «велике» відлучення Спінози, після чого він змушений був залишити Амстердам. Цінуючи свою незалежність, він відхилив пропозицію посісти кафедру в Гейдельбергському університеті, від- мовився від пенсії французьких властей з тим, щоб один із його творів
був присвячений Людовику ХІV. І він здобував собі засоби до існу- вання шліфуванням скла. Свої політичні погляди Спіноза виклав у двох творах — «Богословсько-політичному трактаті» і «Політично- му трактаті». Понад 12 років Спіноза працював над головним своїм твором «Етика». Його положення про єдність світу, про єдину субстанцію, котра ніким не створена вічно існує і повинна бути пояснена із самої себе, означає повний розрив з усіма релігійними уявленнями, згідно яких світ створив бог. Спіноза говорить, що світ не є продукт творіння. Природа не створена богом, природа сама і є бог. Бог і природа — це одне і теж. Проте ідея розвитку для нього неприйнятна. Істотною рисою філософії Спінози є вчення про державу і право. Сутність держави та її походження Спіноза пояснює з точки зору природної необхідності. Люди об’єднують свої сили і створюють державну владу, щоб жити «безпечно і найкращим чином». Договір наступає після об’єднання людей в результаті природних потягів і пристрас- тей. Спіноза вважає, що свобода конкуренції повинна зберігатись, незважаючи на утворення та існування всеосяжної державної влади. Щодо форм державного ладу, то Спіноза оголошує найкращим той лад держави, в якому найбільше забезпечено мир і безпеку, а та- кож свободу громадян і якій в найбільшій мірі властиві міцність і стійкість. Спіноза виступає рішучим противником необмеженої мо- нархії, вважаючи, що може бути виправдана тільки обмежена, кон- ституційна монархія. На його думку для зміцнення монархії необ- хідне обмеження влади короля владою королівської ради та судових колегій. Спіноза детально зупиняється на аристократії — ладі, де пра- вить привілейована верхівка — патриціат, утворюючи правлячу ко- легію. Чисельне співвідношення патриціїв до останнього населення повинно бути не менше 1:50. Із свого середовища патриціат обирає раду синдикатів, куди можуть входити лише особи, що досягли 60- річного віку, і сенат для керівництва справами управління. Останній
виділяє із свого складу колегію тридцяти консулів. Відносно демо- кратії, Спіноза зближається з Руссо, і навіть його перевершує. Він говорить, що в демократії кожний, об’єднуючись з усіма, підкоря- ється лише самому собі. В демократії не доводиться боятись безглу- здих рішень, оскільки майже неможливо, щоб більшість зійшлася на будь-якому абсурді. Окрема глава «Політичного трактату», спеціально присвячена демократії, залишилась незакінченою і тому ми не знаємо думок Спінози відносно цієї форми держави. В цілому вчення Спінози про державу і право вільне від впливу релігійних ідей. Прагнучи розгля- дати всі суспільні явища під кутом зору природної необхідності, Спіноза порвав з богословськими концепціями, хоч дотримується обмежених поглядів на суспільство. Ототожнюючи право з силою, він висував вимогу самостійного підходу до політики. Політика звіль- нялась від релігії і від моралі і повинна базуватись на своїх власних засадах. Прогресивним значенням вчення Спінози є те, що в ХVІІ ст. у ньому сформулювано ідеал обмеженої монархії і відстоюється принцип свободи думки і свободи совісті. 3. Політична думка в Англії в період революції ХVІІ століття ХVІІ ст. в історії Англії ознаменувалося першою революцією європейського масштабу, що поклала початок зміні феодальної фор- мації капіталістичною, закінчилася блоком, компромісом дворянст- ва і буржуазії. Прихильникам короля — «кавалерам», які виражали інтереси феодалів, протистояли прихильники парламенту — від про- свиторіан до індепендентів і левеллерів. Проти переважаючих в пар- ламенті захисників буржуазії і нового дворянства піднімається зі своїми радикальними вимогами революційна армія, що відображала безпосередні настрої трудящих мас. Останні виступають з програмою
скасування приватної власності на землю, заборони торгівлі, повної реорганізації суспільних відносин. Захисником королівського абсолютизму в Англії в ХVІІ ст. став Томас Гоббс (1588–1679). Він навчався у церковно-приходській школі, у 15 років вступив до Оксфордського університету, який за- кінчив у 1608 році. Йому запропонували стати репетитором і компань- йоном старшого сина герцога Девонширського. У 1610 році Гоббс здійснив подорож до Франції, Німеччини, Італії. Він поринув у нау- кові заняття, виявляв жвавий інтерес до політичного життя. В 1642 році вийшла у світ його праця «Про громадянина». 1651 року видав анг- лійською мовою великий трактат «Левіафан». Гоббс повернувся в Англію в 1652 році, де в той час владу очолював Олівер Кромвель. Він запропонував йому зайняти посаду секретаря англійської респуб- ліки, від якої Гоббс відмовився. При реставрації Стюартів Гоббс під- дався репресіям, а після смерті книги його були публічно спалені. За своїми філософськими поглядами Гоббс був представником меха- нічного матеріалізму, вважаючи, що основне у світі — матерія тіла. Світ складається з дрібних частинок матерії — атомів. Матерія існує вічно. Державу Гоббс уявляв як великий механізм, утворений в ре- зультаті руху і зіткнення людських прагнень і страстей. Первісним елементом держави, з якого слід виходити при поясненні держави, є окремо ізольована людина. Гоббс стверджує, що людина шукає не любові, а жадоби до слави і вигоди. Люди в природному стані пере- бувають в постійній ворожості одне до одного. Егоїстичні прагнен- ня і страх характеризують людину в природному стані. «Людина людині — вовк». По Гоббсу природний стан є, таким чином, станом загальної війни — війни всіх проти всіх. Природний стан є найжа- люгіднішим для людства, говорить Гоббс, життя людини в природ- ному стані одиноке, бідне, грубе, короткочасове. На думку Гоббса, суспільний договір приводить до утворення суспільства і держави одночасно. Суспільний договір становить
собою об’єднання кожного з кожним, завдяки якого маса, натовп перетворюються в організоване суспільство і утворює єдине ціле. Відбувається перетворення розсіяного людського агрегату в ціліс- ний організм. Тим самим народжується нове — держава, «воля якої в силу угоди багатьох людей вважається за волю їх всіх, з тим, щоб держава могла розпоряджатись силами і здібностями окремих членів в інтересах загального миру та захисту». Вслід за цим укладається договір з князем, королем або народними зборами, яким суспільство доручає державну владу. Захищаючи абсолютизм, Гоббс стверджує, що люди встановлю- ють державну владу на умовах повного і безумовного підкорення. Тому вони повинні відмовитись від всіх своїх «природних» прав і в усьому повністю підкорятися державній владі, інакше вони змушені будуть знов повернутись в той природний стан, в якому перебували раніше. Необмежена абсолютна державна влада, або стан анархії, на думку Гоббса, характеризує життя людей до виникнення держави, нічого третього немає. Державна влада єдина, абсолютна і нічим не обмежена. Вона діє безконтрольно і безвідповідально, стоїть над законами громадськими, котрі від неї тільки і можуть одержати свою силу. Влада подібна душі в людському тілі. Гоббс говорить про організацію різної державної влади. Верховна влада може нале- жати одній особі (монархія), може належати небагатьом кращим (аристократія), може бути організована і демократично. В Англії ХVІІ ст. погляди Гоббса не знайшли підтримки. Однією з найвпливових партій революційного табору були індепенденти, виразники інтересів головним чином середньої бур- жуазії та її союзників — нового дворянства. Із письменників — ін- депедентів особливо був помітним поет Джон Мільтон (1608–1679), автор поеми «Втрачений і повернутий рай» та цілого ряду політич- них памфлетів, присвячених гострим питанням політичного життя. Мільтон виступає як прихильник природно-правової теорії, спрямова- ної на виправдовування революції. Всі люди, говорить автор в памфлеті
«Про державу королів і сановників» народжуються вільними. Всі вони створені для того, щоб володарювати, а не підкорятись. Однак внаслідок гріхопадіння між людьми завелись розбрати, почались взаємні насилля, і тоді люди вирішили спільними силами охороняти мир і спільно захищатись від нападів. Так виникли міста і держава. Влада довірила одній або кільком особам функції покарання порушників миру і здійснення правосуддя. В результаті виникла влада королів і сановників в державі. Люди встановили королівську владу тільки тому, що їм потрібно було спільними силами захища- тись проти порушників миру. Народ — джерело всякої влади. Тому титули короля винайдені гординею. У короля немає спадкоємного права на престол, інакше піддані перетворилися б у рабів короля, як мовби вони були створені для короля, а не король — для них. Король зобов’язаний звітувати перед народом, котрий його поста- вив. Народ може в будя-який час, коли захоче, скинути правителів з трону. Виправдовуючи суд над Карлом І і його страту, Мільтон на- стоює на праві народу призначати правителя, скидати короля. Він заявляє, що це — основне право народу, без котрого він підпадає під владу тирана. Мільтон виступає як один із ранніх прихильників принципу на- родного суверенітету, «зосередження влади в руках кращих і муд- рих», захисник свободи думки і релігійної свободи. Інтереси дрібної буржуазії, селян і міських низів виражала партія левеллерів, утворе- на в 1647 році із лівого крила індепендентів. Левеллери стояли за республіку і рішуче відкидали монархію. Вони вимагали ліквідації палати лордів, а нижчу палату організувати на демократичних заса- дах, встановити рівність виборчих округів і щорічні вибори в парла- мент, захищали за підзвітності парламенту всіх посадових осіб, по- діл властей і т. п. Найвідомішим представником левеллерів був письменник Джон Лільборн (1613–1657). За виступ проти панівної церкви ще в молоді роки був арештований і знаходився три роки в тюрмі. Коли
розгорнулась громадянська війна, він взяв участь у боротьбі на боці парламентських військ, а потім в армії Кромвеля. За критику знову попав до в’язниці. Далі розійшовшись з Кромвелем, виступив проти нього, зазнавши нових репресій. В своїх творах Лільборн виступав не тільки проти королівської влади, але й критикував і Кромвеля за його непослідовність, відкрито вказував на безпеку військової дик- татури і вимагав знищення створеної Кромвелем державної ради. Лільборн вважав, що в основі державної влади Англії лежить договір вільного народу. Тому повинна бути підзвітність всіх поса- дових осіб. Верхня палата, вважав він, є гальмом в розвитку англій- ського суспільства, «чим були завжди ці лорди, як не гальмом щодо палати общин, скільком реформам вони противились, скільки дур- них постанов привели до виконання». Що стосується нижчої палати, то вона повинна обиратись на основі загального виборчого права. Виборчий вік Лільборн пропонував встановити в 21 рік. В цілому левеллери рівність розуміли в межах буржуазно-де- мократичного світогляду. Виразниками ідеології трудящих мас в англійській революції ХVІІ ст. були так звані справжні левеллери (діггери) (копателі), котрі вимагали скасування приватної власнос- ті. Із їх середовища вийшов Джерард Уінстенлі (1609 — після 1660). В 1649 році він опублікував памфлет «Новий закон справедливості», в якому вказує: «хай кожний насолоджується плодами рук своїх і їсть свій власний хліб, добутий в поті лиця». Приватна власність довела людей до пограбування, вбивств та інших злочинів. В памфлеті «Закон свободи» Уінстенлі пропонує скасувати приватну власність, торгівлю, грошову систему. Повинна бути зни- щена майнова нерівність, котра має своїм джерелом присвоєння продуктів чужої праці. В новому суспільстві всі зобов’язані працю- вати, всі будуть одержувати із суспільних складів порівну всі необ- хідні для них предмети споживання. Діггери вимагали скасування всякої влади і панування одних людей над іншими. Переворот 1688 року і утворення блоку буржуазії з дворянством знайшов свого
ідеолога і захисника в особі Джона Локка (1632–1704). Народився він у Рінгтоні, в Сомерсетширі. Батько його був юристом і виховав свого сина в дусі суворого пуританства. Будучи виразником буржуа- зії і особисто зв’язаним з Вільгельмом Оранським, Локк виступає в ролі прихильника тих суспільних і політичних порядків, що зміцні- ли в Англії. Його «Два трактати про уряд» вийшли в 1689 році, коли «Білль про права» оформив конституційну монархію в Англії. У своїх політичних поглядах на державу і суспільство Локк був ідеологом буржуазії. Так, в праці «Про державу» зазначається, що політична влада, тобто влада правителя над підлеглими, відрізняєть- ся від влади батька над дітьми, господаря над слугами, чоловіка над жінкою і господаря над рабом. Політична влада має право видавати закони і карати смертю для регулювання і збереження власності. Політична влада має право спрямувати сили суспільства на виконан- ня законів і на захист іноземців, і все це — тільки для суспільного блага. Природний стан людей як стан повної рівності, підпорядкова- ний природному закону. Локк радив усякому, хто хоче бути рівним і незалежним, не турбувати ближнього ні в його житті, ні в здоров’ї, ні в свободі, ні у власності. Природний стан, на думку Локка, є ста- ном миру, взаємної допомоги і захисту. Стан війни — це ворожнеча, хитрість, взаємне знищення, один із найзначніших чинників утво- рення держави: як тільки утворюється загальна влада, війна припи- няється, оскільки ті, що сперечаються, звертаються до влади. Свобода людини у суспільстві — це залежність від законодав- чої влади, встановленої спільною угодою всіх. Ця залежність необ- хідна для життя людини. Міра власності людини — її праця і умови життя. З появою грошей деякі общини почали зосерджувати влас- ність у приватних руках. Мета суспільства — знищити природний стан, щоб ніхто не був суддею у своїй справі, а необмежений монарх завжди перебував у природному стані щодо підлеглих. Головна мета суспільства, на думку Локка, це збереження власності. Для цього необхідні:
1) точно визначений закон; 2) безпристрасний суддя; 3) сила, щоб забезпечити виконання рішень. Державна влада має здійснюватись за встановленим, позитив- ним, усім відомим законом, а не за сепаратним екстремальним дек- ретом. Головною метою державної влади є мир, безпека і суспільне благо, а інших цілей у влади не повинно бути. В існуючій державі — вища влада завжди законодавча, вико- навча і федеративна влада їй підпорядковані. Право скликати парла- мент в Англії і встановлювати час, місце і тривалість його роботи є прерогативою короля. Політична влада, вважає Локк, та, що відпові- дає інтересам людей, переходячи з природного стану в державний. Узурпатор не має ніякого права на владу, якщо народ сам не визнає її за його спадкоємцями. Де закінчується закон, починається тира- нія. На випадок суперечності між правителем і народом — хто суд- дя? «Суддя — народ, оскільки, хто судить про повноваження, як не той, хто дав їх?» Соціально-політичні погляди Локка справили знач- ний вплив на західно-європейських матеріалістів і соціалістів-уто- пістів ХVІІІ ст.
|
|
