Розділ vІІ полІтичнІ вчення епохи вІдродження І реформацІЇ

1. Сутність ідеології Відродження і Реформації

Відродження і Реформація — видатні події західноєвропейсько- го середньовіччя. Коли говорять про Відродження, мають на увазі період кризи римсько-католицької релігії і формування антисхолас- тичного типу мислення, гуманістичної культури, мистецтва і світо- гляду. Реформація ж становила собою покриту в релігійну форму та буржуазний по соціальній природі рух проти феодального ладу, кот- рий виступав проти католицизму, проти домагань римської курії.

Могутній поштовх розкладу феодалізму в ХVІ ст. в країнах Західної Європи почався з первісного нагромадження капіталу. Цьо- му сприяли великі географічні відкриття. В 1492 році була відкрита Америка,  в  1497 році  Васко-де-Гама  знайшов  морський  шлях  до Індії,  в  1519 році  Магеллан здійснив світову  подорож. Відкриття золотих і срібних кіпалень в Америці, пограбування Ост-Індії та Аф- рики — все це сприяло розвитку в країнах Західної Європи промис- лового виробництва, кораблебудування, мореплавання, військової справи, наукових досліджень тощо.

У представників буржуазної ідеології, що народжувалася, з’яв- ляється прагнення до наукових досліджень. На перший план висува- ються світські інтереси, земні радощі, людські потреби. Ідейний рух

Відродження охопив і політику. Буржуазія не могла миритися з втручанням феодальної церкви в політичне життя, зі спробами духов- них феодалів, очолюваних римським папою, підкорити собі світську владу. Життя вимагало подолання феодальної роздробленості, що гальмувало встановлення широких економічних зв’язків в маштабах всієї країни. Все це обумовило народження нових політичних вчень, що сприяли утвердженню буржуазного способу життя. Висуваються і  відстоюються вимоги чисто світської, незалежної від церкви дер- жави, єдиної і централізованої державної влади.

2. Політичні погляди Нікколо Макіавеллі

Нікколо Макіавеллі — один із ранніх ідеологів буржуазії (1469–1527), народився у Флоренції і походив з бідної дворянської сім’ї. Протягом чотирнадцяти років служив у канцелярії уряду сек- ретарем «Ради десяти», відповідаючи за військові та іноземні спра- ви. У 1512 році республіка у Флоренції впала. Макіавеллі втратив свою посаду і був засланий до свого маєтку, потім заарештований за участь у змові проти тирана Медичі. Він жив біля містечка Сен-Ка- шано, де написав свої головні політичні праці: «Міркування з приво- ду першої декади Тіта Лівія», «Монарх», «Історія Флоренції» та ін. Макіавеллі одним із перших кладе початок політичній науці, зас- нованій не на догмах релігій, а на спостереженнях фактів, на спро- бах пізнання історії і людської психології, — науки вільної від бого- слов’я.

Макіавеллі  повністю  ігнорує  не  тільки  догмати  церковного

вчення, але й мораль. Його політика — дослідна наука. Він намага- ється спиратись на історію і факти сучасного життя. На його думку, одні і ті ж страсті і прагнення управляють діями людей в усі часи і у всіх народів. Їх необхідно вивчити і розумно використати в дер- жавних інтересах. Владолюбство і користолюбство характерні для

представників дворянства і міського патріціата, Макіавеллі оголошує людською природою. Він стверджує, що люди по природі злі, не по- стійні, невдячні, боягузи, неправдиві, лицемірні, заздрісні, переповнені ненавистю до інших. При необмеженості здібностей вони володіють непомірними бажаннями. Люди, говорить він, завжди незадоволені су- часним і хвалять старі часи; вони наслідують, причому пороки пере- ймають легше ніж гідність. Людина — «сама жалюгідна і нещасна тва- рина, цілком грунтовно вітаюча свою появу на світ гучним плачем». Макіавеллі радить політику рахуватись з цими властивостями людей, які він розглядає як прояв їх незмінної природи». Мудрий політик, вра- ховуючи ці властивості людської істоти та ігноруючи принципи мора- лі, по словам Макіавеллі, легко зможе вирішувати свої завдання.

Будучи прихильником централізованої національної держави,

він повністю схвалює політичне об’єднання Франції, бажає бачити Італію політично об’єднаною, вільною від підкорення чужоземцям, подолання чварів між окремими частинами країни, прагне закінчен- ня згубного розбрату феодалів між собою і розладу світської і ду- ховної влад. Захищаючи інтереси буржуазії, Макіавеллі висловлю- ється за чисто світську державу, вільну від впливу феодальної като- лицької церкви, за національну державу, незалежну від релігійної організації, претендуючої на світове панування. Теократична ідея ж суперечила політичній програмі буржуазії і викликала суворе засу- дження Макіавеллі.

Розрізняючи дві основні форми держави — монархію (князівство) і республіку, Макіавеллі в праці «Міркування з приводу першої де- кади Тіталівія» віддає перевагу республіці, в якій до участі в здійс- ненні влади одночасно покликані представники народу, знаті і вибор- ний глава держави, де поєднуються принципи правління: демократи- чний, аристократичний і монархічний. Республіка — міцніша форма державного ладу, краще пристосовується до різних обставин часу, більше всього сприяє поліпшенню народного добробуту. Макіавеллі відстоює і вихваляє також політичну свободу в особі міського само- управління.

Незважаючи на те, що Макіавеллі виступає як переконаний прихильник республіки, він у «Князі» вбачає монарха з тим, щоб створити  єдину  централізовану державу,  так  необхідну  буржуазії для подолання роздробленості і утримання народних мас в покорі. Саме влада сильного князя для Макіавеллі є надійним засобом до- сягнення політичної єдності. Проте не скрізь, говорить він, респуб- ліка можлива, в деяких випадках перевагу надає монархії.

На його думку князю слід бути безжалісним і віроломним в діях. Князь має бути відважнішим лева і хитрішим лисиці, бо «треба бути лисицею, щоб роздивитись пастку, і левом, щоб розправитись з вовками». Він посилається на приклад Чезаре Борджіа, герцога Валентинського, котрий, придбавши князівство завдяки покрови- тельству свого батька — папи Олександра VІ, став швидко зміцню- вати свою могутність, не зупиняючись ні перед якими засобами і широко застосовуючи віроломство, насилля, убивство.

Макіавеллі рекомендує князю турбуватись про силу: «Добрі друзі завжди будуть, якщо будуть добрі війська». «Хороші закони не можуть обійтись без хорошого війська». Макіавеллі радить князю безпощадно  розправлятись  з  тими,  хто  є  ворогом  нового  ладу. Заклик до ігнорування правил моралі становить основу тієї політи- ки, за котрою утвердилася назва макіавеллізму. Це була політика безчесна, нерозбірлива в засобах, безпринципна, що прагнула до до- сягнення поставлених цілей будь-якою ціною. Таким чином він від- бивав сучасну йому практику і передбачив наперед деякі особливос- ті політичного життя пізнішого часу.

3. Політичні ідеї діячів Реформації та

«тираноборців»

Розвиток міського ремесла, торгівлі і ріст буржуазії викликали в

ХVІ ст. широкий антифеодальний рух, спрямований проти феодальної

церкви, — за створення нової, буржуазної релігії. Цей рух відбувся в Німеччині, Англії, Голландії та інших країнах Західної Європи і одер- жав назву Реформації. Всі ворожі феодалізму політичні вчення ви- ступали одночасно як богословські єресі. Грандіозною єрессю стала і Реформація. Так, в Німеччині утворилося два великих опозиційних табори: лютеранський — бюргерсько-реформаторський і селянсько- плебейський. Опозиція першого була спрямована головним чином проти духовенства, на багатства і політичне становище котрих вона і нападала. Бюргерська єресь вимагала відновлення простого ладу ранньо-християнської церкви, усунення управління римської курії, чернецтва, особливо прошарку священиків. Селянська і плебейська єресь поділала всі вимоги бюргерської єресі щодо ставлення до свя- шеників, папства, відновлення ранньо-християнського ладу, але в той же час вимагала відновлення рівності, що існувала у відносинах між членами ранньої християнської общини і визнання цієї рівності в якості норми і для громадянського миру.

Мартін Лютер (1483–1546), один із зачинателів реформаційного руху в Німеччині, заявляв, що вимога добрих справ і не виконання закону придумано духовенством, щоб тримати людей у покорі. Звід- си протестантство приходить до заперечення не тільки авторитету церкви, але й необхідності церковної ієрархії. Лютер розвиває вчен- ня про загальне священство. Він заявляє, що кожний віруючий може бути священиком. Проте критикуючи католицьке вчення, Лютер сам не пориває з релігією і богослов’ям. Намагаючись підірвати дома- гання католицької церкви на всебічну опіку, Реформація починає з захисту свободи думки і свободи совісті. «Справа віри вільна, — і тут ніхто не може примушувати».

Однак протестантизм, ставши пануючою релігією, широко ко- ристується сприянням держави у боротьбі зі своїми противниками. У 1529 році в Цюріхському озері було втоплено главу цюріхських анабаптистів Фелікса Манца, а у 1553 році за підтримки Кальвіна спалили  Михаїла  Сервета,  —  і  сподвижник  Лютера  Меланхтон

висловив Кальвіну своє повне схвалення. Що стосується взаємовід- носин церкви і держави, то Лютер вчить, що держава повинна по- вністю сприяти церкві, християни ж повинні беззастережно пова- жати існуючу владу. Терпіння і смиріння — ось все, що залишаєть- ся на випадок зловживання властей. «Страждання і муки, муки і страждання — таке єдине право християнина», — відповідав Лю- тер повсталим.

Він не був послідовним в питаннях про відносини церкви і дер- жави. Відстоюючи необхідність поділу церкви і держави, Лютер приходив, однак, до висновків, котрі означали підкорення церкви державі. Лютеру необхідна була підтримка князів. Тому він не жаліє слів для звеличення держави. Держава, по Лютеру, є творіння розу- му, і діяльність християнського духовенства не може розходитись з інтересами християнської церкви. Переносячи релігію цілком в га- лузь віри і настрою, Лютер пропагує відмову церкви від домагань на надання їй світської влади. В своїй діяльності, спрямованій на зміц- нення нової релігії князів, Лютер кінчив схваленням всього фео- дального ладу і порядків, що існували в його час в Німеччині.

Вождем революційного реформаційного руху в Німеччині був Томас Мюнцер (бл. 1493–1525). Вже в п’ятнадцятирічному віці він заснував таємний союз, спрямований проти Магдебургського архі- єпископа і католицької церкви. В молоді роки він одержав вчений ступінь доктора і місце капелана в монастирі в Галлі. В ці роки Мюнцер виявив скептичне ставлення до догматів та обрядів церкви і захопився середньовічними вченнями про прийдешній наступ «тися- чолітнього царства» на землі.

У 1521 році Мюнцер як провідник прибув у Цвіккау, де широко пропагувалося вчення так званих анабаптистів, або перехрещенців, які вважали, що людина повинна піддаватись хрещенню не в дитин- стві, а в зрілому віці. Анабаптисти протестували проти майнової нерівності і пропагували ідеї примітивного зрівняльного комунізму, закликали до створення общин, в яких не було б багатих і бідних

і всі були однаково бідними. Мюнцер підтримував рух анабаптистів, хоч іноді не поділяв повністю їхніх ідей. Вже в цей час він зв’язував боротьбу церкви з загальною революційною боротьбою проти існую- чої влади. Спасаючись від переслідувань, Мюнцер залишив Цвіккау і центром його діяльності спочатку стала Чехія, в потім Тюрінгія. Тут він організував пропаганду в селах, закликав до збройного виступу проти духовенства. Він рішуче відмежовується від бюргерської реформації і сміливо переходить від критики церковного вчення до політичної агітації, розвиваючи програму, близьку до комунізму як відображення вимог плебейських мас.

Мюнцер виступив у Альтштадті з проповіддю, в якій посилаю- чись на Євангеліє, «настоював на тому, що безбожні правителі, особ- ливо священики і ченці, котрі трактують Євангеліє як єресь, повинні бути перебиті». Відбувся розрив Мюнцера з Лютером, котрий оголо- сив Мюнцера «знаряддям сатани» і став відкрито закликати до роз- прави з вождями революційної опозиції. Мюнцер став вождем ши- рокого народного руху, ведучи пропаганду і організаційну діяль- ність в різних частинах Німеччини. В кінці лютого чи на початку березня 1525 року Мюнцер виступив у Тюрінгії і у вільному місті Мюльгаузені, де було повалено стару патріціанську раду, і влада пе- рейшла в руки нової «вічної» ради, на чолі якої сам став. Він нама- гався створити в Тюрінгсько-Саксонському районі єдиний центр Селянської війни, але 15 травня 1525 року його загін було розгром- лено, а Мюнцера, що попав у полон, стратили. Він формулює смі- ливу, радикальну програму, відмовляється визнавати віру в потой- бічний світ, в диявола, в магічне значення причащення і засуджен- ня грішників. Христос, на його думку, був людиною, а не богом, був просто пророком і вчителем. Він розглядав людину як частину божественного всесвіту і пропагував можливо більш повне єднан- ня її з божественним цілим, він вимагав для цього придушення всіх особистих нахилів людини і підкорення окремої людини інтересам суспільства.

Політична програма Мюнцера була близька до комунізму, тоб- то суспільний лад, в якому не було ні класових відмінностей, ні при- ватної власності, ні незалежної від членів суспільства і чужої їм дер- жавної влади. Для здійснення програми Мюнцер вважав необхідним створити союз, до якого слід запропонувати приєднатися князям і господарям. Якщо ж вони не побажають, Мюнцер закликав напасти на них зі зброєю в руках і перебити їх всіх. Таким чином, Мюнцер відкрито закликав до революційного штурму позицій панівного кла- су. В цілому Реформація в Англії, Німеччині та інших країнах су- проводжувалася конфіскацією церковних земель, посиленням влади королів і князів і появою нової протестантської церкви. Все це сприя- ло зміцненню буржуазного вчення про державу, зміцненню держав- ної влади і формуванню нових вчень про права людини.

У ХV ст. у Франції стала створюватись нова релігія — кальві- нізм, ворожа феодальній католицькій церкві. Уряд, надаючи підтрим- ку церкві, починає переслідувати протестантів. До опозиційної організації кальвіністів приєднуються великі феодали, незадоволені об’єднанням країни на початку ХVІ ст. До неї приєднується і части- на дрібних землевласників. Починаючи з Генріха ІІ, тобто з 40-х ро- ків ХVІ ст., дворяни, особливо на півдні Франції, переходять до кальвінізму і починають боротьбу з королем і з феодальною церк- вою, що служила королівському абсолютизму. Політична ідеологія кальвіністів («гугенотів»), виправдовуючи відкритий виступ проти корони, розвивала вчення про право як опір «тиранам». Виникає лі- тература так званих «монархомахів», або «тираноборців».

Жан Кальвін (1509–1564) з 1541 р. став фактичним диктатором Женеви, перетворив її в центр Реформації. Він припускав можли- вість опору королю з боку магістратів, поставлених для захисту на- роду та його свободи. У його послідовників думка про опір королю перетворюється в цілу теорію «тираноборців». Це вчення становило собою ідеологію «третього стану» ХVІ ст. До числа відомих пред- ставників монархомахів належать французький письменник, юрист

Франциск Готман, а також Теодор База, Юній Брут, Йоганн Альту- зій. Так, Готман у творі «Франко-Галлія» доводить, що королівська влада була у Франції обмежена давно, народ завжди вибирав і ски- дав своїх королів. Звідси він робить висновок: верховенство нале- жить у Франції народу, для необмеженості королівської влади немає історичних підстав. Тому він висловлюється на користь збереження Генеральних штатів, котрі з кінця ХV ст. в умовах абсолютизму, що складався, скликались рідко. Говорячи про народ, Готман має на увазі не справжній народ, а лише ті обмежені кола суспільства, які були представлені в Генеральних штатах.

Не задовольняючись історичними доводами, Готман відсто- ює станову монархію як втілення «змішаної» форми правління, в якій мовби поєднуються три початки: монархічний, аристократич- ний, демократичний і намагається обґрунтувати переваги цієї форми,  дотримуючись  в  цьому  поглядів  Аристотеля,  Полібія, Фоми Аквінського. Вороже ставлячись до королівського абсолю- тизму, Готман виступає рішучим противником такої державної форми, при котрій все залежить від свавілля однієї особи і де, як він виражається, народ не має права проводити збори і через них брати участь в управлінні.

Вслід за книгою Готмана з’явився трактат вірного учня Каль- віна Теодора База під назвою «Про право магістратів щодо підлег- лих». Баз приєднується до положень Готмана, що всі влади оби- раються Генеральними штатами і можуть бути ними зняті, і, ото- тожнюючи вузькі кола суспільства, представлені в Генеральних штатах, з народом, робить висновок про верховенство народу і про право його на збройний опір. Штати чи інші органи, покликані загнуздати суверенів, можуть і повинні чинити опір правителям усіма доступними їм засобами, коли правителі стають тиранами, тобто порушують божественне і природне право. До того ж кола творів відноситься твір «Захист проти тиранів 1573 року» під псев- донімом Юнія Брута. Автор виходить із протиставлення монарха

тирану, з’ясовує, які характерні риси тирана і якого ставлення до себе він заслуговує.

Юній Брут заявляє, що народ повинен утримувати князів-бого- відступників від порушень закону божого і не тільки не зобов’яза- ний підкорятися князю, що порушує закон божий, пригнічуючий або гублячий державу, але вправі чинити йому опір. На захист цьо- го положення він  висуває ідею народного суверенітету і  вчення про договірне походження влади королів. При цьому Брут має на увазі не захист інтересів народних мас, а лише обґрунтування прав станового представництва. До народних мас Брут виражає недові- ру і навіть ненависть, вважає, що право на повстання належить не самому народу, а його організованому представництву, покликано- му надзирати за королем. Але не тільки збори в цілому, але й мен- шість і навіть окремі члени можуть подати сигнал до повстання. Цього не можуть робити приватні особи, за якими автор визнає у вигляді виключення тільки право на повстання проти узурпаторів. Висуваючи положення про виборність і зміну королівської влади, автор разом з тим робить із принципу народного суверенітету висновки відносно меж королівської влади, заявляючи, що вона встановлена в інтересах самого народу, що влада королів є їх обов’язком і покликанням. Вони повинні охороняти і захищати життя, свободу і майно громадян.

Особливе місце серед «тираноборців» посідає Йоган Альтузій (1557–1638), німець за походженням, жив у Фрисландії, в місті Емдені, посідав посаду виборного синдика. До цього викладав право у вищих школах, опублікував ряд творів на юридичні та богословські теми. Так, у «Політиці» представлено цілий курс державної науки. Він висунув майже за сто років до Локка і понад 150 років до Руссо буржуазні принципи науки про державу — принципи народного су- веренітету, суспільного договору і т. п. Ідеї договорного походжен- ня державного і народного верховенства є в деяких вченнях Суареза, Беллармії, Моліни та ін.

4. Політичне вчення Жана Бодена

Жан Боден (1530–1596) народився в Анжері (Франція). Юридич- ну освіту одержав у Тулузі. Після закінчення навчання йому присво- їли вчений ступінь і він став викладачем в університеті. У 1561 р. переїхав до Парижа, де займався адвокатською практикою. Посідав посаду прокурора, був депутатом провінціальних, а пізніше Генераль- них штатів від третього стану. В умовах жорстокої боротьби католи- ків і гугенотів Боден ледве не поплатився життям за близькість до герцога Алансонського. У 1566 році видана його велика дослідниць- ка праця «Метод для полегшення пізнання історії», в якій Боден під- креслює, що знання історії є конче важливим для розуміння права і політики. У 1576 р. опублікував «Шість книжок про республіку», де розкрив характер епохи, в якій він жив. Смілива критика християнс- тва та індиферентизм з питань релігії поєдналися у нього з вірою у чаклунів та відьм, з фантастичними уявленнями про вплив небесних світил на долю і характер народів, з містикою чисел, з вірою в аст- рологію та магію.

Боден одним з перших письменників нового світського напряму поставив завдання з’ясувати деякі закономірності в суспільних яви- щах. Він розвиває вчення про вплив клімату на характер народів і на їх заняття, слідуючи в цьому Аристотелю. Клімат Півночі, вчить Боден, сприяє зміцненню хоробрості і сприяє утворенню військових дружин; клімат Півдня розвиває тонкість розуму і сприяє розквіту науки; помірний клімат обумовлює поєднання крайностей — тут ви- суваються політики і оратори і т. п. На його думку, закони, звичаї, продукти харчування можуть вносити істотні зміни в стан речей і помягшувати вплив клімату.

Він розвиває вчення про прогрес людського суспільства. Порів- нюючи сучасне йому людство з давніми народами, він відзначає ве- ликий технічний прогрес, що знайшов вияв у винаході в ХV–ХVІ ст. компасу, відкритті Америки, успіхах в географії, астрономії, меди-

цині, військовій справі і приходить до висновку про безумовну пере- вагу нових народів перед стародавніми. З особливою силою Боден підкреслює значення влади в суспільстві. Вважаючи сім’ю основою держави і стверджуючи, що від міцності сімейного побуту залежить добробут політичної організації, Боден виступає в ролі рішучого прихильника буржуазної сім’ї з міцною владою батька і матері. Влада в сім’ї повинна бути єдиною і тому дружина повинна бути підвласна чоловіку, а діти — батькові.

Звертаючись до питання про походження держави, Боден вчить, що держава виникає різними способами. Іноді вона походить від сім’ї, що розмножилася, іноді — з об’єднаного натовпу, іноді — з колонії, відокремившись від іншої держави. В одних випадках дер- жава виникає в результаті насилля сильніших, в інших — в резуль- таті добровільної згоди на підкорення і відмови від своєї свободи. Таким чином, він висловлює різні уявлення про походження держа- ви.  Слідуючи  Аристотелю,  Боден  уявляє  державу  як  сукупність сімей. Однак він підкреслює, що держава істотно відрізняється від сім’ї. Ця відзнака полягає у верховному, суверенному характері дер- жавної влади. Влада глави сім’ї істотно відрізняється від державної влади тим, що державі властива вища суверенна влада. Цією озна- кою держава відрізняється з одного боку від сім’ї, з другого — від інших об’єднань людей, котрі не утворюючи держави, тим самим перебувають у стані анархії.

Суверенна влада, як вважав Боден, є істотною і необхідною ознакою держави. Державна влада повинна бути верховною, ні від кого не залежною владою. Суверенітет один і неподільний, він не може ділитись між королем і народом. Суверенітет означає також постійний характер влади; його неможливо передати на час чи пере- дати на певних умовах. Боден вважає, що приватна власність недо- торкана і жоден монарх не може посягати на майно громадян. Інша справа — урядова влада. Уряд може бути «змішаним». Урядова вла- да може бути вручена одночасно і народним зборам і монарху.

Вчення Бодена про суверенітет з’явилося в час, коли у Франції формувалася централізована держава в результаті появи і розвитку капіталістичних відносин. Боден, порівнюючи різні форми держави, віддає перевагу монархії. Він негативно ставиться до демократії, за- являючи, що мовби народ нездатний прийти до правильного рішення і мати здорові судження, а демократія — найгірша форма держави, як правління, котре ближче всього підходить до анархії.

Аристократія уявляється Бодену своєрідною серединою між монархією і демократією. Її перевага в тому, що тут влада зна- ходиться в руках знатних і багатих. Проте аристократія пов’язана з постійними суперечками партій і боротьбою честолюбців; вона не може справитись із заколотами, якщо піднімає народ, усунутий від управління справами держави. Боден розглядає питання про причи- ни державних переворотів і вбачає їх в різній майновій нерівності. Вважає, що політик повинен передбачати і відвертати перевороти, вдаватись до поступок і проводити реформи зверху. В цілому полі- тичні погляди Бодена були спрямовані на зміцнення абсолютної мо- нархії, інтересів дворянства і буржуазії, яка формувалась.

5. Соціалістичні погляди

Томаса Мора і Томазо Кампанелли

Зародження і розвиток капіталістичних відносин в передових країнах Західної Європи викликали посилення тиску поміщиків на селянство, а в Англії в результаті розвитку вовняної промисловості відбувалась насильницька експропріація селян, котрі терпіли страш- ні біди. Не менш тяжким було і становище трудящих у містах. Тяжкі картини бідувань трудящих в ХVІ–ХVІІ ст. сприяли появі мислите- лів, які мріяли про можливість докорінних перетворень в суспільстві і побудови соціалістичного суспільства. З такими планами виступи- ли Томас Мор в Англії, Томазо Кампанелла в Італії.

Томас Мор (1478–1535) народився в Лондоні, одержав вищу освіту, титул сера, звання таємного радника, був канцлером герцогства Ленкостерського та  лордом-канцлером Англії при  королі Генріху VІІІ до 1532 року. Він сам відмовився від посади. Справа в тому, що в 1533 році парламент ухвалив рішення визнати короля главою анг- ліканської церкви. Мор відмовився принести присягу. Його арешту- вали, а 6 липня 1535 року стратили. Томас Мор був одним із найбла- городніших громадян Англії, людиною великого розуму. В 1516 ро- ці свої гуманістичні ідеї він виклав у творі «Золота книга, так само корисна, як і цікава, про найкращий лад держави і про новий острів Утопія». Твір має зовнішню форму діалога, в якому, крім автора, бере участь Петро Етідей, друг Мора, який керував виданням книги, і Рафаїл Гітлодей, португалець за походженням, супутник відомого мандрівника Амеріго Веспуччі, відстав від останнього і попав у не- відомі країни, в тому числі і на острів Утопія, де провів п’ять років.

У праці Мор яскраво відображає стан Англії початку ХVІ ст., викриває «нелюдську жадність» небагатьох, «ненаситну і жорстоку скупість», що перетворює все в пустелю. «Вівці, — говорить він, — звичайно такі лагідні, задоволені дуже небагатим, тепер, говорять, стали такими прожорливими і неприборканими, що поїдають навіть людей, розоряють і спустошують поля, дома і міста». При цьому Мор висловив сміливу для свого часу думку, що причиною усіх бід народу є приватна власність, а єдиним засобом забезпечення загаль- ного добробуту країни може служити її знищення. Мор в «Утопії» зображає ідеальний державний лад. Усі жителі острова займаються не тільки ремеслом, але й землеробством. Щорічно із кожної сім’ї кілька її членів переселяються на два роки в село. Потім вони навча- ються землеробству, беруть участь в сільськогосподарських ро- ботах, а із села повертається в місто щорічно половина кожної сіль- ськогосподарської сім’ї, а саме 20 з 40 її членів. В час збирання вро- жаю із міста додатково висилається в село необхідна кількість працівників.  Землеробство  таким  чином  стає  загальним  заняттям

усіх утопійців. Крім того, кожний громадянин вивчає будь-яке реме- сло для заняття під час перебування у місті. Сім’я виступає в якості виробничої одиниці. Жінки працюють нарівні з чоловіками. Від фі- зичної праці звільняються лише особи, які виконують громадські обов’язки протягом року своєї служби та вчені.

Мор переконаний, що принцип загальної обов’язкової праці, відсутність великої кількості зайвих людей дасть можливість при нетривалому робочому дні задовольнити потреби громадян. Він вва- жав, що в суспільстві неприємні роботи мають виконувати люди, які приймають їх на себе по релігійних мотивах, та раби. Рабами є засу- джені злочинці, люди, засуджені до смертної кари в сусідніх країнах та викуплені утопійцями, а також військовополонені, взяті в бою. Рабство є довічним, але не успадкованим. Все, що зроблено людьми, звозиться в особливі будинки і розкладається в сховищах по сортах. Звідси кожний батько сімейства безкоштовно одержує все необхідне для нього і сім’ї, в тому числі харчування. Для бажаючих є спільні їдальні.

Будинки та сади є державною власністю. Вони розподіляються між громадянами кожні 10 років по жеребу. В містах є великі пала- ци, де утопійці проводять свій відпочинок. Золото в утопійців не в пошані. В мирний час із нього виготовляють обручки, ланцюги, при- значені для громадян, які зганьбили себе будь-яким злочином. Доро- гоцінне каміння служить іграшками для дітей. Сім’я в утопійців велика, патріархальна. Главою сім’ї є найстарший її член. В сім’ї жінки слугують чоловікам, діти — батькам і взагалі молодші стар- шим. Мор зображає державу як змову багачів для утримання нажи- того нечесною працею та експлуатацію бідняків як в’ючну худобу. В Утопії державна влада організована демократично: всі влади виборні на один рік, за виключенням князя пожиттєво.

Мор засуджує війни, але за необхідності утопійці змушені воювати. Законів в «Утопії» мало. Вони заперечують допомогу адвокатів. Питання про злочини і  покарання вирішує сенат. Мор

висловлюється за призначення смертної кари рецидивістам. Неви- правних він пропонував заколювати, як неприборканих звірів, яких не можуть загнуздати ні в’язниці, ні ланцюги. Мислитель виступав за повну віротерпимість. В «Утопії» існує одночасно кілька культів, в тому числі культ сонця, місяця, окремих планет. Більша частина утопійців вірить в невідоме єдине божество — початок усіх речей. В «Утопії» немає ніяких обмежень, пов’язаних з належністю до тієї чи іншої релігії, але атеїзм не допускається. Всі громадяни зобов’я- зані вірити в бога, в безсмерття душі, в загробне покарання за поро- ки і нагороди за доброчесність.

В цілому ідеал Мора був утопічним, оскільки в соціально-еко- номічних умовах англійського суспільства ХVІ ст. не існувало ні- яких передумов для створення соціалістичного ладу. Мор залишився мислителем, не зв’язаним з масами.

Проте ідеї утопічного соціалізму знайшли свій розвиток через століття в особі Томазо Кампанелли (1568–1639). Народився він на півдні Італії, в Калабрії, що перебувала під владою Іспанії, 5 вересня

1568 року. Місто його народження — Стило у провінції Реджіо. Він рано вражав усіх розвитком не по роках: тринадцятирічним хлопцем експромтом виголошував промови у прозі або віршах на будь-яку задану тему. З високим даром красномовності у нього поєднувалася пристрасна любов до філософії. Він вже тоді заглиблювався у ви- вчення творів Фоми Аквінського, і це стало вирішальним для його майбутнього. Батько хотів, щоб син пішов по судовій частині і з ці- єю метою послав його до Неаполя вивчати юриспруденцію у свого дядька, професора права. Але молодий Томазо, який вже добре озна- йомився з філософією, вступив до духовного ордену домініканців у Козенці, де вивчав філософію і богослов’я.

Кампанелла, який вірив в астрологію, визначив, що зірки про- рокують близьку революцію в Неаполітанському королівстві і в Калабрії. Він переконав монахів свого монастиря скористатися слуш- ним випадком для звільнення від іспанського гніту і встановлення

теократичної республіки. Повстання мало відбутися 1599 року. Все було готове, але два зрадники віддали цей план владі. Це трапилося у 1600 році, в якому Джордано Бруно загинув на багатті інквізиції в Римі. Як видно з твору Кампанелли «Переможний атеїзм», він відбу- вав покарання у п’ятдесяти різних в’язницях і сім разів був віддан- ний  на  жорстоке  катування.  27 років  провів  у  в’язницях.  Лише

15 травня 1626 року Кампанелла звільнився з в’язниці. Помер він

21 травня 1639 року у 71-річному віці. Головний його твір — фан-

тастична  повість  «Місто  Сонця»,  написано  латинню.  У  1840  і

1844 роках вона була видана французькою мовою, у 1885 році — англійською. Це — смілива, продумана і красива утопія про «філо- софську республіку». Кампанелла був твердо переконаний, що як тільки люди ознайомляться з його ідеалом, вони відразу ж стануть його послідовниками.

Розповідь ведеться від імені мандрівника, який повідомляє, що знає про суспільний лад і політичну організацію «Міста Сон- ця» на острові Тапробана. Розташоване воно на острові, поділено- му на чотири королівства-суперники і зроблено його фортецею, збудованою на пагорбі, подібно до середньовічних міст та Єруса- лима. Його оточують сім валів з бійницями, де зосереджені гар- мати та інші засоби ведення війни. Всі громадяни беруть участь в обороні Міста Сонця. Суспільний лад характеризується обов’яз- ковістю праці для всіх громадян і відсутністю приватної власнос- ті. Всі суспільні посади, ремесла і роботи розподілені між усіма громадянами.

В «Місті Сонця» заняття надаються кожному відповідно до нахилів з дитинства. І оскільки професія кожного відповідає його природним потребам, всі чесно виконують покладені на них дору- чення. Однак заняття землеробством, скотарством, а також війсь- ковою справою обов’язкові для всіх. Найважчі роботи (наприклад, ковальську  справу,  будівництво)  вважали  найпочеснішими.  Все, що створювалося працею соляріїв, вважалося спільним надбанням.

Все необхідне для життя громадяни одержували від держави. У со- ляріїв немає ніякої власності і тому не вони служать речам, а речі служать їм, вважав Кампанелла. В ідеальній державі Кампанелли помічається здійснення деяких принципів демократії. Два рази на місяць скликаються збори всіх громадян, що досягли двадцятирічно- го віку. Велика рада накреслює кандидатів на вищі посади держави, контролює посадових осіб і має право їх зняття.

Державою управляють 3 виборних начальники під верховним наглядом Ге — свого роду батька; вони уособлюють три властивості чистого життя: могутність, мудрість і любов. Могутність керує військовими справами, мудрість разом з 13 вченими відповідає за науку й технічну освіту громадян. Любов піклується про збереження і  продовження роду. На думку соляріїв, діти належать суспільству. Вони не визнають за приватними особами права виховувати дітей, розпоряджатися ними, оселею і жінками як своєю власністю. Тому виховання здійснюється з урахуванням інтересів держави. Для про- довження роду вибирають найгарніших жінок. Красу солярії розумі- ють як фізичну силу і гармонійність частин тіла. Вони люблять не штучну, а природну красу; суворо карались би жінки, котрі забажа- ли б пудритись, фарбуватись або збільшувати свій зріст високими підборами.

Солярії ведуть спільне життя; вони сплять у великих спальнях і харчуються у великих їдальнях, чоловіки сидять з одного боку, жін- ки — з другого. Обслуговують їх молоді люди, які не досягли двадця- тирічного віку. Кількість страв змінюється відповідно до віку; до- рослі їдять двічі, літні — тричі, а діти — чотири рази на день. Через відсутність приватної власності солярії не мають потреби в грошах, торгівлі. Вони лише купують в інших народів товари, яких самі не виробляють.

Солярії дуже гостинні, ввічливі і люб’язні з іноземцями, котрі їх відвідують. Гостей вони утримують на державні кошти. Держава міста Сонця була відкрита для всіх. Кампанелла запрошував народи

світу спільно працювати, «щоб знову настав золотий вік на землі». Проте суспільний лад, висунутий Мором, як і Кампанеллою був уто- пічним в умовах Західної Європи ХVІІ ст., оскільки не існувало ні економічних, ні соціально-політичних передумов, здатних до побу- дови нових суспільних відносин.