1.4. класифікація сервісів  Інтернету та характеристика їх призначення

Сервіси,  що надаються  через мережу Інтернет,  можна розділити на дві основні категорії:

– відкладені — основною ознакою цієї групи є наявність  тимча- сової перерви між запитом і одержанням інформації;

– прямі — характерні  тим, що інформація згідно  з запитом  на- дається негайно. Якщо від одержувача  інформації  вимагається негайна  реакція  на неї, то такий  сервіс має інтерактивний ха- рактер.

Електронна пошта (e-mail) — найперший  і найпоширеніший сер- віс Інтернету.  Це сервіс відкладеного  читання  (off-line).  Користувач посилає  повідомлення й  адресат  одержує  його  на  свій  комп’ютер через  деякий  проміжок  часу. Електронний лист  складається із за-

головків,  що містять службову  інформацію  (про автора листа, одер- жувача, шляхи проходження через мережу та ін.), і тексту листа. Електронний лист можна доповнити  цифровим підписом і зашифру- вати. Швидкість пересилання складає, в середньому,  кілька хвилин. При цьому вартість електронної пошти мінімальна  і не залежить  від відстані. Основними перевагами  електронної пошти  є простота,  де- шевизна й універсальність.

Практично всі послуги  Інтернету,  що використовуються зазвичай як послуги прямого доступу (on-line), мають інтерфейс електронної по- шти, так що навіть якщо у користувача немає доступу до Інтернету в ре- жимі прямого доступу, він може отримувати велику частину інформації, що зберігається в Інтернеті, за допомогою дешевої електронної пошти.

Електронна пошта, як один з інтернет-інструментів, має ряд пере- ваг порівняно з традиційною  «паперовою» поштою:

1. Листи йдуть значно швидше.

2. Можливе автоматичне одержання повідомлення про вручення.

3. Листи не губляться  i доставляються цілодобово.

4. Адреса прив’язана  не до географічної  точки,  а до конкретної людини.

Інші переваги та недоліки електронної пошти зображено на рис. 1.5.

Рис. 1.5. Переваги та недоліки електронної пошти

В мережі Інтернет для роботи з електронною  поштою використо- вуються  прикладні протоколи  SMTP,  POP,  IMAP.  Протокол  SMTP (Simple  Mail Transfer  Protocol — простий  протокол  передачі пошти) підтримує передачу повідомлень між довільними вузлами мережі. Маючи  механізми  проміжного  збереження  пошти  i підвищення на- дійності  доставки,  протокол  SMTP  припускає використання різно- манітних транспортних служб i поштових серверів. Він може пра- цювати навіть у мережах, що не підтримують  протоколів  TCP/IP. Протокол  SMTP  дозволяє групувати  повідомлення на адресу одного одержувача i розмноження копій e-mail-повідомлення для передачі за різними адресами.

POP (Post Office  Protocol) дає  кінцевому  користувачу доступ до його електронних повідомлень.  POP-клієнти при  запиті  корис- тувача на одержання  пошти зажадають  ввести пароль, що підвищує конфiденцiйнiсть листування. Запити програм-клiєнтiв відстежу- ються доменом (daemon) — процесом, що знаходиться у «сплячому» стані деякий час в UNIX-системах. Так, pop3d — це домен, що дозво- ляє користувачу не тiльки одержати листа, але й вiдправити  свої по- відомлення  через e-mail.

Пiсля  того, як користувач  визначився iз своїм  адмiнiстратором щодо свого iдентифiкатора i пароля,  він одержує  власну  унікальну адресу i вiдповiдно  можливість  відправляти й одержувати поштовi повiдомлення через Інтернет.  Електронна адреса будь-якого  корис- тувача, детально описує, хто вiн (вона) i де вiн (вона) розмiщуються в мережi. Електронна пошта знаходить  адресата завдяки  унiкальностi його адреси, що розпізнається кожним комп’ютером у мережi.

Абсолютно кожен комп’ютер розумiє (i завдяки цьому iснує в мережi) загальну структуру адрес e-mail, що зветься DNS (domain name system — система доменних iмен). Саме DNS, «маючи деревоподiбну» схему, визначає  кожну  людину  на кожному  комп’ютерi в мережi,  у будь-якому його вузлi, у кожнiй органiзацiї, що залучена до Інтернету.

У загальному  виглядi Інтернет-адреси записуються як:

mailbox@domain

де  domain  — назва мережi або органiзацiї;

mailbox  — звичайно  iдентифiкатор користувача (userid) на данiй машинi.

Будь-яке  повiдомлення складається  з  конверта   повiдомлення i тiла повiдомлення. Конверт  мiстить iнформацiю,  необхiдну для доставки й обробки повiдомлення. Тiло повiдомлення мiстить iнформацiю,  яку  вiдправник передає  одержувачу.  Iншими  словами, конверт  являє  собою каркас,  на  який  накладаються данi  користу- вача. Конверт  i данi в повiдомленнi  тiсно взаємозв’язанi один з од- ним, усi поштовi системи для побудови конверта використовують iнформацiю  тiла повiдомлення. Структура конверта, як правило,  за- дається  локальним поштовим  програмним забезпеченням. Тому пе- ред тим як вiдправляти данi у певному конвертi, потрiбно перекона- тися, що одержувач цих даних зумiє витягти їх з конверта.

У  найпростiшому  випадку   конверт   повiдомлення  складаєть- ся тiльки з заголовка. Заголовок вiддiлений  вiд тiла повiдомлення порожнiм рядком. Заголовок складається з декiлькох рядкiв, що мiс- тять iнформацiю про повiдомлення.

SMTP-протокол пiдтримує  декiлька  механiзмiв  передавання по- шти: вiд хоста користувача — вiдправника до хосту користувача — одержувача, коли два хости сполученi мiж собою через той самий транспортний сервiс або через сервери SMTP (тобто хости — посеред- ники), якщо вiдправник i одержувач не можуть з’єднатися (рис. 1.6).

Рис. 1.6. Схема роботи SMTP-протоколу

Аргументи  команди  MAIL  мiстять  iм’я домену вiдправника по- шти, тобто SMTP-адресу поштової скриньки  — зворотну  адресу. Аргументи  команди  RCPT мiстять  адресу поштової  скриньки  одер- жувача повiдомлення. Цi параметри  не змiнюються  при передаванні повiдомлення i використовуються SMTP-серверами, наприклад,  для повернення  повiдомлень, якi не були доставленi.

Транзакцiя  SMTP   вiдправлення  пошти   складається  з  трьох крокiв. Початок  транзакцiї задається  командою MAIL, що ідентифі- кує вiдправника, потiм випливає серiя команд RCPT, що визначають поштовi скриньки одержувачiв, потiм дається команда DATA для передачi тексту повiдомлення. Завершує передачу даних командний рядок закриття транзакцiї.

Для невеликих органiзацiй  невигiдно тримати у себе систему для передавання повiдомлень  (message transport system).  Це пов’язано з тим, що в невеликих органiзацiях,  якi не спецiалiзуються на комп’ю- терних  технологiях,  як  правило,  робочi  станцiї  клiєнтiв  мережi  не мають досить ресурсiв (продуктивностi або дискового простору)  для забезпечення роботи повного SMTP-сервера. Крiм того, таким ко- ристувачам  електронної пошти може бути просто невигiдно тримати персональний комп’ютер, постiйно пiдключений до Інтернету.

Для вирiшення цiєї проблеми  був розроблений поштовий  прото- кол для роботи в офiсi — POP (Post Office Protocol). Його найбiльш поширений варiант — РОР3 (Протокол поштового вiддiлення версiї 3). Цей протокол  дозволяє робочим станцiям  динамiчно  одержувати до- ступ до своїх поштових скриньок, розташованих на серверi, який при- значений для обслуговування електронної пошти в данiй органiзацiї.

РОР3 —  це найпростiший протокол  для  роботи  користувача з вмiстом своєї поштової скриньки. Вiн дозволяє тiльки забрати пошту з поштової  скриньки  сервера  на робочу станцiю клiєнта  i видалити її з поштової скриньки  на серверi. Всю подальшу обробку поштове повiдомлення проходить на комп’ютерi клiєнта.

POP-сервер не вiдповiдає за вiдправлення пошти, вiн працює тiльки  як  унiверсальна поштова  скринька  для  групи  користувачiв. Коли користувачу необхiдно вiдправити  повiдомлення, вiн повинен встановити  з’єднання  з яким-небудь SMTP-сервером i вiдправити туди свої повiдомлення по SMTP.  Цей SMTP-сервер може бути тим же хостом, де працює РОРЗ-сервер, а може розташовуватися зовсiм в iншому мiсцi (в iншому доменi або взагалi де завгодно в Інтернеті).

Як правило, пiд час роботи з електронною поштою невеликi органiзацiї використовують для одержання  кореспонденцiї РОР3- сервер, встановлений на будь-якому комп’ютерi в офiсi, а вiдправляють пошту по SMTP  на один iз добре доступних загальновiдомих SMTP- серверiв мiста.

Протокол  доступу до електоронної пошти Інтернет  IMAP4 (Internet Message  Access Protocol, Version  4, Протокол  доступу  до електронної пошти  Інтернет,  версiя  4)  дозволяє клiєнтам  одержу- вати доступ i манiпулювати повiдомленнями електронної пошти  на серверi.

Протокол  IМАР4  вiдрiзняється вiд протоколу  РОРЗ тим, що ІМАР4 пiдтримує роботу iз системою каталогiв (або папок) повi- домлень.  IМАР4   дозволяє керувати   каталогами   (папками) вiдда- лених повiдомлень  так само, якби  вони розташовувалися у локаль- ному  комп’ютерi.  IМАР4   дозволяє клiєнту   створювати,  видаляти та перейменовувати поштовi  скриньки,  перевiряти наявнiсть  нових повiдомлень  i видаляти старi.  Завдяки тому  що IМАР4  пiдтримує механiзм унiкальної iдентифiкацiї кожного повiдомлення в поштовiй папцi клiєнта, вiн дозволяє читати з поштової скриньки  тiльки повiдомлення, що задовольняють визначенi  умови або їх частини, змiнювати  атрибути повiдомлень  i перемiщати окремi повiдомлення.

Структура папок значною мiрою залежить вiд типу поштової сис- теми, але в будь-якiй системi клiєнт має спецiальний каталог INBOX, до якого потрапляють повiдомлення, що надiйшли клiєнту.

Протокол  IМАР4  працює  поверх  транспортного протоколу,  що забезпечує  надiйний  i достовiрний канал передавання даних мiж клiєнтом  i сервером IМАР4.  Пiд час роботи з TCP  IМАР4  викорис- товує 143-й порт. Команди  i данi IМАР4  передаються  за транспорт- ним протоколом в тому виглядi, у якому їх вiдправляє сервер або користувач.  Принцип передавання даних  IМАР4  такий  же, як  i в iнших подiбних  протоколах.  Спочатку  клiєнт  i сервер обмiнюються вiтаннями.  Потiм  клiєнт  вiдправляє на сервер  команди  i данi. Сер- вер вiдповiдно  передає клiєнту  вiдповiдi на обробку команд i даних. Пiсля завершення обмiну канал закривається.

Телеконференції UseNet — другий за поширенням сервіс Інтер- нету, що належить  до відкладених сервісів. Якщо електронна  пош- та передає повідомлення за принципом  «від одного до одного», то мережеві новини передають повідомлення «від одного до багатьох». Кожний  вузол мережі, що одержав нове повідомлення, передає його усім  вузлам,  з  якими   він  обмінюється   новинами.   В  обговоренні теми  телеконференції може брати  участь  безліч  людей, незалежно від того, де вони знаходяться фізично.  Новини  розділені  ієрархічно

організованими тематичними групами, а назва кожної групи склада- ється з назв підрівнів. Існують глобальні ієрархії та ієрархії локальні для будь-якої організації, країни або мережі. Набір груп, що одержує локальний сервер UseNet,  визначається адміністратором цього сер- вера і наявністю  цих груп на інших серверах, з якими  обмінюється новинами цей сервер.

Управління телеконференціями здійснює автоматичний сервер новин (NNTP-server), який аналізує  вхідні повідомлення і, якщо не- обхідно, відповідає на них. Щоб вхідне повідомлення було правильно оброблене  сервером, воно повинно  містити в собі ключові слова, які сервер  буде інтерпретувати як команди.  За  допомогою  цих команд можна передплатити на матеріали  певної конференції, відмінити  пе- редплату, надіслати  повідомлення учасникам  дискусійної групи. Ко- мандні мови можуть деяким чином відрізнятися, однак одна команда є незмінною для усіх серверів: слово HELP на початку «тіла» листа — це команда, за якою сервер повинен послати користувачеві довідкову інформацію про правила участі у конференції.

Сучасне Інтернет-спiвтовариство вже давно користується систе- мою тиражування оголошень, реклами,  повiдомлень  та iншої iнфор- мацiї. Всю iнформацiю,  що тиражується таким чином, називають новинами   —  «news».  Новини   розподiляються на  групи  новин  —

«newsgroups». Групи новин органiзованi  вiдповiдно  до визначеного порядку, заснованого на розподiлi дискусiй з тем, наприклад: вiд- починок, спорт, новини, iнформацiя, релiгiя та iн. Усерединi кожної з цих груп може бути декiлька тисяч пiдгруп, що, у свою чергу, мають таку ж iєрархiчну  структуру.  Принцип цiєї органiзацiї  подiбний  до структури  розмiщення каталогiв  i пiдкаталогiв  на жорсткому  диску (табл. 1.2).

таблиця 1.2

Ієрархiї news-груп в UseNet та їх характеристика

Продовження табл. 1.2

Типологічно UseNet являє  собою спрямований граф. Кожний  ву- зол графа буде позначати  хост системи, а кожне ребро — шлях пере- давання  статей вiд одного хоста до iншого. UseNet  можна уявити  як множину  пiдмереж, по кожнiй  з яких передаються  статтi визначеної конференцiї. Бiльшiсть з’єднань влаштовано таким чином, що статтi UseNet  можуть передаватися в обидва боки, проте на практицi  пере- давання здiйснюється тiльки в одному напрямку.

Механiзм передачi статей. Припустимо, що яке-небудь  повiдом- лення  потрапляє до конференцiї на однiй машинi, наприклад,  воно надiйшло  вiд користувача.  Це повiдомлення приймається даним хостом до локальної  бази даних i передається всiм його сусiдам, що

«пiдписанi»  принаймнi на одну з конференцiй, до якої  вiдноситься дана  стаття.  Цей  процес  буде  продовжуватися до того  часу,  поки всi хости пiдмережi даної конференцiї не будуть мати у своєму розпорядженнi цю статтю.

Кожне ребро графа UseNet можна спiввiднести з iдентифiкатором конференцiї, тодi вiдношення «передплати» топологiчно  можна  зо- бразити так: хост А «пiдписаний» на конференцiю хоста В, якщо мiж А i В iснує ребро графа, що належить  пiдмережi даної конференцiї.

Важливою  частиною алгоритму  передавання новин системи UseNet  є запобiгання зациклюванням. Наприклад, якщо хост А вiд- правив  статтю  хосту  В, то хост  В може,  у свою чергу,  вiдправити цю ж статтю назад хосту А i т.д., оскiльки  передавання статей може вiдбуватися як в один, так i в iнший бiк.

Одним iз рiшень цiєї проблеми  є вiдстежування iсторiї прохо- дження  хостiв  даною  статтею.  Так,  кожний  хост  при  проходженнi через нього статтi фiксує  унiкальний номер повiдомлення (Message- ID). Якщо повiдомлення з тим же номером приходить на хост ще раз, воно вже не приймається. Інший спосiб запобiгання зациклюванням полягає  у фiксуваннi шляху  всерединi  самого повiдомлення. Тобто повiдомлення нiколи не буде вiдправлено на хост, зафiксований у ви- значеному полi заголовка статтi (Path).

Сервери новин. Програмне  забезпечення хоста, що надає корис- тувачам  можливiсть  працювати  зi статтями,  що зберiгались  у ньо- му, i керує доступом до новин i вiдновленням статей, називається сервером новин. Використовуючи протокол  NNTP, сервери новин обмiнюються мiж собою статтями новин. Механiзм NNTP дозволяє серверам новин вибирати,  якi статтi читати i передавати  на iншi сер- вери.

Алгоритм роботи iз системою серверiв новин полягає в наступно- му. Клiєнт, який iнiцiює вiдправлення, перевiряє,  чи iснує на серверi група новин  — конференцiя (Newsgroup), до якої  вiдноситься дана стаття, пiсля чого вона вiдправляється. Потiм клiєнт запитує  список нових статей, що надiйшли  на сервер, на пiдставi якого вiн може за- просити  новi статтi. На завершення клiєнт  повiдомляє серверу  про тi статтi, якi вiн уже має, для того, щоб сервер не вiдправляв цi статтi клiєнту як новi, якщо вони надiйдуть iншим разом.

Для   невеликої   кiлькостi   користувачiв  iдеальною   схемою  по- будови обмiну новинами  була б структура,  що складалася б з одно- го News-сервера  i користувачiв,  якi  б зверталися до нього для  вiд- правлення або одержання  нових статей. У системах iз великою кiлькiстю клiєнтiв, наприклад, масштабу унiверситету або великого пiдприємства,  необхiдно використовувати так званi промiжнi  серве- ри новин — intermediate news server.

Такий промiжний  сервер працює у кожному доменi мережi орга- нiзацiї  i вiдповiдає  за забезпечення посередницьких дiй мiж своїми клiєнтами   i  головним   News-сервером.   У  його  обов’язки,   напри- клад, входить  кешування нових  статей  для  передплатникiв на данi конференцiї всерединi  домену.  Для  роботи  з  UseNet  клiєнт  такої мережi спочатку  з’єднується  з «своїм»  промiжним  сервером  i читає розмiщенi у ньому статтi новин. Якщо сервер виявляється нероботоз-

датним або в нього немає необхiдних статей, програмне забезпечення може звернутися до бiльш високого рiвня iєрархiї сервера новин.

Користувачi дрiбних мереж, що складаються з декiлькох комп’ю- терiв, якi  не можуть  або не хочуть  встановлювати свiй промiжний сервер,  як  правило,  звертаються до сервера,  що обслуговує  бiльшу кiлькiсть  дискусiй або має бiльш доступний  канал з’єднання. Стаття новин, що потрапила на один iз серверiв, основний або промiжний, повинна бути розiслана всiм учасникам  даної дискусiї. Тиражування статей мiж собою — обов’язок серверiв UseNet.

Формат статей  i повiдомлень UseNet.  Пiсля  того як  користу- вач сформував  свою статтю, тобто приєднав  файли, вставив рисунки i т.iн., так само, як i у випадку  вiдправлення звичайного  поштового повiдомлення, стаття «загортається» у конверт системи UseNet, бага- то в чому схожий на конверт повiдомлень  SMTP.

Стандартний формат  повiдомлень  електронної пошти  визначає структуру  самого  повiдомлення, розташування i типи  його частин, формати кодувань тощо.

Формат  статтi  UseNet  використовує формат  повiдомлень  елек- тронної пошти як структуру, що органiзовує передану iнформацiю, доповнюючи   її  полями,   специфiчними  для  системи   передавання новин. Текст i конверт поштового повiдомлення утворюють єдину структуру, що використовується для побудови статтi UseNet.

При змiні або розширенні  поштових  стандартiв  не потрiбно змi- нювати формат статей UseNet, оскiльки вiн уже мiстить в собi струк- туру поштового  повiдомлення. Можна  говорити,  що формат  статей UseNet являє собою додаткову структуру, що дозволяє поштовим по- вiдомленням тиражуватися через систему UseNet i протокол NNTP.

Стандартне  UseNet-повiдомлення складається (так само, як i поштове  повiдомлення) iз кiлькох  рядкiв  заголовка,  вiддiлених  вiд тiла  повiдомлення порожнiм  рядком.  Кожний  рядок  складається з ключового слова, двокрапки «:», прогалини,  iнформацiї  i символiв завершення рядка  — <CRLF>. Частина  полiв  заголовка  може бути вiдсутня. Це поля: «Followup-To:», «Expires:», «Reply-To:», «Sender:»,

«References:»,  «Control:», «Distribution:», «Keywords:»,  «Summary:»,

«Approved:», «Lines:», «Xref:», «Organization:».

Моделi  передавання статей. Як уже було зазначено  вище, систе- ма UseNet для формування i тиражування своїх статей використовує

поштовi повiдомлення. Тому для забезпечення функцiонування сис- теми UseNet  рекомендується, щоб хости, що беруть участь в обмiнi повiдомленнями, використовували сумiснi поштовi системи. У проти- вному разi система буде використовувати тiльки частину параметрiв, що iстотно зменшить можливостi  органiзацiї дискусiй.

Системи,  що використовують для  передавання статей  дискусiй електронну  пошту (це системи, що використовують метод переда- вання  за списками  розсилання), повиннi  вiдрiзняти вiдправлення й одержання  статей дискусiй  вiд звичайних поштових  повiдомлень.  У противному разi можуть виникнути проблеми, пов’язанi, наприклад, з iдентифiкацiєю поля «From:», оскiльки  вiдправники поштового повiдомлення i статтi можуть не збiгатися.  Інша проблема  може ви- никнути  з iнтерпретацiєю помилкових повiдомлень  i поверненням помилок  вiдправнику, що не збiгаються одне з одним у поштовiй системi i системi новин.

Одним iз рiшень цiєї проблеми  є iнкапсуляцiя статтi дискусiї ра- зом iз заголовком  до тiла поштового повiдомлення. Для цього в поча- ток кожного рядка статтi новин як тiла, так i заголовка вводиться буква

«N». Пiсля цього стаття записується до тiла поштового повiдомлення. Це гарантує, що жоден рядок статтi не буде iнтепретуватися пошто- вим сервером як керуючий  для поштового повiдомлення. Програма, що одержить таке повiдомлення, витягує з нього статтю i передає її до вiдповiдної програми опрацювання статей дискусiй.

Протокол NNTP (Network News Transport Protocol, Протокол передачі новин)  призначений для тиражування статей розподiленої системи дискусiй  UseNet.  Це протокол  прикладного рiвня. Вiн пра- цює поверх транспортного протоколу  мережi (наприклад, TCP/IP)  i забезпечує взаємодiю учасників дискусiй UseNet між собою за модел- лю клiєнт-сервер.

На початку розвитку  Інтернет для передавання пакетiв новин, як i для передачi електронної пошти, використовувався протокол UUCP (UNIX to UNIX Copy). Цей сервiс застосовується до нашого часу, але в бiльшостi  випадкiв  витісняється бiльш швидким  i бiльш гнучким протоколом NNTP.

Сервер новин UseNet використовує протокол NNTP для взаємодiї з iншими  серверами.  Механiзм  роботи  протоколу  NNTP  подібний до механізму  роботи  протоколу  SMTP.  Протокол  пiдтримує  канал

обмiну новинами  i найпростiший iнтерфейс  роботи з розподiленою базою даних новин. Пiсля опрацювання команди сервер новин повер- тається до статусу опрацювання.

Списки розсилання (mail lists) — сервіс, що не має власного про- токолу та програми-клієнта і працює винятково через електронну по- шту. Ідея роботи списку розсилання полягає в об’єднанні під однією адресою електронної пошти адрес багатьох людей — передплатників списку розсилання. Коли лист посилається на цю адресу, повідомлен- ня одержують усі передплатники цього списку розсилання. Залежно від кількості  передплатників, список  розсилання обслуговується на сервері програмами  різної складності,  що можуть забезпечувати або не забезпечувати повну функціональність, а саме: автоматичну пе- редплату  клієнтів  і прийом  їхнього відмовлення від передплати,  пе- ревірку коректності електронних адрес, ведення архіву повідомлень, обробку поштових помилок, підтримку роботи в режимі дайджесту (коли  передплатник одержує  не кожне  повідомлення окремим  лис- том, а періодично  всі повідомлення за якийсь  термін часу в одному листі),  перевірку  повідомлень  адміністратором списку  перед розси- ланням і т.д.

Сервіс  IRC  (Internet Relay  Chat) — система  розмовних  кімнат Інтернету. Це інтерактивний сервіс, який сприяє спілкуванню людей через мережу. Користувачі можуть приєднуватися до розмови і брати в ній участь. Від традиційної форми  розмови  він відрізняється тим, що ведеться за допомогою тексту, який набирається на клавіатурі.

IRC дозволяє людям, якi знаходяться навiть за тисячi кiлометрiв один вiд одного, вести дiалог або цiлу конференцiю в режимi реаль- ного часу.

IRC  працює  за принципом  «клiєнт-сервер». З одного боку, зна- ходиться центральний комп’ютер, що пропонує визначений сервiс (у даному випадку  IRC),  з iншого боку, програма Client,  що цей сервiс використовує i дозволяє пiдключитися до сервера. Усi повiдомлення i команди, що надсилаються, проходять через ланцюжок серверiв, поки не дiйдуть до спiврозмовника. Серверами IRC є великi i швидкодiючi комп’ютери (найчастiше UNIX-Workstation), що виконують  головну роботу на IRC.

Сервiс IRC базується  на використанні протоколу  TCP/IP. Прак- тичну  реалiзацiю  сервiсу  здiйснює  програма  mIRC,  призначена  для

ведення розмов через Інтернет  у реальному  часi . Розмова  ведеться в текстовому режимi.

FTP (File Transfer Protocol) — протокол передачі файлів, але при розгляді  FTP  як сервісу Інтернету  мається  на увазі не просто прото- кол, а саме сервіс — доступ до файлів у файлових архівах. FTP — сервіс прямого  доступу, що вимагає підключення до Інтернету.  Незважаю- чи на поширеність,  FTP  має істотні недоліки, головний з яких — від- сутність простого і універсального способу пошуку на серверах FTP.

Існує два способи органiзацiї доступу до файлової системи від- даленого комп’ютера (системи) за протоколом FTP:

1) авторизований доступ.   На  певнiй  вiддаленiй  системi  вико- ристовувати авторизований доступ мають право тiльки корис- тувачi цiєї вiддаленої системи пiсля пiдтвердження свого iменi користувача (login або user name) i пароля  (password). Корис- тувач, як правило,  одержує  доступ до свого домашнього  ката- логу i до всiх iнших файлових ресурсiв вiддаленої  системи, до яких він має право доступу;

2) анонiмний  доступ — нова служба Інтернет, що виникла  напри- кiнцi 80-х років ХХ століття. Він забезпечується у виглядi спецiально видiленого користувача, якого частiше за все на- зивають «anonymous» i який має пароль, який збігається  з адресою електронної пошти. При входi до системи  з правами

«anonymous» ви  одержуєте  доступ  до спецiально  видiленого для цих користувачiв каталогу, як правило, тiльки на читання, що  називається  FTP-сервером. Повiдомляти серверу  як  па- роль адресу своєї електронної пошти не обов’язково, оскільки це вважається правилом «хорошого тону» у поведiнцi користу- вача.

Найпростiша модель роботи протоколу  FTP  подана на рис. 1.7, з якого видно, що FTP пiдтримує вiдразу два канали з’єднання — канал передавання команд  (i статусiв  їхнього опрацювання) i канал  пере- давання  даних.  Канал  передавання даних  може  використовуватися для передавання як у одному, так i в iнших напрямках,  крiм того, вiн може закриватися i вiдкриватися за командами  керуючих  модулiв у процесi роботи. Канал передавання команд вiдкривається з установ- ленням з’єднання i використовується тiльки для передавання команд i вiдповiдей їх опрацювання.

Рис. 1.7. Модель роботи протоколу  FTP

На FTP-серверах знаходяться гiгантськi архiви файлiв, у яких можна знайти базове програмне забезпечення,  утилiти i новi версiї драйверiв, програми  виправлення помiчених у комерцiйних про- грамах  помилок  (patches), документацiю,  адреси,  збiрники  i бага- то іншого, тобто практично все, що може бути надано свiтовому спiвтовариству у виглядi файлiв, доступних iз серверiв «anonymous» FTP. Це i програми, що вiльно поширюються, i демонстрацiйнi версiї, це i мультимедiа,  i, нарештi,  просто  тексти  — закони,  книги,  статтi, звiти. Доступ до FTP-сервера у бiльшостi операцiйних систем, як правило,  органiзований через виклик  спецiальної  утилiти  ftp. Хоча iснують рiзнi програмнi  оболонки  як пiд UNIX  (наприклад, ncftp2), так i пiд MS Windows (наприклад, Norton  Navigator), що реалiзують протокол FTP i полегшують роботу з цiєю службою Інтернет.

Таким  чином, якщо  ви маєте IP-з’єднання i вихiд у глобальний Інтернет,  то треба викликати утилiту  ftp, набрати  вiдповiдну  адресу (або iм’я FTP-сервера), назватися  «anonymous» i послати  як пароль свою е-mail-адресу,  тодi ви одержите  доступ до обраного вами фай- лового архiву.

Анонiмний доступ до FTP-сервера ще можна одержати через про- граму-переглядач WWW сторiнок (MS Internet Explorer або Netscape

Navigator). До того ж бiльшiсть  FTP-серверiв дозволяють  одержу- вати  файли  i електронною  поштою.  По  FTP-доступу «anonymous» вам доступнi  файли,  що зберiгаються  у файлових архiвах  в усьому свiтi. Багато  iнформацiї,  що зберiгається на рiзних  серверах, у тому або iншому ступенi продубльовано, до того ж багато серверiв мають mirror-сервери, якi розташованi у рiзних частинах свiтової мережi, i ви самi можете вибирати, з якого сервера краще отримати iнформацiю.

FTP-архiви є одним iз основних  iнформацiйних ресурсiв  Інтер- нету. Це розподiлений депозитарiй текстiв, програм, фiльмiв,  фото- графiй,  аудiозаписiв  та iншої iнформацiї,  що зберiгається у виглядi файлiв  на рiзних  комп’ютерах в усьому свiтi. Причому  така iнфор- мацiя роздiлена на три категорiї:

– захищена  iнформацiя,  режим  доступу  до якої  визначається  її власниками i дозволяється за спецiальною  угодою зi спожива- чем. До цього виду ресурсiв належать комерцiйнi архiви (наприк- лад, комерцiйнi  версiї програм в архiвах ftp.microsoft.com  або ftp.bsdi.com),  закритi нацiональнi i мiжнароднi  некомерцiйнi ресурси (наприклад, роботи з мiжнародних  проектiв, приватна некомерцiйна iнформацiя зi спецiальними режимами  доступу (приватнi добродiйнi фонди, наприклад));

– iнформацiйнi ресурси обмеженого використання,  до яких нале- жать, наприклад,  програми  класу shareware  (Trumpet Winsock, Atis Mail, Netscape  i т.п.). До цього класу  можуть входити  ре- сурси обмеженого часу використання (поточна  версiя Netscape закiнчить  роботу в червнi, якщо тiльки хтось не зламає захист) або обмеженого часу дiї, тобто користувач  може використо- вувати  поточну версiю на свiй страх i ризик, але нiхто не буде йому надавати пiдтримку;

– iнформацiйнi  ресурси,  що поширюються  вільно,  або  freeware, якщо мова йде про програмне забезпечення. До цих ресурсiв на- лежать усi, якi можна вiльно одержати у мережі без спецiальної реєстрацiї.  Це  може  бути  документацiя,   програми  або  щось iнше. Найбiльш вiдомими  програмами,  що вiльно поширю- ються, є програми проекту GNU Free Software Foundation. Програмне  забезпечення,  яке вiльно поширюється, не має сертифiката якостi, але, як правило,  його розробники вiдкритi для обмiну досвiдом.

Гіпертекстова система Gopher — це розподілена система експор- ту структурованої інформації.  При роботі з Gopher  користувач  зна- ходиться  в системі  вкладених  меню, з яких  доступні  файли  різних типів, — як правило, прості тексти, але це може бути і графіка, і звук, і будь-які  інші види  файлів.  Таким  чином, у загальний  доступ екс- портуються файли з інформацією, але не у вигляді файлової системи, як у FTP, а у вигляді анотованої деревоподібної структури.  Gopher — сервіс прямого  доступу, він вимагає, щоб і сервер, і клієнт  були під- ключені до Інтернету. Сьогодні Gopher практично не розвивається, оскільки морально застарів.

WWW (World Wide  Web) — сервіс прямого  доступу, що вима- гає підключення до Інтернету  і дозволяє інтерактивно взаємодіяти з представленим на веб-серверах  змістом. Це найсучасніший, зручний і перспективний сервіс мережі Інтернет,  який  ґрунтується на прин- ципі гіпертексту і здатний представляти інформацію,  використовую- чи всі можливі  мультимедійні ресурси — відео, аудіо, графіку, текст. Взаємодія здійснюється за принципом  клієнт-сервер з використан- ням  протоколу  передачі  гіпертексту  (Hyper Text  Transfer  Protocol, HTTP).

WWW побудована  на основi моделi «клiєнт-сервер». На так зва- них веб-серверах  у виглядi гiпертекстових документiв  зберiгається iнформацiя. Її запитують,  одержують i вiдображають  веб-клiєнти. Клiєнтом  Web  виступає  програма,  названа  веб-броузером.  Напри- клад, найбiльш поширенi програми: Internet Explorer фiрми Microsoft i  Netscape   Communicator фiрми  Netscape.  Залежно вiд  контексту пiд веб-сервером  ми будемо  розумiти  як  програму,  встановлену на комп’ютерi, так i сам комп’ютер. Як правило,  за веб-сервер  викорис- товують спецiально видiлений комп’ютер, який у практиці  також на- зивають веб-сервером.

Протокол  HTTP побудований  за моделлю «запит-вiдповiдь». Iн- шими словами, клiєнт встановлює  з’єднання iз сервером i вiдправляє запит. У ньому зазначенi тип запиту, URL (URI, URN), версiя про- токолу HTTP (оскiльки формат  запиту може змiнюватися вiд версiї до версiї)  i утримування запиту:  iнформацiя клiєнта  (параметри) i, можливо,   супровiдна   iнформацiя  або  тiло  повiдомлення.  Сервер HTTP вiдповiдає  рядком  статусу  опрацювання запиту,  що мiстить: версiю   пiдтримуваного  протоколу,   код  опрацювання  запиту   або

код  помилки  та iнформацiю,  яка  повертається на запит.  Інформа- ція тiла повiдомлень  як клiєнта,  так i сервера  повинна  бути подана в MIME-форматi. HTTP-з’єднання iнiцiюється  користувачем i скла- дається  iз запиту  до ресурсу  певного  сервера. У найпростiшому ви- падку з’єднання являє собою потiк даних мiж клiєнтом — iнiцiатором з’єднання i сервером (рис. 1.8).

Рис. 1.8. Найпростiша схема взаємодiї мiж клiєнтом i сервером HTTP

У бiльш  складнiй  ситуацiї  в процесi  передавання даних  беруть участь  декiлька  промiжних  об’єктiв,  які  можуть  бути  трьох  видiв: proxy  (промiжний агент), gateway (шлюз) i tunnel (тунель), що вид- но з рис. 1.9.

Рис. 1.9. Схема взаємодiї клiєнта i сервера через промiжнi об’єкти мережi

Proxy являє  собою промiжний  агент, що приймає  запит клiєнта i залежно вiд своєї конфiгурацiї змiнює частину або все повiдомлення запиту, а також передає переформатований запит далi за ланцюжком, наприклад, iншим серверам або запитуваному серверу. У момент при- йняття  запитiв  Proxy  може працювати  як сервер, а при передаваннi запитiв  — як клiєнт.  Proxy  часто використовується як ретранслятор протоколiв  внутрiшньої мережi в Інтернет i, як правило, являє  собою

«головнi ворота» виходу користувачiв внутрiшньої мережi назовнi.

Gateway (шлюз) — промiжний сервер. На вiдмiну вiд proxy шлюз приймає  запити клiєнта, нiби вiн i є запитуваний сервер, i передає їх далi. Робота шлюзу цiлком прозора для клiєнта. Шлюз, як правило, використовується як ретранслятор запитiв або протоколiв зовнiшньої мережi у внутрiшню,  до ресурсiв сервера, тобто це «головнi ворота» входу користувачiв зовнiшньої мережi.

Tunnel  (тунель) є програмою-посередником мiж двома з’єднан- нями. Тунелi використовуються у тих випадках, коли необхiдно органiзувати потiк даних через якийсь промiжний об’єкт (наприклад, той же proxy), що не може iнтерпретувати структуру потоку даних.

HTTP — це протокол прикладного рiвня, що, як правило, працює поверх  транспортного протоколу  TCP/IP, хоча  як  будь-який про- токол прикладного рiвня може працювати  на будь-якому  iншому транспортi, що забезпечує  надiйне i достовiрне з’єднання.

HTTP-з’єднання повинно вiдчинятися клiєнтом  перед кожним запитом i закриватися сервером пiсля вiдправлення вiдповiдi. Як клiєнт,  так i сервер повиннi  мати на увазi, що з’єднання  може бути передчасно закрито або користувачем, або пiсля закiнчення часу з’єднання, або через збiй системи.

Існує  безліч  серверів,  які  згідно  із запитом  клієнта  повертають йому гіпермедійний документ, що складається з частин із різноманіт- ним поданням  інформації  (текст, звук, графіка,  тривимірні об’єкти і т.д.), у якому кожний елемент може бути посиланням на інший доку- мент або його частину. Посилання в документах WWW організовані таким чином, що кожний інформаційний ресурс у глобальній  мережі Інтернет  однозначно  адресується,  тому документ  може  посилатися як на інші документи  на цьому ж сервері, так і на документи  інших комп’ютерів, підключених до Інтернету. Посилання WWW вказують не тільки  на документи,  специфічні  для самої WWW, але і на інші сервіси й інформаційні ресурси Інтернету  (див. додаток А).

Крім  того,  більшість   програм-клієнтів WWW,  які  називають браузерами (browsers) або навігаторами, не просто розуміють такі посилання,  але і є програмами-клієнтами відповідних  сервісів: FTP, GOPHER, мережевих  новин UseNet, електронної пошти і т.д. Таким чином, програмні  засоби WWW є універсальними для різних серві- сів Інтернету, а сама інформаційна система WWW виконує стосовно них інтегруючу функцію.

Нові  сервіси  Інтернету. В окрему групу сервісів Інтернету  мож- на виділити  сервіси, що не мають усіх визнаних  єдиних  стандартів  і такого поширення, як вищезгадані.  У їхній основі також лежить  ви- користання мережі як середовища передачі інформації. До цієї групи можна віднести:

• засоби  передачі голосу через канали  зв’язку Інтернету,  що на- дають послуги телефонії та факс-служби;

• програмні засоби  для проведення  відео- й аудіоконференцій;

• системи широкомовної передачі мультимедійної інформації  в глобальній  мережі;

• Push-технології, що надають користувачам послугу  доставки інформації  на їхні комп’ютери.

Сервіси пошуку  інформації складають  окрему  групу  сервісів, які надаються  однією з груп учасників  Інтернету  і зараховуються в цьому випадку до сервісів мережі завдяки глобальному характеру функцій  пошуку  інформації,  що ними  виконуються. Пошук  інфор- мації є сьогодні однією з ключових  проблем системи Інтернет,  тому що кількість  представлених сьогодні  в ній веб-сторінок  оцінюється більш, ніж у кілька сотень мільйонів. Крім того, проблеми пошуку ін- формації обумовлені такими причинами:

– багаточисленністю джерел інформації;

– фрагментарністю інформаційних джерел;

– різними способами збереження  даних;

– дефіцитом  часу на пошук, відбір й обробку інформації;

– вартістю одержання  інформації;

– ненадійністю  отриманих  даних;

– труднощами  функціональних засобів роботи з даними;

– постійним  відновленням і додаванням інформації.

Основними інструментами пошуку інформації в мережі Інтернет, які значною мірою долають вищезгадані  труднощі, сьогодні є пошу- кові системи і каталоги.

Пошукові системи або пошукові машини (spiders, crawlers) — їх основна функція стосується  дослідження Інтернету  з метою збору да- них про існуючі в мережі веб-сторінки і видачі на запит користувача інформації про веб-сторінки, які найбільш повно задовольняють запит.

Майже всі пошукові системи існують за рахунок своїх спонсорів та рекламодавців, тому, чим потужніша пошукова система, тим біль-

ше рекламних  оголошень вона розміщує. Користувачі всього світу користуються послугами  пошукових  систем  безкоштовно  (див.  до- даток Б).

Переваги  та  недоліки  пошукових   систем  можна  обговорювати довго, проте всі вони складаються з декількох найважливіших харак- теристик:

– повнота обстеження  текстів  тією чи іншою пошуковою  систе- мою, тобто, чи всі слова заносяться в індексні файли, чи тільки терміни  з назв, заголовків,  резюме, перших двох сторінок  тек- сту тощо;

– частота оновлення даних;

– спосіб, яким чином системи «зважують»  поняття,  визначаючи їх відповідність  запиту;

– простота та інформативність інтерфейсу.

Розподіл пошукових  систем на каталоги та пошукові системи (машини) умовний, тому що практично всі системи довідкового типу володіють деякою можливістю  безпосереднього  пошуку, а багато які пошукові системи забезпечені  невеликими довідниками.  Відповідно, існує два основних типи пошукових  серверів:

– сервери, що надають користувачам каталог сайтів, розбитий  на велику кількість  категорій та підкатегорій;

– сервери, що здійснюють пошук ключових слів (фраз) у базі до- кументів, яка безперервно поповняється.

Найпростіший приклад пошукового сервера першого типу — сто- ріночка з десятком-другим «цікавих посилань». Великі сервери цього типу зберігають десятки  тисяч посилань,  розділених  на декілька  ти- сяч категорій. Навігація по таких серверах досить проста: послідовно уточнюючи категорію, користувач виходить на список сайтів по тема- тиці, яка його цікавить.

Каталоги, на відміну від пошукових  машин, побудовані за ієрар- хічно організованою тематичною  структурою,  інформація в яку  за- носиться  лише з ініціативи  користувачів.  Будь-яка веб-сторінка,  що додається,  повинна  бути прив’язана  до прийнятих в структурі  ката- логу категорій.