Естетика - Підручник (Левчук Л. Т., Панченко В. І., Оніщенко О. І.)

§3. психоаналІтична естетика

Психоаналіз — метод психотерапії, а  також психологічне вчен- ня, розвинуте відомим австрійським психіатром З. Фрейдом.

учення  Фрейда  склалося на межі XIX—XX ст. Спочатку  вчені ставили перед собою доволі скромну мету — віднайти причини  й ме- тоди лікування невротичних захворювань та патологічних відхилень, які трапляються в окремих людей. проте вже в перші десятиріччя іс- нування  межі психоаналізу розширилися, відомим став і сам заснов- ник психоаналізу З. Фрейд, якого почали сприймати як «справжньо- го сина епохи Шопенгауера й ніцше», як революціонера,  що знищив класичну психологію. на початку XX ст. психоаналіз набув визнання серед інтелігенції Європи, а починаючи з 1909 р. теорія австрійського психіатра знайшла прихильників у США.

психоаналіз, на думку З. Фрейда,  ґрунтується на трьох положен- нях, без урахування яких він втрачає цілісність, а саме: 1) позасвідо- мому; 2) вченні про дитячу  сексуальність, яке, по суті, переросло  у твердження, що сублімована  (перетворена) статтева енергія є джере- лом творчої активності  людини; 3) теорії сновидінь.

Вчення  про  позасвідоме  було  вихідним   у  психоаналізі.   проте Фрейд не був першовідкривачем у цій галузі. поняття «позасвідоме» покладено  в основу теоретичних  концепцій  Ф. Гербарта, А. Шопен- гауера, Г. Лебона. Зазначимо, що в «Автобіографії» Фрейд  віддавав належне тим теоретикам, ідеї яких тією чи іншою мірою вплинули на формування окремих положень психоаналізу:  «Я завжди був відкри- тий для ідей Г. Т. Фехнера1  і в найважливіших пунктах  спирався  на цього мислителя». Фрейд визнавав також значний збіг психоаналізу з

1     Фехнер Густав Теодор (1801—1887) — німецький  фізик, психолог, фі- лософ. у книзі «Елементи психофізики» (1860) обстоював ідею «оживленого Всесвіту» і розгляду матерії як зворотного боку психічного.

 

тезами «примату аффективності й першорядного значення  сексуаль- ності», що містилися  в роздумах А. Шопенгауера, та з окремими ідея- ми Ф. ніцше. проте, стверджував Фрейд,  ознайомлення з творчістю цих філософів  відбулося  вже після формування основних тез психо- аналізу для нього «важливим був не пріоритет, а неупередженість»1.

незалежно  від того, як З.  Фрейд  ставився  до своїх попередни- ків, незаперечним є те, що ні до, ні після нього ніхто не надавав по- засвідомому  такого значення,  як він у праці «психологія мас і ана- ліз людського «Я», стверджуючи, що всі процеси психічного життя людини, по суті, позасвідомі, а свідоме життя  розуму — це надто ма- ленька часточка порівняно з його позасвідомим  життям.  почуття, мислення,  бажання,  фантазію,  уяву Фрейд  пов’язує зі сферою поза- свідомого. Свідоме  («Я») та позасвідоме  («Воно») Фрейд  порівнює з фотографічним відбитком  і негативом. Зрозуміло, що без негатива не може бути фотопортрета, але не кожний негатив може бути порт- ретом. Щось подібне, зауважує Фрейд, ми спостерігаємо  у психіці людини.  позасвідоме віддає свідомості  частину  свого внутрішнього змісту, свого «психічного багажу», тобто тієї важливої  та різноманіт- ної інформації,  яку воно має. Однак далеко не все, чим володіє поза- свідоме, має усвідомлюватися, зазначає  Фрейд. Він переконаний,  що свідомості властива  агресивність,  консервативність, які повністю не трансформують зміст позасвідомого у сферу свідомості, звужують ту інформаційну насиченість, якою володіє позасвідоме.

Між сферами позасвідомого та свідомого, на думку Фрейда, існує третя  сфера  — передсвідомого. Вона виконує  роль своєрідного  «сто- рожа». Вчений вводить передсвідоме для регулювання взаємодії між свідомістю й позасвідомим.

найважливішими ознаками  позасвідомого  Фрейд  вважав: а) по- зачасовість; б) спадковість; в) активність;  г) інфантильність; д) ірра- ціональність.  позасвідоме є також непохитною  основою для найріз- номанітніших  психічних нашарувань.

причину неврозів, різних аномалій людської психіки Фрейд  вба- чав у придушенні позасвідомого, насамперед, дитячих сексуальних спогадів. інфантильні сексуальні  потяги  утворюють, на його думку,

1     Фрейд З. Автобиография // по ту сторону принципа  удовольствия. — M., 1992 —С. 136.

 

серцевину позасвідомого. Звідси  й головна мета психоаналізу — про- никнути в позасвідомі психічні процеси.

Спираючись на позасвідоме,  З. Фрейд  аргументував  також ідею дитячої  сексуальності, однією з форм вияву  якої став «едіпів комп- лекс».  на  думку  вченого,  в «едіповому  комплексі»  спостерігається збіг начал  релігії, моралі  та мистецтва.  у межах ідеї дитячої  сексу- альності  Фрейд  вводить  поняття  лібідо, що «абсолютно  аналогічне голодові, означає силу, з якою виявляється потяг — у цьому разі сек- суальний,  схожий  на той, що виникає  при потязі  до їжі». упродовж людського життя енергія еросу — лібідо — бореться з енергією смер- ті — танатосом. Слід зазначити,  що в поняття  ерос і танатос Фрейд вкладає  доволі вагомий зміст. Ерос — це інстинкт  життя, самозбере- ження, а не тільки  сексуальний потяг. Танатос також поєднує в собі інстинкт смерті з інстинктом  руйнування, агресії, деструкції. Бороть- ба еросу і танатосу,  на думку Фрейда,  не лише пояснює  буття  кон- кретного індивіда, а й визначає  діяльність  соціальних  груп, народів і держав. Займаючись терапією психоневрозів і дослідженням причин, що їх викликають, учений виявив  неврози, можливою причиною ви- никнення яких був конфлікт між сексуально-еротичними потягами, з одного боку, і морально-психологічними обмеженнями, з другого. у зв’язку з цим він зробив припущення, що неврози  виникають  уна- слідок придушення сексуально-еротичних бажань.

Фрейд  стверджував,  що сексуальність  є формуючою  силою, яка має  вплив  на  всі  інші  реакції  людини,  джерелом  моралі,  сорому, страху, відрази тощо. Звернення до давньогрецької міфології  дало вченому можливість  на прикладі  аналізу  долі фіванського царя Еді- па продемонструвати трагедію придушення дитячих  бажань. у міфі оповідається про трагічне вбивство Едіпом свого батька — царя Лаія та одруження з рідною матір’ю — царицею іокастою. Фрейд інтерпре- тував дії Едіпа як «здійснення бажань нашого дитинства», а в подаль- шому прагнув  використати цей міф як засіб об’єднання  людства  на основі єдиного, спадкового, позасвідомого фундаменту. Отже, «біо- логізованому» людству штучно нав’язувалася сексуальність  як єдина рушійна сила досягнення  справжньої  людської сутності.

поряд із позасвідомим  та дитячою сексуальністю З. Фрейд  ана- лізує роль і значення сновидінь у житті людини. Сновидіння, на дум- ку вченого,  «розкріпачує» зміст  позасвідомого,  адже  психологічна

 

природа сну пов’язана зі зникненням інтересу до зовнішнього  світу. Людина,  вважає  Фрейд,  без особливого  бажання  існує в реальному світі й робить усе можливе, щоб хоч тимчасово «повернутись» у ма- теринське лоно. Сон і є тим станом, який нагадує людині існування  в утробі: тепло, темно, немає ніяких зовнішніх подразників. Фрейд на- магається виявити часові й просторові аспекти сновидінь, дію прин- ципу  «логіка  —  алогічність»  у снах людини.  Він переконаний,  що

«сновидіння ніколи не відтворює альтернативу «або—або», а містить обидві  її складові  як  рівнозначні,  в одному  і тому ж зв’язку».  Ось чому при відтворенні альтернативи «або—або», з якою ми зустрічає- мось уві сні, її слід «передавати словом «і». Фрейд доклав чимало зу- силь, щоб розробити  новий понятійний апарат для аналізу природи сну і сновидінь  або трансформувати існуючі поняття  в новому кон- тексті. Аналіз численних  сновидінь пацієнтів і своїх власних учений робив, спираючись  на поняття  регресія, конфлікт волі, подібність, спільність, узгодженість, нова єдність тощо. розроблення нового по- нятійного апарату потрібне було Фрейдові для тлумачення снови- діння — тобто «заміщення  сновидіння прихованими його думками».

Значної ваги Фрейд надавав і символіці сновидінь. пояснюючи її, він зазначав, що «постійне відношення між елементом сновидіння та його перекладом  ми називаємо символічним,  самий елемент  снови- діння — символом  позасвідомої  думки сновидіння»1. Взагалі, Фрейд розробляв чотири  види  відношень  між  елементами  сновидіння та його власним  змістом, а саме: частини  від цілого, натяку,  образного уявлення,  символіки.  поступово символічне  відношення набуло осо- бливого значення  і найпослідовнішого висвітлення.

Що саме містять  у собі символи  сновидіння, як вони «розшиф- ровуються»?  на  думку  Фрейда,   сновидіння  (через   символи,   на- тяки, образні уявлення, певні деталі тощо) дають змогу лікареві- психоаналітику зрозуміти  приховані  бажання  людини, визначити об’єкт любові чи ненависті, злочинні нахили, самообожнювання, тугу за смертю тощо. до речі, Фрейд  широко використовував сновидіння під час аналізу художньої  творчості конкретних  митців, а також при поясненні  тематичної  спрямованості конкретних  творів, художніх образів, сюжетних ліній.

1     Фрейд З. Введение в психоанализ. — М., 1989. — С. 93.

 

психоаналіз Леонардо да Вінчі Фрейд будує на дитячих спогадах митця, на аналізі його сновидінь. Леонардо залишив свідчення про шуліку,  яка  неодноразово,  в різні  періоди  його життя  «приходила» до нього уві сні. Фрейд пов’язує символ шуліки з поняттям мут, яке в давньоєгипетській міфології тлумачилось як мати, богиня неба, мати матерів. поняття мут єгиптяни писали  ієрогліфом  «шуліка»  і серед зображень  «мут» найчастіше  траплялося зображення напівжінки- напівшуліки. Серед інших символів матері єгипетська  міфологія  з глибокою  повагою  ставилася  до богині  Сехмет  (жінка-лев), богині Баст (жінка-кішка). Фрейд  тлумачить шуліку вві сні як образ матері, якої не знав Леонардо. крім цього, він розглядає  міфологічні образи численних  тварин,  поява  яких  у сновидіннях людини  є шляхом  до розкріпачення позасвідомого.  на думку Фрейда,  сексуальний потяг до матері «сублімувався» (перетворився) у Леонардо  в інші форми творчої  активності.  Саме  на  цьому  шляху,  стверджує  Фрейд,  слід шукати  пояснення геніальності  митця.  пізніше один з учнів Фрей- да — А. Адлер введе поняття  компенсація — подолання тих чи інших ознак неповноцінності через розвиток  протилежних рис характеру  і особливостей поведінки. Талановитість чи геніальність окремих мит- ців, вважає А. Адлер, є компенсацією  певних моральних  чи фізичних травм. розглядаючи психіку  як автономну  систему, психоаналітики називають компенсацією принцип психічної саморегуляції, врівнова- ження свідомих і позасвідомих  тенденцій.

З. Фрейд  «розшифрував» символіку  низки творів Леонардо да Вінчі, а також у. Шекспіра,  Ф. достоєвського, Т. Манна та інших видатних діячів світової культури.  психоаналітичне дослідження особи  митця,  інтерпретація конкретних образів  стали  на  початку XX ст. популярними в різних країнах Європи,  зокрема  в україні та росії. «розшифруванню» піддавалися життя і творчість О. пушкіна, М. Гоголя, Л. Толстого. В 1916 р. у Львові вийшла праця С. Балея,  в якій зроблено  спробу психоаналітично дослідити  стимули  творчос- ті Т. Шевченка  та Ю. Федьковича. С. Балей  вважав, що у творчості Т. Шевченка слід передусім аналізувати «материнську тему», яка, мовляв, слугує ключем до розуміння не тільки художньообразної своєрідності  творів  поета, а й соціальної  їх спрямованості. дослід- ник наголошує  на «культі  жінки»  у творчості  поета, на його «ніж- ному погляді  на покритою). Саме це, вважає  С. Балей,  «є не тільки

 

виявом висоти суспільної свідомості поета, вираженням його любові до ближнього  і співчуття  до знедоленого,  а й має яскраве  особистіс- не забарвлення, є свідченням душевного процесу, який лежав поза сферою  суспільних  інтересів»1.  С. Балей  говорить  про «кризу  пси- хіки» поета, що була наслідком  «ранньої  втрати  матері». на думку дослідника,  творча активність  Шевченка — це, передусім, пристрас- не бажання  подолати  «кризу  психіки»,  віднайти  душевну  рівновагу і звільнитися від   «комплексу  сирітства».  Він наполягає на збігові

«особових «приватних» почуттів» поета і образів його творів.

праця С. Балея — не єдиний приклад звернення українських пси- хоаналітиків до творчості Тараса Шевченка. у 1926 р. у журналі «Со- временная  психоневрология» було надруковано статтю одного із за- сновників гуртка одеських психоаналітиків, професора А. Халецького

— «психоаналіз особистості і творчості Шевченка». дослідник згадує роботу С. Балея  і вбачає своє завдання  в тому, щоб знайти «деяке до- даткове й важливе освітлення» певним фактам біографії Шевченка.

А. Халецький вважає  вагомим  важелем  психоаналізу Шевченка той факт, що його творча біографія почалася з опанування живопису, який «дав йому свободу і ввів у коло видатних  сучасників».  на роль у становленні творчої особистості Шевченка в живопису — виду мис- тецтва, в якому досить виразно  проявляється зв’язок митця з реаль- ною дійсністю, з «натурою» у широкому тлумаченні цього поняття, — звертає увагу й Балей. Щодо сучасних українських шевченкознавців, то вони вважають Шевченка передусім поетом, відводячи  живопису другорядне місце. понині залишається поза увагою дослідників про- блема синтезу живописних і поетичних  образів у ставленні  поета до світу. Тим  часом, наприклад,  катерина у творчості  Шевченка — це символ обох форм відображення дійсності: живописної й поетичної.

А. Халецький докладніше, ніж С. Балей, аналізує  роль родинних стосунків  та вплив  їх на формування психології  майбутнього  поета. Вчений зосереджує увагу передусім на факті ранньої смерті матері Тараса Шевченка:  їй було тільки  32 роки, а її синові — 9. приблиз- но в той самий час вийшла  заміж улюблена сестра Тараса катерина, і батько привів  у хату мачуху, яка вже мала власних  дітей. Саме ця ситуація змінює психіку дитини, яка раніше була оточена увагою й любов’ю. «і хлопчик, який звик отримувати  ласку й любити, відразу

1     Балей С. З психології творчості Шевченка,  — Л., 1916. — С. 111.

 

опинився  самотнім. Любов до матері й сестри віднині могла бути ви- явлена тільки в спогадах і в мріях», — пише Халецький1.

унаслідок цих переживань дитина стає схильною до фантазуван- ня, до сліз, стану образи на дорослих. Втрата близьких  людей змінює співвідношення між зовнішнім  світом  і внутрішніми переживання- ми ще не сформованої дитячої психіки. на думку дослідника,  з часу смерті матері Шевченко став «замкненим у самому собі».

А. Халецький вважає,  що в житті Шевченка особливу  роль віді- грала любов. проте поет мав своєрідне уявлення про любов, яка була для нього і порятунком, і мрією, і засобом «відтворення материнської ласки». на думку Халецького, ланцюг «дитинство   дитина  мати» є тим зв’язком, від якого Шевченко не може відійти.

не занурюючись  у глибини  фрейдівського «едіпового  комплек- су», А. Халецький усе ж досить послідовно  залучає  його до аналізу внутрішнього  світу Тараса  Шевченка.  Зокрема, він намагається по- яснити причини «скоріше ворожих, ніж суперечливих чи байдужих», стосунків поета з батьком. учений не спрощує ситуацію і не зводить причину ворожості поета щодо батька лише до ревнощів стосовно обожнюваної  сином матері. Халецький переконаний,  що ключ до з’ясування  внутрішньої трагедії  Шевченка слід шукати  в поведінці батька після смерті матері. дослідник пише: «Батько  пережив матір і після її смерті не компенсував потребу дітей у батьківські  ласці. на- впаки, він ототожнився в очах дітей з мачухою, оскільки  дав їй мож- ливість змінити по-своєму їхнє життя, не зупиняв її в розправах. Сво- їм ставленням до мачухи батько начебто перейшов  на її бік, зрадив пам’ять про матір і цим поглибив самотність дітей»2.

Своєрідною граничною  формою прояву  психофізіологізму в до- слідженні творчості видатних митців минулого можна вважати праці З. Фрейда,  присвячені В. Гете і Ф. достоєвському. Фрейд  із глибо- кою повагою і любов’ю ставився  до творчої спадщини  цих письмен- ників, перечитував їхні твори, посилався на їхні мистецтвознавчі за- уваження.  Та, на диво, психоаналітичні портрети  цих митців у його тлумаченні  жорсткі й непринадні.  Відомо, що Гете знищив більшість документів,  щоденників,  листів,  матеріал  яких  не  відповідав  тому

1     Халецкий  А. М. психоанализ личности и творчества Шевченко // ис- тория психоанализа в украине. — Харьков, 1996. — С. 231.

2     Там само — С. 237.

 

«образові Гете», що він жадав залишити  нащадкам. проте Фрейд, спираючись  лише на єдиний  дитячий  спогад Гете, залишений ним у статті «поезія і правда», «розшифрував» і ненависть  Гете до брата, бажання  йому смерті, сексуальний потяг до матері, і вплив  дитячих почуттєво-емоційних переживань на пізніші поетичні образи1.

Особу Ф. достоєвського Фрейд розглядає в чотирьох аспектах: як письменника,  як невротика, як мислителя-етика і як грішника. напи- сана в 1928 р. стаття «достоєвський і батьковбивство» дала йому змогу застосувати в процесі аналізу особи письменника всі специфічні  пси- хоаналітичні підходи. Тому життя і творчість великого російського письменника розглядалися із залученням ідей «едіпового комплексу»,

«комплексу батьковбивства», невротичного  страху, епілепсії тощо2.

Спонуку  до творчості  Фрейд  вбачає і в тому, що начебто в душі митця існують «невдоволені  бажання». на його думку, це або бажан- ня шанолюбні, які слугують звеличенню особи, або еротичні. Жадоба багатства, слави, жіночих утіх змушує людину ставати на шлях слу- жіння мистецтву. і якщо йти за Фрейдом,  то видатні митці, більшість із яких зазнала  життєвих  незгод на шляху безкорисливого служіння високим ідеалам, постають перед нами як пожадливі особи, яких роз- дирають тваринні пристрасті. Зазначені стимули творчості зумовлю- ють народження фантазії,  яка, на думку Фрейда,  становить  сутність мистецького  твору. Завдання митця полягає  в тому, щоб, користую- чись фантазією,  створити  «штучний  світ», «сон наяву»,  побудувати

«надхмарний замок».  у статті  «поет  і фантазія» вчений  наводить паралель  між митцем і дитиною, яка зайнята  грою. Він твердить, що

«поет робить те саме, що й дитина, яка грається,  він створює світ, до якого ставиться  дуже серйозно, тобто вносить у нього багато захо- плення; водночас він різко відрізняє його від дійсності».

Отже, процес творчості, на думку Фрейда, спрямований від фантазії до реальності. проте новий світ образів, створений  мис- тецтвом,  лише  приймається як  «цінне  відображення реальності». В такому тлумаченні мистецтво знову втрачає значущість, потріб- ність, серйозність.

1    Фрейд З. Одно детское воспоминание из «поэзии и правды» // диапа- зон. Вести иностр. лит. — 1991. — № 1.

2     Фрейд  З. достоевский  и отцеубийство  // «Я» и «Оно».  — Тбилиси,

1991. — кн. 2.

 

Знову виявляється тенденція відмежування мистецтва від життя, від розв’язання життєво важливих  проблем сучасності.