Естетика - Підручник (Левчук Л. Т., Панченко В. І., Оніщенко О. І.)

§3. художнІй твІр як форма І спосІб соцІального буття мистецтва

Осмислення у філософсько-естетичній літературі  питання  сут- ності художнього твору не лише за критеріями досконалості  і відпо- відності його  призначенню,  а й як форми буття мистецтва, породило низку теоретичних  трактувань.  проблема художнього твору здобула міцне методологічне  підґрунтя.  учасниками її обговорення  стали ві- домі дослідники р. інгарден, Т. Адорно, Г. Гадамер, Е. Жільсон, н. Ос- борн, у. Еко та ін.

Оскільки художній твір за його функціонально-онтологічною даністю  може  концентрувати в собі різні  рівні  змістовних,  творчо- процесуальних, духовно-естетичних цінностей, то в такий спосіб усі- єю своєю конфігуративністю він вливається в структуру  відношень і людської життєдіяльності. Художній твір — це метафора мистецтва в найширшому її значенні.

В естетичній  теорії  Т. Адорно  художній  твір  розглядається як

«монада» соціального буття, елемент включеного в структуру життє- діяльного процесу. Онтологічний статус художнього твору як одини- ці дає змогу подивитися на мистецтво під кутом зору не тільки того, що воно становить  певну реальність  нарівні з іншими  утвореннями, суспільною потребою, а й відображає за будь-яких умов ознаки більш загального цілого.

наголошуючи на тезі про адекватність  художнього твору суспіль- ству, Т. Адорно переконаний у тому, що навряд чи можна «щось зроби-

1     Хвильовий М. Г. Твори: в 2 т. — к., 1990. — Т. 2. — С. 632—633.

 

ти чи виготовити, що не мало б свого прообразу, хоч би в якій латентній формі, в суспільному виробництві»1. Штучність і виробленість худож- нього твору виявляється його «внутрішньою конструкцією», контра- стуючи з довільністю  «просто сутнього». Твори  живі і спроможні  до комунікації  з емпіричним  світом, з якого беруть свій зміст.

у підпорядкуванні загальній  закономірності мистецтва  не втра- чати своєї актуальності, залишаючись сучасним у будь-якому часово- му вимірі, художній твір може розглядатись як конкретний вияв цієї закономірності, але за умови, що він справді здатний до розгортання в ньому творчого духу, адекватного  динаміці моральних, естетичних, пізнавально-творчих інтересів.

процес входження  твору мистецтва  в соціальні структури  буття складний  і суперечливий. Йому притаманна своєрідна  динаміка— статика  абсолюту  художніх  та  естетичних   цінностей,  актуалізації ідей і засобів, донесення  цих ідей. у разі втрати  актуалізації худож- ній твір перестає існувати, тобто втрачає своє не фізичне, а художнє життя. і все ж до цього питання  потрібно підходити з великою осто- рогою, навіть з урахуванням максими такого чутливого теоретика, як Т. Адорно, якому належить вислів: «Видатні художні твори завжди розкривають якісь  свої нові рівні, старіють, холонуть  і вмирають»2. Але запитання може бути поставлене  й так, якщо ті «видатні худож- ні твори»  вичерпали себе, то наскільки  справжньою  була їхня мис- тецька цінність?  Вся історія мистецтва  в її мегаобсязі  засвідчує,  що справжній  великий  художній твір залишається у вічності, на відміну тих чи інших наукових здобутків і матеріальних благ.

у статті з нагоди сторіччя видатного німецького поета P. М. ріль- ке Г. Гадамер розмірковує не лише над тим, що сприяє приходу поета в «нову епоху», а й над самим феноменом  незнищенності художніх цінностей твору. Все, що стало набутком літератури, дивовижним чи- ном перебуває між «колись»  і «завжди». «Хода часу, — зауважує  Га- дамер,— нагадує процес фільтрації, залишаючи  небагато, але надовго. Вибірковість — суть кожної традиції. Твір мистецтва, збережений традицією,  причому  збережений здебільшого  автентично,  підпадає під особливий закон... кожна зустріч — це «абсолютна» актуальність,

1     Адорно Т. Теорія естетики. — к., 2002. — С. 318.

2     Адорно Т. Теорія естетики. — С. 14.

 

вільна  від будь-якої  прив'язаності до первинного  автентичного,  од- нак минулого акту»1.

навіть  при  тому, що художній  твір  залишається   автентичним у своїй  онтологічній  статиці,  відбуваються  величезні  зміни  в само- му світобаченні  нових поколінь,  у стилі мислення  й світовідчувань. Відповідно  й художній твір «прочитуватиметься» з новими, іншими естетичними критеріями, акцентами,  психологією. Та головне, що відповідає архетипам вічних абсолютних цінностей, у справді кла- сичному творі — залишиться. крім того, щодо інтерпретаційних про- цесів у тлумаченні,  а нерідко й переосмисленні художніх творів ва- гому роль відіграє у світлі вже згадуваної актуалізації відкриття того контексту, або смислів, яким і мало належати  майбутнє.

у загальній  тенденції порушення  стереотипів,  канонів і табу, зо- крема й у мистецькій  царині, сучасна поетика  та естетика  розгляда- ють ідеї інтерпретаційності художнього твору в радикальнішій то- нальності.  Ще в середині минулого  століття  (1958)  у. Еко виступив на XII Міжнародному філософському конгресі з доповіддю «пробле- ма відкритого  твору». Згодом  цю доповідь було покладено  в основу нарисів, об'єднаних  під загальною назвою «Відкритий твір».

поняття відкритості  художнього твору охоплює широкий  спектр значень.  Головною,  проте,  залишається думка,  яку  Еко  формулює так: «Сучасна  поетика  пропонує  нам цілу гаму форм, що підносять до змінюваних  перспектив,  до найрізноманітніших тлумачень»2.  Ав- тор переконаний,  що жоден із творів мистецтва  не є «закритим», що кожний у своїй зовнішній завершеності  вміщає безліч можливих прочитань»3.

Відкритість художнього  твору передбачає  «акт творчої  імпрові- зації», транстекстуальні включення,  яким  широко  послуговувався у своїх художніх  творах Еко. Водночас  слід зазначити,  що через над- мірне захопленні  митця імпровізаційністю або «осучасненням» «від- критий твір» може втратити  художність.

Особливо  це було поширено  у XX ст. Так, на англійській  сцені шекспірівського Меморіального театру у 20-х роках з'явилося чима-

1      Гадамер Г. Г. Вірші і розмова: Есе. — Л., 2002. — С. 63.

2       Эко У. Открытое  пространство:  Форма  и неопределенность в совер- шенной поэтике. — Спб., 2004. — С. 66.

3      Там само.

 

ло вистав повністю «осучаснених» не тільки щодо стилю гри акторів, а й оформлення, костюмів, реквізиту  сцени, що мало символізувати цілковите  заперечення традицій  шекспірівського класичного  театру, а головне — глядачі в усьому повинні були впізнавати мотиви й події сьогодення.  наприклад, дію, що відбувається в «Макбеті»  за п'єсою Шекспіра, було перенесено в часи першої світової війни. Гриміли ку- леметні черги, розривалися гранати, перебігали, нагнувшись,  постаті в закіптявілих солдатських мундирах із гвинтівками в руках; із грамо- фона, встановленого в будинку Макдуфа, линули мелодії «кармен»1.

З часом феномен  епатажності  і виклику  традиційним цінностям набуде своїх подальших трансформацій.

дискусія навколо питання, в чому найповніше виражає себе худож- ній твір — у власному реальному  бутті як «фізичний модус» (Е. Жіль- сон) чи як безпосередній чинник естетичного досвіду — має суто теоре- тичне значення. насправді художній твір — це процес, як і саме реальне життя.

розмаїтість асоціацій і почуттів робить мистецтво узагальнюваль- ним, посправжньому філософічним. Завершеність, чи «відкритість» твору мистецтва, має переваги: воно завжди манить за небокрай, збу- джує переживання, посилює таїнство, що не менш важливо, ніж будь- яке досягнення  кінцевої  мети. прагматизм потребує  однозначності, різко обмежує рівень і духовний простір сприйняття мистецтва. Саме мистецтво орієнтує і розвиває той ракурс, який розширює асоціатив- ний погляд на світ, одухотворюючи  навіть звичайні речі.

у сприйманні  мистецтва  завжди  є місце для варіативності, мно- жинності  і навіть ірраціоналізму (йдеться  про природну  для худож- нього мислення та художнього пізнання світу властивість незаверше- ності, яка співіснує  й однаковою мірою є обов'язковою, як і всі інші властивості).

Твір мистецтва сприймається за допомогою образно-узагальненої, чуттєвої  явленості,  тобто  символічно.  В ньому  представлене  щось інше, ніж просто матеріальне  втілення  або знак, і це інше уособлює зверне ні до цілого ознаки, що можуть тільки тоді досягти репрезен- тативного ефекту, якщо виявляться співзвучними реципієнту в живо- му голосі мистецтва. Образ-символ долає складний шлях естетичних

1     Борташевич А. В. Шекспир на английской сцене. конец XIX — первая половина XX в. — М, 1985. — С. 197.

 

перетворень.  Символізм поетичних образів, наприклад,  породжуєть- ся і сприймається складним синтезом перетворених  ідей і асоціацій.

А. Бєлий уподібнює художній образ горі, «схили якої вкриті ви- ноградником  ідей; тут біля схилу виробляється вино нове — вино но- вого життя; проте не як вино подано тут ідеї: не прямо вони дістають- ся із образу; потрібна  праця  перетворення, розуміння,  вгадування  з боку осіб, які сприймають мистецтво»1.

для сприйняття мистецтва символ має таке саме значення у пере- йманні узагальненого естетичного смислу, як і в первинному створен- ні художнього  образу. В іномовленні — його складність  і сила, що й спонукає до інтелектуальної творчості, опанування художньої мови.

Тип і рівень сприймання багато в чому визначаються спрямуваль- ною дією художності змісту й форми; він залежить також від емоційно- образного досвіду, зокрема й естетичного, сприймання світу загалом, здібності  й нахилу  реципієнта  до художнього  бачення  явищ  життя. Все це відбувається не абстраговано, не поза культурно-історичними та ситуаційними умовами. ними є ціла епоха, соціальні інтереси, тра- диція і зміни культурно-стильових, ціннісних відношень.

поняття культурно-історичного контексту  охоплює цілу гаму зовнішніх  впливів  і детермінацій,  що виходять  за межі лише психо- логічного, замкнутого  в собі гештальтного  зв'язку.  Більше  того, цей безпосередньо   індивідуальний  досвід,  весь  колорит   самопочуттів і  самоусвідомлень у сприйманні   твору  мистецтва  зобов'язаний  не лише ідеальним, так би мовити, позачасовим цінностям, властивим конкретному мистецькому  явищу, а й усій атмосфері, в якій живе суспільство.  В наелектризованості духу, соціальній  напруженості  і передчуттях  художня  ідея спалахує  яскравіше,  перебираючи  на себе функцію озвучення притамованого голосу в глибині психології мас.

А. Мальро,  визначаючи зміну  в сприйнятті мистецтва,  вживав такі терміни, як «метаморфози» і «подвійний  час». Мистецтво  справ- ді живе у кількох часових вимірах  — передусім у минулому,  до яко- го належить  час його утворення і на який  не можна  не зважати,  і в сучасному,  що постійно  диктує  свої правила  сприйняття. Сучасний твір, зауважує  А. Мальро,  якщо  йому судилося  довге життя,  також слугуватиме  цьому подвійному  часові мистецтва: нашій і майбутній епохам. Метаморфози, яких зазнає мистецтво минулого, залежать від

1     Белый А. Символизм как миропонимание. — М., 1994. — С. 113.

 

змісту  сприймання. Бачене  нами  в парфеноні  належить  йому. Але чи бачив усе це тими очима, що й ми, Фідій? у різні часи мистецтво сприймалося по-різному  — тут і мова творця, і все те, що приносить із собою кожен новий час. «пікассо захоплювався Гойєю інакше, ніж Бодлер, інакше, ніж Віктор Гюго, інакше, ніж сам Гойя»1.

Слід вказати на таку особливість: при зміні стилів і в самому жит- ті відбувається зміна ціннісних відношень. Якщо врахувати інтенсив- ність усіх змін, що мали місце в суспільстві XX ст. стосовно духовно- го переосмислення попереднього  історичного  досвіду, і включаючи художній  і самий спосіб художньо-образного мислення,  то потрібно усвідомити  одну з найвідмітніших у цих змінах рис — надзвичайну ускладненість взаємозв'язку на перехресті культур — минулої і сучас- ної, або тієї, що перебуває на стадії становлення. не можна розгляда- ти сприйняття мистецтва  відокремлено  від контексту  всієї історії та її конкретних  віх. у практиці  художнього життя й самоусвідомлення суспільства ми на кожному кроці переконуємося в тому, яким спосо- бом входять  мистецькі  цінності в змінюваність  суспільних  відносин і діяльності.  класичне образотворче  мистецтво,  архітектура,  літера- тура, драма, музика, балет і опера, зрештою, міфологічні ідеї й персо- нажі, фольклор — усі ці види і жанри,  духовно-культурні надбання стають об'єктом  вивчення  в оригіналах,  творчого переосмислення, а відтак і відповідного сприймання.

Вважається, що найвищим і найдосконалішим є саме той рівень спілкування і сприйняття, коли реципієнт  залишається з твором мистецтва наодинці, без будь-яких опосередкувань, тим більше по- літичного забарвлення. Але, за рідкісним  винятком, мистецтво (у прихованій  або невимушеній,  відвертій  формі)  несло в собі й продо- вжує нести соціальнокультурний, історичний  контекст. Воно покли- кане саме до створення історичної  «присутності», даючи нам образ реальності  в такій  повноті, яка здатна  викликати співпереживання, емпатію, схвильованість думки. Шлях до цього доволі непростий, він ніби вистелений тернами власного громадянського сумління. Відсто- ронено споглядальне очікування від мистецтва  лише розваг, втіхи та обслуговування призводить  до різкого нівелювання його споконвіч- ного призначення — нести потужну  духовну  енергію, бути виміром творчого генія та естетичної соборності.

1     Мальро А. Зеркало лимба. — Сб. —М., 1989. — С. 282.