§3. естетичний Ідеал

Естетична  практика  у своїх різноманітних формах на основі про- дуктивної творчої уяви формує особливе духовне утворення, в якому ідеально співвідносяться цілісність, творчість, досконалість.  Це — ес- тетичний ідеал. у широкому  розумінні естетичний  ідеал можна тлу- мачити і як духовну мету естетичної практики.

Слово ідеал (від грец. іdeа — ідея, першообраз) означає взірець до- сконалості, найвища мета прагнень. Як поняття  використовується в широкому розумінні і стосується різних сфер людської діяльності, на- приклад: ідеал моральний, політичний або суспільний. Однак у такому випадку йдеться, здебільшого, про певний принцип, сформульований у таких поняттях,  як рівність, братерство, свобода тощо. Естетичний ідеал має духовно-практичну форму, оскільки  звернений до емоцій- ної, чуттєвої сфери людини і постає в конкретно-чуттєвому образі.

Самостійне  значення поняття ідеал вперше здобуло в естетиці класицизму, де воно тісно пов'язане з ученням про наслідування. Ес- тетика класицизму модернізувала античне вчення про наслідування, доповнивши наслідування природи наслідуванням ідеалу. Мисте- цтво мало не тільки  відображати  природу, а й поліпшувати,  виправ- ляти,  ідеалізувати її. Відповідно  до цієї  концепції  розширювалися межі мистецтва. Адже художник  міг уже створювати  такі образи, які не мали реальних  прототипів  у природі.  Особливої актуальності це набуло в контексті  зорієнтованості мистецтва  Європи  на мистецтво античне як ідеал. і. кант вважав, що ідеал має нормативний характер, стаючи нормою і зразком  для наслідування:  «Як ідея дає правила, а ідеал слугує у такому разі праобразом для повного визначення своїх копій, і в нас немає  іншого мірила  для наших  учинків,  окрім  пове- дінки цієї божественної  людини  в нас, з якою ми порівнюємо  себе і завдяки  цьому виправляємося, ніколи,  однак, не маючи змоги зрів- нятися з нею»1. Водночас, на думку канта, ідеал повинен бути в кож- ному випадку не тільки «загальним»,  а й «індивідуальним», тобто представлятися не через абстрактне поняття, а безпосередньо у формі чуттєвого зображення.

В естетиці  Гегеля поняття  «ідеал»,  стало  центральною  естетич- ною категорією, за допомогою якої він визначає  природу і зміст мис-

1     Кант  И. Сочинения : в 6 т. — М., 1963. — Т. 3.— С. 502.

тецтва як духовну діяльність людини. для цього філософа мистецтво є однією з форм пізнання  абсолютної ідеї. Специфіка мистецтва  по- лягає  в тому, що воно дає нам чуттєво-споглядальне відображення ідеї в образах, водночас як філософія пізнає  її в поняттях,  а релігія

— в уявленнях. За Гегелем: «ідея як художньо  прекрасне  не є ідеєю як такою, абсолютною  ідеєю, як її має розуміти  метафізична логіка, а ідеєю, що почала розгортатися в дійсності і вступила  з нею в безпо- середню єдність»1. і далі: «Зрозуміла таким чином ідея як дійсність, що дістала відповідну своєму поняттю форму, є ідеал»2.

ідеал у Гегеля постає як вираження позитивного ставлення  до дійсності, як утвердження пафосу творчості щодо суттєвих, головних її тенденцій. Він виступає як оновлювальні сили історичного часу, як втілення  конкретно-історичного змісту, що охоплює найвищі грома- дянські, політичні, моральні інтереси суспільства.

Естетичний ідеал є однією із форм естетичного відображення дійсності,  відображення не пасивного,  а творчого,  активного,  здат- ного відкинути  випадкове,  неістотне  і проникнути в сутність  пред- мета. Тобто естетичний ідеал є відображенням сутності предмета, явища, процесу, зокрема сутності найвищого  порядку,  що містить у собі найвищу форму розвитку  реальності.  Такою формою є суспіль- ство, а носієм її — суспільна людина й сукупність усіх суспільних відносин. Естетичним ідеалом певного суспільства, тобто «чуттєвим ідеалом», і є вияв через окрему людину головних, визначальних сус- пільних відносин.

Отже, естетичний ідеал є діалектичною  єдністю об'єктивної і суб'єктивної сторін дійсності. Об'єктивна сторона — це дійсність, що реально існує, в якій зароджуються і діють тенденції суспільного роз- витку незалежно від того, усвідомлюють їх люди чи не усвідомлюють. Вони виявляються в житті з більшою чи меншою повнотою,  що за- лежить від конкретно-історичних умов. Щодо суб'єктивної сторони, то тут ідеали є не чим іншим, як сукупністю цілей, ідей, носіями яких виступають передові суспільні сили. Справді, естетичний ідеал має спочатку,  хоч у зародку,  виникнути в самому житті, перш ніж буде потім усвідомлений у формі різних естетичних уявлень і знайде відо- браження  в мистецтві.

1     Гегель Г. В. Ф. Эстетика  : В 4 т. — М., 1971.— Т.1. —С. 79.

2     Там само.

Суспільні  та естетичні ідеали фіксують перспективу розвитку, ві- дображають інтереси й потреби прогресивного руху суспільства і лю- дини. дійсність не «підтягується» до ідеалу, як нерідко стверджують, а розвивається в ідеал. певна річ, це не означає, що суспільство може згодом досягти ідеального стану. Адже рух до досконалості породжує нові суперечності,  що позбавляють можливості  зафіксувати у стані суспільства момент рівноваги. інакше кажучи, суспільство,  не досяг- нувши попереднього ідеалу, вже створює суперечності, які вимагають пошуку ідеалу нового.

не  випадково   дослідники   називають   естетичний   ідеал  синте- зом сьогодні й завтра або наочним належним. Естетичний ідеал тісно пов'язаний із суспільним  і моральним.  Як і вони, естетичний  ідеал історично змінював свій зміст відповідно  до розвитку  матеріального й культурного життя  суспільства,  розвитку  естетичної  діяльності  й мистецтва.  Так, для античності  естетичним  ідеалом був образ довер- шеної, ідеальної  людини,  в якій  гармонійно  поєднувалися прекрас- ний внутрішній  зміст і чудова зовнішність,  гармонія  душі й тіла. За доби середньовіччя естетичний  ідеал втратив  зв'язок із дійсністю. панування релігійного світогляду  призвело  до того, що земну чуттє- ву сторону життя людини постійно зневажали та знецінювали.  За та- ких умов естетичним ідеалом стає божественна сутність, Бог як носій чистої духовності. Його наділяють абсолютною довершеністю, тобто всеблагістю, всемогутністю, премудрістю.  Людина могла наблизити- ся до ідеалу лише тією мірою, якою відмовлялася від мирських  по- треб та гріховних почуттів, йшла у своїй діяльності до святості.

В історії людства естетичний  ідеал нерідко був звернений у ми- нуле. Це відбувалося, коли певні суспільні групи, неспроможні розв'язати життєві  проблеми, починали  звеличувати минуле. Так, античні письменники вбачали «золотий  вік людства» в доісторично- му часі. Європейські просвітителі орієнтувалися у своєму  уявленні суспільної досконалості  на римську республіку.

при всій  різноманітності тлумачень  естетичного  ідеалу  як  ви- раження  мети естетичної  діяльності  людини  в них можна  помітити щось загальне, зумовлене  основними  функціями ідеалу.

ідеал мобілізує  людську  енергію, почуття  й волю, вказуючи  на- прям  діяльності.  чому?  Тому  що  ідеали  здатні  випереджати дій- сність, виявляти тенденції  майбутнього.  ідеал є орієнтиром,  а в де-

яких  випадках  і зразком  моделі  поведінки  або системи  цінностей. певна нормативність ідеалів зумовлена  їхнім значним  евристичним потенціалом  та сутнісним змістом.

ідеал є вищим об'єктивним критерієм  оцінки  всього того, з чим людина стикається в навколишньому світі, що потрапляє у сферу її інтересів. у своїй діяльності  ми підсвідомо, а іноді й свідомо співвід- носимо реальне з ідеалом, прагнучи з'ясувати, якою ж мірою реальне відповідає ідеалові?  Естетичне  якраз і є цією діалектикою  реального й ідеального, бо тільки  у ставленні  до ідеалу дійсність набуває есте- тичної цінності.

Будь-яка дійсність  містить у собі нові можливості.  і в цьому ро- зумінні вона є недостатньою, тому діяльність  людини спрямована на майбутнє. у процесі цієї діяльності  вона спирається на досвід, науку, що дає змогу їй прогнозувати і планувати  наступну  конкретну  дію. Мистецтво,  фіксуючи суперечності  реального життя як суперечності між ідеалом  і дійсністю, намагається розв'язати їх шляхом  перетво- рення  цього процесу  на предмет  особистісного,  суб'єктивного пере- живання  суспільно важливих  проблем. Особливість цих переживань полягає в тому, що вони мають катарсичний характер і відбуваються у формі переживань прекрасного або потворного, піднесеного або низь- кого, трагічного або комічного, тобто у розвинених формах естетично- го переживання, вироблених людством. Естетичний ідеал є духовним орієнтиром, який опосередковує естетичне ставлення  до світу.