4.3. кредитування та фінансовий лізинг у сільському господарстві

Як було показано в попередніх розділах, однією з основних причин звуженого відтворення у сільському господарстві у 90-х роках ХХ ст. було вимивання і як наслідок, – нестача обігових коштів для здійснення поточної операційної діяльності та змен- шення обсягів  інвестицій  в основний капітал. Вирішення  цих проблем в сучасних умовах значною мірою пов’язане з розши- ренням кредитування сільськогосподарського  виробництва та збільшенням обсягів  угод фінансового  лізингу.

Проблеми кредитування та лізингового забезпечення сільського господарства ми розглядаємо в одному підрозділі че-

рез наявність в їх сутності  спільних рис. Зокрема „механізм лізингових  угод базується на принципах кредитних відносин, зберігає сутність кредитної операції, тобто його можна класифі- кувати як товарний кредит в основні  фонди” [335, с. 282]. Од- ним з основних елементів, які впливають на розмір регулярних лізингових платежів, є процентна ставка за кредитні ресурси [334, с. 237]. Виходячи з цього, можна зрообити припущення, що тен- денції  зміни обсягів кредитування сільського  господарства та

Таблиця 4.4

Кредитування підприємств аграрного сектора у 2000-2003 рр. , млн грн. [195, с. 17]

обсягів лізингових угод укладених в аграрній сфері, в значній мірі обумовлюються дією одних і тих же факторів.

Кризовий стан сільськогосподарських товаровиробників у

90-х роках минулого століття  певною мірою  був обумовлений практично повною відсутністю  кредитування галузі, що було пов’язано насамперед із надзвичайно високим рівнем  процен- тної ставки.  З 2000 р. обсяги кредитування аграрного сектора збільшуються (табл. 4.4).

Аналізуючи дані табл. 4.4, слід звернути увагу на декілька обставин. По-перше, на фоні збільшення обсягів кредитування та зниження  процентних  ставок їх рівень  залишається досить високим, більше того, для сільгосптоваровиробників він вищий за середній по народному господарству. По-друге, обсяг пільго- вих кредитів  на одне прокредитоване  господарство у 2003 р. склав 202 тис. грн., що з огляду на потребу в технічному пере- озброєнні  (якщо  не враховувати,  що левова частка кредитів призначена для поповнення обігових  коштів) дозволяє прид- бати один потужний  трактор вітчизняного  виробництва або вистачить на половину сучасного високопродуктивного зерноз- бирального комбайна. По-третє,   у 2001-2003 рр. ефективність використання бюджетних коштів на часткову компенсацію процентних ставок знизилася більш ніж удвічі. У зв’язку з цим не випадковою,  що сільське  господарство  забезпечене коротко- строковими кредитами на 40 \%, а довгостроковими – на 15 \% [89, с.88]. Про недостатність кредитування сільськогосподарсь- ких підприємств свідчать такі дані. Якщо в 1980-1990 рр. пито- ма вага кредитів  при формуванні  оборотних коштів  сільсько- господарських підприємств становила 35-40 \%, то в подальшому вона зменшилася: 1991 р. – до 12 \%, 1993 р. – до 7 \%,   2000-

2002рр. – до 1-2 \% [97, 100]. Майже така ж частка кредитів у джерелах фінансування  виробничої діяльності,  як і в Україні наприкінці 80-х років, існує у фермерів США, Німеччини,  що свідчить про об’єктивність такого обсягу залучення кредитів для здійснення сільськогосподарського виробництва. Оскільки  така потреба в кредитних ресурсах для сільгосптоваровиробників

України  не задовольняється, її заміняють інші джерела, основ- ним з яких є кредиторська заборгованість [99, с. 41].

Однією  з головних причин недостатнього кредитування

сільськогосподарських товаровиробників в Україні є те, що комерційним  банкам невигідно  надавати кредити  сільськогос- подарським товаровиробникам через  значно вищий,  ніж в інших  галузях, ступінь ризику.  Застава у вигляді всіх видів майна, включаючи землю, є малоліквідною, а залежність їх фінансових результатів від погодних умов, кон’юнктури  аграр- ного ринку та зовнішньої експансії є надзвичайно великою [164, с. 95].  До того ж до проведення ринкових  реформ ставки за короткостроковими позиками не перевищували  2 \%, а за дов- гостроковими – 1 \% [91, с. 70]. Тому кредити  були доступні практично для всіх сільськогосподарських підприємств. У  су- часних умовах, коли майже половина сільськогосподарських підприємств  є збитковими,  а процентні  ставки складають 17-

20 \% річних, для багатьох підприємств кредитні ресурси є про- сто недоступними.

Аксіомою фінансового  менеджменту є те, що підприємство, яке використовує позиковий капітал, завдяки формуванню до- даткового обсягу активів має більш високий фінансовий потен- ціал розвитку та можливість приросту фінансової рентабельності своєї діяльності [58]. В умовах хронічної нестачі обігових коштів у сільськогосподарських  підприємств їх кредитування набуває надзвичайно важливого значення. Це неодноразово зазначали і представники владних структур [140,  157], і науковці [89, 96]. Разом з тим використання позикового капіталу в більшій мірі генерує фінансові ризики та загрозу банкрутства при збільшенні його питомої ваги  в загальній сумі капіталу [58].

Ефективність залучення позикового капіталу в значній мірі залежить від податкової політики і в першу чергу від ме- х анізм у  опода ткування  пр ибутк ів  підприєм ств.  Ця  за - лежність випливає з того,  що, згідно із  Законом України

„Про  оподаткування прибутку  підприємств”  [8]  до складу валових витрат підприємства відносяться будь-які  витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борго-

вими зобов’язаннями, зокрема за кредитами. Унаслідок  цьо- го виникає так  званий ефект  податкового коректора,  або податкового щита. Суть його полягає в тому, що підприєм- ство, залучаючи фінансові  кредити, сплачує  за їх викорис- тання відсотки, які включаються до валових витрат, зменшу- ючи суми податку на прибуток.  Згідно  із Законом України

„Про фіксований сільськогосподарський податок” [75], ФСП сплачується в рахунок 12-ти податків і зборів, зокрема по- датку на прибуток підприємств. Тобто сільськогосподарські підприємства, які сплачують фіксований сільськогосподарсь- кий  податок,  звільнені від сплати податку на прибуток.

При обґрунтуванні доцільності й обсягів кредитування важ- ливо використовувати методику обґрунтування раціональності позик. Раціональна позичкова політика може дати підприємству несподіваний ефект фінансового важеля, який полягає в додат- ковому підвищенні окупності власних грошових коштів за раху- нок використання кредиту, незважаючи на його  платність [264, с. 106]. Отже, ефективність залучення позикового капіталу виз- начається, з фінансової точки зору, збільшенням прибутку та підвищенням  коефіцієнта фінансової  рентабельності.

Для оцінки ефективності залучення позикового капіталу у фінансовому  менеджменті  використовується показник  ефекту фінансового лівериджу, який показує підвищення або знижен- ня рентабельності власного капіталу за рахунок залучення по- зикового і визначається за формулою:

 (]) = (1 -

OII ) X ( 

- II ) X       ,     (4.10)

де ЕФЛ – ефект фінансового лівериджу, \%;

СОП – ставка оподаткування прибутку, виражена десятко- вим дробом;

КВРа – коефіцієнт валової рентабельності активів (відношен- ня валового прибутку до середньої вартості активів), \%;

ПК – процентна ставка за кредит, \%;

ЗК – сума залученого позикового капіталу;

ВК   – сума власного капіталу підприємства.

Перша частина формули 6.10 (1 – СОП) відображає подат- ковий коректор  фінансового  лівериджу. З наведеної формули видно, що зниження ставки оподаткування прибутків підприємств призведе до збільшення податкового коректора  і з рештою до підвищення  за абсолютними розмірами ефекту фінансового  лівериджу.  При  цьому дуже важливо враховува- ти, що ефект фінансового лівериджу може бути як позитивним (приріст  коефіцієнта  рентабельності  власного капіталу),  так і від’ємним (зниження цього коефіцієнта). Від’ємне значення ефекту  фінансового  лівериджу  означає не тільки  зниження коефіцієнта  рентабельності  власного капіталу,  а й зменшення суми прибутків  підприємства внаслідок залучення позикового капіталу. Воно можливе лише за умови, коли коефіцієнт вало- вої рентабельності  активів  буде меншим від  абсолютного зна- чення процентної ставки за залучення кредитних ресурсів. У такому випадку зниження  ставки оподаткування прибутків підприємств призведе  до ще  більшого  зростання збитків підприємств,  які використовують позиковий капітал.

Така ситуація є типовою для сільськогосподарських підприємств України. Як було показано вище, процентна став- ка по короткострокових кредитах, наданих сільськогосподарсь- ким підприємствам,  складала у 2003 р. 22 \%. У той же час ко- ефіцієнт  валової рентабельності  активів, який  відповідає показнику  норми прибутку  на вкладений  капітал,  у середньо- му за 1999-2003 рр. мав від’ємне значення. Отже, можна ствер- джувати, що сільськогосподарські підприємства внаслідок залу- чення позикового капіталу через фінансові кредити  втрачають певні суми прибутку і мають зниження коефіцієнта рентабель- ності  власного капіталу.

Оскільки  коефіцієнт  рентабельності  власного капіталу  й ефект фінансового  лівериджу  є відносними  показниками,  то, помноживши їх на суму власного капіталу і поділивши на 100, визначимо відповідно абсолютну суму валового прибутку підприємства (галузі) та її приріст або зниження внаслідок ви-

користання позикового капіталу.  Формула  приросту (знижен- ня) суми прибутку  (�П)  за рахунок залучення позичкового капіталу набуває такого вигляд:

�П = (1 – СОП) · (КВРа – ПК) · ЗК / 100. (4.11) За допомогою цієї формули легко  визначити обсяги змен-

шення прибутків сільськогосподарських підприємств унаслідок використання позикового капіталу та величину потенційних втрат через зниження  ставки оподаткування прибутків.  На- приклад: у 2002 р. підприємствам аграрного сектора   України було надано 5500 млн грн. короткострокових кредитів за став- кою  26 \%,  коефіцієнт  валової рентабельності  активів  галузі склав 2 \%, основна ставка оподаткування прибутків  дорівню- вала 30 \%, – зменшення прибутків аграрних підприємств скла- ло 924 млн грн. (�П = (1 – 0,3 )х (2 – 26) х 5500 : 100 = -924). Ці збитки певною мірою виправдані, оскільки  невикористання

позичкових  коштів  загрожувало взагалі  недоотриманням сільськогосподарської продукції, що означало б загрозу продо- вольчій безпеці держави. Разом з тим реальні збитки сільсько- господарських підприємств  були ще більшими,  оскільки  пере- важна більшість підприємств не сплачували податок на прибуток. Реальна сума збитків унаслідок залучення короткос- трокових позик у 2002 р. склала 1344 млн грн. (�П = (1 – 0)х (2 – 26) х 5500 : 100 =  - 1344), а прямі втрати внаслідок відсут- ності „податкового щита” – 396 млн грн. (1320 – 924). У ціло- му за 2000-2003 рр. втрати сільськогосподарських підприємств через відсутність реального податкового коректора склали понад

1,5 млрд грн. У зв’язку з цим абсолютно закономірним  є поси- лення дій  уряду щодо часткової компенсації  кредитних ставок по кредитах, виданих аграрним підприємствам. Протягом 2000-

2003 рр. з бюджету було витрачено на ці цілі 631,5 млн грн, зок- рема   326,5 млн грн. у 2003 р., що значно менше фактичних втрат сільськогосподарських товаровиробників.

Отже,  унаслідок  відсутності  оподаткування прибутків

сільськогосподарських підприємств не діє так званий подат-

ковий щит, тому податкові заощадження сільськогосподарсь- ких  підприємств утворювані за рахунок сплати фіксованого податку, як мінімум на половину поглинаються оплатою про- центів  по фінансових кредитах.  Ураховуючи  тенденцію  до зростання обсягів короткострокового кредитування сільсько- господарських підприємств і величезну потребу в довгостро- кових  позиках, можна прогнозувати (при  відсутності  дієвих механізмів) зведення нанівець усіх позитивних наслідків ви- користання фіксованого  сільськогосподарського податку. Це не озна ча є,  що  тр еба  негайно повер нутися  до спла ти сільськогосподарськими  підприємствами податку на прибу- ток.  Більш  раціональним заходом була б компенсація в по- вному обсягу цих втрат по короткострокових  кредитах  че- рез часткову компенсацію  кредитних  ставок за рахунок коштів  державного бюджету, а по довгострокових кредитах, які залучаються переважно для здійснення інвестицій,  – че- рез механізм інвестиційних податкових знижок, який досить широко використовувався в розвинених країнах світу  в пе- ріоди  їх виходу з кризового стану [232, с. 217].

Не  менш важливе значення для здійснення розширеного відтворення  у сільському господарстві  має поширення фінан- сового лізингу, особливо з огляду на важкий фінансовий  стан сільськогосподарських  підприємств  і відсутність  в необхідних обсягах фінансових  джерел для інвестицій,  спрямованих на оновлення основних засобів.  „Лізингова  діяльність  як  форма довгострокової оренди машин,  обладнання, транспортних за- собів, споруд виробничого призначення тощо є досить склад- ною сферою підприємництва,  спрямованою на забезпечення відтворення  та кругообігу матеріальних ресурсів у процесі  ви- робництва” [128, с. 49].

Чим  же привабливий лізинг  для підприємств агропро- мислового комплексу?  Які його  переваги  перед  іншими формами економічних  зв’язків між постачальниками та по- купцями?

1. Лізинг  дає можливість одержати обладнання у користу- вання без  повної оплати для організації нового вироб-

ництва, без мобілізації необхідних великих обсягів фінан- сових ресурсів.

2. Лізинг дає можливість  випробувати обладнання до його

повної оплати, тобто до придбання у власність.

3. Лізинг не „завантажує” активи підприємства  і допомагає підтримати оптимальне співвідношення  власного та по- зиченого капіталу.

4. Лізингоодержувачу надається широкий спектр супутніх товару послуг з налагодження й обслуговування закуп- леного обладнання.

5. Лізингові  платежі  можуть здійснюватися від виручки  з продажу продукції, яка виробляється на орендованому об- ладнанні, і не тільки  у грошовій формі, але і в товарній (компенсаційний  лізинг).

6. Лізинг  забезпечує вигоди орендаря, які випливають із можливості викуповувати обладнання за номінальною або залишковою вартістю після закінчення терміну дого- вору лізингу  [90, с.64-65].

У країнах з розвинутою ринковою економікою лізингові операції  для багатьох суб’єктів  господарювання стали перева- жаючими при технічному переозброєнні матеріальнотехнічної бази виробництва. Так, у загальній сумі капітальних вкладень у машини й обладнання на лізинг припадає: в Австралії – 33 \%, у США  – 25-30 \%, в Англії та Франції – 13-17 \% [61, с. 5]. Світо- вий досвід доводить, що лізинг  відіграє відчутну  позитивну роль і в агробізнесі. Наприклад, обсяг продажу техніки за лізин- гом компанією „John Deere” досяг 20 \% від загальної реалізації і продовжує щорічно збільшуватись [130, с. 42].

В Україні переваги фінансового лізингу  використовуються далеко не повністю. В економіці у цілому і зокрема в аграрно- му секторі  фінансовий  лізинг  ще не зайняв належного йому місця. Про це свідчать хоча б два таких факти.  За даними НАК

„Украгролізинг”,  за 1998-2001 рр. загальний обсяг лізингових послуг,  наданих сільськогосподарським товаровиробникам, склав 524,4 млн грн. [129]. У той же час, за розрахунками нау- ковців  Інституту  аграрної економіки  УААН,  для оновлення

машиннотракторного парку аграрних підприємств на рівні  тех- нологічної потреби щорічно необхідно купувати машини й об- ладнання на суму 15 млрд грн [337, с.11]. За оцінкою головно- го     спеціаліста     Національної     акціонерної     компанії

„Украгролізинг”  В.В. Казімірського,  потенційна місткість  рин- ку  лізингових  послуг в Україні   становить 12-14 млрд дол. США, з них АПК – 50 \% [131, с. 97].

Головними причинами обмеженого використання фінансо- вого лізингу є недосконалість законодавства  про лізинг, моно- польне становище лізингодавців  на ринку  лізингових  послуг, слабкий фінансово-економічний  стан багатьох аграрних підприємств, їх неспроможність своєчасно та в повному обся- гу сплачувати лізингові  платежі, висока вартість лізингових угод, яка пропонується рядом лізингових  компаній  [39,  с.65]. Через неповернення  платежів лізингодавцю за останні роки збанкрутували 15 лізингових  компаній,  які працювали з сільськогосподарськими товаровиробниками [262, с. 144]. У той же час за умов недостатньо розвинутого ринку  лізингових  по- слуг і відсутності конкуренції між лізингодавцями вони як мо- нополісти встановлюють високу лізингову  маржу (процентну ставку винагороди), рівень якої нерідко перевищує процент за банківським кредитом  [346, с. 106]. Ще однією причиною по- вільного  розвитку лізингових  відносин  в Україні є недоскона- ла податкова політика держави [361, с. 78].

Переваги фінансового лізингу над іншими способами фінан- сування оновлення активів у розвинутих країнах світу базують- ся на таких засадах. По-перше,  це ефект податкового коректо- ра (податкового щита), суть якого   було розкрито вище. Існує точка зору що він діє і в аграрному секторі економіки України [70, с. 67]. Але більшість сільськогосподарських підприємств в Україні  не сплачують податок на прибуток, отже, ефект подат- кового щита тут також не діє. По-друге, в багатьох розвинених країнах існують податкові пільги на інвестиції в технічне пере- озброєння виробництва, в тому числі для лізингових компаній. Це знов-таки дає можливість лізинговим компаніям зменшува- ти розміри регулярних лізингових  платежів, що робить лізин-

гові угоди більш привабливими для лізингоодержувачів.   В Україні  ж законодавство про  оподаткування  прибутків підприємств не передбачає такі пільги.  По-третє, з фінансової точки зору фінансовий лізинг буде більш привабливим лише в тому разі, якщо норма прибутку на вкладений  капітал у одер- жувача лізингу  буде не нижче вартості залученого капіталу.

Розглянемо на умовному прикладі вплив кожного  з цих факторів  (приклад  наводиться в підручниках  з фінансового менеджменту [58, с. 208]). Необхідно порівняти ефективність фінансування  оновлення основного засобу за таких умов:

+  вартість активу – 60 тис. грошових одиниць;

+  строк експлуатації активу – 5 років;

+  авансовий лізинговий  платіж  – 5\% від  вартості активу;

+  регулярний лізинговий платіж за використання активу –

20 тис. грошових одиниць за рік;

+  ліквідаційна  вартість активу після  передбаченого строку його використання прогнозується в сумі 10 тис. грошових одиниць;

+  ставка податку на прибуток підприємств – 30 \%;

+  середня ставка процента за довгостроковий банківський кредит – 15 \% на рік.

Наведений умовний приклад досить близький до реальної дійсності у сільськогосподарському виробництві. Вартість акти- ву відповідає вартості деяких видів колісних тракторів. Ставка оподаткування прибутків  відповідає  ставці, яка діяла  до кінця

2002 р. Ставка процента за довгостроковий банківський кредит теж досить близька до реальної на початок 2004 р. Тому деталь- ний аналіз  цього умовного прикладу дасть певну інформацію для реального управління  процесом розширення  лізингових угод в Україні.

Аналіз різних способів фінансування оновлення активу розпочнемо з порівняння номінальних грошових потоків (табл. 4.5). Найбільший номінальний від’ємний грошовий потік виникає при  використанні  довгострокового кредиту, на 2,0 тис. менший – при одержанні в лізинг, ще на 43 тис. менший – при купівлі за власні кошти. Номінальні грошові

Таблиця 4.5

Номінальні грошові потоки при різних способах фінансування оновлення активу, тис. грошових одиниць

потоки  при  придбанні  активу  за рахунок довгострокового кредиту  й одержанні  в лізинг  відповідно на 58,3 та 55,0 \% більші  його первісної  вартості,  що знов-таки наближає цей умовний приклад до реальної дійсності.  Здавалося  б, пере- ваги купівлі активу  за рахунок власних коштів  очевидні. Але, здійснюючи цей вибір, слід урахувати, що більшість витрат у другому та третьому варіантах  будуть здійснюва- тися у майбутніх періодах. Отже, обирати купівлю чи орен- ду найкраще шляхом порівняння теперішньої (дійсної) вар- тості  грошових потоків  по трьох варіантах  [204,  с. 114].

Розрахунок дійсної  вартості  грошового потоку при використанні   довгострокового кредиту можна здійснити  за формулою:

,IfII

n  II

(1 - H n ) +      ,           (4.12)

t =1

(1 + )t

(1 + ) n

де ДПКн  – сума дійсного грошового потоку при використанні довгострокового банківського кредиту;

ПК – сума сплачених процентів за кредит у відповідності до річної ставки;

СК – сума кредиту, яку необхідно погасити в кінці кредит- ного періоду;

Нп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

і – річна ставка процента за довгостроковий кредит,  вира-

жена десятковим дробом;

п – кількість інтервалів, за якими здійснюється нарахуван- ня процентних  платежів;

t – строк надання кредиту.

Дійсну  вартість  грошового потоку при одержанні  активу в лізинг можна обчислити за формулою:

,IfII

n

= AII  +

II (1 - H n ) ,   (4.13)

]/

t =1

(1 + )t

де ДПЛн – сума дійсного грошового потоку при одержанні активу в лізинг;

АПл   – сума авансового лізингового  платежу, передбачена лізинговою  угодою;

ЛП – річна сума регулярного лізингового платежу за вико- ристання орендованого активу;

Нп  – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дро- бом;

і – річна ставка процента за довгостроковий кредит,  вира- жена десятковим дробом;

п – кількість інтервалів, за якими здійснюється нарахуван- ня процентних  платежів;

t – строк надання активу в лізинг.

Якщо після передбаченого строку використання активу, взя- того в оренду на умовах фінансового лізингу або придбаного у власність, він має ліквідаційну вартість, то прогнозована її сума віднімається  від грошового потоку.  Розрахунок  суми, яку не- обхідно відняти від дійсного грошового потоку, можна здійсни- ти за формулою:

,IfII ]/

=

(1 +

,           (4.14)

) n

де ДПлс   – додатковий грошовий потік за рахунок реалізації активу за ліквідаційною  вартістю  (після передбаченого строку його експлуатації), приведений до дійсної вартості;

ЛС –   прогнозована ліквідаційна вартість активу (після пе- редбаченого стоку його експлуатації);

і – середня процентна ставка на ринку  капіталу,  виражена десятковим  дробом;

п – кількість інтервалів, за якими здійснюється нарахуван- ня процентних  платежів.

Здійснивши розрахунки за наведеними формулами, визна- чимо дійсну вартість грошових потоків. При придбанні активу за рахунок власних коштів вона складе 55 тис. грошових оди- ниць, при використанні довгострокового кредиту – 46 тис.,  при лізинговій угоді – 45 тис. грошових одиниць. Таким чином, при наведених вихідних  даних найбільш ефективною формою фінансування  оновлення активу є його оренда  на умовах фінансового  лізингу.

Наведені  формули розрахунків  дійсної  вартості грошових потоків  при різних  способах фінансування  оновлення активів свідчать про те, що первісна вартість значною мірою  залежить від  таких  параметрів,  як  ставка оподаткування прибутків підприємств і процентна ставка по довгострокових позиках.

Стосовно ставки оподаткування прибутків підприємств слід зробити два зауваження. По-перше, 24 грудня 2002 р. Верхов- на Рада внесла зміни  в Закон України  “Про  оподаткування прибутку  підприємств” і знизила основну ставку оподаткуван- ня з 30 \% до 25\% [8]. По-друге, більшість сільськогосподарсь- ких підприємств, як уже зазначалося, у зв’язку зі сплатою фіксованого сільськогосподарського податку сплачують податок на прибуток фактично за нульовою ставкою.  У  зв’язку з цим розглянемо, як впливає зміна ставки оподаткування прибутків

Таблиця 4.6

Обсяги приведених грошових потоків при ставці дисконту

15 \% і різних ставках оподаткування прибутків підприємств, тис. грошових одиниць [237, с.69]

на формування дійсної вартості грошових потоків  при різних способах фінансування  оновлення активів (табл.  4.6).

При  ставці    дисконту  15 \% фінансовий  лізинг  має пере- вагу   перед   довгостроковим кредитуванням і придбанням ак- тивів за рахунок власних коштів лише при ставці оподаткуван- ня прибутків 30 \%. Більш висока привабливість довгострокового кредиту  при інших  ставках оподаткування прибутку  певною мірою  обумовлена  досить високою процентною ставкою, яка значно вище від норми прибутку на вкладений капітал у сільськогосподарське виробництво, а також тим, що в обрано- му прикладі  вся сума кредиту  повністю повертається тільки після  завершення строку   кредитної угоди.

Відносно  процентних ставок по довгострокових позиках можна стверджувати, що вони хоч і мають тенденцію  до зни- ження,  але залишаються досить високими.  На невиправдане завищення  і необхідність зниження процентних ставок за кре- дити для аграрного сектора економіки вказував колишній Пре- зидент України  Л.Д.Кучма  на Всеукраїнській  нараді  з питань стратегії розвитку аграрного сектора 7 лютого 2003 р.: у 1999 р. середня ставка за кредити, надані аграрному сектору, перевищу- вала облікову ставку Національного банку в 1,3 раза; у 2000 р. –

Таблиця 4.7

Обсяги приведених грошових потоків при різних процентних ставках за кредит і нульовій ставці оподаткування при- бутків, тис. грошових одиниць [229, с.52]

уже в 1,8; у 2001р. – в 2,5; а у 2002 р. – у 3,5 раза; середня став- ка кредитування селян у 2002 р. становила 25,3 \%, а в середнь- ому по економіці – 19,5 \%. Президент  поставив банкірам запи- тання: „Хіба в селян прибутки вищі, ніж у вас?” [157, с. 7].

Виходячи з того, що сільськогосподарські  підприємства не є платниками податку на прибуток, а норма прибутку в більшості з них не перевищувала 2 \%, в той час як вартість за- лучення позикового капіталу  складала  на початку 2003 р. 20-

25 \%, проаналізуємо,  як впливає зміна  процентної ставки,  ви- користовуваної для дисконтування грошових   потоків,  на формування приведених грошових потоків  (табл.  4.7).

Зниження  процентних  ставок призводить до зменшення приведеного грошового потоку,  підвищує вигідність  залучення позикового капіталу для фінансування  відновлення активів. При  цьому зі зміною  процентної ставки змінюються  і суми сплачених процентів і регулярних лізингових  платежів.  Разом з  тим  слід  звернути увагу на те, що при жодній з наведених кредитних  ставок фінансовий  лізинг  не  має переваг  перед іншими способами фінансування  відновлення активів. З одно- го боку,  це пояснюється відсутністю ефекту податкового щита при нульовій  ставці оподаткування прибутку,  з іншого – тим, що при формуванні  регулярних лізингових  платежів  урахову-

ються не тільки процентна ставка, а й сума амортизації об’єкта лізингу, лізингова маржа,   відшкодування  страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу й інші витрати лізин- годавця. Однакові значення приведених грошових потоків при придбанні  активу за рахунок власних коштів  і використання довгострокового кредиту можна пояснити перш за все тим, що в прикладі,  який  розглядається, процентна ставка за користу- вання довгостроковою позикою дорівнює нормі прибутку одер- жувача кредиту. Насправді, як зазначалося вище, норма прибут- ку у сільськогосподарському виробництві в декілька разів нижча від процентної ставки за залучення кредиту  і не пере- вищує 2 \%. Розглянемо,  як вплине на формування приведених грошових потоків використання середньої по сільському госпо- дарству норми прибутку (2 \%) в якості ставки дисконту.

Таблиця 4.8

Обсяги приведених грошових потоків при різних процентних ставках за кредит, нульовій ставці оподаткування прибутків і ставці дисконтування 2 \%, тис. грошових одиниць

Зміна процентної ставки за користування кредитом веде до зміни сум сплачених процентів  і регулярних  лізингових  пла- тежів. Але оскільки для всіх варіантів у табл.4.8 ставка дискон-

ту була однаковою, то приведений грошовий потік при прид- банні активу за власні кошти не змінювався  в залежності від кредитної ставки. Реальна вартість грошових потоків придбан- ня активу за рахунок довгострокового кредиту й одержання в лізинг знижується зі зменшенням процентної ставки по креди- тах, але жодного разу використання довгострокового кредиту та лізингу  не було більш вигідним,  ніж  придбання активу за рахунок власних коштів.

У цілому ж висновок полягає в тому, що система оподатку- вання прибутків підприємств  істотно впливає на ефективність інвестиційної діяльності. Зниження ставок оподаткування при- бутків підприємств призводить до підвищення реальної вартості лізингу для  лізингоодержувача та до зменшення зацікавленості у здійсненні таких операцій. Але такий висновок зовсім не оз- начає, що треба підвищувати  ставки оподаткування прибутків підприємств в Україні.  Світовий досвід має інші засоби стиму- лювання інвестиційної діяльності, зокрема через систему  лізин- гу. Одним із таких засобів є податкові інвестиційні знижки.

У  США  найважливішим  елементом  податкової системи була так звана податкова знижка на інвестиції, яку американсь- кий уряд застосовував з 1962 р. як антициклічний  засіб. Маю- чи за мету зменшення циклічних  коливань економіки,  уряд США  після 1962 р. то припиняв, то відновлював дію інвестиц- ійної  податкової знижки.  Наприклад, для боротьби з кризою

1974-1975рр. термін дії податкової знижки  було продовжено в кінці першого кварталу 1975 р. на два роки (а потім до 1980 р.) і  одночасно підвищено  її розміри  для компаній  обробної про- мисловості з 7 до 10 \%, для електроенергетичних компаній – з

4 до 10 \%.   Саме під час дії інвестиційних податкових знижок найбільш швидкими темпи зростали обсяги лізингових  опе- рацій  [155, с. 372]. Слід звернути увагу на те, що інвестиційні податкові знижки  вводилися в США  перш за все як антицик- лічний  засіб  розвитку економіки.  Але, як  було показано в розділі  3, економічний  розвиток аграрного сектора  економіки України  має циклічний характер.

Загальний висновок полягає в тому, що Україна ставши на шлях ринкових  перетворень, зіткнулася з проблемами ринко- вої економіки,  зокрема з циклічністю  економічного  розвитку. Для подолання циклічності  доцільним є використання багато- го світового досвіду антициклічного регулювання розвитку еко- номіки,  зокрема податкового стимулювання інвестицій.  На жаль, в Україні податкове законодавство можна розглядати як антистимулюючий засіб стосовно операцій  фінансового  лізин- гу. Наприклад, згідно з пунктом 7.9.6. закону України „Про оподаткування прибутків  підприємств”,  передавання майна у фінансовий  лізинг  (оренду)  для цілей  оподаткування при- рівнюється до його продажу в момент такого передавання. При цьому орендодавець збільшує валові доходи [8]. Тобто йдеться не про податкові  пільги  на інвестиції,  а, навпаки, про сплату повної суми податку в розмірі 25 \%  від вартості переданого в лізинг майна в першому ж звітному періоді, в той час як основ- ну частину вартості цього майна лізингова  компанія  одержить в наступні періоди.

Заради справедливості слід зазначити, що у США  та в дея- ких  інших  країнах з кінця 80-х років  минулого століття   не використовуються податкові  пільги на інвестиції,  а застосову- ються інші антициклічні заходи. Але разом з тим варто наголо- сити, що в більшості цих країн рівень оподаткування прибутків корпорацій  значно вищий,  ніж в Україні.  Наприклад,  у США найбільш поширеною ставкою оподаткування   прибутків    кор- порації є ставка 34 \%; у Німеччині   прибутки   корпорацій опо- датковуються за ставкою 56 \%, у Великобританії  – 35 \% [86]. Але,  як  було  показано вище, збільшення ставки оподаткуван- ня прибутків підприємств безпосередньо призводить до підви- щення ефекту податкового щита в лізингових  угодах.

Таким чином, головною причиною обмеженого використан- ня лізингових  угод, а в однаковій мірі і довгострокових позик для відтворення матеріально-технічної бази сільськогосподарсь- кого виробництва є несприятливі фінансові умови їх здійснен- ня. Залучення техніки  й інших  основних засобів  за договора- ми лізингу або за рахунок довгострокового кредиту, коли норма

прибутку  по галузі значно нижче вартості  позикового капіта- лу, може призводити до ще більших проблем у відтворенні ак- тивів. Для вирішення  цих проблем необхідно  забезпечити:

+  законодавче  введення інвестиційних  пільг  в оподатку-

ванні  суб’єктів господарювання, які здійснюють реальні інвестиції в технічне переозброєння  сільськогосподарсь- кого виробництва. Цей захід буде не тільки стимулювати інвестиційну діяльність, але й протидіяти циклічності еко- номічного  розвитку.  Завдяки цьому і для сільгосппідп- риємств буде включений  в економічний  механізм госпо- дарювання ефект  податкового щита і підвищиться привабливість лізингових угод;

+  встановлення реального паритету цін на сільськогоспо- дарську та промислову продукцію,  який забезпечував би сільськогосподарським товаровиробникам одержання норми прибутку на вкладений капітал на рівні середньо- го по народному господарству;

+  зниження вартості залучення позикового капіталу, що зро- бить його більш дешевим, знизить обсяги регулярних лізин- гових платежів і сприятиме розширенню лізингових угод, отже і підвищенню  рівня продовольчої безпеки  України.

Отже, лише при взаємоузгодженості окремих елементів еко- номічного механізму функціонування аграрного сектора еконо- міки можна створити сприятливі умови для його сталого роз- витку, розширеного відтворення та повного вирішення продовольчої проблеми в Україні.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

1. Розширене відтворення в сільському господарстві Украї- ни є об’єктивною необхідністю,  оскільки  лише завдяки цьому можна ефективно  розв’язати проблему продовольчої безпеки держави та забезпечення населення повноцінним продоволь- ством. В Україні дефіцит основних продуктів,  необхідних  для здорового харчування,  становить майже  40 \%. Розширене відтворення в сільському господарстві є необхідною  передумо- вою ефективного розв’язання соціальних проблем сільського населення, яке складає майже третину всього населення Украї- ни.  Тенденції  розвитку відтворювального процесу значною мірою  залежать від  досконалості економічного механізму.

2. Економічний механізм функціонування АПК  є основним елементом господарського механізму. Під господарським меха- нізмом  слід  розуміти   багаторівневу  систему господарювання, яка ґрунтується на використанні  економічних  законів  і через яку  відбуваються  взаємодія  та розв’язання суперечностей між рівнем розвитку продуктивних  сил і конкретними  формами виробничих відносин.  Системоутворюючими  елементами гос- подарського механізму  є форми організації  виробництва, еко- номічні  зв’язки,  економічні  інтереси із системою мотивації та стимулювання,  яка реалізується  за допомогою відповідного економічного механізму,  а також форми та методи управління. Економічний  механізм  являє собою систему економічних  регу- ляторів, які за певних умов можуть коригувати дію ринкових ре- гуляторів економічного  розвитку. Вони в переважній  більшості впливають на сфери обміну та розподілу, а через них – на тем- пи та пропорції відтворювального процесу в суспільному  ви- робництві  та в окремих його галузях. Основними елементами економічного механізму функціонування АПК є цінова, фінан- сово-кредитна, податкова, страхова, амортизаційна політика, політика  у сфері стимулювання праці тощо.

3. Державне регулювання  відтворювального процесу в сільському господарстві є об’єктивною необхідністю,  оскільки

ринковий механізм не може забезпечити стабільну рівновагу на аграрному ринку,  яка б у свою чергу створювала передумови сталого розширеного відтворення  в сільському господарстві. Ринкова економіка створює передумови для циклічного розвит- ку відтворювального процесу в сільському господарстві. Основ- не джерело циклічних змін ринкової економіки криється в ди- наміці взаємодії виробника та споживача. Амплітудні характеристики кривої циклу визначаються інтегрованою вели- чиною та спрямованістю розбіжності  векторів „попит”-„пропо- зиція”. При  випереджанні  попиту  стимулюється економічна діяльність для його задоволення, і чим більше це випереджан- ня, тим сильніше поштовх до піднесення економічної  актив- ності.  Зі зміною  вектора  попиту в протилежний бік  пов’язана необхідність  переорієнтації вкладання ресурсів і перебудови господарського механізму.  Розриви між „учорашньою” пропо- зицією  та „сьогоднішнім” попитом утворюють передумови для циклічного  розвитку.

4. У  динаміці урожайності основних сільськогосподарських культур в Україні простежується середньострокова та коротко- строкова циклічність.  Гармонічні коливання урожайності фор- мують циклічні коливання валових зборів основних культур. Тривалість середньострокових циклів  у динаміці  урожайності та валових зборів усіх основних культур коливається від 15 до

18 років,  а короткострокових – від  2,2 року у соняшнику до шести років у цукрових буряків. Середньострокова циклічність із тривалістю циклу 15,4-17,4 року виявляється в динаміці про- дуктивності  тварин і валового виробництва основних видів продукції тваринництва. Усе  це сприяє формуванню середнь- острокової циклічності в динаміці валової та товарної продукції.

5. Середньострокові циклічні  коливання урожайності й об- сягів виробництва основних видів сільськогосподарської про- дукції призводять до відповідних періодичних коливань фінан- сових показників: розміру прибутків, рівня платоспроможності, фінансової стійкості, темпів відтворення основних засобів та їх зносу. У динаміці фінансових результатів виробництва окремих

видів  сільськогосподарської  продукції  виявляється короткост- рокова циклічність,  але внаслідок  її асинхронності  узагальнені фінансові показники не мають чітко вираженої короткостроко- вої циклічності.

6. У сільськогосподарському виробництві України в цілому й окремих її регіонів  сформувалася чітка  тенденція  до звуже- ного відтворення родючості ґрунтів. Щорічні втрати гумусу через нераціональне  використання орної землі  коливаються в останні роки в межах 480-700 кг з кожного гектара ріллі. Деф- іцит основних елементів живлення складає 114-164 кг/га. Ком- пенсаційна оцінка цих втрат у цілому по Україні дорівнює 7,2-

15,8 млрд грн.  Основними причинами звуженого відтворення родючості ґрунтів у сільському господарстві є відсутність дійо- вого економічного механізму, який  би, з одного боку, створю- вав передумови  для розширеного  відтворення  родючості ґрунтів, з іншого – спонукав сільськогосподарських товарови- робників до здійснення заходів,  спрямованих на підвищення родючості  використовуваних земельних угідь.

7. З метою створення економічних передумов для розшире- ного відтворення родючості ґрунтів у багатогалузевих господар- ствах степової та лісостепової зон України  доцільно запровади- ти стимулювання сільсько-господарських  товаровиробників  за збільшення питомої ваги багаторічних трав у структурі посівів за умови зменшення  до оптимального рівня  питомої ваги посівів  соняшнику.  Розширення посівних  площ багаторічних трав за умови державної підтримки  сприяло б покращанню фінансового  стану сільськогосподарських товаровиробників, розвитку тваринництва та створенню на цій основі додаткових робочих місць, розв’язання соціальних проблем селіа. Здійснен- ня виплат сільськогосподарським виробникам, спрямованих на відтворення родючості ґрунтів і підтримку екологічної рівнова- ги, не суперечить вимогам СОТ до претендентів на вступ до цієї організації.

8. Подоланню негативних тенденцій у відтворенні матеріаль- но-технічної  бази сільського господарства сприяло б запровад- ження нормативного методу нарахування амортизації в розра-

хунку на 1 га посіву відповідних сільськогосподарських культур. За нашими розрахунками, нормативна амортизація на 1 га по- сіву озимих зернових має складати 700 грн., на 1 га ячменю –

523 грн., соняшнику – 341 грн., цукрових буряків – 756 грн., ба-

гаторічних  трав на сіно – 147 грн., багаторічних  трав на зеле- ний корм – 358 грн. За умови відшкодування цих амортизац- ійних відрахувань цінами продажу сільськогосподарської продукції  можна створити за чотири-п’ять років  фінансові джерела для технічного  переозброєння  сільськогосподарського виробництва. Нормативний метод нарахування амортизації уне- можливлює створення штучного,  або „паперового”, прибутку, ставить в рівні умови (з точки зору відтворення МТБ) господар- ства з різним  рівнем  забезпеченості  технікою  і може розгляда- тися як антициклічний захід, оскільки при дотриманні інших вимог сприятиме виходу сільського господарства із кризи.

9. Звужене відтворення в сільському господарстві в останні роки певною мірою обумовлене скороченням чисельності пра- цівників  сільськогоспо-дарських підприємств. Однією з голов- них причин демографічної кризи та звуженого відтворення трудових ресурсів сільськогосподарського виробництва є над- звичайно низький  рівень  соціальної ефективності  сільського господарства. Низький  рівень заробітної плати в сільськогоспо- дарському виробництві, соціальна незахищеність селян створю- ють передумови для того, щоб частина працівників сільськогос- подарських підприємств залишала суспільний сектор, розвивала підсобне господарство або взагалі мігрувала із села. Розв’язан- ня проблеми відтворення трудових ресурсів села можливе лише за умови радикального підвищення  ефективності  сільськогос- подарського виробництва. Стабілізація відтворення  трудового потенціалу  села сприятиме   розширеному відтворенню  в сільському  господарстві.

10. Державне регулювання цін на аграрному ринку є об’єктив- ною необхідністю через існування значного диспаритету цін на сільськогоспо-дарську і  промислову продукцію та через поси- лення короткострокових циклічних  і сезонних коливань цін. Підтримку цін, регулювання їх  циклічних і сезонних коливань

на насичених сегментах аграрного ринку доцільно здійснювати за допомогою інтервенційних  операцій.  Інтервенційні  операції недоцільно  обмежувати та жорстко пов’язувати з бюджетними коштами. Державний агент зі здійснення інтервенційних операцій може проводити свою діяльність за принципом самоокупності з використанням кредитних ресурсів, які б виділялися під державні гарантії. Підтримка мінімальних цін на зерно, наприклад, у 2002-

2003 маркетинговому році  за допомогою  інтервенційних операцій на рівні, який би забезпечив рентабельність галузі 25\%, дозволи- ла б збільшити  доходи сільськогосподарських  товаровиробників на 56,9 млн грн, а у першій половині 2003 р. знизити сплеск цін майже на 250 грн/т.

11. Податкова політика стосовно аграрного сектора економіки України будувалася без урахування циклічності його економічної динаміки. Надання сільському господарству наприкінці 90-х років значних податкових пільг було здійснено в той час, коли обсяги виробництва вже зменшилися більш  ніж  удвічі.   Обґрунтовані нами пропозиції щодо зниження прибуткового податку з доходів громадян до 12-13 \% уже запроваджені законодавчо. Основними напрямами удосконалення податкової політики  з метою підви- щення стимулюючої функції податків і зборів, а також посилення їх антициклічного  впливу є: компенсування за рахунок коштів державного бюджету суми підвищення  податкового тиску  на сільськогосподарські підприємства у зв’язку з виведенням зі скла- ду фіксованого сільськогосподарського податку внесків до Пенс- ійного фонду; введення інвестиційних  податкових знижок  для товаровиробників,  які здійснюють реальні інвестиції в технічне переозброєння виробництва. Інвестиційні податкові знижки че- рез ефект „податкового щита” сприятимуть здешевленню кредит- них ресурсів і на цій основі збільшенню обсягів кредитного  та лізингового забезпечення сільськогосподарського виробництва. Механізм використання бюджетних коштів для здешевлення кре- дитних ресурсів також доцільно пов’язати з ефектом „податково- го щита” і поширити на всіх сільгосптоваровиробників з метою створення більш рівних умов для одержання кредитних ресурсів і здійснення розширеного відтворення.