Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві - Навчальний посібник (Олійник О.В.)

4.2. динаміка обсягів продажу та цін на зерно в україні

Для ефективного регулювання зернового ринку недостатньо визнати сам факт зміни цін на зерно внаслідок  зміни обсягів продажу – необхідно мати кількісні характеристики такого зв’яз- ку. Наступним етапом дослідження було здійснення кореляцій- ного аналізу залежності середньомісячної  ціни 1 т проданого зерна (У) від обсягів щомісячного його продажу в тис. т (х).

Математичною обробкою статистичних даних за 1998-2003 рр. установлено таку залежність:

У = 419,04 – 0,040Х. (4.7) Коефіцієнт  кореляції  для даної моделі  склав 0,268,  що

свідчить про слабкий зв’язок між рівнем цін та обсягами про-

дажу зерна. Але абсолютно очевидно, що протягом досліджу- ваного періоду зміна цін відбувалася не тільки внаслідок зміни

 

обсягів  запропонованого на ринку  зерна, а значною мірою  і внаслідок зміни купівельної спроможності національної грошо- вої одиниці. Тому наступним кроком саме й було дослідження комплексного впливу цих двох факторів. Математичною оброб- кою даних установлено таку залежність:

У = -254,35 - 0,046 Х1  + 420,43 Х2,           (4.8)

де У – середньомісячна ціна продажу 1 т зерна, грн., Х1  – обсяг щомісячного продажу зерна, тис.т,

Х2   – базисний індекс цін (1997=1).

Коефіцієнт  кореляції  для даної моделі  склав 0,863, що

свідчить про високу тісноту зв’язку між результативним і фак- торними показниками. Включені  в модель фактори на 74,5\% визначають варіацію  результативного показника. Абсолютно логічними  є і значення коефіцієнтів  регресії, оскільки  вони свідчать про те, що збільшення обсягу продажу зерна на ринку України на 1 тис. т призводить до зниження ціни за 1 т на 4,6 коп., а зниження   в два рази купівельної спроможності  гривні суп- роводжується зростанням ціни  на 420,43 грн.

Разом з тим, повертаючись до графіка,  побачимо, що тен- денції динаміки  цін та обсягів продажу в межах календарного року досить чітко поділяються на дві частини. У  першу поло- вину календарного року щомісячні обсяги продажу зерна у 5-

15 разів  менші  ніж  у другу.   Відповідно  ціни,  як правило, у першу половину року значно вищі, ніж у другу. Отже, сформо- вана сукупність  вихідних  даних для кореляційного  аналізу не є однорідною. З урахуванням цього нами було проведено ок- ремо по двох сукупностях кореляційний  аналіз залежності цін продажу зерна від  обсягів  продажу та темпів  інфляції.  Першу сукупність склали помісячні дані за перше півріччя 1998-2003 рр., другу – за друге півріччя цього ж періоду.

Математичною  обробкою даних установлено  таку  за- лежність ціни від досліджуваних факторів у першому півріччі:

У = -186,25 – 0,51 Х1  + 450,36 Х2. (4.9)

 

Коефіцієнт кореляції для даної функції склав 0,898, що вище відповідного  значення для моделі,  побудованої за щомісячни- ми даними в цілому за рік. Фактори моделі на 80,6 \% поясню- ють варіацію  результативного показника.  Слід звернути увагу на те, що, згідно з установленою закономірністю, в перше півріччя  року зерновий ринок більш чутливий до змін обсягів проданого зерна. Це абсолютно логічно,  оскільки  його обсяги, як уже підкреслювалося, значно менші, ніж у другому півріччі.

Залежність ціни  від  досліджуваних факторів  у другому півріччі характеризується  такою функцією:

У = -181,28 -0,05 Х1  +383,31 Х2.   (4.10) Коефіцієнт кореляції для даної моделі склав 0,884, що знову-

таки вище, ніж  у моделі, побудованої  на основі щомісячних да- них у цілому за рік. Включені в модель фактори на 78,2\% пояс- нюють варіацію результативного показника. Чутливість ринку до обсягів продажу зерна у другій половині року досить близька до значення, встановленого за помісячними даними в цілому за рік. Це також є досить логічним, оскільки основна маса зерна   в ос- танній час реалізується саме в другій половині року.

Таким чином, для дослідження необхідного та можливого впливу інтервенційних  операцій  на ринку  зерна за вихідну позицію  можна використати встановлені  залежності, згідно  з якими збільшення обсягів продажу на 1 тис. т у першому півріччі року призводить до зниження ціни за 1 т на 0,51 грн., а у другому півріччі  – на 0,05 грн [247].

Згідно   з         постановою  Кабінету          Міністрів   України   від

3   липня 2003 р. № 1030 „Про  встановлення рівня  заставних цін на зерно”, найвища ціна була встановлена на пшеницю м’я- ку третього класу – 550 грн/т. По всіх інших класах пшениці та видах зернових культур заставна ціна  менше 500 грн/т і коли- вається від 300 грн. за 1 т ячменю третього класу до 495 грн. за

1 т пшениці м’якої четвертого класу. Отже, можна стверджувати, що середня заставна ціна в цілому по зернових менше 500 грн./т. Але ж після прийняття вказаної постанови у 2003 р. середня

 

місячна ціна 1 т зерна в Україні  жодного місяця не була нижче

500 грн. Це знову-таки підтверджує висновок про те, що напов- нювати інтервенційний фонд треба було у 2001-2002 рр., коли обсяг зібраного та пропонованого на ринку  зерна був значно вищим.

У зв’язку з цим виникає запитання: наскільки істотним був би вплив інтервенційних заходів на ринку зерна у 2002 р., якби кошти в сумі 55 млн грн. були виділені з бюджету на рік рані- ше? У  липні 2002 р. середня ціна продажу зерна в цілому по Україні склала 340,7 грн за 1 т. Якби середня інтервенційна ціна за 1 т зерна складала 400 грн/т, виробникам було б вигідно про- давати зерно до інтервенційного  фонду. Але виділених коштів (55 млн грн.) вистачило б на закупівлю 137,5 тис. т зерна (55000 :

400).  Загальний обсяг проданого зерна у липні  2002 р. склав

1796 тис. т. Вилучення з ринку в липні 2002 р. 137,5 тис. т зерна призвело б до підвищення ціни на 6,88 грн/т  (0,05 х 137,5), а середня місячна ціна продажу підвищилася б до  347,58 грн/т. А далі ринок знову залишався б нерегульованим. Накопичене зерно в інтервенційному фонді у 2002 р. не можна було б вигід- но продати, оскільки в наступні місяці середня ціна його про- дажу не перевищувала 320 грн/т.

Отже, виділених коштів у сумі 55 млн грн., навіть якби вони були виділені у 2002 р., не вистачило б для реальної стабілізації цін на зерновому ринку,  до речі,  так само, як не вистачило б зерна, закупленого до інтервенційного  фонду, для того щоб утримати під контролем цінову ситуацію на ринку зерна у першій половині 2003 р. Наприклад, продаж 137,5 тис.т зерна за нижчою, ніж ринкова, ціною, у червні 2003 р., коли середньомі- сячна ціна була найвищою, знизив би середню ціну на 70,12 грн. (0,51 х 137,5). Але і в такому випадку середньомісячна ціна за- лишалася б досить високою і складала 660,88 грн/т, а в усі інші місяці першої половини року ціни на зерно були б нерегульо- ваними.

Подпись: Таблиця4.3
Ціни, обсяги продажу та можливі наслідки здійснення інтервенційних операцій на зерно- вому ринку України  в 2002-2003 маркетинговому році [222]

 

Для визначення необхідного обсягу інтервенційного  втру- чання держави в зерновий ринок на протязі 2002-2003 марке- тингового року звернемося до даних табл. 4.3.

Зазначимо, що мінімальна  інтервенційна ціна для першої

половини маркетингового року встановлювалася на рівні, який би забезпечив виробникам рентабельність 25 \%. Саме на тако- му рівні заставних цін наголошували представники  колишньої виконавчої влади України  [376]. За такої ціни та встановленої залежності  рівня цін від  обсягів  продажу зерна інтервенційні закупівлі  доцільно  було розпочати в серпні і за п’ять місяців

2002 р. викупити  на зерновому ринку 1,7 млн т зерна до інтер- венційного фонду. Цей обсяг інтервенційних закупівель досить близький до того обсягу втручання в зерновий ринок,  який мали намір здійснювати урядові структури у 2004 р.: уряд пла- нував  закупити близько 1,5 млн т зерна [139, с.16].

Інтервенційна ціна  для другої половини 2002-2003 марке- тингового року встановлювалася за завданням використати все накопичене  зерно в інтервенційному  фонді  в другій  половині маркетингового року. У такому випадку середня ціна для дру- гої половини року склала б 470 грн. за 1 т зерна, що забезпечи- ло б рентабельність  78,5  \%. Середньорічна  ціна  продажу 1 т зерна зросла б на 3 грн., а додаткові доходи сільськогосподарсь- ких товаровиробників від продажу тієї ж кількості зерна скла- ли б 56,9 млн грн., що практично збігається із сумою коштів, виділених  із бюджету на здійснення  інтервенційних  операцій на зерновому ринку у 2003 р.

Практичний    інтерес має аналіз фінансових  результатів здійснення цих інтервенцій з точки зору Державного агента по здійсненню  інтервенційних  операцій  із зерном. Для закупівлі

1,7 млн т зерна за ціною 329 грн за 1 т слід було б  витратити

559,3 млн грн. Грошові надходження від продажуна копичено- го зерна у лютому-червні 2003 р. за ціною 470 грн. за 1 т скла- ли б 799 млн грн., що на 239,7 млн грн. більше витрат на заку- півлю. Навіть якщо припустити, що для інтервенційних закупівель було використано короткостроковий кредит на 12 міс. під 20 \% річних, то додаткові витрати державного агента скла-

 

дуть 111,9 млн грн. Витрати на зберігання зерна (щомісяця 1,5 \% від його вартості) – ще 100,6 млн грн. Якщо додати витрати на приймання зерна до інтервенційного  фонду та його видачу (10 грн. за 1 т) – 17 млн грн., то загальна сума витрат Держав- ного агента  на здійснення  інтервенційних  операцій  складе

788,8 млн грн.  Тобто за таких умов державний агент міг би здійснювати інтервенційні  операції за принципами самоокуп- ності. Більше того, якщо вести мову не про кредит на 12 міс., а про кредитну лінію, то сума сплачених відсотків скоротилася б більш ніж удвічі. Крім того, 1,5 \% – це максимальні нормативні місячні  витрати на зберігання, та і обсяг закупленого зерна у даному прикладі не буде зберігатися усі 12 міс., що також змен- шить витрати державного агента і збільшить  його прибутки.

Графічне зображення обсягів інтервенційних операцій та їх впливу на динаміку цін на зерно у 2002-2003 маркетинговому році наведено на рис. 4.3. Унаслідок запропонованого варіанта

 

Подпись: 06  HrH rrpo�  my 3  pH ,
H .
4000

3000

2000

1000

0

-1000

7          8          9    10   11   12            1          2          3          4          5          6

800

Подпись: C  p �HH :uiH , rpH./700

600

500

400

300

 

 

2 002p .           2 003p .

Mi  H:u i

cD a KT H   HH = o6 P ’r n po,na i y 3e pH a

? 6 P’r iH Te p B eH u: i= (- 3aKyn iBJi ’ 3ep H a ; + ,no,na TKoB H = n p o,nai )

o 3pa xyHKo B a u: iHa n iP Jii 3,n i=P H e HH ’ iHT e p B eHu: i=

cD a KT H   Ha  Pepe,n H ’ u: iH a n p o ,nai y 3e p Ha

Рис. 4.3. Динаміка фактичних і розрахункових обсягів продажу та середніх цін на зерно в 2002-2003 маркетинговому році в цілому по Україні

 

здійснення інтервенційних  операцій на зерновому ринку  Ук- раїни розмах варіації  цін на зерно протягом маркетингового року скоротився б більш ніж удвічі.

Досить логічним  міг би бути й інший сценарій  розвитку

подій. За умови надходження на початку 2003 р. достовірної інформації про загибель озимих зернових на значній  площі (а саме вони в першу чергу використовуються як товарне зерно), доцільним  було б рішення  про збереження 1 млн т зерна для здіснення інтервенційних операцій у 2003-2004 маркетингово- му році. За таких умов інтервенційна ціна (ціна продажу) для другої половини 2002-2003 маркетингового року  склала б

603 грн. за 1 т зерна, а додаткові доходи сільськогосподарських товаровиробників досягли б 179,8 млн грн.

З огляду на цінову  ситуацію на ринку  зерна в 2003-2004 маркетинговому році  можна стверджувати, що „заощаджений”

1 млн т зерна був би з успіхом проданий за ціною 603 грн. за

1 т у перші ж місяці маркетингового року, а перевищення ви- ручки  над витратами на закупівлю  зерна до інтервенційного фонду зросло б до 465,8 млн грн. Це означає, що з розширен- ням „цінового коридору”, в межах якого вільно змінюється рин- кова ціна, ефективність  інтервенційних  операцій з точки зору забезпечення їх самофінансування,  за інших рівних  умов, зро- стає, хоч зменшується стабільність цін на зерновому ринку.

Обов’язковою передумовою ефективного здійснення  інтер- венційних операцій є неприбутковий статус уповноваженого державного агенті зі здійснення таких операцій  [92, с. 116].

Повномасштабне запровадження інтервенційних операцій буде мати ще один позитивний наслідок.  Якщо всі  учасники аграрного ринку визнають державу як наймогутнішого „гравця” на ринку, то вони будуть змушені дотримуватися правил, вста- новлених державою. Зокрема посередники, закупівельні  та за- готівельні  організації  з метою збереження свого бізнесу   зму- шені  будуть працювати на випередження,  сприяти розвитку біржової торгівлі ф’ючерсами та опціонами.

Біржова торгівля сільськогосподарською продукцією  в Ук- раїні,  зокрема укладання ф’ючерсних контрактів  на поставку

 

біржового товару у майбутньому, ціна  якого визначається на момент укладання угоди,  здійснюється  згідно з законом „Про товарну біржу”  [17].  Збільшення кількості  ф’ючерсних  кон- трактів і опціонів у торгівлі сільськогосподарською продукцією, за умови, що ціни цих угод будуть не нижчими від мінімальної інтервенційної  або заставної ціни,  сприятиме  зменшенню фінансових  ризиків  сільськогосподарських товаровиробників суто ринковими методами.

Біржовою практикою доведено, що коливання цін у ф’ючер- сних контрактах значно менше, коливання цін на реальний то- вар. Нині в   усіх  розвинених країнах основними видами угод, які укладаються на товар, є ф’ючерсні угоди (ф’ючерси) та опці- они на ф’ючерси. Зокрема їх частка в загальному обсягу торгів становить: 78 \% – ф’ючерси, 20 \% – опціони, на угоди з реаль- ним товаром припадає лише 2 \% товарообігу [258, с. 74]. В Ук- раїні ж біржовий ринок перебуває у стадії становлення. Лише ста- виться завдання розширення біржової торгівлі до рівня  10-15 \% загального товарообороту зерна, насіння соняшнику, цукру, а роз- ширення форвардної та ф’ючерсної торгівлі – до 20 \% біржового товарообороту зерна, насіння соняшнику, цукру. [77, с. 14]. Отже, виважена цінова політика є основним фактором сталого функц- іонування та розвитку аграрного ринку.

4.2. Податкова політика щодо аграрного сектора економіки

Історія  оподаткування налічує  багато тисячоліть.  Податко- ва система виникла і розвивалася разом з розвитком держави.

„Податки є особливою історичною фінансовою категорією, яка виражає економічні  відносини  між державою  і платниками податків з метою створення  загальнодержавного  централізова- ного фонду грошових коштів,  необхідних  для виконання дер- жавою своїх функцій”  [248, с. 13].

Початок розвитку теорії податків як науки пов’язують з пред- ставниками класичної англійської політекономії Адамом Смітом і  Давидом Рікардо. Зокрема вважається, що саме Адам Сміт об-

 

ґрунтував основні  принципи  оподаткування:  громадяни кожної держави повинні  брати участь у підтримці  своєї держави по можливості  та відповідно  до доходів,  які вони одержують під охороною держави; податок, що сплачується громадянами, пови- нен бути точно визначеним, час його сплати та розмір мають бути відомими платникові й усім, хто захоче це знати; будь-який податок повинен стягуватись у зручні для платника час і спосіб; будь-який податок повинен бути побудований так, щоб затрати на його вилучення були мінімальними [69, с. 201].

Вагомий внесок у розвиток теорії оподаткування у ХХ  ст. здійснив всесвітньо відомий англійський економіст Джон Мейнард Кейнс. Його теорія [135] сформувалась у той період, коли супереч- ності капіталістичного способу виробництва досягли такої межі, що істотно впливали на відтворення і погіршували його умови. При- чини економічних негараздів Дж. Кейнс вбачав у недостатності „су- купного попиту”. Виходячи з цього він вважав, що держава може сприяти досягненню рівноваги між платоспроможним попитом та обсягами виробництва за допомогою державних видатків, регулю- вання позичкового проценту та податків. Дж. Кейнс був прихиль- ником прогресивності в оподаткуванні. Він вважав, що великі зао- щадження заважають економічному зростанню, отже, їх необхідно вилучати за допомогою прогресивних податків.

До 70-х років ХХ  ст. основу більшості ринкових теорій по- датків формували саме положення  теорії Кейнса. Але розвиток ви- робничих відносин і процес розширеного відтворення у 70-ті роки в країнах з ринковою економікою характеризувався підвищенням нестабільності. Наслідком цього були глибокі циклічні кризи 1974-

1975 рр. та 1980-1982 рр. на фоні структурних змін  у продуктив- них силах. Зміна умов відтворення спричинила „перегляд” еконо- мічних концепцій і на зміну кейнсіанським методам регулювання прийшла неокласична теорія, зокрема неоконсерватизм [98, с. 31].

На відміну від кейнсіанської теорії, неокласична теорія опо- даткування виходить із забезпечення пропозиції ресурсів і до- статності  заощаджень,  з чого робиться висновок про не- обхідність значного зниження загального рівня  оподаткування. Сучасній податковій теорії та практиці властиве не тільки про-

 

тистояння кейнсіанства та неоконсерватизму, а й певне злиття та взаємопроникнення цих напрямів. Пошук  шляхів удоскона- лення теорії та практики  оподаткування відбувається  і зараз.

У  країнах з ринковою економікою  система оподаткування

виконує такі завдання: перерозподіл фінансових ресурсів від при- ватного сектора до громадського; розподіл витрат уряду по верти- калі між класами одержувачів доходів і по горизонталі між насе- ленням, яке  має приблизно однакове  економічне  становище; стимулювання економічного  зростання та стабільності країни, а також ефективності виробництва [103, с. 9]. Слід звернути особ- ливу увагу на перше та третє завдання. Оскільки перше завдання податкової системи полягає в перерозподілі фінансових ресурсів, а розподіл і перерозподіл є обов’язковою фазою відтворювально- го процесу в будь-якій сфері економічної діяльності,   це автома- тично означає, що податкова система може істотно впливати на формування тенденції розвитку відтворювального процесу в будь- якій галузі економіки. Третє завдання по суті випливає з цієї мож- ливості: впливаючи на тенденції відтворювального процесу за допомогою податків, держава може свідомо чи несвідомо стиму- лювати або не стимулювати стабільність економічного розвитку. Якщо врахувати циклічність  економічного розвитку країн з рин- ковою економікою в цілому і зокрема сільського господарства, то можна стверджувати, що податки є одним із важливих антицикл- ічних важелів економічного механізму.

r. . . . . . . . T . . . . . . . . B . . . . . . . . TI. . . . . . . . rI

i1, i2, i3,          i4, i5,   i6,i7,    i8

i1  – no,naToK Ha ,no,naHy BapTiPTh;

T          i2  – no,naToK Ha Ma=Ho;

i3  – no,naToK Ha 3eMJiiO;

i4  – Bi,npaxyBaHH’  Ha Pou:iaJihHe PTpaxyBaHH’;

B

i5  – iHIlli no,naTKH i no,naTKoBi nJiaTeii, ’Ki Bxo,n’Th y Po6iBapTiPTh npo,nyKu:i";

i6  – no,naToK Ha ,no,naHy BapTiPTh;

TI

i7  – aKu:H3HH= no,naToK;

rI         i8  – no,naToK Ha npH6yToK.

 

Важливе значення податків  для здійснення  відтворюваль- ного процесу в сільському господарстві, а в рівній мірі і в інших галузях економіки, визначається тим, що податковий механізм діє практично на всіх стадіях кругообігу  капіталу [98, с.15].

Тільки на початку кругообігу,  коли капітал авансується у грошовій формі,  податки відсутні. З перетворенням грошового капіталу  в елементи продуктивного починає діяти податковий механізм. Перш за все підприємство сплачує податок на дода- ну вартість на матеріальні ресурси, які накопичуються для май- бутнього виробництва, має сплачуватися податок на майно, податок на землю. На виробничу стадію сільськогосподарських підприємств припадають відрахування на соціальне страхуван- ня та до Пенсійного фонду, інші податкові платежі,  які входять у собівартість продукції. На післявиробничій стадії, коли гото- ва продукція реалізується, господарства сплачують акцизні пла- тежі.  У  той же час у господарства в складі  реалізованої про- дукції надходить податок на додану вартість, і вони одержують можливість перерахувати заборгованість з цього податку подат- ковим органам. З останньою, грошовою стадією  обігу пов’яза- ний податок з прибутку [98, с. 16].

Оскільки  в схемі кругообігу капіталу першим наведено по- даток на додану вартість (ПДВ), розпочнемо з аналізу розвит- ку цього податку та його впливу на відтворювальні процеси в сільському господарстві.

Податок на додану вартість – порівняно новий вид податків у світовій  практиці.  Уперше його запропонував французький економіст М.Лоре на початку 50 рр. ХХ ст., і з 1954 р. він вве- дений у Франції.  [334, с. 36]. Наприкінці  80-х рр. більш  ніж

50 країн світу  запровадили ПДВ.  Нині однією з умов вступу до ЄС є наявність ПДВ.

В Україні ПДВ  було введено Законом України  „Про пода- ток на добавлену вартість” [11] від 20 грудня 1991 р. У 1992 р. дію цього закону було зупинено і справляння ПДВ  регламен- тувалося Декретом Кабінету Міністрів „Про податок на добав- лену вартість” від 26 грудня 1992 року [23]. Слід звернути ува- гу  на те,  що основна ставка ПДВ  складала 21,875 \% до

 

оподатковуваного обороту, що відповідає 28 \% від ціни товару без урахування ПДВ.  У  1997 році  Верховна Радою України прийняла закон „Про податок на додану вартість” [12], згідно з яким основна ставка податку знизилася до 20 \% від ціни то- вару без ПДВ. Доречно зауважити, що в більшості країн Євро- пейського Союзу, як правило, діє три групи ставок ПДВ: зни- жені  (мінімальні)  ставки,  нормальні (стандартні),  підвищені (максимальні).  За   нормальними ставками оподатковується основна маса товарів, за мінімальними – товари першої необхід- ності,  як правило, продукти харчування, за максимальними – предмети розкошу й окремі специфічні товари: тютюнові виро- би, алкогольна продукція,  вироби парфумерної промисловості тощо [333, с. 204].

З метою стимулювання сільськогосподарського виробництва, зокрема  виробництва тваринницької продукції,  з 01.01.1998 р. постачання переробним підприємствам  молока та м’яса живою вагою, здійснюване сільськогосподарськими товаровиробниками всіх  форм власності та господарювання, оподатковується за ну- льовою ставкою. Суми податку на додану вартість, сплачувано- го до бюджету переробними підприємствами за реалізовані мо- локо та молочну продукцію, м’ясо та м’ясопродукти, спрямовуються виключно на виплати дотацій сільськогоспо- дарським товаровиробникам за продані  ними  переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі. Верховна Рада дек- ілька разів продовжувала строк дії зазначеної норми законодав- ства про ПДВ  і на даний момент його встановлено до 1 січня

2006 р.

13 липня 2000 р. Верховна  Рада внесла зміни до закону

„Про податок на додану вартість”, згідно  з якими сільськогос- подарські  підприємства звільнені  від сплати до бюджету ПДВ за операції з продажу товарів  (робіт,  послуг)  власного вироб- ництва, включаючи продукцію  (за  винятком підакцизних  то- варів),  виготовлену на давальницьких умовах із  власної сільськогосподарської сировини,  за винятком операцій  з про- дажу переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою, здійснюваних  сільськогосподарськими  товаровиробниками не-

 

залежно від організаційно-правової форми та форми власності. Згідно  з цим законом зазначені  кошти залишаються в розпо- рядженні  сільськогосподарських  товаровиробників  і викорис- товуються ними на придбання матеріально-технічних  ресурсів виробничого призначення. „Особливий режим справляння по- датку на додану вартість для сільськогосподарських виробників дає щорічну економію сільському господарству України близь- ко 1,8-2,2 млрд грн.” [137, с. 7].

Оскільки  ПДВ  є непрямим податком і перекладається на кінцевих споживачів продукції, то безпосередні виробники товарів (робіт, послуг) не повинні відчувати тягар ПДВ за ефек- тивного механізму стягнення податку. На важливість надійно- го механізму оподаткування зверталась увага в усі часи. Так, ще у 1856 р. Генрі  Джордж  зазначав, що „спосіб оподаткування буває не менш важливим, ніж його розмір. Як невеликий ван- таж, незручно покладений, може втомити коня, який  міг би з легкістю  нести набагато більший вантаж,  але належним чином укладений, так і народ може бути розорений і виробничі сили зруйновані податками, які могли б вноситися з легкістю,  якщо б вони збиралися іншим способом” [82].

Стосовно механізму  оподаткування податком на додану вартість слід зазначити, що він в усі  часи не враховував спе- цифіку сільськогосподарського виробництва. Зокрема унаслідок сезонності виробництва в сільському господарстві та тривалості виробничого циклу  закупівлі  пального, мінеральних  добрив, гербіцидів,  насіння  здійснювалися переважно в першій  поло- вині календарного року. Відповідно і сплата ПДВ у складі ціни цих товарів здійснювалася в період найменшого надходження грошових коштів у вигляді виручки. У той же час, згідно з чин- ним законодавством,  датою виникнення  податкового зобов’я- зання з ПДВ  при постачанні товарів  вважається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від по- купця  (замовника)  на банківський  рахунок платника податку як оплата товарів,  які постачаються, або дата відвантаження товарів.  В умовах значного збільшення  обсягів  кредиторської заборгованості та значного розриву у строках постачання то-

 

варів та оплати за них, що було досить характерним у 90-х ро- ках ХХ  ст., сільськогосподарські товаровиробники, які сплачу- вали ПДВ, були в дуже незручному становищі: відвантаживши продукцію, вони змушені були (але досить часто не мали мож- ливості)  сплатити податок до бюджету, оскільки  не одержали своєчасно грошові кошти за поставлену продукцію. Така недо- сконалість механізму нарахування та сплати ПДВ  призводила до ще більшого погіршення фінансового  стану сільськогоспо- дарських підприємств.

Поряд з цим податок на додану вартість  має ще декілька істотних недоліків з точки зору розвитку відтворювального процесу. Вони стають особливо помітними, якщо зміни подат- кового законодавства розглядати крізь призму циклічності еко- номічного  розвитку,  про яку  стосовно агрраного сектора  еко- номіки йшлося в розділі  3. Нагадаємо, що 90-ті  роки ХХ  ст. занаменували звужене відтворення  в сільському господарстві України, вимивання обігових коштів унаслідок посилення дис- паритету цін, що в свою чергу значною мірою обумовлене зни- женням купівельної спроможності населення, погіршенням соц- іального стану його більшої  частини.

Властивістю ПДВ,  як уже зазначалося, є перекладання по- даткового тягара на кінцевого споживача. Це істотно підвищує ціну товарів, особливо широкого вжитку. Унаслідок цього по- гіршується  становище соціально  незахищених верств населен- ня. Крім того, “ПДВ  стримує розвиток виробництва, що змен- шує гнучкість та адаптивність виробництва. Це особливо небезпечно для перехідних економік, які  вимагають значних структуринх  змін.  ПДВ  в більшій  мірі,  ніж оборотні  податки, зменшує кількість  власних оборотних засобів  підприємств, вкрай необхідних  в сучасних умовах українським підприєм- ствам” [155,  с.98].

Отже, можна стверджувати, що введення ПДВ на початку 90-х років  минулого століття мало негативний вплив для розвитку відтворювального процесу в сільському  господарстві. Запровад- ження нульової ставки ПДВ  при продажу молока та м’яса пере- робним підприємствам і звільнення від перерахування ПДВ  до

 

бюджету в кінці 90-х та – на початку 2000-х років певною мірою сприяло подоланню кризової ситуації в сільському господарстві.

Однак і такий механізм оподаткування податком на додану

вартість не є досконалим з точки зору забезпечення розшире- ного відтворення в аграрному секторі економіки. Оскільки од- ним із головних чинників,  які стримують сталий розвиток сільського  господарстві в Україні,  є низька купівельна  спро- можність населення,  а введення ПДВ до ціни товарів призво- дить до зростання цін  і ще  більшого  зниження  купівельної спроможності населення, – доцільно знизити ставки ПДВ  на продаж сільськогосподарської продукції.  Недоцільно ввести нульову ставку ПДВ  на всі види сільськогосподарської про- дукції, оскільки в такому випадку тягар податкових платежів з ПДВ,  які виникли  на попередніх  стадіях  виробництва (при виготовленні для сільського господарства сировини та матері- алів),  будуть перекладені на сільськогосподарських  товарови- робників  і повинні  будуть відшкодовуватися за рахунок коштів  державного бюджету. Знижена ж ставка ПДВ  повин- на бути встановлена на такому рівні, що дозволить відшкоду- вати ці витрати сільськогосподарських товаровиробників  за рахунок ціни продажу продукції. У той же час унаслідок зни- ження  цін продукція  стане  більш  доступною для кінцевих споживачів, що в свою чергу сприятиме розширеному відтво- ренню в сільському  господарстві.

До податків, які виникають у процесі формування виробни- чих ресурсів,  належать податок на майно та плата за землю. Згідно  із Законом України  „Про систему оподаткування” [14] майнові податки включають в себе податок на нерухоме майно (нерухомість),  плату (податок)  за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Податок на нерухомість в Україні не запроваджено, а плата за землю та податок з власників транспортних засобів входять до складу фіксованого сільськогосподарського податку [18] і окре- мо не сплачуються сільськогосподарськими виробниками.

В Україні  з 1998 р. спочатку як експеримент у трьох адміні- стративних районах, а з 1999 р. для всіх сільськогосподарських

 

підприємств,  які відповідають цьому статусу, було введено пільгову  систему оподаткування, основу якої складає фіксова- ний сільськогосподарський податок (ФСП). Він сплачується в рахунок 12-ти податків і зборів, основними серед яких є пода- ток на прибуток підприємства, плата за землю, податок з влас- ників транспортних засобів, збір на обов’язкове  соціальне страхування, збір на обов’язкове  державне пенсійне страхуван- ня та ін. Фіксований  сільськогосподарський податок встанов- люється у відсотках від грошової оцінки 1 га відповідних видів сільськогосподарських  угідь,  яка визначається за методикою, затвердженою  Кабінетом  Міністрів України.  У  1999-2004 рр. для ріллі, сіножатей і пасовищ ФСП  складав 0,5 \% від грошової оцінки землі, для багаторічних насаджень – 0,3 \%. Для сільсько- господарських товаровиробників,  які здійснюють виробництво у гірських зонах і на поліських територіях, ставка податку скла- дала відповідно 0,3 та 0,1 \%. Згідно  з Законом України  „Про внесення змін до деяких законів України  щодо оподаткування сільськогосподарських  підприємств” від 23 грудня 2004 р. [1], ставки фіксованого  податку зменшено для ріллі,  сіножатей та пасовищ до 0,15 \%, для багаторічних насаджень – до 0,09 \% від грошової оцінки.   Для сільськогосподарських товаровиробників, які здійснюють виробництво у гірських зонах і на поліських те- риторіях ставка податку складає відповідно 0,09 та 0,03 \%. Змен- шення ставок фіксованого сільськогосподарського податку по- в’язане  з виведенням  зі складу ФСП збору на обов’язкове державне соціальне страхування та збору на обов’язкове  дер- жавне пенсійне  страхування.

Запровадження фіксованого сільськогосподарського подат- ку в Україні, без сумніву,  мало ряд позитивних моментів:  по- перше, значно знизився податковий тиск  на сільськогоспо- дарські  підприємства  (за  оцінками  експертів,  введення ФСП сприяло зниженню податкового тягаря у три-чотири рази [333, с.263] – на 1,4 млрд грн. щорічно [278, с.28]); по-друге, значно спростився податковий облік  і підвищилися  його прозорість  і достовірність; по-третє, оптимізовано строки сплати податків (80 \% ФСП  сплачується сільськогосподарськими  товаровироб-

 

никами у ІІІ і ІV кварталах року, коли зібрано врожай сільсько- господарських культур та одержано основну частину виручки).

Запровадження фіксованого  сільськогосподарського  подат-

ку має і ряд недоліків. Перший недолік криється „в методично- му підході до його запровадження, оскільки його введення вик- лючає можливість застосування в якості  об’єктів оподаткування прибутку,  праці, власності  та інших  ресурсів. Практично весь податковий тиск перекладено на землю. Як по- казує досвід багатьох країн світу, це не завжди дає позитивний ефект” [104, с.530]. Доречно зауважити, що внаслідок механічно- го поєднання декількох  податків  у фіксованому сільськогоспо- дарському податку податковий тягар перемістився на слабкіші в економічному відношенні  господарства [261, с. 494].

Другий  недолік ФСП полягає в тому, що його сплата не залежить від фінансового стану платника: навіть якщо сільсько- господарське підприємство  одержало збитки (що є досить по- ширеною ситуацією  в сільському господарстві),  воно змушене сплачувати фіксований сільськогосподарський податок. За ста- тистичними даними, у 2000-2003 рр. питома вага збиткових сільгосппідприємств мала чітку  тенденцію до збільшення і до- сягла у 2003 р. 47,8 \% [288, с.6]. У певної частини сільськогос- подарських товаровиробників сума збитків не перевищує суму сплаченого фіксованого сільськогосподарського податку. Подібна ситуація  є характерною  в цілому  для сільськогосподарських підприємств України. Наприклад, сума збитків сільськогосподарсь- ких підприємств у 2002 р. складала 330,8 млн грн., а у 2003 р. –

4,6 млн грн.[195, с.10]. Сума нарахованого фіксованого сільсько- господарського податку у 2002 р. склала 455 млн грн. [48, с. 96]. Отже, можна стверджувати, що якби сільськогосподарські підприємства у 2002 і 2003рр. були звільнені від сплати фіксо- ваного сільськогосподарського податку, вони б мали позитивні фінансові  результати та певні  передумови для розширеного відтворення. Але за такої позиції слід розглянути питання про рівномірність  податкового тиску  на різні галузі  економіки,  до розгляду якого повернемося нижче.

 

Третій недолік фіксованого сільськогосподарського податку пов’язаний з тим, що він заміняє поряд з іншими податками і зборами податок на прибуток. З певною мірою умовності мож- на вважати, що сільськогосподарські  підприємства  сплачують податок на прибуток,  одержаний від сільськогосподарського виробництва, за нульовою ставкою. Це призводить до того, що не діє  так званий податковий коректор, або податковий щит, отже, не стимулюється  залучення у сільськогосподарське вироб- ництво вкрай необхідного позичкового капіталу. За інших рівних  умов податковий коректор  дозволяв би здешевити на чверть залучення кредитних ресурсів при діючій ставці оподат- кування прибутків.  Відсутність  податкового щита не сприяє також залученню в сільськогосподарське виробництво нової техніки  через  систему лізингових  угод, оскільки  реальна вартість лізингу виявляється вищою за вартість придбання тех- ніки за рахунок власних коштів [210, с. 63]. Більш детально ці питання буде розглянуто у підрозділі 6.3.

Четвертий недолік фіксованого сільськогосподарського подат- ку, який справлявся у 1999-2004 рр., пов’язаний з пенсійною ре- формою. Згідно із Законом України  „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” [3], система пенсійного забезпе- чення в Україні складається з трьох рівнів. Перший рівень – со- лідарна система загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності та субсиду- вання. Другий рівень – накопичувальна система, яка базується на засадах накопичення  коштів застрахованих осіб  у Накопи- чувальному фонді. Третій рівень  – система недержавного пен- сійного забезпечення, яка базується на засадах добровільної участі  громадян, роботодавців  та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень.

Через те,   що рівень заробітної  плати в сільському госпо- дарстві є найнижчим з усіх  галузей народного господарства, а також через те, що  в 1999-2004 рр. внески до Пенсійного фон- ду були включені до складу фіксованого сільськогосподарсько- го податку, працівники сільського господарства практично були позбавлені можливості користуватися другим і третім рівнями

 

пенсійного забезпечення, отже, вони були приречені одержу- вати і найнижчі пенсії, що ніяк  не сприяє вирішенню  соціаль- них проблем села та відтворенню трудових ресурсів сільського господарства. Згідно з Законом України „Про внесення змін до деяких законів  України  щодо оподаткування сільськогоспо- дарських підприємств”  [1] внески  до пенсійного фонду виве- дені зі складу фіксованого сільськогосподарського податку. Для сільськогосподарських товаровиробників з 01.01.2005  р. вста- новлено спеціальний  режим оподаткування,  який  передбачає нарахування пенсійних внесків  на заробітну  плату найманих працівників, зайнятих у виробництві сільськогосподарської продукції, за спеціальною  ставкою, яка складає на 2005-2006 рр.

20 \% від загальної ставки.  А починаючи з 2007 р. ставку слід щорічно збільшувати на 20 \%, щоб у 2010 р. перейти на загаль- ну ставку нарахувань  плати до Пенсійного фонду. Слід звер- нути увагу на ще одну важливу обставину. Поряд зі спеціаль- ним режимом нарахування внесків  до пенсійного фонду на заробітну плату найманих працівників, зайнятих у сільськогос- подарському виробництві, платники ФСП сплачуватимуть за всіх інших найманих осіб внески за загальною ставкою.

З одного боку такі зміни  повинні призвести до покращен-

ня пенсійного забезпечення працівників сільськогосподарсь- ких   підприєм ств.  Але,  як  пок азують  розра хунки,  при здійсненні  такої політики  податковий тиск від  сплати фіксо- ваного сільськогосподарського  податку та внесків  до Пенсій- ного фонду в розрахунку на одиницю сільськогосподарських угідь,  з урахуванням тенденцій зміни  рівня  оплати праці  у сільському господарстві, підвищиться приблизно у вісім разів [243, с. 16]. При збереженні існуючого рівня  цін на сільсько- господарську та промислову продукцію  це неминуче призве- де до збільшення кількості збиткових сільськогосподарських підприємств і як наслідок – до подальшого звуженого відтво- рення у сільському  господарстві.

Крім того, нарахування внесків до Пенсійного  фонду на заробітну плату працівників сільськогосподарських підприємств,  зайнятих у несільськогосподарському  вироб-

 

ництві, за загальною ставкою обмежує можливості вертикальної виробничої інтеграції сільського господарства, можливості роз- витку підсобних  і переробних виробництв, які  вкрай необхідні для покращення  фінансового стану сільськогосподарських підприємств  і підвищення  їх фінансової  стійкості.

Оцінюючи  запровадження фіксованого  сільськогосподарсь-

кого податку та зміни у його адмініструванні крізь призму цик- лічності розвитку аграрного сектора економіки України і з по- зицій  подолання економічної кризи  90-х років  ХХ  ст., слід зазначити,  що введення фіксованого  податку у 1999р. було здійснено з точки зору економічної доцільності зі значним запіз- ненням, коли спад сільськогосподарського виробництва досяг най- нижчої межі.  Істотне  зниження   податкового тиску на початку

90-х років сприяло б значному зменшенню негативних наслідків економічної кризи, яка охопила все народне господарство.

Незважаючи на збільшення  обсягів  виробництва валової продукції сільського господарства у 2001, 2002 та 2004 рр. [118], сучасний стан оподаткування сільськогосподарських підприємств фіксованим  сільськогосподарським  податком і внесками  до Пенсійного фонду та їх удосконалення не стиму- лює подальше піднесення сільського господарства. Такий  вис- новок базується на тому, що збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції в Україні  супроводжується погіршенням  фінансового стану сільськогосподарських товаро- виробників  і звуженим відтворенням  основних елементів ре- сурсного потенціалу, що було показано у попередніх розділах. Отже, підвищення податкового тиску на сільськогосподарських товаровиробників у найближчій перспективі не сприятиме  по- доланню циклічності  розвитку сільського  господарства та ви- ходу з кризи, а, навпаки, може викликати перехід від сприят- ливої фази економічного  розвитку до несприятливої.

З метою стимулювання економічного  розвитку,  подолання його циклічності в багатьох країнах  світу свого часу вводили- ся податкові інвестиційні знижки, які сприяли збільшенню об- сягів виробничих інвестицій (саме цього не вистачає сільсько- му  господарству України)  і на  цій  основі  створювали

 

можливості  для подальшого економічного  зростання. Більш детально це питання буде розглянуто у підрозділі 6.3.

Ще  одним податком,  який  виникає на стадії  виробництва,

є податок з доходів фізичних  осіб (донедавна  прибутковий податком з громадян).

У 90-х роках ХХ ст. та до 1.01 2004 р. прибутковий податок з громадян справлявся згідно  з Декретом Кабінету  Міністрів Україні „Про прибутковий податок з громадян” [22] зі заміна- ми та доповненнями. Цей податок утримувався за прогресив- но зростаючою шкалою. У 1996-2003 рр. шкала оподаткування не змінювалася,   неоподатковуваний мінімум доходів громадян складав 17 грн.  на місяць, а найвища ставка оподаткування –

40 \% із суми місячного  доходу понад 100 неоподатковуваних мінімумів  (1700  грн.).  Оскільки за період  з 1995 по 2003 рр. середньомісячна  заробітна плата в сільському господарстві України зросла з 38 до 210 грн. (у 5,5 раза), питома вага, а відпо- відно і суми нарахованого прибуткового податку із заробітної плати одного працівника  зросли більш ніж у 13 разів.

Незважаючи на те, що платниками прибуткового податку були окремі  громадяни України,  а об’єктом оподаткування – сукупний  оподатковуваний дохід за календарний рік, джерелом створення доходу, з якого утримувався цей податок, є знов ство- рена вартість у сфері виробництва. Тим більше що утримує, пе- рераховує до бюджету та несе відповідальність  за сплату цього податку підприємство. Тому прибутковим податком з громадян після запровадження фіксованого сільськогосподарського подат- ку   та надання пільг з ПДВ  здійснювався найбільший податко- вий тиск на сільськогосподарські підприємства. У  багатьох гос- подарствах сума цього податку у 2003 р. перевищила  суми фіксованого  сільськогосподарського податку.

На відміну від фіксованого сільськогосподарського податку механізм сплати прибуткового податку з громадян ніяк не вра- ховував специфіку  сільськогосподарського виробництва. Зок- рема, згідно з Декретом Кабінету Міністрів Україні „Про при- бутковий податок з громадян”, сплата цього податку повинна була здійснюватися щомісяця  не пізніше  одержання коштів  з

 

рахунку у банку для виплати заробітної плати. Але добре відо- мо, що значна частина витрат у сільському господарстві, в тому числі витрат праці,  здійснюється у першій половині року,  ос- новна маса грошових надходжень припадає на другу половину календарного  року.  Отже, такий механізм  сплати прибутково- го податку в умовах стрімкого  вимивання обігових  коштів  у сільськогосподарських товаровиробників ще більше посилював нестачу  цих  коштів  і створював додаткові  труднощі  для здійснення  хоча б простого відтворення у сільському.

Ще однією  економічною  та соціальною проблемою у 2000-

2003 рр. було оподаткування прибутковим податком орендної плати за земельні та майнові паї, яка нараховувалася пенсіоне- рам та іншим не працюючим в господарстві орендаря власни- кам земельних і майнових паїв. У  2003 р. загальна площа зе- мель, переданих в оренду, складала в Україні 21,4 млн га, у тому числі переданих в оренду селянами-пенсіонерами – 10,8 млн га (50,5  \% від  загальної площі  орендованих земель).  Середній розмір  орендної плати за 1 га орендованої землі  складав

112,3 грн. [29, с. 54]. Якщо виходити з того, що середній розмір земельного паю в Україні дорівнює 4,1 га [205, с.56], то можна обчислити середній  розмір  орендної плати, який  припадає на одного власника земельного паю, – 460,43 грн. (112,3·4,1).

Оскільки  орендна плата за здану в оренду землю вважалася доходом не за місцем основної роботи, то вона оподатковувала- ся за ставкою 20 відсотків, які орендар повинен був перерахува- ти у грошовій формі до місцевого бюджету протягом місяця після її виплати. Сума прибуткового податку з 460 грн орендної плати складала 92 грн. Після здійснення річного перерахунку понад дві третини утриманого   прибуткового податку (66,44  грн.) мали бути повернені власникам земельних і майнових паїв як надлиш- ково утриманий податок. Але таке повернення було можливе за умови складання пенсіонерами й іншими власниками земельних ті майнових паїв декларації про доходи. Оскільки орендна плата не перевищувала три прожиткових мінімуми, то податкові орга- ни не вимагали обов’язкового декларування доходів власника- ми земельних і майнових паїв, а відповідно і не повертали над-

 

лишково утриманий прибутковий податок. Унаслідок  цього у зведеному бюджеті держави залишалося близько 200-250 млн грн., які вилучалися з обороту сільськогосподарських підприємств і яких  недораховувалися сільські пенсіонери  – власники земель- них і майнових паїв.

Отже, можна стверджувати, що прибутковий податок з гро- мадян і механізм його стягнення у 1996-2003 рр.  не стимулю- вали ефективне здійснення  розширеного відтворення у сільському господарстві.

Не випадково у кінці 90-х – на початку 2000-х років учені обґрунтовували зниження ставок прибуткового податку з гро- мадян [377, с.27]. Пропозиції щодо оподаткування доходів  гро- мадян за ставкою 12-13 \% вносилися і нами у 2002 р. [255, с. 181].

З 1 січня 2004 р. податок з доходів фізичних осіб справляєть- ся на підставі Закону України „Про податок доходів з фізичних осіб” [10]. Згідно з цим законом, основна ставка оподаткування доходів фізичних осіб складатиме у 2004-2006 рр. 13 \% від суми оподатковуваного доходу, а з 1 січні 2007 р. – 15\%.

Запровадження  13-відсоткової  ставки оподаткування до- ходів фізичних  осіб певною мірою  вирішило зазначені  вище проблеми. Але якщо врахувати, що і у 2004 р. заробітна плата в більшості сільськогосподарських підприємств залишалася ниж- че прожиткового мінімуму, то утримання 13 \% від доходів фізичних осіб зменшує можливості виконання заробітною пла- тою відтворювальної функції.

Оподаткування прибутків  підприємств та організацій в Ук- раїні здійснювалося згідно з Декретом Кабінету Міністрів Украї- ни „Про податок на прибуток підприємств і організацій” № 12-92 від 26 грудня 1992 р. [24]. Підприємства звільнялися від сплати податку з прибутку,  одержуваного від виробництва сільськогос- подарської продукції. З 1994 рок. справляння податку на прибу- ток підприємств здійснювалося  згідно із Законом України  „Про оподаткування прибутку підприємств” [6]. У  1997 р. Верховною Радою було прийнято нову редакцію цього закону [7].

Як зазначав академік П.Т.Саблук, у середині 90-хї років сільськогосподарські  підприємства усіх  форм мали особливо

 

великі фінансові втрати від двох податків – податку на прибу- ток і податку на додану вартість.  Прорахунки  при запровад- женні  податку на прибуток полягали у встановленні  терміну його сплати: сільськогосподарські  підприємства повинні  були сплачувати податок щомісяця.  Ця методична помилка була усунута в наступній  редакції  Закону України  „Про оподатку- вання прибутків  підприємств” [317, с.37].

Дію Закону України  „Про оподаткування прибутку підприємств” зупинено  для сільськогосподарських товаровироб- ників – платників фіксованого сільськогосподарського податку згідно із Законом України  „Про фіксований сільськогосподарсь- кий податок” [18]. Отже, в пореформений період сільськогоспо- дарські підприємства фактично звільнені від сплати податку на прибуток. Це зменшує податковий тиск на ті підприємства, які ведуть своє виробництво прибутково.  Разом з тим відсутність податку на прибуток  має і певні негативні  наслідки через відсутність ефекту так званого податкового щита, що негативно впливає на можливості  залучення позичкового капіталу  для здійснення інвестицій у сільське господарство. Більш детально ці питання будуть розглянуті в підрозділі 6.3.

У цілому оцінюючи податковий тиск на сільськогосподарсь- ких товарови-робників і тенденції його зміни, слід зазначити, що із введенням фіксованого  сільськогосподарського  податку та з наданням інших пільг в оподаткуванні  (зокрема  по податку на додану вартість) „створені сприятливі податкові умови для аг- раріїв” [137, с. 7]. Разом з тим з огляду на циклічність економіч- ного розвитку аграрного сектора економіки слід погодитися, що введення пільгового режиму оподаткування в сільському госпо- дарстві  здійснено  зі значним запізненням, бо падіння  обсягів виробництва сільськогосподарської продукції  перевищило дво- разову величину. Надання таких пільг на початку 90-х років, коли в сільському  господарстві  з’явилися лише перші  ознаки звуженого відтворення, без сумніву, сприяло б зменшенню гос- троти економічної  кризи, яка охопила сільське господарство, а відповідно  і зменшенню амплітуди циклічних  коливань.

 

З точки зору забезпечення сталого розвитку аграрного сек- тора економіки  та зменшення амплітуди  циклічних  коливань невиправданим є посилення податкового тиску на сільськогос- подарські  підприємства шляхом збільшення відрахувань до Пенсійного  фонду, оподаткування прибутків  сільськогоспо- дарськими підприємствами від несільськогосподарського вироб- ництва, скасування пільг з ПДВ  на самому початку виходу з економічної кризи. Це може призвести до формування хроніч- ної напівдепресії  в розвитку  відтворювального процесу  в сільському господарстві.  У  зв’язку з цим дуже актуальним є зауваження Дж.М.Кейнса:  „Ефективний  засіб боротьби з еко- номічними циклами треба шукати не в усуненні бумів та вста- новленні хронічної напівдепресії, а в тому, щоб усунути кризи і постійно підтримувати стан квазібуму” [135, с. 297].

З  точки  зору здійснення  розширеного відтворення  у сільському господарстві  України  однозначну оцінку останніх новацій  в податковому законодавстві можна дати лише з ура- хуванням змін усього комплексу елементів економічного меха- нізму  його функціонування.  З цим пов’язана і оцінка рівня податкового тиску  на сільськогосподарські  підприємства.

Рівень  номінального  податкового тиску  (питома  вага по- датків у вартості валової та товарної продукції, валової доданої вартості) в сільському господарстві значно нижче,  ніж в інших галузях економіки.  Рівень  податкового навантаження у 2005 р. у цілому  по економіці  склав 39,8 \% до ВВП,  в той час як  у Швеції цей показник дорівнює 58,5 \%. З цього співвідношення зроблено висновок про те, що в Україні  є ще колосальний ре- сурс  для того, щоб збільшити доходи зведеного бюджету [200]. Слід зазначити, що Швеція має один із найвищих у світі рівнів податкового навантаження на ВВП,  а такі країни,  як США, Канада, Великобританія, Італія, Японія – нижчий від показни- ка, який склався в Україні  [69, с. 221].

Абсолютно очевидно, що питома вага податків  і зборів у вартості виробленої сільськогосподарської продукції не переви- щує 10 \%. Але, аналізуючи показники податкового навантажен- ня на сільське господарство в цілому та на окремі сільськогос-

 

подарські підприємства, слід мати на увазі декілька надзвичай- но важливих обставин. По-перше, оцінка податкового наванта- ження  на основі  показників  питомої ваги податків  і зборів у вартості валової та товарної продукції є некоректною. З точки зору забезпечення розширеного  відтворення  податкове наванта- ження  в 50 \% від вартості товарної продукції  за певних умов може бути легшим, ніж податкове навантаження в 1 \%. Наприк- лад, якщо рівень  рентабельності складає 125 \%, то сплата по- датків і зборів в розмірі 50 \% від вартості товарної продукції все одно залишить підприємству 10 \% прибутків  для здіснення розширеного відтворення. Якщо ж виробництво є збитковим, то сплата податків навіть у розмірі 1 \% від вартості товарної про- дукції ще більше погіршує фінансовий стан підприємства, а отже, звужує можливості навіть для простого відтворення. Як відомо, за період з 1996 по 2003 рр. виробництво сільськогосподарської продукції було прибутковим у цілому по країні лише у 2001 та

2002 рр., але сума одержаних прибутків у ці роки значно менше збитків, понесених у попередні  роки.

По-друге, оцінюючи питому вагу податків і зборів, які спла- чують сільськогосподарські товаровиробники, у валовій доданій вартості, слід враховувати, що „створена в аграрній сфері додат- кова вартість залишається в межах 20 \%, а решта 80 \% реалі- зується за різними схемами в інших сферах економіки (торгівлі, банках), тоді як дане співвідношення має бути зворотним: 80 \% на користь тих, хто створив додаткову вартість, а 20 \% – іншим” [286, с.20]. Якщо припустити,  що вказану диспропорцію  буде усунуто за рахунок подолання диспаритету цін, то сплата по- датків  і зборів у розмірах, які будуть дорівнювати  навіть  по- ловині доданої вартості, що залишатиметься у сільському гос- подарстві, буде менш обтяжливою у фінансовому  відношенні для сільськогосподарських товаровиробників, ніж  існуючий податковий тиск.

По-третє, оптимальний рівень  податкового навантаження досить часто пов’язується з теорією А.Лаффера, згідно з якою у міру  підвищення  ставок оподаткування обсяг сплачених по- датків зростає, але темп зростання уповільнюється і при досяг-

 

ненні  певної межі,  навіть при підвищенні ставок оподаткуван- ня, суми сплачених податків зменшуються. Наприклад, О.Д.Ва- силик вважає, що  прогресія оподаткування, залежно від підви- щення доходу, не повинна перевищувати розумного оптимуму, який дорівнює третині доходу [69, с. 199]. У зв’язку з цим слід зауважити, що А.Лаффер проводив  дослідження  стосовно оп- тимальної ставки прибуткового податку, який перевищує 30 \% у структурі  податкових надходжень США,  Канади,  Швеції  та деяких інших  країн. Питома ж вага прибуткового податку в структурі  податкових надходжень України  складала у 2003 р.

24,9 \%.  Але підвищення податкової ставки з доходів фізичних осіб, зайнятих у сільськогосподарському  виробництві,  в сучас- них умовах також є недоцільним,  оскільки  заробітна  плата в сільському господарстві є найнижчою серед інших галузей еко- номіки,  а в багатьох підприємствах нижче  прожиткового мінімуму. Тому збільшення ставки податку з доходів фізичних осіб ще більш ускладнює виконання заробітною платою відтво- рювальної функції.

Висока ефективність  податкової політики  стосовно аграр- ного сектора економіки  може бути досягнута лише за умови узгодження цієї  політики  з іншими  елементами економічного механізму функціонування  галузі.