Розділ 4 удосконалення основних елементІв економІчного механІзму функцІонування аграрного сектора 4.1. цінова політика1За образним порівнянням академіка О.М.Шпичака, цінова система є „несучим каркасом економічного механізму”. Відомо, що в ринкових умовах ціна формується під впливом попиту та пропозиції, але слід враховувати, що попит і пропозиція – це видимий, зовнішній прояв процесу купівлі-продажу, а більш глибокий, невидимий – це, з одного боку, суспільно необхідні витрати виробництва, а з другого – купівельна спроможність населення” [317, с.132]. Необхідність втручання держави в процес ринкового фор- мування цін на аграрному ринку дослідники пов’язують, як правило, з двома проблемами: зі значними коливаннями цін у часі та просторі, а також з порушенням паритету цін на сільсько- господарську та промислову продукцію [33, 166, 228, 287]. Система цінового регулювання в аграрному секторі характе- ризується складною структурою, у зв’язку з чим її оптимальне функціонування ґрунтується на прийнятті великої сукупності політичних рішень щодо рівнів підтримки, квот, виробництва, співвідношення цінових і нецінових регулюючих заходів, каналів цінової підтримки. На думку В.В.Валентинова, усі засоби, які можуть застосовуватися урядовими органами для підтримки цін, можна, спираючись на світовий досвід, класифікувати за трьома групами: стабілізація через позичкові ставки, обмеження пропо- зиції продукції, прямі компенсаційні платежі [67, с. 88].
Пропозиції щодо досягнення паритету цін за рахунок обме- ження, а тим більше скорочення виробництва сільськогоспо- дарської продукції [161, с. 151] вважаємо неприйнятними на даному етапі економічного розвитку, оскільки, як було показа- но в підрозділі 1.1, в Україні існує об’єктивна необхідність роз- ширеного відтворення в сільському господарстві. Застосу- вання прямих компенсаційних виплат, на наш погляд, доцільно здійсню- вати по тих видах продукції, по яких ринкові ціни тривалий час не відшкодовують суспільно необхідні витрати на їх вироб- ництво, а потреби суспільства в даних продуктах задовольня- ються не в повній мірі. Наприклад, вільні ціни на окремі види сільськогосподарської, зокрема тваринницької, продукції не за- безпечують виробникам навіть простого відтворення Це зумов- люється низьким рівнем платоспроможності населення Украї- ни і призводить до того, що при дефіциті продуктів харчування створюється видимість їх перевиробництва [345, с. 293]. Відносно вирішення цієї проблеми існує й інша точка зору, згідно з якою доцільно здійснювати виплати не виробникам, а споживачам, домогосподарствам, які не спроможні забезпечи- ти мінімальний рівень харчування продуктами тваринного по- ходження [191, с. 103]. Але в такому випадку також вельми можливе нецільове використання певної частини наданих суб- сидій. „З кожної гривні приросту грошових доходів населення готове виділити 59 копійок додатково на поліпшення свого харчування” [47, с. 87]. Підтримку та регулювання цін на насичених сегментах аг- рарного ринку, зокрема на зерновому ринку, ринку соняшни- ку, доцільно здійснювати за допомогою заставних закупівель та інтервенційних операцій. Оскільки інтервенційні операції ма- ють чітко виражену антициклічну спрямованість, то саме цьо- му елементу цінового регулювання приділено основну увагу в даному підрозділі. Як було показано в підрозділі 1.3, внаслідок нижчої еластич- ності попиту на сільськогосподарську продукцію в порівнянні з еластичністю її пропозиції, а також більш високої еластичності
попиту на промислову продукцію в порівнянні з еластичністю її пропозиції створюються об’єктивні передумови для порушен- ня паритету цін на сільськогосподарську та промислову продук- цію не на користь аграрного сектора економіки. За 1990-2003 рр. паритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію, яка споживається в сільському господарстві погіршився майже в шість разів [77, с. 10; 344, с. 12]. Більш висока еластичністю пропозиції сільськогосподарсь- кої продукції в порівнянні з еластичність попиту на неї ство- рює об’єктивні передумови для посилення короткострокових циклічних і сезонних коливань цін на аграрну продукцію. Од- ним із найважливіших і найскладніших завдань, які стоять пе- ред економічною наукою та практикою, є забезпечення дійово- го економічного механізму стабілізації аграрного ринку й окремих його сегментів, зокрема ринку зерна, і в першу чергу стабілізація цін. На жаль, 2003 рік яскраво показав, що це пи- тання далеке від свого вирішення. За чотири місяці 2003 р., починаючи з березня, ціни на зерно пшениці зросли на 72 \% (у середньому на 18 \% за місяць), а наприкінці червня – на початку липня відбувся сплеск цін ще на 28,5 \% [150]. Поряд з істотним коливанням цін на сільськогосподарську про- дукцію в межах одного року, значною проблемою залишається ко- ливання цін по роках. Так, у 2000 р. ціни на зерно в Україні підви- щилися в порівнянні з попереднім роком більш ніж у 2,2 раза, в наступні два роки мали тенденцію до зниження, а в 2003 р. відбув- ся новий сплеск цін майже на 70 \% у порівнянні з попереднім ро- ком [117, 302]. Такі коливання зумовлені поєднанням нееластич- ності попиту на сільськогосподарську продукцію з коливаннями обсягів сільськогоспо-дарського виробництва залежно від погодних умов та зрушеннями кривої попиту [360]. Дійсно, коливання об- сягів виробництва зерна в останні роки набули дуже великого роз- маху: то зростання з 24,5 млн т (2000 р.) до 39,7 млн т (2001 р.), то зниження з 38,8 млн т (2002 р.) до 20,2 млн т (2003 р.), а потім зно- ву зростання до 41,7 млн т (2004 р.) [29, 118]. Причому не- стабільність значною мірою створюється у сфері виробницт- ва , пер едається до р инку і за ум ови відсутності
результативних стабілізуючих заходів ще більше посилює не- стабільність виробництва. Головним „інструментом” регулювання цін на ринку мають виступати інтервенційні фонди [345]. Відносно механізму впливу інтервенційних операцій на ринкову ситуацію слід звер- нути увагу на таку обставину. Використовувані в економічній теорії поняття „еластичність попиту” й „еластичність пропо- зиції”, відображають рівень змін попиту та пропозиції за умо- ви зміни ціни на товар. І такий вплив існує. Але абсолютно очевидно, що в реальній практиці сільськогосподарських ринків, особливо ринків рослинницької продукції, де основна частина продукції збирається один раз на рік (за винятком вирощування продукції в захищеному ґрунті), не тільки ціна впливає на формування попиту та пропозиції, а й пропозиція впливає на формування ціни, особливо якщо йдеться про аналіз ситуації в короткостроковому періоді. Це і є основою для здійснення інтервенційних заходів з боку держави: збільшую- чи обсяг пропозиції сільськогосподарської продукції на ринку за рахунок власних ресурсів або, навпаки, викупаючи певну частину продукції у власні резерви, держава може сприяти ста- білізації цінової ситуації на ринку сільськогосподарської про- дукції. Можливий вплив інтервенційних операцій на динаміку цін сільськогосподарської продукції наведено на рис. 4.1. Згідно з графіком, при встановлених рівнях інтервенційних цін на зерно у липні-грудні 2002 р. необхідно було б здійснювати закупівлю зерна до інтервенційного фонду, а у березні-червні 2001 р., у лютому-червні 2002 р. та у квітні-вересні 2003 р. здійснювати продаж зерна з державного інтервенційного фон- ду. Але такий підхід ставить абсолютно закономірні запитання: наскільки істотним повинно бути втручання держави на рин- ку сільськогосподарської продукції? що вважати стабільною ціною, яку слід підтримувати? Почнемо зі стабільної ціни. По-перше, абсолютно очевидно, що в умовах інфляції та нерівномірного зростання цін на ок- ремі види сільськогосподарської і промислової продукції навряд чи буде правильним вести мову про абсолютне значення ста-
більної ціни на зерно, яка б діяла на протязі декількох років. По- друге, більш важливе значення з точки зору стабілізації сільськогосподарського виробництва має не динаміка цін на сільськогосподарську продукцію, а динаміка доходів сільськогос- подарських товаровиробників [33, 145]. Отже, стабільна ціна має забезпечувати стабільний рівень доходів сільгосптоваровиробників. Але знову виникає запитання: відносно чого повинен бути стабільним рівень доходів: незмінним у часі, незмінним у роз- рахунку на одного працівника чи власника, на одиницю вит- рат, капіталу чи за іншим критерієм? Незмінний рівень доходів за номіналом протягом тривалого часу в умовах інфляції (хоч і незначної) не можна вважати стабільним. Стабільний рівень доходів у розрахунку на одного працівника впродовж трива- лого часу буде стримуючим фактором для подальшого підви- щення продуктивності й ефективності праці. Сталий дохід у розрахунку на одного власника може теж певною мірою зни-
700 600
400 300
200 100
y = 6,0954x + 149,84 2 R = 0,5508
0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 101112 1 2 3 4 5 6 7 8 9 101112 1 2 3 4 5 6 7 8 9 101112 1 2 3 4 5 6 7 8 9 101112 1 2 3 4 5 6 7 8 9 101112 1 2 3 4 5 6 7 8 9 101112
1998
1999
2000
2001
2002
2003
жувати підприємницьку ініціативу власників, спрямовану саме на підвищення свого добробуту шляхом збільшення доходів. Найбільш прийнятним критерієм стабільності доходів сільськогосподарських товаровиробників є стабільність віднос- но авансованого капіталу, оскільки з точки зору ринкової еко- номіки однією з основних передумов стабільного розвитку є стабільність доходів на вкладений капітал. Це створює умови для розширеного відтворення капіталу, а відповідно і всього виробництва. Але практичне використання цього критерію пов’язане з певними труднощами. Щодо сільськогосподарсь- ких підприємств, то до складу їх активів і капіталу не вклю- чається основний засіб виробництва – земля. Але навіть без простого відтворення сільськогосподарських угідь і особливо їх родючості практично неможливо забезпечити стабільність сільськогосподарського виробництва. Тому з певним застере- женням критерієм стабільності доходів сільськогосподарських товаровиробників може вважатися рівень рентабельності га- лузі, який, з одного боку, відображає обсяг спожитих за пев- ний час активів, сформованих за рахунок авансованого капі- талу, з іншого, за умови стабільності забезпечує розширене відтворення в сільському господарстві. Але такий висновок призводить до нового запитання: яким повинен бути рівень рентабельності, наприклад, зернового виробництва, щоб його можна було використати для регулювання рівня доходів сільськогосподарських товаровиробників? Слід зазначити, що в законодавчих і нормативних актах відбувається певна еволюція у підходах до встановлення рівнів цін, за якими здійснюється державне цінове регулюван- ня. Так, Законом України „Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років” [15] впер- ше законодавчо було передбачено заставні закупівлі сільсько- господарської продукції та закладено основи методики визна- чення заставної ціни (ціни підтрим ки) – га ранто ваної державою ціни продукції, яка відшкодовує середньогалузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, до- статній для відтворення виробництва.
У законі „Про зерно та ринок зерна в Україні” [4], прий- нятому Верховною Радою України у 2002 р., поряд із застав- ними закупівлями законодавчо передбачено здійснення інтер- венційних операцій із зерном. Разом з тим у законі немає чіткого розмежування заставної й інтервенційної цін, взагалі відсутнє визначення верхнього рівня інтервенційних цін. Підхід до встановлення заставних цін аналогічний до попе- редньо розглянутого закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 590 „Про визначення заставних цін та фінансове забезпе- чення заставних закупівель зерна” був передбачений інший підхід до встановлення заставних цін. Згідно з постановою, ціни на зерно базисних кондицій складали у 2002 р. 50 \% середнь- озваженої ціни на біржовому аграрному ринку на момент ук- ладання угоди про заставну закупівлю зерна. Постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2003 р. № 164 затверджено „Порядок здійснення заставних операцій із зерном”, яким передбачено новий підхід до встановлення заставної ціни. Розрахунок заставної ціни на зерно відповідної культури здійснюється за формулою:
100 де Цзас – заставна ціна 1 т зерна; Сн – нормативна со- бівартість 1 т зерна, розрахована за середньогалузевими нормативами витрат у цілому по державі, визначеними Міністерством аграрної політики України; Рмін – науко- во обґрунтований показник мінімальної рентабельності, який щороку визначається УААН. Цією ж постановою передбачалося, що заставні ціни на зерно затверджуються Кабінетом Міністрів України до 31 бе- резня поточного року, а в разі коливання біржових цін на зер- но можуть бути переглянуті та затверджені до 15 червня поточ- ного року. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 975 було затверджено „Порядок проведення інтервенційних
операцій із зерном”. У цьому документі не розглядається мето- дика визначення інтервенційних цін, але вказується, що вони встановлюються до початку кожного бюджетного року Держав- ним агентом зі здійснення інтервенційних операцій із зерном за погодженням з Кабінетом Міністрів України. У законі „Про державну підтримку сільського господарства України” [2], прийнятому Верховною Радою 24 червня 2004 р., передбачено, що держава здійснює регулювання гуртових цін на окремі види сільськогосподарської продукції, встановлюю- чи мінімальні та максимальні закупівельні ціни. Мінімальна закупівельна ціна окремого об’єкта державного цінового регу- лювання встановлюється за середньостатистичними показни- ками цін продажу такого об’єкта протягом попередніх п’яти маркетингових періодів з урахуванням прогнозного індексу споживчих цін року, на який припадає період державного цінового регулювання, за методикою, визначеною Кабінетом Міністрів України. Максимальна закупівельна ціна окремого об’єкта державного цінового регулювання встановлюється на рівні, який робить неможливим підвищення індексу цін ви- робників такого об’єкта понад загальний індекс споживчих цін (за всіма товарами та послугами) за відповідний період державного цінового регулювання. Аналізуючи крізь призму проблеми диспаритету цін (а саме він певною мірою сприяє середньостроковій і довгостроковій циклічності економічного розвитку) апробовані вітчизняною економічною практикою методичні підходи до встановлення заставних та інтервенційних цін на окремі види сільськогоспо- дарської продукції, можна побачити їх суттєві недоліки. На- приклад, при встановленні заставних цін або мінімальних інтервенційних цін за нормативними витратами та мінімальним рівнем рентабельності, який забезпечував би відтворення ви- робництва, не враховується тривалий період обороту капіталу в сільському господарстві та використання землі як основного засобу виробництва. Один із найбільш відомих вітчизняних економістів-аграрників академік І.І.Лукінов пропонував визна- чати ціну відтворення (Zв) за такою формулою:
Ze = Sp + (
W(]) + [O(]) X k ]) , (4.2)
де Sр – повна собівартість; Р – середня норма прибутку; WФ – середньорічна вартість основних фондів (включа- ючи земельний ресурс); ОФ – оборотні фонди, включа- ючи авансування на оплату праці; k – коефіцієнт оборот- ності оборотних фондів [166, с. 280]. Такий підхід до встановлення мінімальної ціни відтворення є більш обґрунтованим, але теж не враховує один важливий фак- тор – знецінення грошей унаслідок інфляції. Тому запропонова- ну ціну відтворення доцільно було б скоригувати на прогнозова- ний індекс інфляції відповідного періоду державного цінового регулювання. Але і в такому випадку заставні ціни не зможуть га- рантувати не тільки покращання цінового паритету, а й його підтри- мання на досягнутому рівні. Це пояснюється тим, що, з одного боку, прогнозування темпів інфляції завжди має ймовірний характер, з іншого, після затвердження заставних цін, обчислених за найдос- коналішою методикою, завжди існує ймовірність підвищення ціни на сировину (пальне, добрива, гербіциди тощо). У зв’язку з цим важливе значення має строк встановлення та коригування застав- них і інтервенційних цін. Узгодження інтервенційних цін до почат- ку бюджетного року, а заставних до 31 березня поточного року не дозволяє в повній мірі врахувати можливі зміни цін на промисло- ву продукцію у другій половині поточного року. Яскравим прикла- дом може бути зростання більш ніж в 1,5 раза цін на світлі нафтоп- родукти у червні 2002 р. [29, с. 177] та в серпні 2004 р. Дискусійним є підхід до встановлення мінімальної ціни за середньостатистичними показниками продажу протягом попе- редніх п’яти маркетингових періодів, який передбачено в За- коні України „Про державну підтримку сільського господарства України”. Основний недолік такого підходу полягає в тому, що ціни на сільськогосподарську продукцію пов’язуються з цінами у попередні періоди, коли виник значний диспаритет цін, а ціни на промислову продукцію змінюються вільно. Це може супро- воджуватися ще більшим поглибленням диспаритету цін.
Не менш дискусійним є питання про встановлення макси- мальної ціни інтервенційних операцій на рівні, який робив би неможливим зростання цін на відповідну продукцію вище за- гального індексу інфляції. Абсолютно зрозумілим є бажання законодавців обмежити темпи інфляції в країні, і це бажання треба вітати. Але, як було показано в підрозділі 1.3 (табл. 1.6), в межах досліджуваного періоду індекс зростання цін на сільсько- господарську продукцію лише в 1994-1996 та 1999-2000 рр. був вищим за індекс споживчих цін в Україні, а індекс цін на про- мислову продукцію, яка споживається в сільському госпо- дарстві, зростав ще більш стрімко. Отже, обмеження зростання цін на сільськогосподарську продукцію в ці роки до рівня індек- су споживчих цін призвело б до ще більшого посилення дис- паритету цін на сільськогосподарську та промислову продукцію. Проведений нами аналіз методичних підходів не дає відповіді на питання про обсяги державного втручання в тому чи іншому сегменті аграрного ринку. У першому наближенні проаналізуємо необхідні та можливі обсяги інтервенційних операцій на зерновому ринку України за даними динаміки се- редньорічних цін та обсягів продажу зерна. Знаючи базисні індекси середніх цін продажу зерна по ро- ках, середню ціну продажу зерна у 2003 р. і рівень рентабель- ності сільського господарства по роках [29, 345], можна обчис- лити розрахункову ціну 1 т зерна, яка б забезпечувала різні рівні рентабельності зернового виробництва (табл. 4.1). Розрахункову ціну, яка б забезпечила рентабельність 50 \% визначено діленням фактичної ціни на коефіцієнт, обчислений додаванням показника рентабельності, вираженого десятковим дробом, до одиниці та множенням одержаного результату на 1,5, що відповідає рентабельності 50 \%. Аналогічно обчислено й інші значення розрахункових цін. За даними табл. 6.1, у більшості випадків розрахункова ціна вище фактичної. Це пояснюється тим, що фактична рента- бельність у відповідному році була нижче нормативної, для якої обчислено розрахункову ціну. Фактичні ціни мають значно вищий рівень коливань, ніж розрахункові. Коефіцієнт варіації
Динаміка фактичних і розрахункових цін на зерно в Україні [227]
Таблиця 4.1
розрахункових цін для рівня рентабельності 50 \% складає в досліджуваному періоді 0,241, а фактичних середніх цін – 0,425. Отже, можна стверджувати, що регулювання рівня доходів сільськогосподарських товаровиробників через рівень цін спри- ятиме їх стабілізації. Але визначення рівня стабілізуючих цін на зерно – це лише перший та один із найлегших кроків на шляху регулювання зернового ринку. Більш складним є питання про розміри втру- чання держави з метою стабілізації цього сегмента аграрного ринку, зокрема визначення та кількісна оцінка факторів, які впливають на зміну цін на зерновому ринку. Як неодноразово зазначалося, обсяги пропозиції зерна на зерновому ринку України визначаються перш за все обсягами внутрішнього його виробництва. Виходячи з цього було про- ведено кореляційний аналіз залежності рівня цін на зерно від
обсягів валових зборів за 1998-2003 рр. Математичною оброб- кою даних установлено таку залежність: У = 426,91 – 2,93Х, (4.3) де У – середньорічна ціна продажу зерна, грн./т; Х – валовий збір зернових у цілому по Україні, млн т. Коефіцієнт кореляції для даної моделі склав 0,165, коефіцієнт детермінації 0,027. Тобто зв’язок між обсягами виробництва зерна та середньою ціною його продажу дуже слабкий. Це знач- ною мірою пояснюється тим, що, з одного боку, рівень товар- ності зернового виробництва коливається навколо позначки 50 \%, з іншого, зерно є продуктом тривалого зберігання, і можуть створюватися значні перехідні запаси в кінці року. Тому досить логічним є припущення, що середні ціни реалізації зерна в більшій мірі залежать саме від обсягів продажу. Кореляційний аналіз цієї залежності дозволив установити такі параметри функції: У = 617,38 – 19,87Х, (4.4) де У – середньорічна ціна продажу зерна, грн./т; Х – обсяг проданого зерна в цілому по Україні, млн т. Коефіцієнт кореляції для даної моделі склав 0,592, коефіцієнт детермінації 0,291. Ці дані підтверджують припущення про те, що обсяги продажу зерна в більшій мірі впливають на форму- вання середньої ціни на зерно, ніж обсяги валового виробниц- тва, хоч тіснота цього зв’язку може бути визнана як середня, чого замало для розробки пропозицій щодо впливу держави на зерновий ринок. З наведеної функції маємо підтвердження за- кономірності про зниження рівня цін у міру збільшення обсягів продажу зерна. Не викликає сумнівів той факт, що загальна тенденція підвищення цін на зерно склалася в Україні перш за все внас- лідок інфляції. Тому нашим наступним кроком був аналіз ком- плексного впливу обсягів продажу зерна та індексу споживчих
цін в Україні на зміну цін. Математичною обробкою статистич- них даних установлено таку залежність: У = -69,08 + 366,54 Х1 -15,70 Х2, (4.5) де У – середньорічна ціна продажу зерна, грн./т; Х1 – базисний індекс споживчих цін (1997 = 1); Х2 – обсяг продажу зерна в цілому по Україні, млн т. Коефіцієнт кореляції для даної функції склав 0,983, ко- ефіцієнт детермінації 0,965. Тобто включені в модель фак- тори на 96,5 \% визначають динаміку цін на зерно на внут- рішньому ринку України. Абсолютні значення коефіцієнтів регресії свідчать про те, що збільшення індексу споживчих цін на одиницю супроводжується зростанням цін на зерно на 366,54 грн., а збільшення обсягів продажу зерна на 1 млн т, навпаки, призводить до зниження ціни реалізації на 15,70 грн. Ураховуючи дуже тісний зв’язок між розглянутими факто- рами та результативним показником, можна скористатися цією математичною функцією для визначення оптимальних обсягів продажу зерна на внутрішньому ринку України з метою забезпечення стабільного рівня цін на зерно, а відпо- відно і стабільного рівня доходів сільськогосподарських то- варовиробників (табл. 4.2). Розрахунковий обсяг продажу зерна, який би забезпечив стабільність доходів сільськогосподарських товаровиробників, обчислено з урахуванням залежності рівня цін від обсягів про- дажу та базисного індексу інфляції, а також від розрахункової ціни (табл. 4.1), яка б забезпечила рентабельність зернового виробництва на відповідному рівні. Наприклад, базисний індекс інфляції в 2002р. у порівнянні з 1997 р. склав 1,898, а розрахункова ціна, яка б забезпечила рентабельність 50 \%, – 94,35 грн. за 1 т зерна. Підставивши ці дані в рівняння 6.5, одер- жимо такий вираз: 394,35 = -69,08 + 366,54Ч1,898 – 15,70 Х2 , (4.6) де Х2 – обсяг продажу зерна, млн т.
Розрахунковий обсяг продажу складає 14,8 млн т. Аналогіч- но обчислено розрахункові обсяги продажу зерна для інших років і рівнів рентабельності. Таблиця 4.2 Фактичний і розрахункові обсяги продажу зерна в Україні для забезпечення стабільних доходів сільгосптоваровиробників
За даними табл. 4.2, у 1998-2000 рр. розрахункові обсяги продажу зерна, які б забезпечували стабільні доходи сільсько- господарських товаровиробників, зростали, що свідчить насам- перед про формування ринку зерна в Україні, а в останні три роки цей показник стабілізувався. Але якщо для забезпечення рентабельності на рівні 25 \% в останні три роки треба було продавати на внутрішньому ринку 18,9-19,2 млн т зерна, то для підтримки рентабельності на рівні 50 \% – 14,6-14,9 млн т (ці цифри досить близькі до середніх обсягів проданого зерна на позабіржовому ринку України в останні роки – 13,96 млн т за шість останніх років). Цікаві висновки можна зробити стосовно обсягів втручан- ня держави в зерновий ринок з метою підтримання стабільних цін на зерно та стабільних доходів товаровиробників. Якби держава підтримувала ціну, яка забезпечує рентабельність га- лузі на рівні 50 \%, то доводилося б періодично викупати зерно
з ринку, а потім продавати його. Причому, якщо взяти до ува- ги наявність чотирирічної циклічності в динаміці валового виробництва зернових в Україні, то досить логічним буде при- пущення, що за чотири роки кількість викупленого зерна має приблизно дорівнювати кількості проданого зерна з інтервен- ційних фондів. Така умова практично повністю виконується саме для ціни, яка забезпечує рентабельність 50 \%. Складність реалізації цього варіанта стабілізації зернового ринку полягає в тому, що у 2001 і 2002 рр. треба було б знайти кошти для вику- пу з ринку 6,6 млн т зерна, що за обсягом зберігання не пере- вищує потенційних можливостей ДАК „Хліб України” [84, с.111]. Але, по-перше, стабілізація ціни та доходів у 2001 р. сприяла б стабілізації виробництва у наступні роки, по-друге, продаж усього цього зерна у 2003 р. за більш високими цінами дозволив би практично в повному обсягу повернути витрачені кошти з урахуванням витрат на зберігання. Здавалося б, значно легше можна було вирішити проблему стабілізації цін на зерно на рівні 25 \% рентабельності. Але, як свідчать дані табл. 6.2, для цього треба було б у п’ять останніх років додатково продати на внутрішньому ринку понад 17 млн т зерна з інтервенційного фонду, створення якого лише обговорюється. Тобто таке завдання взагалі не могло бути виконане. Отже, для того, щоб інтервенційні операції виконували свої функції у середньостроковому періоді, доцільно обґрунтувати інтервенційні ціни на зерно, які б коливалися навколо ціни, що забезпечує рентабельність галузі на рівні 50 \%. Але абсолютно очевидним залишається факт дуже істотних коливань цін у межах окремого календарного або маркетингового року. Щоб оцінити можливі та необхідні обсяги інтервенційних операцій в межах окремого року на зерновому ринку України, звернемося до аналізу фактичних даних про обсяги проданого зерна та про ціни на зерно по місяцях за 2000-2003 рр. Графік на рис. 6.2. досить чітко підтверджує загальновідоме положення ринкової економіки про те, що збільшення обсягів продажу певного товару на ринку за інших рівних умов призводить до зниження ціни на нього і навпаки. Так, у 2000-2001 маркетин-
говому році пропозиція зерна на внутрішньому ринку Украї- ни була відносно невеликою і ціни на зерно зростали; в на- ступні ж два роки, навпаки, обсяги продажу зерна досить різко зросли, що призвело до істотного зниження цін на нього, а у 2003 р. певною мірою повторилася ситуація 2000 р.
4000
2500 2000 1500 1000 500
800 700
500 400 300 200 100
?6P’rH npo,nai y 3epHa epe,nH’ u:iHa npo,nai y 3epHa | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
1
Формування цінової політики розглянуто на прикладі зернового ринку
800
500
Po
H
Рис.4.1.
Динаміка фактичних і можливих інтервенційних середньомісячних цін на зерно в
Україні
= (1 +
) , (4.1)
100
4500
3500
3000
0
600
0
2000 p.
2001 p.
2002 p.
2003 p. |
