Господарське право України - Навчальний посібник (Несинова С. В., Воронко В. С., Чебикіна Т. С.)

Тема 5. правове становище підприємств

5.1. Поняття та характерні риси підприємств. Види підприємств.

5.2. Особливості правового становища державних і комунальних

підприємств.

5.3. Підприємства колективної власності.

5.4. Приватні підприємства.

5.5. Правове становище орендних підприємств в Україні.

5.1. поняття та характерні риси підприємств.

Види підприємств

підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади чи органом місцевого само- врядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та осо- бистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково- дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 63 ГК України залежно від форм власності, перед- бачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

– приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

– підприємство, що діє на основі колективної власності (підпри- ємство колективної власності);

– комунальне підприємство, що діє на основі комунальної влас- ності територіальної громади;

– державне підприємство, що діє на основі державної власності;

– підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі

об’єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені

законом.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприєм-

ництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Майно підприємства складають виробничі і невиробничі фонди,

а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному ба-

лансі підприємства.

до  основних  засобів  підприємства  належить  сукупність  мате-

ріально-речовинних цінностей, що діють в натуральній формі впро-

довж тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в

невиробничій сфері. До основних засобів належать також капітальні

вкладення в багаторічні насадження, на поліпшення земель і в орендо-

 

вані будівлі, споруди, устаткування і інші об’єкти, що належать до осно- вних засобів.

до основних засобів, як правило, не належать:

– предмети з терміном служби менше 1 року, незалежно від вар-

тості

 

– предмети вартістю до 15 неоподатковуваних податком мінімумів

доходів громадян за одиницю за ціною придбання незалежно від тер-

міну служби.

Виняток  становлять  сільськогосподарські  машини  і  знаряддя,

будівельний механізований інструмент, робоча і продуктивна худоба,

які є основними засобами незалежно від їх вартості.

джерелами формування майна підприємства є:

– грошові і матеріальні внески засновників;

– доходи, отримані від реалізації продукції, послуг, інших видів гос-

подарської діяльності;

– доходи від цінних паперів;

– кредити банків і інших кредиторів;

– капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

– майно, придбане у інших суб’єктів господарювання організацій і

громадян у встановленому законодавством порядку;

– інші джерела, не заборонені законодавством України.

Підприємства можна класифікувати на види за різними ознаками.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування ста-

тутного фонду в Україні діють підприємства: унітарні, корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який

виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до закону ста-

тутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподі-

ляє доходи, безпосередньо або через призначеного ним керівника ке-

рує підприємством і формує його трудовий колектив на основі трудово-

го найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Унітарними підприємствами є: державні, комунальні, приватні.

корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або

більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на осно-

ві об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності за-

сновників, їх спільного управління справами, участі засновників у розпо-

ділі доходів та ризиків підприємства.

Корпоративними є: кооперативні підприємства, підприємства,

що створюються у формі господарського товариства, інші підприєм-

ства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше

осіб.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валово-

го доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих,

середніх та великих підприємств.

 

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприєм- ства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінан- совий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн грн.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких серед- ньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік переви- щує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, по- слуг) за рік перевищує 100 млн грн.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

Згідно з п. 3 ст. 1 ЗУ «Про режим іноземного інвестування» № 93/96-

ВР від 19.03.96 р. підприємство з іноземними інвестиціями – підпри-

ємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене

відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному

фонді якого, за його наявності, складає не менше 10\%. Підприємство на-

буває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахуван-

ня іноземної інвестиції на його баланс.

Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними ін-

весторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодав-

ства України з метою здобуття прибутку або досягнення соціального

ефекту.

Майно, що ввозиться до України як внесок іноземного інвестора

до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями, звільня-

ється від митного оподаткування. Якщо протягом 3 років з часу зараху-

вання іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвес-

тиціями майно, яке було ввезено до України як внесок іноземного інвес-

тора до статутного фонду вказаного підприємства, відчужується, у тому

числі у зв’язку із припиненням діяльності цього підприємства (окрім ви-

возу іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвес-

тиціями сплачує ввізне мито.

Підприємства з іноземними інвестиціями мають право бути заснов-

никами дочірніх підприємств, створювати філії і представництва на те-

риторії України і за її межами з дотриманням вимог законодавства Укра-

їни і законодавства відповідних держав.

Законом можуть бути визначені галузі господарювання і території,

на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обмежуєть-

ся або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної без-

пеки.

іноземне підприємство є одним з видів підприємств, розташова-

них на території України, майно якого є власністю іноземних громадян

або іноземних юридичних осіб на 100\%. На іноземні підприємства по-

ширюється  національний  правовий  режим  господарської  діяльності.

 

Проте створюється таке підприємство відповідно до законодавства тієї держави, до якої воно належить.

З метою забезпечення національної безпеки держави в Україні мо- жуть бути встановлені заборони на створення іноземних підприємств у визначених законом галузях.

Однією з форм здійснення іноземних інвестицій є створення на те- риторії України представництв іноземних суб’єктів господарської діяль- ності. Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» іно- земні суб’єкти господарської діяльності, які здійснюють зовнішньоеко- номічну діяльність на територій України, мають право на відкриття своїх представництв на території України.

Реєстрацію вказаних представництв здійснює Міністерство еконо- міки України протягом 60 робочих днів з дня подачі іноземним суб’єктом господарської діяльності документів на реєстрацію. У разі зміни назви, юридичного статусу, юридичної адреси або оголошення іноземного суб’єкта господарської діяльності неплатоспроможним або банкрутом його представництво на території України зобов’язане повідомити про це Міністерство економіки України в 7-денний термін.

5.2. особливості правового становища державних і комунальних підприємств

державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремле- ної частини державної власності, як правило, без поділу її на частки і входить до сфери його управління. Найменування державного унітарно- го підприємства повинно містити слова «державне підприємство».

Орган державної влади, до сфери управління якого входить під- приємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у держав- ній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господар- ського відання чи праві оперативного управління. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника і ор- гану влади, до сфери управління якого воно входить.

Органом управління державного унітарного підприємства є ке- рівник підприємства, який призначається органом, до сфери управлін- ня якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові. Законом можуть бути визначені особливості статусу керівника державного уні- тарного підприємства, в тому числі встановлено підвищену відповідаль- ність керівника за результати роботи підприємства.

 

державні унітарні підприємства діють як державні комерційні під- приємства та казенні підприємства.

Ознаками державного комерційного підприємства є:

– суб’єкт підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе

відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на

праві господарського відання майном;

– майно закріплюється на праві господарського відання;

– статутний фонд утворюється уповноваженим органом, до сфери

управління якого входить підприємство, мінімальний розмір статутного

фонду встановлюється законом;

–  держава  та  орган,  до  сфери  управління  якого  входить  дер-

жавне  комерційне  підприємство,  не  несуть  відповідальності  за  його

зобов’язаннями, крім випадків, передбачених Господарським кодексом

та іншими законами;

– збитки, завдані підприємству внаслідок виконання рішень орга-

нів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було ви-

знано судом неконституційними або недійсними, підлягають відшкоду-

ванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.

– підприємство може бути перетворено у корпоратизоване підпри-

ємство (державне акціонерне товариство).

Державне комерційне підприємство зобов’язане приймати і ви-

конувати доведені до нього у встановленому законодавством порядку

державні замовлення і державні завдання, а також враховувати їх при

формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого еконо-

мічного і соціального розвитку і виборі контрагентів.

Державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибут-

ку спеціальні цільові фонди, призначені для покриття витрат, пов’язаних

з їх діяльністю:

– амортизаційний фонд;

– фонд розвитку виробництва;

– фонд вжитку (оплати праці);

– резервний фонд;

– інші фонди, передбачені статутом підприємства.

При   зміні   керівника   державного   комерційного   підприємства

обов’язковим є проведення ревізії фінансово-господарської діяльності

підприємства в порядку, передбаченому законом.

казенні  підприємства створюються в галузях народного госпо-

дарства, в яких:

– законом дозволено здійснення господарської діяльності лише

державним підприємствам;

– основним (понад 50\%) споживачем продукції (робіт, послуг) є

держава;

 

– переважаючим (понад 50\%) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що задовольняються ним, як правило, не може бути рентабельним;

– приватизація майнових комплексів державних підприємств забо- ронена законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням КМУ. Статус юри- дичної особи, якою володіє казенне підприємство, дає йому можливість самостійно брати участь в господарському звороті від свого імені, нести самостійну майнову відповідальність, мати поточні і інші рахунки в бан- ку і печатку.

Орган, у сферу управління якого входить казенне підприємство, за- тверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг).

Найменування казенного підприємства повинне містити слова «ка- зенне підприємство».

Згідно з Типовим статутом казенного підприємства, затвердженим постановою КМУ від 16.06.98 р. № 914, казенне підприємство має пра- во самостійно:

– визначати стратегію і основні напрямки свого розвитку відповід- но до державних програм і замовлень, плану розвитку підприємства;

– реалізовувати продукцію (виконувати роботи, надавати послуги), вироблену за межами державного контракту, за цінами, що встановлю- ються ним самостійно або на договірній основі, а у випадках, передба- чених законодавством України, – за фіксованими державними цінами.

За погодженням з органом управління казенне підприємство має право:

– самостійно здійснювати господарську діяльність за наявності не- завантажених для виконання державного контракту виробничих потуж- ностей;

– отримувати кредити під виконання державного контракту;

– випускати цінні папери і реалізовувати їх юридичним особам і

громадянам України і інших держав відповідно до законодавства;

– створювати філії, представництва, відділення і інші відокремле-

ні підрозділи з правом відкриття поточних рахунків і затверджувати по-

ложення про них.

Казенне підприємство зобов’язано:

– забезпечувати виробництво і постачання продукції відповідно до

державного контракту і укладених договорів;

– забезпечувати своєчасну сплату податків і зборів (обов’язкових

платежів) до бюджету і до державних цільових фондів згідно із законо-

давством України;

 

– забезпечувати цільове використання закріпленого за ним майна і виділених грошових коштів і ін.

Орган, у сферу управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням і збереженням майна, що нале- жить підприємству, і має право вилучити в казенного підприємства май- но, що не використовується або використовується не за призначенням, і розпорядитися ним у межах своїх повноважень.

джерелами формування майна казенного підприємства є:

– державне майно, передане підприємству відповідно до рішення

про його створення;

– грошові кошти і інше майно, отримані від реалізації продукції (ро-

біт, послуг) підприємства;

– цільові кошти, виділені з Державного бюджету України;

– кредити банків;

– частина доходів підприємства, отриманих ним за результатами

господарської діяльності, передбачена статутом;

– інші джерела, не заборонені законом.

Казенне підприємство отримує кредити для виконання статутних

завдань під гарантію органу, у сферу управління якого входить підпри-

ємство.

Казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише

засобами,  які  знаходяться  в  його  розпорядженні.  При  недостатнос-

ті вказаних засобів держава в особі органу, у сферу управління яко-

го входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за

зобов’язаннями казенного підприємства.

Ст.  78  Господарського  кодексу  України  передбачає  особливості

створення та функціонування комунальних підприємств.

комунальне  унітарне  підприємство  утворюється  компетентним

органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі ві-

дособленої частини комунальної власності і входить у сферу його управ-

ління.

Орган, у сферу управління якого входить комунальне унітарне під-

приємство, є представником власника – відповідної територіальної гро-

мади і виконує його функції.

Майно комунального унітарного підприємства знаходиться в

комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на пра-

ві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або

на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підпри-

ємство).

Статутний фонд комунального унітарного підприємства утво-

рюється органом, у сферу управління якого воно входить, до реєстрації

його як суб’єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фон-

 

ду комунального унітарного підприємства встановлюється відповідною місцевою радою.

Дві спеціальні вимоги пред’являються до найменування комуналь- ного унітарного підприємства: по-перше, воно повинне вказувати, що таке підприємство є комунальним, по-друге, містити вказівку на орган місцевого самоврядування, у сферу управління якого входить це підпри- ємство.

Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника і органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

5.3. підприємства колективної власності

підприємством колективної власності визнається корпоратив- не або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника.

Підприємства колективної власності засновані на власності їх тру- дових колективів. Такі підприємства можуть створюватися лише фізич- ними особами в результаті добровільного об’єднання їх майна і трудо- вої участі в господарській діяльності підприємства на основах членства або викупу державного або комунального майна в результаті привати- зації.

підприємствами колективної власності є:

– виробничі і споживчі кооперативи;

– підприємства громадських і релігійних організацій;

– інші підприємства, передбачені законом.

Діяльність  кооперативів  регулюється  ЗУ  «Про  кооперацію»  від

10.07.2003 р., де кооператив визначений як юридична особа, утворе-

на фізичними і юридичними особами, які добровільно об’єдналися на

основі членства для ведення спільної господарської або іншої діяльнос-

ті в цілях задоволення своїх економічних, соціальних і інших потреб на

принципах самоврядування.

Держава не відповідає за зобов’язаннями кооперативних організа-

цій, а кооперативні організації не відповідають за зобов’язаннями дер-

жави. Забороняється втручання органів державної влади і органів міс-

цевого самоврядування у фінансово-господарську та іншу діяльність ко-

оперативних організацій, окрім випадків, прямо передбачених законом.

Виробничим  кооперативом  визнається  добровільне  об’єднання

громадян на основі членства з метою спільної виробничої та іншої гос-

подарської діяльності, яка базується на їх особистій трудовій участі і

об’єднанні  майнових  пайових  внесків,  участі  в  управлінні  підприєм-

 

ством та розподілу доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в його діяльності.

Виробничий кооператив є юридичною особою та діє на основі ста-

туту.

 

Найменування виробничого кооперативу повинно містити слова

«виробничий кооператив» або «кооперативне підприємство».

Виробничі кооперативи створюються та здійснюють свою діяль-

ність на таких засадах:

– добровільність членства громадян в кооперативі і вільний вихід

з нього;

– особиста трудова участь членів кооперативу в діяльності підпри-

ємства;

– відвертість і доступність членства для тих, хто визнає статут ко-

оперативу, бажає брати участь в його діяльності на умовах, встановле-

них статутом кооперативу;

– демократичний характер управління кооперативом, рівні права

членів кооперативу при ухваленні рішень;

– розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх тру-

дової і майнової участі в діяльності кооперативу;

– контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, визна-

ченому статутом.

Засновниками (членами) виробничого кооперативу можуть бути

громадяни, іноземці і особи без громадянства. Чисельність членів ви-

робничого кооперативу не може бути менше 3 осіб.

Членами виробничого кооперативу можуть бути громадяни, що

досягли 16-річного віку, визнають статут кооперативу і дотримуються

його вимог, беруть майнову і трудову участь в діяльності кооперативу.

Громадяни можуть бути одночасно членами виробничих кооперативів,

а також членами кооперативів інших типів (споживчих, житлових тощо).

Вступ до виробничого кооперативу здійснюється на підставі пись-

мової заяви громадянина. Член кооперативу робить вступний і пайовий

внесок в порядку, визначеному статутом виробничого кооперативу.

Вступний внесок – це грошовий або інший майновий внесок, що

не повертається, який зобов’язана сплатити особа при вступі до коопе-

ративу.

пайовий внесок (пай) – це майновий поворотний внесок члена ко-

оперативу в створення і розвиток кооперативу, здійснюваний шляхом

передачі кооперативу майна у тому числі грошей, майнових прав, а та-

кож земельної ділянки.

Членство у виробничому кооперативі припиняється при:

– добровільному виході з кооперативу;

 

– припиненні трудової участі в діяльності кооперативу;

– виключенні з кооперативу у випадках і в порядку, визначеному

статутом;

– незатвердженні загальними зборами членів кооперативу рішен-

ня правління про прийняття в кооператив;

– смерті члена кооперативу.

Виробничий кооператив є власником будівель, споруд, майнових

внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, отриманих від

її реалізації в іншій діяльності, передбаченій статутом кооперативу, ін-

шого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Майно виробничого кооперативу відповідно до його статуту поді-

ляється на пайовий і неподільний фонди. пайовий фонд – фонд коопе-

ративу, що формується з пайових внесків членів кооперативу при ство-

ренні кооперативу, та є одним з джерел формування майна коопера-

тиву. неподільний фонд – обов’язковий фонд, що формується за раху-

нок вступних внесків і відрахувань від доходу кооперативу та не підля-

гає розподілу між пайовиками.

Розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його вне-

ску до пайового фонду. Паї є персоніфікованими і в сумі визначають за-

гальну частку кожного члена кооперативу в майні кооперативу.

При виході або виключенні з кооперативу фізична особа має пра-

во на здобуття своєї загальної частки натурою, грошима або (за бажан-

ням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а

земельної ділянки – у натурі. Термін і інші умови отримання членом ко-

оперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперати-

ву, при цьому термін отримання вказаної частки не може перевищува-

ти 2 років, а відлік його починається з 1 січня року, наступного за момен-

том виходу або виключення з кооперативу (ст. 21 ЗУ «Про кооперацію»).

Член виробничого кооперативу має право передати свій пай або

його частину іншому члену кооперативу, якщо інше не встановлене ста-

тутом кооперативу і законом. Передача паю (його, частини) особі, що не

є членом виробничого кооперативу, допускається лише з відома коопе-

ративу. В цьому випадку інші члени кооперативу користуються переваж-

ним правом купівлі такого паю (його частини).

джерелами формування майна кооперативу є:

– вступні і пайові внески (паї) його членів;

– майно, добровільно передане кооперативу його членами;

– грошові кошти, що поступають від здійснення господарської ді-

яльності;

– грошові кошти, що поступають від створених кооперативом під-

приємств, установ, організацій;

 

– грошові і майнові пожертвування, добродійні внески, гранти, без- коштовна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іно- земних;

– інші внески, не заборонені законодавством.

Виробничий кооператив відповідає за своїми зобов’язаннями всім

майном, що належить йому. Члени виробничого кооперативу несуть за

зобов’язаннями кооперативу субсидіарну (додаткову) відповідальність

своїм майном у розмірі не менше їх пайового внеску, якщо більший роз-

мір відповідальності не передбачений законом або статутом кооперати-

ву. Виробничий кооператив не несе відповідальності за зобов’язаннями

членів кооперативу.

Виробничий кооператив може застрахувати своє майно і майнові

права за рішенням загальних зборів членів кооперативу, якщо інший по-

рядок не встановлений законом.

Виробничий кооператив за рішенням загальних зборів членів ко-

оперативу може бути реорганізований в підприємства інших форм гос-

подарювання.

Згідно зі ст. 112 ГК України підприємством об’єднання громадян,

релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власнос-

ті об’єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або

власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності

з метою виконання їх статутних завдань.

Підприємство об’єднання громадян, релігійної організації діє на

основі статуту і є юридичною особою, здійснюючи свою діяльність на

праві оперативного управління або господарського відання відповідно

до вимог ГК України.

Право власності об’єднань громадян реалізують їх вищі статутні ор-

гани управління в порядку, передбаченому законом та статутними до-

кументами.

Засновником   підприємства   об’єднання   громадян   є   відповід-

не  об’єднання  громадян,  що  має  статус  юридичної  особи,  а  також

об’єднання (спілка) громадських організацій у разі, якщо його стату-

том  передбачено  право  заснування  підприємств.  Політичним  парті-

ям та юридичним особам, що ними створюються, забороняється за-

сновувати підприємства, за винятком засобів масової інформації, під-

приємств, що здійснюють продаж суспільно-політичної літератури, ін-

ших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною сим-

волікою, проведення виставок, лекцій, фестивалів та інших суспільно-

політичних заходів.

Право власності релігійних організацій реалізується їх органами

управління відповідно до закону.

 

Релігійні організації мають право засновувати видавничі, полігра- фічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, необхідні для забезпечення діяльності цих організацій.

Обмеження щодо створення та діяльності окремих видів підпри- ємств об’єднання громадян, релігійної організації встановлюються зако- нами.

5.4. приватні підприємства

приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або декількох громадян, іноземців, осіб без громадянства і його (їх) праці або з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство що діє на основі приватної влас- ності суб’єкта господарювання – юридичної особи.

Приватне підприємство не має спеціального закону, який би пе- редбачав всі особливості діяльності приватних підприємств. Тому Держ- компідприємництва було рекомендовано використовувати правові нор- ми, що регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки вони найбільш схожі за головними ознаками. Головною озна- кою, що відокремлює приватні підприємства є те, що законом не ви- значено мінімального розміру статутного капіталу приватного підпри- ємства, на відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, де з

30 грудня 2009 р. мінімальний розмір становить 1 мінімальну заробітну плату, що встановлюється на момент реєстрації ТОВ.

Однак існують і окремі види діяльності, які передбачають особли- ві умови створення і функціонування, та одночасно належать до приват- них підприємств. Зокрема до них належать фермерські господарства.

Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 р.

№ 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяль-

ності громадян із створенням юридичної особи, що виявили бажання

проводити товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її пере-

робкою і реалізацією з метою здобуття прибутку на земельних ділянках,

наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до за-

кону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадяни-

ном України або декількома громадянами України, родичами або чле-

нами сім’ї, відповідно до закону. Воно має своє найменування, друк і

штамп.

Згідно  з  ч.  3  ст.  3  цього  Закону  (зміни  внесено  Законом  від

21.10.2009 р.) до членів сім’ї та родичів голови фермерського госпо-

дарства належать дружина (чоловік), батьки, діти, баба, дід, прабаба,

 

прадід, внуки, правнуки, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, рідні та дво- юрідні брати та сестри, дядько, тітка, племінники як голови фермерсько- го господарства, так і його дружини (її чоловіка), а також особи, які пере- бувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма ви- щезазначеними членами сім’ї та родичами (батьки такої особи та батьки чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти).

Фермерське господарство діє на основі статуту. Главою фермер- ського господарства є його засновник або інша визначена в статуті осо- ба. Глава фермерського господарства представляє фермерське госпо- дарство перед органами державної влади, підприємствами, установа- ми організаціями і окремими громадянами або їх об’єднаннями відпо- відно до закону. Він укладає від імені господарства операції і здійснює інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України. Глава фермерського господарства може письмово доручати виконання своїх обов’язків одному з членів господарства або особі, що працює за конт- рактом.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про фермерське господарство» членами фер- мерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, що до- сягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спіль- ного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються по- ложень статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, що працюють в ньому за трудовим договором (контрактом).

Після здобуття державного акту на право власності на земельну ді- лянку або укладення договору оренди земельної ділянки і його держав- ної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстра- ції. Вона здійснюється у виконавчому комітеті міського районної в міс- ті ради або районною, районних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцем проживання особи чи місцезнаходженням зе- мельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про фермерське господарство» члени фер- мерського господарства мають право на одержання безоплатно у влас- ність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

діяльність фермерського господарства припиняється у випадку:

– реорганізації фермерського господарства;

– ліквідації фермерського господарства;

– визнання фермерського господарства неплатоспроможним (бан-

крутом);

– якщо не залишається жодного члена фермерського господарства

або спадкоємця, що бажає продовжити діяльність господарства.

 

5.5. правове становище орендних підприємств в Україні

орендним підприємством визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства або майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього під- приємства з метою здійснення підприємницької діяльності.

під цілісним майновим комплексом мається на увазі господар- ський об’єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, по- слуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений ав- тономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

орендарем є юридична особа, утворена членами трудового ко- лективу підприємства або його підрозділу, майновий комплекс якого є об’єктом оренди.

орендодавцями щодо майнових комплексів, що належать до дер- жавної або комунальної власності, є Фонд державного майна України і його регіональні відділення.

Існують два спеціальних правила щодо цілісних майнових комп- лексів:

1) право власності на цілісні майнові комплекси, що передаються в оренду, не припиняється;

2) міститься заборона передачі в суборенду цілісних майнових комплексів.

Орендар несе відповідальність за забезпечення цілісності і збере- ження майна, отриманого в оренду, і на вимогу орендодавця повинен відшкодувати заподіяні йому збитки.

На даний час орендні підприємства існують згідно з Класифікато- ром організаційно-правових форм підприємств. Однак орендні підпри- ємства більше не реєструються. Вони створювались та під час переходу України до ринкової економіки та втрати рентабельності окремими під- приємствами чи їх окремими структурними підрозділами, що мають за- кінчений цикл виробництва. Метою виникнення орендних підприємств було надання можливості трудовому колективу цих підприємств знайти економічно вигідні шляхи використання основних фондів та працювати, отримуючи прибуток.

питання для самостійного вивчення

1. Правовий статус та порядок управління казенного підприємства.

2. Сімейні підприємства.

3. Комунальні підприємства: їх правовий статус.

 

4. Невиробничі кооперативи.

5. Реєстрація представництв іноземних підприємств на території

України.

тести для поточного контролю

5.1. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства:

– унітарні, корпоративні;

– державні, приватні, комунальні, змішані;

– фізичні особи – підприємці та господарюючі організації.

5.2. Малими (незалежно від форми власності) визнаються під- приємства, в яких:

– середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансо- вий) рік не перевищує 10 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 1 млн грн;

– середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансо- вий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 1 млн грн;

– середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансо- вий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн грн.

5.3. Яким чином засновник приватного підприємства відповідає за зобов’язаннями підприємства?

– тільки майном, закріпленим за підприємством;

– всім належним засновнику майном;

– у разі недостатності майна підприємства відповідає також май-

ном, належним особисто засновнику;

– майном, що належить не тільки засновнику, але й усій його сім’ї.

5.4. Правовий режим майна державного підприємства:

– право господарського відання;

– право власності;

– право оперативного користування.

5.5. До основних засобів, як правило, не належать:

– предмети з терміном служби менше 1 року, незалежно від вар-

тості;

– капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліпшення

земель і в орендовані будівлі;

– споруди;

– устаткування.

 

5.6. Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких:

– середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансо-

вий) рік перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації про-

дукції (робіт, послуг) за рік перевищує 100 млн грн;

– середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансо-

вий) рік перевищує 500 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації про-

дукції (робіт, послуг) за рік перевищує 1 млн грн;

– середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансо-

вий) рік перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації про-

дукції (робіт, послуг) за рік перевищує 100 млн євро;

 

ства;

осіб.

5.7. До корпоративних підприємств не належать:

– кооперативні підприємства;

– державні підприємства;

– підприємства, що створюються у формі господарського товари-

– підприємства, засновані на приватній власності двох або більше

 

5.8. Підприємство з іноземними інвестиціями – це:

– підприємство, іноземна інвестиція в статутному фонді якого скла-

дає не менше 10\%;

– підприємство будь-якої організаційно-правової форми, інвести-

ція в статутному фонді якого складає не менше 50\%;

– підприємство, розташоване на території України, майно якого є

власністю іноземних громадян або іноземних юридичних осіб на 90\%.

5.9. На іноземні підприємства поширюється:

– національний правовий режим господарської діяльності;

– спеціальний правовий режим господарської діяльності;

– режим додаткових пільг.

5.10. Якщо протягом 3 років з часу зарахування іноземної інвести- ції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, яке було ввезено до України як внесок іноземного інвестора до статутного ка- піталу вказаного підприємства, відчужується, у тому числі у зв’язку з припиненням діяльності цього підприємства (окрім вивозу іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями:

– сплачує ввізне мито;

– втрачає свій статус підприємства з іноземними інвестиціями;

– підприємство з іноземними інвестиціями притягається до адміні-

стративної відповідальності.