Господарське право України - Навчальний посібник (Несинова С. В., Воронко В. С., Чебикіна Т. С.)

Тема 31. правове регулювання

Зовнішньоекономічної діяльності

31.1. Поняття  і  правове  забезпечення  зовнішньоекономічної  діяль- ності (ЗЕД).

31.2. Суб’єкти ЗЕД. Правила ІНКОТЕРМС.

31.3. Ліцензування та квотування ЗЕД.

31.4. Правовий  режим  іноземних  інвестицій:  поняття  та  форми

здійснення іноземних інвестицій.

31.5. Оцінка іноземних інвестицій. Державна реєстрація та гарантії

захисту іноземних інвестицій.

31.1. поняття і правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності (Зед)

В юридичній літературі зовнішньоекономічна діяльність розгляда- ється як діяльність щодо розвитку співробітництва з іншими державами у галузі торгівлі, економіки, техніки, культури, туризму. На думку деяких авторів, це особлива форма здійснення суспільно-виробничих зв’язків між окремими державами, між державами і міжнародними організа- ціями, між міжнародними організаціями у сфері міжнародного еконо- мічного співробітництва, яка є предметом вивчення міжнародного еко- номічного права як самостійної галузі міжнародного публічного права.

Така оцінка місця і галузевої належності норм, що регулюють від- носини щодо зовнішньоекономічної діяльності, на нашу думку, не узго- джуються з легальним визначенням поняття зовнішньоекономічної ді- яльності, що міститься в ст. 1 Закону «Про зовнішньоекономічну діяль- ність»: зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність суб’єктів госпо- дарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяль- ності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Істотним доповненням визначен- ня поняття зовнішньоекономічної діяльності є вказівка ч. 1 ст. 377 ГК на таку її ознаку, як перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою.

Оскільки мова йде про діяльність суб’єктів господарської діяльнос- ті, то цілком логічним є висновок про те, що зовнішньоекономічна ді- яльність є одним з видів господарської діяльності, під якою Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 1) розуміє будь-яку діяльність, в тому числі підприємницьку, пов’язану з виробництвом і обміном мате- ріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару. Відтак і законодавство про зовнішньоекономічну діяльність є одним з інститутів

 

господарського законодавства, що в стислій формі вміщений в Розділ

VIII Господарського кодексу України.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює зовнішньое-

кономічну діяльність, є Закон України від 16 квітня 1991 р. «Про зовніш-

ньоекономічну діяльність», який визначає принципи зовнішньоеконо-

мічної діяльності, окреслює коло її суб’єктів, називає види зовнішньо-

економічної діяльності, закріплює основи її регулювання, передбачає

встановлення спеціальних правових режимів зовнішньоекономічної ді-

яльності, містить норми щодо відповідальності учасників зовнішньоеко-

номічної діяльності та захисту їх прав і інтересів.

Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б че-

рез один із своїх елементів пов’язані з одним або кількома правопоряд-

ками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон Украї-

ни від 23 червня 2005 р. «Про міжнародне приватне право».

Важливе  значення  для  регулювання  окремих  видів  зовнішньо-

економічної діяльності мають також Цивільний кодекс України; Зако-

ни України від 24 лютого 1994 р. «Про міжнародний комерційний ар-

бітраж», від 15 вересня 1995 р. (в редакції Закону України від 21 червня

2001 р.) «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоеконо-

мічних відносинах», від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного ін-

вестування» та від 23 грудня 1998 р. «Про регулювання товарообмінних

(бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»; Декрет

Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютно-

го регулювання і валютного контролю»; Укази Президента України від

4 жовтня 1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпрета-

ції комерційних термінів» та від 7 листопада 1994 р. «Про облік окремих

видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні»; постано-

ви Кабінету Міністрів (спільно з Національним банком України) від 21

червня 1995 р. «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних дого-

ворів (контрактів) та типові форми захисних застережень до зовнішньо-

економічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іно-

земній валюті» та від 12 грудня 2002 р. «Про затвердження Порядку ве-

дення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльнос-

ті», а також нормативно-правові акти Міністерства економіки України.

31.2. Суб’єкти Зед. правила іНкотерМС

Господарський кодекс України визнає суб’єктами зовнішньоеконо- мічної діяльності:

а) суб’єктів господарювання, зазначених в пп. 1, 2 ч. 2 ст. 55 ГК:

– господарські організації – юридичні особи, створені відповідно

до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприєм-

 

ства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні осо- би, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установ- леному законом порядку;

– громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здій- снюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

б) у зовнішньоекономічній діяльності можуть брати участь також зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 378 ГК).

При цьому всі зазначені суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які прямо не заборонені законами України її види незалежно від форми власності та інших ознак.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну ді- яльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно із зако- нами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно із законодавством України, а фізичні особи, які не ма- ють постійного місця проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб’єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постій- не місце проживання або громадянами якої вони є. Юридичні особи ма- ють право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їхніх установчих документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають пра- во відкривати свої представництва на території інших держав згідно із законами цих держав. Іноземні суб’єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, ма- ють право на відкриття своїх представництв на території України.

Господарська, в тому числі зовнішньоекономічна діяльність іно- земних суб’єктів господарської діяльності на території України, регулю- ється законами України щодо порядку здійснення іноземними особами господарської діяльності на території України. У разі якщо зазначена ді- яльність пов’язана з іноземними інвестиціями, вона регулюється відпо- відними законами України.

Відповідно до Указу Президента України «Про застосування Між- народних правил інтерпретації комерційних термінів» від 04.10.1994 р., з метою однакового тлумачення комерційних термінів суб’єктами під- приємницької діяльності України при укладанні договорів, а також учас- никами відносин, що виникають у зв’язку з такими договорами, установ- лено, що при укладенні суб’єктами підприємницької діяльності Украї-

 

ни всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари (роботи, послуги), за- стосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою (далі – Правила «ІНКО- ТЕРМС»). Суб’єктам підприємницької діяльності України при укладанні договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), запропоновано забезпечувати додержання Правил «ІНКОТЕРМС».

Найчастіше сторонам, які укладають договір, невідомі відмінності у торговельній практиці у відповідних країнах. Ця розмаїтість у тлумачен- нях призводить до непорозумінь, розбіжностей і звернень до суду, на- слідком чого є втрата і коштів, і часу. З метою вирішення цієї проблеми Міжнародна торгова палата в 1936 р. видала звід Міжнародних правил щодо тлумачення торгових термінів, названих «ІНКОТЕРМС». Згодом, у

1953, 1967, 1976, 1980, 1990 і 2000 роках до нього вносилися зміни і до- повнення. Зараз застосовується сьома редакція – «ІНКОТЕРМС-2000».

Сформульовані в «ІНКОТЕРМС» базисні умови зовнішньоторго- вельної купівлі-продажу визначають момент переходу права власності на товар від продавця до покупця, а отже, і ризику його випадкової заги- белі; установлюють, хто (продавець або покупець) організовує переве- зення товару, його навантаження, хто оплачує витрати зі страхування то- вару, здійснює митне очищення товару від мита тощо.

В «ІНКОТЕРМС-2000» всі базисні умови постачання класифіковані за чотирма категоріями. В основі цієї класифікації лежить відмінність в обсязі зобов’язань контрагентів щодо доставки товару. Перша катего- рія, названа умовно «Е», в неї входить лише умова «франко-завод» (ex works), зазначає мінімальний обсяг обов’язків для продавця, який має надати товар у розпорядження покупця за місцем перебування продав- ця.

Друга категорія «F» включає умови, що покладають на продавця обов’язок передати товар перевізнику, зазначеному покупцем (ФОБ, ФАС, «франко-перевізник»).

Третя група «C» об’єднує умови, на яких продавець має забезпечи- ти перевезення товару, але не зобов’язаний приймати на себе ризик ви- падкового знищення або пошкодження товару чи нести які-небудь до- даткові витрати, які можуть виникнути в результаті подій, що відбува- ються після відвантаження товару (СІФ, «доставка оплачена до ...», «до- ставка і страхування оплачені до ...»).

У четверту категорію «D» входять умови постачання, що передба- чають обов’язок продавця нести всі витрати і ризики, що можуть виник- нути у зв’язку з доставкою товару в країну призначення («доставлено на кордон», «доставлено із судна», «доставлено із пристані», «доставлено без оплати мита», «доставлено з оплатою мита»).

 

31.3. ліцензування та квотування Зед

В Україні діють шість видів експортних (імпортних) ліцензій:

– ліцензія генеральна – відкритий дозвіл на експортні (імпортні)

операції з певним товаром (товарами) та/або з певною країною (групою

країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару (това-

рів);

– ліцензія разова (індивідуальна) – разовий дозвіл, що має іменний

характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкрет-

ним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший

ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) опера-

ції;

– ліцензія відкрита (індивідуальна) – дозвіл на експорт (імпорт) то-

вару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з ви-

значенням його загального обсягу;

– ліцензія антидемпінгова – належним чином оформлене право

на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (то-

варів), який є об’єктом антидемпінгового розслідування та/або анти-

демпінгових заходів;

– ліцензія компенсаційна – належним чином оформлене право на

імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару), який є

об’єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних за-

ходів;

– ліцензія спеціальна – належним чином оформлене право на ім-

порт в Україну протягом установленого строку певного товару товарів),

який є об’єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів.

Стосовно кожного виду товару може встановлюватися лише один

вид ліцензії.

В Україні діють шість видів експортних (імпортних) квот (континген-

тів):

 

–  квоти (контингенти)  глобальні – квоти, які встановлюються

щодо товару (товарів) без визначення конкретних країн (груп країн),

куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

– квоти (контингенти) групові – квоти, які встановлюються щодо

товару (товарів) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експор-

тується або з яких він (вони) імпортується,

– квоти (контингенти) індивідуальні – квоти, які встановлюють-

ся щодо товару (товарів) з визначенням конкретної країни, куди товар

(товари) може експортуватися або з якої він (вони) може імпортуватися;

– квоти антидемпінгові – граничний обсяг імпорту в Україну пев-

ного товару (товарів), що є об’єктом антидемпінгового розслідування

та/або антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати в Україну

 

протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/

або вартісних одиницях виміру;

– квоти компенсаційні – граничний обсяг імпорту в Україну певно-

го товару (товарів), що є об’єктом антисубсидиційного розслідування та/

або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в Україну про-

тягом установленого строку та який визначається в і натуральних та/або

вартісних одиницях виміру;

– квоти спеціальні – граничний обсяг імпорту в Україну певного

товару (товарів), що є об’єктом спеціального розслідування та/або спе-

ціальних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом уста-

новленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних

одиницях виміру.

Стосовно кожного виду товару може встановлюватися лише один

вид квоти.

Згідно зі ст. 16 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» лі-

цензування зовнішньоекономічних операцій визначається як комплекс

дій органу виконавчої влади з надання дозволу на здійснення суб’єктом

зовнішньоекономічної діяльності експорту (імпорту) товарів.

Ліцензування експорту (імпорту) товарів здійснюється у формі ав-

томатичного або неавтоматичного ліцензування. автоматичне ліцен-

зування визначається як комплекс дій органу виконавчої влади з на-

дання суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення

протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не

встановлюються квоти (кількісні або інші обмеження). Автоматичне лі-

цензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформ-

лення та видачі ліцензії не справляє обмежувального впливу на товари,

експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню.

Неавтоматичне ліцензування визначається як комплекс дій ор-

гану виконавчої влади з надання суб’єкту зовнішньоекономічної діяль-

ності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (ім-

порту) товарів, щодо яких встановлюються певні квоти (кількісні або інші

обмеження). Неавтоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміні-

стративна процедура з оформлення та видачі ліцензії використовуєть-

ся в разі встановлення квот (кількісних або інших обмежень) на експорт

(імпорт) товарів.

Ліцензування експорту товарів запроваджується в Україні в разі:

– значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутріш-

ньому ринку, особливо сільськогосподарської продукції, продуктів ри-

бальства, продукції харчової промисловості та промислових товарів ши-

рокого вжитку першої необхідності або інших товарів, що мають вагоме

значення для життєдіяльності в Україні;

– необхідності забезпечення захисту життя, здоров’я людини, тва-

рин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської

 

моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологіч- ного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також від- повідно до вимог державної безпеки;

– експорту дорогоцінних металів, крім банківських металів;

– необхідності застосування заходів захисту вітчизняного товаро-

виробника;

– необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та

авторських прав;

–  необхідності  забезпечення  виконання  міжнародних  договорів

України.

Ліцензування імпорту товарів запроваджується в Україні в разі:

– різкого погіршення стану платіжного балансу та зовнішніх плате-

жів (якщо інші заходи неефективні);

– різкого скорочення або мінімального розміру золотовалютних

резервів;

– необхідності забезпечення захисту життя, здоров’я людини, тва-

рин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської

моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологіч-

ного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також від-

повідно до вимог державної безпеки;

– імпорту дорогоцінних металів, крім банківських металів;

– необхідності застосування заходів захисту вітчизняного товаро-

виробника;

– необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та і

авторських прав;

–  необхідності  забезпечення  виконання  міжнародних  договорів

України.

31.4. правовий режим іноземних інвестицій:

поняття та форми здійснення іноземних інвестицій

Відносини, пов’язані з іноземними інвестиціями в Україні, регулю- ються ГКУ, законом про режим іноземного інвестування, іншими зако- нодавчими актами України та чинними міжнародними договорами, зго- ду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. Якщо між- народним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються прави- ла міжнародного договору (ст. 400 ГКУ).

Згідно зі ст. 380 ГКУ іноземними інвесторами визнаються суб’єкти, які здійснюють інвестиційну діяльність на території України:

– юридичні особи, утворені за іншим законодавством, ніж законо- давство України;

 

– іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного міс- ця проживання на території України;

– міжнародні урядові та неурядові організації;

– інші держави;

– інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності, визначені зако-

ном.

 

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на терито-

рії України у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою

Національним банком України, будь-якого рухомого і нерухомого май-

на та пов’язаних з ним майнових прав; інших цінностей (майна), які від-

повідно до закону визнаються іноземними інвестиціями. Заборона або

обмеження будь-яких видів іноземних інвестицій може здійснюватися

виключно законом (ст. 391 ГКУ).

Відповідно до ст. 392 ГКУ іноземні інвестори мають право здійсню-

вати всі зазначені у ст. 391 ГКУ види інвестицій у таких формах:

– участь у господарських організаціях, що створюються разом з ві-

тчизняними  юридичними  особами  чи  громадянами,  або  придбання

частки в діючих господарських організаціях;

– створення іноземних підприємств на території України, філій або

інших структурних підрозділів іноземних юридичних осіб або придбан-

ня у власність діючих підприємств;

– придбання безпосередньо нерухомого або рухомого майна, що

не заборонено законами України, або придбання акцій чи інших цінних

паперів;

– придбання самостійно або за участю громадян чи вітчизняних

юридичних осіб прав користування землею та використання природних

ресурсів на території України;

– господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції;

– придбання інших майнових прав;

– в інших не заборонених законом формах.

Заборона або обмеження будь-яких форм здійснення іноземних

інвестицій може здійснюватись лише законом. Відносини, що виника-

ють у зв’язку з придбанням іноземним інвестором майнових прав на

землю та інші природні ресурси в Україні, регулюються відповідно зе-

мельним та іншим законодавством України.

На території України щодо іноземних інвестицій встановлюється

національний режим інвестиційної діяльності, за винятками, передба-

ченими ГКУ, іншими законами і чинними міжнародними договорами,

згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Відносини щодо оподаткування іноземних інвесторів та підпри-

ємств з іноземними інвестиціями регулюються податковим законодав-

ством України. У державних програмах залучення іноземних інвестицій

у пріоритетні галузі економіки та соціальну сферу може бути передба-

 

чено встановлення додаткових пільг для суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність у цих сферах.

Законом може бути обмежено або заборонено діяльність інозем- них інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями в окремих га- лузях народного господарства або в межах окремих територій України виходячи з інтересів національної безпеки України (ст. 394 ГКУ).

31.5. оцінка іноземних інвестицій. державна реєстрація та гарантії захисту іноземних інвестицій

Оцінка іноземних інвестицій, включаючи внески до статутного фон- ду підприємства з іноземними інвестиціями, здійснюється в іноземній конвертованій валюті та у гривнях за згодою сторін на основі цін міжна- родних ринків або ринку України. При цьому перерахунок сум в інозем- ній валюті у гривні здійснюється за курсом, встановленим Національним банком України (ст. 393 ГКУ).

Оцінка інвестицій – найважливіший етап інвестування. Разом з тим треба підкреслити основне правило – оцінка здійснюється за згодою сторін, а при недоговірному характері інвестиції – самим інвестором, якщо законом не встановлене інше. Так, іноземна валюта оцінюється за офіційним курсом валюти України, встановленому Національним бан- ком України, а не сторонами або інвестором.

Відповідно до ст. 395 ГКУ державна реєстрація іноземних інвести- цій здійснюється Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, облас- ними, Київською та Севастопольською міськими державними адміні- страціями протягом трьох робочих днів після фактичного їх внесення у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише в разі порушення законодавства України про іноземне інвесту- вання. Відмову в державній реєстрації іноземних інвестицій може бути оскаржено в судовому порядку.

Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених ГКУ та іншими законами для іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями.

На території України можуть створюватися й діяти суб’єкти госпо- дарювання з іноземними інвестиціями, які здійснюють свою діяльність у формах підприємства з іноземними інвестиціями (ст. 116 ГКУ), інозем- ного підприємства (ст. 117 ГКУ), філії або представництва іноземної юри- дичної особи, інших не заборонених законом формах. У ст. 396 ГКУ за- значається, що порядок утворення підприємств з іноземними інвести- ціями та іноземних підприємств регулюється ГКУ, іншими прийняти- ми відповідно до нього законами. Особливості створення банківських,

 

страхових та інших фінансових установ за участю іноземного інвестора визначаються відповідними законами України.

У ст. 397 ГКУ висвітлюються гарантії здійснення іноземних інвести- цій. Зокрема зазначається, що з метою забезпечення стабільності право- вого режиму іноземного інвестування встановлюються такі гарантії для іноземних інвесторів:

– застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій;

– у разі зміни законодавства про іноземні інвестиції;

– гарантії щодо примусового вилучення, а також від незаконних дій

органів влади та їх посадових осіб;

– компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам;

– гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності;

– гарантії переказу прибутків та використання доходів від інозем-

них інвестицій;

– інші гарантії здійснення інвестиційної діяльності.

У разі зміни законодавства про режим іноземного інвестування на

вимогу іноземного інвестора у випадках і порядку, визначених законо-

давством, застосовуються державні гарантії, які визначаються законо-

давством, що діяло на момент вкладення інвестицій.

Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Органи

державної влади та їх посадові особи не мають права реквізувати іно-

земні інвестиції, крім випадків здійснення рятувальних заходів у разі

стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може

бути здійснена лише на підставі рішення органів, уповноважених на це

Кабінетом Міністрів України, і в порядку, встановленому законом.

Іноземні інвестори мають право вимагати відшкодування збитків,

завданих їм незаконними діями чи бездіяльністю органів державної

влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Збитки

іноземних інвесторів повинні бути відшкодовані за поточними ринкови-

ми цінами або на основі обґрунтованих оцінок, підтверджених незалеж-

ним аудитором (аудиторською організацією).

Компенсація,  яка  виплачується іноземному інвестору в порядку

відшкодування збитків, повинна бути адекватною, ефективною та ви-

значеною на момент виконання рішення про відшкодування збитків.

Сума компенсації за цим рішенням має бути негайно виплачена у ва-

люті, в якій було здійснено інвестиції, чи в іншій прийнятній для інозем-

ного інвестора валюті відповідно до валютного законодавства. Законом

може бути передбачено нарахування відсотків на суму компенсації.

Компенсація збитків іноземним інвесторам здійснюється в поряд-

ку, встановленому законом. У ст. 398 ГКУ зазначаються гарантії перека-

зу та використання доходів від іноземних інвестицій. Так, іноземним ін-

весторам після сплати ними податків та зборів (обов’язкових платежів)

 

гарантується безперешкодний негайний переказ за кордон їх доходів, прибутків та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах від здійснення інвестицій.

Порядок переказу за кордон зазначених коштів встановлюється Національним банком України. Доход іноземного інвестора або інші кошти, одержані в Україні у гривнях або іноземній валюті від здійснен- ня інвестицій, можуть реінвестуватися в Україні в порядку, встановлено- му законодавством.

У ст. 399 ГКУ перелічено гарантії іноземним інвесторам у разі при- пинення інвестиційної діяльності. Зокрема, у разі припинення інвести- ційної діяльності на території України іноземний інвестор має право по- вернути свої інвестиції не пізніше шести місяців після припинення цієї ді- яльності, а також доходи за цими інвестиціями у грошовій або товарній формі, якщо інше не встановлено законом або угодою сторін.

питання для самостійного вивчення

1. Міжнародні організації у сфері міжнародного економічного спів- робітництва.

2. Міжнародне економічне право як самостійна галузь міжнарод- ного публічного права.

3. Спеціальні правові режими зовнішньоекономічної діяльності.

4. Особливості оподаткування та реєстрації іноземних інвестицій.

5.  Режим  додаткових  пільг  для  суб’єктів  господарювання,  що

здійснюють діяльність у пріоритетних галузях економіки та соціальній

сфері.

6. Проблеми здійсненні іноземного інвестування в сучасній Україні.

тести для поточного контролю

31.1. Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоеконо- мічну діяльність з моменту:

– набуття ними цивільної дієздатності згідно із законами України;

– з моменту реєстрації як підприємців;

– з моменту набуття ними статусу юридичної особи;

– з моменту реєстрації у митних органах;

– усі названі умови.

31.2. З якого моменту в юридичної особи з’являється право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності за чинним законодав- ством України?

– з моменту реєстрації як підприємців;

 

– з моменту набуття ними статусу юридичної особи;

– з моменту затвердження засновниками статуту товариства;

– з моменту реєстрації у митних органах;

– усі названі умови.

31.3. Перша категорія, названа умовно «Е», в яку входить лише умова «франко-завод» (ex works), зазначає таке:

– мінімальний обсяг обов’язків для продавця, який має надати то- вар у розпорядження покупця за місцем перебування продавця;

– покладається на продавця обов’язок передати товар перевізни- ку, зазначеному покупцем;

– продавець має забезпечити перевезення товару, але не зобов’я- заний брати на себе ризик випадкового знищення або пошкодження то- вару чи нести які-небудь додаткові витрати, які можуть виникнути в ре- зультаті подій, що відбуваються після відвантаження товару;

– умови постачання, що передбачають обов’язок продавця нести всі витрати і ризики, що можуть виникнути у зв’язку з доставкою товару в країну призначення.

31.4. Друга категорія «F» включає умови ФОБ, ФАС, «франко- перевізник», зазначає таке:

– мінімальний обсяг обов’язків для продавця, який має надати то- вар у розпорядження покупця за місцем перебування продавця;

– покладається на продавця обов’язок передати товар перевізни- ку, зазначеному покупцем;

– продавець має забезпечити перевезення товару, але не зобов’я- заний брати на себе ризик випадкового знищення або пошкодження то- вару чи нести які-небудь додаткові витрати, які можуть виникнути в ре- зультаті подій, що відбуваються після відвантаження товару;

– умови постачання, що передбачають обов’язок продавця нести всі витрати і ризики, що можуть виникнути у зв’язку з доставкою товару в країну призначення.

31.5. Третя група «C» об’єднує умови СІФ, «доставка оплачена до ...», «доставка і страхування оплачені до ...» зазначає таке:

– мінімальний обсяг обов’язків для продавця, який має надати то- вар у розпорядження покупця за місцем перебування продавця;

– покладається на продавця обов’язок передати товар перевізни- ку, зазначеному покупцем;

– продавець має забезпечити перевезення товару, але не зобов’я- заний брати на себе ризик випадкового знищення або пошкодження то- вару чи нести які-небудь додаткові витрати, які можуть виникнути в ре- зультаті подій, що відбуваються після відвантаження товару;

 

– умови постачання, що передбачають обов’язок продавця нести всі витрати і ризики, що можуть виникнути у зв’язку з доставкою товару в країну призначення.

31.6. У четверту категорію «D» входять умови «доставлено на кордон», «доставлено із судна», «доставлено із пристані», «достав- лено без оплати мита», «доставлено з оплатою мита»:

– мінімальний обсяг обов’язків для продавця, який має надати то- вар у розпорядження покупця за місцем перебування продавця;

– покладається на продавця обов’язок передати товар перевізни- ку, зазначеному покупцем;

– продавець має забезпечити перевезення товару, але не зобов’я- заний брати на себе ризик випадкового знищення або пошкодження то- вару чи нести які-небудь додаткові витрати, які можуть виникнути в ре- зультаті подій, що відбуваються після відвантаження товару;

– умови постачання, що передбачають обов’язок продавця нести всі витрати і ризики, що можуть виникнути у зв’язку з доставкою товару в країну призначення.

31.7. Стосовно кожного виду товару може встановлюватися:

– лише один вид ліцензії;

– два види ліцензій: генеральна та разова;

– кількість ліцензій не обмежена.

31.8. У зовнішньоекономічній діяльності ліцензія разова (індивіду- альна) – це:

– разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здій- снення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоеконо- мічної діяльності на період не менший ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції;

– дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу

(але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;

– належним чином оформлене право на імпорт в Україну протя-

гом установленого строку певного товару (товарів), який є об’єктом ан-

тидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів.

31.9. Квоти, які встановлюються щодо товару (товарів) з визна- ченням конкретної країни, куди товар (товари) може експортувати- ся або з якої він (вони) може імпортуватися, – це квоти:

– індивідуальні;

– групові;

– глобальні;

– антидемпінгові.

 

31.10. Автоматичне ліцензування визначається як комплекс дій органу виконавчої влади з надання суб’єкту зовнішньоекономічної ді- яльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експор- ту (імпорту) товарів, щодо яких:

– не встановлюються квоти;

– встановлюються квоти.

31.11. Знайдіть хибне твердження. Іноземні інвестиції в Україні:

– не підлягають націоналізації;

– не мають права реквізувати, крім випадків здійснення рятуваль-

них заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій;

– іноземний інвестор не має права повернути свої інвестиції протя-

гом шести місяців після припинення інвестиційної діяльності.

31.12. Яким документом визначаються правовідносини між пере- візником і одержувачем вантажу за договором морського перевезен- ня?

– коносаментом;

– товарно-транспортною накладною;

– товарною накладною;

– зовнішньоекономічним контрактом.

31.13. Який правовий режим застосовується до підприємства з іноземними інвестиціями в Україні?

– режим найбільшого сприяння;

– національний режим або режим додаткових пільг;

– режим додаткових пільг;

– спеціальний режим.

31.14. Які органи розглядають спори між суб’єктами зовнішньо- економічної діяльності, іноземними суб’єктами господарської діяль- ності?

– господарські суди;

– суди загальної юрисдикції;

– за згодою сторін спору – арбітражні (третейські) суди;

– усі названі органи.

31.15. Який з названих видів юридичної відповідальності застосо- вується у сфері зовнішньоекономічної діяльності?

– майнова;

– дисциплінарна;

– солідарна.

 

31.16. Право якої країни застосовується до зовнішньоекономічно- го договору (контракту) про створення спільного підприємства?

– право країни іноземного учасника;

– право країни, на території якої спільне підприємство створюєть-

ся і реєструється;

– право країни, в якій буде здійснюватись основна діяльність спіль-

ного підприємства;

– право країни за погодженням сторін.