Тема 22. особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання

22.1. Загальні умови, що визначають особливості регулювання госпо- дарських відносин.

22.2. Види господарської діяльності та їх класифікація.

22.3. Державна система класифікації та кодування техніко-економічної

і соціальної інформації, класифікація видів економічної діяльності

(КВЕД).

22.4. Галузі народного господарювання та їх класифікація.

22.5. Галузі сфери матеріального та нематеріального виробництва.

Продукція виробничо-технічного призначення та вироби народ-

ного споживання.

22.1. Загальні умови,

що визначають особливості регулювання

господарських відносин

Ст. 258 ГК України зазначає, що особливості правового регулюван- ня господарських відносин визначаються залежно від сфери суспільно- го виробництва, в якій складаються ці відносини, особливостей галузі господарювання, виду господарської діяльності, економічної форми ре- зультату господарської діяльності, простору, на якому складаються гос- подарські відносини (внутрішньому чи зовнішньому ринку), особливос- тей суб’єктів, між якими виникають господарські відносини. Правове ре- гулювання господарських відносин здійснюється з урахуванням суспіль- ного поділу праці, що склався, та об’єктивно існуючих галузей народно- го господарства. Особливості правового регулювання зовнішньоеконо- мічних відносин визначаються розділом VII ГК.

Ст. 258 ГК України вказує загальні умови, що визначають особли- вості регулювання господарських відносин: а) сфера суспільного вироб- ництва, у якій ці відносини складаються; б) особливості галузі господа- рювання; в) вид господарської діяльності; г) економічна форма резуль- тату господарської діяльності; в) вид ринку – економічного простору, на якому складаються господарські відносини; г) особливості суб’єктів, які є учасниками господарських відносин.

Ст. 258 ГК України вказує, що сформований суспільний поділ праці та об’єктивно існуючі галузі народного господарства враховуються при правовому регулюванні господарських відносин.

22.2. Види господарської діяльності та їх класифікація

Ст. 259 ГК України зазначає, що вид господарської діяльності має місце у разі об’єднання ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та матеріалів, робочої сили) для створення виробництва пев- ної продукції або надання послуг. Окремий вид діяльності може склада- тися з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації. У правовому регулю- ванні господарської діяльності та у здійсненні державного управління народним господарством мають враховуватися особливості здійснення суб’єктами господарювання окремих видів цієї діяльності. Для віднесен- ня суб’єкта господарювання до відповідної категорії обліку визначають- ся основні, другорядні та допоміжні види господарської діяльності.

З метою забезпечення системи державного управління народним господарством обліково-статистичною інформацією, яка задовольняє потреби учасників господарських відносин в об’єктивних даних про стан і тенденції соціально-економічного розвитку, господарські та фінансо- ві взаємозв’язки на міждержавному, державному, регіональному і га- лузевому рівнях, а також впровадження міжнародних стандартів у галу- зі обліку і звітності та переходу на міжнародну систему обліку і статис- тики Кабінет Міністрів України затверджує заходи щодо розвитку націо- нальної статистики України і державної системи класифікації техніко- економічної та соціальної інформації.

Складовою частиною державної системи класифікації і кодуван- ня техніко-економічної та соціальної інформації є класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), яка затверджується центральним орга- ном виконавчої влади з питань стандартизації та має статус державного стандарту. Об’єктами класифікації в КВЕД є усі види господарської (еко- номічної) діяльності суб’єктів.

Сучасний рівень суспільного поділу праці характеризується надзви- чайно складною розгалуженою системою суспільного виробництва, що включає велику кількість видів господарської (економічної) діяльнос- ті. Зважаючи на це визначення видів господарської діяльності набуває суттєвого значення в багатьох аспектах: законодавчому, організаційно- господарському,  управлінському,  міжнародному  тощо.  Зокрема  чіт- ке визначення видів господарської діяльності є необхідною передумо- вою уніфікації господарського, податкового тощо законодавства, усу- нення двозначності в законах, якими встановлюється режим певних ви- дів господарської діяльності. Класифікація видів останньої стає необхід- ною для сучасного інформаційного забезпечення управління народним господарством, для гармонізації національної правової системи з між- народними вимогами до здійснення економічної діяльності. Нарешті,

нормативне визначення видів господарської діяльності стає необхідним для розробки суб’єктами господарювання своїх статутів (положень) та використання ними відповідної інформації про характер діяльності та інші показники різних господарюючих суб’єктів з метою планування та здійснення власної господарської діяльності. Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 19 ГК усі суб’єкти господарювання зобов’язані здійснювати об- лік результатів своєї роботи, складати відповідну фінансову звітність та надавати статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності. Виконання цього обов’язку також неможливе без нормативного визна- чення її видів.

Згідно з ч. 1 вказаної статті вид господарської діяльності має міс- це тоді, коли об’єднуються ресурси (засоби виробництва і робоча сила) для здійснення процесу виробництва продукції виробничого або неви- робничого призначення чи надання послуг. Отже, вид діяльності – це процес поєднання дій, які призводять до отримання відповідного набо- ру продукції чи послуг, що характеризується використанням відповідної комбінації ресурсів, специфікою виробничого процесу та випуском пев- ного виду продукції чи надання певного виду послуг. При цьому окре- мий вид господарської діяльності може складатися як з єдиного просто- го процесу, наприклад зварювання тощо, так і охоплювати кілька проце- сів, що входять до єдиного комплексного виробничого процесу (як, на- приклад, виробництво автомобілів, що охоплює лиття, ковальські робо- ти, зварювання, складання, фарбування тощо). Якщо виробництво окре- мих елементів (двигунів, коробок передач, меблів, приладів) є складо- вою частиною одного й того самого процесу виробництва, то всі проце- си разом розглядаються як єдиний вид діяльності. Таким чином, орієн- туючим показником виду діяльності є продукт відособленого виробни- чого процесу, яким завершується цей процес.

Ч. 2 вказаної статті зобов’язує всі органи влади, які мають відно- шення до правового регулювання господарської діяльності та держав- ного управління народним господарством (як центральні й місцеві орга- ни державної влади, так і органи місцевого самоврядування), врахову- вати особливості здійснення суб’єктами господарювання окремих видів цієї діяльності. Зокрема такі особливості можуть визначатися законами, що, відповідно до ч. 2 ст. 379 ГК, передбачають види зовнішньоеконо- мічної діяльності, які здійснюються на території України, а також перелік товарів і послуг, заборонених для експорту та імпорту. Згідно з ч. 4 ст. 12

ГК законом може бути встановлений перелік видів діяльності, в яких за- боронено підприємництво. Залежно від цих та інших особливостей ви- дів господарської діяльності визначаються умови, обсяги, сфери та по- рядок застосування тих чи інших засобів її державного регулювання (ч. 3

ст. 12 ГК), наприклад ліцензування, патентування окремих видів госпо- дарської діяльності, квотування певних товарів і послуг (ст. 14 ГК) тощо.

Здійснення тих чи інших видів господарської діяльності суб’єктом господарювання зумовлює віднесення його до відповідної категорії державного обліку. Разом з тим більшість господарюючих суб’єктів здій- снюють не один, а одразу декілька видів господарської діяльності, ста- ють багатопрофільними, переслідуючи мету гнучкості функціонування в умовах ринку. Зважаючи на це статтею встановлено правило, згідно з яким для віднесення певного суб’єкта господарювання до відповідної категорії обліку передбачено визначення основних, другорядних та до- поміжних видів господарської діяльності.

Основний вид діяльності може визначатися за кількома критерія- ми (за питомою вагою в загальному обсязі виробництва продукції, ро- біт, послуг, за кількістю зайнятих працівників, за питомою вагою в отри- маному загальному прибутку), виходячи з максимального відсотково- го значення щодо всіх видів господарської діяльності, здійснюваної пев- ним суб’єктом господарювання.

Другорядним видом господарської діяльності визнається будь- яка інша діяльність суб’єкта господарювання, частка якої згідно з об- раним критерієм є меншою від частки основного виду діяльності. Кож- ний суб’єкт господарювання може мати кілька другорядних видів ді- яльності.

Допоміжний вид діяльності – це діяльність, спрямована виключ- но на сприяння здійсненню насамперед основного, а також другоряд- них видів діяльності. Зокрема діяльність, яку здійснюють несамостійні структурні підрозділи суб’єкта господарювання (внутрішні перевезення, внутрішній зв’язок тощо), враховується у складі основного виду діяль- ності цього суб’єкта.

Враховуючи необхідність гармонізації нормативного регулювання національної економіки з відповідними міжнародно-правовими вимо- гами, запровадження в Україні міжнародних стандартів у галузі обліку і звітності та переходу на міжнародну систему обліку і статистики, ч. 4 вказаної статті зобов’язує Кабінет Міністрів України затверджувати за- ходи щодо розвитку вітчизняної статистики і державної системи класи- фікації техніко-економічної та соціальної інформації. Вказана діяльність має здійснюватися відповідно до Концепції побудови національної ста- тистики України та Державної програми переходу на міжнародну сис- тему обліку і статистики, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 4 травня 1993 р.

Відповідно до ч. 5 ст. 259 ГК, класифікація видів економічної діяль- ності (КВЕД) є складовою частиною державної системи класифікації і ко- дування техніко-економічної та соціальної інформації. Таким чином, на

рівні закону закріплюється факт існування вказаної державної систе- ми та КВЕД як її складової, що зобов’язує центральний орган виконав- чої влади з питань стандартизації затверджувати названу класифікацію у формі державного стандарту, а всі державні органи враховувати цей факт у своїй діяльності.

На цей час в Україні діє Державний класифікатор України ДК 009-

96 «Класифікація видів економічної діяльності», затверджений наказом

Держстандарту України від 22 жовтня 1996 р. і введений в дію з 1 лип-

ня 1997 р.

Впровадження КВЕД забезпечує: проведення статистичних обсте-

жень економічної діяльності підприємств та організацій і аналізу статис-

тичної інформації на макрорівні; реєстрацію та облік суб’єктів господа-

рювання за видами господарської діяльності в єдиному державному ре-

єстрі підприємств і організацій; застосування єдиної статистичної термі-

нології та визначень щодо статистичних одиниць, прийнятих у Європей-

ському союзі; можливість зіставлення національної статистичної інфор-

мації з міжнародною.

КВЕД гармонізовано з Класифікацією видів економічної діяльнос-

ті Статистичної Комісії Європейського союзу (NАСЕ) на рівні класів, що

дає змогу використовувати її для порівняння національних статистич-

них даних з даними названої Комісії без перехідних ключів. У структу-

рі КВЕД передбачено також можливість порівняння національних ста-

тистичних даних з даними Міжнародної стандартної галузевої класифі-

кації видів економічної діяльності (ISIС) Організації Об’єднаних Націй.

Ведення КВЕД здійснює Науково-дослідний інститут статистики. Підста-

вою для змін у Державному класифікаторі є відповідні зміни у NАСЕ та у

структурі економіки України.

Остання частина вказаної статті встановлює, що об’єктами класифі-

кації в КВЕД є всі види господарської (економічної) діяльності суб’єктів

господарювання, як юридичних осіб, так і громадян (фізичних осіб).

22.3. державна система класифікації та кодування техніко-економічної і соціальної інформації, класифікація видів економічної діяльності (кВед)

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою час- тиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Класифікацію розроблено відповідно до поста- нови Кабінету Міністрів України № 326 від 04.05.1993р. «Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму пере- ходу на міжнародну систему обліку і статистики».

КВЕД призначено для використання органами державного управ- ління, фінансовими органами та органами статистики. Об’єктами класи- фікації в КВЕД є усі види економічної діяльності господарських суб’єктів (фізичних та юридичних осіб).

Впровадження КВЕД забезпечує:

– проведення статистичних обстежень економічної діяльності під-

приємств та організацій і аналізу статистичної інформації на макрорівні

(складання міжгалузевого балансу виробництва і розподілу товарів та

послуг відповідно до системи національних рахунків);

– реєстрацію та облік підприємств і організацій за видами еконо-

мічної діяльності у єдиному державному реєстрі підприємств і органі-

зацій;

– застосування єдиної статистичної термінології та визначень щодо

статистичних одиниць, прийнятих у Європейському союзі;

– можливість зіставлення національної статистичної інформації з

міжнародною.

Об’єктами класифікації в КВЕД є усі види економічної діяльнос-

ті господарських суб’єктів (фізичних та юридичних осіб). Економічна ді-

яльність – це процес поєднання дій, які призводять до отримання відпо-

відного набору продукції чи послуг. Вид діяльності має місце тоді, коли

об’єднуються ресурси (устаткування, робоча сила, технологічні засоби,

сировина та матеріали) для створення виробництва конкретної продук-

ції та надання послуг. Таким чином, вид діяльності характеризується ви-

користанням ресурсів, виробничим процесом, випуском продукції та

наданням послуг.

Окремий вид діяльності може складатися з єдиного простого про-

цесу, наприклад ткацтва, а може охоплювати й цілий ряд процесів, кож-

ний з яких входить до відповідної категорії класифікації. Наприклад, ви-

робництво автомобілів вважається окремим видом діяльності незважа-

ючи на те, що це комплексний виробничий процес, який охоплює лиття,

ковальські роботи, зварювання, складання, фарбування тощо. Якщо ви-

робництво окремих елементів (двигунів, коробок передач, меблів, при-

ладів) є складовою частиною одного й того самого процесу виробни-

цтва, то всі процеси разом розглядаються як єдиний вид діяльності.

Галузь – це сукупність усіх виробничих одиниць, які беруть участь

переважно в однакових або подібних видах виробничої діяльності.

Для опису економіки Класифікацію видів економічної діяльності

побудовано так, що виділені об’єкти охоплюють усі або майже всі види

діяльності, які здійснюються в будь-якій галузі господарства.

За структурою Класифікація складається з двох блоків: ідентифіка-

ції та назви. Блок ідентифікації має ієрархічну систему класифікації і сис-

тему кодування із застосуванням літерно-цифрового коду.

При розробленні КВЕД за основу було взято міжнародну стандарт- ну галузеву класифікацію всіх видів економічної діяльності в Європей- ському союзі.

Гармонізація національних класифікаторів України з міжнарод- ними класифікаторами полягає в тому, що для створення класифіка- цій  видів  економічної  діяльності  було  повністю  прийнято  методоло- гію NACE без будь-яких змін у її структурі. Тому класифікація видів еко- номічної діяльності України не потребує перехідних ключів для отри- мання інформації на рівні секцій, підсекцій, розділів і класів NACE від національних   статистичних   органів   для   міжнародних   організацій. За нової класифікації видів економічної діяльності підприємства та ор- ганізації всіх видів діяльності поділяються на видобувні, обробні та такі, що надають послуги.

22.4. Галузі народного господарювання та їх класифікація

Ст. 260 ГК України зазначає, що сукупність усіх виробничих одиниць, які здійснюють переважно однакові або подібні види виробничої діяль- ності, становить галузь. Загальна класифікація галузей народного госпо- дарства є складовою частиною єдиної системи класифікації і кодуван- ня техніко-економічної і статистичної інформації, яка використовується суб’єктами господарювання та іншими учасниками господарських відно- син, а також органами державної влади та органами місцевого самовря- дування в процесі управління господарською діяльністю. Вимоги до кла- сифікації галузей народного господарства встановлюються законом.

На основі суспільного поділу праці об’єктивно складається галузева диференціація національної економіки, концентрація суб’єктів господа- рювання, що беруть участь у здійсненні однорідної економічної діяль- ності, у відповідні галузі народного господарства. Згідно з ч. 1 ст. 260 ГК галузь – це сукупність усіх виробничих одиниць, які здійснюють пере- важно однакові або подібні види виробничої діяльності.

Галузева класифікація є частиною єдиної системи класифікації і ко- дування техніко-економічної і статистичної інформації, яка використо- вується в інформаційних автоматизованих системах управління, подат- кових органах для розрахунку податків, органах державної реєстрації суб’єктів господарювання, інших органах виконавчої влади, підприєм- ствах і організаціях.

Належність до тієї чи іншої галузі є класифікаційною ознакою суб’єкта господарювання, що відображається в його ідентифікаційному коді, незалежно від форми власності та організаційно-правової форми господарювання. Класифікатор видів економічної діяльності (КВЕД) по-

будовано так, що виділені об’єкти охоплюють усі або майже всі види ді- яльності, які здійснюються в будь-якій галузі господарства. Належність суб’єкта господарювання до певної галузі визначається основним ви- дом його діяльності. З введенням у дію КВЕД було припинено чинність Загальної класифікації галузей народного господарства (ЗКГНГ), затвер- дженої наказом Мінстату України від 24 січня 1994 р. № 21.

Класифікаційні ознаки суб’єктів господарювання є елементом пра- вопорядку у сфері господарювання, від якого залежить режим їх функ- ціонування, обсяг і зміст їх прав та обов’язків. Адже, за правилом ч. 7 ст. 58 ГК, на печатках і штампах суб’єкта господарювання повинен зазна- чатись ідентифікаційний код, за яким цього суб’єкта включено до дер- жавного реєстру суб’єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця; наявність печатки з ідентифікаційним кодом у підприємства передбачена також ч. 4 ст. 62 ГК.

Відтак, існує необхідність чіткого правового регулювання відно- син, які виникають у зв’язку з класифікацією галузей народного госпо- дарства, що впливає на ідентифікацію господарюючих суб’єктів, поро- джуючи відповідні правові наслідки. Так, згідно з ч. 2 ст. 52 ГК, некомер- ційна господарська діяльність здійснюється суб’єктами господарюван- ня державного або комунального секторів економіки у тих галузях (ви- дах діяльності), в яких відповідно до ст. 12 ГК забороняється підприєм- ництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи ор- гану місцевого самоврядування. Згідно з ч. 5 ст. 116 ГК законом можуть бути визначені галузі господарювання, в яких встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, виходячи з вимог національної без- пеки, тощо.

Зважаючи на це, ч. 3 вказаної статті передбачено, що вимоги до класифікації галузей народного господарства встановлюються законом. До цього часу такого закону ще не прийнято. Його прийняття дозволи- ло б упорядкувати відносини, пов’язані з визначенням класифікаційних ознак суб’єктів господарювання при їх державній реєстрації та з їх іден- тифікацією за видами діяльності; відносини суб’єктів господарювання з органами влади, пов’язані з наданням статистичної інформації відповід- но до ч. 8 ст. 19 ГК, податкові та інші відносини.

22.5. Галузі сфери матеріального та нематеріального виробництва. продукція виробничо-технічного призначення та вироби народного споживання

Ст. 261 ГК України передбачає, що до сфери матеріального вироб- ництва належать галузі, які визначаються видами діяльності, що ство-

рюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енер- гію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обі- гу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності. Усі інші види діяльності у своїй су- купності становлять сферу нематеріального виробництва (невиробничу сферу).

Традиційно галузі народного господарства поділяються на дві ве- ликі сфери – сферу матеріального виробництва і невиробничу сферу. Саме так вони були поділені у чинній раніше класифікації. Вказана стат- тя, відтворюючи вказаний загальний поділ, присвячена, головним чи- ном, конкретизації визначення галузей сфери матеріального виробниц- тва.

Матеріальне виробництво пов’язується з видами економічної ді- яльності зі створення, відновлення або знаходження матеріальних благ, а також з діяльністю, пов’язаною з продовженням виробництва у сфе- рі обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, паку- вання продукції чи інших видів діяльності, які продовжують процес ство- рення продукції в ході її реалізації.

До галузей сфери матеріального виробництва за Загальним кла- сифікатором галузей народного господарства було віднесено: промис- ловість; сільське господарство; лісове господарство; рибне господар- ство; транспорт і зв’язок; будівництво; торгівлю і громадське харчуван- ня; матеріально-технічне постачання і збут; заготівлю; інформаційно- обчислювальне обслуговування; операції з нерухомим майном; загаль- ну комерційну діяльність із забезпечення функціонування ринку; геоло- гію і розвідку надр, геодезичну і гідрометеорологічну служби; виробни- чі види побутового обслуговування населення; інші види діяльності сфе- ри матеріального виробництва.

Усі не названі в ч. 1 вказаної статті сукупності виробничих одиниць, які беруть участь у здійсненні інших видів діяльності, становлять галузі невиробничої сфери. До них, зокрема, належать невиробничі види по- бутового обслуговування населення, житлово-комунальне господар- ство, охорона здоров’я, фізична культура і соціальне забезпечення, осві- та, культура та мистецтво, наука і наукове обслуговування, фінанси, кре- дит, страхування і пенсійне забезпечення, управління тощо.

Разом з тим слід зазначити, що види економічної діяльності у КВЕД розподілено за такими галузями сфери матеріального виробництва і не- виробничої сфери: сільське господарство, мисливство та лісове госпо- дарство; рибне господарство; добувна промисловість; обробна промис- ловість; виробництво електроенергії, газу та води; будівництво; оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ре- монту; готелі і ресторани; транспорт; фінансова діяльність; операції з не-

рухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам; держав- не управління; освіта; охорона здоров’я та соціальна допомога; колек- тивні, громадські та особисті послуги; послуги домашньої прислуги; екс- територіальна діяльність. У зв’язку з цим у КВЕД вміщено додатково та- блиці відповідності кодів двох класифікаторів – ЗКГНГ та КВЕД.

Водночас склад галузей економіки, на який орієнтується Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України (ЄДРПОУ), відпові- дає класифікації ЗКГНГ, що втратив чинність. У зв’язку з цим це питання також має бути врегульовано згідно з ч. 3 ст. 260 ГК. Врахування особли- востей галузей сфери матеріального виробництва є, відповідно до ч. 1 ст. 258 ГК, однією із загальних умов, що визначають особливості право- вого регулювання господарських відносин.

Однією із загальних умов, що згідно із статтею 258 ГК визначають особливості регулювання господарських відносин, є економічна фор- ма результату господарської діяльності. Результатом економічної діяль- ності у галузях матеріального виробництва може бути продукт, призна- чений для використання як засіб виробництва у сфері виробництва або для використання у сфері особистого (невиробничого) споживання. Ч. 1 вказаної статті встановлено, що продукти першого роду називаються продукцією виробничо-технічного призначення (продукція ВТП), а дру- гого – виробами народного споживання (ВНС). Ч. 2 вказаної статті пе- редбачає випадки, коли за своїми властивостями продукт виробництва може бути використаний і як засіб виробництва, і як продукт особистого споживання (наприклад, цукор використовується як сировина та як про- дукт харчування). У таких випадках економічна форма продукту (про- дукція ВТП чи ВНС) визначається залежно від того цільового призначен- ня, для якого вироблено цей продукт (спрямування у сферу виробни- цтва для використання його як засобу виробництва чи у сферу невироб- ничих потреб). Згідно з ч. 3 цієї статті регулювання обігу продукції ВТП та ВНС у сфері господарювання здійснюється ГК та іншими нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до нього. Це означає, що ГК є основним законом, який встановлює порядок обігу такої продукції у сфері господарювання, і всі інші нормативно-правові акти повинні в цій частині відповідати йому. Вказаними вище особливостями економічної форми продукту зумовлюють відмінності у правовому регулюванні обі- гу продукції ВТП і ВНС. Зокрема ч. 2 ст. 264 ГК встановлює, що законо- давством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції ВТП або ВНС, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для державних потреб.

Обіг майна, що опосередковує невиробниче споживання, регулю- ється Цивільним кодексом України. Разом з тим відповідні положення ЦК можуть застосовуватися для регулювання відносин, пов’язаних з обі-

гом продукції у сфері господарювання, однак за умови, що ці відноси- ни не врегульовано ГК або іншими спеціальними актами господарсько- го законодавства. Майнові відносини, пов’язані з обігом матеріальних цінностей, що вибули із сфери матеріального виробництва, регулюють- ся цивільним законодавством. Особливості економічної форми продук- ту зумовлюють відповідну специфіку економічної діяльності, пов’язаної з реалізацією продукції ВТП та ВНС. Виходячи з цього, ч. 4 вказаної стат- ті встановлює, що Господарським кодексом та іншими нормативно- правовими актами можуть передбачатися особливості правового регу- лювання вказаної діяльності. При цьому інші нормативно-правові акти не можуть суперечити Господарському кодексу.

питання для самостійного вивчення

1. Державна система класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

2. Особливості застосування КВЕД у господарській діяльності.

3. Запровадження в Україні міжнародних стандартів у галузі облі-

ку і звітності.

4. Державна програма переходу на міжнародну систему обліку і

статистики.

тести для поточного контролю

22.1. Що таке КВЕД?

– це кодування техніко-економічної та соціальної інформації;

– це класифікація видів економічної діяльності;

– правовий акт про запровадження в Україні міжнародних стандар-

тів у галузі обліку і звітності;

– міжнародна система обліку і статистики.

22.2. Традиційно галузі народного господарства поділяють на:

– сферу матеріального виробництва і невиробничу сферу;

– сферу виробництва і сферу надання послуг;

– сферу торгівлі і сферу виробництва.

22.3. Галузева класифікація є частиною єдиної системи класифі- кації і кодування техніко-економічної і статистичної інформації?

– так;

– ні;

– ці поняття тотожні.

22.4. Знайдіть хибне твердження. До галузей сфери матеріаль- ного виробництва за Загальним класифікатором галузей народного господарства було віднесено:

– промисловість;

– сільське господарство;

– транспорт і зв’язок;

– будівництво;

– страхування.

22.5. Результат економічної діяльності у галузях матеріально- го виробництва – продукт, призначений для використання як засіб ви- робництва у сфері виробництва, визначається як:

– продукція виробничо-технічного призначення;

– вироби народного споживання;

– знаряддя виробництва.

22.6. Результат економічної діяльності у галузях матеріального виробництва – продукт, призначений для використання у сфері осо- бистого (невиробничого) споживання, визначається як:

– продукція виробничо-технічного призначення;

– вироби народного споживання;

– продукція широкого вжитку.