Тема 21. правове регулювання господарсько-договірних відносин21.1. Порядок зміни та розірвання господарських договорів. 21.2. Припинення господарських договорів. 21.3. Належне виконання господарських договорів. 21.4. Господарсько-правові засоби забезпечення належного виконання господарських зобов’язань. 21.1. порядок зміни та розірвання господарських договорів Підстави для зміни або розірвання договору передбачені у ЦК України, згідно з якими зміна або розірвання договору допускається: – за згодою сторін, якщо ця можливість обумовлена в договорі, а в актах законодавства закріплено право вимагати цього (крім договорів на користь третьої особи). Зміна або розірвання виникають з моменту висловлювання наміру скористатись своїм правом (ст. 651 ЦК України); – за взаємною згодою у зв’язку з істотними змінами обставин (ст. 652 ЦК України): на відміну від форс-мажору – виконання можливе, проте не є вигідним для сторін. Наприклад, договір купівлі-продажу піс- ля прийняття закону про необхідність отримати ліцензію для реалізації товару, в результаті чого постачальник не має наміру займатись постав- кою. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавля- ється того, на що вона розраховувала при укладенні договору; – у разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або за- коном (наприклад, згідно зі ст. 849 ЦК України, якщо підрядник своєчас- но не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків); – за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі: 1) істотного порушення договору іншою стороною (ч. 2 ст. 651 ЦК України); 2) якщо сторона – ініціатор зміни або розірвання договору не отри- мала відповіді протягом 20 днів, або отримала негативну відповідь ін- шої сторони (ч. 4 ст. 188 ГК України): з причин інших, не пов’язаних з іс- тотними змінами обставин. 3) якщо договір не приведений у відповідність до істотних змін об- ставин або щодо його розірвання не досягнуто згоди сторін (ч. 2 ст. 652 ЦК України) за наявності одночасно таких умов:
а) при укладенні договору сторони не могли передбачити можли- вість настання таких змін; б) зміни у зв’язку з причинами, які сторона договору не може усу- нути; в) виконання договору на нових умовах порушує майновий баланс; г) договір не містить положень, що ризик змін повинна нести заці- кавлена сторона. Згідно зі ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських до- говорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Згідно з вимогами цієї статті ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірва- ти договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за до- говором у вигляді додаткової угоди про зміну умов договору, його ро- зірвання, проведення новації, надання відступного замість виконання зобов’язання тощо. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, в двадцятиденний строк після одержан- ня пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. Рі- шення може являти собою: – згоду на зміну (розірвання) договору – повертається підписаний екземпляр додаткової угоди зацікавленій стороні; – відмову від зміни (розірвання) договору або ненадання відповіді на зроблену пропозицію у встановлений законом строк; – згоду змінити договір, проте на інших умовах – оформлюється протокол узгодження розбіжностей до додаткової угоди. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) до- говору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з ураху- ванням часу поштового обігу, зацікавлена сторона має право переда- ти спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності цим рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не вста- новлено за рішенням суду. Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору здійсню- ється у тій формі, в якій укладено основний договір (наприклад, нотарі- ально посвідчена письмова форма, державна реєстрація договору). Ст. 206 ГК України зазначає, що господарське зобов’язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених ст. 188 ГК України. Державний контракт підлягає розірванню у разі зміни або скасування державного замовлення, яким передбачено припинення дії контракту, з моменту, коли про це стало відомо сторонам зобов’язання. Наслідки розірвання державного контракту для його сторін визначають- ся відповідно до закону. Договір вважається зміненим або розірваним з моменту: – підписання додаткової угоди;
– нотаріального посвідчення та/або державної реєстрації (ст. 640 ЦК України); – набрання чинності рішення суду (ч. 3 ст. 653 ЦК України). Наслідками зміни та розірвання договору є: у разі зміни догово- ру – зобов’язання виконувати договір на нових умовах; у разі розірван- ня – припинення зобов’язань за договором. За загальним правилом ч. 4 ст. 653 ЦК України з моменту зміни або розірвання договору сторони не можуть вимагати того, що було ними вже виконано, за виключенням випадку, коли це передбачено законом або договором. 21.2. припинення господарських договорів Господарські договори можуть бути припинені у разі: 1) належного виконання договору (ст. 599 ЦК України, ст. 203 ГК України); 2) передачі кредитору відступного (ст. 600 ЦК України): на заміну грошей, іншого майна, інші дії тощо. Умовами є: обов’язкова згода кре- дитора; розмір, строки та порядок передання відступного обумовлю- ються окремою угодою; 3) зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або ви- значений моментом пред’явлення вимоги (ст. 601 ЦК України, 203 ГК України). Умовами є: зустрічні вимоги, однорідні вимоги, строк виконан- ня настав або обумовлений вимогою. Для зарахування достатньо листа за підписом керівника підприємства-ініціатора. Проте краще оформляти двосторонню угоду для сповіщення про можливість зарахування іншої сторони (наприклад, знаходження активів в податковій заставі). Згідно з ч. 5 ст. 203 ГК України не допускає зарахування у випадку спливу стро- ку позовної давності; 4) домовленості сторін заміною первісного зобов’язання но- вим зобов’язанням (новація) між тими ж сторонами. (ст. 604 ЦК Укра- їни, ст. 204 ГК України). Наприклад, борг з купівлі-продажу перевес- ти у зайомне зобов’язання. Новація припиняє додаткові зобов’язання, пов’язані з первісним зобов’язанням, якщо інше не встановлено дого- вором; 5) прощення боргу (ст. 605 ЦК України), якщо не порушує права тре- тіх осіб (наприклад, якщо стосовно кредитора порушено справу про бан- крутство, він не може простити борг за іншим зобов’язанням); 6) поєднання боржника та кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК Укра- їни, ч. 2 ст. 204 ГК України), наприклад правонаступництво у разі злиття або приєднання);
7) неможливості виконання зобов’язання у звязку з обставинами, за які сторони не відповідають (ст. 607 ЦК України, ст. 205 ГК України); 8) смерті фізичної особи – боржника, якщо саме він повинен вико- нати зобов’язання (ст. 608 ЦК України), смерті фізичної особи – кредито- ра, якщо зобов’язання нерозривно пов’язано з його особою; 9) ліквідації юридичної особи (боржника або кредитора), крім ви- падків, передбачених законом (наприклад, відшкодування шкоди, запо- діяної життю або здоров’ю громадянина, переходить до вищої організа- ції або ліквідаційної комісії) (ст. 609 ЦК України). 21.3. Належне виконання господарських договорів належне виконання господарських договорів регламентується гл. 22 ГК України. Загальні умови виконання господарських зобов’язань закріплені у ст. 193 ГК України, згідно з якої суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господар- ські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших право- вих актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно став- ляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповід- ні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. При цьому кожна сто- рона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Місцем виконання господарського зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 197 ГК України є місце, визначене законом, господарським догово- ром, або місце, яке визначено змістом зобов’язання. У разі якщо місце виконання зобов’язання не визначено, зобов’язання повинно бути виконано: за зобов’язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна – за місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого не- рухомого майна; за грошовими зобов’язаннями – за місцезнаходжен- ням (місцем проживання) управненої сторони на момент виникнення зобов’язання, або за її новим місцезнаходженням (місцем проживан- ня) за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов’язальну сторону; за іншими зобов’язаннями – за місцезнаходжен- ням (місцем проживання) зобов’язальної сторони, якщо інше не перед- бачено законом. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господар- ських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або дого-
вором. Однак застосування господарських санкцій не звільняє цього суб’єкта від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов’язання. Згідно з ч. 4 ст. 193 ГК України управнена сторона має право не при- ймати виконання зобов’язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов’язання. Дострокове виконання зобов’язання можливе, якщо інше не пе- редбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або догово- ром, або не випливає із змісту зобов’язання. Зобов’язальна сторона має право відмовитися від виконання зобов’язання у разі неналежного ви- конання другою стороною обов’язків, що є необхідною умовою вико- нання. Проте слід зауважити, що між цими обов’язками повинен бути прямий зв’язок, наприклад передання вантажу для перевезення, надан- ня об’єкта та необхідної документації для реконструкції тощо. При цьо- му, наприклад, немає прямого звязку між отриманням грошей за по- ставлену продукцію та відправкою товару. Тому у разі прострочки по- передньої оплати постачальник може притримати виконання свого обов’язку щодо поставки товару лише у разі, якщо це прямо передбаче- но договором поставки. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов’язання, на вимогу зобов’язальної сторони повинна видати пись- мове посвідчення виконання зобов’язання повністю або його частини. Згідно з ст. 195 ГК України допускається передача (делегуван- ня) прав у господарських зобов’язаннях, що оформлюється актом пе- редачі прав. Він вважається чинним з дня одержання повідомлен- ня про це зобов’язальною стороною, а акт делегування господарсько- управлінських повноважень іншому суб’єкту – з дня офіційного опублі- кування цього акта. З цього моменту зобов’язання має бути виконано на користь нового кредитора. Стосовно грошових зобов’язань учасники господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях у безготівковій фор- мі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено зако- ном. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводи- ти розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодав- ства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюєть- ся відповідно до закону.
У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від прийняття ви- конання або іншого прострочення нею виконання зобов’язальна сторо- на має право внести належні з неї гроші або передати за зобов’язанням цінні папери до депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нота- ріальної контори вважається виконанням зобов’язання. 21.4. Господарсько-правові засоби забезпечення належного виконання господарських зобов’язань Згідно зі ст. 199 ГК України виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників гос- подарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими зако- нами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені за- коном або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивіль- ного кодексу України. Для захисту кредитором своїх інтересів, запобігти негативним на- слідкам, захистити від непорядного боржника, отримати гарантію вико- нання ним своїх зобов’язань за договором можна скористатись одним із законних засобів, передбачених ЦК України, серед яких: – неустойка (ст. 549–552 ЦК України); – порука (ст. 553–559 ЦК України); – гарантія (ст. 560–569 ЦК України); – завдаток (ст. 570–571 ЦК України); – застава (ст. 572–593 ЦК України); – притримання (ст. 594–597 ЦК України). Законом або договором можуть встановлюватися й інші (крім вка- заних) види забезпечення виконання зобов’язань (наприклад, страху- вання). основні правила забезпечення виконання зобов’язань: 1) правочин із забезпечення виконання зобов’язання повинен бути здійснений у письмовій формі (ст. 547 ЦК України), в іншому випадку він буде вважатись нікчемним (тобто недійсним); 2) забезпечуватися може лише існуюче зобов’язання (тобто те, яке вже виникло і ще не припинилося, наприклад, з ліквідацією юридич- ної особи – боржника). Недійсність основного зобов’язання тягне недій- сність зобов’язання, що його забезпечує (винятком з цього правила є га- рантія – ст. 562 ЦК України). Проте недійсність правочину із забезпечен-
ня зобов’язання не тягне за собою наслідків щодо дійсності основного зобов’язання (ст. 548 ЦК України). Неустойка – один з найпоширеніших видів забезпечення зобов’я- зань. Форми неустойки: штраф (невиконання, неякісне, не в повно- му обсязі, некомплектне виконання); пеня (за прострочку грошового зобов’язання). Стосовно пені для суб’єктів господарської діяльності ЗУ «Про від- повідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань «вiд 22.11.1996 р. № 543/96-ВР встановлено, що «…розмір пені … обчислю- ється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвій- ної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня». Така ж вимога міститься у ч. 2 ст. 343 ГК України. Неустойка може бути не тільки договірна, а й законна, наприклад, встановлена ст. 231 ГК України. За загальним правилом згідно з ч. 1 ст. 232 ГК України якщо за не- виконання або неналежне виконання зобов’язання встановлено штраф- ні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санк- ціями. Однак, законом або договором можуть бути передбачені випад- ки, коли: а) допускається стягнення тільки штрафних санкцій; б) збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; в) за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. порука – спосіб забезпечення виконання зобов’язання, що оформ- люється окремим договором поруки, за яким фізична або юридична особа – поручитель поручається перед кредитором боржника за вико- нання ним свого обов’язку. Виконання зобов’язання може забезпечуватися порукою як в пов- ному обсязі, так і частково. Якщо інше не встановлено договором по- руки, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, тобто за сплату не тільки основного боргу, а й відсотків, неус- тойки, за відшкодування збитків. Поручителю необхідно виконати такі дії у разі пред’явлення йому вимог кредитора: 1) повідомити боржника, а у разі пред’явлення позо- ву – залучити боржника до участі у справі (в іншому випадку боржник у разі пред’явлення в подальшому йому регресного позову може висуну- ти заперечення, які мав до кредитора); 2) після виконання за боржника зобов’язання необхідно отримати від кредитора всі документи, що під- тверджують цей обов’язок боржника для оформлення регресного позо- ву. Строк пред’явлення вимог поручителю визначається у договорі, а у разі його відсутності там – протягом 6 місяців з дня настання строку ви- конання основного зобов’язання. Поручительство припиняється лише у випадках, якщо: а) припине- но основне зобов’язання або змінено без згоди поручителя (якщо збіль-
шується обсяг відповідальності); б) після настання строку виконання зобов’язання кредитор відмовився від прийняття належного виконан- ня; в) борг переведений на іншу особу і поручитель не поручився за но- вого боржника. Крім того, згідно зі ст. 558 ЦК України поручитель має право на опла- ту послуг, наданих ним боржнику (однак, якщо у договорі буде включе- но винагороди поручителя, то такі послуги підпадуть під визначення фі- нансових (ст. 1, 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664), тобто вони здій- снюються фінансовими установами або фізичними особами – СПД, що мають відповідну ліцензію. Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання госпо- дарських зобов’язань шляхом письмового підтвердження (гарантійно- го листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організаці- єю (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов’язальна сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов’язання, або настануть інші умови, передбачені у відповід- ному підтвердженні. Згідно з новим ЦК України (ст. 560) гарантом може бути лише банк, інша фінансова установа або страхова організація. Звід- си й назва – «банківська гарантія», яка вжита у ГК України (ст. 200). Га- рант може отримати від боржника винагороду за свої послуги (ст. 567 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 200 ГК України зобов’язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторо- ни (додаються документи, що підтверджують вимогу). Документи роз- глядаються гарантом у строк, встановлений гарантією або в розумний строк. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана (ст. 561 ЦК Украї- ни). Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, ви- сунення яких допускається гарантійним листом. Зобов’язальна сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов’язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення та- ких заперечень. На відміну від поруки гарантія не залежить від долі основного зобов’язання, тобто недійсність або припинення основного зобов’язання не тягне припинення або недійсності гарантійного зобов’язання (ст. 562 ЦК України). Ст. 201 ГК України визначає загальногосподарські (публічні) га- рантії виконання зобов’язань: з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів законом може бути передбачено обов’язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та
інших суб’єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для форму- вання єдиного страхового фонду публічної застави. Завдаток своєю платіжною функцією нагадує аванс. Однак на від- міну від авансу завдаток виконує ще дві функції: підтвердження та за- безпечення зобов’язання. Згідно з положенням нового ЦК України його можуть використовувати як фізичні, так і юридичні особи. У випадку порушення зобов’язання боржником завдаток залиша- ється у кредитора. Якщо ж зобов’язання буде порушене з вини креди- тора, то він повинен повернути боржнику завдаток у подвійному розмі- рі (ст. 571 ЦК України). Кредитор повертає боржнику завдаток в одинар- ному розмірі у випадку припинення зобов’язання до початку його вико- нання або неможливості його виконання. Угода про завдаток вимагає письмової форми, що можливо вико- нати шляхом: 1) включення умови про завдаток у договір; 2) оформлен- ня окремої угоди про завдаток. Головне при цьому вказати, що мова йде саме про завдаток, інак- ше ця сума буде вважатись просто авансом. Застава – спосіб забезпечення виконання зобов’язань, який до- зволяє кредитору (заставодержателю) у випадку невиконання боржни- ком (заставодавцем) забезпеченого зобов’язання отримати задоволен- ня за рахунок заставленого майна. Договір застави оформлюється пись- мово, а стосовно нерухомого майна – посвідчується нотаріально (ст. 577 ЦК України, ст. 13 Закону про заставу) Застава регулюється ЦК України (гл. 49) та іншими законами: Зако- ном про завдаток, Законом про іпотеку, Законом про забезпечення ви- мог кредиторів та реєстрацію обтяжень. Підставою для виникнення застави є договір, закон, рішення суду (ст. 574 ЦК України). Предметом застави може бути будь-яке майно, на яке може бути звернено стягнення. Різновидом застави є: заклад (щодо рухомого майна, що переда- ється у володіння заставоутримувачу); іпотека (щодо нерухомого май- на: квартири, земельної ділянки, будівлі тощо). У випадку порушення заставоутримувачем правил розпоряджен- ня предметом застави, його заміни, відновлення, інших зобов’язань за договором залогу заставоутримувач має право вимагати достроково- го виконання забезпечення заставою зобов’язання (ст. 592 ЦК України). Звернення стягнення можливе або за рішенням суду, або за виконав- чим надписом нотаріуса (ст. 20 Закону про заставу). Реалізація предме- та застави за загальним правилом проводиться шляхом продажу його на публічних торгах. притримання як спосіб забезпечення зобов’язання виникло в ЦК України вперше, хоча на практиці він застосовувався, законодавче за-
кріплення отримало тільки зараз. Суть – кредитор, що правомірно во- лодіє річчю боржника, яка повинна бути передана останньому, має пра- во цю річ притримати до тих пір, поки боржник не виконає порушене зобов’язання. Предметом утримання мають бути тільки речі (майно, гроші, цінні папери тощо). Майнові права, роботи (однак не результати роботи), послуги утримуватись не можуть. Кредитор повинен повідомити боржника про те, що він утримує річ у себе. Ризик її загибелі на час утримання покладається на кредито- ра. Боржник зберігає право власності на цю річ, однак, якщо він не вико- нає зобов’язання, кредитор має право звернути стягнення на притрима- ну річ в порядку, передбаченому для застави (ст. 591 ЦК України). Однак на відміну від застави притримання не оформляється окремою угодою. Крім того, у заставу можуть бути передані й майнові права.
1. Правове регулювання звернення стягнення на нерухоме майно боржника (іпотеку). 2. Особливості оформлення гарантії. 3. Порядок реалізації заставного рухомого майна. 4. Правові підстави використання притримання у господарській ді- яльності. 5. Судова практика щодо застосування у договірній діяльності за- вдатку.
21.1. Чи мають право сторони встановлювати в договорі неу- стойку (штраф, пеню) за невиконання договірних зобов’язань не в гро- шовій, а в натуральній формі? – нарахування неустойки виключно в натурі, без визначення гро- шової суми, суперечить чинному законодавству; – нарахування неустойки виключно в натурі можливе за згодою сторін; – сторони мають право встановлювати неустойку виключно в нату- ральній формі тільки при укладенні бартерного договору; – сторони мають право встановлювати в натуральній формі тільки штраф, а пеня повинна нараховуватись тільки в грошовій сумі. 21.2. З якого моменту господарський договір вважається укладе- ним? – коли між сторонами у відповідній формі досягнуто згоди з усіх іс- тотних умов;
– коли передано майно; – коли складено письмовий акт про виконання попередніх умов договору; – коли є треті особи, які у разі необхідності можуть засвідчити фактичне укладення договору. 21.3. Укладення договору в усній формі допускається: – тільки між громадянами; – тільки між юридичними особами; – укладання договору в усній формі не передбачено чинним зако- нодавством. 21.4. Яку відповідальність за загальним правилом несуть поручи- тель і боржник перед кредитором: – поручитель і боржник несуть субсидіарну відповідальність; – відповідальність несе лише поручитель, але не боржник за дого- вором поруки; – часткову відповідальність; – як солідарні боржники. 21.5. Чи в усіх випадках виконання зобов’язання, що виникло з до- говору, може бути покладено на третю особу? – тільки у випадках, якщо це передбачено договором або третя особа пов’язана з однією зі сторін адміністративною підлеглістю; – можливо в усіх випадках; – якщо третя особа згодна нести відповідальність за невиконання зобов’язання стороною за договором, а кредитор згоден прийняти ви- конання від третьої особи. 21.6. Чи можлива одностороння відмова від виконання зобов’я- зання і одностороння зміна умов договору? – можлива тільки у випадках, передбачених законодавством; – одностороння відмова від виконання зобов’язання заборонена законом; – можлива, якщо протягом місячного строку інша сторона не на- дасть відповіді на вимогу контрагента; – якщо інша сторона поклала виконання зобов’язання на третю особу. 21.7. Який договір вважається укладеним з моменту надання йому належної форми: – консенсуальний; – двосторонній;
– абстрактний; – реальний. 21.8. Прикладом договору на користь третьої особи є: – договір страхування життя на користь іншої особи; – договір поручительства; – заповіт; – договір на виконання пошуково-розвідувальних робіт. 21.9. Які наслідки тягне неподання неурегульованих розбіжнос- тей при укладенні договору до господарського суду? – договір вважається неукладеним; – договір вважається укладеним у редакції сторони, яка надіслала протокол розбіжностей; – договір вважається укладеним у редакції сторони, яка одержала протокол розбіжностей та внесла прийнятні для неї зміни; – договір вважається укладеним у першому варіанті. 21.10. Які види забезпечення виконання зобов’язань застосову- ються у господарській діяльності? – гарантія, застава, неустойка, порука, завдаток; – штраф, пеня, неустойка, порука, доручення; – неустойка, аванс, доручення, застава, штраф; – неустойка, завдаток, порука, застава, штраф. 21.11. З якого моменту цивільне законодавство визначає, що до- говір між сторонами виконано? – коли боржник здійснив на користь кредитора всі обумовлені до- говором дії; – коли передано майно відповідно до умов договору; – коли між сторонами досягнуто згоди про способи та строки ви- конання; – коли є треті особи, які у разі необхідності можуть засвідчити фактичне виконання договору. 21.12. Хто повинен довести відсутність вини особи, яка поруши- ла договірні зобов’язання, при вирішенні питання про майнову відпові- дальність? – особа, яка порушила договірні зобов’язання; – особа, яка зазнала збитків внаслідок порушення договірних зобов’язань; – орган, що розглядає цю справу; – Господарський суд.
|
питання
для самостійного вивчення
тести
для поточного контролю |
