Тема 16. контроль за здійсненням підприємницької діяльності16.1. Правове регулювання контролю за підприємницькою діяльністю. 16.2. Поняття, види і форми контролю в Україні. Особливості і види адміністративного контролю. Відмінність ревізії від перевірки. 16.3. Правові форми парламентського контролю. 16.4. Правові форми судового контролю. 16.5. Взаємодія контрольних органів. Підстави проведення контролю. 16.6. Контроль споживача і органів місцевого самоврядування. Само- контроль і його форми. 16.7. Повноваження контролюючих органів. 16.8. Права підконтрольного під час здійснення контролю. Порядок оскарження незаконних дій органів контролю і їх посадових осіб. 16.1. правове регулювання контролю за підприємницькою діяльністю Державний контроль за підприємницькою діяльністю, що орієнто- ваний на відносини у сфері підприємництва, є складовою частиною, різ- новидом державного контролю. Цей контроль охоплює всі сторони підприємницької діяльності, представляючи собою постійне спостереження за упорядкованістю ке- рованої системи, її станом. Зокрема він спрямований на підвищення економічного стимулювання, раціональну і ощадливу витрату матері- альних, трудових, фінансових та інших ресурсів, скорочення непродук- тивних витрат і втрат суб’єктами підприємництва. Державний контроль за підприємницькою діяльністю – це різновид державного контролю, що здійснюється на підставі та у межах, установ- лених законодавством, та полягає у перевірці дотримання суб’єктами підприємництва обов’язкових вимог законодавства з метою поперед- ження, виявлення, припинення та усунення його порушень. Нерідко контроль за підприємницькою діяльністю як форму дер- жавного впливу на економіку складно відрізнити від державного регу- лювання господарської діяльності. Не випадково в деяких законах ра- зом з розмежуванням державного регулювання і контролю (нагляду) допускається їхнє ототожнення. Разом з тим у Господарському кодек- сі України чітко проводиться різниця між засобами державного регулю- вання господарської діяльності (ст. 12 ГК України) та державним контро- лем і наглядом за господарською діяльністю (ст. 19 ГК України).
При визначенні видів державного контролю за підприємницькою діяльністю як основу можна використовувати ч. 3 ст. 19 ГК України, де названо вісім сфер, у яких держава здійснює контроль і нагляд за госпо- дарською діяльністю суб’єктів господарювання. Виходячи із зазначеного законодавчого положення, якщо крите- рієм класифікації державного контролю є сфера його здійснення, то можна виділити валютний, податковий контроль, контроль за цінами і ціноутворенням, контроль за дотриманням конкурентного законодав- ства, контроль у сфері зовнішньоекономічної діяльності та ін. В останні роки формується та удосконалюється нормативно- правова основа здійснення державного контролю за підприємниць- кою діяльністю. Це стосується як матеріально-правових норм, що міс- тять підстави здійснення такого контролю і визначають його форми і за- соби, так і процесуально-правових норм, що регламентують процедуру здійснення такого контролю. Основним нормативним актом щодо здійснення контролю за гос- подарською діяльністю є Закон України № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 р. Також як приклад можна навести Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р., у якому визна- чені загальні правила здійснення контролю у сфері ліцензування, а саме контролю за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов, у тому числі його форма – проведення планових і позапланових перевірок, а також складання акта перевірки і видання розпорядження про усунення пору- шень ліцензійних умов або прийняття рішення про анулювання ліцензії. Важливо те, що ці загальні правила конкретизовані в низці підзаконних нормативно-правових актів. Для раціоналізації та упорядкування державного контролю за під- приємницькою діяльністю важливе значення має Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 р., відповідно до якого введено Єдиний державний реєстр – автоматизована система збору, накопичення, захисту, обліку і надан- ня інформації про юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців. В остан- ні роки була прийнята значна кількість відомчих нормативно-правових актів, спрямованих на упорядкування державного контролю в окремих сферах підприємницької діяльності. Не можна не відзначити певні тенденції лібералізації державного контролю за підприємницькою діяльністю, що знаходять своє відобра- ження в законодавстві. Це стосується і правових гарантій прав і законних інтересів суб’єктів підприємництва. Зокрема, істотно скорочений пере- лік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрощена і скорочена
в часі процедура одержання ліцензій, внесення в них змін, значно спро- щена система державної реєстрації суб’єктів підприємництва на підста- ві прийнятих в останні кілька років законів, що регламентують легітима- цію суб’єктів підприємництва. Слід також вказати і на таку позитивну тенденцію, як передачу державою частини контрольних функцій професійним некомерційним об’єднанням підприємців у вигляді саморегульованих організацій. 16.2. поняття, види і форми контролю в Україні. особливості і види адміністративного контролю. Відмінність ревізії від перевірки Контроль – процес визначення, оцінки і інформації про відхилен- ня дійсних значень від заданих або їх збіг і результати аналізу. Контро- лювати можна мету, хід виконання плану, прогнози, розвиток процесу. Контрольна інформація використовується в процесі регулювання. Таким чином, говорять про доцільність об’єднання планування і контро- лю в єдину систему управління (Controlling): планування, контроль, звіт- ність. Контроль здійснюється особами, прямо або опосередковано за- лежними від процесу. Перевірка (ревізія) – контроль особами, незалеж- ними від процесу. Контроль можна також класифікувати: за приналежністю до під- приємства суб’єкта контролю (внутрішній, зовнішній); за підставою для обов’язку (добровільний, по статуту, договірний, згідно із законом); за об’єктом контролю (за об’єктом, за рішеннями, за результатами); за ре- гулярністю (регулярний, нерегулярний, спеціальний). Процес контролю в загальному випадку повинен пройти такі стадії: 1. Визначення концепції контролю (всеосяжна система контролю «Controlling» або приватні перевірки). 2. Визначення мети контролю (рішення про доцільність, правиль- ність, регулярність, ефективність процесу управління). 3. Планування перевірки. 4. Об’єкти контролю (потенціали, методи, результати, показники і т. д.); норми, що перевіряються (етичні, правові, виробничі); суб’єкти контролю (внутрішні або зовнішні органи контролю); методи контролю; обсяг і засоби контролю (повний, суцільний, вибірковий, ручні, автома- тичні, комп’ютеризовані); терміни і тривалість перевірок; послідовність, методики і допуски перевірок. 5. Визначення значень дійсних і наказаних.
6. Встановлення ідентичності розбіжностей (виявлення, кількісна оцінка). 7. Вироблення рішення, визначення його ваги. 8. Документування рішення. 9. Мета перевірки. 10. Повідомлення рішення (усне, письмовий звіт). 11. Оцінка рішення (аналіз відхилень, локалізація причин, встанов- лення відповідальності, дослідження можливостей виправлення, захо- ди з усунення недоліків). Для ухвалення рішення про контроль і організацію процесів конт- ролю можуть мати значення ряд критеріїв: його ефективність, ефект впливу на людей, завдання контролю і його межі. Заходами адміністративного контролю за підприємницькою ді- яльністю є проведення перевірок суб’єктів підприємницької діяльності контролюючими органами. Контрольно-ревізійна робота відіграє важливу роль в господар- ському механізмі управління народним господарством, оскільки коор- динує і погоджує ряд однорідних процесів, виконання яких здійснюєть- ся колективом працівників. Під контрольно-ревізійною роботою розуміють сукупність тру- дових процесів, пов’язаних з виконанням контрольно-ревізійних про- цедур, а також із створенням необхідних умов для їх здійснення. До контрольно-ревізійних процедур відносять організацію перевірки наяв- ності та стану матеріальних цінностей, фінансових ресурсів, розрахун- кових операцій і т. д. Контрольно-ревізійна робота проводиться у фор- мі ревізій і перевірок. Ревізія – це метод документального контролю за фінансово- господарською діяльністю підприємства, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документаль- ного розкриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і ма- теріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслід- ками ревізії складається акт. Фактично ревізія – це комплекс взаємопов’язаних перевірок пи- тань фінансово-господарської діяльності підприємств, що здійснюється з допомогою прийомів документального та фактичного контролю, спря- мований на виявлення обґрунтованості, доцільності і економічної ефек- тивності здійснення господарських операцій, стану збереження майна. Перевірка – це обстеження і визначення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства або їх підрозділів. На відміну від ревізії перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою. Форми контрольно-ревізійної роботи можуть бути централізова- ні (зосереджені у вищих ланках управління) і децентралізовані (харак-
теризується наявністю контрольно-ревізійного апарату на підвідомчих підприємствах). За характером виконання контрольно-ревізійних про- цедур виділяють бригадну, індивідуальну та змішану форми організації контрольно-ревізійної роботи. Ревізія або перевірка здійснюється на підставі розпорядчого до- кумента, підписаного начальником контрольно-ревізійної служби, на- чальником управління, їх заступниками. За відношенням до плану роботи ревізії поділяють на: – планові – здійснюються за раніше розробленим і затвердженим планом; – непланові – які проводяться в терміни, не передбачені затвер- дженим планом (при незадовільній роботі установи, у випадках краді- жок цінностей і т. д.); на вимогу слідчих органів – при порушенні кримі- нальних справ; за дорученням Президента України або Кабінету Міні- стрів. За повнотою перевірки господарських операцій ревізії поділяють на суцільні-документальні, вибіркові, повні, часткові і комбіновані. За- лежно від широти охоплення питань ревізії можна поділяти па тематич- ні, фінансові (некомплексні) і комплексні. Залежно від повторюванос- ті контрольних дій розрізняють первинні, повторні і додаткові. Практич- не значення класифікації ревізій полягає в тому, що вона дозволяє роз- рахувати необхідний робочий час для перевірок і складати конкретні і реальні плани ревізій. Планові ревізії проводять за раніше накреслени- ми планами, які узгоджуються з вищими органами. Позапланові реві- зії проводять позачергово, якщо одержано сигнали про серйозні недо- ліки в роботі, порушення фінансової дисципліни, крадіжки і зловживан- ня, а також при погіршенні результатів роботи за основними фінансови- ми показниками. На вимогу слідчих органів проводяться при порушен- ні, наприклад, кримінальних справ, у зв’язку зі зловживанням відповід- них посадових осіб. За дорученням Президента України, Кабінету Міні- стрів України проводяться в основному тоді, коли готуються зміни у чин- ному законодавстві. Під час проведення суцільних документальних ревізій досліджен- ню піддаються всі господарські операції об’єкта ревізії і за весь реві- зійний період. Вказані ревізії проводяться, як правило, на вимогу пра- воохоронних органів. При суцільній перевірці перевіряються всі доку- менти і регістри бухгалтерського обліку, в яких відображена фінансово- господарська діяльність. Суцільна перевірка може використовуватись не тільки за всіма операціями фінансово-господарської діяльності устано- ви, але і за окремими однорідними операціями. При ревізіях фінансово- господарської діяльності суцільній перевірці підлягають касові і банків- ські операції, інші питання ревізії можуть перевірятись вибірково. У ви-
падку встановлення недостач, крадіжок, зловживань суцільній переві- рці також підлягають операції, за якими виявлені зазначені порушення. Згідно із завданням, які ставляться перед ревізією, можуть перевіряти- ся всі документи і матеріальні цінності або лише частина їх вибірково за певний період. Суцільні перевірки фінансово-господарської діяльності через за- трати на них великої кількості робочого часу проводяться порівняно рід- ко. На практиці більш поширені вибіркові перевірки, в ході яких дослі- дженню підлягає частина господарських операцій, документів та регі- стрів бухгалтерського обліку за попередньо затвердженим планом, (на- приклад, перевірка оприбуткування та правильності списання продук- тів харчування в школі-інтернаті). При цьому деякі господарські опера- ції перевіряються не за весь ревізійний період, а лише за окремі відріз- ки часу (наприклад, продуктів харчування – за лютий, травень, вересень, листопад). При підготовці та здійсненні таких ревізій дуже важливо пра- вильно обрати відрізок часу, за який потрібно проводити перевірки від- повідних первинних документів і операцій, а також визначити їх кіль- кість. Це повністю залежить від кваліфікації і досвіду ревізорів. Вибіркові ревізії – один з основних способів перевірки фінансово- господарської діяльності установ, коли досліджуються документи, які стосуються окремих операцій. Але методика їх проведення розроблена ще не повністю. У багатьох випадках навіть досвідченим ревізорам не завжди вдається виділити із загальної маси дослідження потрібну час- тину документів або господарських операцій. Якщо у процесі вибіркової ревізії виявлені серйозні порушення і зловживання, то ревізор повинен провести суцільну перевірку видатків. І слід мати на увазі, що лише су- цільна перевірка повністю гарантує виявлення наявних в установах і ор- ганізаціях недоліків і порушень. Під час ревізій може перевірятися вся фінансово-господарська ді- яльність установи. Така ревізія називається повною. Частковими ревізі- ями називаються такі, при яких перевірці підлягає будь-який вид опе- рацій, наприклад, касові операції, витрата певних матеріалів. У практи- ці ревізійної роботи застосовуються також комбіновані ревізії, які явля- ють собою поєднання різних видів ревізій. Тематичні ревізії передба- чають перевірку однотипних установ і організацій або окремих діля- нок їх роботи за спеціальною тематикою. Ціль тематичних ревізій по- лягає в одержанні загальної характеристики стану справ з окремих пи- тань. Під час цих ревізій перевіряється, наприклад, раціональне вико- ристання нафтопродуктів, правильність використання і повнота повер- нення бюджетної позички, правильність нарахування і виплати премій, нормування і використання оборотних активів. Це дає можливість за на- слідками тематичних ревізій, проведених на значній кількості однотип-
них об’єктів, глибше визначити фактичний стан справ з метою його по- ліпшення не лише на об’єктах, що перевіряються, але й в інших устано- вах і організаціях. Фінансові (некомплексні) ревізії проводяться одним ревізором (спеціалістом з бухгалтерського обліку та звітності) шляхом перевірки фінансово-господарської діяльності установи за даними бухгалтерської документації, облікових регістрів і звітності. Ця форма ревізії найбільш поширена і часто застосовується контрольно-ревізійною службою, при цьому прикметник «фінансова» здебільшого опускається. Комплексні документальні ревізії здійснюються бригадою ревізо- рів (4–5 працівників) і спеціалістів з метою перевірки цілеспрямованос- ті і законності господарських операцій, дотримання фінансової дисци- пліни, забезпечення збереження державної власності, раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Проведен- ня комплексної ревізії сьогодні є найбільш ефективним, бо вона поля- гає насамперед в системному вивченні економіки підприємства (устано- ви, організації): взаємозв’язків між фінансово-економічними показника- ми, технікою, технологією і організацією виробництва; збереження і ра- ціонального використання ресурсів; дотримання планової, звітної і фі- нансової дисципліни. Основною ознакою комплексної ревізії є участь в її проведенні спеціалістів різних галузей (економістів, бухгалтерів, техно- логів, інженерів тощо), які разом із фінансовою стороною перевіряють на підприємстві якісний, технологічний рівень виробництва. У комплексній ревізії органічно поєднані документальна ревізія, при якій послідовно перевіряється доцільність і законність господар- ських операцій, дотримання фінансової і кошторисної дисципліни, за- безпечення збереження державної власності, і перевірка загального стану господарства на всіх його ділянках. Нерідко при комплексних ре- візіях установ, що входять в одну систему, ревізуються і їх вищі організа- ції. Це дає можливість глибше перевірити рівень господарського керів- ництва і внести за результатами ревізій більш обґрунтовані і кваліфіко- вані пропозиції. Зрозуміло, докомплексна ревізія є одночасно і повною ревізією. Первинна ревізія проводиться ревізором відповідно до його робо- чого плану. Необхідність повторних ревізій виникає у випадку поверхне- вого проведення первинної ревізії, необ’єктивного висвітлення фактів порушення чинних інструкцій і положень щодо проведення ревізій, по- рушення дисципліни ревізійним апаратом у період ревізії і внаслідок деяких інших причин. Для проведення повторних ревізій, як правило, призначаються інші ревізори. Додаткові ревізії проводяться у разі вияв- лення нових обставин, не викритих первинними або повторними реві- зіями після закінчення первинної або повторної ревізії з ініціативи конт- ролюючого органу або за вимогою установ, які контролюються.
Органи виконавчої влади, уповноважені від імені держави здій- снювати перевірку фінансово-господарської діяльності суб’єктів підпри- ємницької діяльності (контролюючі органи), проводять планові та поза- планові виїзні перевірки. плановою виїзною перевіркою вважається перевірка фінансово- господарської діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, яка пе- редбачена у плані роботи контролюючого органу і проводиться за міс- цезнаходженням такого суб’єкта або за місцем розташування об’єкта власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Планова виїзна пе- ревірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності суб’єкта підприємницької діяльності за письмовим рішенням керівника відповідного контролюючого органу не частіше одного разу на календарний рік у межах компетенції відповідного контролюючого орга- ну. Забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов’язань перед бюджетами, крім зобов’язань за бюджетни- ми позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами. Право на проведення планової виїзної перевірки суб’єкта підприєм- ницької діяльності надається лише у тому разі, коли йому не пізніше ніж за десять календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки на- діслано письмове повідомлення із зазначенням дати її проведення. Згідно зі ст. 5 ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контр- олю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 р. планові заходи здійснюються відповідно до річних або квартальних планів, які затвер- джуються органом державного нагляду (контролю) до 1 грудня року, що передує плановому, або до 25 числа останнього місяця кварталу, що пе- редує плановому. Орган державного нагляду (контролю) визначає у від- несеній до його відання сфері критерії, за якими оцінюється ступінь ри- зику від здійснення господарської діяльності. З урахуванням значення прийнятного ризику для життєдіяльності всі суб’єкти господарювання, що підлягають нагляду (контролю), нале- жать до одного з трьох ступенів ризику: з високим, середнім та незнач- ним. Залежно від ступеня ризику органом державного нагляду (контро- лю) визначається періодичність проведення планових заходів держав- ного нагляду (контролю). Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення гос- подарської діяльності і періодичність проведення планових заходів, за- тверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням органу держав- ного нагляду (контролю). Залежно від ступеня ризику органом державного нагляду (контро- лю) визначаються переліки питань для здійснення планових заходів, які затверджуються його наказом.
У межах переліку питань кожен орган державного нагляду (контро- лю) залежно від цілей заходу має визначити ті питання, щодо яких буде здійснюватися державний нагляд (контроль). Уніфіковані форми актів, в яких передбачається перелік питань за- лежно від ступеня ризику, затверджуються органом державного нагля- ду (контролю) і публікуються в мережі Інтернет у порядку, визначеному законодавством. Орган державного нагляду (контролю) оприлюднює критерії та пе- ріодичність проведення планових заходів із здійснення державного на- гляду (контролю) шляхом розміщення інформації в мережі Інтернет у порядку, визначеному законодавством. Щорічно до 1 квітня орган державного нагляду (контролю) готує звіт про виконання річного плану (квартальних планів) державного на- гляду (контролю) суб’єктів господарювання за попередній рік і опри- люднює його в мережі Інтернет. Органи державного нагляду (контролю) здійснюють планові захо- ди з державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлен- ня суб’єкта господарювання про проведення планового заходу не пізні- ше як за десять днів до дня здійснення цього заходу. Повідомлення повинно містити: – дату початку та дату закінчення здійснення планового заходу; – найменування юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи – підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід; – найменування органу державного нагляду (контролю). Повідомлення надсилається рекомендованим листом чи телефо- нограмою за рахунок коштів органу державного нагляду (контролю) або вручається особисто керівнику чи уповноваженій особі суб’єкта госпо- дарювання під розписку. Суб’єкт господарювання має право не допускати посадову особу органу державного нагляду (контролю) до здійснення планового захо- ду в разі неодержання повідомлення про здійснення планового заходу. Строк здійснення планового заходу не може перевищувати п’ятнадцяти робочих днів, а для суб’єктів малого підприємництва – п’яти робочих днів, якщо інше не передбачено законом. Продовження строку здійснення планового заходу не допускається. позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться: за наявності хоча б однієї з обставин, що передбачені в ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 р., а саме: – подання суб’єктом господарювання письмової заяви до відповід- ного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу дер- жавного нагляду (контролю) за його бажанням;
– виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах обов’язкової звітності, поданих суб’єктом господарювання; – перевірка виконання суб’єктом господарювання приписів, розпо- ряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю); – звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення; – неподання у встановлений термін суб’єктом господарювання до- кументів обов’язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню таких документів. Під час проведення позапланового заходу з’ясовуються лише ті пи- тання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цьо- го заходу, з обов’язковим зазначенням цих питань у посвідченні (на- правленні) на проведення державного нагляду (контролю). Проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбаче- них цією статтею, забороняється, якщо інше не передбачається законом або міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого на- дана Верховною Радою України. Суб’єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою про- ведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного до- кумента. Згідно з ч. 4 ст. 6 ЗУ «4. Строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб’єктів малого під- приємництва – двох робочих днів, якщо інше не передбачено законом. Продовження строку здійснення позапланового заходу не допус- кається. Вищий контролюючий орган може за власною ініціативою переві- рити достовірність висновків нижчого контролюючого органу шляхом перевірки документів обов’язкової звітності суб’єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного нижчим контролю- ючим органом. Вищий контролюючий орган вправі приймати рішення щодо повторної перевірки суб’єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючо- го органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначе- ного суб’єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримі- нальну справу. Державна податкова адміністрація України вправі при- йняти рішення про проведення повторної перевірки суб’єкта підприєм- ницької діяльності у разі, коли таке рішення оформляється наказом за підписом її Голови.
Контролюючими органами, які мають право проводити плано- ві та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, є: а) органи державної податкової служби – стосовно сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, неподаткових платежів; б) митні органи – стосовно сплати ввізного мита, акцизного збору та податку на додану вартість, які справляються у разі ввезення (переси- лання) товарів на митну територію України в момент перетинання мит- ного кордону; в) органи державного казначейства, державної контрольно- ревізійної служби та органи державної податкової служби в межах їх компетенції – стосовно бюджетних позик, позик та кредитів, гарантова- них коштами бюджетів, цільового використання дотацій та субсидій, ін- ших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а також на- лежного виконання державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів. Для здійснення планового або позапланового заходу орган дер- жавного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити наймену- вання суб’єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником ке- рівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізви- ща, ім’я та по батькові) і засвідчується печаткою. У посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються: – найменування органу державного нагляду (контролю), що здій- снює захід; – найменування суб’єкта господарювання та/або його відокремле- ного підрозділу або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи – під- приємця, щодо діяльності яких здійснюється захід; – місцезнаходження суб’єкта господарювання та/або його відо- кремленого підрозділу, щодо діяльності яких здійснюється захід; – номер і дата наказу, на виконання якого здійснюється захід; – перелік посадових осіб, які беруть участь у здійсненні заходу, із зазначенням їх посади, прізвища, імені та по батькові; – дата початку та дата закінчення заходу; – тип заходу (плановий або позаплановий); – вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектуван- ня тощо); – підстави для здійснення заходу; – предмет здійснення заходу;
– інформація про здійснення попереднього заходу (тип заходу і строк його здійснення). Посвідчення (направлення) є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення заходу. Перед початком здійснення заходу посадові особи органу держав- ного нагляду (контролю) зобов’язані пред’явити керівнику суб’єкта гос- подарювання або уповноваженій ним особі посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу держав- ного нагляду (контролю), і надати суб’єкту господарювання копію по- свідчення (направлення). Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвід- чення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб’єкта госпо- дарювання. Суб’єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред’явили документів, передбачених цією статтею. Ці контролюючі органи мають право проводити перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльнос- ті лише в зазначених межах їх компетенції. Здійснення планових та по- запланових виїзних перевірок із зазначених питань іншими державни- ми органами забороняється. 16.3. правові форми парламентського контролю Відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держа- ва відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забез- печення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Оскільки, відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має пра- во на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, то, відпо- відно, обов’язок держави із забезпечення прав і свобод людини поши- рюється, безумовно, і на вказане право. Таким чином, створення дер- жавою умов для здійснення людиною і громадянином конституційного права на підприємницьку діяльність є одним з найголовніших обов’язків держави в особі її органів та посадових осіб. Перелік конкретно визначених в Конституції повноважень Верхо- вної Ради України, що стосуються забезпечення конституційного права на підприємницьку діяльність, достатньо об’ємний. Передусім це комп- лекс повноважень, які спрямовані на реалізацію законодавчої функції. Проте значення цього органу для забезпечення права на підприємни-
цтво визначається не тільки номенклатурним переліком спеціальних по- вноважень, а, в першу чергу, високим статусом єдиного законодавчого органу влади, що визначає та спрямовує загальну політику України. Крім того, набуття Україною, у зв’язку з конституційною реформою, нового статусу держави з парламентсько-президентською формою правління, тільки підвищило авторитет і значення українського парламенту. Про наявність у Верховної Ради України безпосередніх функцій у сфері підприємництва свідчать такі повноваження, як: затвердження за- гальнодержавних програм економічного розвитку; затвердження пере- ліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власнос- ті; прийняття законів, зокрема, про правовий режим власності, про пра- вові засади і гарантії підприємництва, правила антимонопольного регу- лювання тощо. Ефективним інструментом забезпечення реалізації законодавства про підприємництво є парламентський контроль, який здійснюється Верховною Радою України в межах, визначених п. 33 ст. 85 Конституції України. Основним інструментом парламентського контролю є депутат- ський запит. Згідно зі ст. 86 Конституції України, народний депутат Укра- їни має право на сесії Верховної Ради звернутися із запитом до орга- нів Верховної Ради, керівників інших органів державної влади та орга- нів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, органі- зацій, розташованих на території України, незалежно від підпорядкова- ності та форми власності. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює парламентський контроль за додержанням конституційного права лю- дини і громадянина на підприємницьку діяльність. Ст. 55 Конституції України проголошує право кожного звертатися до Уповноваженого Вер- ховної Ради України з прав людини за захистом своїх прав. Отже, Верхо- вна Рада України є основною організаційно-правовою гарантією консти- туційного права людини і громадянина на підприємницьку діяльність в нашій державі. 16.4. правові форми судового контролю Сутність судового контролю проявляється в тому, що суд викорис- товує свої повноваження кожний раз, коли державний орган здійснює незаконну, недоцільну або несправедливу дію чи приймає таке саме рі- шення (акт). Ці ознаки не мають чіткого визначення, і їх розширене тлу- мачення у справах, щодо яких уже винесено рішення, неабиякою мірою сприяє підвищенню ролі судового контролю в правовому захисті гро-
мадян. Важливо підкреслити, що мета судового контролю полягає не в тому, щоб оскаржити законність того чи іншого рішення. Тут закладено глибший принцип. Судовий контроль, як випливає із самої назви, – це не апеляція на винесене рішення, а перегляд способу, згідно з яким воно прийняте. Суд розглядає не тільки питання про законність процесу при- йняття рішень, а й питання про законність самого рішення, акта, дії, про відповідність їх Конституції та законам України. Судовий контроль і верховенство закону. Аналіз показує, що спо- стережна функція, яку виконує судовий контроль, відображає принцип верховенства права. Звичайно, державний орган наділяється повнова- женнями спеціально прийнятим законодавчим актом. Судді контролю- ють законність здійснення органом повноважень, передбачених зако- ном. Проте цей закон не наділяє самих суддів жодними іншими повно- важеннями, завдяки чому вони, керуючись Конституцією, не можуть здійснювати конкретні повноваження цього державного органу, надані їм законом. Саме з цієї основної причини судді розглядають лише спо- сіб здійснення повноважень відповідно до закону. Судовий контроль може бути класифікований на види за такими критеріями: – за часом здійснення – попередній (превентивний, запобіжний) і наступний (репресивний). При попередньому контролі акт перевіря- ється до набрання ним чинності, наступний контроль поширюється на ті акти, що вже набрали чинності (юридично чинні); – за правовими наслідками – консультативний і запроваджуючий (постановляючий). Рішення в порядку консультативного контролю не тільки має високий моральний авторитет, а й є юридично значущим. Воно зобов’язує взяти до уваги висновки Конституційного Суду або ана- логічного йому органу тим органом, від якого залежить подальша доля проекту закону або закону, вже прийнятого парламентом; – за обов’язковістю здійснення – обов’язковий і факультативний. Обов’язковий контроль здійснюється у наперед передбачених випад- ках, факультативний – лише з ініціативи уповноваженого органу або ін- дивіда в разі виникнення сумнівів щодо конституційності закону; – за способом здійснення – абстрактний і конкретний. Абстрактний контроль передбачає перевірку конституційності закону поза зв’язком із якою-небудь справою. Конкретний контроль здійснюється тільки у зв’язку з конкретною справою і полягає у вирішенні питання: чи підлягає засто- суванню певний закон, конституційність якого оскаржується. Такий вид контролю зазвичай застосовується щодо уповноважених індивідів, юри- дичних осіб. В інших випадках використовується абстрактний контроль; – за способом перевірки конституційності чи законності акта – су- довий контроль змісту акта (матеріальний), його форми та способу при-
йняття (формальний). Матеріальний контроль означає перевірку відпо- відності положенням Конституції України чи законам змісту акта. При формальному контролі перевіряється додержання вимог щодо порядку прийняття акта (чи належало це до компетенції органу, який його при- йняв, чи додержано відповідні процедурні правила та чи оформлено акт належним чином). Господарський суд здійснює судовий контроль шляхом вирішен- ня спорів, що виникають у процесі підприємницької діяльності і випли- вають із цивільних правовідносин (економічні спори). Завданнями гос- подарського суду є: захист порушених або оспорюваних прав, а також інтересів організацій і громадян, які здійснюють підприємницьку діяль- ність; сприяння правовими методами запобіганню правопорушенням і зміцненню законності в економічних відносинах. Право на підприємницьку діяльність включає можливість захисту від неправомірних дій як інших підприємців, так і з боку держави в осо- бі її органів, у тому числі право на оскарження їхньої діяльності, що об- межує це право. Захист підприємців від втручання в їхню діяльність дер- жавних органів має конституційну основу. Відповідно до ст. 55 Консти- туції України «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого само- врядування, посадових і службових осіб». «Кожен має право на відшко- дування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування ма- теріальної і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самовря- дування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повно- важень» (ст. 56 Конституції України). Останнім часом зростає тенденція збільшення звернень до судо- вих органів суб’єктів підприємницької діяльності для захисту своїх інтересів. Згідно з ч. 7 ст. 19 Господарського кодексу України дії та рі- шення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб’єктом господарювання у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ч. 7 ст. 23 Господарського кодексу України спори про по- новлення порушених прав суб’єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, по- садових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку. Згідно зі ст. 20 Господарського кодексу України одним із засобів за- хисту прав суб’єктів господарювання є визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого само- врядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущем- ляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання.
Одним з важливих і розповсюджених засобів захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності є визнання судом виданого дер- жавним або іншим органом незаконного акта недійсним (повністю або в частині). Підставою для застосування цього засобу захисту є видання державним або іншим органом акта, що не відповідає його компетен- ції або вимогам законодавства. Оскільки це дві самостійних підстави, то може бути визнаний недійсним той акт, який відповідає вимогам за- конодавства, але прийнятий з перевищенням компетенції відповідно- го органу, і, навпаки, прийнятий у межах його компетенції, але такий, що суперечить законодавству. Перевищення компетенції державного органу означає видання ним акта поза його компетенцією. Порушен- ня актом державного органу вимог законодавства – це суперечливість законодавству прийнятого акта за його змістом, формою, порядком і строками прийняття. Неправомірні акти державних органів, що зачіпають права підпри- ємців, порушують дві заборони, встановлені Господарським кодексом України. Перша – заборона, встановлена в ч. 5 ст. 19 Господарського ко- дексу. Згідно з ч. 5 ст. 19 ГК незаконне втручання та перешкоджання гос- подарській діяльності суб’єктів господарювання з боку органів держав- ної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Друга – заборона, встановлена в ч. 4 ст. 23 ГК. Відповідно до ч. 4 ст. 23 ГК незаконне втручання органів і посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб’єктів гос- подарювання забороняється. Визнання незаконного акта недійсним може застосовуватися як єдиний засіб захисту (коли для захисту підприємців досить визнати акт недійсним), або поєднуватися з іншими засобами захисту і відповідаль- ності. Так, визнання недійсним акта державного або іншого органу може поєднуватися із застосуванням міри цивільно-правової відповідальнос- ті – стягненням адміністративним судом за позовом підприємця збитків, завданих йому внаслідок виконання вказівок державних чи інших орга- нів або їхніх службових осіб, що призвели до порушення прав підпри- ємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами чи їхніми службовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо підприємця. Нерідко в практиці поєднується вимога про визнання недійсним актів державних органів з позовом про повернення (зворотне стягнен- ня) необґрунтовано списаних цими органами в примусовому поряд- ку сум. Суб’єкти підприємницької діяльності звертаються до господар- ського суду з позовами про повернення з бюджету незаконно списа- них штрафів, інших фінансових санкцій, податкових недоїмок та інших обов’язкових платежів у бюджет.
16.5. Взаємодія контрольних органів. підстави проведення контролю Відповідно до ст. 14 Закону України «Про державну контроль- но-ревізійну службу в Україні» працівники правоохоронних орга- нів зобов’язані сприяти службовим особам державної контрольно- ревізійної служби у виконанні їх обов’язків. У разі недопущення пра- цівників державної контрольно-ревізійної служби на територію підпри- ємства, установи, організації, відмови у наданні документів для ревізії та будь-якої іншої протиправної дії органи міліції на прохання цих осіб зобов’язані негайно вжити відповідних заходів для припинення такої протидії, забезпечити нормальне проведення ревізії, охорону працівни- ків контрольно-ревізійної служби, документів та матеріалів, що переві- ряються, а також вжити заходів для притягнення винних осіб до встанов- леної законом відповідальності. Щоб результати контролю можна було оцінити найефективніше, кінцева мета і ключові результати повинні бути добре визначені. З по- гляду оцінки результатів комерційної діяльності контроль направлений на оцінку стратегічних альтернативних варіантів, довгострокових ключо- вих результатів, ступеня їх досягнення перш за все в розрізі року. Конт- роль повинен бути направлений на результати як комерційної, так і до- поміжної діяльності. Указом Президента України від 23.07.1998 р. № 817/98 «Про дея- кі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» передбачено, що позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не пе- редбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за на- явності хоча б однієї з таких обставин: а) за наслідками зустрічних пе- ревірок виявлено факти, які свідчать про порушення суб’єктом підпри- ємницької діяльності норм законодавства; б) суб’єктом підприємниць- кої діяльності не подано в установлений строк документи обов’язкової звітності; в) виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов’язкової звітності; г) суб’єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадо- вими особами контролюючого органу під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки; д) у разі виникнення потреби у пере- вірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини із суб’єктом підприємницької діяльності, якщо суб’єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту; е) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства.
16.6. контроль споживача і органів місцевого самоврядування. Самоконтроль і його форми Закон України «Про захист прав споживачів» у новій редакції хоча і не розв’язав усіх проблем, але істотно посилив захист прав споживачів, увів нові підходи до правових методів такого захисту. Насамперед Закон установив, що захист прав споживачів є обов’язком держави (ст. 4) і чіт- ко сформулював права споживачів, що підлягають захисту (ст. 3). У За- коні сказано, які державні органи зобов’язані здійснювати цей захист і яка їх компетенція. Він також визначив, кого слід вважати споживачем. Згідно із Законом, споживачем є громадянин, який придбаває, замовляє або має намір придбати чи замовити товари (роботу, послуги) для влас- них побутових потреб. Інакше кажучи, держава бере під захист інтереси рядових споживачів у відносинах з економічно більш сильними підпри- ємцями, в тому числі і з самою державою, коли порушення прав спожи- вачів допускаються державними підприємствами роздрібної торгівлі. Закон зобов’язав посадовців органів державної і виконавчої вла- ди, що здійснюють захист прав споживачів, суворо дотримуватися за- конодавства, а також права громадян і організацій, що охороняють- ся Законом. Вперше в законодавстві України встановлено, що за неви- конання або неналежне виконання своїх обов’язків, вони притягують- ся до відповідальності згідно з чинним законодавством (ст. 7). У числі прав, що надаються споживачеві, було передбачено право на звернен- ня до суду за захистом своїх інтересів. Таким правом володів покупець і раніше, проте воно виникало в нього тільки після того, як він діставав відмови в усіх інстанціях, куди, згідно із законом, повинен був зверну- тися – в самому магазині, в торзі, до складу якого входив магазин, у відповідному управлінні торгівлі. Зараз право звернення в суд вини- кає в покупця відразу після встановлення факту порушення і отриман- ня відмови при першому зверненні до продавця. Інакше кажучи, ви- бір способу захисту порушених прав належить споживачеві. При цьо- му Закон полегшує споживачеві можливість судового захисту, звільня- ючи його від сплати державного мита. Надане Законом право на відшкодування збитків, заподіяних вна- слідок придбання товарів неналежної якості, розширено. Споживачеві було надано право, окрім майнових збитків, вимагати також відшкоду- вання моральної шкоди, заподіяної такою покупкою (ст. 24). Усю відпо- відальність перед споживачем за якість товарів Закон покладає безпо- середньо на роздрібне торгове підприємство, незалежно від того, ви- готовлено товар в Україні, за її межами чи придбано продавцем у по- середників. Але це не означає, що виробник недоброякісного товару звільняється від відповідальності.
Закон України «Про захист прав споживачів» передбачає відпо- відальність як виробника, так і торговельного підприємства за випуск або реалізацію неякісного товару. На підставі ст. 23 Закону (з урахуван- ням змін, внесених Законом України «Про внесення змін і доповнень в Закон України «Про захист прав споживачів» від 01.12.2005 р.) за виго- товлення або реалізацію товару, що не відповідає вимогам норматив- них документів, виробник і продавець несуть відповідальність у розмі- рі п’ятдесяти відсотків вартості виготовленої або отриманої для реаліза- ції партії товару, але не менше десяти неоподатковуваних податком мі- німумів доходів громадян, а в разі, коли законодавством суб’єкт госпо- дарської діяльності був звільнений від ведення обов’язкового обліку до- ходів і витрат, – у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; виготовлення або реалізацію товару, що не відповідає вимо- гам нормативних документів з безпеки для життя, здоров’я і майна спо- живачів, – у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або отри- маної для реалізації партії товару, але не менше двадцяти п’яти неопо- датковуваних податком мінімумів доходів громадян, а в разі, коли зако- нодавством суб’єкт господарської діяльності був звільнений від ведення обов’язкового обліку доходів і витрат, – у розмірі п’ятдесяти неоподат- ковуваних мінімумів доходів громадян. Разом з тим обов’язок роздрібного торговельного підприємства, передбачений Законом, безпосередньо відповідати перед покупцем в усіх випадках продажу недоброякісного товару, значно полегшує спо- живачеві можливість захистити свої права. Ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» за- значає, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, місь- ких рад належить здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів. Ст. 28 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначає, що Органи місцевого самоврядування з метою захисту прав споживачів ма- ють право створювати при їх виконавчих органах структурні підрозділи з питань захисту прав споживачів, які вправі: 1) розглядати звернення споживачів, консультувати їх з питань захисту прав споживачів; 2) ана- лізувати договори, що укладаються продавцями (виконавцями, вироб- никами) із споживачами, з метою виявлення умов, які обмежують пра- ва споживачів; 3) у разі виявлення продукції неналежної якості, фальси- фікованої, небезпечної для життя, здоров’я, майна споживачів і навко- лишнього природного середовища терміново повідомляти про це від- повідні територіальні органи у справах захисту прав споживачів, інші ор- гани, що здійснюють контроль і нагляд за якістю і безпекою продукції; 4) у разі виявлення фактів реалізації продукції, яка не супроводжується необхідною, доступною, достовірною, своєчасною інформацією та від-
повідними документами, або продукції з простроченим строком при- датності – тимчасово зупиняти реалізацію продукції до пред’явлення ін- формації, супровідних документів або припиняти її реалізацію; 5) готу- вати подання до органу, який видав дозвіл на провадження відповід- ного виду діяльності, для вирішення питання про тимчасове зупинення його дії чи про дострокове анулювання у разі систематичного порушен- ня прав споживачів; 6) подавати до суду позови щодо захисту прав спо- живачів. Відповідно до ст. 128 ГК України громадянин-підприємець зобов’язаний: у передбачених законом випадках і порядку одержати лі- цензію на здійснення певних видів господарської діяльності; повідомля- ти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реє- страційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстрацій- них документах; додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовля- ються, додержуватися правил обов’язкової сертифікації продукції, вста- новлених законодавством; не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства; вес- ти облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до ви- мог законодавства; своєчасно надавати податковим органам деклара- ції про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та ін- ших обов’язкових платежів; сплачувати податки та інші обов’язкові пла- тежі в порядку і в розмірах, встановлених законом. Тому наявність само- контролю у його діяльності є необхідною умовою здійснення підприєм- ницької діяльності. 16.7. повноваження контролюючих органів У процесі проведення ревізії ревізор має право: 1) ревізувати і пе- ревіряти на підприємствах і в установах грошові та бухгалтерські доку- менти, кошториси та інші документи, що підтверджують надходжен- ня та витрачання коштів, матеріальних цінностей, проводити перевір- ки фактичної наявності цінностей та грошових сум, цінних паперів, мате- ріалів, готової продукції і т. д.; 2) безперешкодного доступу на склади, у сховища, виробничі та інші приміщення для їх обстеження і з’ясування питань, пов’язаних з ревізією. Припиняти на поточних та інших рахунках в банку розрахункові операції у випадках, коли керівництво об’єкта пе- ревірки перешкоджає працівнику контрольно-ревізійної служби вико- нувати свої обов’язки; 3) залучати кваліфікованих спеціалістів для про- ведення експертизи, контрольних запусків сировини у виробництво, об-
міру; 4) вимагати від керівника об’єкта, що ревізується, проведення ін- вентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошо- вих коштів, розрахунків; у необхідних випадках опечатувати касу, касо- ві приміщення, склади, архіви, а у разі виявлення зловживань – вилуча- ти необхідні документи на строк до закінчення ревізії (залишати у спра- вах акт вилучення таких документів); 5) одержувати від НБУ, його уста- нов, комерційних банків та інших кредитних установ необхідні відомос- ті, копії документів, довідок про банківські операції і залишки коштів на рахунках, а від підприємств і організацій, в т. ч. недержавних форм влас- ності, – довідки і копії документів про операції та розрахунки з підпри- ємствами, що ревізуються; 6) одержувати від службових та матеріально відповідальних осіб, яких перевіряють, письмові пояснення з питань, які виникають в ході ревізії; 7) стягувати в доход держави кошти, одержа- ні підприємством за незаконними угодами без передбачених законом підстав та з порушеннями чинного законодавства; 8) накладати у випад- ках, передбачених законодавством, на керівників та інших службових осіб підприємства адміністративні штрафи; 9) застосовувати до підпри- ємства фінансові санкції, передбачені п. 7 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні». У своїй роботі ревізор зобов’язаний суворо додержуватись Консти- туції України, законів України, прав та інтересів громадян, підприємств, установ. За невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків він притягується до дисциплінарної та кримінальної відповідальності від- повідно до чинного законодавства. Працівники Державної контрольно- ревізійної служби України повинні забезпечити дотримання комерцій- ної та службової таємниці. Кваліфіковано провести ревізію, об’єктивно й принципово обґрунтувати кожний факт, що наведений в акті ревізії, – важлива і відповідальна частина ревізійної роботи. Ревізія вважається завершеною, якщо виявлені порушення усуне- но, винних притягнено до адміністративної, дисциплінарної чи матері- альної відповідальності і вжито заходів щодо недопущення таких пору- шень надалі. За умови виявлення ревізією грубих порушень чинних нор- мативних актів ревізор має встановити обсяг заподіяної матеріальної шкоди, знайти причини допущених порушень та винних у цьому кон- кретних осіб, вказати, на підставі чийого письмового розпорядження їх заподіяно (номер і число наказу, листа, резолюції, грошового докумен- та і ким його підписано). Від кожної винної у зловживанні особи треба отримати відповідне письмове пояснення з вичерпними, точними й об- ґрунтованими поясненнями фактів, що відображені в акті. Після викладення кожного факту порушень необхідно обов’язково назвати документи, що підтверджують цей запис і додаються до акту. У разі виявлення зловживань ревізор має одержати від посадових осіб
підприємства, установи або організації, що ревізується, копії докумен- тів, які свідчать про зловживання, а у разі необхідності – вилучити по- трібні йому документи до закінчення ревізії чи перевірки, залишивши у справах акт про вилучення документів та їхні копії. 16.8. права підконтрольного під час здійснення контролю. порядок оскарження незаконних дій органів контролю і їх посадових осіб Дії або бездіяльність службових осіб державної контрольно- ревізійної служби можуть бути оскаржені в судовому або адміністратив- ному порядку. Скарги на дії службових осіб в районах, містах, районах у містах та службових осіб контрольно-ревізійних управлінь розглядаються і ви- рішуються начальниками цих управлінь. Скарги на дії службових осіб Головного контрольно-ревізійного управління України та начальників контрольно-ревізійних управлінь Республіки Крим, областей, міст Киє- ва і Севастополя розглядаються та вирішуються начальником Головного контрольно-ревізійного управління України. Скарги розглядаються і рішення за ними приймаються не пізніше як в місячний термін з моменту їх надходження. В разі незгоди – скарги розглядаються в судовому порядку.
1. Що таке ревізійний період? 2. Позапланові перевірки діяльності суб’єктів господарювання. 3. Законодавче визначення повноважень контролюючих органів держави. 4. Роль аудиторської перевірки для суб’єкта господарської діяль- ності. 5. Судова практика з оскарження рішень контролюючих органів за результатами перевірок фінансово-господарської діяльності під- приємців.
16.1. За наслідками ревізії складається: – акт; – доповідна записка; – довідка.
16.2. Роздрібне торговельне підприємство в усіх випадках прода- жу недоброякісного товару має: – обов’язок безпосередньо відповідати перед покупцем; – право безпосередньо відповідати перед покупцем; – обов’язок видати реквізити постачальника для можливості звер- нення до нього покупця. 16.3. У випадках, коли керівництво об’єкта перевірки перешко- джає працівнику контрольно–ревізійної служби виконувати свої обов’язки, ревізор: – вправі припиняти на поточних та інших рахунках в банку розра- хункові операції об’єкта перевірки; – зобов’язаний припиняти на поточних та інших рахунках в банку розрахункові операції об’єкта перевірки; – звертається до суду для усунення йому перешкод з боку об’єкта перевірки. 16.4. За невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків ревізор може бути притягнутий до: – дисциплінарної відповідальності; – кримінальної відповідальності; – дисциплінарної відповідальності та кримінальної відповідаль- ності відповідно до чинного законодавства. 16.5. В процесі проведення ревізії ревізор не має права: – стягувати в доход держави кошти, одержані підприємством за незаконними угодами без передбачених законом підстав та з порушен- нями чинного законодавства; – накладати у випадках, передбачених законодавством, на керів- ників та інших службових осіб підприємства адміністративні штрафи; – застосовувати до підприємства фінансові санкції, передбачені п. 7 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»; – проводити самостійно інвентаризацію основних фондів, товарно- матеріальних цінностей, грошових коштів, розрахунків. 16.6. Органи державного нагляду здійснюють планові заходи з державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлення суб’єкта господарювання про проведення планового заходу не пізніше як за: – десять днів до дня здійснення цього заходу; – місяць до дня здійснення цього заходу; – 3 дні до дня здійснення цього заходу.
|
питання
для самостійного вивчення
тести
для поточного контролю |
