Фінансовий менеджмент - Навчальний посібник (Крамаренко П О., Чорна О. Є.)

6.3. методи фінансового планування і прогнозування

Системний підхід у фінансовому плануванні підприємства полягає в тому, що кожен його підрозділ розглядається як еле­мент внутрішньокомплексної підсистеми, а план його діяльності обґрунтовується, виходячи з вимог, які ставляться до розвитку цієї перспективи. У свою чергу, кожна така підсистема подається як елемент підсистеми більш високого порядку, і так доти, доки все підприємство не буде розглянуто як єдина система. Так до­сягається повнота вираження економічних вимог до фінансово­го планування діяльності підприємств, а ієрархічна структура таких вимог обумовлює необхідність багаторівневої організації системи планування.

На нижньому рівні об'єктами фінансового планування вис­тупають внутрішньовиробничі підозділи підприємства. На верх­ньому розглядається підприємство в цілому, з усіма підрозділа­ми включно. На проміжних рівнях об'єктами фінансового плану­вання стають сукупності взаємопов'язаних виробництв і видів діяльності, які виділяють за різними ознаками, істотними для того чи іншого аспекта їхнього планового розвитку. Мета планування на цьому рівні полягає в конкретизації та забезпеченні виконан­ня господарських вимог, що ставляться до фінансових планів розвитку підсистем нижчих рівнів.

Поглиблення процесів спеціалізації та інтеграції в умовах переходу до ринкової економіки неминуче пов'язано зі зміною та ускладненням організаційної структури підприємства. У ре­зультаті переважна більшість його підрозділів у теперішній час являє собою ієрархічно організовані системи того чи іншого сту­пеня складності. Диференціація підрозділів і видів діяльності підприємства посилює їхню взаємну залежність одне від одно­го, сприяє ускладненню та подовженню ланцюжків господарсь­ких зв'язків. До аналогічних наслідків призводить і територіаль­на диференціація та інтеграція підприємств. Вплив темпів роз­витку одних підгалузей та їхніх виробництв на інші починає но­сити постійний, стійкий характер, утворюються комплекси функ­ціонально взаємопов'язаних підрозділів виробництва - підга-лузеві системи.

У цих умовах під час формування в цілому фінансових планів підприємства, з одного боку, виникає необхідність урахування специфічних законів розвитку та функціонування вже сформо­ваних функціональних та організаційних систем, з іншої - їх цілес­прямованої планомірної інтеграції.

Мету функціонування підприємства можна визначити як за­доволення суспільних потреб у його кінцевій продукції з мінімаль­ними витратами на її' виробництво і за умови ефективного вико­ристання як проміжних продуктів підприємства, так і виділених йому господарських ресурсів багатоцільового призначення.

Характеристика кінцевих народногосподарських результатів функціонування підприємства включає принаймні три різні ас­пекти. По-перше, у кінцевих результатах повинен відображатися ступінь задоволення суспільних потреб у виробництві тієї чи іншої продукції. Через це всередині підприємства виділяються підроз­діли, що виробляють у найбільшій кількості ту чи іншу продук­цію, котра являє собою його кінцеву продукцію з позиції народ­ного господарства. Вони утворюють основу виробництва. По-дру­ге, повинна забезпечуватися можливість порівняння одержаних результатів з виробничими витратами. По-третє, необхідне враху­вання ефективності використання підприємством ресурсів бага­тоцільового призначення. Кінцеві результати, з одного боку, мо­жуть стимулювати підвищення ефективності виробництва шля­хом економії цих ресурсів усередині підприємства, з іншої - обу­мовлювати економію витрат праці у народному господарстві, що також являє собою кінцевий ефект для підприємства.

Під час конструювання оптимізаційних моделей фінансово­го планування підприємства необхідно враховувати певні обста­вини. Аналіз взаємозв'язків даного виробничого підприємства в системі суспільного виробництва показує, що різні сфери еконо­міки та її підрозділів, з одного боку, неоднаково реагують на зміну внутрішньої структури й динаміки розвитку підприємства в ціло­му, з іншого - справляють різний вплив на показники його роз­витку та ефективності. Адекватне відображення зовнішніх зв'язків вимагає виділення виробництв, що мають найтісніші зв'язки з кінцевими результатами господарювання. Наприклад, в ситуації, коли відоме завдання на виробництво продукції, до пов'язаних видів діяльності логічно зарахувати лише виробництва, пов'я­зані з поставками засобів виробництва. У цьому випадку взає­мозв'язок внутрішньої структури підприємства та умов споживан­ня виробленої ним продукції буде відсутнім, а вибір варіантів розвитку підприємства може здійснюватися на основі порівнян­ня їхніх затратних характеристик. Народногосподарські витрати ресурсів можна уявити як певне «навантаження» на економіку, а ефективними будуть варіанти, які мають її найменше значення.

Загальним критерієм оцінки діяльності підприємства висту­пає ступінь задоволення ним потреб народного господарства у відповідній продукції. Оптимальний за будь-яким критеріями план є ефективним у математичному смислі. Поняття ефективності плану, сформульоване Л.В. Канторовичем, дуже плідне при ма­тематичному аналізі економічних моделей.

Нехай у - план (вектор) виробництва продукції підприємства, а Ь - вектор витрат зовнішніх для підприємства ресурсів, необ­хідних для виробництва у. План (у, Ь) називається ефективним, якщо не існує іншого плану, який реалізується в рамках заданих можливостей (у',Ь'), такого, що (у',Ь') ф (у,Ь) і у' > у, Ь' > Ь. Зокре­ма, ефективність фінансового плану (у, Ь) означає, що неможли­во забезпечити виробництво у з меншими витратами хоча б од­ного ресурсу, не збільшуючи витрат інших ресурсів, і, відповідно, за даних витрат збільшити виробництво одного з видів продукції, не зменшуючи випуску інших. Процедура визначення фінансо­вого плану, який би відповідав заданому критерієві, полягає в такому. Задаються фінансові ресурси Ь, а потім за допомогою оптимізаційної моделі визначається виробництво у. Якщо одер­жане значення у задовольняє фінансові можливості підприєм­ства, то процес закінчується.

Зручність методу визначається насамперед тим, що він блоч­ний, а блоки відповідають підрозділам і видам діяльності підприєм­ства та відповідним органам управління ними. Підготовка інфор­мації і розрахунки блоків фінансового плану можуть проводити­ся певною мірою ізольовано.

Нехай І - номер виду діяльності і Ь - заданий вектор зовнішніх для підприємства ресурсів. Підрозділи виробляють різну продук­цію. Загальний фінансовий план підприємства (у, Ь) - це сукупність

планів підрозділів {у(і), с(/)}така, що 2°(') = Ь у = Iу('^ — у('у(")).

і

Очевидно, що загальний фінансовий план (у, Ь) буде ефек­тивним у визначеному вище смислі тільки тоді, коли всі плани підрозділів cw) також ефективні. Припустимо далі, що підприєм­ству і виділено ресурси cw, тобто план виробництва у(і) досить швидко можна вирахувати за допомогою того чи іншого оптимі-заційного алгоритму за певним критерієм оптимальності. Це оз­начає, що оптимізаційна задача має не надто велику розмірність. Тоді визначення загальновиробничого фінансового плану зво­диться до розподілу ресурсів Ь між підрозділами підприємства.

За умови довільного розподілу {c(i)}, ^°(і) = Ь , кожен підрозділ

і

визначає ефективний фінансовий план (у(і), c(i)). Сукупність таких планів буде ефективним фінансовим планом підприємства (у, Ь). Однак останній може не бути оптимальним щодо заданого кри­терію, наприклад максимізації прибутку, максимізації номенкла­тури продукції підприємства.

Введемо поняття рівноефективних планів підрозділів підприємства відповідно до загальновиробничого критерію мак-симізації номенклатури продукції d = (d(1),..., d(n)), де d(i) - номенк­латура продукції (попит, народногосподарські потреби і т. ін.) підприємства. Фінансові плани {у(і), c(i)} називаються рівноефек-тивними щодо заданої номенклатури d, якщо вони ефективні і

а1 =а2 =... = ап , де а1 = min (у ^)/ d ^). Відношення у f^/ d f можна називати ступенем задоволення потреби у продукції виду k. Та­ким чином, рівноефективність планів підрозділів означає, що всі вони рівною мірою задовольняють народногосподарські потре­би. Це свідчить про те, що оптимальний у смислі максимізації номенклатури продукції d виробничий фінансовий план (у, Ь) роз­падається на сукупність рівноефективних фінансових планів підрозділів підприємства (у(і), c(i)). Виняток може бути лише тоді, коли в якомусь підрозділі ресурси c(i) не лімітуючі.

Якщо є такий варіант, то описуваний метод може полягати у такому перерозподілі загальновиробничих ресурсів між підроз­ділами підприємства, який призводить до рівноефективних фінансових планів. Якщо фінансовий план підрозділу i ефек­тивніший за фінансовий план підрозділу j, тобто аі >aj, то не­обхідно частину фінансових ресурсів перерозподілити з підроз­ділу / до підрозділу _/'. Ефективність, як ми її визначили, підлягає кількісному порівнянню: фінансовий план або ефективний, або ні, а ефективні плани рівноправні між собою у смислі даного визначення.

Звідси поняття рівноефективності пов'язане з однаковим ступенем задоволення потреб у продукції підприємства. Його не слід плутати з поняттям рівноефективності ресурсів. Централі­зовані фінансові ресурси слід розподіляти між підрозділами підприємства так, щоб їхня ефективність у кожному виді вироб­ництва була однаковою, тобто треба добиватися рівної ефектив­ності фінансових ресурсів. Однак ефективність фінансових ре­сурсів природним чином визначається, підраховується і розумі­ється у випадку адитивного глобального критерію оптимальності. У нашому випадку адитивний критерій визначається функцією

Т,а/, а номенклатурний критерій - це функція min»,. Цей ос- танній критерій забезпечує рівномірне задоволення потреб, а перший - рівномірне тільки всередині підрозділів підприємства. Ефективність фінансових коштів для окремого підрозділу вимі- рюється величиною приросту а залежно від приросту ресурсу k, тобто оптимальною оцінкою ресурсу k у відповідній оптимальній задачі для підрозділу /. Для забезпечення максимального зна- чення треба зрівняти оцінки розподілюваних фінансових

ресурсів у всіх задачах, тому що перерозподіл ресурсів з підроз­ділу або виду діяльності з меншою ефективністю досягається збільшенням значення цільової функції. Якщо ж критерій опти­мальності визначається функцією mina, то задача полягає у

/

підтягуванні відстаючого підрозділу вилученням фінансових ре­сурсів з підрозділів з більшими значеннями a . При цьому ефек­тивність фінансових ресурсів у відстаючому підрозділі може бути меншою, ніж їхня ефективність у передовому підрозділі. У даній ситуації ми стикаємося з таким моментом. Припустимо, що ре­сурси b якось розподілено. Підрозділи підприємства визначили ефективні фінансові плани {(У), (с(/))} і тим самим величини Ц}.

Якщо для деяких підрозділів {у},aj >mina/, то у цих передових підрозділах можна вилучити фінансові ресурси у такій кількості, щоб за допомогою решти ресурсів можно було забезпечити

ступінь задоволення потреб, який дорівнює min а. Вилучені ре­сурси розподіляються між підрозділами таким чином, щоб вони забезпечили однаковий приріст, тобто їх треба розподіляти обер­нено пропорційно підгалузевій ефективності. При цьому слід вра­ховувати, що мова йде про розподіл заздалегідь вилучених, тоб­то надлишкових ресурсів.

При розробці моделей оптимального фінансового плануван­ня підприємства, призначених для використання в господарській діяльності, виникає особливе завдання в галузі економіко-мате-матичного моделювання - створення поряд з моделями госпо­дарських об'єктів моделей процесів планування та управління. З математичної точки зору ці моделі повинні являти собою алго­ритми розв'язання задач математичного програмування великої розмірності, що викликає певні труднощі.

В економічному значенні моделі процесів побудови фінан­сових планів підприємства повинні відображати найістотніші зв'язки внутрішньогосподарських об'єктів та орієнтувати на за-гальносистемне оптимальне узгодження локальних фінансових планів. Відображення ієрархічної структури системи фінансово­го планування та управління підприємством призводить до мо­делювання взаємодії рівнів управління відповідно до загально-системних зв'язків:

розподіл загальносистемних фінансових ресурсів між внутрішньогосподарськими об'єктами;

визначення рівнів внутрішньогосподарської кооперації підрозділів підприємства;

визначення рівнів спеціалізації підприємства, якщо одні й ті ж послуги можуть пропонувати кілька підприємств;

узгодження локальних цільових функцій із загальносис-темним критерієм оптимальності.

Оскільки більшість модельованих економічних процесів, об'єднаних в одній системі, у дійсності протікають паралельно, реалізація моделей функціонування має виконуватися на машин­них комплексах. У цьому випадку сам процес рахунку краще імітує реальні дії. Моделювання економічних процесів підприємства ­одне з найбільш природних та найбільш актуальних завдань ре­алізації планування на машинних комплексах.

Теоретичні дослідження і досвід моделювання економічних процесів показують, що для адекватної формалізації задач фінан­сового планування підприємства потрібне застосування широ­кого набору різноманітних економіко-математичних моделей (ЕММ), які описуються у термінах різних математичних теорій і відображають різноманітні змістовні аспекти розвитку та функ­ціонування підприємства.

Найбільшого поширення у фінансовому плануванні набу­ли детерміновані лінійні статистичні моделі. Стохастичні моделі внаслідок об'єктивної невизначеності вихідних даних, викорис­товуваних під час формування фінансових планів, більш адек­ватні модельованій ситуації, однак їх застосування обмежуєть­ся складністю моделей і недостатньою опрацьованістю відпо­відного математичного апарату. На практиці невизначеність в ЕММ звичайно враховується шляхом застосування спеціаль­них способів роботи з нею: багатоваріантних розрахунків; бага-токритеріальної оптимізації; параметризації розв'язань; орга­нізації діалогового режиму розрахунків. Вимога лінійності, як по­казує досвід, не вносить істотних похибок у відображення ре­альних відносин між факторами модельованої ситуації і є цілком прийнятною. Ця обставина, а також наявність високоефектив­них методів і потужного програмно-математичного забезпечен­ня розв'язання задач даного класу зумовлюють широке засто­сування лінійно-програмних моделей для розв'язання нелінійних задач. Разом з лінійними моделями у практиці розв'язання за­дач фінансового планування підприємства знайшли застосуван­ня сітьові та економіко-статистичні моделі, що також пояснюєть­ся їхньою достатньою адекватністю і наявністю розвинутого математичного апарату.

 

Питання для самоконтролю

Які фактори враховуються при формуванні фінансових планів підприємства?

Охарактеризуйте загальносистемні зв'язки в моделюванні рівнів планування.