Історія світової культури - Навчальний посібник (Левчук Л. Т)

Розділ ii. принципи класифІкацІЇ культурноЇ еволюцІЇ та ЇЇ основнІ етапи

Як відомо, людина стала людиною не воднораз, вона не виникла внаслідок  однієї дивовижної мутації, а розвинулася з німої й примі- тивної істоти шляхом поступового еволюційного  процесу — висхід- ного, але аж ніяк не прямолінійного.

За визначенням П’єра Тейяра  де Шардена,  це була «еволюція навпомацки».  Вона відбувалась  повільно,  через спроби  й помилки, й ці її особливості  ускладнюють  наші сьогоднішні  намагання  точно визначити момент виникнення людини  і ту межу, яка відділяє  її від царства тварин.

Водночас  сучасна  наука  досить  чітко окреслює  період — 30–40 тисяч років тому, коли Homo sapiens набув свого нинішнього вигляду й лишився єдиним представником цього виду, що дає змогу констату- вати завершення біологічної1 та перехід до суто культурної  еволюції.

Щодо визначення принципів періодизації 40-тисячолітньої куль- турної еволюції, то ця проблема  досить складна  й дискусійна.  Існує чимало варіантів цієї періодизації. Вони вже давно й активно «пра- цюють» у науці, втім це не заважає появі та апробації нових підходів до проблеми.

Наше завдання  — ознайомитися з найпоширенішими в науці принципами класифікації, які активно використовуються для харак-

1 Хоч нині існують концепції щодо продовження біологічної еволюції людини, але те, що визначальна роль у сучасних успіхах людства належить  культурним досягнен- ням, дає нам підставу робити таке припущення.

 

покоління,  котрі пішли від них після вигнання  пращурів  із раю, був єдиним і незаперечним джерелом уявлень про історію людства і його культуру.

Лише з початком наукового вивчення історії людства стають мож- ливими нові підходи до періодизації культури. Так, шведський  біолог К. Лінней виділив людину з ряду приматів і назвав її Ноmо sapiens (лю- дина розумна).  Французький вчений Ж. Лафіто  висловив  думку про те, що у звичаях  і способі життя  індіанців Північної  Америки можна знайти  тлумачення далекого минулого  народів Європи. Ж. Кондорсе виділив у історії людства послідовно змінювані ступені господарської діяльності — полювання  й рибальство, скотарство й землеробство; шотландський філософ  А. Фергюсон розбив її на три епохи: дикість, варварство, цивілізація. Ці принципи  періодизації культурно-історич- ного процесу широко використовувалися в історичних  дослідженнях XVIII–XIX століть, що дало змогу самій історичній науці більш плід- но вивчати як далеке минуле, так і тогочасні суспільні процеси.

Початок XIX століття  ознаменувався розквітом  археологічних досліджень.  Необхідність чіткої класифікації пам’яток матеріальної культури зумовила розробку науково обґрунтованої археологічної періодизації, що підтвердила правильність гіпотези Лукреція.  Дансь- кий вчений К. Томпсон, спираючись на археологічні дані, вводить по- няття трьох віків: кам’яного, бронзового і залізного.

Значного розвитку досягла наука про первісне суспільство у дру- гій половині XIX століття. У цей час остаточно сформувалися як са- мостійні відгалуження науки етнографія,  археологія та антропологія.

В основу  концепції  досліджень  у цих  галузях  знань  покладена ідея еволюції. Еволюціонізм посів чільне місце в науці після  публі- кації праці Ч. Дарвіна «Походження видів шляхом природного відбо- ру» (1859 р.), в якій відкинуто панівне доти уявлення про незмінність видів тварин, рослин і доведено закономірність розвитку органічного світу від нижчих форм до вищих у процесі пристосування до умов на- вколишнього середовища  й під дією природного  відбору. Еволюціо- ністи — історики  та етнографи  І. Баховен  (Швейцарія), Л. Морган (США), Г. Спенсер, Е. Тейлор (Англія), Д. Мак-Леннан (Шотландія) та інші — мали схожі погляди на процес розвитку людства, робили спроби створити схему основних етапів первісної історії й реконстру- ювати процес створення найважливіших культурних надбань.

 

Найбільше їх цікавили питання  шлюбно-сімейних відносин,  ре- лігії, власності  та соціальних  форм  організації  первісного  суспіль- ства. Початок  вивчення  історії  сім’ї поклав  Баховен.  У своїй  праці

«Материнське право» він висловив  ідею про наявність  у первісному суспільстві  періоду невпорядкованих статевих  стосунків  та періоду, коли жінка відігравала провідну роль у суспільстві. Цю концепцію розвинув Морган у праці «Стародавнє суспільство», де намітив схему еволюції сімейно-шлюбних відносин із послідовною їх зміною: кров- носпоріднена сім’я — шлюби між родичами одного покоління, пуналу- альна — коли заборонялися шлюби між кровними  родичами  одного покоління,  а також сім’ї парна, патріархальна та моногамна. Морган визначав  сутність  роду  як  форму  соціальної  організації.  Він  дово- див, що материнський рід передував  батьківському, ним розроблена періодизація історико-культурного процесу від дикості через варвар- ство до цивілізації. Хоча деякі висновки вченого, особливо щодо існу- вання кровноспорідненої та пуналуальної сім’ї, спростовані  пізніши- ми дослідниками, праця Моргана мала великий  науковий  резонанс.

Періодизацію Моргана широко використовував К. Маркс та Ф. Ен- гельс, зокрема  у праці «Походження сім’ї, приватної  власності  і дер- жави». У своєму економічному творі «Капітал» К. Маркс обґрунтовує принципи   періодизації  культурно-історичного процесу  залежно  від рівня  розвитку  виробничих сил суспільства,  виділяючи  такі суспіль- но-економічні формації: первіснообщинна,  рабовласницька,  феодальна, капіталістична й комуністична. Ф. Енгельс у статті «Роль праці в про- цесі перетворення мавпи на людину» заклав підвалини наукового ро- зуміння  процесу становлення людського  суспільства,  вказав  на вирі- шальне значення трудової діяльності в еволюції людини та її культури.

Крім марксистського підходу, в західноєвропейській історіогра- фії використовуються й інші принципи  періодизації  історії з ураху- ванням особливостей економіки та розподілу. Так, розрізняють ще суспільства: егалітарні (тобто рівноправні,  зрівняльні) з привласню- вальним  типом господарювання й розподілом  продукту  між людьми одного статусу та ранжирувані (стратифіковані або ієрархічні) з про- дуктивним типом господарювання й розподілом продукту за соціаль- ним та економічним  станом.

Наприкінці XIX — на початку XX століття європейське капіталіс- тичне суспільство здобуває назву суспільства промислової культури,  а

 

з другої половини  XX століття — суспільства науково-технічної куль- тури.

У деяких  випадках,  особливо  коли йдеться  про вивчення  антро- посоціогенезу й необхідність кваліфікувати час деяких археологічних знахідок, у культурології використовується геологічна періодизація. Геологи поділяють минуле земної кори на чотири ери — архейську, палеозойську, мезозойську та кайнозойську. Ери, у свою чергу, ділять на періоди, а останні — на епохи. Кайнозойська ера — геологічний час виникнення людини.  В ній розрізняють два періоди — третинний  і четвертинний,  який  називають  антропогеном.  За приблизними під- рахунками,  третинний період почався  десь близько  69 мільйонів,  а четвертинний — 1 мільйон років тому. Четвертинний період поділя- ють на дві епохи — плейстоден (дольодовикова й льодовикова) і голо- ден (післяльодовикова). На основі геологічної періодизації  визнача- ють вік людини загалом та хронологію початкового  етапу первісного суспільства й найважливіших його надбань.

Розвиток суспільних  наук,  детальне  вивчення  історії  культури від первісного  суспільства  й до нашого часу дали змогу вченим роз- робити  детальнішу  періодизацію  культурно-історичного процесу  не лише європейської цивілізації,  а й східних суспільств  та цивілізацій далекого  минулого.  Найбільш вживаним у  культурології стає  по- няття культурно-історичної епохи, яке, на відміну від згаданих вище принципів періодизації,  по-перше, широко  використовує їх для все- бічного вивчення  конкретного періоду, а по-друге, і найголовніше, фіксує  неповторність і специфіку конкретно-історичної доби історії людства.

Особливий інтерес для нас становить  розвиток  поняття  «цивілі- зація», яке, починаючи з середини XVIII століття, широко вживаєть- ся в різних галузях суспільних  наук. Для історії культури  це має осо- бливе значення,  у зв’язку з тим, що відповідно  до етимології1  слова, яке означає загальний  рівень культурного розвитку,  й відповідно  до використання його в значенні всього найкращого, що створено люди-

1 Цивілізація — від латинського кореня «civitas» — громадянство, міське населен- ня, громадяни, община. Спочатку використовується як прикметник «civilis», тобто гід- ний громадянин, вихований, чемний, і лише з середини XVIII століття вживається для характеристики якісного стану суспільства,  маючи на увазі його зрілість. Докладніше див.: Февр Люсьен. Цивилизация: эволюция  слова и группы идей. Бои за историю. — Москва, 1991.

 

ною, термін «цивілізація» семантично  зблизився з поняттям «куль- тура».

Велику  роль у поширенні  й науковому  збагаченні  цього терміна відіграли твори французького історика Н. Гізо, присвячені історії ци- вілізації в Європі і окремо у Франції,  а також двотомна праця англій- ського історика Т. Бокля «Історія цивілізації в Англії». З їхньої точки зору, вся загальносвітова культура сприймалась як єдина цивілізація. Але з розвитком суспільства та історичних  наук стає зрозумілим, що цивілізація сформувалася лише на певному етапі розвитку  людства і є якісною межою на еволюційному шляху.

Особливо велику роль у розгалуженні понять «культура» й «циві- лізація» відіграло ознайомлення з життям племен Америки, Австралії, Африки, що зберегли архаїчні культурні комплекси. В результаті тер- мін «цивілізація» дедалі більше використовувався для визначення особливого  етапу в культурно-історичному процесі. Значний внесок у розробку  поняття  «цивілізація» зробили  К. Маркс  та Ф. Енгельс, які довели зв’язок процесу виникнення цивілізації з появою  антаго- ністичних  класів, створенням  держави, появою міст і купецтва,  а та- кож писемності й мистецтва.

Поряд  із марксистською культурологією, яка обстоює концепції висхідної культурно-історичної еволюції людства, існує значна кіль- кість концепцій,  де відкидається ідея єдиного культурно-історично- го простору й часу Цю наукову  тенденцію заклав  німецький  вчений О. Шпенглер у своїй праці  «Занепад Європи»,  у якій  він провіщає занепад  західноєвропейської культури.  Ідею культурно-історичного розвитку  людства як коловороту  локальних цивілізацій розвинув видатний   англійський мислитель Арнольд  Тойнбі  у  своєму  творі

«Дослідження історії». З деякими  припущеннями до цієї ж наукової тенденції  належить   і концепція талановитого російського  вченого Л. Гумільова щодо етногенезу1.

Спроби по-новому поглянути на шлях, який пройдено людством, і знайти на ньому ті опорні точки культури, що тримають складну конструкцію  людської цивілізації,  тривають і дотепер2.

Зупинимося на головних  ознаках цивілізації,  необхідних для аргументації  класифікації стану розвитку  культур  різних  народів  у

1 Гумилев Л. И. География  этноса в исторический период. — Ленинград, 1990.

2  Див., наприклад,  працю фінського  вченого П. Куусі «Этот человеческий мир».

— Москва, 1988.

 

руди вказують  на усвідомлення ідеї громадської  єдності суспільства (на відміну від родової свідомості).  Так, наприклад,  за підрахунками Г. Чайлда,  для спорудження Білого  храму в Уруці  знадобилася без- перервна праця 1500 осіб протягом п’ятьох років. Крім того, зведення такої будівлі вимагало знань з математики, розвинутих знарядь праці.

Надзвичайно важливе значення  мала поява писемності. Для пер- вісної і навіть ранньоземлеробської общини кількість  інформації, що підлягала переданню для збереження стабільності господарства й культури, була порівняно невеликою. Ця сума знань зберігалася жер- цями або шаманами  й передавалась  усним шляхом під час навчання молоді. Складна  соціальна  й економічна  система, якою стала цивілі- зація, призводить  до різкого  збільшення найрізноманітнішої інфор- мації. Навіть облік продукції та організація планомірних землеробсь- ких робіт вимагали  чіткої регламентації. Створення єдиної  системи релігійних вірувань, які приходять на зміну локальним культам родів і племен, також потребувало  писемності  для її кодифікації і твердої фіксації.  В соціальному  плані розвиток  писемності  вказує  на розпо- діл розумової й фізичної  праці, який залежав  від загального процесу класоутворення.

Третя найважливіша ознака цивілізації — розвиток  поселень міського  типу.  Недарма  етимологія  терміна  «цивілізація» сходить до міської, громадської  общини. Саме в містах особливо  інтенсивно розгортається процес накопичення багатств і, відповідно, соціальної диференціації. Тут розташовуються центри  громадського  та ідеоло- гічного керівництва, концентруються спеціалізовані ремісничі ви- робництва, набирають сили обмін і торгівля.

Культурний комплекс  перших  цивілізацій є складним  організ- мом, в якому, зрозуміло, активно взаємодіють всі основні елементи, в тому числі й ландшафтні. Але вивчення ідеології та соціальної психо- логії давніх суспільств становить особливу складність, адже тільки за класичної  античності  з’являються писемні свідчення  про ці важливі елементи  культурного комплексу.  Тому саме матеріальні  пам’ятки культури,  які водночас стали носіями  духовних надбань, дають змо- гу більш-менш  достовірно  реконструювати культурно-історичний комплекс як цілісність.

Вказані ознаки цивілізації найбільш  абстрактні  і загальні, а тому не  визначають  особливостей  окремих  цивілізацій і культур.  Існує

 

величезний пласт культурологічних досліджень  і концепцій  щодо специфіки окремих цивілізацій, культурно-історичних епох, куль- туроантропологічних течій, з якими  ми ознайомимося послідовно  в процесі вивчення  курсу.

Розглянуті принципи  періодизації культурної еволюції як найпо- ширеніші в різних галузях науки й найвживаніші дають змогу виділи- ти й детальніше вивчити найзначніші епохи всесвітнього культурно- го процесу. Це — культура  збирання й полювання,  епоха неолітичної революції і ранньої землеробської культури, культура Стародавнього Сходу, антична  (грецька  й римська) культура  та європейська куль- тура (в останній ми виділяємо періоди Середньовіччя, Відродження, Реформації, Просвітництва та культуру  XIX–XX ст.).

Рекомендована література

1. Массон В. М. Первые цивилизации. — Ленинград, 1989.

2. Февр  Люсьен. Цивилизация: эволюция  слова и группы  идей. Бои  за историю. — Москва, 1991.