15.2. запахи

Окремий кабінет — це краще ніж його не має. Якщо ж окремого кабінету немає, а у спільній кімнаті є непотрібні запахи, то з ними потрібно боротися.

Найпростіший спосіб боротися із запахами — провітрювання. Раніше у вікнах (десь посередині) робилася невелика кватирка. Її відчиненою тримали інколи і взимку. Згодом людство на цій ді- лянці розумнішим не стало. Кватирки зникли, з’явилися вікна  з величезними шибками. Відчинення таких вікон створює потужний протяг, здатний випробувати аеродинамічні профілі літаків. Протя- ги — капкан для здоров’я працівників. Нині найкраще ліквідувати запахи за допомогою кондиціонера.

Доцільно,  щоб у приміщенні влаштовувалися місця для па- ління.

Для короткочасового  контакту з джерелом подразливого за- паху можна дихати ротом.

Нейтралізувати вплив неправильних  запахів можна за допо- могою в’єтнамського бальзаму «Зірка». Ним слід помазати у себе під носом.

Ароматерапія на робочому місці використовується давно. Осо- бливо поширена в Японії. Впродовж робочого дня у приміщеннях змінюються аромати. Кожний аромат виконує свою функцію. Вран- ці запахи мають збуджувати, посередині дня допомагають зосеред- итись, а ввечері — знімають втому та відновлюють сили.

Окрім  сприятливого  впливу на здоров’я та психіку, аромати помітно  підвищують продуктивність праці.  З цією метою радять використовувати ефірні олії лимону, евкаліпту та жасміну.

Для подолання вранішньої чи обідньої сонливості застосовують перцеву м’яту.

Фруктові оливи підходять  для зняття  стресу та поліпшення психічного стану. Допомагають працювати з комп’ютером. Зазна- ченому також допомагають речовини, що мають запах кави,  шо- коладу та ванілі.

Помітно поліпшує настрій і додає сили апельсинова олива. Для зняття  втоми у другій половині  дня підходять  оливи кипариса, кедра, сандала, бергамота та іланг-ілангу.

Людям творчих професій доцільно використовувати впродовж дня будь-які оливи, які створюють приємний аромат, викликають

позитивні асоціації, загострюють інтуїцію та посилюють бажання творити.

Ароматизація особливо є доречною тим, хто на своїй роботі вдихує неприємні і шкідливі для здоров’я запахи фарб, будівель- них  матеріалів,  пилюки тощо. Приміщення слід провітрювати якомога  частіше. На своєму робочому місці  доцільно встановити аромалампу.

Якщо немає можливості користуватися аромалампою, то вико- ристовують зволожуючі креми. На долоні змішують крем і кілька крапель доречної ефірної оливи. Руки  бажано змастити до ліктів.

Якщо часу немає на виконання складних процедур, достатньо нанести кілька крапель оливи на зап’ястя.

Відомо, що люди є настільки своєрідними і примхливими осо- бами, що всім їм одночасно вгодити важко. Одній людині подоба- ється одне, а іншій — інше.

Це стосується і запахів. Не всі вони можуть бути приємними. Навіть приємні  запахи можуть бути приємними не всім.

Помічено,  що більшість  працівників дражнять  настирливі запахи.  Вони відволікають від роботи, заважають зосередитись, а інколи взагалі унеможливлюють працю.

У США вже з’явився термін «smellism» (to smell — створювати запахи).  Згідно з американськими критеріями, сильний запах є безтактністю. Вживання одеколонів, духів та інших сильнодіючих речовин в американських офісах вважається агресією однієї лю- дини проти іншої. Оскільки в американців дещо інший менталітет, ніж в Україні, то вони вважають, що «smellism» — нічим не краще явище, ніж сексуальні домагання чи расизм.

До американських вимог Україна поки-що не наблизилася, але у майбутньому це неодмінно станеться.

В американських офісах часто можна побачити таку табличку:

«Ваші руки  можуть стати джерелом нашої алергії». Значна кіль- кість  американських компаній у трудових контрактах зазначає, що не можна користуватись духами і туалетною водою впродовж робочого часу. У зв’язку з надмірним захопленням вживання пар- фумерії нерідко подавалися позови до суду.

Подразнення можуть викликати аромати, що йдуть від фірмо- вої їдальні, кавоварки, бутербродів колег. Кожна компанія питання харчування  своїх співробітників розв’язує по — різному.  Під час

закордонних подорожей автору цієї книги не доводилося зустріча- тися з фактами заборони вживання їжі на робочому місці.

Автор цих рядків  весною 2005 року бачив у Лондоні їдальню

банку «Хамброс» і користувався нею. Враження  — якнайкраще. Можна все ж таки припустити, що не всім подобаються запахи у, навіть, найкращій фірмовій їдальні. Наприклад, вразливими мо- жуть бути вагітні жінки.

Великою  проблемою офісів вважається запахи поту,  давно немитого тіла чи запах з рота. Не слід намагатися одеколоном до- лати запах поту. То лише у математиків мінус на мінус дає плюс.

Відреагувати на неприємний запах можна по-різному, розпо- чинаючи з безпосередньої розмови з людиною, яка є джерелом по- дразливого запаху і закінчуючи скаргою.  Відсутні єдині рецепти на всі випадки життя.

Звернення до носія запаху може і не принести  результату. В одному анекдоті розповідалося, що українець  і росіянин  їхали в одному купе вагона. Надійшов  час спати. Українець зняв чере- вики. У купе поширився  неприємний  запах. Росіянин  запитує: « Извините, Вы меняете носки?». На що українець відповів: «Тільки на сало!».

В іншому анекдоті йшлося про те, що вчителька у щоденнику учня написала його батькам» «Будь-ласка, помийте Ізю, від нього воняє!». Батьки у відповідь написали: «А Ви його не нюхайте. Ви вчіть Ізю».

Запах тютюнового диму від волосся і від одежі не подобається не тільки тим, хто не палить, а й тим, хто палить.

За кордоном у деяких компаніях штрафують за паління. Є ком- панії, які преміють працівників за те, що вони не палять.

Тютюнопалільникам притаманний егоїзм. Вони вважають, що дим їх сигарет нікому не заважає. Насправді ж ніщо не проходить безслідно і людство зіткнулося з проблемою так званого вторин- ного тютюнопаління, тобто вдихання тютюнового диму тими, хто не палить.

Тютюнопаління є, очевидно, гострою проблемою від самого початку тютюнопаління. У автора цих рядків було два діди. Один, по матері, ніколи не палив і прожив  97,5 років. Інший палив з

21 року і прожив 87 років. Як підозрює автор цих рядків, дід Степан не палив «взатяжку», а пропускав дим з рота у ніс так, як це робив з палінням сигар прем’єр-міністр Великої Британії Уінстон Черчіль.

Автор вважає, що палити — шкідливо, користі від цього немає. Закликає глянути на досвід діда по матері, який прожив 97,5 років, воював у двох світових війнах. У Першу світову війну нагородже- ний срібним солдатським Георгієм. У Другу  — тяжко поранений. Дуже помірно пив алкогольні напої і ніколи не палив.

Про шкідливість паління свідчить і світ фауни. Там можна по- бачити випадки вживання алкогольних напоїв (наприклад, слони хоботами висосують бражку з дуплів баобабів), але не зафіксовано фактів тютюнопаління.

Бували періоди у шкільні роки,  коли автор палив. У випус- кному (одинадцятому) класі вирішив назавжди кинути цю звичку. Негайно з’явилися, хай скромні, спортивні досягнення. На район- ній спартакіаді школярів стрибнув вдалину на 5 метрів 37 санти- метрів.

З тих пір автор кілька десятків  років  поспіль до рук  не бере жодної цигарки. За кілька метрів чує чи напалилися студент чи студентка.  Багато хто з них хотів би покінчити з тютюновою за- лежністю. Це можливо і потрібно. Чим раніше — тим краще.

Восени 1995 року автор цих рядків перебував у США. Там у той час у вузах палили значно менше, ніж в Україні. Всередині в уста- новах федеральної чи комунальної власності палити заборонялося і курці робили це на вулиці перед входом до офісів. Оскільки кожний зі штатних професорів мав свій кабінет,  то деякі з них,  зачинив- шись на ключ, палили у себе у кабінеті.

У приміщеннях американського аеропорту запаху диму не було чутно. В аеропортах палили у туалетах. До речі в США туалет на- зивається «кімната відпочинку» (rest-room). Повертаючись з США до Києва через Відень, запах диму у міжнародному аеропорту «Бо- риспіль» переконливо доводив, що тютюнові вироби в Україні міц- ніші ніж у розвинених  країнах. У них розгортається широка  та

інтенсивна боротьба з тютюнопалінням.