Ділова кар’єра - Навчальний посібник (Дахно І. І.)

7.2. план кар’єри

Мабуть, у світі  ніщо не стоїть на місці. Все змінюється, але не все повертається. «До тебе, мила річенька, ще вернеться вес- на. А молодість не вернеться, не вернеться вона.» Найблискучіша кар’єра розпочинається з першого робочого дня.

Найблискучіша кар’єра теж має свій останній робочий день. На початку кар’єри досвіду обмаль, а все ще попереду. Наприкінці кар’єри досвіду багато, але все вже позаду. Досвід можна розгля- дати як інтегральний показник життя. Якось журналіст запитав

 

у відомого почесного академіка  Всесоюзної академії сільськогос- подарських  наук  імені Леніна, двічі  Героя Соціалістичної Праці Терентія Семеновича Мальцева (1895–1994) чи хотів би той знову стати молодим, то отримав відповідь: «Не проти, але хай мій досвід залишиться зі мною.»

Влаштовуючись на першу роботу, слід, передусім, думати про досвід, який можна набути у компанії, а не про зарплату. Можли- во, спочатку  роботодавець встановить не таку високу платню, як вам того б хотілося. Скористайтеся тими грошима, які він вкладає у ваше навчання — курси, семінари, тренінги.

Важливо працювати на своє резюме та імідж. Гарні рекомен- дації допомагають швидше рухатися вгору кар’єрною  драбиною.

Далі мова піде про низку порад, які не завадить взяти до уваги молоді, яка розпочинає свій трудовий шлях.

7.2.1. Поради новачку

На Сході аксакали  кажуть, що найдовший шлях розпочина- ється з першого кроку. Найуспішніша службова кар’єра за свій початок має перший робочий день. Не завадить знати, що потрібно робити і що не робити на початку свого кар’єрного шляху.

1. Перед тим,  як  приступити до роботи, докладіть  зусилля до того, щоб зібрати про компанію всю потрібну для вашої роботи інформацію. Вивчіть умови, за яких вам доведеться працювати.

2. Познайомившись  на роботі з колективом у цілому,  приди- віться хто може там бути людиною, до якої  можна звертатися із запитаннями та за порадами.

3. Під час випробувального терміну будьте обачні і не приєд- нуйтеся до якихось  груп,  не влізайте у міжгрупові конфлікти та утримуйтеся  від всього того, що може зашкодити вам витримати випробувальний термін.

4. Докладіть  зусиль, щоб вже з першого контакту з керівни- цтвом у нього про вас склалося позитивне враження.

5. У першу чергу виконуйте розпорядження вашого безпосеред- нього начальника. Решту справ поступово сортуйте та виконуйте за їх важливістю і терміновістю.

6. До критичних зауважень на свою адресу слід ставитися сер- йозно. За критику не варто ображатися. Слід працювати над собою.

 

Критичні зауваження  можуть  бути не лише від начальства, але і від досвідчених колег.

7. Будьте обережними щодо своїх інноваційних пропозицій. Слід пам’ятати, що вони мають бути обґрунтованими  і не гостро радикальними.

8. Не можна запізнитися на роботу в перший робочий день. Доцільно прибути на неї за 10–15 хвилин  до її початку. Це дасть змогу не кваплячись оцінити обстановку і належним чином нала- штуватися на робочий день.

Далі стисло зупинимося  на оформленні трудових відносин. Часто трапляється і така ситуація. Новий молодий працівник

у чудовому діловому костюмі з ввічливою посмішкою на обличчі переступає поріг  компанії, яка стала для нього першим робочим місцем. У відповідь, він чує холодні голоси та бачить косі погляди своїх старших колег. Нічого не вдієш — потрібно завоювати довір’я старших і стати членом команди. На початковому етапі ви — чужий серед своїх.

Щоб якнайшвидше стати своїм серед своїх, необхідно негай- но ж зрозуміти, який досвід необхідно запозичити  та що можна запропонувати колегам в обмін на нього.

Слід, передусім, показати готовність все дізнатися про вимоги, що висуваються до вашої посади. Ваші старші колеги побачивши це із задоволенням добровільно візьмуть на себе роль радників і у них про вас почне складатися позитивне враження. Всі люблять тих, хто любить працювати. Колегам подобатиметься, що ви приймаєте встановлені «правила гри», а не прийшли до чужого монастиря зі своїм статутом.

Навіть недосвідчений новачок може дещо запропонувати ко- легам в обмін на їх досвід. Наприклад, молодь краще, ніж стар- ші люди, розуміються  у сучасних  технологіях, соціальних  мере- жах,  блогах тощо. Колегам свій досвід слід передавати тактовно, а не менторним тоном. Необхідно пам’ятати й те, що молодий вік автоматично не робить таку людину експертом з усіх питань. Стри- маність не завадить. Не перегинайте палицю. Демонструючи свої знання на кожному кроці і не звертаючись за порадами до старших, новачок може ускладнити собі життя у колективі.

Після  Адама Сміта ніхто  вже не сумнівається,  що багатство країн створюється працею.

Тільки працею можна завоювати і повагу колег.

 

Молодому працівнику певний час доведеться щоденною пра- цею доводити старшим, що він недарма посідає місце під сонцем. Рекомендують не летіти як куля з роботи точно в ту секунду, коли формально закінчується робочий день. Не буде користуватися по- вагою той новачок, який працює за принципом «не бий лежачого».

Новачку  не слід ухилятися від доручень, йому не завадить, у разі потреби, попрацювати  і в позаробочий час. Не слід бояти- ся помилок. Не слід також забувати й про те, щоб їх виправляти. У старших колег складатиметься враження, що молодість та від- сутність досвіду не є довічним недоліком. Один з них автоматично усувається показниками життєвого лічильника. Для накопичен- ня ж досвіду слід докласти певних зусиль.

Новачку  не рекомендують вживати  сленги, слівця та мовні штампи.  Намагайтеся,  щоб ваша мова була чіткою, ввічливою та авторитетною. Тобто потрібно поводитися як  це личить  про- фесіоналу.

На планерках не слід скромно і безмовно відсиджуватися у ку- точку. Потрібно пропонувати свої ідеї. Новачки часто мають свіжий неупереджений погляд на ту чи іншу  проблему і можуть пропону- вати нестандартне рішення, яке не можуть запропонувати старші колеги.

Якщо у серйозній компанії її співробітники солідно одягають- ся, то поява працівника в одязі вільного стилю неминуче сприй- матиметься як  «бунт на кораблі».  Такий  одяг — вияв неповаги до корпоративного етикету. Не «за формою» одягнутого молодого фахівця ніхто не буде сприймати серйозно.

Якщо новачок хоче щоб його поважали, то він повинен поважа- ти інших. Тут спрацьовує біблійне правило, — до інших потрібно ставитися так, як хотілося щоб вони ставилися до вас.

З новачками трапляється і таке. На роботу прийнято, робоче місце надано, зарплату платять, але трудовий договір не уклада- ють і запису у трудову книжку не вносять. Обіцяли ж це зробити і продовжують обіцяти. Насправді ж цього робити не збираються. Неоформлення для роботодавця може бути вигідним. Робота — ви- конується, а роботодавець — не сплачує передбачених законодав- ством податків.

Згідно з трудовим законодавством, запис у трудовій книжці має виконуватися впродовж п’яти днів з того часу як працівник фактично приступив  до виконання своїх обов’язків. Трудовий до-

 

говір має укладатися  впродовж трьох днів з часу фактичного  по- чатку виконання працівником своїх трудових обов’язків. У трудо- вому договорі зазначаються розмір зарплати, умови праці,  права та обов’язки працівника і роботодавця.

Якщо справи з оформленням на роботу не просуваються, то слід поцікавитися чому саме. Потрібно бути наполегливим. Не слід че- кати того моменту, коли роботодавець вирішить, що ви вже йому більше непотрібні  і вкаже  на двері. Якщо  це трапилося, то свої права потрібно захищати в інспекції праці чи суді. Доказами вашої трудової діяльності можуть бути документи організації чи фірми, у яких зазначено ваше прізвище. Цими документами можуть бути службова перепустка,  відомості про зарплату, заява про надання відпустки, розписки тощо. Всі документи слід зберігати. Вони мо- жуть  знадобитися. Ваші колеги  по роботі можуть  бути вашими свідками. За викликом суду, вони мусять прибути  у судове засі- дання, незалежно від їх бажання.  Свідки  до того ж, зобов’язані у суді казати правду, правду і лише правду. На відміну від свідків, відповідач не попережується  про кримінальну відповідальність за дачу суду завідомо неправдивих пояснень. Це слід мати на увазі.

Суд — це вже остання інстанція. Розпочинати  захист своїх прав слід з коректної розмови з роботодавцем. Якщо така розмова не увінчалась результатом, тоді слід усно та/чи  письмово зверну- тися до інспекції праці. Інспектор може приїхати до місця вашої роботи. Інспекція може викликати до себе вашого роботодавця і вас. Проблема може бути врегульована. Якщо  ж ні,  то саме для того люди і придумали суд.

У різних країнах світу можуть бути різні програми соціального захисту молодих фахівців  та стимулювання роботодавців до за- лучення їх на робочі місця. Дещо у цій сфері робилося і в Україні. Наприклад, відповідно до постанови Кабінету  Міністрів України від 19.03.2008 року № 223 було затверджено перелік професій щодо яких роботодавцям надавалася державна дотація за забезпечення випускників вищих  і професійно-технічних закладів першим ро- бочим місцем.

Урядова постанова спрямовувалася на суттєве прискорення та покращення працевлаштування випускників. Вона стимулювала розвиток пріоритетних галузей економіки, у яких відчувався дефі- цит робочої сили. Це, передусім, стосувалося будівництва і метало- обробки. У державному бюджеті на 2008 рік виділялося 32 міль-

 

йони гривень для надання дотацій для першого працевлаштування за професіями маляра, муляра, токаря, електрогазозварника, фре- зерувальника,  ремонтника, машиніста аграрного виробництва.

Дотація поширювалася на інженерні спеціальності: металорі- зальні верстати і системи, інструментальне виробництво, обробка металів за спецтехнологіями.

Дотація надавалася роботодавцеві щомісячно  у випадку  при- йняття на перше робоче місце за направленням державної служби зайнятості випускників зазначених спеціальностей (професій) тер- міном на два роки. Розмір дотації дорівнював фактичним витратам на основну і додаткову заробітну плату прийнятої на роботу молоді та сумі сплачених внесків на загальнообов’язкове державне соці- альне страхування.

Відомий український телережисер і кліпмейстер Семен Горов перші у своєму житті гроші  заробив у Київському театрі драми і комедії на Лівому березі в 1994 році. Тоді він був студентом друго- го курсу університету імені Карпенка-Карого. Поставив спектакль

«Непереможний  меч Гаян». Для постановки  використав  нестан- дартну музику. Звучали композиції «Prodigy», а також на той час ще молодого, але вже популярного гурту «Green Gray». Музиканти мали вести презентацію разом з С. Горовим, але приїхали, коли за- навіс вже закрився і аплодисменти вже пролунали. За свою першу постановку С. Горов отримав пристойний, як для другокурсника, гонорар — 300 доларів США.

7.2.2. Випробувальний термін

До нього нині  часто вдаються роботодавці. Випробувальний термін був ще й за радянських часів.

Випробувальний термін доцільно успішно  пройти.

Згідно із трудовим законодавством України, тривалість випро- бувального терміну  не може зазвичай перевищувати три місяці. Довший термін передбачено лише для тих, хто претендує на керівні посади. Їх випробувальний термін триває до півроку.

Під час випробувального терміну  новачку  слід бути готовим до різноманітних перевірок.  Новачок має довести, що компанія не помилилася, взявши його на роботу. Новому співробітнику слід

 

переконати — те, що він писав у резюме та повідомляв на співбесіді, відповідає дійсності.

Слід спокійно ставитися до того, що вас будуть перевантажува- ти роботою. Це — один з прийомів випробувань того на що здатний початківець.

Можуть випробовувати ще й тим, що новому працівнику не да- ватимуть завдань. Начальство дивитиметься чи буде новачок «бити байдики» чи ж сам запропонує щось виконати на користь фірми. Ініціатива — ціниться. Її варто виявляти  з перших  же днів пра- цевлаштування.

Будьте готові і до перевірки  ваших особистісних якостей. За- ради збереження репутації не слід піддаватися на жодні провокації.

Недоречно соромитися запитувати.  Завжди краще вточнити і зробити правильно, ніж щось не зовсім зрозуміле виконувати, а потім виправляти помилки. Радять і таке — десь після середини випробувального терміну слід запитувати менше і більше працю- вати самостійно.

Адаптація  — непроста справа. Навіть кваліфіковані і силь- ні за характером люди далеко не завжди почуваються комфорт- но на новому місці. Це подібно тому як багато людей певний час не можуть спати не на своєму ліжку. Слід пам’ятати, що головним способом адаптації є спілкування. У колектив слід вписуватися гра- мотно і ввічливо. Доцільно збагнути усталені у колективі правила поведінки  та дотримуватися їх. Якщо  впродовж першої години роботи ще не збагнули як  слід звертатися до колег,  то доцільно вживати займенник «ви».

Вдалим способом встановлення контактів вважається похід на обід. Психологи не рекомендують бути занадто відвертим щодо себе. Не можна і настирливо випитувати відомості про інших. Слід уникати категоричних висловлювань про людей. Краще за все не давати оцінки нікому. Недоречно скаржитися і на переванта- женість роботою та масу справ, з якими слід впоратися. Всім важко, або ж так всі думають.

Пам’ятайте, що завжди цінуються справжній професіоналізм, висока працездатність та вихованість.

Слід також мати на увазі, що під час випробувального терміну не лише фірма випробовує вас, але й ви випробовуєте її. Новачок має можливість вирішити, чи влаштовує його подальша робота у цій компанії. Якщо ви вирішили перервати випробувальний тер-

 

мін,  то про це слід за три дні письмово повідомити  керівництво компанії та вказати причину. Яку саме причину — про це рецепти, що готові на всі випадки життя, — відсутні.

Підказкою може слугувати давній крилатий вислів — «Только глупые люди пьют без повода. Умный  же человек всегда найдет причину!».

7.2.3. Співробітник стає начальником

Далі мова піде про те, як вести себе з колегами, які блискавич- но перетворилися у підлеглих, бо один з колег став начальником. Такі перетворення були, є і будуть. Слід пам’ятати, що просування по службовій  драбині одного з членів колективу може не викли- кати ентузіазму  у інших. Мабуть у більшості  випадків колекти- ву легше сприйняти нову людину зі сторони, яка призначається начальником, ніж сприйняти у ролі начальника  одного зі своїх співробітників. Фахівці рекомендують бути дуже обережним, щоб підвищення по службі не перетворилося у кошмар.  Не так просто бути начальником  у колективі, що складається з людей, які ще вчора були рівними  по статусу і, навіть, зарплаті.

На новопризначеного начальника чатують дві небезпеки. Пер- ше — це зловживання владою. Інколи цю небезпеку називають ще «зірковою  хворобою». Такі  люди, сповнені заповзятості,  на- магаються зміцнити свій авторитет всіма доступними способами. Діють за принципом: «Я начальник, ти — дурень, ти — начальник, я — дурень». Внаслідок  такого підходу  у колективі погіршуєть- ся ділова атмосфера. Люди ображаються і стають дратівливими. Робота саботується або ж виконується за принципом «страйку  по- італійськи». Продуктивність праці знижується. Вищепоставлене керівництво незадоволене. Неминуче настають «оргвисновки». Їх пасьянс може бути різноманітним.

Друга небезпека — це лібералізм новопризначеного  началь- ника.  У цьому випадку  начальник, боячись втратити сприятливе ставлення до себе колег,  не змінює дружній стиль спілкування. Внаслідок цього втрачає контроль над управлінням.

Обидва шляхи є шкідливими. Виникає одвічне питання: «Що робити?». Фахівці радять поступово дистанціюватися від колег і

 

переводити спілкування на рейки вирішення виробничих питань. Дистанціюватися потрібно обережно. Спішити — не потрібно. Якщо дистанціюватися буде занадто швидким, то це може викли- кати незадоволення або, навіть, ворожнечу підлеглих. Якщо дис- танціюватися занадто повільно, то підлеглі  цього можуть і не по- мітити. Сигнал про те, що дистанціювання почалося, має бути чітким і однозначним. Підлеглі це зрозуміють і, в свою чергу, теж будуть дистанціюватися. В особистому спілкуванні краще за все залишатися на тих же позиціях, що були раніше. У жодному ви- падку не рекомендують у спілкуванні переходити на робочий тон. Поступове і чітке  дистанціювання допоможе уникнути напруги у взаєминах з членами колективу і сприятиме виконанню завдань, що стоять перед колективом.

Кажуть, що потрібен певний ритуал вступу на посаду. Такий ритуал має виконати роль межі між часом, коли людина була про- сто членом колективу і тим часом, коли вона стала начальником. Немає назавжди встановлених форм «коронування». Форма за- лежить від звичок і традицій, які склалися у фірмі. Доречно, щоб нового керівника представив колективу хтось з керівництва ком- панії чи організації.

Заступаючи на посаду, потрібно синхронізувати очікування на- чальника з очікуванням членів його команди. Доцільно зустрітися з кожним колегою та поговорити про його роль, відповідальність і плани. Зокрема, потрібно розповісти як новопризначений началь- ник планує вести свою діяльність, управляти командою, як будуть ухвалюватися рішення та розв’язуватися конфлікти.

Нові менеджери часто недооцінюють значення «групи підтрим- ки».  Наявність  такої групи  буде у нагоді. У складі групи  можуть бути друзі та знайомі.  Спираючись на групу, є шанси наробити менше помилок. Помилки не слід вважати катастрофою. Від по- милок не застрахований ніхто. Помилки найчастіше трапляються у перші місяці роботи на новій посаді. У подальшому, як правило, помилок  припускаються рідше. Гарний керівник, зазвичай, вміє поратися з кількома справами одночасно.

 

7.2.4. Кар’єрна криза

Психологи стверджують — якщо працівник у певний час задо- волений собою і своєю роботою, то це ще не гарантує його від того, що він не зіштовхнеться з кар’єрною кризою. Завдання працівника полягає у тому, щоб кризу  вчасно розпізнати та бути готовим до її подолання.

Якщо  колись улюблена робота перестала приносити  радість, якщо  працівнику здається, що він досягнув кар’єрного піку або якщо  він відчуває якесь загальне незадоволення від життя та ро- боти, то це є симптомом того, що кар’єрна криза настала. Потрібно її долати.

Психологи вирізняють три групи професійних криз.

1. Професійне вигоряння. Воно пов’язано не стільки з кар’єрою як  з професією. Поняття  означає, що працівник зрозумів — він більше не може займатися раніше улюбленою роботою. Любов до роботи зникла.

2. Криза досягнення. Це — криза побудови кар’єри. Працівни- ку здається, що він досягнув певного рівня, але наступні вершини він підкорити вже не може.

3. Нудна  робота. За цього виду кризи працівник ще бачить свої кар’єрні перспективи, але йому стало нудотно працювати. Він розуміє, що ця сфера діяльності йому вже не цікава.

Коли трапляється кар’єрна криза, то знаходяться працівники, які готові ризикнути і розпочати нову кар’єру практично з нульової позначки.

Є й такі  працівники, які зіштовхнувшись з кризою і не одер- жавши  професійної допомоги, лягають у так званий «соціальний дрейф». Вони докладають зусиль для того, щоб реалізувати себе поза роботою і кар’єрою.

Якщо  за кризи типу  «професійне вигорання»  професія, як така, здається працівникові цікавою, то він оговтається і з такою кризою впорається. Може приборкати її самостійно. Може скорис- татися професійною допомогою.

Нудота і туга на роботі означають, що професія подобається, але не подобається місце роботи. Необхідно змінити місце роботи. Якщо ж це неможливо зробити з огляду на певні чинники (напри- клад, матеріальні), то до роботи потрібно ставитися як до джерела чи способу заробітку.

 

Якщо працівнику здалося, що він опікується не тим, чим хотів би, то не варто робити різкі кроки. Доцільно оглянутися довкола, розширити  коло знайомств, а також максимально  скористатися тими можливостями, які надає йому чинна робота.

Вибираючи нову сферу діяльності, слід все ретельно зважити. Слід пам’ятати, що у чужих дружин ноги не бувають некрасивими. Ось так і у новій сфері. Те, що з першого погляду має привабливий вигляд, за більш прискіпливого розгляду може розчарувати.

Отже, кар’єрні кризи є неминучими для тих працівників, про- фесійний рівень яких перебуває у стані зростання. Криз не мають лише ті працівники, які не розвиваються. Наприклад, спокійно очікують пенсії.  Кризу  потрібно пережити  і глянути на кар’єрну драбину свіжим поглядом. Більшість працівників здатна з кризами впоратися самостійно. Ті, хто цього зробити не може, повинні звер- нутися до професіоналів, які допоможуть знайти вихід із ситуації, що склалася.

Міжнародна рекрутингова компанія «Monster» встановила, що

76\% службовців  у всьому світі згодні на зниження зарплати, щоб отримати роботу своєї мрії. Про це засвідчили результати тестуван- ня 34 тисяч працівників у 19 країнах Америки і Європи.

Найменше цінували зарплату ірландці. У цій країні 84\% опи- туваних  ладні були пожертвувати  зарплатою заради улюбленої роботи. Працівники у США, Швейцарії та Італії дещо відстали. Там

82\% респондентів цінили задоволення роботою вище, ніж її оплату.

Працівники Німеччини, Франції та Угорщини відносно більше полюбляли зарплату, ніж роботу. 34\% французів та 27\% німців не готові були жертвувати зарплатою в ім’я роботи. 38\% опитаних угорців ставили зарплату вище, ніж роботу.

7.2.5. Кар’єра у кризові часи

Кар’єрний шлях  може припадати на важкі часи. Кар’єрист мусить вміти використовувати на свою користь всі негаразди. По- між цих негараздів — масові звільнення під час економічних криз.

Якщо  скорочення штатів прийшло  і у вашу компанію чи ор- ганізацію, то існує низки способів як від нього отримати користь. Можна, зокрема, зазначити такі.

 

1. Підхоплення естафети. Доцільно якомога швидше забра- ти собі проекти,  які залишилися  від співробітників, що зазнали звільнення.  Найціннішою «спадщиною» звільнених  є контакти і клієнти. Слід докласти зусиль до того, щоб переналаштувати на себе контакти і клієнтів. Клієнти, як правило, звикають  мати справу з певним менеджером і часто бувають незадоволені тим, що їм доводиться мати справу з іншим менеджером. Взаємними зу- силлями сторін такі переміни можна пережити досить комфортно.

2. Нові обов’язки. Фахівці радять не прохати надбавку у платні чи посаду, яка звільнилася.  Краще братися до виконання нових обов’язків. Потім  вже вести розмову про посаду і її назву та про винагороду. Беручи на себе додаткові обов’язки у важкі для ком- панії  часи, працівник демонструє свою лояльність і вміння  пра- цювати у команді. Після того як на зміну кризі прийде зростання і компанія буде брати на роботу нових співробітників, то у такого працівника, цілком вірогідно, можуть з’явитися підлеглі.

3. Самобрендинг. У періоди криз зростає попит на універсаль- них працівників, які здатні виконувати багато різних функцій, поєднуючи у собі різні ролі. У важкі часи з’являється можливість одержати нові знання та досвід. Правильно вчиняють ті працівни- ки, які сприймають свої звільнення з роботи як паузу, що дозволяє навчитися чомусь новому, змінити вид діяльності, розвинути нові навички, розширити «портфель компетенцій» працівника. Будь- які переміни відкривають нові можливості.

7.2.6. Відновлення кар’єрного просування

Трапляється, що найбільш мотивовані люди втрачають моти- вацію. Це — та ситуація, коли,  як кажуть, і дихати не хочеться та руки опускаються. Хто ж має хоч клаптик надії, той діждеться світла наприкінці тунелю. Поновити  свій шлях  до поставленої мети можна, спираючись на своє позитивне мислення та віру у свої сили і можливості. Зазначене допоможе вистояти у будь-якій жит- тєвій ситуації.

Далі пропонується низка прийомів, які приведуть до успіху.

1. Одна мета. Якщо ви виявилися у глухому куті, то це, оче- видно, сталося з огляду на те, що у вашому житті відбувалося за-

 

надто багато подій, які забирали вашу енергію та руйнували моти- вацію. Напевне у вас було занадто багато цілей і ви брали на себе важкий тягар. Психологи у випадку цільового різноманіття реко- мендують повністю сконцентруватися на якійсь одній цілі. Якщо вона буде досягнута, то тоді можна буде переключитися на інші.

2. Натхнення. Його слід віднайти. Читайте книжки, журнали, газети, блоги з історіями про успіх. Дивіться на людей, які вже до- сягли того, що намагаєтеся досягти ви.

3. Мантра. Сформулюйте кількома словами вашу мету. Це буде мати вигляд наказу-лозунга (мантра) — наприклад, «Щоденно вчити англійську мову впродовж півгодини!». Мантра роздруко- вується великим шрифтом і вивішується на такому місці, де її ви завжди бачите.

4. Публічна обіцянка.  Вона стимулює. Про свої плани можна розповісти друзям, сім’ї, колегам.  Про плани можна розповісти і у своєму блозі. Періодично розповідайте про своє просування. Самозвіт буде надихати на нові результати.

5. Постійна думка  про мету. Вона буде швидше досягнута, якщо про неї працівник думає постійно. Тому, хто думає про мету, простіше  змусити  себе щось зробити для її досягнення.  Можна придумати  і застосовувати механізм самонагадування про мету. Наприклад, записати про це у діловому щоденнику, на листках календаря тощо.

6. Група підтримки. Здавна відомо, що «один у полі — не воїн». Свою групу підтримки слід шукати у реальному світі або в онлай- новому світі. Або ж і там, і там.

7. Думка про вигоду. Якщо думати про труднощі, то можна за- моритися від самих лише думок. Про труднощі думати не потрібно. Такі думки сили забирають. Думки ж про вигоду додають сил.

8. Дотримання  намірів. Ніколи на слід відступати. Якщо мотивація зникла, то це не назавжди. Вона повернеться. Мотива- ція — не вовк. Вовк може теж втекти, але він з лісу не повертається, не дивлячись на добре харчування. Свободу він цінує вище.

Психологи радять зберігати вірність своїй меті. Під час падінь можна дещо відступити, а під час злетів — надолужити прогаяне і рухатися вперед до поставленої мети.

9. Накопичення удач. Його можна започаткувати з невели- ких удач. Пам’ятайте, що вода — камінь  точить. З кожним кро- ком і кожною невеликою удачею людина відчуватиме себе краще.

 

Акумулювання невеликих  удач призведе до помітного  прогресу і великої удачі.

10. Придушення негативних думок. Слідкуйте за своїми дум- ками. Розпізнавайте поміж них негативні. Розпізнавши негативні думки, їх слід давити як тарганів і замість цих думок думати про позитив.

7.2.7. Офісна «Попелюшка»

Трапляється, що досягнення працівника залишаються непо- міченими. Визнання  ж дістаються іншим. Бути переможцем хо- чуть бути всі. Бути переможеним не хоче ніхто. Першість  часто визнається не за тими, хто добре робить свою справу, а за тими, хто вміє звернути увагу на власні досягнення.  Деяким  щасливчикам дістається вся слава.

Завищені очікування є однією з причин  відчуття людей про те, що їх недооцінюють.  Багато працівників сприймають роботу як замінника сім’ї  і друзів. Позитивна оцінка керівництва та ко- лег сприяє усвідомленню працівником власної цінності. Відчуття незадоволення викликає відсутність позитивної  оцінки трудової діяльності.

Психологи стверджують, що недооціненими часто відчувають себе люди із заниженою самооцінкою. З точки  зору навколишніх працівників, таких людей хвалять не рідше, ніж інших. Їм же зда- ється, що їх недооцінюють.

Спеціалісти  радять «Попелюшкам» намагатися  думати по- зитивно.  Наприклад, запитати себе про найкращу оцінку, яку  б хотіли  одержати. Потім  використати методику за назвою «Коле- со балансу». З цією метою робоча діяльність  поділяється на кіль- ка частин, подаючи їх у вигляді  сектора колеса (функціональні обов’язки, кар’єра,  взаємини з колегами тощо). Вісь колеса — 0 (нуль), а обід — 10. Потім намагаються об’єктивно свої досягнення. Визначаються ті сектори «Колеса балансу», які потрібно розвивати.

Рідко в одному працівникові поєднується професіонал і люди- на, яка вміє подати свою роботу. З українського прислів’я відомо, що «вміла готувати, та не вміла подавати».

Фахівці рекомендують подивитися як діє колега-щасливчик. Спробуйте запозичити щось з його поведінки. Змінитися буде важ-

 

ко, але, усвідомивши  свій недолік,  можна буде спробувати його усунути, наприклад, спираючись на тренінг з конкретної проблеми.

Для того, щоб звернути увагу начальства, потрібно буде на пев- ний час зрозуміти  цілі  і проблеми начальства, а також те як  ви можете сприяти досягненню цілей та подоланню проблем.

Використовуйте й інший спосіб, — говоріть про успіхи інших працівників. Вони незабаром почнуть  говорити про ваші успіхи. Неминуче станеться те, про що говорив артист Аркадій Райкін: «Ты меня уважаешь. Я тебя уважаю. Значит, мы — уважаемые люди».

Пропонується  ще й третій спосіб — змусити інших помічати ваші досягнення.  З цією метою щодня впродовж 15 хвилин  про- гуляйтеся офісом і поговоріть з колегами.

7.2.8. Досвід — професія — кар’єра

Успішне просування кар’єрною  драбиною багато в чому за- лежить від професійних якостей, на які є великий попит на ринку праці. Важливою складовою кар’єрного успіху є інтереси працівни- ка та цілі, які він перед собою поставив. Існують якості, які на рин- ку праці цінуються завжди і скрізь.

Департамент праці (по нашому — Міністерство  праці) США склало перелік навичок, вмінь та знань, які користуються підви- щеним попитом у роботодавців.

1. Вміння вирішувати проблеми. Означає вміння їх розпізнава- ти, вивчати та ухвалювати ефективні рішення. Ці якості — у поша- ні у сфері державної служби, бізнесу, медицини, науки, інженерії.

2. Професіоналізм. Особливо важливим  є у сферах інженерії та телекомунікації. Зокрема, передбачає вміння  встановлювати і ремонтувати електронні та механічні пристрої.

3. Комунікабельність. Робоча атмосфера у фірмі чи організації багато в чому залежить від взаємин, що склалися між співробітни- ками та клієнтами.

4. Комп’ютерна грамотність. Значно підвищує шанси знайти гарну роботу знання можливостей комп’ютерів та вміння викорис- товувати їх.

5. Педагогічні навички. Безкінечний потік інформації  збіль- шив потребу у кваліфікованих викладачах та інструкторах. Особли-

 

во це стосується сфер освіти, торгівлі, менеджменту, громадських та соціальних послуг.

6. Математика. Існує великий попит на математичні мізки, оскільки математика — рушійна сила прогресу у медицині,  інже- нерії та й науці у цілому.

7. Управління грошовими потоками. Не вичерпується потреба в інвестиційних брокерах, бухгалтерах, соціальних працівниках.

8. Знання іноземних мов. Беручи до уваги глобальні економіч- ні та політичні інтеграційні процеси, значно збільшують  шанси на знаходження гарної роботи знання таких мов: російської, япон- ської, китайської, англійської, німецької.

9. Ділове управління. На ринку праці існує попит на фахівців з менеджменту,  включаючи управління персоналом, системами, ресурсами і фінансами. Попитом  користуються менеджери, які вміють розпізнавати потреби споживачів та перетворювати ці зна- ння у прибутки компаній.

Професія, на яку існує попит, є важливою запорукою успішної ділової кар’єри.

Наприкінці 2008 року, коли світова фінансово-економічна кри- за прикотилася вже і до України, директор рекрутингового агент- ства Олександр Єгоров стверджував, що місця для роботи будуть і у подальшому, але компанії сконцентрувалися на наймі професіо- налів. На чільному місці стоятиме питання про оцінку кандидата.

Весною 2008 року була інформація про те, що у США у серед- овищі роботодавців було різне ставлення до випускників бізнес- шкіл. 70\% роботодавців віддавали перевагу вихованню  керівни- ків  всередині компанії. Остерігалися брати зі сторони фахівця зі ступенем магістра з ділового адміністрування (MBA  — Master of Business Administration). Негативне ставлення керівництва до ви- пускників бізнес-шкіл пояснювалося їх великими амбіціями. 63\% роботодавців були впевнені, що у багатьох таких випускників — занадто великі запити щодо зарплати та кар’єри.

Інша  причина  обережного ставлення до магістрів з ділового адміністрування — неготовність  компаній до змін,  яких можна очікувати від призначення на керівну посаду досвідченого магістра з ділового адміністрування.

У пресі висловлювалася й думка,  що ті, хто успішно  вчили- ся у школах  та вузах, рідко на виробництві  бувають успішними. Нерідко у студентські часи на трійки вчаться ті, хто одночасно ще й

 

працює. На час отримання диплома вони вже мають певну кваліфі- кацію і ставлять перед керівництвом питання про своє просування.

Психологи давно помітили, — поки відмінники думають з яко- го боку підійти до проблеми і прорахувати всі варіанти, трієчники бачать завдання і його вирішують. Трієчники не роблять того, що для них нецікаво. Трієчникам притаманний високий  емоційний коефіцієнт (EQ), а не коефіцієнт інтелекту (IQ). Успіх трієчників завдячується інтуїції, умінню чути і розуміти людей, внутрішній свободі. Зазначені якості  не залежать від академічних знань.

Згідно з даними опитувань старшокласників, відмінники по- трібні  лише для того, щоб у них списувати.  Вони — нудотні,  за- розумілі, важкі у спілкуванні, підлизуються до вчителів. Навчан- ня відбирає у них той час, який інші витрачають на спілкування. Не вміють шукати виходи з позаштатних ситуацій. Однокласники вважають, що відмінники живуть у штучному світі. З огляду на те, що відмінники готують всі предмети, у них не вистачає часу на гли- бокі вивчення профільних предметів.

На початку  2008 року київська газета «Обзор» оприлюднила статтю про рейтинг сфер діяльності, які є найпопулярнішими по- між тих, хто вступає у сімейно-шлюбні відносини. На жаль, у статті не повідомлялося хто, де і коли виконав соціологічне опитування. Оскільки було посилання на РІА «Новости», то можна зрозуміти, що мова йде про Росію.

Виявилося, що професія майбутньої дружини та чоловіка віді- грає, якщо й не вирішальну, то дуже важливу роль. Пріоритетною професією супутника життя була професія лікаря. Цю точку зору поділяли як чоловіки (71\%) так і жінки (78\%).  Парадокс цієї си- туації полягав у тому, що більшість опитаних відверто вказували на те, що лікарні на них наводять жах.

Поміж жінок користувалися популярністю такі професії май- бутніх чоловіків як інженер, банкір або адвокат.

У чоловіків популярними були професії нотаріуса та декора- тора. Чоловіки також не виключали одруження  на журналістці (63\%) і дизайнерші (62\%).

Чоловіки зазначали, що жінка, яка завжди має свою точку зору на все те, що відбувається довкола, є завжди бажанішою, ніж та, яка у всьому погоджується зі своїм чоловіком.

Найменшою  популярністю у чоловіків користувалися такі професії майбутніх дружин як актриса (23\%)  та діяч мистецтва (художниця, співачка тощо) — 21\%.

 

98\% жінок не хотіли, щоб їхні  майбутні чоловіки були пато- логоанатомами, могильщиками та двірниками.

Більшість чоловіків не хотіли щоб їхні майбутні дружини були проститутками та стриптизершами. Переважна більшість чоловіків не хотіла б мати собі за дружин барменів (86\%) та прибиральниць громадських туалетів.

Виявилося також що жінки звертають набагато більшу увагу на професію супутника життя, ніж та увага, яку чоловіки зверта- ють на професію майбутніх дружин. Чоловіки лояльніше ставлять- ся до професій своїх дружин. У жінок пріоритет  професій сягав

89\%, а у чоловіків — лише 36\% від загальної кількості опитаних.

Намагання отримати престижну професію може сприяти утво- ренню сім’ї.

7.2.9. Сумісництво

Сумісництво є досить усталеним явищем. Було воно ще й за ра- дянських часів. Очевидно масштаби сумісництва зросли після так званої «перебудови» і розвалу Радянського Союзу. Працюва- ти на двох чи більшій кількості роботах стало модним. Спочатку більшість людей вдавалися до сумісництва з огляду на матеріальні чинники, тобто заробити додаткову копійку у ті страшні часи, коли старий лад руйнувався, а новий — не створювався. Згодом для ба- гатьох сумісництво стало стилем життя. Друга робота може бути як джерелом доходів, так і викликати творчий інтерес.

Більшість сумісників якусь роботу вважають основною, а інші робочі місця — додатковими.

Нині  широкого розвитку  набуває таке  явище  як  аутсор- синг.  Компанії запрошують фахівців  для разових консультацій чи виконання окремих  проектів. Сучасний ринок  праці створює попит на фахівців з кар’єрного портфоліо (portfolio career), — тоб- то людей, які одночасно працюють у різних сферах. За кар’єрного портфоліо з’являється  можливість комбінувати прибуткову ро- боту — з приємною,  знання — з улюбленими заняттями  (хобі), реальні досягнення — з фантазіями.

Досвід свідчить, що ті, кого влаштовує такий стиль професій- ної життєдіяльності, переходять на півставки, за основним місцем

 

роботи, а решту часу опікуються виконанням разових замовлень у певній сфері діяльності. Є й такі, хто освоює різні  ролі у рамках однієї спеціальності чи компанії. Важливим є вміння  концентру- ватися. Діяльність підходить комунікабельним працівникам.

У кар’єрного портфоліо є і певні недоліки. Фахівцю, який пра- цює на засадах кар’єрного портфоліо, слід самостійно турбуватися про свою відпустку, лікування. Може бути й таке, що хтось із за- мовників не захоче, щоб такий  фахівець виконував  роботу ще й для інших. Сидіти на двох стільцях часто буває вигідним, але ж не слід забувати, що коли женешся за двома зайцями,  то не пій- маєш жодного.

Фахівці радять дотримуватися наступних правил, працюючи сумісником.

1. Доцільно не повідомляти керівництву за місцем своєї осно- вної роботи про наявність додаткового підробітку. Ця пересторога доречна і тоді, коли додаткова робота виконується у вільний  час. У начальника може виникнути заздрість до доходів співробітника. Начальник може дійти  висновку  що його підлеглий  працює не з повною віддачею на своєму основному робочому місці і у нього за- лишається чимало енергії для підробітків. Керівник може більш прискіпливо контролювати  підлеглого,  навантажувати його до- датковими обов’язками. Праця на другій фірмі може також тлу- мачитися як зрада корпоративних інтересів.

2. Слід визначитися з пріоритетами. Роботи не повинні накла- датися одна на іншу. Доцільно  концентруватися на роботі, яка виконується у певний час. Тобто потрібно належним чином вико- нувати завдання, як за основним, так і додатковим місцем роботи. Одна робота не повинна шкодити іншій.

3. Для того, щоб успішно  працювати на двох роботах, не зава- дить завести щоденник  для запису того, що потрібно виконувати на обох роботах. Щоденник має містити  контактну інформацію. Щоденник має стати важливим  помічником. Якщо  працівник є впевненою, організованою і самостійною людиною, то він, може впоратися з виконанням функціональних обов’язків як за осно- вним, так і за додатковими місцями роботи.

4. Слід дотримуватися певного балансу між роботою і відпочин- ком. Не дивлячись на завантаженість роботою, має передбачатися час і для особистого життя, інакше життя перетвориться в каторгу.

 

Якщо не відпочивати, то можна заробити проблеми зі здоров’ям і втратити всі місця роботи.

7.2.10. Релокація

Це поняття означає переведення працівника на роботу у інший підрозділ великої компанії або кардинальну зміну співробітником сфери своєї діяльності. У деяких компаніях релокація менеджерів є складовою програми з розвитку  співробітників.

Часто має місце ситуація  за якої  співробітник регіонально- го підрозділу  досяг певного рівня  професіоналізму і готовий по- сісти вищу за значенням посаду, але у регіональному  підрозділі немає відповідних вакантних посад. У такому випадку керівництво компанії пропонує йому переїхати до іншого  регіону або у штаб- квартиру  компанії. Найчастіше  релокуються виробничники, ло- гісти та управлінці різного рівня.

Нині  менеджери погоджуються на переїзд не лише з огляду на матеріальні вигоди, але й беруть до уваги серйозні і цікаві за- вдання, які очікують їх на новому робочому місці. Переїзд вигід- ний і фінансово. Його оплачує компанія. Компенсуються витрати на оренду квартири. Платня на новому місця роботи встановлюєть- ся вищою, ніж на попередньому.

Новий проект, розпочатий «з нуля» на новому робочому місці, є серйозним внеском в кар’єру. Він дозволяє максимально виявити управлінський та організаційний потенціал менеджера. Такі про- екти часто привертають увагу молодих і амбіційних менеджерів, які не бояться самостійно ухвалювати рішення.

Компанії, які запрошують фахівця з іншого  місця,  зазвичай намагаються максимально задовольнити потреби цього співробіт- ника  та його сім’ї. Надається квартира на весь час дії контракту, сприяють влаштуванню дітей у дитячий садок чи школу. Релока- ційні пакети є різними. Це слід брати до уваги.

Коли у співробітника закінчується термін дії контракту, то він може залишитися і далі працювати на новому місці, але вже без релокаційних пільг. Співробітник може повернутися до попере- днього місця свого проживання або знову переїхати, одержавши новий релокаційний пакет.

 

Релокація, окрім позитивних аспектів, має і негативний. Осно- вний мінус роботи у регіоні, проживанні у невеликому місті чи се- лищі, — це нехватка спілкування і культурного дозвілля. Великою проблемою є вмовляння дружин менеджерів на переїзд. У зв’язку з цим вони часто втрачають свою роботу. Виникають складності і тоді, коли у сім’ях є діти.

Переїжджаючи до іншого  міста, працівнику слід оцінити всі обставини, що стосуються переїзду і потім ухвалити потрібне для себе рішення. Переїзд ніколи не був простою справою. Перед тим як погодитися,  потрібно добре подумати.

7.2.11. Дауншифтинг

Дауншифтинг — це явище, коли перспективний висококвалі- фікований фахівець змінює свою професію і розпочинає працювати

«з нуля». Колеги і попереднє начальство такого фахівця ставляться до нього осудливо. Психологи ж стверджують, що не вбачають у по- ведінці дауншифтера нічого кепського. Вони вважають, що рішен- ня про зміну професії є складовою розвитку особистості. Психологи вважають,  що дауншифтинг є усвідомленою відмовою від чужих цілей, традиційного розуміння кар’єри, пошуком нових шляхів. Дауншифтинг на вітчизняному лексиконі відомий як «крок набік».

Дауншифтинг є складовою еволюції людини,  яка тривалий час перебуває у стресовій ситуації. Така людина працює заради заробляння грошей. На певному етапі свого розвитку  вона розу- міє, що більше так працювати не може і розпочинає пошук нових шляхів для свого розвитку. Психологи вказують, що будь-який розвиток  особи є явищем позитивним, а будь-який  розвиток  без змін трапляється рідко.

Людина усвідомлює, що може жити далі лише у тому випадку, коли буде отримувати задоволення від роботи. Тоді вона розпочинає згадувати, що їй подобалося у житті, розпочинаючи з дитинства. За дауншифтинга відбувається рух у напрямі від роботи до справи.

Дауншифтинг суперечить корпоративній культурі. За неї люди виснажливо  працюють впродовж багатьох років, щоб заробляти гроші на придбання благ, які врешті-решт виявляються ефемерни- ми. У цій ситуації люди спочатку працюють, а блага — отримують

 

згодом. Час праці і час благ — розділені. Між ними пролягає зна- чна дистанція.

Ритм життя на засадах корпоративної культури триває доти поки людина зрозуміє, що бажані блага ніколи не прийдуть.

До свого рішення про кардинальну зміну професії людина йде, як правило, довго. Зовнішньо це буває непомітним. Коли ж рішен- ня оприлюднюється, то оточуючі фахівця люди його не розуміють і вважають спонтанним.

Дауншифтинг — переломний момент у житті людини. Людина різко змінює сферу своєї професійної діяльності тоді, коли вона вже фізично не може знаходитися у своєму становищі.

Людина,  яка розпочинає нове професійне життя, зазвичай, втрачає матеріально. Оскільки у дауншифтера є сім’я, то їй не про- сто змиритися з втратою частини доходів. Виникають конфлікти. Дауншифтинг — це ще й певна втеча від відповідальності за інших, яка добряче обридла.

Дауншифтери у більшості своїй є людьми з життєвим досвідом. Вони вже мають певну систему виживання. Дауншифтери  поли- шають, всупереч суспільній думці,  високі  посади для того, щоб опікуватися чимось своїм. Вкладаючи  душу в улюблену справу, вони не відчувають  страх за те, що у них щось не вийде. Як пра- вило, виходить. Дауншифтери отримують задоволення від самого процесу своєї діяльності. Знову ж таки,  як правило, добробут по- вертається до них та їх сімей.

Скільки б суспільство не твердило, що головне у житті — це гроші, очевидно більшість працівників вважає, що робота має при- носити задоволення. Вона має надавати можливості для самореа- лізації.

Якщо ви не відчуваєте задоволення від своєї роботи і дійшли висновку, що припустилися помилки у виборі професії, то ніколи не пізно цю помилку виправити. Зрозуміло,  добре якщо  людина визначається з вибором своєї професії, скажімо, так років  до 35. Чим старшою є людина, — тим складніше що-небудь змінювати у її житті. Таке спостереження не слід вважати абсолютною догмою. Було немало випадків, коли люди і після 40–45 років  з успіхом змінювали  сферу своєї діяльності. Наприклад, ставали консуль- тантами,  викладачами  тощо. Головне — щоб бажання про зміну діяльності було усвідомленим і сильним.

 

Ухвалюючи рішення  про зміну  професії, слід брати до уваги те, що нову професію доведеться розпочинати,  швидше за все, з нижчої сходинки кар’єрної драбини, порівнюючи з тією, яка була досі. Досвід працівника у суміжних сферах може відіграти значну позитивну роль у побудові своєї подальшої кар’єри. Рекрутери ре- комендують шукати такі вакансії, де може у дещо іншому ракурсі згодитися попередній досвід працівника.

Психологи радять людям, які виявили бажання змінити про- фесію, враховувати таке.

1. До зміни слід готуватися серйозно і ретельно. Слід вивчити та проаналізувати  всю доступну інформацію про ту сферу діяль- ності, якою забажали опікуватися. Слід усунути проблеми у своїй підготовці. Якщо одержання другої вищої освіти є довгим і дорогим процесом, то слід повчитися на короткотермінових курсах, взяти участь у семінарах, освоїти необхідне програмне забезпечення, по- ліпшити знання з іноземної мови, почитати професійну літературу. Не виключено, що після цього ваше бажання  змінити професію розвіється як туман. Недарма ж чорногорці кажуть: «Якщо дуже хочеться працювати, то необхідно сісти, подумати, відпочити і ба- жання зникне».

2. Зазначене вище можна виконувати, не кидаючи ту професію, яка вже набридла. Опікуватися новою професією потрібно після певної підготовки до неї. Потенційні роботодавці зацікавлені у під- готовлених працівниках.

Якщо наявний досвід лише частково задовольняє потенційного роботодавця, то доведеться докласти зусиль до того, щоб перекона- ти його взяти вас на роботу. Роботодавця цікавитимуть чинники, які змусили працівника змінити професію. Роботодавець побою- ватиметься, що через певний час цей працівник знову може дійти висновку про пошук нової професії. Роботодавця цікавитимуть ті здібності працівника, які він може підтвердити вже реалізованими проектами. Серйозним аргументом на вашу користь буде виконан- ня вами у минулому певних обов’язків, які виходили за межі кола основних функціональних обов’язків, але схожих з тією діяльніс- тю, якою б хотіли опікуватися.

Слід зазначити,  що дауншифтинг не обов’язково передбачає перехід на роботу до нового роботодавця. Дауншифтинг може від- буватися і у межах тієї фірми, де працюєте. Якщо  мова йде про роботу у суміжній сфері у компанії, де працюєте, і для цього маєте

 

професійний досвід, але ще недостатньо певних навичок, то варто подивитися на те, що може запропонувати ваша компанія. Ймовір- но, що керівництво компанії з розумінням поставиться до вашого бажання змінити професію у рамках компанії. Можна дочекатися коли у компанії з’явиться  вакансія, що зацікавила  вас і запропо- нувати керівництву компанії не лише свою кандидатуру, а й про- граму своєї діяльності на цій посаді.

Західні експерти вважають, що найдієвіший шлях у реалізації дауншифтингу — це користатися мережею знайомств. Слід звер- нутися до людей, які вас добре знають і які зможуть  якщо і не за- пропонувати нову роботу, то дати вам гарні рекомендаційні листи, зробивши наголос на тих ваших якостях, які є важливими для нової сфери діяльності.

Компанія «Келлі  Сервісіз» у травні 2008 року оприлюднила результати соціологічного опитування, що було проведене у 33 кра- їнах світу, у тому числі і в Україні. Майже 59\% українців жалку- вали про вибір професії. За цим показником Україна виявилася на другому місці, поступившись  першим місцем лише Мексиці. У переліку країн, працівники яких були найбільше незадоволени- ми шкільною освітою, виявилися Швеція, Норвегія, Данія, Туреч- чина, Україна, Росія та Італія. Лише 37\% українців на питання про якість шкільної освіти відповіли позитивно. У Німеччині, Франції та Китаї 42\% респондентів відповіли, що добре підготовлені шко- лою до професійного життя.

У так званих «нових індустріальних країнах» (Китай, Індія, Індонезія) від 76\% до 80\% респондентів оцінювали професійно-тех- нічну освіту на «відмінно». Пересічно ж у країнах, де відбувалося опитування, до системи професійно-технічної освіти не мали пре- тензій 65\% респондентів.

7.2.12. Літуни і кар’єра

Часта зміна роботи вважається літунством. Воно було ще й за радянських часів. Шляхетною тоді вважалася зміна місця роботи не більше одного разу на рік. Щоправда, можна було, хоч і кілька разів на рік, звільнятися за переведенням з одного підприємства (організації) до іншого.

 

Літунство, очевидно, є міжнародним явищем. У англійській мові воно позначається job-hopping  (a job — робота, hop — стри- бання) — робоче стрибання.

Досить поширеною є думка про те, що найкращий спосіб швид- кого зростання зарплати — це зміна роботи, скажімо, через кожні два роки. Літунам, це вдається. Літунів не люблять. Намагаються не брати їх на роботу.

Рекрутери твердять же про те, що літуни заробляють небагато. Можливо, про це рекрутери заявляють з огляду на виховні та про- філактичні міркування. Вчені Університету  Британської Колум- бії (Канада) виконали  дослідження. Виявилося,  що часта зміна роботи дійсно може збільшити  зарплату. Щоправда,  позитивний ефект є помітним лише на початкових етапах кар’єри за умови, що часта зміна роботи не пов’язана зі скороченнями  штатів,  інтерва- лами у працевлаштуванні чи сімейними обставинами. Тобто стрім- ке зростання доходів мають ті літуни, які є цінними фахівцями, у яких зацікавлені роботодавці.

У певний момент постійна зміна роботи загальмовує зростан- ня зарплати. Приріст зарплати, пов’язаний з черговим переходом на нове робоче місце, стає меншим, ніж приріст зарплати, що за- безпечується кар’єрним просуванням у рамках однієї компанії.

Більша частина літунів — це молоді люди. Вони намагаються спробувати все і негайно. Коли вони стають статечнішими, то стриб- ки з одного робочого місця на інше припиняються.

Якщо кар’єра щойно розпочалася, то можна спробувати часто міняти роботу з метою збільшення зарплати. У випадку знаходжен- ня компанії, де відчуватимете себе комфортно, доцільно подумати про довгострокові перспективи. Найкращою кар’єрною стратегією вважається та, за якої відбувається поступове просування у рамках однієї компанії. Лише досягнувши  «стелі» ви будете становити справжній інтерес для рекрутерів.

Дослідження, виконане компанією BlueStep.com, виявило, що з 1 тисячі опитаних топ-менеджерів європейських компаній, 40\% вже працювали на свою компанію від двох до п’яти років. Понад половина цих менеджерів впродовж своєї успішної кар’єри працю- вали лише у 4–7 компаніях.

55\% вважали,  що два роки — це мінімальний термін роботи на одному місці. Понад чверть опитаних  мінімальним терміном вважали три роки. 70\% були впевнені, що максимальна кількість

 

компаній, у яких ідеальний топ-менеджер може встигнути попра- цювати впродовж 10 років, не може перевищувати двох чи трьох.

Не дивлячись на загальну тенденцію до частої зміни  роботи, топ-менеджери демонструють традиційні корпоративні цінності.

75\% опитаних  заявили, що основним чинником, що змушує топ-менеджера думати про зміну  роботи, є недостатні умови для подальшого зростання на компанії, де вони працюють.

Дві третини заявили, що поміняли б роботу, якби розчарували- ся у цінностях компанії. 60\% топ-менеджерів пішли б працювати у компанію, де їх посада надавала б більше повноважень та покла- дала більше зобов’язань.

42\% готові були спокуситися більшою зарплатою. Таким чином, матеріал, що викладений вище засвідчує:

—   літунство впродовж всієї кар’єри забезпечує менше дохо- дів, ніж узвичаєне стале просування службовою драбиною;

—   літунство не поширене поміж топ-менеджерів.

Під час співбесіди на якій йдеться про прийняття на роботу, слід бути стислим, пояснюючи  причини частої зміни  місця робо- ти. Подробиць слід уникати. Достатньо пояснити  одним — двома реченнями. Наприклад, розформування відділу у зв’язку зі скоро- ченням бюджету. Майте на увазі, що супровідні  листи до резюме не завжди ретельно вивчаються, тому стислі зрозумілі усні пояснен- ня не завадять. Пояснення має бути саме поясненням, а не скаргою чи клопотанням надати роботу.

Говорячи про причини частої зміни  місць роботи, не можна гудити попередніх роботодавців. Коли будете на них скаржитися, то у нового потенційного роботодавця може скластися враження, що ви ходите на роботу не для того, щоб працювати, а для того, щоб одержувати задоволення. Потенційний роботодавець може дума- ти, що ви й від нього підете через два місяці  і будете поширювати неприємну інформацію про компанію, яка надала вам притулок.

7.2.13. Завади на шляху кар’єри

Кожна людина хотіла б бути успішною як у своїй службовій кар’єрі, так і у повсякденному житті. Фахівці стверджують, що це не так вже і складно. Для цього потрібно лише надихати інших та

 

підтримувати високий  рівень довіри. Слід, щоправда, визнати — на це здатні не всі. Заважають дурні звички. Багато людей їх мають. Лише позбувшись цих звичок, можна досягти поставленої мети.

1. Якщо  ви щось колись  пообіцяли  і взяли  на себе певні зобов’язання, то свого слова слід дотримуватися. У раз виникнення непередбачених обставин, потрібно обов’язково і своєчасно повідо- мити тому, з ким домовлялися чи кому обіцяли про зміну своїх пла- нів і намірів. Інакше недотримання слова, хай навіть, з об’єктивних причин, змусить ту людину думати, що її обманули чи зрадили.

2. Уникайте давати завищені обіцянки та повністю не викону- вати те, що пообіцяли. Це викличе зневіру до вас.

3. На телефонні дзвінки слід відповідати. Якщо не піднімаєте слухавку, то це означає, що ви повністю  ігноруєте  того, хто вам телефонує. Якщо дуже зайняті, то надішліть коротке SMS, а згодом зателефонуйте і поговоріть з подробицями.

4. Слід також відповідати  на листи. Письменник А. П. Чехов свого часу казав, що не відповісти  на листа — це те ж саме, що не подати руку у відповідь на простягнуту вам.

5. Нетактовним вчинком є утримання від відповіді  на елек- тронну пошту. Всі знають, що вона є простим, зручним і швидким способом зв’язку.

6. Не кидайте на вітер порожні похвали,  бо вони знижують ціну сказаного.

7. Не користуйтеся лаврами і похвалами, призначеними не вам, а комусь іншому за виконану ним роботу. Не сподівайтеся на те, що такі речі не помітять інші співробітники.

8. Свої помилки слід визнавати. Якщо цього не будете робити, то співробітники подумають, що ви ухиляєтеся від відповідальності або не враховуєте реальність. Припущені помилки слід негайно визнавати, інакше це зашкодить довір’ю.

9. Якщо  ви не надали близькій людині  розумну  і досяжну підтримку у її скрутний час, то такий  ваш вчинок  будуть довго пам’ятати.

10. Якщо ви звикли  лицемірити, то від такої звички слід від- мовлятися,  оскільки різниця між  вашими словами і реальними справами швидко виявляється.

11. Обман руйнує довіру. Навіть у доброзичливому обмані за- кладено вибуховий  потенціал руйнування довіри. Навіть одного

 

випадку обману буває достатньо для того, щоб про вас сформувалася репутація брехуна.

У просуванні кар’єрною  драбиною можуть зашкодити помил- ки, яких працівник регулярно припускається. Поміж дрібних, але разом з тим шкідливих помилок, можна вирізнити такі.

1. Виконання чужої  роботи. Якщо  працівник постійно  під- хоплює і виконує чужі дрібні завдання, то ризикує тим, що може неповноцінно  почати виконувати свої. Слід братися за виконання тих завдань, успішне  виконання яких буде належним  чином оці- нено.

2. Чепуріння. Ніколи не чепуріться  при своїх колегах.  Це — непристойно. Чепуріння, наприклад, при колегах-чоловіках може розкрити певні ваші таємниці.

3. Мій язик — мій ворог. Не слід при колегах  виясняти  від- носини по телефону. Телефонне спілкування з другом, подругою, батьками та іншими близькими людьми виконуйте приватним чи- ном, щоб публіка його змісту не знала.

4. Збори. На них не слід позіхати, перемовлятися про речі, що не стосуються справ. Бажано на зборах поводитися активно і ніколи не ігнорувати захід.

5. Робоче місце. Його потрібно тримати в порядку, намагатися не запізнюватися.

6. Участь у спорах. Уникайте непотрібних спорів. Якщо ж спір заводити, то запасайтеся об’єктивними доказами своєї правоти.

Далі розглянемо ті міфи, що заважають кар’єрі.

1. Освіта. Поширеною є думка про те, що немає освіти — немає і кар’єри. Це не зовсім вірно. Зрозуміло, що є види професійної ді- яльності, які вимагають наявності відповідної освіти та диплому. Наприклад, без освіти не можна стати лікарем, юристом чи вчите- лем. Для досягнення вершин майстерності у широкому переліку сфер можна обійтися без університетської освіти. Інколи достатньо закінчити курси.

2. Понадурочна робота. Багато працівників вважають, що по- надурочна робота є запорукою просування по кар’єрній драбині. Це не завжди відповідає дійсності. Слід згадати, що Форд (засновник автомобілебудівної компанії) звільняв з роботи інженерів, які за- лишалися працювати після закінчення робочого дня. Вважав їх нездатними впоратися з обсягом роботи впродовж відведеного для цього часу.

 

Ваш керівник, які і Форд, може подумати, що ви не можете вчасно виконувати свої обов’язки  з огляду на вашу слабку волю, некомпетентність, млявість.

Понадурочна робота може відгукнутися вам перевтомою, стре- сом, депресією, надлишковою дратівливістю та іншими негаразда- ми зі здоров’ям.

3. Амбіції. У світі є певні посади, про бажання обійняти які по- трібно мовчати, інакше це непоправно зашкодить. Тобто, ці посади не бачити як своїх вух без дзеркала. Кажуть, що до низки таких посад належить посада Папи Римського. В абсолютній же більшості випадків свої амбіції не слід зберігати у таємниці. Під час співбесіди у шукачів роботи часто запитують про те на якій посаді вони бачать себе через 5–10 років. Компанії зацікавлені у молодих, сильних і амбіційних працівниках, а не в тих,  хто весь час хоче просидіти на першопочаткових робочих посадах.

4. Сперечання з начальством та колегами. З усіма співробіт- никами компанії слід підтримувати рівні й гарні стосунки. Все ж таки слід пам’ятати, що робота — це місце саме для роботи, а не для дружби.  Не завжди і не скрізь  слід погоджуватися з тим, про що говорять довкола. Свою думку мати не завадить. З персоналом, що оточує вас, слід спілкуватися як з колегами.

5. Часта зміна  роботи. Колись до «літунів» ставлення було однозначно негативним. Нині  — інші часи. Вважається,  що ро- зумна кількість змін місць і профілю роботи додає досвіду, знань та розширює коло корисних знайомств.

6. Момент визначення  свого місця у професійному житті. Багато працівників вважають, що до 25–30 років вони мають оста- точно визначитися зі своїм подальшим професійним життям. Тому точку зору вірною вважати не можна. Існує чимало прикладів того як у значно пізнішому віці  люди змінювали  професію і досягали успіхів. Від своєї мрії  не слід відмовлятися  і після  досягнення

40-річного віку. Улюблена і неулюблена робота може бути у будь- якому віці.

На кар’єру  можуть  впливати і інші чинники, окрім  тих,  що зазначені вище. Про це свідчить і наступна інформація.

Весною 2008 року дослідницький центр портала superjob.ua виконав соціологічне опитування про взаємозв’язок між красивим тілом і кар’єрним просуванням. 55\% опитаних негативно відповіли на це питання. Вважали, що розум є важливішим за фігуру.

 

34\% опитаних вважали, що струнка оболонка є козирем в очах роботодавця. Така людини — здоровіша, впевненіша у собі і може досягти більше.

11\% респондентів мали труднощі  з відповіддю.  Посилалися на індивідуальність характерів працівників і роботодавців.

7.2.14. Збагачення

Як відомо, вовка годують ноги.  Людина ж працює чи іншим способом діє, щоб створити собі добробут. Оскільки ж В. Ленін ви- знавав, що соціалізм на голому ентузіазмі  побудувати не можна, то й кар’єрне просування має за мету збагачення. Далі зупинимося на деяких способах і засобах збагачення.

Кажуть, що стати казковим багатієм не так вже й складно. Рекомендують добре подумати над тим, чи справді ви цього хочете. Ще за радянських часів був популярним тост: «Хай на вас нападуть такі гроші, щоб ви не знали як від них відбитися». Якщо ідея стати багатієм вам привабливою, то перш як приступити до її реаліза- ції,  слід максимально чесно оцінити себе. Тобто спробувати дати відповідь на питання: «Чи маєте ті якості, які є у мільярдерів?». Далі — стисло про якості  мільярдерів.

Той, хто сам заробив мільярди  (як,  наприклад, Білл Гейтс), може вважатися революціонером у сфері бізнесу. Така людина має пророцьке бачення. Вона може передбачити майбутні події і поба- чити те, що не помічає більшість людей.

Біллу Гейтсу і йому подібним вдалося не просто досягти пере- ваги на певній ділянці, а здійснити в ній революційні перетворення. Для цього замало просто розуму, смілості та удачі. Потрібно мати ще й «нюх» на майбутній  розвиток подій.

Мільярдерам притаманні такі риси:

—   упевненість у собі й своїй правоті;

—   незламна воля до досягнення мети;

—   непорушна віра в те, що вони знайшли найкращий спосіб розв’язати якусь проблему;

—   схильність до ризику;

—   відсутність страху перед грошима та їх можливостями. Ґрунтовну  книгу про психологію багатства написав психолог

Сідней Леккер. Він досліджував бізнесменів і високооплачуваних

 

професіоналів. Запровадив термін «money personality» — грошова особа (особа, яка притягує гроші). Грошова особа має останню з названих вище ознак.  Вирізняється така особа від інших людей своєю впевненістю у тому, що вона є гідним  володарем всіх тих можливостей та благ, які приносять гроші.

Досвід свідчить про те, що найбагатші  люди — це ті, хто ба- гатство собі створив сам, а не одержав його у спадщину.  Недарма американські мільярдери посилають своїх дітей працювати у ран- ньому віці. Гроші мусять цінуватися і зароблятися. Тих,  хто на- роджується у багатій сім’ї і кому багатство дістається у спадщину відомий експерт Дональд Трамп назвав «представниками  клубу вдалих сперматозоїдів».

Фахівці рекомендують тим, хто хотів би стати мільярдером, відповісти  на низку запитань:

—   чи здатні ви ухвалювати жорсткі і непопулярні рішення заради зростання бізнесу?

—   наскільки ви цінуєте свою незалежність?

—   яким обсягом незалежності готові поступитися?

—   чи готові ви до публічності?

—   чи готові ви до того, що ваші працелюбність,  успіх  та ба- гатство будуть ненавидіти і заздрити вам?

Може статися так, що на шляху до багатства доведеться нехту- вати поглядами своїх друзів і близьких. По мірі зростання бізнесу можуть  з’явитися інвестори та акціонери, з думками  яких дове- деться рахуватися. Компанію слід буде представляти публічно, а це означатиме втручання суспільства у справи компанії та у приватне життя її керівника.

Гроші не лише дають права, а й покладають зобов’язання. Зга- даймо, що у нині  чинній Конституції України є сакраментальна фраза, яка вже давно відома законодавству економічно розвинених країн — «Власність зобов’язує».

Якщо  всі ті запитання, що сформульовані вище, не відбили у вас охоту бути мільярдером, то наостанок залишається каверзне запитання: «А для чого вам потрібен мільярд?».  Не виключено, що існують інші способи досягти те, що на вашу думку досягається лише за допомогою мільярда.

Всі хочуть бути багатіями, але оскільки світ — тісний, а час — летить швидко, то не всім вдасться стати по-справжньому багатими людьми. Все ж таки можна спробувати стати багатієм. Помічено,

 

що є люди, які бажаючи стати багатіями, приступають до справи і розпочинають рухатися до мети. Інші ж люди продовжують мріяти про те як добре бути багатіями  і для досягнення мети не роблять нічого.

Існує чимало способів досягнення успіху. Одні з них реалізува- ти важче, інші — простіше, для третіх — потрібна повна самовід- дача, в той час як четверті залежать лише від удачі і нічого більше.

Далі мова стисло піде про деякі способи розбагатіти.

1. Свій бізнес. Тут потрібно вчасно розпізнати можливості для успіху. Після того як ідея бізнесу знайдена, потрібно виконати до- слідження ринку і встановити чи є резон розпочинати саме той біз- нес. Якщо ж бізнес вдалося започаткувати і він розпочав приносити доходи, то доцільно найняти  управляючого, а самому — шукати нові ідеї, розкручувати нові справи і не зупинятися на досягнутому. Пам’ятайте, що конкуренти не сплять. Гарна і провірена ідея зго- дом розпочинає використовуватися і іншими бізнесменами. Слід за- вчасно готувати запасний план. Можливо, ідея стане міжнародною.

2. Інтернет.  Мережа надає можливості для заробітку. Існує безліч веб-сайтів, які створили аматори, які згодом принесли їх творцям величезні прибутки. Відомий нині  сайт «Amazon.com» було створено тоді невідомим нікому Джефом Безосом в 1994 році. Спочатку сайт називався «Cadabra.com». Першопочатково  спеці- алізувався на онлайновому продажу книг. Нині  асортимент сайту надзвичайно широкий. Окрім книг включає DVD-фільми, музичні диски,  відеоігри, комп’ютерне програмне забезпечення, електро- ніку, меблі, продукти харчування, дитячі іграшки та багато інших товарів.

В Інтернеті  все розпочинається з невеликих кроків. Потрібно створити сайт, наповнити  його змістом, рекламувати,  співробіт- ничати з іншими ресурсами та й рухатися до успіху, який принесе багатство. Якщо таке сталося з Джефом Безосом та іншими, то чому воно не може статися з вами.

3. Лотерея. Цей спосіб декого миттєво робив багатим. Чекати на такий  момент можна довго та так і не дочекатися. Частка щас- ливчиків є вкрай мізерною. Оскільки сотні тисяч, а то й мільйонів людей продовжують  наполегливо випробовувати удачу, то спро- буйте пограти в лотерею і ви. Шанси надзвичайно малі, але ж вони врешті-решт є.

4. Інші варіанти фінансового успіху. Їх чимало.

 

Перелік, зокрема охоплює:

—   спорт;

—   музику;

—   кіно;

—   спадщину.

Оскільки «у кожного своя доля і свій світ широкий», то і у кож- ного може бути свій шлях до багатства. Головне — не сидіти пасив- но, а докладати зусиль до того, щоб стати багатим.

Тим,  хто по-справжньому хоче бути багатим, фахівці  реко- мендують ставити перед собою максимальні цілі  і наполегливо їх досягати. Для того щоб вирватися з бідності, замало просто «десь працювати».  Працювати  потрібно там, звідки дорога веде до ба- гатства. Для того, щоб стати багатим, потрібно дотримуватися на- ступних правил.

1. Кожна проблема повинна розв’язуватися якнайшвидше. У такому випадку затрачаються найменші зусилля на її вирішення. Будьте рішучими. Менше роздумуйте, більше — робіть.

2. Якщо хочете мати гроші, запропонуйте якусь цінність. Люди самі принесуть вам гроші. Їх кількість буде залежати від того, як ви опишете переваги від цієї цінності.

3. Думайте про те, як можна щомісяця заробити щонайменше

50 тисяч доларів. Менше — не можна.

4. Оскільки гроші приходять до вас через інших людей, то необ- хідно спілкуватися. Некомунікабельні люди рідко стають багаті- ями.

5. Бідність  виникає  тоді, коли ухиляються від відповідаль- ності.

6. Якщо у вас мало грошей, то слід робити бізнес. Якщо грошей немає, то бізнес слід робити негайно. Потрібно шукати проблеми та пропонувати способи їх вирішення. Найвдаліші рішення оформ- ляйте у вигляді бізнес-проектів та пропонуйте їх інвесторам.

7. Шлях до великого багатства пролягає лише через пасивний дохід, — тобто такий який приходить до вас незалежно від ваших зусиль. Потрібно створити джерело (чи джерела) пасивного доходу.

8. Пам’ятайте, що існують лише два правила вигідного інвес- тування:

—   правило № 1 — берегти гроші;

—   правило № 2 — дохід має перевищувати витрати.

 

Якщо захочеться ризикувати, то слід пам’ятати про правило

№ 1.

9. Вивчайте біографії та думки найбагатших людей.

10. Слід завжди мріяти. Завжди ж і вірити, що мрії збудуться. Коли людина не мріє, то вона — покійник.

11. Допомагайте людям. Але не всім, а лише тим, кому самі хочете допомогти. Не обов’язково, щоб ними були родичі і знайомі.

12. Говоріть іншим компліменти. Привід  для них можна за- вжди знайти. Це підвищує і вашу самооцінку.

13. Ведіть щоденний журнал ваших перемог. Пам’ятайте, що поразки і образи пам’ятаються набагато довше.

14. Ніколи не здавайтеся. З ворогом потрібно битися до кінця, без жалю до себе і ворога!

Звичка  до інновацій не лише сприяє просуванню службовою драбиною, але й забезпечує багатство. Інновації люблять не всіх працівників, а лише тих, хто їх розуміє. Такі співробітники, впро- ваджуючи  інновації, досягають гарних  результатів, а останні — приносять гроші, гроші, гроші. Ці гроші течуть в компанію, у якій працює співробітник — інноватор. Частиною одержаного грошо- вого потоку  компанія ділиться із співробітником. Нестандартне мислення може стати джерелом грошових потоків.

Далі зазначимо низку порад щодо інновацій, про які писали газети.

1. Інноватором  може бути будь-хто. Інколи геніальні  ідеї спадають на мізки людям, що є далекими від відповідних сфер діяльності. Коли у компанії не придушуватиметься свобода слова, а навпаки, — заохочуватиметься, — то інновації підхоплять ті, хто знає що це таке.

2. Розмова про інновацію. Привнесення у компанію інновацій розпочинається з розмови. Предметом інновацій може бути й те, що з першого погляду може здатися божевільним. Обговорювати потрібно всі ідеї.

3. Внутрішньокорпоративна демократія. Якщо співробітники компанії жорстко пов’язані ієрархією (субординацією), то не варто очікувати доленосних інновацій. Інновація може перетворитися у план дій лише під час відкритої і невимушеної розмови всіх тих, хто нею зацікавився. Внітрішньокорпоративних дисидентів при- душувати не слід, вони можуть  виконувати роль конструктивної опозиції. Слід пам’ятати слова прем’єр-міністра Великої Британії

 

часів Другої  світової війни  У. Черчілля: «Демократія — кепська річ, але нічого кращого людство не придумало».

4. Правильна організація співробітників. Англійський адмі- рал Гораціо Нельсон (1768–1805) перед початком Трафальгарської битви прапорами дав сигнал: «Кожна людина мусить робити свою роботу». Англійці перемогли французів. У сфері інновацій кожен мусить робити свою роботу. Співробітників слід організовувати таким  чином, щоб кожному дісталася саме та роль, на яку  вони найбільше підходять.

Відомо, що у сфері інновацій співробітники можуть  викону- вати ролі:

—   творця (креативщика) інновацій, який її генерує;

—   узгоджувальника, — того хто вміє, як кажуть, різні думки привести до єдиного знаменника;

—   аналітика, — того, хто вміє бачити в ідеї її «плюси» та «мі- нуси»;

—   планувальника, — того, хто знає як ідею втілити у життя, тобто реалізувати її.

5. Усунення стереотипів. Вони заважають рухатися вперед і ніби ланцюгом стримують компанію. Слід виявити, що саме у ком- панії є стереотипами і докласти зусиль, щоб їх позбутися.

6. Інвентаризація ідей і ресурсів. Інновацією є не лише щось радикально нове, але і грамотне використання наявних ресурсів. Відомим є й положення  про те, що нове — це добре забуте старе. Перш ніж вкладати гроші  у нові ідеї, слід провірити чи є можли- вість реалізувати ідеї тими ресурсами і засобами, які вже є.

Насамкінець цього розділу мова піде про надомництво. Оскіль- ки таке явище є, то не згадати про нього — негоже.

7.2.15. Надомництво

Надомна робота набирає популярності в Україні. Вона дозволяє уникати пробок на дорогах, заздрісних  поглядів  колег,  суворого погляду начальника.

Хоч дійсно бос і не знаходиться у вашому будинку (квартирі) і не заглядає до вашої роботи із-за вашої спини, все рівно працівни- ки ніколи не працюють без босів. Блогери догоджають аудиторії,

 

фрілансери — клієнтам, програмісти  — кінцевим користувачам. У надомників бос висить над головою як Дамоклів меч.

Здається, що надомники позбавлені потреби прогинатися перед начальством, щоб просунутися по службі і, слава Богу, не спосте- рігають як це роблять інші. Немає корпоративного духу і суборди- нації.  У реальній дійсності  надомник  позбавляється можливості розвивати у собі ті якості, які виникають в атмосфері суперництва. Надомник — це один у полі воїн. У надомника немає гарної коман- ди з жартами, підтримкою, взаємодопомогою.

Надомник має бути організованим, зосередженим і мобільним. Повинен мати бізнес-план, щоб жодні проблеми не застали знена- цька.

Портал bishelp.ru сформулював 10 правил. Їх дотримання до- поможе працювати вдома та не затрачати на це занадто багато часу.

1. Відокремте ваш робочий простір від того довкілля, що може розслабляти. Може розслабляти диван (особливо коли на ньому лежить молода дружина, особливо чужа). Встановіть чіткий графік роботи. Так психологічно буде простіше входити у робочий ритм і не опікуватися домашніми турботами.

Надомну роботу можна, зрозуміло, виконувати за так званим

«гнучким графіком». Фахівці все ж таки радять балансувати ро- бочий час та час, який відводиться на відпочинок, сімейним кон- тактам та іншим заходам.

2. Дотримуйтеся домашнього дрес-коду. Не одягайте піжами та халати. Слід одягтися, вмитися, поснідати, а вже потім приступи- ти до роботи. То лише здається, що в піжамі, халаті та човганцях зручно працювати.  Насправді ж продуктивність праці залежить від того, як людина одягнута.

3. Зачиніть двері до кімнати, у якій працюєте. Навіть не повніс- тю зачинені двері ніби запрошують близьких зайти і почесати язик.

4. Наведіть порядок на робочому столі. Порядок на столі допо- магає підтримувати порядок і у голові та підвищувати ефективність роботи.

5. Відключіть телефон, ICQ та увідомлення про нові поштові повідомлення.  Якщо  робота не пов’язана з Інтернетом, то краще виключити і його.

6. Через кожну годину слід робити 15-хвилинну перерву. Це значно підвищує якість роботи.

 

7. Вмійте вчасно зупинитися. Якщо запланована частина робо- ти вже виконана, не варто сидіти на робочому місці. Це негативно позначиться на роботі, якби ви вирішили її продовжити. Далися б ознаки — стомленість.

8. Якщо  більша частина робочого часу проходить за моніто- ром, то того дня слід випити щонайменше 2 л води. Довге сидіння за комп’ютером призводить до зневоднювання організму.

9. Працювати і одночасно слухати музику можна лише у тому випадку, якщо вона ненав’язлива і слугує лише фоном, який під- німає настрій.

10. Обсяг роботи слід розподілити  правильно впродовж робо- чого тижня. Це допоможе уникнути авралів, обмежить кількість робочих годин, залишаючи більше вільного часу.

Надомна робота має приносити не лише гроші, а й задоволення. Якось молодий письменник запитав у директора видавництва

чи є надія, що книга цього письменника буде опублікована. Отри- мав відповідь: «Всі люди смертні. І я теж — не вічний.»