Дитяча психологія - Навчальний посібник (Дуткевич Т. В.)

Тема 2 принципи І методи дитячоЇ психологІЇ

ПЛАН

1. Принципи вивчення психіки дитини

2. Класифікація методів дитячої психології

3. Спостереження як метод дитячої психології

4. Експеримент у дитячій психології

5. Методи бесіди та вивчення продуктів діяльності дітей

6. Особливості вивчення психіки дитини педагогом

Література

1. Басов М. Я. Избран. психологические произведения / Под ред. В. Н. Мясищева, В. С. Мерлина. – Педагогика, 1975. – 432 с.

2. Вікова психологія / За ред. Г. С. Костюка. – К.: Радянська шко- ла, 1976.

3.  Запорожец А. В. Избр. психол. труды в 2 т. – М.:  Педагогика,

1986.

4. Коментар до базового компонента дошкільної освіти в Україні: Науково-метод. посібник / Наук. ред.  О. Л.  Кононко. – К.:  Редакція ж-лу «Дошкільне виховання», 2003. – 243 с.

5. Люблінська Г. О. Дитяча психологія. – К.:  Вища школа, 1974.

– 356 с.

6.  Максименко С. Д. Теорія і практика психолого-педагогічних досліджень. – НДІП, 1990. – 240 с.

7.   Малятко:  Програма  виховання  дітей    дошкільного  віку  / Плохій З. П.,  Кулачківська С. Є., Ладивір С. О., Пироженко Т. О. та ін. – К.: АПНУ, Ін-т проблем виховання. – 286 с.

8. Павелків Р. В., Цигипало О. П. Дитяча психологія: Навч. посіб.

– К.: Академ-видав, 2008. – 432 с.

9. Смирнова Е. О. Психология ребенка от рождения до 7 лет.  – М.: Школа-Пресс, 1997. – 383 с.

10.  Урунтаева Г.А.  Дошкольная психология. –  М.:  Изд. Центр

«Академия», 1997. – С. 3–28.

 

1. Принципи вивчення психіки дитини

Маленька дитина потребує постійної турботи та  захисту оточу- ючих  від шкідливих для  її розвитку зовнішніх впливів. Особлива вразливість, пластичність дитячої психіки зумовлює підхід дорос- лого  до  дослідження  внутрішнього світу   дитини, побудований на основі  принципу гуманізму і педагогічного оптимізму з вимогою «Не зашкодь». Дослідження дитячої психіки не тільки виявляє законо- мірності її розвитку, але  й спричиняє свій  вплив на нього, наслідки якого дослідник повинен передбачати, забезпечуючи позитивний розвивальний ефект. Педагогу слід дотримуватись при цьому особли- вої обережності, делікатності, тактовності, щоб вберегти дитину від можливих несприятливих впливів свого дослідження.

Щоб  виконати перший принцип, педагог повинен глибоко знати дитячу психологію, найновіші її  досягнення,  володіти достатньою проникливістю у внутрішній світ дитини, розумінням його неповтор- ності  та специфічності порівняно з дорослою людиною. Цього  вима- гає другий принцип – ефективності й науковості.

Принцип детермінізму активно розроблявся С. Л. Рубінштейном. Його  сутністю є  основоположна закономірність психіки:  зовнішні впливи діють  через  внутрішні умови. Розвиток психіки дитини зале- жить від впливів на неї дорослих, ровесників, але  в однаковій ситу- ації  різні діти  по-різному реагують на  ці  впливи, залежно від  своїх індивідуальних особливостей, внутрішньої активності.

При  дослідженні дитячої психіки важливо не просто  зафіксувати певний факт, але  й необхідно його  пояснити, а для  цього  з’ясувати його причину: під впливом чого у дитини виникають ті чи інші про- яви  поведінки, закладаються позитивні чи негативні риси  характеру тощо.

Із   принципу  детермінізму  походить  принцип  взаємозв’язку і взаємозумовленості психіки,  свідомості та  діяльності (також  роз- роблений С. Л.  Рубінштейном). Психіка і діяльність виступають як дві сторони одного  явища. Діяльність – зовнішня сторона психіки, а психіка – внутрішній план діяльності. Діяльність визначається заду- мом,  ціллю, програмою її досягнення, тобто свідомістю. І, навпаки, на створення задумів, програм впливає практика. З одного  боку, сві- домість керує діяльністю, а з другого, ускладнення діяльності, оволо- діння новими її видами збагачує, розширює свідомість.

 

Таким чином, діяльність водночас і зумовлена свідомістю, і сама зумовлює її. Цей  принцип має важливе значення для  визначення ме- тодів  психологічного дослідження. Оскільки у ньому  стверджується взаємозв’язок психіки із діяльністю, то методологічне обгрунтуван- ня  отримує можливість вивчати психічні явища через   діяльність, доступну для   об’єктивного спостереження. Детермінізм відкриває шлях для  використання об’єктивних методів, у тому  числі експери- менту, в психології.

Індетермінізм – позиція протилежна до принципу детермінізму – стверджує замкнений характер психіки, її  повну  незалежність від зовнішніх умов, заперечуючи, що  можна дізнатись про  переживан- ня людини за її поведінкою. Єдино можливим методом при цьому за- лишається самоспостереження або інтроспекція. Фактично ж  пред- метом  вивчення за допомогою інтроспекції виступає свідомість. Але людина не усвідомлює всіх  своїх  психічних проявів. Несвідоме опи- няється за рамками вивчення, неможливо досліджувати цим методом і психіку дитини, і тварини. Разом з тим, цей  метод  може викорис- товуватись як прийом у дослідженнях, побудованих на об’єктивних методах.

Основа  об’єктивного методу –  принцип детермінізму і принцип єдності свідомості та  діяльності. Головні вимоги до психологічного дослідження – це об’єктивність і генетичний підхід.

Принцип  розвитку  психіки та свідомості в діяльності стверджує, що  діяльність виступає як умова не тільки прояву, але  й розвитку психіки дитини. С.Л.Рубінштейн сформулював засади дитячої пси- хології: «Виховувати і навчати дитину, вивчаючи її. Вивчати дитину, виховуючи і навчаючи її».  Виховання і навчання за своєю сутністю є організацією діяльності дитини.

Для  вивчення і водночас розвитку психічних особливостей дити- ни  потрібно організувати відповідну діяльність. Наприклад, творчу уяву можна зафіксувати в малюванні або при створенні казки.

Принцип комплексності, системності й систематичності передба- чає, що одне дослідження не дає повної картини психічного розвитку дитини. Необхідно використовувати комплекс методів дослідження, аналізувати не розрізнені факти, а зіставляти їх,  простежувати всі сторони розвитку психіки дитини в сукупності.

Принцип вікового,  індивідуального і особистісного підходу має на увазі, що загальні закони психічного розвитку виявляються у кон- кретної дитини в індивідуальних формах. Кожна дитина навчається ходити, говорити тощо, але процеси ці індивідуально неповторні.

 

ВИСНОВКИ про принципи дитячої психології:

–          дослідження дитячої психіки  побудоване на  таких принци- пах, як принцип гуманізму і педагогічного оптимізму; детер- мінізму; взаємозв’язку і взаємозумовленості психіки, свідо- мості  та діяльності; принцип розвитку психіки та свідомості в  діяльності; комплексності,  системності й  систематичності дослідження; ефективності і науковості; вікового індивідуаль- ного і особистісного підходу;

–          основа об’єктивного методу – принцип детермінізму і принцип єдності свідомості та діяльності;

–          головні вимоги до  психологічного дослідження  –  це  об’єк- тивність і генетичний підхід.

2.Класифікація методів дитячої психології

У психологічних дослідженнях вивчаються психічні факти, їх механізми й закономірності.  Головною особливістю психічного фак- ту  є  те,  що  він  становить внутрішнє  єство   людської поведінки, а тому  доступний вивченню лише опосередковано (С.  Л.  Рубінштейн, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, С. Д. Максименко, А. В. Петровський). Наприклад, дитина переживає радість від того,  що намалювала малю- нок: посміхається, демонструє малюнок дорослим, коментує свій успіх. Проте  саме переживання радості залишається прихованим. Опосеред- коване вивчення психічних явищ означає, що дослідник спирається на зовнішні їх показники – дії дитини та її мовлення – де об’єктивуються (виявляються) психічні процеси і стани. Додатковими показниками слугують виразні рухи: міміка, жести, інтонації мовлення.

Специфіка предмету дитячої психології визначає й  особливості психологічного дослідження. Вивчення психіки  дитини становить складну задачу науковців, а також педагогів. Засобами психологіч- ного дослідження виступають методи – певні  шляхи збору  наукових фактів, які потім слугують предметом теоретичного аналізу. Методи психології відображають специфіку психологічних фактів або явищ.

Методи  дитячої психології можна розподілити на чотири групи.

1 група вирізняється за організаційним критерієм і включає:

•           порівняльний метод, який ще називають методом вікових або поперечних зрізів. Він передбачає одночасне вивчення певно-

 

го психічного явища у різних вікових груп з метою виявлення його динаміки;

•           лонгітюдний – передбачає дослідження динаміки певного пси- хічного явища у одних і тих  же  конкретних дітей  або їх груп протягом тривалого часу (кількох років);

•           комплексний – в дослідженнях беруть участь різні спеціалісти

(фізіологи, гігієністи, педагоги і психологи).

2 група це емпіричні методи (дослідницькі), до яких належить:

•           cпостереження;

•           cамоспостереження;

•           експеримент – природний, лабораторний.

3 група – психодіагностичні методи – виявляють актуальний рі- вень розвитку психіки чи особистості дитини (тести).

4 група – додаткові методи, які самі  по собі не забезпечують до- статньої об’єктивності результатів – аналіз продуктів діяльності, аналіз класних і шкільних  документів, біографічні методи, бесіда, інтерв’ю.

5 група  – методи обробки результатів,  що  включають кількісну обробку методами математичної статистики (кореляційний,  диспер- сійний, факторний аналізи) та якісну обробку шляхом диференціації результатів за типами, видами, варіантами, їх категоризацію.

ВИСНОВКИ про класифікацію методів дитячої психології:

–          дослідження психічних фактів дитини носить опосередкова- ний  характер на основі  фіксації їх зовнішніх проявів, насам- перед  у мовленні та поведінці;

–          методи досліджень слід  використовувати у поєднанні для  за- безпечення принципу комплексності.

3. Спостереження

як метод дитячої психології

Спостереження передбачає цілеспрямоване сприйняття  і фікса- цію  психологічних фактів. Наукове спостереження ретельно плану- ється: визначається його  мета, гіпотеза, схема проведення, критерії відбору фактів  згідно з  об’єктом. Широко використовував  спосте- реження у  дослідженні дітей   дошкільного віку  відомий психолог

 

М. Я. Басов. Отримані ним результати показали, що вік з 3 до 7 років найбільш сприятливий для  спостереження, оскільки діти  довірливо й відкрито ставляться до дослідника, не усвідомлюючи своєї  ролі  як досліджуваних. Вони  сприймають дослідження як звичайне спілку- вання, бесіду, завдання дорослих на зразок систематично отримува- них  у дитячому садку. Крім того,  самосвідомість та життєвий досвід маленької дитини відзначаються обмеженими можливостями, які не дозволяють цілком зрозуміти своєї ролі випробуваних. Таким чином, чим  менша дитина, тим важливішу роль  у її дослідженні посідає ме- тод спостереження.

Розрізняють декілька видів  спостереження:

повне  і часткове;

включене і невключене.

Повне  спостереження передбачає дослідження всіх  психічних проявів, часткове – одного  з них, наприклад мовлення або гри. Спо- стереження залежить від позиції спостерігача, який може бути  чле- ном групи дітей  і взаємодіяти з ними, одночасно спостерігаючи, або знаходиться зовні  дитячої діяльності.

Завдяки спостереженням дослідник фіксує зовнішні прояви дитя- чої психіки. Ці прояви відзначаються своїм багатством та розкутістю. Під  час спостереження дитина поводиться вільно й невимушено, за- ймаючись звичними для  себе справами, що полегшує для  дослідника вирішення задачі отримання різнобічних та достовірних фактів для створення цілісного уявлення про дитину. Водночас цього  не достат- ньо для забезпечення об’єктивності спостереження, на його результа- ти та висновки значно впливає позиція самого  дослідника. Перший ліпший прояв поведінки може бути  інтерпретований як закономір- ний  та  стійкий. Щоб  уникнути такої помилки, спостереження слід проводити систематично. Адже в процесі спостереження перед  до- слідником постає складна і різнобарвна палітра фактів, і дуже  важко відокремити характерне, істотне від випадкового і другорядного.

Наведемо приклад. Педагог, спостерігаючи за поведінкою дитини під  час  обіду,  помітив, що  малюк відмовляється від  їжі, повторюю- чи:  «Не  хочу, не хочу». Чи  слід  зробити висновок про те,  що малюк вередливий? Звичайно, ні.  Адже причинами описаної поведінки мо- жуть бути, наприклад:

–          вибагливість як стійка характеристика особистості малюка;

–          перевтома або хвороба дитини;

–          переживання образи, якщо дитині не дали  бажану іграшку;

 

–          незадоволеність дитини стилем спілкування вихователя з нею

(різкі окрики, несправедливі зауваження та ін.). Систематичність спостереження дозволяє розкрити істинні при-

чини поведінки дитини.

Для  об’єктивності результатів спостереження важливою є неупе- реджена позиція дослідника. Він повинен до максимально можливо- го рівня звільнитись від соціальних стереотипів і власних установок, внаслідок яких сприймає й інтерпретує психологічні факти спотворе- но.  викривлено. Важливо також позбутись зайвого емоційного став- лення до дитини: позитивного чи  негативного. Як  відомо, дитина, яка викликає у дорослого симпатію оцінюється ним  більш поблаж- ливо, ніж та, яка «не подобається». Щоб уникнути суб’єктивізму, не- обхідно свої враження чітко розділяти із фактами, висновки завжди підтверджувати фактами. Підвищити об’єктивність дослідження до- помагає прийом, названий «стереоскопічністю погляду» на дитину, що  передбачає звертання до думки батьків та  інших дорослих, які працюють з нею.

Проведення спостережень за  поведінкою дитини вимагає від  до- слідника досить складних навичок,  зокрема при  виконанні задачі фіксації проявів дитячої поведінки у протоколах різних видів. Одна з можливих форм  ведення протоколу – «фотографічний запис», який, за визначенням М. Я. Басова, детально описує мімічні, пантомімічні прояви емоцій; дослівно, без змін  передає мовлення дитини в прямій формі, відзначає паузи, інтонацію, силу голосу, темп. Запис детально відображає всі операції, з яких складаються дії дитини. «Фотографіч- ний запис» розкриває цілісну картину ситуації, в яку включена дити- на, тому в протоколі відзначають репліки та дії дорослих, однолітків, направлені на неї.

Спеціальні навички необхідні і при  обробці  протоколів спостере- жень. При цьому варто  широко використовувати математичну оброб- ку отриманих результатів.

Звичайно, метод спостереження має і свої недоліки. Він дещо упо- вільнює збір значного за обсягом фактичного матеріалу, оскільки од- ночасно вдається спостерігати тільки за однією  дитиною або невели- кою їх групою (2–5 осіб). При спостереженні дослідник відзначається пасивною вичікувальною позицією, бо не може втрутитися в дитячу діяльність, викликати необхідне психічне явище, що також уповіль- нює динаміку дослідження, тому в дитячій психології також широко використовується більш активний метод дослідження – експеримент.

 

ВИСНОВКИ про спостереження як метод дитячої психології:

–          психологічне   спостереження   передбачає   цілеспрямоване сприйняття і фіксацію психологічних фактів;

–          до проведення психологічного спостереження складають його план, визначають мету, гіпотезу, схему проведення, критерії відбору фактів;

–          чим  менша дитина, тим  важливішу роль  у її дослідженні по- сідає  метод спостереження;

–          об’єктивність результатів  спостереження визначається  його систематичністю та неупередженою позицією дослідника;

–          проведення психологічних спостережень за поведінкою дити- ни вимагає спеціальної підготовки дослідника.

4. Експеримент у дитячій психології

На  відміну від  спостереження, в експерименті дослідник актив- но змінює умови діяльності досліджуваного з метою  виявлення пси- хічного факту, який вивчається. Підготовка до проведення експери- менту передбачає врахування вікових особливостей дітей. Зокрема, дошкільники легко вразливі, швидко заражаються емоціями один одного, імпульсивні, їхні  психічні процеси нестійкі й  недостатньо довільні,  поведінка значною мірою   реактивна.  Потрібно створити умови, щоб дитина не відволікалась на сторонні подразники, перед- бачити можливість появи таких подразників. Якщо експеримент ін- дивідуальний, то необхідно виключити контакти дітей між собою. Як правило, він проводиться в окремому приміщенні, де забезпечується нейтральна обстановка (однотонне забарвлення стін у «спокійні» ко- льори, відсутність незвичних для дитини предметів). Перед основною частиною експерименту слід  подбати, щоб  дитина звикла до примі- щення й до експериментатора. Можна дати  дитині якусь іграшку й разом з нею погратись, виявляючи свою прихильність й доброзичли- вість. Якщо дитина захопилась чимось своїм, варто  почекати деякий час,  а потім тактовно переключити її на  заплановані завдання, під- креслюючи їх  розважальний та необов’язковий характер: давай по- малюємо, складемо пірамідку, зробимо аплікацію тощо.

Чим менша дитина, тим  швидше у неї згасає інтерес до завдань, тому один експериментальний сеанс триває 10-20 хвилин у дошкіль-

 

ників; 20-30 хвилин – у молодших школярів; 30–45 хвилин – у підліт- ків. У випадку, якщо дитина раніше виявляє небажання продовжува- ти роботу, відсутність інтересу до неї,  втому, то сеанс припиняється.

Щоб  виявити той  чи  інший психічний факт, розробляється від- повідна методика, побудована на  уявленнях дослідника про  умови, необхідні для  виникнення потрібного психічного явища. У методиці експерименту зазначається  його  мета, необхідний предметний ма- теріал, послідовність етапів проведення дослідження, критерії для оцінки й інтерпретації результатів. Методика вимагає чіткого дотри- мання всіх  її інструкцій, що  дає  можливість згодом  повторити екс- перимент, перевірити його результати та висновки. Наприклад, у ме- тодиці зазначається, що інструкцію певного завдання слід чітко й ви- разно прочитати дитині лише один раз. Навіть, якщо дитина просить повторити завдання або пояснити його,  досліднику цього  робити не варто, адже у результатах враховується, як дитина зрозуміла завдан- ня без допомоги дорослого. Водночас після проведення експерименту дорослий може попрацювати з дитиною, пояснюючи їй  незрозумілі раніше завдання.

Так само чітко слід виконувати вимоги щодо характеристик пред- метного матеріалу: іноді вимагається, щоб картинки були кольорови- ми,  іноді  – чорно-білими; іноді  на білому фоні, іноді  – на тонованому тощо.

Дотримання чітких вимог методики забезпечує об’єктивність її результатів. З іншого боку, варіювання умов експерименту дозволяє виявляти закономірності й механізми психічного розвитку. В експе- рименті забезпечується активна позиція дослідника, чіткі критерії аналізу та схеми фіксації результатів, що дозволяє накопичити зна- чний фактичний матеріал й  ефективно його  узагальнити. Значний обсяг  отриманого фактичного матеріалу робить можливим виражен- ня  його  результатів у числових показниках, які піддаються матема- тичній обробці, чим підвищується достовірність висновків. Водночас об’єктивність експерименту не абсолютна й також має свої обмежен- ня.  В експерименті досліджуються конкретні психічні явища, і не слід поширювати їхні характеристики на всю психіку дитини, робити занадто узагальнені висновки.

Схеми   проведення експерименту можуть бути  досить різними. Вони  зумовлюють виокремлення кількох різновидів експерименту: лабораторного й природного. Лабораторний експеримент проводить- ся в умовах лабораторії за допомогою приладів. Досліджуваний пере- буває  у незвичних для  себе умовах, що впливає на його  поведінку й

 

утруднює виявлення характерних реакцій. Природній – проводиться у звичайних для  досліджуваного умовах. Зміни, які експеримента- тор  вносить у ситуацію, для  дитини непомітні. Враховуючи вимогу бережно ставитись до дитини, не травмувати її психіку, в роботі  з ді- тьми  найбільш прийнятний природний експеримент. Він використо- вується у формі занять, гри, бесід,  екскурсій тощо.

Природний експеримент має  стандартну схему проведення, за якою у ньому  вирізняють кілька етапів: констатуючий, формуючий та повторний констатуючий. Констатуючий експеримент виконує ді- агностичні завдання: дозволяє визначити наявний у дітей  рівень роз- витку певного психічного явища, який склався в традиційних умовах їхнього виховання.

На основі  отриманих результатів дослідник визначає недоліки розвитку певного психічного явища та планує формуючий експери- мент, спрямований на вирішення розвивальних завдань.

Природній психологічний експеримент нагадує певною мірою педагогічний експеримент. Головна відмінність між ними полягає у тому, що педагогічний експеримент призначений для визначення до- цільності запровадження нових освітніх та виховних програм, педа- гогічних методик, а природній – спрямовується на розкриття законо- мірностей розвитку психіки дитини.

Різновиди експерименту визначаються також за кількістю дітей, які виступають досліджуваними. За цією  ознакою буває  груповий та індивідуальний експеримент.

ВИСНОВКИ про експеримент у дитячій психології:

–          експеримент передбачає спеціально створені умови для   ви- вчення психіки дитини;

–          важливими вимогами до експерименту є його  об’єктивність і повторюваність, що вимагає чіткого дотримання дослідником всіх інструкцій його методики;

–          розробка експерименту передбачає визначення його мети, не- обхідного обладнання, послідовності етапів проведення, кри- теріїв для оцінки й інтерпретації результатів;

–          у роботі  з дітьми найбільш прийнятний природний експери- мент, що використовується у формі занять, гри, бесід, екскур- сій тощо;

–          при проведенні експерименту слід орієнтуватись на вікові осо- бливості дітей.

 

5. Методи бесіди та вивчення продуктів діяльності дітей

У психологічних дослідження дітей  широко використовується бесіда:  як прийом експериментальної методики або як самостійний метод. Така форма роботи  з дітьми часто  використовується в педаго- гічній практиці, тому  діти  звикли до бесід  з дорослими. Серед  бесід з дітьми можна виділити ті,  які носять запланований характер, та такі, які виникають спонтанно. Бесіда, як метод  психологічного до- слідження, належить до запланованих бесід,  але  має  при  цьому ще й специфічні ознаки, які зумовлені її дослідницькою спрямованістю на виявлення тієї  чи іншої психологічної закономірності. Бесіда має чітко усвідомлювану мету і наперед підготовлену систему питань, які формулюються чітко, коротко і точно. Існує  низка вимог до форму- лювання питань. Вони не повинні підказувати дитині яку-небудь від- повідь, наприклад: «чи  любиш ти маму?» Зміст бесіди  повинен сто- суватись відомих дітям тем,  складатись із простих зрозумілих слів. Деяких тем слід уникати, щоб не травмувати психіку дитини, не про- буджувати у неї неприємних спогадів тощо. Тривалість бесіди  10–15 хвилин.

Щоб ефективно використати час бесіди, необхідно, щоб відповіді дітей  були  інформативними. Для  цього  досліднику також потрібно правильно формулювати свої питання. Доречними є звертання такого типу: «розкажи, як...», «у які ігри ви граєтесь?», «поясни, чому твоя улюблена казка...». Здатність дитини вільно почуватись під час бесі- ди зростає, якщо вона  проводиться в ігровій формі з використанням ігрових моментів, які стимулюють інтерес дитини до теми  розмови. Крім іграшок, бесіди  можуть проводитись з використанням малюн- ків, картинок, книжечок, будівельного матеріалу  тощо.  Особливо важливо використовувати наочний матеріал у бесідах з дошкільни- ками. Водночас, бесіда з дошкільником не завжди дає бажані резуль- тати внаслідок недостатнього розвитку самосвідомості дитини, її мов- лення.

Активне оволодіння дітьми різними видами діяльності дозволяє досліджувати їх психіку, спираючись на метод аналізу продуктів  ди- тячої діяльності: казок, розповідей, малюнків, конструкцій, апліка- цій, шкільних зошитів тощо. За допомогою оцінки продуктів дитячої діяльності психолог намагається реконструювати процес діяльності,

 

побачити основні його  етапи, труднощі, переваги. Значна частина робіт  дитини носить виразно творчий характер, в них  розкриваєть- ся  його  внутрішній світ, думки, переживання, уявлення. Продукти діяльності відображають вміння та  навички дитини, властивості її особистості, які забезпечують виконання діяльності: довільність, на- полегливість, працездатність, охайність, організованість, самостій- ність тощо. При  цьому стають помітними слабо  розвинені якості ди- тини, вузлові проблеми її розвитку. Схема  аналізу продуктів дитячої діяльності включає виділення основних критеріїв аналізу, систему тих  психічних якостей дитини, які забезпечили отримання відповід- них  продуктів діяльності. Цей  метод  може застосовуватись стосовно робіт  однієї дитини, виконаних протягом тривалого часу, або робіт різних дітей, тобто аналіз продуктів діяльності включає елемент по- рівняння.

ВИСНОВКИ про особливості методів бесіди  та аналізу продуктів діяльності дітей:

–          бесіда та аналіз продуктів діяльності дітей  широко використо- вуються у дитячій психології;

–          бесіда, як метод  психологічного дослідження носить заплано- ваний та цілеспрямований характер;

–          аналіз продуктів дитячої діяльності спрямований на  рекон- струкцію дослідником процесу діяльності дитини,  на  вияв- лення слабо  розвинених якостей дитини, вузлових проблем її розвитку;

–          аналіз продуктів дитячої діяльності проводиться за  схемою, що включає основні критерії аналізу системи психічних якос- тей дитини, які забезпечують отримання відповідних резуль- татів діяльності.

6. Вивчення психічних особливостей  дитини педагогом

Слід розрізняти науково-психологічне дослідження дитини та ви- вчення вихованців педагогом. Дослідник вивчає психіку дитини з ме- тою поповнення наукових знань про неї, виявлення нових закономір- ностей, умов прояву психічних явищ тощо. У професійній діяльності

 

педагога вивчення психіки дитини носить практичне спрямування, зорієнтоване на підвищення ефективності навчання й виховання ді- тей.  Знати особливості кожної дитини педагогу необхідно для  забез- печення індивідуального підходу у роботі з нею. При цьому педагог не поповнює наукових знань з психології, а використовує їх для  визна- чення рівня розвитку своїх  вихованців, простежує їх прояв у кожної конкретної дитини.

Робота з дітьми, яку проводить педагог, дозволяє йому  постійно спостерігати за  своїми вихованцями протягом їх  перебування у на- вчальному закладі, яке триває роками. Спілкуючись та  співпрацю- ючи  з дитиною у ході  виконання побутових процесів, під час прогу- лянок, ігор, уроків, педагог має змогу  простежувати зміни у психіці дитини, оцінювати їх динаміку. В обов’язки педагога входить вико- нання діагностичної функції, тобто вивчення своїх  вихованців у кон- тексті освітньо-виховної роботи  з ними.

Діагностична функція (від гр. δίάγνωσίς – розпізнавання, бачення) полягає в оцінці знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку ди- тини у тісному зв’язку з встановленням особливостей навчально-ви- ховного процесу – зокрема причин, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку рис і якостей особистості та факторів, які сприяють успішному досягненню цілей освіти.

Педагог не просто  організовує різноманітні форми навчально-ви- ховної роботи з дітьми, а вивчає дітей  у процесі їх реалізації, вносячи згодом  доцільні зміни в їх проведення з урахуванням виявлених ре- зервів.

Завдання стосовно вивчення дітей  педагогом навчальної установи полягають у тому, щоб забезпечити нормативні умови для  розвитку їх психіки, гнучко перебудовувати їх у разі  несприятливого впливу на поведінку дитини, вчасно помітити відхилення в ході  психічного розвитку, спрогнозувати подальший розвиток дитини та  здійснити потрібну профілактику можливих проблем психічного розвитку. Без цього  неможливі ефективне виконання педагогом своїх  обов’язків, творчий підхід у його роботі.

Для  реалізації дослідницької функції педагогу необхідно володі- ти міцними знаннями з вікової, зокрема дитячої, психології. Педагог спирається на знання як загальних закономірностей психічного роз- витку особистості (динамічні та змістовні його особливості), так і зна- ння про розвиток окремих психічних функцій, властивостей в умовах чимдалі складніших видів  діяльності та спілкування дитини. Знання про психіку дитини повинні відзначатись цілісністю, узагальненістю

 

та системністю, що зумовлені розумінням взаємозв’язку між окреми- ми напрямками у розвитку психіки дитини: форм  її активності, пси- хічних властивостей та процесів, здібностей та мотивів.

Повноцінне виконання педагогом професійних функцій немож- ливе  без усвідомлення ним своєї ролі  у навчально-виховному процесі з дітьми. Для  дитини – педагог виступає старшим, розумним товари- шем, партнером по співпраці, завжди готовим прийти на допомогу. Педагог повинен володіти витримкою, тактом, не припускати у сво- їй поведінці грубих інтонацій, викриків, вміти підтримувати у себе позитивний, оптимістичний настрій. Кожен педагогічний працівник працює разом з колегами над  спільними задачами навчання й вихо- вання дітей, і у системі сучасної освіти велике значення має  наступ- ність у роботі всіх учасників педагогічного процесу.

ВИСНОВКИ про  особливості вивчення педагогом психічних осо- бливостей дитини:

–          вивчення дітей   педагогом має  практичну спрямованість на розуміння причин їх  поведінки, визначення їх  схильностей, створення умов для їх розвитку;

–          для  отримання об’єктивного знання про своїх  вихованців пе- дагог  користується спостереженням у  контексті організації ним навчально-виховного процесу з дітьми;

–          діагностична функція професії педагога спирається на глибокі знання ним дитячої психології.