Дитяча психологія - Навчальний посібник (Дуткевич Т. В.)

Тема 23 розвиток здІбностей у дошкІльному дитинствІ

ПЛАН

1. Становлення передумов розвитку здібностей у дітей раннього віку

2. Розвиток здібностей у дошкільника

3. Психологічні особливості ранньої обдарованості

Література

1. Альтхауз Д., Дум Э. Цвет  – форма – количество: Опыт работы по развитию познавательных способностей детей  дошкольного возраста / Пер. с нем. под ред. В. В. Юртайкина. – М.: Просвещение, 1984. –64 с.

2. Белова Е., Ищенко И. Одаренный ребенок. Что могут сделать для него родители // Дошкольное воспитание. – 1992. – № 7–8. – С. 26–31.

3.  Ветлугіна Н. Музичний розвиток дитини. – К.:  Радянська школа, 1978. – 252 с.

4. Генезис сенсорных способностей / Под ред. Л. А. Венгера. – М.,

1976.

5. Гильбух Ю. З., Гарнец О. Н., Коробко  С. Л. Феномен умственной одаренности // Вопросы психологии. – 1990. – № 4. – С. 147–155.

6. Жизнь знаменитых детей. – К.: Богдана, ЛТД, 1993. – 256 с.

7.  Кузьменко В. У. Розвиток індивідуальності дитини 3-7  років: Монографія. – К.: НПУ їм. М. П. Драгоманова, 2005. – 354 с.

8. Комарова Т. С. О развитии способностей к изобразительной дея- тельности // Дошкольное воспитание. – 1990. – № 6. – С. 44–50.

9. Мухина В. С. Изобразительная деятельность ребенка как форма усвоения социального опыта. – М.: Педагогика, 1981. – 240 с.

10.  Одаренные дети: Пер  с  анг  / Общ.  ред.  Г.  В.  Бурменской, В. М. Слуцкого. – М. Прогресс, 1991. – 376 с.

11. Проколієнко Л. М. Формування допитливості у дітей  дошкіль- ного віку. – К.: Рад. школа, 1979. – 88 с.

12.   Психология  одаренности  детей   и  подростков  / Под   ред. Н. С. Лейтеса. – М.: Изд. центр »Академия», 2000. – 336 с.

13.  Развитие  познавательных  способностей в процессе дошколь- ного  воспитания. / Под  ред  Л.  А.  Венгера. – М.:  Педагогика, 1986.

– 223 с.

 

14. Субботский Е. В. Ребенок открывает мир. – М.: Просвещение,

1991. – 207 с.

15.   Умственное  воспитание  детей   в  детском  саду   / Под   ред. В. И. Логиновой. – Л.:  ЛГПИ, 1981. – 166 с.

16. Умственное воспитание детей дошкольного возраста / Под ред. Н. Н. Поддъякова. – М.: Просвещение, 1984. – 207 с.

17. Тарасова К. Онтогенез музыкальных способностей. – М., 1988.

18.  Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. –  М.:  Изд. центр

«Академия», 1997. – 336 с.

1. Становлення передумов розвитку здібностей

у дітей раннього віку

Говорячи про здібності людини, мають на увазі її можливості в тій чи іншій діяльності. При  інших однакових умовах (підготовленість, знання, навички, вміння) здібна людина отримує кращі результати порівняно з менш здібною.. Успіх залежить також і від досвіду: знань, умінь, навичок. Проте  здібності полягають не в самих знаннях, вмін- нях  та навичках, а в тому, наскільки швидко і легко людина оволоді- ває ними при наявності позитивної мотивації.

Здібності – це  система властивостей особистості, що  відповідає вимогам діяльності та забезпечує високі досягнення в ній. Одні з цих властивостей є провідними, а інші – другорядними.

Задатки – це природна основа  здібностей, ще нерозвинених, яка виявляється при   перших  спробах людини зайнятися  діяльністю. В утворенні здібностей відіграє роль загальний тип нервової системи, чутливість  аналізаторів,  особливості анатомо-фізіологічної органі- зації людини. Так, для  спортивних здобутків важливою є гнучкість тіла. Для дегустаторів – феноменальна чутливість нюхового та смако- вого аналізаторів. Ось як образно пояснив Л. А. Венгер  взаємозв’язок між задатками, умовами виховання та  розвитком здібностей: «За- датки можуть більшою чи меншою мірою  сприяти розвитку здібнос- тей  так  же, як суглинок чи чорнозем в різній мірі  сприятливий для розвитку рослин. Але  що саме  виросте із насінини – яблуня чи сли- ва – залежить не від  грунту, а від  того,  яке насіння було  вкинуте».

 

За дослідженнями американських психофізіологів розвиток здібнос- тей приблизно на 42–48 \% визначається задатками і на 52–58 \% умо- вами  виховання.

Сукупність здібностей, які  зумовлюють особливо успішну  ді- яльність людини в одній  чи кількох сферах, які вирізняють її серед інших людей, що виконують ту ж діяльність у тих  же умовах, нази- вають обдарованістю. Н. С. Лейтес та В. О. Крутецький виявили сис- тему  психологічних ознак обдарованості дитини, які об’єднуються у три блоки: 1) уважність, зібраність, готовність до напруженої роботи;

2) потреба в праці та працьовитість; 3) швидкість мисленнєвих про- цесів, висока продуктивність розумової діяльності на основі високого рівня володіння операціями мислення. В Україні розроблено «Комп- лексну програму пошуку, навчання і виховання обдарованих дітей  та молоді» (Укладачі В. Г. Шевченко, О. В. Киричук. – К.,  1991.– 29 с.).

Вже в ранньому віці у дітей можна помітити найперший прояв зді- бностей – схильність до певного виду  діяльності. Термін «схильність з’являється у вітчизняній психології у 1940-х роках. Б. М. Тєплов та С. Л. Рубішнштейн включили їх поряд з бажаннями, інтересами, по- тягами у структуру спрямованості особистості. Схильність зумовлює спрямованість активності  людини на  заняття  певною діяльністю. Коли робота настільки подобається, що людина тягнеться до неї, хоче займатись нею ще й ще,  то говорять про схильність до даної  роботи. Діяльність подобається дитині, насамперед, своїм  процесом, а пізні- ше – значущістю її результатів для  інших. Дитині подобається про- сто черкати олівцем по паперу, навіть якщо ніякого зображення не виходить. Чим більше малюк займається цим  видом  діяльності, тим більше йому  хочеться це робити. Згодом дитина прагне намалювати яблучко «для мами», «до дня народження сестрички».

Схильність виявляється і до самого  моменту включення дитини в діяльність.  Дитині подобається подовгу зачаровано спостерігати, як дорослий виконує якусь роботу: вишиває, готує  обід,  виліплює з глини горщик, будує  якусь споруду тощо. Відомо, наприклад, що Вольфганг Моцарт щойно навчився ходити (йому  не було ще й 3-х ро- ків), приходив у музичну кімнату та годинами слухав гру на клавеси- ні свого  батька [45,  с. 168]. Виконання діяльності, до якої в дитини є схильність, не завжди приносить вагомі результати, чи результати явно  кращі, ніж у інших дітей. Найважливішою ознакою схильнос- ті є підвищено зацікавлене, яскраво позитивне емоційне ставлення дитини до діяльності. Виконуючи її, дитина переживає особливу ра- дість, задоволення.

 

Схильності тісно  пов’язані зі  здібностями, але  між ними не  за- вжди є відповідність. Схильність випереджує здібності, виступає їх фактором – надає позитивного емоційного забарвлення діяльності й пробуджує приховані сили. Звичайно, схильність, як особлива на- лаштованість людини на виконання певної діяльності, не може спо- чатку забезпечити її результативності. Вона  становить мотиваційну основу для засвоєння знань, умінь і навичок, потрібних для виконан- ня діяльності. Так, Моцарт у віці  до 3-х років навчився грати на кла- весині, причому «Вольфганга не потрібно було  примушувати до за- нять: у ньому, здавалось, жила потреба грати вправи – він потребував їх як повітря» [45,  с. 173].

Схильності виникають у дитини тільки на фоні її високої загаль- ної активності, за умови прагнення до самостійності і ініціативності. Вже при переході від періоду новонародженості (1-й місяць життя) до дитячого віку у дитини починає виявлятися готовність вдивлятися, вслухуватися – потреба в зовнішніх враженнях. З цих  днів  починає розвиватися пізнавальна активність. Вихователі в тій  чи іншій мірі регулюють сприйняття і дії дитини, організовують її «орієнтування», але  дуже рано  немовля починає виявляти у взаємодії з дорослими і свою ініціативу. З другого півріччя немовля вже опановує хапальни- ми  рухами цілеспрямованого характеру (на  відміну від  хапального рефлексу новонародженого); починається активне маніпулювання предметами, що поступово ускладнюється.

У ранньому дитячому віці  (від 1 до 3 років) дитина, як відомо, на- вчається ходити, а потім і говорити, що надзвичайно розширює її ді- яльні контакти з дорослими, з середовищем і можливості проявляти свою активність. У ході засвоєння дій з предметами, а надалі – і оцін- них  суджень, понять, самих способів  міркування, тобто  привласню- ючи  досвід, що передають їй оточуючі, дитина набуває і власного до- свіду  діяльності. Вже до кінця раннього дитинства у неї виявляється прагнення діяти самостійно (навіть там, де вона ще явно не може об- ходитися без допомоги старших). Усвідомлення власних бажань («я хочу»), спроби  справиться своїми силами («я сам»)  приводить до но- вого  рівня ставлень до людей, речей, занять. Формується внутріш- ній світ дитини, що впливає на ступінь і своєрідність її активності.

Для подальшого розвитку здібностей важливо, що у ранньому віці дитина засвоює основні рухи і наочні дії,  у неї  формується активне мовлення.

ВИСНОВКИ про становлення передумов розвитку здібностей у ді- тей раннього віку:

 

–          здібності –  це  система властивостей особистості, що  відпові- дає вимогам діяльності та забезпечує високі досягнення в ній, прямо не зумовлені досвідом особистості, її знаннями, нави- чками та вміннями;

–          здібності розвиваються у процесі діяльності та спілкування, а природною основою здібностей виступають задатки;

–          найперший прояв здібностей – схильність до певного виду  ді- яльності – виникає у ранньому віці;

–          схильність випереджує здібності, виступає їх фактором – на- дає  позитивного емоційного забарвлення діяльності й пробу- джує приховані сил;

–          умовами виявлення схильностей дітей  раннього віку виступає їх активність та самостійність, широкі контакти з дорослими, з середовищем.

2. Розвиток здібностей дошкільника

Найбільш інтенсивно здібності починають розвиватись у до- шкільному віці. У поведінці дитини чимдалі зростає доля  її власної активності. Дуже яскраво виявляється пристрасне бажання дитини спробувати себе у різних починаннях, забавах. Малюки намагаються невпинно діяти, тягнуться до вражень, що  доставляються органами чуття, прагнуть говорити. Дитина переживає потребу застосовувати і розвивати свої нові можливості. Їй подобається досягати якої-небудь мети, одержувати очікувані результати завдяки власним зусиллям, справлятися з певними вимогами і при  цьому спілкуватися, звертати на себе увагу, зустрічати схвалення. Маленьким дітям уже  властиве прагнення до повноти участі в житті. У ці роки активність виступає у схильності до ігор, до фантазування – найхарактернішої риси  до- шкільного дитинства. В іграх зміцнюється і розвивається людська потреба активно впливати на оточуюче. У них  дитина проявляє іні- ціативу, переживає бажану повноту навантаження, насолоджується відкриттями нового.

Діти  починають розрізнятись за рівнем виявлення у них  загаль- них  здібностей: пізнавальних та  практичних. Здібності дошкільни- ків формуються у різноманітних видах діяльності. Для  розвитку піз- навальних найбільше значення мають ситуації, в яких виявляється

 

пізнавальна активність дитини, її допитливий розум. У дошкільному віці  пізнання нерозривно пов’язане з уявою та вільно здійснюваними діями. Дитина самостійно або разом з ровесниками шукає і знаходить задачі для  пошуку. Пізнавально активна дитина стає  лідером для своїх товаришів. Ось два хлопчика граються у швидкісну автодорогу, якою слугує лавка. Раптом, на дорозі  аварія: іграшкова машинка з великою швидкістю з’їжджає у «провалля», падаючи з лавки. Діти, засмучені «аварією», вже  готові  перейти до іншої гри, але  одному  з них  приходить ідея: викласти вздовж «автотраси» «парканчик» за допомогою паличок. Інший радо приймає пропозицію, стає помічни- ком  першого. Далі виникають нові  ідеї:  закріпити палички пласти- ліном, зробити парканчик з обох сторін тощо. І кожен раз один хлоп- чик  проявляє себе як ініціатор, а інший –  його  помічник. У дітей, що  виявляють пізнавальні здібності, спостерігаються схильності до експериментування, до пошуку, до висловлення гіпотез, пропозицій. Водночас такі діти  відзначаються високими рівнями розвитку образ- них  форм  пізнання дійсності: сприйняття, образної пам’яті, наочно- образного мислення, уяви.

Центральне місце в  структурі  пізнавальних  здібностей посідає здатність наочного моделювання по відображенню властивостей предметів, просторових відношень, образів художньої дитячої літе- ратури, логічних відношень (Л. А. Венгер).

Пізнавальні здібності класифікують відповідно до окремих етапів пізнавального процесу: на етапі сприйняття інформації (сенсорні); на етапі аналізу, переробки інформації (інтелектуальні); на етапі прак- тичного використання знань (творчі). Сенсорні здібності розвива- ються особливо інтенсивно у процесі засвоєння сенсорних еталонів у

3–4  роки. Засвоєння дошкільником еталонів веде  до виникнення ідеальних зразків властивостей предмета, які позначаються словом. Діти  знайомляться з варіантами кожної властивості й систематизу- ють їх,  коли, наприклад, опановують уявленнями про кольори спек- тру,  фонеми рідної мови, еталони геометричних форм.

Основу  розвитку інтелектуальних здібностей складають дії на- очного  моделювання: заміщення,  використання  готових моделей і побудова моделі на основі  встановлення відношень між замінником і заміщуваним об’єктом. Готовою  моделлю може виступати план ігро- вої кімнати або ділянки, де діти  вчаться орієнтуватися. Потім вони самі  починають будувати такий план, позначаючи предмети в кімна- ті якими-небудь умовними значками, наприклад стіл  – кружечком, диван – прямокутником, стілець – трикутником. В іншому випадку

 

дітей  навчали конструювати об’єкти за допомогою графічної схеми, а також самим таку схему складати.

У творчих здібностях на перший план виходить уява. Вони  ви- являються у тих випадках, коли дитина діє не за шаблоном, пропонує і реалізує оригінальні способи  рішення практичних та ігрових задач, виявляє творчість та  отримує такі її продукти, як малюнок, казка, оповідання, конструкція.

Практичні здібності дошкільника проявляються та формуються у різноманітних видах діяльності – грі, образотворчій, трудовій, побуто- вій. У дітей, для яких чимдалі більшого значення набуває спілкування з ровесниками, досить яскраво виявляються організаторські здібності. Дошкільники з такими здібностями виступають ініціаторами різних дитячих справ, ігор. Вони відзначаються вміннями висловлювати про- позиції та приймати їх від товаришів, помірно високою самооцінкою без виявів хвалькуватості, зарозумілості, заздрощів; добре розвиненим мовленням, здатністю до розподілу обов’язків відповідно до можливос- тей та інтересів кожного; до контролю за дотриманням правил поряд- ку;  вміннями вирішувати суперечливі питання і конфлікти без втру- чання дорослого, оцінювати ставлення партнерів до дорученої справи.

Практичні здібності проявляються у руховій активності дітей  як висока гнучкість тіла, спритність і граціозність рухів, висока здат- ність до наслідування складних систем рухів. Такі здібності лежать в основі  виконання спортивних видів  діяльності, танців, балету.

Тісний зв’язок пізнавальних здібностей з практичними виявля- ється у конструктивно-технічній діяльності, що  передбачає просто- рове  бачення, просторову уяву, вміння уявляти предмет у цілому і за його частинами за планом, кресленням, схемою, описом, а також уміння самостійно формулювати оригінальний задум.

У багатьох дітей  досить рано  виявляються спеціальні здібності. Серед них, наприклад, музичні. Відомо, що раннє виявлення музич- них  здібностей мало  місце у творчості Вольфганга Моцарта, Людові- ка Бетховена, Жана Батіста Люллі. Причому, сучасники відзначали, що загальний розумовий розвиток цих дітей  не був чимось видатним. Так, Моцарт грав на клавесині, коли ще навіть не вимовляв цього сло- ва.  Люллі у 13 років рахував лише до п’яти [45].  Сучасні психологи також відзначають, що показник інтелекту не є провідним у визна- ченні музичних здібностей. Водночас у більшості музично обдарова- них дітей  рівень розумового розвитку вище середнього [98].

Дошкільне  дитинство створює особливо сприятливі умови для формування  художніх  здібностей. Дошкільник  включений  у  все

 

розмаїття художніх видів діяльності. Він співає, танцює, ліпить, ма- лює.  У дитини дошкільного віку виявляються такі здібності, як обра- зотворчі, декоративно-прикладні, включаючи відчуття композиції, кольорів, форми; музичні, які  складають мелодійний і  ритмічний слух, відчуття ритму; театрально-мовні, до яких входять поетичний слух, виразність інтонації і міміки. Спеціальні здібності мають спіль- ну основу: певний рівень розвитку пізнавальних процесів, технічних умінь, а  також емоційної чутливості й  сприйнятливості. Причому останнє в художніх здібностях виступає на перший план [153, с. 294].

ВИСНОВКИ про розвиток здібностей у дошкільника:

–          інтенсивному розвитку  здібностей сприяє  зростання актив- ності  дошкільника, урізноманітнення видів  його  діяльності, схильність до ігор, до фантазування;

–          у дітей  виявляються пізнавальні та практичні здібності;

–          пізнавальні здібності дошкільників класифікують на сенсор- ні, інтелектуальні, творчі;

–          практичні здібності проявляються у руховій активності дітей як висока гнучкість тіла, спритність і граціозність рухів, ви- сока  здатність до наслідування складних систем рухів; ці зді- бності  лежать в основі  виконання спортивних видів  діяльнос- ті, танців, балету;

–          в окремих дітей  виявляються спеціальні здібності – музичні, художні, математичні, мовні.

3. Психологічні особливості ранньої обдарованості

Дітей, у яких  виявляється  досить високий рівень можливостей у певній діяльності, які відзначаються схильністю до її виконання, ак- тивність яких ніби вибудовується навколо улюблених занять, вважають обдарованими. Обдарована дитина відзначається високим рівнем досяг- нень, а також значними можливостями їх отримання у майбутньому в таких сферах: інтелектуальній, академічних досягнень, творчого мис- лення, спілкування й лідерства, художньої та рухової діяльності.

Н. С. Лейтес вирізняє три категорії дітей  з ознаками розумової об- дарованості.

 

Першу з них  представляють діти  із  незвичайно високим рівнем розумового розвитку порівняно зі своїми однолітками. Такі діти  час- то зустрічаються у дошкільному віці. Їх називають вундеркіндами, а останнім часом  у зарубіжній психології з’явився термін «індиго-ді- ти». Наведемо приклад. За  день  до того,  як відомому англійському психологу Ф.  Гальтону виповнилося п’ять років, він  написав своїй сестрі  такий лист: «Дорога Адель, мені  чотири роки, і я можу про- читати будь-яку англійську книгу. Я знаю  напам’ять всі  латинські іменники, прикметники і перехідні дієслова, і ще я знаю  52 рядки з латинської поезії. Я вмію додавати будь-які числа і множити на 2, 3,

4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11. Я вмію трохи читати по-французьки і визначати час за годинником. Френсис Гальтон (15 лютого 1827)» [153, с.295].

Друга категорія – це діти  з ознаками спеціальної розумової обда- рованості (до математики чи до інших наук). Такі діти свої можливос- ті однозначно виявляють лише у підлітковому віці. Однак, бувають і виключення. Наприклад, розповідають, що батько відомого матема- тика Гаусса звичайно платив своїм робітникам наприкінці тижня, до- даючи до щоденного заробітку плату за понаднормові години.

Одного разу, 3-х річний Гаусс у присутності якого його батько ро- бив розрахунки, вигукнув: «Підрахунок невірний. Ось яка повинна бути сума». Обчислення повторили та із здивуванням переконалися, що малюк вказав правильну суму [153, с. 296].

Третя категорія – діти  зі значними розумовими резервами, такі, що  володіють якоюсь яскраво вираженою здібністю, відзначаються чимось особливим (пізнавальною активністю,  оригінальністю,  екс- периментаторством). Це  діти  з  прихованою обдарованістю. До  них Н. С. Лейтес відніс А.Ейнштейна, якого виключили з гімназії за недо- статні успіхи [115, с. 4–5; 37].

Обдарована дитина за  темпом розумового розвитку випереджує своїх  однолітків. Для  неї характерні ранній розвиток мовлення і ба- гатий словниковий запас, чутливість до нової  інформації, вміння її одержувати і систематизувати, прагнення вирішувати складні про- блеми   і  міркувати про  складні  явища,  встановлювати приховані зв’язки між об’єктами, знаходити причинно-наслідкові зв’язки. Об- даровані діти дуже допитливі, задають дорослому багато питань, вони критичні щодо себе і оточуючих. У них виявляється ранній інтерес до проблем всесвіту та особистісної долі.

Водночас перелічені  властивості обдарованих дітей   призводять до труднощів у сфері  спілкування: у знаходженні близьких друзів, у

 

пошуку цікавих ігор з ровесниками; у появі конформності, за якої ці діти намагаються приховати свою оригінальність [115, с. 32].

Психологи Карне, Шведел і Ліннемайєр (США,  1982) сформулю- вали принципи розробки навчальних програм для обдарованих дітей.

1. Кожна дитина неповторна. Одна може вийти вперед в арифме- тиці, інша у читанні, третя у музиці. Бувають діти з надзвичайно ви- соким показником інтелекту, маючи загрозливо низьку самооцінку.

2.  Обдаровані діти  дуже  критичні до себе і часто  мають негатив- ний  «Я»-образ. Реакції близьких дорослих означають для  них  дуже багато. Невідповідність між високо розвиненим інтелектом і недоско- налими руховими навичками блокує реалізацію дитиною своїх  заду- мів  (побудову конструкцій,  механізмів, створення малюнків тощо), що негативно відбивається на самоповазі. Так, чотирирічний малюк може скласти і добре розповісти якусь історію, а записати її не може. Дорослому слід підвищити впевненість дитини у своїх силах.

3. Сім’я повинна відігравати суттєву роль у вихованні обдарованої дитини. Програми для виховання обдарованих дітей  слід реалізувати у тісній взаємодії суспільного й сімейного виховання.

4. Програма повинна включати різноманітний навчальний мате- ріал, що відповідає інтересам і потребам дитини.

5. Програма повинна бути  збалансованою і сприяти всебічному розвиткові, передбачати розвиток емоційної та рухової сфер,  а також спілкування і наполегливості у досягненні цілей..

6. Обдарована дитина повинна мати можливість спілкування з та- кими ж обдарованими ровесниками.

7. Реалізація програм для  виховання обдарованих дітей  вимагає спеціальної підготовки вихователів та її постійне вдосконалення.

8. Програма повинна своєчасно забезпечувати поступовий і плав- ний перехід з рівня на рівень [98].

Розвиток обдарованих дітей  потребує особливої уваги батьків та вихователів.

ВИСНОВКИ про психологічні особливості ранньої обдарованості:

–          обдарована дитина відзначається високим рівнем досягнень, а також значними можливостями їх отримання у майбутньому в рідних сферах діяльності;

–          серед  обдарованих дітей  вирізняють три  категорії: діти  із не- звичайно високим рівнем розумового розвитку; діти  з  озна- ками спеціальної розумової обдарованості (до математики чи до  інших наук); діти, що  відзначаються  чимось особливим,

 

певною  рисою   (пізнавальною  активністю,  оригінальністю, експериментаторством);

–          обдаровані діти  відзначаються певними особистісними якос- тями, що утруднюють їх контакти з ровесниками (оригіналь- ність, критичність, високий рівень розвитку);

–          для  виховання обдарованих дітей  розробляються індивідуалі- зовані програми.