6.1. собівартість продукції та методи її калькулювання

Одним з найважливіших завдань бухгалтерського обліку є виз­начення собівартості продукції. Собівартість продукції, робіт та по­слуг складається із спожитих у процесі виробництва виробничих за­пасів, сировини, енергії, основних засобів (у вигляді їх зносу), трудо­вих ресурсів (у вигляді заробітної плати), а також інших витрат, пов'язаних з їх виробництвом. Виходячи із вказаного можна зазначи­ти, що собівартість продукції являє собою грошовий вираз витрат на її виробництво.

Собівартість продукції (робіт та послуг) визначається відно­шенням витрат, пов'язаних з її виробництвом, до кількості виробле­ної продукції (виконаних робіт або наданих послуг) протягом обліко­вого періоду. Визначення собівартості за результатами роботи підприємства дає змогу дослідити динаміку її зміни у сторону збільшення або зменшення протягом певного періоду, а також про­аналізувати її структуру в розрізі статей калькуляції. Чим нижчою є собівартість продукції (робіт і послуг), тим міцнішою є позиція підприємства на споживчому ринку, тим більше в нього є аргументів у боротьбі за споживача. Таким чином, можна ствердити, що собівартість є також і якісним показником, який відображає ступінь організації виробничого процесу та ефективність діяльності підприємства в цілому.

Враховуючи особливість обліку калькулювання собівартості продукції (робіт і послуг) у різних галузях економіки, відповідним галузевим міністерствам і відомствам України надане право щодо врегулювання зазначеного питання шляхом затвердження відповідного інструктивного забезпечення для його використання на підприємствах.

Залежно від витрат, які враховуються при визначенні собівар­тості, виділяються такі її види:

виробнича собівартість, яка розраховується шляхом дода­вання до прямих виробничих витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, виконання робіт і наданням послуг, частини загальнови-робничих витрат по організації і управлінню виробництвом;

повна собівартість, яка розраховується шляхом додавання до виробничої собівартості частини адміністративних витрат підприємства, а також витрат на збут;

маржинальна собівартість, яка розраховується шляхом включення до її складу при підрахунку лише прямих змінних витрат (заробітна плата, сировина) і в той же час без урахування прямих постійних витрат (амортизація, орендна плата і т. ін.) конкретного виробничого підрозділу підприємства.

Варто зазначити, що маржинальна собівартість у практиці ро­боти підприємств використовується, як правило, з метою визначення мінімально допустимої ціни на продукцію, роботи і послуги, що ре­алізуються.

Залежно від сукупності підприємств, за якими визначається собівартість, виділяють наступні її види:

індивідуальна собівартість, яка розраховується за показни­ками виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг окре­мо взятого підприємства;

середньогалузева собівартість, яка розраховується як се­редньоарифметична із сукупності індивідуальних собівартостей ви­робництва продукції, виконання робіт і надання послуг підприємств окремо взятої галузі економіки.

Сукупність способів аналітичного обліку витрат на вироб­ництво, а також економічних розрахунків з метою визначення собівартості продукції, робіт і послуг являє собою метод калькулю­вання (визначення собівартості). Метод калькулювання залежить від організації і технології виробництва, а також визначених на підприємстві центрів витрат, по яких здійснюється узагальнення інформації про витрачені ресурси.

Залежно від організації і технології виробництва, а також виду продукції, яка виробляється, на промислових підприємствах викори­стовуються такі методи калькулювання:

попередільний (попроцесний) метод;

позамовний метод;

Попередільний метод включає в себе два варіанти:

а)         однопередільний;

б)         багатопередільний.

Однопередільний метод характеризується тим, що виготов­лення продукції від першої операції до останньої становить єдине ціле. Прикладом застосування такого методу може бути хлібопекар­на промисловість, де і заміс тіста для випічки, випічка і за потребою пакування готових виробів здійснюється в одному цеху (переділі), по якому і здійснюється остаточне калькулювання собівартості виробле­ної продукції.

Багатопередільний метод характеризується тим, що виготов­лення кінцевого продукту поділено на підприємстві на ряд техно­логічних процесів, які являють собою переділи, результатом кожного з яких є отримання напівфабрикатів, деталей, вузлів або комплектів. Готовий виріб, який включає в себе деталі, вузли, комплекти (резуль­тати попередніх переділів), отримують наприкінці останнього пе­реділу. Прикладом застосування багатопередільного методу може бу­ти завод по виробництву автомобільних двигунів. Так, залежно від технологічних можливостей в одному цеху заводу можуть виготовля­тися і здійснюватися калькуляція собівартості блоків для двигунів, в іншому — колінчастих валів і т. ін. У подальшому комплектуючі за собівартістю виробництва по переділах передаються до кінцевого пе­реділу (цеху комплектації), де й здійснюється завершальна комплек­тація готового виробу (двигуна).

Позамовний метод калькулювання собівартості характери­зується тим, що об'єктами для здійснення калькуляції з метою виз­начення собівартості продукції виступають окремі, виконані на за­мовлення вироби, роботи або надані послуги (ательє індпошиву, станція технічного обслуговування автомобілів і т. ін.).

З метою виявлення відхилень фактичних витрат від норма­тивних, а також для запобігання здійснення надмірних витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, виконанням робіт і надан­ням послуг, використовується нормативний метод калькулювання собівартості. Підставою для визначення фактичної собівартості є нормативна калькуляція, яка складається на початку року на кож­ний вид продукції, робіт і послуг на підставі затверджених норм на витрати сировини, матеріалів, оплати праці та інших витрат у розрізі статей калькуляції.

При використанні цього методу дуже важливим є формуван­ня собівартості на основі документування відхилень від затвердже­них норм. Зіставленням фактичних витрат на виробництво одиниці продукції із нормативними (стандартними) витратами забезпе­чується пошук і аналіз відхилень, які відбулися як в сторону збільшення, так і зменшення витрат. Для реалізації поставленого завдання відхилення від норм узагальнюються в обліку в розрізі причин і винних осіб та слугують підставою для прийняття керівництвом відповідних рішень. Забезпечення аналізу відхилень, а також усунення їх негативного впливу на формування собівар­тості має тісний зв'язок з оперативністю обліку і подачі необхідної інформації апарату управління підприємством. Залежно від харак­теру і технологічних особливостей виробництва інформація про відхилення може надходити та аналізуватися за довільний проміжок часу (за кожен день, за кожний тиждень або декаду міся­ця і т. ін.).