Бухгалтерський облік у банках - Навчальний посібник (Волкова І. А.)

1. поняття про власний капІтал у комерцІйних банках

Власний капітал (кошти)  банку являє собою грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками інших сфер діяльності. Влас- ному капіталу комерційного банку належить незначна частка в су- купному капіталі (приблизно 8—10 \%), тоді як у промислових під- приємств цей показник становить 40—60 \%. У комерційних банках власний капітал має інше призначення, ніж в інших сферах підпри- ємництва. Якщо в підприємництва забезпечення платоспроможнос- ті і виконання більшості оперативних функцій підприємств та ор- ганізацій, то власний капітал комерційного банку слугує насам- перед для страхування інтересів вкладників і менше — для фінан- сового забезпечення своєї оперативної діяльності.

Розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і повинен перебувати під контро- лем органів, що регулюють діяльність комерційних банків. Однією з вимог, яку висуває НБУ до комерційних банків, є підвищення рі- вня капіталізації, що сприяє збільшенню рівня фінансової стабіль- ності і надійності банківської системи України в цілому

Призначення банківського капіталу виражається в його функці- ях. Власний капітал комерційного банку виконує певні функції. Розглянемо  їх:

1. Захисна: власний капітал слугує насамперед для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття пото- чних збитків від банківської діяльності. На сьогоднішній день це ос- новна функція капіталу, оскільки в умовах, коли значна частина ре- сурсів вкладається в ризикові активи (кредити і цінні папери), навіть порівняно невеликі втрати можуть призвести до банкрутства банку.

 

2. Забезпечення оперативної діяльності є другорядною функції для капіталу банку. Вона має вагу на перших етапах діяльності ба- нку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфра- струкура і розгортається його діяльність (фінансування придбання комп’ютерної та оргтехніки, будівництво оренда офісів і т. п.).

3. Регулювальна: через фіксацію розміру власного капіталу регу- лювальні органи впливають на діяльність банку в цілому. Розмір власного капіталу банку є порогом допуску на банківський ринок (мінімальний розмір статутного капіталу) та регулятором розширен- ня масштабів діяльності банку (прийняття банком додаткових ризи- ків, без яких неможливо отримати додаткові прибутки). Регулюваль- ні органи ставлять у залежність від адекватного нарощення капіталу.

Зважаючи на джерела і порядок формування, капітал банку на- дається зі статутного капіталу, резервного капіталу, спеціальних фондів, нерозподіленого прибутку, субординованого боргу.

1. Статутний  капітал  банку формується з акціонерного або

приватного капіталу банку під час організації нового банку шляхом

акумулювання внесків чи випуску і реалізації акцій. Емісія акцій як

форма створення і поповнення статутного капіталу банку регулю-

ється Постановою «Про цінні папери і фондову біржу».

У банках, які мають статус ВАТ, Статутний капітал формують

шляхом відкритої підписки на акції, у ЗАТ — шляхом розподілу акцій

між засновниками відповідно до їхньої частки в статутному фонді.

Перший випуск акцій банку має повністю складатися з простих ак-

цій. Усі випуски акцій банків типу ВАТ підлягають реєстрації в Держа-

вній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). При по-

вторній емісії, що дозволяється тільки після повної оплати акціонерами

акцій попередньої емісії, банки можуть випускати також привілейовані

акції. Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність»,

наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на

акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку.

Для  реєстрації  випуску  акцій  банк-емітент  складає  проспект

емісії. При першій емісії його готують засновники, а при наступ-

ній — правління банку. В проспекті емісії містяться дані про банк,

його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних

паперів. Проспект емісії має бути затверджений незалежною ауди-

торською компанію.

2. Резервний фонд комерційного банку. Це грошові ресурси, що

резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, по-

криття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивіден-

дів за привілейованими акціями, якщо недостатньо прибутку. На-

явність коштів у ньому забезпечує надійності стабільність комер-

ційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резе-

 

рвного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється збора- ми акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не мо- же бути меншим за 25 \% регулятивного капіталу, а розмір відраху- вань — меншим ніж 5 \% чистого прибутку.

Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відра- хування до нього припиняються. У разі використання коштів з ре- зервного фонду відрахування від чистого прибутку на його форму- вання поновлюються.

3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки ос-

новних засобів та ін.) призначені для виробничого та соціального роз-

витку банку. Порядок формування і використання цих коштів визна-

чається статутними документами банку.  Формуються ці  фонди  за

рахунок прибутку. Елементом резервного капіталу є загальні резерви,

призначені для покриття можливих збитків по операціях банку. Їхня

відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають кон-

кретніше призначення (наприклад, резерв для відшкодування можли-

вих втрат за кредитними операціями банків створюється для покриття

безнадійної заборгованості по позичкових операціях).

4. Нерозподілений прибуток — це джерело внутрішнього похо-

дження. Створюється як залишок прибутку після виплати дивіден-

дів, відрахувань до резервного та інших фондів. Оскільки розмір

усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок

нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чи-

ном від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам.

5. Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові

капітальні інструменти, які, за умовою контракту, не можуть бути

вилучені з банку раніше ніж через 5 років, а в разі банкрутства чи

ліквідації повертаються інвесторові після погашення претензій усіх

інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених у ка-

пітал, не може перевищувати 50 \% розміру основного капіталу зі

щорічним зменшенням на 20 \% від його первинної вартості протя-

гом 5 останніх років угоди.

Розмір власного капіталу визначається банком самостійно, але з

урахуванням таких факторів:

1) вимоги НБУ щодо мінімального розміру статутного капіталу;

2) характеру активних операцій. Наявність значного обсягу ризико-

ваних операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу;

3) специфіка клієнтури. За значної кількості невеликих вклад-

ників власних коштів потрібно менше, ніж за наявності великих

вкладників.

Українська методика визначення капіталу поділяється на:

1) основний (капітал І рівня);

2) додатковий (капітал II рівня).

 

Основний  капітал банку включає сплачений і зареєстрований Статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за ра- хунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додатко- вих внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських опе- рацій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів.

До додаткового  капіталу банку належать:

1) нерозкриті резерви (такі резерви не відображаються в опублі-

кованому балансі банку);

2) резерви переоцінки;

3) гібридні (борг/ капітал) капітальні інструменти;

4) субординований борг.

При цьому додатковий капітал не може перевищувати 100 \%

повного капіталу.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загаль-

ний розмір капіталу І і II рівнів додатково зменшується на балансо-

ву вартість таких активів, як: акції та інші цінні папери з нефіксо-

ваним прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції; інве-

стиції в капітал установ у розмірі 10 \% і більше їхнього статутного

капіталу та в дочірні установи; кошти, вкладені в інші банки на

умовах субординованого боргу.