Бухгалтерський облік у банках - Навчальний посібник (Волкова І. А.)

3. основнІ види фІнансовоЇ звІтностІ комерцІйних банкІв

Завершальним етапом облікового циклу фінансового бухгалтер- ського обліку є процес складання та подання фінансової звітності. Банк зобов’язаний подавати Національному банку України фінан- сову і статистичну звітність щодо роботи банку, його операцій, лік- відності, платоспроможності, прибутковості, а також інформацію афілійованих осіб банку з метою оцінки фінансового стану банку. Як уже зазначалося, основною метою складання фінансових звітів є надання користувачам для прийняття економічних рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, ре- зультати діяльності та грошові потоки банку.

Повна фінансова звітність банку включає: балансовий звіт, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, примітки до фінансових звітів.

Основні вимоги  щодо  форм  фінансової  звітності  банку  такі:

відповідність національним та міжнародним стандартам з бухгал-

терського обліку; складання на підставі даних бухгалтерського об-

ліку; оптимальність за кількістю і складом показників, що відобра-

жаються  у  фінансових  звітах;  розкриття  кількісних  та  якісних

характеристик господарського факту, явища чи процесу, які відо-

бражаються у фінансовому звіті; зручність форм фінансової звітно-

сті для заповнення, розроблення та створення програм електронно-

го оброблення інформації.

3.1. МЕТОДИКА СКЛАДАННЯ БАЛАНСУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Методика складання балансу включає кілька етапів і є незмін- ною. Особливість місячного, квартального та річного балансів по- лягає в тому, що вони складаються на базі бухгалтерських принци- пів: принципу нарахування та відповідності доходів і витрат, а також принципу обачності. Такий підхід передбачає здійснення в останній робочий день місяця, кварталу, року відповідно до вста- новлених обліковою політикою банку термінів таких регулюваль- них бухгалтерських проведень:

— нарахування  відсоткових  доходів  за  наданими  кредитами,

цінними паперами у портфелі банку;

 

— нарахування відсоткових витрат за залученими депозитами та отриманими кредитами;

— накопичення амортизаційних відрахувань, пов’язаних з ви-

користанням основних засобів та нематеріальних активів;

— відрахування в резерв на покриття втрат від кредитів та під

знецінення цінних паперів;

— амортизація суми доходів та витрат майбутніх періодів;

— амортизація суми неамортизованого дисконту чи премії за

цінними паперами в портфелі банку тощо.

Специфічною ознакою регулювальних проведень є те, що вони

здійснюються на підставі виконаних за встановленою формою роз-

рахунків певних сум (суми резерву, амортизаційних відрахувань,

нарахованих відсотків, амортизації суми ще неамортизованого дис-

конту чи  премії). Методика здійснення розрахунків  підлягає за-

твердженню в установленому чинним законодавством порядку. Ба-

нківський  щоденний  (щомісячний)  баланс,  складений  за  всіма

діючими бухгалтерськими рахунками четвертого порядку, налічує,

залежно від розміру банку та обсягу операцій, 200—600 і більше

рахунків. Він є деталізованим, розгорнутим. Однак у такому фор-

маті щоденний (місячний) баланс малочитабельний і малопристо-

сований для експрес-фінансового аналізу. Тому в банках передба-

чено складання квартального та річного балансових звітів за іншим

форматом.

Балансові звіти складаються за агрегованими рахунками, які на-

зивають статтями. Кожна стаття балансового звіту — це агрегова-

ний об’єкт фінансового обліку. Відокремлення статей у балансово-

му звіті підпорядковане вимогам МФЗ-30 «Розкриття інформації у

фінансових звітах банків та подібних фінансових установ» і насам-

перед залежить від суттєвості інформації, яка необхідна користува-

чам для прийняття економічних рішень. Сума статті обчислюється

шляхом  об’єднання  певних  бухгалтерських  рахунків  четвертого

порядку, які відображені в щоденному балансі, за ознакою їх еко-

номічного змісту, відповідно до вимог стандартів з бухгалтерського

обліку.

Потрібно звернути увагу, що в річному балансовому звіті зали-

шки за статтями показують за два звітні періоди: поточному та по-

передньому. Розкриття економічного змісту інформації щодо окре-

мих  статей  балансу  надається  в  примітках,  які  включені  до

компонентів річного фінансового звіту банку.

До основних статей активу балансового звіту належать:

1. Валюта, монети і банківські метали. До цієї статті включаєть-

ся готівка в касі та сховищі банку, в обмінних пунктах, банкоматах,

у дорозі, в процесі інкасації, банківські метали.

 

2. Дорожні та інші чеки (в касі банку та його безбалансових установ, обмінних пунктах, у дорозі).

3. Коррахунок у НБУ (кореспондентський та накопичу вальний рахунки в НБУ, нараховані доходи за коштами до запитання в НБУ).

4. Інші кошти в НБУ.

Статті 1—4 об’єднують в одну групу під загальною назвою «Го-

тівка». У зарубіжній банківській практиці цю групу визначають як

«початкові резерви». Цей актив є першою «лінією оборони» банку

на випадок вилучення депозитів та першим джерелом коштів для

задоволення нагальних потреб клієнтів. Банки зацікавлені тримати

мінімально допустиму суму, оскільки запас готівкових грошей не

приносить доходу або забезпечує невеликий відсотковий дохід. Ак-

тив у вигляді готівки задовольняє потреби банку у ліквідних кош-

тах, тобто в коштах, які необхідні для покриття непередбачених та

термінових зобов’язань.

5. Коррахунки в інших банках (у т. ч. України, країн ОЕСР,

СНД та Балтії, інших країн).

6. Депозити та кредити в інших банках (у т. ч. України, країн

ОЕСР, СНД та Балтії, інших країн).

7. Цінні папери в портфелі банку на продаж.

8. Цінні папери в портфелі банку на інвестиції.

9. Кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам.

Статті 5—9 можна об’єднати в другу групу — «Основні акти-

ви». По всіх статтях (крім ст. 5) за активами наводять дві цифри:

брутто депозитів та наданих кредитів, включаючи пролонговані,

прострочені та безнадійні кредити. Із суми брутто необхідно вилу-

чити резерви, що створюються під заборгованість інших банків;

для отримання суми нетто — депозитів, кредитів у інших банках.

Резерви створюються для покриття збитків, які виникають у ре-

зультаті появи безнадійних боргів за кредитами. У статті «Цінні

папери в портфелі банку на продаж» відображаються обіги банку,

який виступає ділером, за операціями з цінними паперами. Банки

формують резерв під знецінення цінних паперів на продаж, яке

може виникнути внаслідок зниження курсу цінних паперів та па-

діння купівельної вартості. У статті «Цінні папери в портфелі банку

на інвестиції» відображається брутто-сума вкладень у цінні папери,

які приносять банку дохід. У зв’язку зі зміною ринкової вартості

цінних паперів банки формують відповідні резерви, що вилучають-

ся з брутто-суми.

Стаття «Кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам» форму-

ється в розрізі сум брутто та нетто. Нетто-кредити та фінансовий

лізинг розраховуються як різниця між брутто-сумою та сумою не-

діючих кредитів, тобто таких, що не приносять банку відсоткового

 

доходу. Позика переводиться в розряд недіючих, якщо виплати за нею затримуються більше, ніж на 90 днів порівняно з терміном, за- значеним у кредитній угоді. Статті 10—12 представляють третю групу активів — «Вторинні активи». До цієї групи належать такі статті:

10. Нематеріальні активи. Ця стаття включає вартість придба- них банком прав користування землею, об’єктами промислової та інтелектуальної власності, а також інших майнових прав, що ви- знаються об’єктом права власності банку і приносять дохід.

11. Матеріальні активи. Це незначна частка активів банку, що

належать до групи фіксованих активів (будинки, споруди тощо).

12. Інші активи. Включають витрати майбутніх періодів, дебі-

торську заборгованість, нараховані доходи за активними операція-

ми банку тощо.

Пасиви банку — це зобов’язання та капітал. Зобов’язання ма-

ють дві основні складові: депозити від різних економічних агентів

та недепозитні запозичення на ринках грошей та капіталу. До зо-

бов’язань банку належать такі статті:

1. Коррахунки банків. Це кошти, що знаходяться на рахунках

«ностро» банків-кореспондентів.

2. Депозити та кредити банків. Сюди відносять кошти, що збері-

гаються на рахунках у вигляді депозитів інших банків, а також кре-

дити, отримані банком від НБУ та інших банків.

3. Кошти до запитання клієнтів. Строкові депозити клієнтів. За

цими статтями відображають суми залучених банком депозитів від

фізичних та юридичних осіб.

4. Цінні папери власного боргу. За цією статею відображаються

векселі, депозитні сертифікати та інші боргові цінні папери, еміто-

вані банком.

5. Кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій.

Відображаються суми кредитів, отриманих банком від МВФ, ЄБРР,

Всесвітнього банку тощо.

6.  Субординована  заборгованість.  Це  довгострокові  боргові

зобов’язання, вимоги за якими настають відразу після задоволен-

ня вимог інших кредиторів (у цьому розумінні вони є субордино-

ваними).

7.  Інші зобов’язання. Включають доходи  майбутніх періодів,

кредиторську заборгованість, нараховані витрати тощо.

До власного капіталу належать статті, що свідчать про розмір

статутного сплаченого і несплаченого капіталу, прибутки і резе-

рви, прибуток-збиток поточного року. Резерви банк створює на

випадок непередбачених обставин як дієвий засіб покриття зби-

тків.

3.2. МЕТОДИКА СКЛАДАННЯ

ЗВІТУ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

Звіт про фінансові результати призначений для обчислення чис- того прибутку (збитку) звітного періоду. Цей звіт є своєрідним ла- нцюгом між балансами початку та кінця звітного періоду. Головна мета  звіту  про  фінансові  результати —  продемонструвати мене- джерам та зовнішнім користувачам, які доходи отримав банк та які він мав витрати за певний звітний (обліковий період). Отже, зазна- чений звіт стосується лише певного періоду. Банки складають звіт про фінансові результати за такі звітні періоди: місяць, квартал, рік. Місячний і квартальний звіти є проміжними, а річний Звіт про фі- нансові результати — кінцевим. Він демонструє остаточно одержа- ний банком за рік фінансовий результат від діяльності: чистий при- буток або збиток. Методика складання місячного звіту має певні відмінності від методики складання квартального та річного звітів про фінансові результати.

Місячний звіт має назву «Звіт про прибутки та збитки банку». Головна його особливість полягає в тому, що він складається за схемою бухгалтерських рахунків для обліку доходів та витрат, які передбачені в класах 6 та 7 плану рахунків комерційного банку, на- ростаючим підсумком з початку року. Цей звіт складається у фор- маті вертикальної таблиці, яка структурно включає три частини: доходи, витрати, чистий прибуток (збиток). Місячний звіт про при- бутки та збитки складається на базі даних оборотно-сальдової ві- домості (сальдової відомості) за рахунками третього порядку (гру- пами рахунків), які входять до складу бухгалтерських рахунків класів 6 та 7. Доходи та витрати показують у зазначеному звіті згі- дно з класифікацією рахунків для їх обліку у класах 6 та 7 плану рахунків. У зазначений звіт переносяться кредитові залишки за ра- хунками класу 6 і дебетові залишки за рахунками класу 7. Формою звіту передбачено визначення проміжних підсумків за рахунками другого порядку (розділами). Показник чистого прибутку (збитку) обчислюється як різниця між сумою сукупних доходів та сумою сукупних витрат. Рахунки доходів та витрат закриваються тільки один раз на рік в останній робочий день року. Протягом року в проміжних звітах про фінансові результати визначений поточний чистий прибуток (збиток) звітного періоду відображається нарос- таючим підсумком з початку року на тимчасовому рахунка «Пото- чний фінансовий результат».

Квартальний та річний звіти про фінансові результати склада-

ються за методом послідовного розрахунка фінансового результату

 

за звітний період. У формі квартального та річного звітів передба- чено послідовне зіставлення їх статей визначити проміжні показ- ники фінансового результату. Це досягається використанням кла- сифікації доходів і витрат за їхніми типами та видами діяльності банку. Кожна стаття розраховується через об’єднання залишків за певними рахунками доходів (класу 6) і витрат (класу 7). Для прави- льного тлумачення впливу проміжних фінансових результатів на кінцевий фінансовий результат потрібно уважно вивчити методику їхнього розрахунка.

Процес розрахунка чистого прибутку (збитку) звітного періоду можна поділити на такі етапи:

перший етап — розрахунок валового прибутку (збитку) (п.  7

звіту);

другий етап — розрахунок прибутку (збитку) від здійснених ба-

нком операцій (п. 12 звіту);

третій етап — розрахунок прибутку (збитку) від звичайної дія-

льності банку до оподаткування (п. 15 звіту);

четвертий етап — розрахунок прибутку (збитку) від звичайної

діяльності (п. 17 звіту).

Розглянемо докладніше алгоритм розрахунка кожного з промі-

жних показників фінансового результату.

Розрахунок  валового  прибутку  (збитку). У звіті про фінансові

результати термін «операційний дохід» використаний, як синонім

терміна «валовий прибуток». Застосування терміна «валовий при-

буток» доцільніше, тому що він відповідає вимогам міжнародних і

національних стандартів з бухгалтерського обліку.

Валовий прибуток — це різниця між сумою доходів, одержаних

банком, і сумою витрат, понесених банком від операцій, які здійс-

нюються банком у процесі операційної, інвестиційної та фінансової

діяльності і які безпосередньо пов’язані з цими операціями. Тобто

для розрахунка валового прибутку ми приймаємо типи доходів і

витрат, що відповідають таким критеріям:

по-перше, це доходи і витрати, які виникають від звичайних ба-

нківських операцій з різноманітними фінансовими інструментами

та від послуг, що їх супроводжують;

по-друге, існує безпосередній зв’язок між операцією, або послу-

гою і доходами чи витратами, одержаними або понесеними від цих

операцій чи послуг.

Валовий прибуток включає чистий відсотковий дохід; чистий

комісійний дохід; чистий торговельний дохід від операцій з інозе-

мною валютою, цінними паперами та похідними фінансовими ін-

струментами; чистий прибуток від інвестиційних цінних паперів.

Валовий прибуток розраховується, як алгебрична сума певних ви-

 

дів чистих доходів, які банк отримає від звичайних банківських операцій. Класифікація видів чистого доходу побудована на об’є- днанні доходів і витрат, пов’язаних зі звичайними банківськими операціями залежно від типів доходів, які вони генерують, та типів витрат, які несе банк, здійснюючи ці операції.

Найбільшу увагу потрібно приділити показникам чистого відсо- ткового доходу та чистого комісійного доходу, частка яких у сумі валового прибутку банку є визначальною. Зазначені показники у звіті відображаються розгорнуто і розраховуються шляхом зістав- лення однотипних доходів та витрат.

Чистий відсотковий дохід — це різниця між сумою отриманих банком відсоткових доходів від кредитних операцій, від операцій із цінними паперами та похідними фінансовими інструментами і су- мою понесених банком витрат на виплату відсотків за залученими депозитами та запозиченими коштами.

Чистий комісійний дохід — це різниця між сумою одержаних

банком комісій і зборів та сумою сплачених ним комісій і зборів за

отримані послуги.

Наступні показники, які характеризують фінансовий результат

банку, обчислюються шляхом послідовних відрахувань від суми

валового прибутку.

Прибуток від операцій — це різниця між сумою валового при-

бутку і сумою операційних витрат банку на забезпечення банків-

ської діяльності. Такі операційні витрати банку включають адмі-

ністративні витрати і витрати на персонал. До адміністративних

витрат  належать  загальногосподарські  витрати,  які  пов’язані  з

управлінням та обслуговуванням банку, крім витрат на утримання

персоналу. Витрати на утримання персоналу охоплюють виплати

основної  та  додаткової  заробітної  плати,  внески  на  соціальне

страхування, пенсійне забезпечення, інші обов’язкові нарахування

на заробітну плату, матеріальну допомогу та інші соціальні ви-

плати тощо.

Операційні  витрати  є  найбільшою  статею  видатків  і  значно

впливають на розмір чистого прибутку.

Показник «прибуток від операцій» посідає особливе місце в су-

купності показників прибутку (збитку), що відображаються у звіті

про фінансові результати.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування розрахову-

ється, як різниця між прибутком від операцій і витратами на відра-

хування під безнадійні та сумнівні активи. Витрати на відрахування

під безнадійні та сумнівні активи включають відрахування в резер-

ви на покриття втрат за кредитами, резерви під знецінення цінних

паперів та деякі інші безнадійні активи. У сумі відрахувань у резе-

 

рви частка відрахувань у резерв на покриття втрат за кредитами є основною.

Необхідність відображення відрахувань у резерви окремою ста-

тею у звіті про фінансові результати зумовлено виключним впли-

вом цих витрат на кінцевий фінансовий результат від діяльності

банку. Вони, як свідчить практика, становлять великі суми і для

здійснення цих витрат не потрібні грошові кошти. Зауважимо, ці

витрати мають негрошову природу.

Чистий прибуток (збиток) банку розраховується шляхом відра-

хування із суми прибутку від звичайної діяльності суми податку на

прибуток та додавання суми непередбаченого доходу (витрат).

Показники «чистий прибуток на одну просту акцію» та «скори-

гований чистий прибуток на одну просту акцію» заповнюють тіль-

ки банки, які організовані у вигляді акціонерних товариств і акції

яких відкрито продаються та купуються на фондових біржах.

3.3. МЕТОДИКА СКЛАДАННЯ ЗВІТУ ПРО РУХ ГРОШОВИХ КОШТІВ

Метою звіту про рух грошових коштів є надання користувачам фінансових звітів відомостей для оцінювання спроможності банку генерувати грошові кошти, а також для оцінювання потреби банку в них.

Звіт про рух грошових коштів може складатись одним із двох методів: прямим чи непрямим. Прямий метод потребує постійного накопичення даних про рух грошових коштів, узагальнення потріб- них показників в аналітичному обліку. Непрямий метод ґрунтуєть- ся на максимальному використанні вже підготовлених показників фінансових звітів — балансу і звіту про фінансові результати та мі- німальному використанні даних первинних документів, облікових регістрів та аналітичних і синтетичних рахунків бухгалтерського обліку.

Банк самостійно обирає метод складання звіту про рух грошо- вих коштів. Терміни в цьому звіті використовуються в такому зна- ченні:

— грошові кошти — це готівкові кошти в касі та депозити до запитання;

— еквіваленти грошових коштів — це короткострокові високо-

ліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються в певні су-

ми грошових коштів і яким притаманний незначний ризик зміни

вартості;

— грошові потоки (рух коштів) — це надходження і вибуття

грошових коштів та їхніх еквівалентів;

 

— негрошові операції — це операції, які не потребують викори- стання грошових коштів та їх еквівалентів. Негрошовими операці- ями вважаються: формування резерву під наявний актив, амортиза- ція дисконту чи премії за цінними паперами, амортизація основних засобів та нематеріальних активів, нараховані, але не отримані до- ходи, нараховані, але не сплачені витрати, у тому числі нараховані, але не сплачені податки, нараховані, але не сплачені виплати пра- цівникам; безоплатне отримання основних засобів.

Звіт про рух грошових коштів за прямим методом передбачає обчислення:

1. Припливу грошових коштів, а саме:

— грошового прибутку;

— зменшення активів;

— збільшення зобов’язань;

— грошового збільшення статутного капіталу.

2. Відпливу грошових коштів, а саме:

— грошового збитку;

— збільшення активів;

— зменшення зобов’язань;

— сплати дивідендів;

— грошового зменшення статутного капіталу.

Величина чистого збільшення (зменшення) грошових коштів та

їх еквівалентів дорівнює сумі таких статей:

— чистий приплив (відплив) грошових коштів від операційної

діяльності;

— чистий  відплив  грошових  коштів  від  інвестиційної  діяль-

ності;

— чистий приплив грошових коштів від фінансової діяльності.

При  цьому  грошові  кошти  та  їх  еквіваленти на  кінець  року

включають суму таких статей:

1) грошові кошти та їх еквіваленти на початок року;

2) чисте збільшення (зменшення) грошових коштів та їх еквіва-

лентів;

3) вплив зміни курсів валют (зазначається нереалізований ре-

зультат переоцінки іноземної валюти).

Розділ «Операційна діяльність» складається з двох частин:

1) чистий грошовий прибуток від поточних операцій банку. Ця

сума відображає чисте надходження (вибуття) грошових коштів у

вигляді прибутку (збитку) банку від його діяльності;

2) чистий приплив (відплив) грошових коштів від іншої діяль-

ності, яка не належить до інвестиційної та фінансової та відображає

збільшення (зменшення) активів і зобов’язань, що виникають унас-

лідок цієї діяльності.

 

Форма звіту про рух грошових коштів, складеного за непрямим методом, включає три розділи: операційна діяльність, інвестиційна діяльність, фінансова діяльність. Розділ «Операційна діяльність» містить такі показники:

1) чистий грошовий прибуток від поточних операцій банку. Цей показник відображає чисте надходження (вибуття) грошових кош- тів у вигляді прибутку (збитку) банку від його діяльності у такий спосіб: негрошові доходи (витрати) віднімаються (додаються) від (до) суми чистого прибутку;

2) чистий приплив (відплив) грошових коштів від іншої діяль-

ності, яка не належить до інвестиційної та фінансової. Цей показ-

ник відображає збільшення (зменшення) активів і зобов’язань, що

виникають внаслідок цієї діяльності.

Різниця між чистим прибутком та чистим грошовим прибутком від

поточних операцій банку виникає завдяки наявності таких статей:

1) негрошові статті доходів і витрат (наприклад, амортизація

основних засобів, рух резервів);

2) неопераційні статті доходів та витрат (наприклад, результати

від продажу основних засобів);

3)  тимчасові  різниці  між  елементами  чистого  прибутку  та

пов’язаними з ними грошовими потоками (наприклад, нарахування

доходів та витрат, амортизація дисконтів та премій).

Чисте збільшення (зменшення) грошових коштів та їхніх екві-

валентів визначається як сума таких статей:

— чистий приплив (відплив) грошових коштів від операційної

діяльності;

— чистий відплив грошових коштів від інвестиційної діяльності;

— чистий приплив грошових коштів від фінансової діяльності.

При цьому грошові кошти та їхні еквіваленти на кінець року

обчислюють як суму таких статей:

1) грошові кошти та їхні еквіваленти на початок року;

2) чисте збільшення (зменшення) грошових коштів і їхні еквіва-

лентів.

Порядок розрахунка деяких статей звіту про рух грошових коштів:

1) приплив грошових коштів обчислюється через додавання та-

ких показників: грошовий прибуток, зменшення активів, збільшен-

ня зобов’язань, грошове збільшення статутного капіталу;

2) відплив грошових коштів обчислюється шляхом додавання

таких показників: грошовий збиток, збільшення активів, зменшен-

ня зобов’язань, сплата дивідендів; грошове зменшення статутного

капіталу.

Чистий грошовий прибуток від поточних операцій банку обчис-

люється так: з прибутку за звітний період вираховуються всі не-

 

грошові потоки за рахунками доходів і витрат (витрати додаються, а доходи віднімаються). За всіма рахунками класів 6 і 7 береться до розрахунка різниця між залишками на кінець та початок звітного періоду.

Грошове збільшення (зменшення) активів банку — це грошовий потік, що дорівнює різниці між залишками за активними рахунками з вирахуванням контрактивних рахунків на початок і кінець звітно- го періоду та всіх негрошових потоків за рахунками доходів, витрат і капіталу.

Позитивний результат додається до грошових потоків, а негати-

вний віднімається. Грошове збільшення (зменшення) пасивів бан-

ку — це грошовий потік, що дорівнює різниці між залишками за

пасивними рахунками з вирахуванням контрпасивних рахунків на

початок і кінець звітного періоду та всіх негрошових потоків за ра-

хунками доходів і витрат. Позитивний результат додається до гро-

шових потоків, а негативний віднімається.

За всіма рахунками береться різниця між залишками на кінець і

початок періоду. Ураховуючи, що початком періоду є 1 січня кож-

ного року, то сума залишків на початок періоду за класом 6 «Дохо-

ди» та класом 7 «Витрати» дорівнює нулю.

3.4. ДОПОМІЖНА ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ

До допоміжної звітності банків належить звітність про кредит- ну, депозитну діяльність, формування резервів під активні операції та дотримання економічних нормативів, а також звіт про діяльність банку з цінними паперами.

Звітність про кредитну  діяльність комерційного банку. Кре- дитна діяльність комерційного банку охоплює операції з надання та отримання кредитів на міжбанківському ринку і надання кредитів клієнтам — юридичним та фізичним особам. Звітність про кредит- ну діяльність банку можна поділити на дві групи: узагальнюючу та деталізовану.

Узагальнююча звітність характеризує результати кредитної дія-

льності банку. До цієї звітності належать:

1. Звіт про кредитний портфель. Кредитний портфель — це су-

купність  наданих  та  отриманих  комерційним  банком  кредитів,

включаючи міжбанківські кредити. Ця  звітність містить зведену

інформацію про зміст кредитного портфеля банку. Основне при-

значення форми — дати загальну картину кредитної діяльності ба-

нку з метою подальшої оцінки відсоткового ризику та ризику лікві-

дності.   Кредитний  портфель   за   типом   ринку   поділяється  на

 

міжбанківські кредити і кредити, надані на небанківському ринку. Міжбанківський ринок характеризується високою ліквідністю і швидкими коливаннями відсоткових ставок залежать від строку кредиту. Тому міжбанківські кредити наводяться з деталізацією за строком дії кредитної угоди: овернайт від 1 до 7 днів; від 8 до 21; від 22 до 31; від 32 до 92; від 93 до 183; понад 184 днів. Таким чи- ном, у звіті вирізняються як отримані від банків, так і надані бан- кам кредити, що дає змогу порівняти структуру активних та пасив- них міжбанківських операцій. Кредити, що надані суб’єктам господарської діяльності, відображаються у звіті окремо за кожним видом операції.

Звіт про кредитний портфель надається щомісячно комерційни- ми банками — юридичними особами у  Департамент безвиїзного нагляду через регіональні управління Національного банку України.

2. Звіт про класифіковані активи. Якщо звіт про кредитний портфель робить акцент на обсягах кредитів, наданих тим чи іншим

позичальникам, то ця звітність призначена для визначення якості наданих кредитів, тобто ймовірності своєчасного погашення осно- вної суми боргу та відсотків за нею. Інформація цього звіту вико- ристовується для визначення заборгованості за кредитами, на які нараховується резерв на можливі втрати за позиками комерційних

банків.

На підставі класифікації позик комерційний банк створює ре-

зерв за кожною групою позик. Резерв має бути сформований у пов-

ному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості

за  групами  ризику  та  встановлених норм  відрахувань. Розподіл

кредитів за видом операції та за особою позичальника дещо більш

деталізований порівняно зі звітом про кредитний портфель, але він

не включає строкової диференціації кредитів.

Звіт надається філіями комерційних банків щоквартально в ре-

гіональні управління НБУ.

Деталізована звітність характеризує окремі аспекти кредитної

діяльності банку. До деталізованої звітності належить звітність про

обсяги та відсоткові ставки. Вона призначена для щоденного аналі-

зу обсягів і відсоткових ставок за міжбанківськими наданими та

отриманими кредитами; кредитами, наданими на небанківському

ринку, а також для оцінки рівня відсоткових ставок за кредити за-

лежно від особи позичальника та мети використання кредиту.

1.  Звітність про  заборгованість за  простроченими кредитами.

Вона містить інформацію щодо кредитів, повернення яких викли-

кає сумнів; заборгованість за простроченими кредитами, виданими

на міжбанківському та небанківському ринках, за якими не нарахо-

вуються відсотки, а також за якими ще нараховуються відсотки.

 

2. Звітність про заборгованість за пролонгованими кредитами. Призначена для здійснення контролю з боку НБУ за станом проло- нгованих кредитів.

3. Звітність про залишки заборгованості за наданими кредитами.

Для аналізу динаміки кредитування різних сфер економіки Націо-

нальний банк України вимагає звітність, яка містить інформацію

про обсяги кредитування в певному розрізі: за галузями економіки;

за видами економічної діяльності; за формами власності; за секто-

рами економіки; за цільовим спрямуванням позичальника.

Комерційні банки та їх установи відображають депозитні опе-

рації у формі звітності. Усі депозити подаються з розбивкою за по-

чатковим строком розміщення на короткострокові (до 1 року) і дов-

гострокові (понад 1 рік).

1. Звітність щодо формування резервів під активні операції ко-

мерційних банків та дотримання економічних нормативів.

2. Розрахунок резерву на можливі втрати за позичками комер-

ційних банків. Ця форма містить інформацію щодо сформованого

резерву на початок звітного періоду, а також дані про необхідне

збільшення або зменшення суми розрахункового резерву; фактично

сформований резерв, а також відхилення фактичного резерву від

розрахункового.

3. Звіт про зміни в резервах.

4. Звіт про списану безнадійну заборгованість. Містить інфор-

мацію про аналіз обсягів втрат за кредитами згідно з типами ринків

та осіб позичальників. Дані цієї форми звітності доповнюють попе-

редню форму про зміни в резервах.

5. Звіт про достатність капіталу. У звіті наводяться суми елеме-

нтів капіталу та подається їхня розшифровка за окремими статтями.

6. Звіт про дотримання економічних нормативів. Мета цієї звіт-

ності — звести повну інформацію щодо дотримання банком норма-

тивів протягом звітного періоду і визначити комплексну рейтинго-

ву   оцінку.   У   звітності   також   зазначається   інформація   щодо

кількості  порушень  комерційним  банком  кожного  економічного

нормативу.

7. Звіт про стан портфеля цінних паперів. Ця форма передбачена

для оцінки цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку, з ме-

тою продажу та інвестицій.