18.1. міжнародні валютно-розрахункові відносини

Міжнародні валютно-розрахункові відносини виникають у світовому господарстві у процесі руху товарів, ідей, технологій, капіталів тощо. Вони виявляються в трансформуванні однієї національної валюти в іншу або в наднаціональні платіжні кошти. Ці відносини виражають процеси інтернаціоналізації господарських зв’язків в умовах поглиблення міжнародного поділу праці, різного рівня забезпеченості країн корисними копалинами, природно-кліматичними умовами, розвитку науки й техніки, а також нагромадження капіталів.

Міжнародні валютні відносини – це форма взаємодії національних валют різних країн.

В основі національної валютної системи лежить національна валюта, що є зобов’язанням держави в міжнародних економічних відносинах. Залежно від режиму використання розрізняють такі види національної валюти:

– вільно конвертована валюта, операції щодо якої як поточні у вигляді торговельних і неторговельних платежів, так і пов’язані з рухом капіталів, тобто інвестиції й кредити, здійснюються без обмежень. Така валюта має єдиний режим обміну для резидентів і нерезидентів, тобто іноземних громадян, а значить зовнішню й внутрішню оборотність. Оборотність валюти називається її конвертованістю;

– частково конвертована валюта – це така валюта, відносно якої є обмеження на її використання за окремими видами операцій;

– неконвертована валюта – це замкнута валюта, що використовується тільки строго в межах даної країни й не підлягає вільному обміну на інші валюти. Відносно такої валюти в різних країнах діють обмеження й заборони на її продаж, покупку, ввезення і вивезення.

Міжнародні валютно-розрахункові операції України здійснюються через комерційні банки, що мають спеціальні ліцензії Національного банку України на проведення операцій в іноземній валюті. Всі види банківських операцій здійснюються комерційними банками шляхом взаємних записів на рахунках. Сальдо відображається на їхніх кореспондентських рахунках.

Валютні ліцензії бувають таких видів:

– разова валютна ліцензія видається на проведення однієї конкретної операції;

– проста або внутрішня валютна ліцензія дозволяє здійснення банківських валютних операцій тільки в Україні без права встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками;

– розширена валютна ліцензія надає право на встановлення кореспондентських відносин із шістьома банками з розвинених країн;

– генеральна валютна ліцензія надає право на встановлення кореспондентських відносин з будь-якою кількістю банків, а також право відкривати філії й представництва свого банку за рубежем. Крім того, у складі генеральної ліцензії може бути передбачене право на здійснення операцій з дорогоцінними металами.

Підприємства, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю, мають право відкривати в уповноважених банках рахунки в іноземній валюті:

– поточний рахунок – це розрахунковий валютний рахунок, на який зараховується частина валютного виторгу, що залишається в розпорядженні підприємства, після обов’язкового продажу валюти. Із цього рахунку проводяться платежі в іноземній валюті за імпорт і пов’язані з ним операції;

– транзитний, або розподільний, рахунок призначений для контролю повноти надходження експортної валютної виручки й дотримання порядку обов’язкового продажу встановленої квоти валютної виручки всіма підприємствами-експортерами на внутрішньому валютному ринку. Експортна виручка спочатку зараховується на цей рахунок, після продажу квоти, а частина, що залишилася, зараховується на поточний валютний рахунок для подальшого використання підприємством-експортером;

– кредитний рахунок відкривається підприємству для одержання кредитів в іноземній валюті, а депозитний – для залучення тимчасово вільних коштів в іноземній валюті з виплатою відсотків за внеском;

– кореспондентський рахунок відкривається у ВКВ для здійснення банками України валютно-розрахункових операцій у банках іноземних держав. Банк, що відкрив кореспондентський рахунок, зобов’язаний зарахувати на нього певне валютне покриття, тому що операції за таким рахунком здійснюються в межах залишків коштів на ньому або в межах погодженого ліміту овердрафта. Операції за кореспондентськими рахунками супроводжуються висилкою дебетового й кредитового авізо.

Підставою для міжнародних валютно-розрахункових операцій є зовнішньоторговельний контракт, що укладається українським підприємством з іноземним партнером і визначає умови зовнішньоторговельної угоди. Такий контракт повинен містити певні валютно-фінансові умови. До валютних умов зовнішньоторговельного контракту належать:

– валюта ціни – це валюта, у якій виражається ціна товару або сума угоди, контракту. Як валюта ціни може бути використана валюта експортера, імпортера, третьої країни, міжнародні платіжні кошти або спеціальні права запозичення, тобто міжнародні розрахункові й резервні кошти, що виконують деякі функції світових грошей і випускаються МВФ. Використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на рахунках центральних банків країн, членів МВФ;

– валюта платежу – це валюта, у якій виконується контракт, тобто здійснюється платіж. Як валюта платежу може бути прийнята валюта експортера, імпортера або третьої країни;

– курс перерахування валют застосовується в тому випадку, якщо валюти ціни й платежу не збігаються;

– захисні валютні застереження.

Додатково визначаються вартість одиниці продукції, спосіб її формування, у разі, якщо вона не є фіксованою, контрактна вартість поставки.

Фінансові умови зовнішньоторговельного контракту визначають, у який момент права на товар і валютні кошти перейдуть від одного контрагента до іншого. Метою цих умов є:

– запобігання необґрунтованому авансуванню однієї зі сторін за угодою;

– забезпечення найбільш швидкого одержання валютної виручки експортером;

– забезпечення більш пізнього здійснення платежу імпортером;

– стимулювання належного виконання експортером зобов’язань за контрактом.

Фінансові умови позначають умови платежу, тобто визначають, у який момент руху й місцезнаходження товарів повинна бути зроблена оплата. Це можуть бути такі умови:

– наявні, тобто товар проти грошей. У цьому випадку моментом здійснення платежу може бути повідомлення про навантаження товару експортером, одержання товарно-транспортних документів імпортером, одержання імпортером товару;

– у кредит, тобто при наданні експортером відстрочки платежу імпортерові або при авансуванні імпортером експортера;

– змішані умови.

Окремо умови постачання продукції, перехід ризику втрати або пошкодження товару, виконання постачальником і покупцем своїх обов’язків визначаються базисами поставки ІНКОТЕРМС.

Міжнародні розрахунки здійснюються із застосуванням певних їхніх форм. Це такі форми розрахунків:

– банківський переказ – це телеграфний, телексний, електронний або поштовий переказ платіжного доручення, що містить вказівку банку-кореспонденту про зарахування платежу на рахунок одержувача (бенефіціара), за умов пред’явлення чека або інших документів. Ініціатором розрахунків виступає імпортер. Така форма розрахунків вигідна імпортерові при оплаті після одержання товару, а експортерові – при його попередній оплаті. В обох випадках ця форма не гарантує сторонам належного виконання умов контракту;

– документарне інкасо – це розпорядження експортера своєму банку одержати від імпортера платіж або акцепт, тобто згоду оплатити. Ініціатором розрахунків виступає експортер, що відвантажує товар, оформляє документи й виставляє їх на інкасо імпортерові. Така форма розрахунків вигідна імпортерові, тому що гарантує виконання експортером своїх зобов’язань, оскільки платіж здійснюється після відвантаження;

– документарний акредитив – це розпорядження банку зробити оплату на умовах, обговорених у цьому документі. Ініціатором розрахунків виступає імпортер, що виставляє акредитив на користь імпортера. Така форма розрахунків вигідна експортерові, оскільки забезпечує швидке й своєчасне одержання експортної валютної виручки.