Фінанси підприємств - Навчальний посібник (Ткаченко С.А.)

16.3. фінансове забезпечення ліквідаційних процедур при банкрутстві підприємства

З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були лояльні до боржників. У більшості країн передбачені норми законів про стягнення майна банкрута з метою задоволення претензій кредиторів.

Під банкрутством розуміють визнану господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова заява будь-якого із кредиторів, органів державної податкової або контрольно-ревізійної служби до господарського суду, якщо протягом місяця боржник не задовольнив визнані ним претензійні вимоги. Крім того, боржник має право звернутися до суду за власною ініціативою у випадку його фінансової нездатності або її загрози.

До боржника застосовуються такі процедури банкрутства:

– розпорядження майном боржника;

– мирова угода;

– санація (відновлення платоспроможності) боржника;

– ліквідація банкрута.

Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності (його представником).

У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов’язаний одночасно подати план санації.

Якщо на момент подання заяви про порушення справи про банкрутство в суд вже надійшли одна або кілька заяв про порушення справи про банкрутство одного боржника, суд розглядає всі заяви, включаючи заяву кредитора або боржника, подану останньою.

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому арбітражному суду України.

Кредитори мають право запропонувати кандидатуру розпорядника майна – фізичну особу – суб’єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів і має ліцензію арбітражного керуючого, що видається в установленому законодавством порядку.

Розпорядник майна призначається на строк не більше ніж шість місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном) боржника.

Господарський суд може прийняти постанову про визнання боржника банкрутом і відкрити ліквідаційну процедуру, строк якої не може перевищувати дванадцяти місяців, проте він може бути подовжений додатково на шість місяців.

За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, арбітражний суд призначає членів ліквідаційної комісії, до складу якої включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності – також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон).

Майно банкрута, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

Ліквідатор має право виставити на відкриті торги вимоги банкрута.

Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника, з якого проводяться поточні комунальні та експлуатаційні платежі та інші витрати, пов’язані із здійсненням ліквідаційної процедури.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у наступному порядку:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого з цією метою;

в) витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

– витрати на оплату державного мита;

– витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

– витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

– витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв’язку з визнанням мирової угоди недійсною;

– витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов’язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

– витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням арбітражного суду за рахунок їхніх коштів;

– витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян – довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п’яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до суду звіт та ліквідаційний баланс.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Разом з тим існують особливості щодо банкрутства окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності, а саме:

– містоутворюючих підприємств;

– особливо небезпечних підприємств;

– сільськогосподарських підприємств;

– страховиків;

– професійних учасників ринку цінних паперів;

– суб’єкта підприємницької діяльності – громадянина;

– селянського (фермерського) господарства;

– боржника, що ліквідується власником;

– відсутнього боржника.