10.3. правове регулювання грошового обігу в україніГрошово-кредитна політика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного розвитку, стри- мування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, за- безпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через: 1) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комер- ційних банків; 2) процентну політику; 3) рефінансування комерційних банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджу- ють корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов’язаннями на відкритому ринку; 6) регулювання імпорту та експорту капіталу; 7) емісію власних боргових зобов’язань та операції з ними. Грошовою одиницею України, як це і встановлено ст. 99 Конституції України, є гривня, що дорівнює 100 копійкам. Випуск та обіг на території України інших грошових знаків і використання грошових сурогатів як засо- бу платежу забороняються. Офіційне співвідношення між гривнею та золо- том або іншими дорогоцінними металами не встановлюється. Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та засто- совує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу. Регулювання грошового обігу є одним із найбільш важливих напрям- ків діяльності держави у сфері фінансів. Саме тому високим є рівень норма- тивно-правових актів, що закріплюють основні правові засади її обігу. Пе- редусім йдеться про Конституцію України, у ст. 92 якої зазначено, що засади створення та функціонування грошового ринку, статус національної валюти, а також іноземних валют на території України встановлюються ви- ключно законами України. У ст. 99 закріплено, що забезпечення її стабіль- ності є основною функцією НБУ. Не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національ- ного банку чи Правління Національного банку інакше, як в межах, визначе- них Законом. Грошова система — це державно-правова форма організації грошо- вого обігу, встановлена за допомогою правових норм. Зміст грошової сис- теми необхідно розглядати як внутрішню організаційно-правову форму грошового обігу1. Грошова система містить такі елементи: 1. Функціональні елементи: а) грошова одиниця України (нац. валюта); б) масштаб цін; в) види грошових знаків, що мають статус єдиного законного платіжного засобу на території України. 2. Організаційні елементи: а) організація готівкового обігу; б) організація безготівкового обігу; в) система державних органів, що здійснюють управління грошовим обігом. Зупинимося на характеристиці саме другого блоку елементів грошо- вої системи. 1. Розрахунки готівкою починаються з випуску грошей в обіг, тобто їх емісії, що є виключною компетенцією НБУ. Готівка перебуває в обігу у вигляді грошових знаків — банкнот і монет. Емісійну систему розглядають як законодавчо встановлений порядок випуску в обіг грошових знаків, вона є складовою грошової системи. Для забезпечення організації готівкового грошового обігу Національ- ний банк здійснює: 1) виготовлення та зберігання банкнот і монет; 2) створення резервних фондів банкнот і монет; 3) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизай- ну грошових знаків; 4) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет; 5) встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилу- чення та інкасації готівки; 6) визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій;
7) визначення вимог щодо технічного стану і організації охорони при- міщень банківських установ. Готівковий обіг — це обіг у готівковій формі законних платіжних за- собів (банкнот та розмінної монети), які обслуговують потреби економіки країни. Готівкові розрахунки — платежі готівкою юридичних і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані пос- луги) і за операції, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна. Для уникнення зловживань у сфері обігу готівки НБУ встановлені ві- дповідні вимоги та нормативи щодо її обігу1. Для регулювання готівкового грошового обігу та підтримання касової дисципліни чинне законодавство передбачає, що готівкова виручка, яка надійшла до кас підприємств, має здаватися ними до установ банків для зарахування на їх поточні рахунки. Документи, які подаються до банку для відкриття рахунків: 1) заява встановленого зразка, підписана керівником і головним бухгалте- ром (якщо в організації є така посада); 2) нотаріально засвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію; 3) нотаріально засвідчена копія зареєстрованого статуту; 4) картка зі зразками підписів осіб, яким відповідно до установчих докумен- тів заявника надане право першого (другого) підписів грошових документів. Здавання готівкової виручки до денних та вечірніх кас установ банків здійснюється підприємствами (підприємцями) самостійно або через: – інкасаторів НБУ або установ комерційних банків; – Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ Укра- їни;
– підприємства поштового зв’язку для переказу на поточні рахунки в установах банків. Ліміт залишку готівки в касі — це граничний розмір готівки, що мо- же залишатися в касі підприємства на кінець робочого дня, який встанов- лює установа банку або самостійно визначає підприємство. Усі підприємства, які здійснюють операції з готівкою в національній валюті та мають поточні рахунки в установах банків, можуть тримати у сво- їй касі на кінець дня готівку в межах, установлених для них обслуговуючи- ми установами банків лімітів каси. Ліміт визначається, виходячи з потреб самого підприємства, і закріплюється при укладанні договору на розрахун- ково-касове обслуговування з банківською установою. Клієнт має подати до установи банку заявку-розрахунок у двох примірниках для встановлення за- гального ліміту каси, строків та порядку здавання готівкової виручки. Така 1 Див.: Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України: Постанова Правління НБУ від 19.02.2001 р., № 69 // Офіційний вісник Украї- заявка-розрахунок є невід’ємною частиною договору на проведення розра- хунково-касового обслуговування. Протягом року підприємство може пере- глядати встановлений ліміт залишку касової готівки. 2. Безготівкові розрахунки ґрунтуються на закріпленні правового ре- жиму використання певних символів, форм цифрових записів, які оберта- ються у грошовій масі, в умовах якої реальні грошові знаки як засоби пла- тежу відсутні. Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній ва- люті під безготівковими розрахунками закріплюється перерахування відпо- відної суми із рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками за дорученнями юридичних і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою до каси банку на рахунки одержувачів1. Безготівкові розрахунки здійснюють через банки (їхні філії) та інші кредитні установи, у яких відкриті відповідні кореспондентські рахунки. Правовими формами, у яких можуть здійснюватися безготівкові розрахунки, виступають: акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахун- кових документів на паперових носіях та в електронному вигляді. Слід мати на увазі, що банки беруть на виконання тільки розрахункові документи: – своїх клієнтів, які подають їх у банк у порядку, передбаченому до- говорами про розрахунково-касове обслуговування цих клієнтів; – клієнтів інших банків або органів державного казначейства, якщо документи надсилають безпосередньо інші банки або органи державного казначейства; – платіжні вимоги стягувача на примусове списання коштів, на яких є підписи відповідального виконавця та відбиток штампа банку, що обслуго- вує цього стягувача, якщо він доставляє їх у банк платника самостійно (по- сильним, рекомендованим або цінним листом тощо). Платежі з рахунків клієнтів банк здійснює в межах залишків коштів на цих рахунках на початок операційного дня. Для здійснення безготівко- вих розрахунків клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладання дого- ворів з банком на розрахунково-касове обслуговування. До платіжних інструментів, що використовують при безготівкових розрахунках, чинне законодавство відносить: 1. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень. Платіжне доручення — розрахунковий документ, що містить пись- мове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого ра- хунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. 1Див.: Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: Пос- танова Правління НБУ від 21.01.2004 р., № 22 ⁄⁄ Офіційний вісник України. — 2004. — Платіжне доручення подається платником до банку, що обслуговує його, не менше ніж у двох примірниках. Платник має право зазначати в платіжному дорученні дату валютування, яка не може перевищувати десять календарних днів після складання платіжного доручення, так як в іншому випадку банк таке платіжне доручення може не прийняти. Банк одержувача до настання дати валютування, яка зазначена в елек- тронному розрахунковому документі, зараховує переказані кошти на відпо- відний рахунок і не пізніше наступного робочого дня, згідно з порядком, передбаченим у договорі, повідомляє одержувача про надходження на його адресу коштів та дату їх валютування. Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і не- товарними платежами: – за фактично відвантажену (продану) продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо); – у порядку попередньої оплати, якщо такий порядок розрахунків установлений законодавством України та (або) обумовлений договором; – для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборговано- сті підприємств, складених не пізніше строку, установленого законо- давством України та ін. 2. Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень. Платіжна вимога-доручення — розрахунковий документ, який скла- дається з двох частин: – верхньої — вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів; – нижньої — доручення платника обслуговуючому банку про списан- ня зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на ра- хунок одержувача. У випадку згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює ниж- ню частину та надає документ до банку, який його обслуговує. Такий банк приймає документ від платника протягом 20 календарних днів із дати офо- рмлення її одержувачем. Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника. Причини ж несплати такого розрахункового документа з’ясовуються безпосередньо між платником і одержувачем коштів. 3. Розрахунки із застосуванням платіжних вимог. Платіжна вимога — розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або — при договірному списанні — отримувача до банку, який обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ певної суми коштів із рахунку платника на рахунок одержувача. Таким чином, платіжна вимога використовується у двох випадках: 1) примусового списання коштів на підставі виконавчих документів, що видані судами. Відповідно до ст. 1071 ЦК України, кошти можуть бути списані із рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду1. Примусове списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Дер- жавного бюджету України та місцевих бюджетів або бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, вста- новленому Кабінетом Міністрів України. У разі надходження до банку пла- тіжних вимог на примусове списання коштів із цих рахунків вони переда- ються для виконання відповідному органу державного казначейства, якщо це передбачено договором між банком та органом державного казначейст- ва, або повертаються стягувачеві без виконання. За необґрунтованість при- мусового списання коштів, недостовірність даних, зазначених у платіжній вимозі, стягувач несе відповідальність згідно з законодавством України. Виконавчий документ, на підставі якого оформлена платіжна вимога, банку не подається; 2) договірного списання. Так, фізичні та юридичні особи, укладаючи договори між собою, передбачають у них право отримувача на договірне списання коштів з рахунка платника за його дорученням. Це право отриму- вач може використати в разі настання строку платежу, обумовленого в до- говорі з платником, або прострочення платником цього терміну. Право бан- ка на договірне списання з рахунка платника за його дорученням закріплюється в договорі розрахунково-касового обслуговування. Договір повинен містити інформацію, потрібну для належного вико- нання банком доручення платника, зокрема: – умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання; – номер рахунка платника, з якого має здійснюватися договірне спи- сання; – назву одержувача; – номер і дату договору з одержувачем, яким передбачається право одержувача на договірне списання коштів з рахунку платника; – перелік документів, які одержувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі). Одержувач для здійснення договірного списання оформляє платіжну вимогу, яку подає до банку, що обслуговує платника. 4. Розрахунки із застосуванням розрахункових чеків. Розрахунковий чек — розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку- емітента, у якому відкритий його рахунок, про сплату чекодержателю за- значеної в чеку суми коштів. Чекодавець — юридична чи фізична особа, яка здійснює платіж за ра- хунок чека та підписує його.
домості Верховної Ради України. — 2003. — № 40–44. — Ст. 356. Чекодержатель — юридична чи фізична особа, яка є одержувачем коштів за чеком. Чеки виготовляються на замовлення банку Банкнотно-монетним дво- ром Національного банку чи іншим спеціалізованим підприємством на спе- ціальному папері з дотриманням усіх обов’язкових вимог, брошуруються в розрахункові чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Чеки, що використовуються фізичними особами для здійснення одно- разових операцій, виготовляються як окремі бланки, облік яких банки ве- дуть окремо від чекових книжок. Чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку. Для гарантованої оплати чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками» відповідних балансових рахунків — аналітичний ра- хунок у банку-емітенті. Для цього разом із заявою про видачу чекової кни- жки чекодавець подає до банку-емітента платіжне доручення для перераху- вання коштів на аналітичний рахунок «Розрахунки чеками» (фізична особа може вносити суму готівкою). Чекову книжку на ім’я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишку коштів на йо- го рахунку. Строк дії чекової книжки — один рік, а чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, — три місяці з дати їх видачі. Чеки, ви- писані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються. Строк дії невикористаної чекової книжки може продовжува- тися за погодженням з банком-емітентом, про що він робить відповідну по- значку на обкладинці чекової книжки (у правому верхньому куті), засвід- чуючи її підписом головного бухгалтера і відбитком штампа банку. Чек заповнюється від руки (кульковою ручкою, чорнилом темного кольору) або з використанням технічних засобів (місяць видачі та сума чека мають зазначатися словами). Не дозволяється внесення до чека виправлень та використання замість підпису факсиміле. Чек із чекової книжки пред’являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки чека не враховується). Забороняється передавання чека (чекової книжки) його (її) власником будь-якій іншій юридичній або фізич- ній особі, а також підписання незаповнених бланків чека і проставляння на них відбитка печатки юридичними особами. За бажанням фізичної особи чек може виписуватися на ім’я іншої осо- би, яка стає його власником. Видача чеків на пред’явника не проводиться. Підприємствам не дозволяється здійснювати обмін чека на готівку та отримувати готівкою решти з суми чека. Фізичні особи можуть обмінювати чек на готівку або отримувати решту із суми чека готівкою (але не більше ніж 20\% від суми цього чека). Власник чека повертає до банку-емітента не- використаний чек для зарахування суми на свій рахунок або обміну його на готівку. 5. Розрахунки за акредитивами. Акредитив — договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) чи від себе про- ти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. За операціями за допомогою акредитивів всі зацікавлені сторони ма- ють справу лише з документами, а не з товарами, послугами або іншими ви- дами виконання зобов’язань, з якими можуть бути пов’язані ці документи. Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів: 1) покритий — акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку- емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюють- ся на аналітичному рахунку «Розрахунки за акредитивами» відповідних ба- лансових рахунків; 2) непокритий — акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантується банком-емітентом за рахунок ба- нківського кредиту; 3) відкличний — зазначається на кожному акредитиві. Він може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без поперед- нього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, пе- редбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гаранту- вання платежів за акредитивом). Відкликання акредитива не створює зобов’язань банку-емітента перед бенефіціаром; 4) безвідкличний — у разі відсутності позначки на акредитиві «відкли- чний», акредитив вважається безвідкличним. Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути зміне- ні лише за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий. 6. Меморіальний ордер — розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій зі списання коштів з рахунку платника, внутрішньо-банківських операцій відповідно до нормативно- правових актів НБУ. 7. Розрахунки за допомогою систем дистанційного обслуговування1. Платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб, що має вигляд емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншої ка- ртки, яку використовують для ініціювання переказу грошей із рахунку плат-
05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 29. — Ст. 137; Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 р. № 851-IV // Відомості Верховної Ради України . — 2003. — № 36. — Ст. 275; Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 р., № 852-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 36. — Ст. 276; Положення про порядок емісії платіжних карток та здійснення операцій з їх застосуванням: Постанова Правління НБУ від 27.08.2001 р., № 367 ⁄⁄ Офіційний вісник України. — 2005. — № 20. — Ст. 1084. ника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і пос- луг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, фінансових установ, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін техно- логічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієнтом, клі- єнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування. Дистанційне обслуговування може здійснюватися за допомогою систем «клієнт — банк», «клієнт — Інтернет — банк», «телефонний банкінг» тощо. Юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою систем дистанцій- ного обслуговування і оброблення банком дистанційних розпоряджень клі- єнта є договір про розрахунково-касове обслуговування. У договорі обов’язково повинні зазначатися права, обов’язки та відповідальність сто- рін, порядок вирішення спорів у разі їх виникнення тощо. Платник може формувати електронні розрахункові документи на під- ставі належним чином оформлених платіжних доручень, платіжних вимог- доручень, а також з використанням платіжних карток. Ідентифікація клієнта для доступу до системи «телефонний банкінг» здійснюється за допомогою засобів ідентифікації, передбачених в договорі між банком та клієнтом. Засоби ідентифікації (номер клієнта, особистий ПІН-код, сукупність цифрових та літерних компонентів тощо) банк надає клієнту після укладення договору. Дистанційне розпорядження вважається таким, що передане клієнтом та прийняте банком до виконання, якщо клієнт: – для доступу до системи ввів правильне значення засобу ідентифікації; – увів код операції та всі параметри, які запитуються системою; – підтвердив це розпорядження. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі дистанційного розпорядження списання коштів з рахунку платника, оформляє розрахунко- вий документ, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначає інформа- цію про платіж і документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів. Якщо клієнт не підтвердив розпорядження на здійснення операції, то банк операцію не виконує, про що інформує клієнта. 8. Розрахунки за допомогою векселів1. Вексель — це цінний папір (борговий документ), який засвідчує безу- мовне грошове зобов’язання однієї особи сплатити після настання строку, визначеного у веселі, певну суму коштів власникові векселя (векселедержа- телю) і який складений за точно встановленою законом формою.
№ 34. — Ст. 290. Векселі бувають простими та переказними. 1) простий вексель — містить просте, нічим не обумовлене зо- бов’язання векселедавця сплатити векселедержателю певну суму грошей у визначений строк. Так, первинними учасниками вексельних відносин ви- ступають векселедавець та перший векселедержатель (ремітент) (векселе- давець зобов’язується сам сплатити на користь ремітента відповідну суму); 2) переказний вексель — містить простий, нічим не обумовлений на- каз або пропозицію платнику сплатити на користь векселедержателя певну суму грошей у визначений термін. Так, первинними учасниками вексельних відносин виступають векселедавець (трасант), платник (трасат, якщо акцеп- тує вексель, стає акцептантом) та перший векселедержатель (ремітент) (век- селедавець надає наказ платникові сплатити на користь третьої особи — ремітента — визначену суму). Основу законодавства України про вексельний обіг становлять між- народні правові акти, зокрема: Женевські конвенції 1930 р., які запровадили «Унифікований закон про переказні векселі та прості векселі», «Про врегу- лювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі»1, «Про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів»2, до яких Україна приєдналася 6 липня 1999 року. Порядок емісії та обігу векселів, операції з ними регулюються зако- нами України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Украї- ні», «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк Украї- ни», «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», «Про обіг векселів в Україні». Так, питання векселездатності в Україні врегульоване ст. 3 Закону України «Про обіг векселів в Україні», згідно з якою зобов’язуватися та на- бувати права за переказними та простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи. Правом кредитора за вексельним зо- бов’язанням є право вимагати оплати векселя, тобто здійснення платежу. Обов’язком боржника за векселем є обов’язок сплатити грошову суму, вка- зану у векселі. Тобто змістом вексельного зобов’язання є обов’язок борж- ника оплатити вексель згідно з умовами векселя та право кредитора вимага- ти оплати векселя. Об’єктом вексельного зобов’язання є передання боржником кредиторові визначеної у векселі суми коштів, тобто здійснення акцептантом (векселедавцем у простому векселі) платежу на користь вексе- ледержателя. Матеріальним об’єктом вексельного зобов’язання виступати- муть гроші.
№ 827-XIV // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 34. — Ст. 291. 2 Див.: Закон України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних та простих векселів» від 06.07.1999 р., № 828-XIV // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 34. — Ст. 292. |
1Див.:
Алісов Є. О. Гроші і грошовий обіг: теоретичні засади та стан правового регу-
лювання в Україні.: Монографія — Х.: Ксилон, 2004. — С. 123–158; Берлин И. С.
Теория финансов: Учеб. пособ. — М.: Приор, 2000. — С. 133.
1
Див.: Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 р., № 2374 //
Уря- довий кур’єр. — 2001; Закон України «Про приєднання України до Женевської
конвен- ції 1930 р., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі
та прості век- селі» 06.07.1999 р., № 826-XIV // Відомості Верховної
Ради України. — 1999. — |
