Фінансове право України - Навчальний посібник (Костенко Ю. О.)

6.2. податкова система україни

Аналіз правового режиму доходів, які надходять державі або органам місцевого  самоврядування  свідчить  про  те,  що  більшість  із них  є обов’язковими  платежами, які становлять основу податкової системи Укра- їни. Вони містять різні форми (податки, збори, мито), які повністю закріп- люються за одним видом бюджету або розподіляються  між бюджетами різ- ного рівня.

Усю систему платежів, що входять до податкової системи, можна поді- лити на податки і платежі податкового характеру. Якщо до першої групи на- лежать саме податки (на прибуток, на землю і т.ін.), то друга група складаєть- ся зі зборів і відповідних податкових платежів (мито, державне мито і т.ін.).

Податкова система — це сукупність податків, зборів та інших пла- тежів, законодавчо закріплених у певній державі; принципів, форм і методів їх встановлення, зміни або скасування; дій, що забезпечують їх сплату; кон- троль та відповідальність за порушення податкового законодавства1.

Важливо враховувати, що сформована податкова система загалом (як система  податків)  навряд  чи зміниться  принципово,  тому  що, переважно, вона відповідає світовій практиці. Однак специфічна ситуація спаду вироб- ництва та посилення кризи неплатоспроможності  на фоні розвитку механіз- мів ринкового саморегулювання вимагають внесення до податкової системи значних змін, поступового її пристосування до процесів, основу яких стано- вить чіткий орієнтир, що визначає базу, — обсяг бюджетних витрат. Подат- кова система якраз і забезпечує основні надходження для покриття цих ви- трат.

1  Див.: Основы налогового права: Учеб. пособ. / Под ред. Кучерявенко Н. П. — Х.:

Легас, 2003. — С. 40–42.

Незважаючи на тісний взаємозв’язок  доходів держбюджету  і податко- вих надходжень,  необхідне їх чітке розмежування.  Нерідко в спеціальній та популярній  літературі  як синоніми  використовуються  кілька  термінів:  «до- ходи держави», «доходи держбюджету»  і «податкові надходження».  Звичай- но, ці поняття важко розглядати ізольовано, але саме з урахуванням їх від- мінностей можна виявити зміст кожної категорії. Доходи держави відрізняє від доходів держбюджету  відсутність прив’язки до будь-яких рамок, тоді як доходи держбюджету обмежені певним періодом (бюджетним) і чітко визна- ченими каналами надходжень (БК України). І тільки як один з каналів таких надходжень  у дохідну частину державного  бюджету законодавець  передба- чає надходження  за нормативами,  затвердженими  Верховною  Радою Украї- ни. Але навіть ці надходження не складаються винятково з податків, тому що сюди також належить система зборів та платежів, які принципово відрізня- ються від податків і, власне кажучи, за механізмом нарахування.

Податки, збори, мито — все це обов’язкові платежі, яким можна дати

загальне визначення. Це обов’язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які вносяться платниками в порядку та на умовах, визначених законодавчими актами.

Податок встановлюється  лише державою та базується на актах вищої

юридичної сили. Основними ознаками податку є те, що він:

1) стягується на умовах безповоротності  (повернення податку можли- ве тільки за його переплати або за умови закріплення законодавством від- повідних пільг);

2) має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягу- ється з метою покриття суспільних потреб, які, переважно, відокремлені від індивідуальних  потреб конкретного платника податку, то він є індивідуаль- но безповоротним.  Сплата платником податку не породжує зустрічного зо- бов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

3) на відміну від інших обов’язкових платежів, він може бути сплаче-

ний лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого  або де-

централізованого фонду;

4) категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. Під час сплати податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у влас- ність усієї держави. Такого переходу права власності немає під час внесен- ня до бюджету обов’язкових платежів державними підприємствами.  Ці пла- тежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

5) виступає як індивідуальна  безоплатність  і виражається  в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов’язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює його платежу1.

1   Див.:  Кучерявенко Н.  П.  Налоговое право: Учебник. —  Х.:  Консум, 1997.  — С. 113–115; Основы  налогового права  /  Под  ред.  С.  Г.  Пепеляева. —  М.:  ИДФБК- ПРЕСС, 2000. — С. 22.

Багатогранна категорія «податок» дозволяє порушувати питання про виділення в рамках єдиного терміна двох значень, рівнів. Можна розділити податок на правову категорію і законодавчо  закріплене (прикладне)  понят- тя. При характеристиці податку як правової категорії, зазвичай, робиться акцент на переході власності до держави, на зміні форми власності.

Таким чином, податок — це форма примусового  відчуження резуль- татів діяльності суб’єктів, що реалізують свій податковий обов’язок, у дер- жавну чи комунальну власність, що вноситься до бюджету відповідного рі- вня (чи цільового фонду) на підставі закону (чи акта органа місцевого самоврядування)  і виступає як обов’язковий, нецільовий, безумовний, безо- платний і безповоротний платіж.

Держава мусить мати бюджет зі стабільними джерелами надходжень, роль яких виконують, насамперед, податки. Сутність податків, мета та фун- кції їх визначаються  економічним  і політичним устроєм суспільства,  похо- дженням та завданнями держави. Право держави стягувати податки та обов’язок населення платити їх випливають із необхідності функціонування держави та її установ в інтересах усього суспільства та окремих осіб.