2. платіжний баланс. зовнішньоекономічна політика національної економікиРезультати зовнішньоекономічної діяль- Платіжний баланс ності країни знаходять своє узагальнене відображення в платіжному балансі. Функціонально платіжний баланс — це макроекономічна мо- дель, яка охоплює сукупність економічних операцій певної країни з іншими країнами і розробляється з метою здійснення контролю за ефективністю зовнішньоекономічної діяльності певної країни та об- ґрунтування економічної політики держави. Складання платіжного балансу є обов’язковою вимогою для всіх країн — членів Міжнародного валютного фонду (МВФ). В Україні відповідальність за складання платіжного балансу покладено на На- ціональний банк України, який координує діяльність ряду інших установ, що беруть участь у його розробленні. Платіжний баланс розраховується в національній або іноземній валюті й складається із стандартних рахунків і статей, у яких відобра- жуються результати відповідних зовнішньоекономічних операцій. Ці операції охоплюють товарний експорт та імпорт, надання та отриман- ня послуг і трансфертів, продаж і купівлю активів тощо. Платіжний баланс складається у формі бухгалтерських рахунків, що містять статистичну інформацію про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний період часу.
Рух товарів, послуг, матеріальних або інших нефінансових акти- вів називають реальними потоками, а рух вимог та зобов’язань, що виникають у зв’язку з рухом реальних цінностей, — фінансовими по- токами. Вартісний вираз платіжного балансу відображає співвідношення між вартістю, яку одержує країна, і вартістю, що вивезена за кордон. Платіжний баланс складається або в національній, або в іноземній ва- люті міжнародних розрахунків, наприклад у євро. Структура платіжного балансу: – торговельний баланс (співвідношення між грошовими випла- тами і надходженнями за всіма товарними операціями: експорт, імпорт); – платіжні надходження за послуги (пошта, фрахтування, стра- хування, туризм, брокерські послуги тощо); – грошові потоки, пов’язані з рухом капіталу (інвестиції, креди- ти, позики, займи, депозити в іноземних банках, виплати відсо- тків і дивідендів іноземним інвесторам тощо); – грошові перекази приватних осіб, громадських організацій, державних установ (перекази грошей родичам за кордон, пенсії громадянам, доброчинні перекази, міжнародна допомога тощо). Більшість операцій між економічними агентами пов’язані із ек- вівалентним обміном цінностями, тобто зустрічними економічними потоками, що врівноважують один одного. В рахунках платіжного балансу повинні відображатися обидва потоки. Тому кожна операція фіксується в рахунках платіжного балансу подвійним записом. Наприклад, якщо українське підприємство експортувало за кор- дон товари вартістю 200 млн євро, ця операція буде відображена так: Товари (млн євро) кредит — (+200); Іноземна валюта (млн євро) дебет — (–200); Баланс сальдо (0). Операції відносять або до кредиту, або до дебету. Кредит — відплив за межі країни цінностей, які мають бути ком- пенсовані надходженням цінностей (платежів) до країни. Дебет — надходження цінностей у країну від нерезидентів, яке має бути компенсоване відтоком цінностей за межі країни. Платіжний баланс є рівноважним завжди — за своїм визначен- ням. Незбалансованими можуть бути лише окремі статті та рахунки.
Але економісти і політики, оцінюючи платіжний баланс, досить часто говорять про його дефіцит або профіцит — сальдо платіжного балан- су. Така оцінка платіжного балансу є правомірною, оскільки йдеться про неповний платіжний баланс, що охоплює поточний рахунок і ра- хунок капітальних операцій, з якого виключається стаття «Резервні активи». Неповний платіжний баланс, визначений на цих умовах, називається балансом автономних операцій, тобто операцій, які здій- снюються суб’єктами приватної економіки без участі держави. На противагу цьому операції, що пов’язані з резервними активами, здій- снюються державою і називаються неавтономними. Сальдо платіжного балансу — це різниця між надходженнями і витратами країни (кредитом та дебетом), де експорт зараховується зі знаком «+» (кредит), імпорт із знаком «–» (дебет). Сальдо платіжного балансу може бути активним та дефіцитним (пасивним). Активне сальдо платіжного балансу (якщо в підсумку вихо- дить додатня величина) означає, що виробниче і невиробниче спо- живання країни, яке задовольняється, зокрема й за рахунок імпорту, менше за вироблений національний продукт. Звідси перевищення ва- лютних надходжень від експорту над витратами валюти від імпорту. Дефіцитне сальдо платіжного балансу (якщо в підсумку від’єм- не підсумкове сальдо) — означає, що країна споживає більше, ніж ви- робляє. У неї немає чого продати на суму, еквівалентну її закупівлям за кордоном. Кожна країна прагне до нульового сальдо платіжного балансу, для чого застосовуються такі заходи: – валютна інтервенція — втручання національного банку в опера- ції на валютному ринку через купівлю-продаж іноземної валю- ти з метою впливу на національну валюту; – скорочення зовнішньоекономічних зв’язків; – зміни внутрішньої фіскальної і грошово-кредитної політики; – зміни валютного курсу. Управління платіжним балансом національної економіки знахо- дить своє відображення в реалізації зовнішньоекономічної політики держави.
Зовнішньоекономічна політика держави Зовнішньоекономічна політика — це по- літика держави, що проводиться з метою
врегулювання платіжного балансу завдяки торговельній політиці, яка здійснюється у двох формах: протекціонізму та лібералізму. Торговельна політика — це державна політика, яка впливає на обсяги зовнішньої торгівлі через податки, субсидії та обмеження на експорт та імпорт. Протекціонізм (лат. protektionis — заступництво, захист) спря- мований на стимулювання національної економіки, означає політику захисту вітчизняного виробника від іноземних конкурентів. Мета політики протекціонізму: Захист вітчизняного виробника. Інструментами є: – митні тарифи — визначають розмір державних зборів (мита) з товарів при перетині кордонів країни; – нетарифні бар’єри: ліцензування (держава надає ліцензії на імпорт чи експорт і водночас забороняє неліцензовану торгів- лю), квотування (встановлення квот на ввезення чи вивезення товарів у кількісному або вартісному вираженні), ембарго (за- борона державою ввезення до якої-небудь країни, вивезення із якої-небудь країни товарів); – правові й адміністративні бар’єри: технічні та санітарні стан- дарти, сертифікація, встановлення норм безпеки тощо. Стимулювання експорту. Інструментами є: – надання пільгових кредитів; – податкові пільги; – субсидії. Позитивні наслідки протекціонізму: – урівноважується торговельний баланс; – захищає від демпінгу (демпінг — штучне зниження цін на това- ри і послуги на зовнішніх ринках для їх завоювання та усунен- ня конкурентів); – від експортерів з дешевою робочою силою; – захищає молоді галузі; – стимулює зростання виробництва; – збільшує зайнятість; – збільшує доходи державного бюджету; – забезпечує економічну безпеку країни.
Негативні наслідки протекціонізму: – не використовуються переваги міжнародного ринку праці; – виробництво відстає від НТП; – зростають ціни; – зменшується вибір товарів; – зменшується конкуренція та збільшується монополія; – знижується підприємницька ініціатива; – скорочується експорт і погіршується платіжний баланс. Лібералізм (лат. liberalis — вільний) — вільна торгівля, означає відкриту зовнішньоторговельну політику без торговельних бар’єрів. Проводиться в країнах ЄС — безмитна торгівля між країнами. Позитивні наслідки лібералізму: – стимулює конкуренцію; – зменшує монополізм національних фірм; – знижує витрати виробництва; – збільшує вибір споживача. Негативні наслідки лібералізму: – країна не захищена від демпінгу; – країна наповнюється товарами, які нав’язують споживачам; – здійснюється збут неякісних або застарілих товарів. Вибір політики визначається насамперед ступенем конкуренто- спроможності національної продукції, а також станом зовнішньо- економічного балансу. Уряд будь-якої країни повинен виважено здійснювати зовнішньоекономічну політику, сприяти виготовленню продукції національним виробником, особливо виважено формувати споживчий ринок. Україні, яка реформує свою економіку, необхідно розв’язати кар- динальні проблеми: подолати системно-структурну кризу, включи- тись у міжнародний поділ праці та вийти на світові ринки, підвищити життєвий рівень населення та ін. Це потребує розроблення виваже- ної зовнішньоекономічної політики, оптимального співвідношення між протекціонізмом і свободою торгівлі. Світовий досвід переконує, що створення конкурентоспроможних фірм і галузей неможливе без державної підтримки. Уряд України здійснює заходи, спрямовані на підтримку виробництва, стимулювання вивезення товарів, обмежен- ня імпорту, розвиток імпортозамінних підприємств, заходи з енерго- заощадження з метою скорочення імпорту енергоносіїв.
|
| Оглавление| |