Гроші та кредит - Навчальний посібник (Круш П. В., Алексєєв В. Б.)

2. платіжний баланс. зовнішньоекономічна політика національної економіки

Результати зовнішньоекономічної діяль-

Платіжний баланс

ності  країни  знаходять  своє  узагальнене відображення в платіжному балансі.

Функціонально платіжний баланс — це макроекономічна  мо- дель, яка охоплює сукупність економічних операцій певної країни з іншими країнами і розробляється з метою здійснення контролю за ефективністю зовнішньоекономічної діяльності певної країни та об- ґрунтування економічної політики держави.

Складання платіжного  балансу є обов’язковою вимогою для всіх країн  — членів  Міжнародного валютного  фонду  (МВФ). В Україні відповідальність за складання платіжного  балансу покладено  на На- ціональний банк України, який координує  діяльність  ряду інших установ, що беруть участь у його розробленні.

Платіжний баланс розраховується в національній або іноземній валюті й складається із стандартних рахунків і статей, у яких відобра- жуються результати відповідних зовнішньоекономічних операцій. Ці операції охоплюють товарний експорт та імпорт, надання та отриман- ня послуг і трансфертів, продаж і купівлю активів тощо.

Платіжний баланс складається у формі бухгалтерських рахунків, що містять  статистичну інформацію  про торгові та фінансові  угоди економічних  суб’єктів країни із закордоном за певний період часу.

 

Рух товарів, послуг, матеріальних або інших нефінансових акти- вів називають  реальними потоками, а рух вимог та зобов’язань, що виникають у зв’язку з рухом реальних цінностей, — фінансовими по- токами.

Вартісний вираз платіжного балансу відображає співвідношення між вартістю, яку одержує країна, і вартістю, що вивезена за кордон. Платіжний баланс складається або в національній, або в іноземній ва- люті міжнародних  розрахунків,  наприклад у євро.

Структура платіжного балансу:

– торговельний баланс (співвідношення між грошовими  випла- тами і надходженнями за всіма товарними операціями: експорт, імпорт);

– платіжні  надходження за послуги  (пошта,  фрахтування, стра- хування, туризм, брокерські послуги тощо);

– грошові потоки, пов’язані з рухом капіталу  (інвестиції,  креди- ти, позики, займи, депозити в іноземних банках, виплати відсо- тків і дивідендів іноземним  інвесторам тощо);

– грошові  перекази   приватних  осіб,  громадських   організацій, державних установ (перекази грошей родичам за кордон, пенсії громадянам, доброчинні перекази, міжнародна допомога тощо). Більшість операцій  між економічними агентами  пов’язані  із ек- вівалентним обміном цінностями, тобто зустрічними економічними потоками,  що врівноважують один  одного.  В рахунках  платіжного балансу повинні відображатися обидва потоки. Тому кожна операція

фіксується в рахунках платіжного  балансу подвійним  записом.

Наприклад, якщо українське  підприємство експортувало за кор- дон товари вартістю 200 млн євро, ця операція буде відображена  так:

Товари (млн євро)                                кредит — (+200); Іноземна  валюта (млн євро)               дебет —    (–200); Баланс                                                     сальдо     (0).

Операції відносять або до кредиту, або до дебету.

Кредит  — відплив за межі країни цінностей, які мають бути ком- пенсовані надходженням цінностей (платежів) до країни.

Дебет  — надходження цінностей  у країну  від нерезидентів,  яке має бути компенсоване  відтоком цінностей за межі країни.

Платіжний баланс  є рівноважним завжди  — за своїм визначен- ням. Незбалансованими можуть бути лише окремі статті та рахунки.

 

Але економісти і політики, оцінюючи платіжний баланс, досить часто говорять про його дефіцит або профіцит  — сальдо платіжного  балан- су. Така оцінка платіжного  балансу є правомірною, оскільки  йдеться про неповний платіжний баланс, що охоплює поточний рахунок і ра- хунок капітальних операцій,  з якого виключається стаття «Резервні активи».  Неповний платіжний баланс, визначений на цих умовах, називається балансом автономних операцій, тобто операцій, які здій- снюються суб’єктами приватної економіки без участі держави. На противагу  цьому операції, що пов’язані з резервними активами, здій- снюються державою і називаються неавтономними.

Сальдо платіжного балансу — це різниця між надходженнями і витратами країни (кредитом та дебетом), де експорт зараховується зі знаком «+» (кредит), імпорт із знаком «–» (дебет).

Сальдо  платіжного  балансу може бути активним  та дефіцитним

(пасивним).

Активне сальдо платіжного балансу (якщо  в підсумку  вихо- дить додатня  величина) означає,  що виробниче  і невиробниче спо- живання  країни, яке задовольняється, зокрема й за рахунок імпорту, менше за вироблений національний продукт. Звідси перевищення ва- лютних надходжень від експорту над витратами валюти від імпорту.

Дефіцитне сальдо платіжного балансу (якщо в підсумку від’єм- не підсумкове сальдо) — означає, що країна споживає більше, ніж ви- робляє. У неї немає чого продати на суму, еквівалентну її закупівлям за кордоном.

Кожна  країна  прагне  до нульового  сальдо  платіжного  балансу, для чого застосовуються такі заходи:

– валютна інтервенція — втручання національного банку в опера- ції на валютному ринку через купівлю-продаж іноземної валю- ти з метою впливу на національну валюту;

– скорочення  зовнішньоекономічних зв’язків;

– зміни внутрішньої фіскальної і грошово-кредитної політики;

– зміни валютного курсу.

Управління платіжним балансом  національної економіки  знахо- дить своє відображення в реалізації  зовнішньоекономічної політики держави.

 

Зовнішньоекономічна політика держави

Зовнішньоекономічна політика — це по- літика  держави,  що проводиться з метою

 

врегулювання платіжного   балансу  завдяки   торговельній  політиці, яка здійснюється у двох формах: протекціонізму та лібералізму.

Торговельна політика — це державна  політика,  яка впливає  на обсяги зовнішньої  торгівлі  через податки,  субсидії та обмеження  на експорт та імпорт.

Протекціонізм (лат.  protektionis — заступництво, захист)  спря- мований на стимулювання національної економіки, означає політику захисту вітчизняного виробника від іноземних конкурентів.

Мета політики  протекціонізму:

Захист вітчизняного виробника.

Інструментами  є:

– митні тарифи  — визначають  розмір державних  зборів (мита)  з товарів при перетині кордонів країни;

– нетарифні бар’єри:  ліцензування (держава   надає  ліцензії  на імпорт чи експорт і водночас забороняє  неліцензовану торгів- лю), квотування (встановлення квот на ввезення  чи вивезення товарів у кількісному або вартісному  вираженні), ембарго (за- борона державою ввезення  до якої-небудь країни, вивезення із якої-небудь країни товарів);

– правові  й адміністративні бар’єри: технічні  та санітарні  стан- дарти, сертифікація, встановлення норм безпеки тощо.

Стимулювання експорту.

Інструментами  є:

– надання пільгових кредитів;

– податкові пільги;

– субсидії.

Позитивні наслідки протекціонізму:

– урівноважується торговельний баланс;

– захищає від демпінгу (демпінг — штучне зниження цін на това- ри і послуги на зовнішніх ринках для їх завоювання  та усунен- ня конкурентів);

– від експортерів з дешевою робочою силою;

– захищає молоді галузі;

– стимулює зростання  виробництва;

– збільшує зайнятість;

– збільшує доходи державного бюджету;

– забезпечує  економічну безпеку країни.

 

Негативні наслідки протекціонізму:

– не використовуються переваги міжнародного ринку праці;

– виробництво відстає від НТП;

– зростають ціни;

– зменшується вибір товарів;

– зменшується конкуренція та збільшується монополія;

– знижується підприємницька ініціатива;

– скорочується експорт і погіршується платіжний баланс.

Лібералізм (лат.  liberalis — вільний) — вільна  торгівля,  означає відкриту  зовнішньоторговельну політику  без торговельних  бар’єрів. Проводиться в країнах ЄС — безмитна торгівля між країнами.

Позитивні наслідки лібералізму:

– стимулює конкуренцію;

– зменшує монополізм  національних фірм;

– знижує витрати виробництва;

– збільшує вибір споживача.

Негативні наслідки лібералізму:

– країна не захищена від демпінгу;

– країна наповнюється товарами, які нав’язують споживачам;

– здійснюється збут неякісних  або застарілих  товарів.

Вибір  політики  визначається насамперед  ступенем  конкуренто- спроможності  національної продукції, а також станом зовнішньо- економічного балансу. Уряд будь-якої країни повинен виважено здійснювати  зовнішньоекономічну політику,  сприяти  виготовленню продукції національним виробником,  особливо виважено формувати споживчий  ринок.

Україні, яка реформує  свою економіку, необхідно розв’язати кар- динальні  проблеми:  подолати  системно-структурну кризу,  включи- тись у міжнародний поділ праці та вийти на світові ринки, підвищити життєвий рівень населення та ін. Це потребує  розроблення виваже- ної  зовнішньоекономічної політики,  оптимального  співвідношення між протекціонізмом і свободою торгівлі. Світовий досвід переконує, що створення конкурентоспроможних фірм і галузей неможливе  без державної підтримки. Уряд України здійснює заходи, спрямовані на підтримку  виробництва, стимулювання вивезення товарів, обмежен- ня імпорту, розвиток  імпортозамінних підприємств,  заходи з енерго- заощадження з метою скорочення  імпорту енергоносіїв.