Гроші та кредит - Навчальний посібник (Круш П. В., Алексєєв В. Б.)

2. види кредиту

У практиці класифікації «вид» має означа- ти підрозділ, що об’єднує ряд явищ, які ма- ють спільні ознаки. Тому видова характе- ристика   повинна   відбивати   внутрішню

структуру  об’єкта дослідження. Вид кредиту дає детальну характе- ристику кредиту за організаційно-економічними його ознаками,що ви- користовуються для класифікації кредитів.

Ознак,  що відображають  внутрішню  сутність,  зміст кредиту  до- сить багато, а тому й видів кредиту теж може бути визначено  багато відповідно до численних  критеріїв.  Усі види кредиту повинні входи- ти до однієї з двох розглянутих форм кредиту.

Найчастіше виокремлюють такі види кредиту: банківський, ко- мерційний,  державний, міжнародний, споживчий, лізинговий,  факто- ринг, іпотечний.

 

Банківський кредит

Банківський кредит — один з найпоширені- ших видів кредиту в економіці. Цей вид кредиту являє собою рух позичкового капі- талу, що надається банками у позичку на

умовах забезпеченості, поворотності, терміновості, платності.

Він відображає  економічні  відносини,  що складаються між кре- диторами  (банками) і суб’єктами  кредитування (позичальниками). Ними  можуть бути як юридичні, так і фізичні  особи. Об’єктом бан- ківського кредиту виступають грошові кошти, тобто позичка відбу- вається  в грошовій формі. Банки  надають кредити  в національній та іноземній валюті.

Банки  найчастіше надають свої позички суб’єктам, які мають по- требу в тимчасовій фінансовій допомозі. Це зумовлено тим, що банк у ринковій економіці виступає як особливий суб’єкт, одним з головних функцій  якого є надання  кредитів. Він здійснює багаторазовий кру- гообіг грошових коштів на поворотній  основі.

Банківський кредит надається головним чином комерційними бан- ками для вирішення таких основних завдань:

– збільшення основного та оборотного  капіталу  господарюючих суб’єктів;

– при незбіганні  надходжень  і платежів  у процесі  кругообороту власного капіталу;

 

– задоволення споживчих  потреб населення.

Система банківського  кредитування спирається на його принци- пи, охоплює об’єкти кредитування, механізми  надання  і повернення позички, а також контроль у процесі кредитування. Банківські креди- ти надаються кожному позичальникові після укладання відповідного кредитного договору.

Банківський кредит як вид кредиту має певні особливості. Перша особливість банківського кредиту пов’язана з тим, що банк для надан- ня позичок своїм клієнтам використовує не стільки свій капітал, скіль- ки залучені ресурси інших суб’єктів, які їм тимчасово не потрібні. Він позичає  гроші в одних суб’єктів, а потім надає позички  іншим юри- дичним і фізичним особам. Тим самим завдяки банківському кредиту грошові капітали,  що вивільнилися в одній галузі економіки  чи пев- ному регіоні, спрямовуються в інші галузі чи регіони.

Звідси,  наступна  особливість банківського  кредиту  пов’язана  з тим, що банк позичає незайнятий капітал, тимчосово вільні грошові кошти, які передаються банку господарюючими суб’єктами на рахун- ки чи у вклади. Але банківський кредит не обмежується лише вільни- ми грошовими коштами, завдяки чому також створюються  додаткові кошти для обігу.

Ще одна, третя, особливість банківського кредиту характерна тим, що банк позичає не просто грошові кошти, а гроші як капітал. Тому позичальник мусить так використати цей капітал, щоб мати можливість  не тільки повернути позичку, а й отримати прибуток, частину якого треба використати для сплати позичкового  відсотка.

Виступаючи як позичка капіталу, банківський кредит сприяє не тільки безперебійному кругообігу та обігу капіталу, а й його нагрома- дженню. З позиції відтворення суспільного капіталу  він умовно поді- ляється на позичку капіталу і позичку грошей.

Цей поділ визначається характером використання банківського кредиту позичальником. Якщо в результаті позички збільшується дійсний капітал — має місце позичка капіталу. Якщо ж наслідком позички є забезпечення руху грошей як платіжного засобу, що не приводить  до розширення виробництва, то має місце позичка  гро- шей.

Отже, банк виступає посередником між різними суб’єктами рин- ку. У функції  посередника  банк у кредиті  виступає  як позичальник

 

(коли  залучає  вклади  та депозити,  отримує  позички  і міжбанківські кредити) або кредитором (коли надає кредити своїм клієнтам).

Банківські кредити, які надає комерційний банк своїм клієнтам, досить різноманітні, їх можна класифікувати за певними ознаками.

За ознакою об’єкта кредитування. За укрупненими об’єктами кре- дитування  можна виділити такі три групи: кредит в основний капі- тал, кредит в оборотний капітал, кредитні споживчі потреби.

Кредит в основний  капітал призначається для здійснення тех- нічного переозброєння, реконструкції і розширення діючих підпри- ємств, будівництво нових. Джерелом погашення кредиту на відтво- рення об’єктів основного капіталу  є амортизаційні відрахування. Джерелом  погашення  кредиту  на розширення діючих і будівництво нових підприємств є прибуток  у тій його частині, що спрямовується до фонду нагромадження.

Кредит в оборотний  капітал призначається для придбання пред- метів праці — сировини, матеріалів, палива тощо, для покриття де- фіциту  коштів  для розрахунків.  Наприклад, у підприємства тимча- сово немає вільних грошових коштів, але існують зобов’язання за різноманітними видами поточних платежів. Це можуть бути потреби, пов’язані з необхідністю платежів з виплати заробітної плати, подат- кових  платежів  до державного  чи місцевого  бюджетів,  за внесками по страхуванню  майна тощо. У всіх цих випадках кредит і спрямову- ється на покриття нестачі грошових коштів чи розриву в платіжному обігу.

Кредит,  що призначається на задоволення невідкладних потреб населення, на індивідуальне житлове будівництво чи придбання жит- ла, будівництво дачних будинків, гаражів тощо — усі ці види кредиту є кредитами  на задоволення споживчих  потреб фізичних  осіб. Пога- шення цих кредитів відбувається з доходів позичальників.

При класифікації банківського кредиту  залежно від терміну кре- дитування  виокремлюють короткострокові, середньострокові, довго- строкові кредити.

Короткострокові позички  обслуговують  поточні потреби по- зичальників, що пов’язані з рухом оборотного капіталу. Строк по- вернення цих позичок не перевищує одного року. Найактивніше короткострокові позички  використовуються на фондовому  ринку, в торгівлі та сфері послуг, у режимі міжбанківського кредитування.

 

Середньострокові кредити  надаються  на строк до трьох років на цілі як виробничого,  так і комерційного  характеру. Найбільше засто- сування вони знаходять  в аграрному секторі, при кредитуванні інно- ваційних процесів із середніми обсягами потрібних інвестицій.

Довгострокові позички  використовуються, як правило,  в інвести- ційних цілях. Термін їх повернення  становить понад три роки. Як і се- редньострокові кредити, вони обслуговують рух основних засобів, при цьому вирізняються більшими  обсягами  ресурсів, що передаються  в кредит. Використовуються довгострокові позички в разі кредитування реконструкції, технічного  переозброєння, нового будівництва на під- приємствах усіх сфер діяльності. Особливо широке використання дов- гострокових позичок пов’язане з капітальним будівництвом, паливно- енергетичним  комплексом, сировинними галузями економіки.

Банківський кредит можна розподілити на підвиди залежно від їх- нього галузевого призначення.  Якщо банківський кредит обслуговує по- треби функціонування промислових підприємств, то це є промисловим підвидом банківського кредиту. Може бути також сільськогосподар- ський чи торговельний кредит та ін.

Класифікація  банківського кредиту визначається також залежно від забезпеченості його повернення. За цією ознакою банківські креди- ти бувають забезпечені чи незабезпечені (бланкові).

Забезпечені позички як основний різновид сучасного банківсько- го кредиту виражають  один з його банківських принципів.  У ролі за- безпечення  може виступати рухоме чи нерухоме майно, що належить позичальнику на правах власності, цінні папери, страховий  поліс, відступ на користь  банку дебіторської  заборгованості позичальника тощо. Зокрема, до забезпечених  кредитів належать іпотечні кредити, які надаються під заставу нерухомого майна (зокрема  землі).

При порушенні  позичальником своїх зобов’язань  майно, що ви- ступає в ролі забезпечення,  переходить  у власність  банку, який вна- слідок  реалізації   цього  майна  відшкодовує   понесені  ним  збитки. Розмір позички, яка надається банкам, як правило, менший від серед- ньоринкової вартості  запропонованого забезпечення і визначається угодою сторін. Якщо розмір забезпечення дорівнює чи перевищує розмір наданої позички, то такий кредит має повне (достатнє) забез- печення. Неповне  забезпечення виникає  тоді, коли вартість забезпе- чення менша від розміру позички.

 

Забезпеченість позички  може досягатися  також за рахунок на- дання  зовнішніх  гарантій.  Реальним виразом  таких гарантій  є юри- дично оформлене зобов’язання з боку гаранта відшкодувати  понесені банком збитки, що виникли при порушенні позичальником умов кре- дитної  угоди. Такими  поручителями можуть  бути юридичні  особи, що користуються достатньою довірою кредитора.

Позичка може зовсім не мати забезпечення. Така незабезпечена позичка надається банками досить рідко, переважно постійним на- дійним  клієнтам,  коли  в банка  є впевненість  у безумовному  повер- ненні коштів, наданих позичальнику в тимчасове користування.

За ознакою строків повернення розрізняють кредити банку стро- кові, до запитання,  відстрочені (пролонговані) та прострочені.

Строкові  позички  —  це позички,  строк  погашення  яких  ще не настав. Відстрочені  (пролонговані) — це позички,  строк погашення яких віднесений банком на пізніший  період з огляду на прохання  по- зичальника. Прострочені позички — це позички, що не повернені по- зичальником у передбачений  кредитною угодою строк.

Позички банку за ознакою цільового призначення поділяються  на позички загальні та цільові.

Цільові позички передбачають необхідність для позичальника використати виділені  банком  ресурси  виключно  для вирішення за- вдань, визначених  умовами кредитної  угоди (розрахунок за куплені товари, виплата  заробітної  плати персоналу  тощо). Порушення взя- тих на себе зобов’язань може стати підставою для застосування до позичальника встановлених кредитною  угодою санкцій  у формі  пе- редчасного відкликання позички чи збільшення відсоткової ставки.

Виокремлення   підвидів  банківського  кредиту  зумовлюється  та- кож об’єктами кредитування, тобто тим, що протистоїть кредиту. Найчастіше кредит використовується для набуття  різних  товарів (у промисловості це можуть бути сировинні, основні та допоміжні мате- ріали, паливо тощо; в торгівлі — товари різного асортименту; у насе- лення  — товари довготермінового використання). Тому кредиту  тут протистоять різні товарно-матеріальні цінності.

Але банківський кредит не обов’язково повинен мати матеріально- речову форму об’єкта. Він може і не мати її. Адже позичальник отри- мує позичку не обов’язково для набуття необхідних йому товарно- матеріальних  цінностей.   Позичка   досить   часто  отримується  для

 

покриття розриву в платіжному обороті, коли в підприємства тимча- сово немає необхідних грошових ресурсів для виконання зобов’язань з різних видів поточних платежів. Це може бути необхідність платежів з виплати заробітної плати персоналу підприємства,  податків, страхо- вих внесків тощо. У всіх цих випадках  банківський кредит дає змогу ліквідувати  нестачу грошових коштів або розрив у платіжному обігу.

Банківський кредит можна класифікувати залежно від способу по- вернення  позички. Тут виділяють  позички, що гасяться одноразовим внеском (платежем)  з боку позичальника  або позички, що гасяться в розстрочку протягом усього строку дії кредитної угоди.

Традиційною формою  повернення  короткострокових позичок  є одноразовий внесок (платіж) позичальником.

При  поверненні  довгострокових позичок  (і значної  частини  се- редньострокових) використовується метод погашення  в розстрочку, тобто протягом усього строку дії кредитної угоди.

Комерційний кредит відображає економіч-

Комерційний

кредит

ні відносини між юридичними  особами під час реалізації продукції чи послуг з від- строченням  платежу.  Використання ко-

мерційного кредиту дає позичальникові можливість отримати право власності на певні товари, на їх використання  в процесі виробництва чи для продажу населенню тощо. Купівля товарів без їх негайної оплати  означає  для  позичальника можливість  обійтися  без авансу- вання грошей у черговий кругообіг фондів, досягається  тимчасова економія  грошових  коштів для розрахунків з постачальниками. Хоч комерційний кредит розпочинається в товарній формі, але повернен- ня боргу відбувається вже в грошовій формі.

Для кредитора  надання  позички  переплітається з продажем про- дукції. Тому для кредитора  в комерційному кредиті важливе не тіль- ки прискорення реалізації  товару  чи послуги,  а й можливість  отри- мання додаткового доходу у формі відсотка, який включається у вартість реалізованих товарів чи наданих послуг.

Отримання позички  в комерційному кредиті  не є головною  ме- тою. Основна  мета використання цього виду кредиту полягає  в при- скоренні  процесу реалізації  товарів, а отже, і видобуття  закладеного в них прибутку. Прискорення реалізації  зменшує час перебування авансованого  капіталу в товарній формі.

 

Отже, комерційний кредит виступає формою руху безпосередньо промислового капіталу і засобом перетворення товарного капіталу на грошовий.  Із зростанням обсягів виробництва і промислового капі- талу збільшуються можливості  зростання  обсягів комерційного  кре- диту. Комерційний кредит сприяє безперебійності процесу виробни- цтва, прискоренню  кругообігу капіталу на окремих підприємствах і в суспільстві в цілому.

Комерційний кредит виникає  за згодою покупця і продавця. Тер- міни та розміри  позички  залежать  від величини  поставки,  ціни кре- диту, фінансового стану контрагентів, ступеня довіри між ними тощо.

На практиці використовуються в основному три різновиди комер- ційного кредиту:

– кредит з фіксованим строком повернення;

– кредит з поверненням лише після реалізації позичальником нада- них у позичку товарів;

– кредитування за відкритим рахунком, в цьому варіанті постав- ка наступної партії товару не ставиться в залежність від по- гашення боргу за попередньою поставкою.

Строк  комерційного  кредиту  залежить  від ряду чинників,  серед яких  вид товару, обсяг позички,  фінансовий стан кредитора  і пози- чальника,  вартість  кредиту, довготерміновість зв’язків між кредито- ром і позичальником. Та незалежно  від того, що надається  на умовах комерційного  кредиту (засоби чи предмети праці), комерційний кре- дит характеризується своєю короткостроковістю.

Надання позички  в комерційному кредиті  для кредитора  пов’я- зане з певними ризиками. Ці ризики  можуть проявлятися як ризики при недотриманні  позичальником термінів повернення  позички, при банкрутстві позичальника тощо.

Інструментом комерційного кредиту традиційно виступає век- сель. Вексель  відображає зобов’язання  позичальника  по відношенню до кредитора, оформлює передачу товару в комерційному кредиті. Розмір плати за векселем складається  з ціни товару та позичкового відсотка за період користування  кредитом. Середня  вартість  комер- ційного кредиту, як правило, дещо нижча від середньої ставки бан- ківського  відсотка  на певний  період часу. Пояснюється це тим, що надання  комерційного  кредиту  переслідує  мету не отримання при- бутку, а насамперед реалізацію товару.

 

Найбільше використовуються дві форми векселя: простий та пе- реказний. Простий вексель установлює зобов’язання позичальника сплатити  визначену  суму безпосередньо  кредитору. А переказний вексель (тратта) являє  собою наказ позичальникові з боку кредитора про виплату  встановленої суми грошей третій особі чи пред’явнику векселя.

Комерційний кредит, що оформлюється векселями,  сприяє  роз- ширенню  можливостей суб’єктів господарювання більш оперативно маневрувати капіталом, надавати фінансову  підтримку  підприєм- ствами  одне одному. Одночасно  розширення комерційного  кредиту сприяє зміцненню стабільності  національної грошової одиниці, тому що рефінансування комерційних банків з боку НБУ під векселі вста- новлює тісніший зв’язок грошової маси з товарною. Вексельний обіг зменшує кількість  необхідних для обігу грошових коштів. Один век- сель може  обслуговувати декілька  торговельних  операцій,  поки  не буде пред’явлений  до обліку в банку. Усе це свідчить про позитивні риси функціонування комерційного  кредиту в економіці.

Але комерційному кредиту  притаманні  і певні недоліки.  Це сто- сується насамперед його деякої обмеженості, яка виражається в тому, що комерційний кредит може видаватися суб’єктам, які виробляють засоби виробництва, суб’єктам, які використовують їх, і ніяк не на- впаки. Є й інші недоліки, такі, наприклад, як обмеженість у часі і роз- мірах, ризики  для  кредитора  тощо. Надання комерційного  кредиту може призвести до уповільнення швидкості обігу грошової одиниці в результаті відстрочки  платежу. А обмін векселів у банках може озна- чати не завжди бажане зростання  грошової маси.

Державним  кредитом  виступає  кредит,

Державний

кредит

одним з обов’язкових учасників якого має бути держава в особі уряду  або місцевих органів  самоврядування.   При  цьому  дер-

жава може виступати в ролі позичальника або кредитора, частіше —

в ролі позичальника.

Здійснюючи  функцію   кредитора,   держава   через  центральний банк надає позички  для вирішення загальнодержавних або місцевих проблем, для розвитку  окремих галузей та регіонів, коли в них вини- кають потреби в грошових коштах, а можливості  бюджетного фінан- сування вже вичерпані.

 

Виконуючи функцію кредитора, держава може також надавати позички  комерційним банкам  через аукціонний або ж прямий  про- даж кредитних  ресурсів на ринку міжбанківських кредитів.

Переважаюча  форма кредитних відносин у державному кредиті складається, коли держава виступає  в ролі позичальника. У ролі по- зичальника держава здатна акумулювати грошові кошти на принци- пах поворотності  для фінансування державних  видатків. Кредитора- ми держави при цьому виступають фізичні та юридичні особи.

Як  позичальник держава  мобілізує  додаткові  грошові  ресурси для покриття бюджетного  дефіциту,  не здійснюючи  для цього емісії паперових  грошей. Мобілізацію додаткових грошових ресурсів через позички держава використовує також для стабілізації грошового обі- гу. За наявності  інфляційних процесів в економіці державні позички в населення дають змогу тимчасово  зменшити  його платоспромож- ний попит. З обігу вилучається надлишок  грошової маси, кошти ви- ходять з грошового обігу на чітко визначений термін.

Для кредиторів держави державні позики є формою збережень, інвестування грошових засобів у цінні папери, що спроможні прино- сити додатковий  дохід.

Державний кредит,  у якому  держава  виступає  як  позичальник, може бути централізованим чи децентралізованим. У централізова- ному державному  кредиті позичальником виступає  центральний фі- нансовий  орган держави — міністерство  фінансів.  У децентралізова- ному варіанті — місцеві органи самоврядування.

За строками позички державні кредити можуть бути коротко- строковими (до одного року), середньостроковими (1–5  років) та довгостроковими (понад 5 років).

Акумуляція грошей державою як позичальником відбувається за допомогою випуску  державних  облігацій  або оформленням безоблі- гаційних  займів.  Безоблігаційні займи  являють  собою різного  роду казначейські зобов’язання,  векселі, кредитування центральним бан- ком державного бюджету.

Облігація — цінний папір, що свідчить про внесення її володарем грошових  коштів  і підтверджує зобов’язання  юридичної  особи, яка її випустила,  відшкодувати  йому номінальну  вартість  цього цінного папера у визначений термін та виплатити фіксований відсоток. Ви- пускаються  облігації внутрішніх державних  і місцевих займів.

 

Серед  юридичних  та фізичних  осіб розміщуються також  казна- чейські  зобов’язання  (векселі) держави.  Вони являють  собою цінні папери, що засвідчують внесення їх володарями грошових коштів до бюджету і право на отримання фіксованого доходу протягом терміну володіння  ними.

Дохід кредитора від набуття цінного папера держави залежить від його виду, номіналу, строку та умов випуску, темпів інфляції. Підви- щення темпів інфляції для кредиторів  означає збитки, зменшення  їх доходів від державних  цінних паперів.

Ще одним видом кредиту  є міжнародний

Міжнародний

кредит

кредит. Він являє собою сукупність кре- дитних відносин, що функціонують на міжнародному рівні, коли позичковий капі-

тал переміщується з однієї країни до іншої. Безпосередніми суб’єктами кредитних відносин на міжнародному рівні є банки, підприємства, дер- жава, населення, міжнаціональні фінансово-кредитні  інститути (Міжнародний валютний  фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку та інші поді- бні організації).

Кредитор і позичальник у міжнародному кредиті належать до різ- них країн. У відносинах з участю держав і міжнародних  інститутів міжнародний кредит завжди виступає в грошовій формі, в системі зо- внішньої торгівлі (кредитування експорту, кредитування імпорту) — і в товарній формі. Важливою  ознакою міжнародного кредиту є його додатковий правовий чи економічний захист на базі приватного стра- хування та державних  гарантій.

Класифікація  міжнародного кредиту  відбувається  за декількома базовими ознаками. Розрізняють фірмовий, банківський та урядовий кредити.

Фірмовий кредит. Це комерційний кредит на міжнародному рів- ні, який  виникає  в разі, якщо  іноземний  експортер  продає  товар ві- тчизняному імпортерові  з відстрочкою платежу, в кредит. Ризикова- ність цього кредиту для експортера  робить його дорогим, бо вимагає належних гарантій погашення.

Банківський кредит. Банківський кредит як різновид міжнарод- ного кредиту  пов’язаний  з участю банків у міжнародних  кредитних відносинах.  Позичальниками в міжнародних  банківських кредитах

 

можуть бути комерційні  банки, підприємства,  зокрема ті, що функці- онують за участю іноземних інвесторів.

Урядовий кредит. Урядові  міжнародні  кредити  виникають  при наданні кредиту урядом однієї країни уряду іншої країни на основі укладеної між ними угоди, а також при розміщенні урядом своїх цін- них паперів на зарубіжних фінансових ринках. До цього різновиду міжнародного кредиту належать і кредити, які надаються країнам міжнародними валютно-фінансовими організаціями (МВФ, МБРР, ЄБРР та ін.). Кредити  цих організацій  використовуються Україною для потреб свого економічного розвитку, а також для підтримки  ста- більності національної валюти.

Споживчий кредит пов’язаний з кредиту-

Споживчий

кредит

ванням кінцевого споживання. Цей вид кре- диту виражає відносини між кредитором і позичальником, надається юридичним і фі-

зичним особам на споживчі цілі. У ролі кредитора в споживчому креди- ті можуть бути спеціалізовані кредитні установи чи просто юридич- ні особи, що здійснюють реалізацію товарів чи послуг. Надається споживчий кредит у грошовій чи в товарній формах.

У грошовій формі він надається  як банківська  позичка  фізичній особі для набуття  рухомого або нерухомого  майна. Може надавати- ся також кредитною установою небанківського типу (ломбардами, кредитними спілками  тощо). У товарній формі — у процесі функціо- нування  роздрібної  торгівлі  споживчими товарами  довгострокового використання з відстрочкою платежу.

Споживчий кредит — важливий засіб задоволення споживчих  по- треб населення. Він прискорює  отримання певних благ чи послуг зна- чно раніше, ніж вони могли б бути отримані  в майбутньому  за умови нагромадження заощаджень  для купівлі товарно-матеріальних цін- ностей чи оплати  послуг, будівництва тощо. Інколи  без споживчого кредиту набуття  деяких товарів чи послуг взагалі було б недоступне. Отже, споживчий кредит, з одного боку, сприяє збільшенню поточного платоспроможного попиту, підвищенню життєвого рівня, а з іншого — прискорює  реалізацію вироблених товарних запасів, послуг, тобто до- сить активно стимулює процес виробництва, розвиток економіки.

Усі види і форми  споживчого  кредиту  мають соціальний  харак- тер, бо цей вид кредиту відіграє значну роль у задоволенні соціальних

 

потреб населення,  підвищенні  рівня його життя.  А тому споживчий кредит (його умови, доступність) мають регулюватися державою. Ре- гулювання  державою надання споживчих  кредитів, зокрема, допома- гає регулювати грошовий обіг.

Об’єкти споживчого кредиту пов’язані із задоволенням потреб поточного характеру, зокрема з набуванням населенням  товарів у особисту  власність,  витрати  капітального (інвестиційного) типу  на будівництво і придбання нерухомого майна.

Суб’єктами споживчого кредиту є фізичні особи (позичальники), в ролі кредиторів  виступають  банки, установи  небанківського типу, торговельні організації. До споживчого кредиту належить кредит у ломбардах, що надають позички під заставу предметів особистого використання і домашнього  вжитку.  У разі непогашення позички ломбард виставляє закладене  майно на продаж. При всіх своїх пози- тивних рисах споживчий  кредит має і деякі недоліки. Легкість отри- мання та швидке задоволення потреб провокує  в деяких осіб бажан- ня отримати надмірну кількість споживчих позичок. Коли ці борги досягають значних обсягів, виникають  серйозні труднощі з їх повер- ненням.  Крім того, купівля  населенням  споживчих  товарів у кредит обходиться дорожче, ніж при оплаті товарів готівкою.

Розглянуті види кредиту банківський, ко-

Інші види

кредиту

мерційний,  державний,  споживчий  широ- ко використовуються в сучасній ринковій економіці  і об’єднуються  поняттям вну-

трішньоекономічного (національного) кредиту. До видів кредиту, які набули широкого застосування в сучасній ринковій практиці, слід до- лучити також міжнародний кредит (теж розглянутий).

На кожному історичному  етапі кредит використовується так ши- роко, як це відповідає інтересам і потребам економіки. Це виявляєть- ся через кількість  видів і форм кредиту. Кредит — категорія історич- на і розвивається він водночас із поступом суспільного виробництва. Тож не виключена поява нових видів і форм кредиту, кожному з істо- ричних періодів має бути притаманна саме йому сукупність  різнови- дів кредиту. У сучасних умовах набувають використання нові досить складні види кредиту, насамперед це стосується лізингового кредиту, а також деяких інших видів.

Лізинговий кредит у деяких  підручниках не включається до ви- дів кредиту.  А якщо  і включається, то з істотними  застереженнями:

 

«Кредитом  лізинг можна вважати  лише умовно»1. Але ж лізинг ши- роко  використовується в багатьох  країнах  з розвинутою ринковою економікою  та відіграє позитивну роль у функціонуванні економіки. Тому цей вид кредиту беззаперечно  має бути включений  до найваж- ливіших у сучасних умовах видів кредиту.

Лізинговий кредит. Лізинговий кредит виник у 50-ті роки ХХ ст. Він являє  собою відносини між самостійними юридичними  особами з приводу передачі в оренду засобів праці, а також фінансування набут- тя рухомого і нерухомого майна на певний строк. Отже, лізинг являє собою різновид кредиту, що надається  в майновій формі і погашення якого здійснюється у розстрочку.

У сучасних умовах у країнах з ринковою економікою лізинговий кредит став провідною формою оновлення та розширення основного капіталу. Мета використання лізингу полягає у сприянні  розширен- ня можливостей збільшення і зміцнення матеріально-технічної бази підприємств, прискорення реалізації продукції виробника, доведення її до кінцевого  споживача.  А лізингодавцю  лізингові  операції дозво- ляють отримати доходи у вигляді орендного платежу.

Об’єктами лізингового кредиту є рухоме майно (обладнання, транспортні засоби, засоби інформатики тощо) та нерухоме (будин- ки, споруди)  майно, що належить  до основних фондів і є предметом купівлі-продажу. Суб’єктами лізингу виступають лізингодавець, ко- ристувач, виробник.  Лізингодавець — суб’єкт господарювання, що є власником  об’єкта лізингу  і надає його в оренду. Користувач  (орен- дар) — сторона, що домовляється з лізингодавцем про оренду, завдя- ки чому отримує можливість користуватися об’єктом лізингу на пев- ний час на умовах лізингової  угоди. Виробник  — суб’єкт лізингових відносин, що виготовляє і продає лізингодавцеві об’єкти лізингу.

Лізингова  угода виникає  так. На прохання  користувача,  майбут- нього орендаря, лізингодавець купує майно (обладнання, транспорт- ні засоби, обчислювальну техніку тощо) та приймає на себе обов’язки його власника. Користувач, на прохання якого було закуплено майно, укладає з лізингодавцем угоду про оренду цього майна.

Лізингодавець стягує  з орендаря  (користувача) плату  за корис- тування  об’єктом лізингу. Всі лізингові платежі мають включати  ви- трати  лізингодавця на набування об’єкта лізингу,  лізингову  ставку

1 Гроші та кредит. / За ред. М. І. Савлука. — К., 2002. – С. 397.

 

(розмір  прибутку  лізингодавця), витрати  на страхування об’єкта та інші витрати лізингодавця.

Розмір відсотка, що сплачується  за лізингові послуги, менший від відсотка, що сплачується  за іншими кредитами. Тому користувати- ся лізингом вигідніше, ніж отримувати кредит для купівлі, наприклад, устаткування.

Залежно від строків експлуатації  або періоду амортизації майна виділяють лізинг оперативний та фінансовий. Оперативний лізинг передбачає використання  об’єктів лізингу орендувачем строком мен- шим, ніж строк повної її амортизації. Оперативний лізинг поділяється на короткостроковий оперативний  лізинг (від декількох днів до одно- го року) та среденьостроковий (від 1 року до 5–10  років). Фінансовий лізинг — оренда майна з виплатою протягом визначеного строку сум, що відповідають повній амортизації капітальних  вкладень. Ця форма лізингу  дозволяє отримати  кредит на купівлю майна, не обмежуючи можливостей орендаря використати власні кошти на додаткові заку- півлі засобів праці з метою розширення виробництва.

Відносини  між суб’єктами лізингу визначаються лізинговою уго- дою. У ній фіксується власник об’єкта лізингу (лізингодавець), права орендувача (користувача) об’єкта лізингу; строк лізингу, зобов’язання з виплати платежів користувачем лізингодавцю, відповідальність ко- ристувача за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов’язань.

Факторинг. Ще одним сучасним різновидом кредиту виступає факторинг, що з»явився  в 50-ті роки ХХ ст. Факторинг  являє собою операції  з кредитування обігового капіталу  клієнта,  що передбача- ють  інкасування  його  дебіторської  заборгованості,  кредитування і гарантію від кредитних  ризиків. Факторинг  являє  собою набуття фінансовим інститутом у клієнта права на стягнення боргу. Компа- нія при цьому «продає» фінансовому інституту  наявні  в неї боргові зобов’язання інших фірм. Передавання прав вимоги погашення боргу супроводжується негайною оплатою боргового зобов’язання фінансо- вим інститутом (банком).

Факторингова послуга оформлюється укладанням угоди між банком і клієнтом. Клієнт, що продав дебіторську заборгованість, отримує  від банку аванс (кредит) у розмірі  80–90\%  від суми боргу.

10–20\% від суми боргу банк утримує  для компенсації  ризику  до по- гашення боргу. Після повного погашення боргу банк поверне клієнту

 

утримувану суму, але не в повному розмірі. Адже за надання  факто- рингової послуги банк стягує з клієнта  певну плату. Вона складаєть- ся з: комісійних за послуги з обслуговування боргу в розмірі 1–2\% від суми набутих  банком  рахунків;  позичкового  відсотка, нарахованого за наданий клієнту аванс (кредит).

Отже, факторингові операції в кредитній  сфері стимулюють  обіг грошей і товарів, прискорюють  швидкість  обертання  капіталу під- приємств.

Іпотечний кредит. Особливим  видом надаваних  позик  виступає іпотечний кредит. Іпотечний кредит не є якимось зовсім новим видом кредиту. Існування іпотечного кредиту передбачає наявність  приват- ної власності на землю. Після її відміни на просторах Російської імпе- рії в 1917 р. іпотечні банки були закриті, бо перестала існувати основа для здійснення операцій із застави нерухомого майна (землі).

В Україні  іпотечний  кредит  почав відроджуватися в досить  об- межених розмірах лише на початку  90-х років ХХ ст. Обмежене  ви- користання іпотечного кредиту було пов’язане з незавершеністю процесу приватизації та відсутністю законодавчої  бази, що має чітко визначати права власності, насамперед на землю.

Іпотечний кредит — це економічні відносини з приводу надання позик під заставу нерухомого майна. Кредиторами в іпотечному кре- диті можуть виступати іпотечні банки чи спеціальні іпотечні компа- нії, комерційні або інші банки. Позичальниками  в іпотечному кредиті можуть бути фізичні або юридичні особи, головним чином фізичні, що мають у власності об’єкт іпотеки.

Як застава в іпотечному кредиті використовується нерухоме майно: житлові будинку  та квартири,  виробничі корпуси,  магазини, склади, земельні ділянки тощо.

Для оформлення іпотечного кредиту використовуються закладні, векселі, цінні папери, що можуть йти на вторинний ринок цінних па- перів. Закладна являє собою документ, що передає кредитору законне право власності  на заставу  за позичкою. Закладна під нерухомість  є основним забезпеченням іпотечного кредиту. Якщо погашення  боргу відбувається у визначений строк, то передача права власності  на не- рухоме майно, яке було використано як застава,  втрачає  силу. Век- сель — боргове зобов’язання  позичальника на погашення  позички  у визначений термін.

 

Позичка під нерухомість підлягає погашенню на умовах розстроч- ки платежу та з виплатою відсотка. У разі невиплати заборгованості і відсотка за позичкою у визначений термін позичальник втрачає неру- хомість, що виступала  забезпеченням кредиту. А право на нерухоме майно, що було заставою, має перейти до іншого власника  чи банку.

Для  захисту  інтересів  кредитора  в іпотечному  кредиті  закладна має бути відповідним чином оформлена. Кредитору необхідно за- фіксувати  право на отримання за борги майна, що є заставою. Тому до надання  позички  кредитор  має з’ясувати, чи не мають ще й інші кредитори  права на це майно, чи не є воно об’єктом застави в іншій іпотечній угоді.

Для захисту інтересів позичальника в іпотечному кредиті звичай- но передбачається додатковий  термін, протягом  якого  позичальник ще може викупити своє майно до остаточної  втрати ним права влас- ності після закінчення встановленого терміну з іпотечного кредиту.

Запитання для самоконтролю

1. Як треба розуміти суть форми кредиту?

2. Які форми кредиту належить  виокремити? У чому їхня суть?

3. Як треба розуміти суть виду кредиту?

4. Які види кредиту належить  виокремити?

5. У чому суть банківського  кредиту?

6. Які особливості має банківський кредит як вид кредиту?

7. За якими  ознаками  слід класифікувати банківський кредит та які іс- нують його різновиди?

8. У чому суть комерційного  кредиту?

9. Які існують різновиди  комерційного  кредиту?

10. Що являє  собою вексель як інструмент оформлення комерційного кредиту?

11. У чому суть державного кредиту?

12. Що являє  собою міжнародний кредит?

13. Як слід класифікувати міжнародний кредит?

14. Які особливості міжнародного кредиту?

15. У чому суть споживчого кредиту?

16. Чому всі види споживчого кредиту мають соціальний  характер?

17. Як треба розуміти лізинг як вид кредиту?

18. Які виокремлюють види лізингу?

19. У чому суть факторингової послуги як виду кредиту?

20. У чому суть та особливості іпотечного кредиту?