Гроші та кредит - Навчальний посібник (Круш П. В., Алексєєв В. Б.)

3. регулювання валютних  курсів

Через істотний вплив на зовнішньоекономічні відносини, що пов’я- заний з коливанням  валютних  курсів, державні органи мають втру- чатися у сферу міжнародних валютних відносин, щоб регулювати ва- лютні курси.

 

Основні  методи регулювання валютно- го курсу

Основними методами регулювання валют- ного курсу є валютна інтервенція,  дис- контна (облікова) політика та валютні обмеження.

Валютні інтервенції здійснюються центральними банками як про- тидія зниженню  чи підвищенню  курсу національної валюти. Валют- на інтервенція  являє  собою купівлю чи продаж центральним банком інвалюти. Таким чином регулюються  коливання курсу національної валюти. Якщо потрібно зупинити падіння  курсу національної валю- ти, центральний банк збільшує  продаж  на ринку  іноземної  валюти. Завдяки цьому пропозиція інвалюти збільшується до рівня наявного попиту. Щоб зупинити небажане підвищення курсу національної ва- люти, центральний банк має збільшити купівлю  інвалюти  на ринку. Для  підтримання курсу  гривні  НБУ застосовує  то один, то другий з цих інструментів.  Використання інструментів  валютної інтервенції для регулювання курсу національної валюти потребує наявності  до- статнього обсягу валютних резервів, якими володіє НБУ.

Валютні  інтервенції  Центральних банків  можуть  бути ефектив- ним методом впливу на валютні курси лише в короткостроковому пе- ріоді. Тільки  валютними  інтервенціями неможливо  постійно  забез- печити бажані рівні курсу національної валюти. Найбільш дієвими та ефективними є валютні  інтервенції,  які супроводжуються відповід- ними заходами в галузі загальноекономічної політики держави, спря- мованими на зростання  та підвищення ефективності національного виробництва.

До основних методів регулювання валютного курсу належить  та- кож дисконтна  (облікова) політика. Суть її полягає в маніпулюванні центральним банком обліковою ставкою. Підвищення або зниження центральним банком облікової ставки впливає на рух зарубіжних  ко- роткострокових капіталів. Якщо уряд ставить за мету знизити валют- ний курс, то центральний банк знижує  обліковий відсоток, капітали

 

переміщуються до інших країн, погіршується стан платіжного  балан- су, курс валюти знижується.

У  період  погіршення   стану  платіжного   балансу  центральний банк підвищує  облікову  ставку, щоб стимулювати приплив  капіталу з країн, де облікова ставка нижча. Проте підвищення облікової ставки може спричинити подорожчання кредиту  всередині  країни  і загаль- мувати таким чином розвиток  національного виробництва.

На валютний  курс впливають  також валютні обмеження.  Валют- ні обмеження  скеровані  на обмеження  операцій  з валютою, золотом та іншими  валютними  цінностями. Вони являють  собою сукупність заходів та нормативних правил  держави, встановлених у законодав- чому чи адміністративному порядку,  що вводяться  чи відміняються залежно від економічної ситуації в країні.

В умовах розхитаності національної економіки  та нестабільності національних грошей у країні можуть бути впроваджені певні забо- рони, обмеження,  лімітування. За певних умов так сталося і в Украї- ні. В умовах загострення економічної  та фінансової  кризи 90-х років ХХ ст. було  впроваджено  обмеження  на відкриття рахунків  в іно- земних банках для юридичних  осіб, заборонено  переказувати на них інвалюту. Свою валютну виручку експортери мусили повністю або частково  продавати  на валютній  біржі. Коли ж економічна  ситуація стала виправлятися, поступово відбулося  послаблення, а потім і ска- сування введених раніше валютних обмежень.

Валютні  обмеження  являють  собою досить потужний,  ефектив- ний інструмент  регулювання валютного курсу. Але він має переваж- но адміністративний характер і суперечить  тенденції лібералізації валютних  відносин розвинутих країн з ринковою  економікою, які встановили вільне ринкове «плавання» своїх національних валют.

 

Традиційні  методи регулювання валютно- го курсу

Крім уже розглянутих основних методів регулювання курсів валют, використову- ються й традиційні  — девальвація  та ре- вальвація.

Девальвація — це цілеспрямоване здійснення комплексу заходів з метою зниження курсу національної валюти. Це сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, стимулюван- ню експорту, посиленню  торговельних  позицій  країни  на світовому ринку.

 

Разом  з тим девальвація національної валюти стримує  розвиток імпорту, бо позиції імпортерів погіршуються, тому, що їм доводиться купувати  інвалюту  за вищим курсом. У таких умовах у країні може статися зростання  цін на імпортні товари. Втрати імпортерів можуть перевищити виграш  експортерів  та ще й спровокувати інфляційне зростання  цін.

Ревальвація має цілком  протилежний зміст. Вона означає  під- вищення обмінного курсу національної валюти з метою стимулю- вання розвитку  імпорту. Стимулювання розвитку  імпорту на осно- ві ревальвації  пов’язане з тим, що імпортери  для своїх платежів  за кордоном  купуватимуть інвалюту  за нижчим  курсом. На товарних ринках усередині країни буде збільшуватися пропозиція, що по- зитивно впливатиме на стабільність цін, зменшуватимуться ви- робничі витрати  на підприємствах з великим  обсягом споживання імпортованої  продукції. Збільшення закупленої  по імпорту техніки сприятиме розширенню впровадження новітніх досягнень науково- технічного  прогресу.  Зростатимуть надходження іноземних  інвес- тицій.

Однак  в умовах ревальвації  національної валюти  підприємства- експортери  нестимуть  втрати, їхні конкурентні позиції на світовому ринку можуть істотно послабнути.  Отже, цілеспрямоване проведен- ня  ревальвації  теж повинно  відбуватися обережно,  зі зіставленням усіх плюсів та мінусів для розвитку  національної економіки.

У сучасних  умовах на базі «плаваючих»  валютних  курсів деваль- вація  та  ревальвація   на  валютних  ринках  відбувається  стихійно, вони не є засобами стабілізації валютного курсу. Зараз це лише метод тимчасового приведення офіційного валютного курсу у відповідність із тим, що склався на ринку.

 

Суб’єкти регулювання валют- них курсів

Розглянуті методи регулювання  валютно- го курсу  є національними.  Крім них, регу- лювання валютного курсу здійснюється також як міжнародне (колективне) регу-

лювання. Відповідно виокремлюються національні та міжнародні (ко- лективні) суб’єкти регулювання  валютних курсів.

Головним національним  суб’єктом валютних  курсів виступає цен- тральний банк країни. Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 17 лютого

 

1993 р. визнано,  що встановлення валютного  курсу національної ва- люти належить  до спільної компетенції НБУ та Кабміну.

Офіційний валютний  курс  до долара  США  в Україні  з 1994 р. встановлювався за результатами торгів на Українській міжбанків- ській  валютній  біржі  (УМВБ). З часом  Українська міжбанківська валютна біржа перестала здійснювати  операції з валютою, і ці опера- ції перейшли до міжбанківського валютного ринку. З 19 березня 1999 року офіційний валютний курс гривні відносно долара США НБУ вста- новлює за операціями  уповноважених комерційних  банків на міжбан- ківському валютному ринку. НБУ впливає на формування офіційного обмінного курсу  гривні шляхом купівлі-продажу  іноземної валюти на валютному ринку.

Суб’єктами міжнародного (колективного)  регулювання  валютних курсів виступають  міжнародні валютно-фінансові  організації. Необ- хідність міждержавного (колективного) регулювання валютних  кур- сів визначається розвитком інтеграції національних економік  у між- народні (регіональні) структури та у світову економіку.

Розвиток світового господарства та інтернаціоналізація госпо- дарських зв’язків об’єктивно зумовлюють необхідність доповнення національного регулювання  курсоутворення міждержавним регулю- ванням.

Міждержавне регулювання валютних курсів спирається на спіль- но розроблені державами та закріплені міжнародними угодами прин- ципи та форми  реалізації  механізмів  регулювання валютних  курсів. Міждержавне регулювання валютних  курсів  включає  в себе сукуп- ність способів, інструментів  і міждержавних органів,  за допомогою яких  здійснюється взаємне  (колективне) регулювання валютних курсів.

Найважливішою серед міжнародних валютно-фінансових органі- зацій, що здійснюють регулювання  валютних  курсів, є Міжнародний валютний фонд (МВФ). Україна є членом МВФ з 1992 р. МВФ вста- новлює норми регулювання валютних курсів і контролює їх дотриман- ня, діє в напрямі усунення валютних обмежень, для вирівнювання  пла- тіжних балансів надає країнам-членам кошти в іноземній валюті.

 

Запитання для самоконтролю

1. Як треба розуміти сутність категорії валютні відносини?

2. Що являють  собою суб’єкти та об’єкти валютних відносин?

3. Який зміст категорії «валюта»?

4. Чи тотожні поняття  «валюта» та «гроші»?

5. Які критерії та види валют?

6. Що таке конвертованість валюти?

7. Які існують види конвертованості валюти?

8. У чому полягає сутність валютного курсу?

9. Які види валютних курсів Вам відомі?

10. Що являє  собою паритет  купівельних спроможностей національних валют різних країн?

11. Які фактори  впливають  на величину  валютного курсу?

12. Як здійснюється національне регулювання платіжного  балансу?

13. За  рахунок  яких  джерел  здійснюється балансування платіжного  ба- лансу?

14. Як визначався валютний курс за умов золотого стандарту?

15. Як визначається паритет купівельної  спроможності  валют?

16. Як саме валютний курс впливає  на зовнішньоекономічні відносини?

17. У чому економічний зміст підвищення чи зниження валютного курсу?

18. Які основні методи регулювання валютного курсу?

19. Як саме валютні інтервенції регулюють валютний курс?

20. Що таке дисконтна  (облікова) політика  центрального  банку і як вона використовується для регулювання валютного курсу?

21. Що являють  собою валютні обмеження  та як вони впливають  на ва- лютний курс?

22. Яке значення  мають ревальвація та девальвація для регулювання ва- лютного курсу в сучасних умовах?

23. Який головний  національний суб’єкт регулювання валютних  курсів в

Україні?

24. Який найважливіший суб’єкт міждержавного регулювання валютних курсів?