3. грошова маса. закон грошового обігу

Гроші  обслуговують  потреби  економіки,

Грошова маса

опосередковуючи рух товарів  і доходів  у сферах виробництва, розподілу, обміну та

споживання національного продукту. Обслуговування потреб еконо- міки грішми потребує, щоб кількісна їхня маса і структура в обігу від- повідала  потребам  функціонування економіки.  Тому грошовий обіг в усіх його секторах має забезпечуватися певною кількістю грошей — грошовою масою.

1 Гроші та кредит. / За ред М. І. Савлука. — К., 2002. — С. 78.

Розмір  цієї величини  є важливою  характеристикою стану грошо- вого обігу та стану ринкової  економіки.  Зміна грошової маси в обігу впливає на інтенсивність обігу грошей, формування платоспроможно- го попиту, кон’юнктуру ринків, тобто на розвиток ринкової економіки в цілому. Отже, визначення необхідної маси грошей в обігу має вели- ке значення для ефективного та динамічного функціонування ринко- вої економіки.

Грошова маса — це сукупність запасів грошей в усіх їхніх формах, що перебувають  у розпорядженні суб’єктів грошового обігу та обслу- говують економічні зв’язки в певний момент.

До грошової маси належать  усі готівкові  гроші, що перебувають на руках у фізичних  осіб та в касових залишках  юридичних  осіб; усі депозитні  гроші. Окремі  економісти  і центральні  банки до грошової маси відносять будь-які активи, яким властива певна ліквідність — облігації  державних  позик,  векселі,  страхові  поліси  тощо,  бо вони здатні замінювати гроші в процесі функціонування грошового обігу.

Грошова маса належить  фізичним особам, підприємствам, гро- мадським організаціям, державним установам, які розпоряджаються готівковими грошима чи тримають  вклади  на різних  ракунках  у ко- мерційних  банках.

Грошові агрегати

Якісна  характеристика маси грошей  охо- плює її структуру та динаміку руху. За- лежно від ступеня  ліквідності виділяють

кілька елементів грошової маси, набір яких дає змогу визначити  різні за складом і обсягом показники грошової маси. Такі показники грошової маси називаються грошовими агрегатами. Вони характеризують певний набір елементів грошової маси залежно від їхньої ліквідності і використовуються для аналізу на певну дату змін грошової маси.

Кількість  грошових агрегатів, які використовуються в різних країнах,  неоднакова.  Це  зумовлюється істотними  відмінностями в елементному  складі грошової маси, в різноманітності активів, що розглядаються як гроші в різних країнах, у завданнях використання грошової маси в регулятивних цілях. Для визначення маси грошей у США використовується чотири агрегати, в Англії — п»ять, у Німеч- чині — три. В Україні  визначають  і використовують чотири грошові агрегати: М0, М1, М2, М3. Структуру грошової  маси за агрегатним методом, починаючи з 1993 р. визначає Національний банк України.

Агрегат М0 відображає масу готівки, що перебуває у вигляді бан- кнот, розмінної монети на руках у фізичних  осіб і в касах юридичних осіб. Тобто ці гроші перебувають поза банками. Це найліквідніша час- тина грошової маси.

Агрегат М1 складається з елементів агрегату М0 і коштів на роз- рахункових  та поточних рахунках комерційних банків. Гроші з агре- гату М1 можуть бути негайно використані їх власниками. Ці кошти на депозитних  поточних і розрахункових рахунках використовують- ся їх власниками для здійснення платежів  як готівкових,  так і в без- готівковій формі за допомогою виписування платіжних доручень, че- ків, акредитивів. Ці платежі з поточних і розрахункових депозитних рахунків здійснюються  також електронним переказом.

Отже,  агрегат М1 містить  два визначальних блоки  грошей. По- перше, це готівкові  гроші (агрегат  М0),  що перебувають  на цей мо- мент поза банками.  Готівковими  грошами  є монети, що їх карбують державні установи, та банкноти, емісія яких здійснюється централь- ними банками. По-друге, до складу агрегату М1 входять гроші, що знаходяться на розрахункових і поточних  рахунках  у комерційних банках.

Гроші агрегату М1 обслуговують реалізацію ВВП, розподіл і перерозподіл  національного доходу, нагромадження і споживання. Вони  безпосередньо  перебувають  в обігу, виконують  функції  засо- бів обігу і платежу. Тим самим активно  впливають  на стан ринкової кон’юнктури, обслуговуючи понад 90\% видів платежів1.

До агрегату М2 входять гроші, що отримали назву «майже гро- шей», або «грошових активів». Вони безпосередньо не функціонують як засіб обігу. На відміну від агрегату М1, у якому гроші використову- ються переважно  як засіб обігу, гроші з агрегату М2 застосовуються як високоліквідний засіб нагромадження купівельної  спроможності. Без будь-якого фінансового ризику їх можна перевести в грошову го- тівку  або на електронні  (чекові) рахунки.  Отже,  гроші агрегату М2 являють  собою високоліквідні фінансові  активи, що використову- ються переважно у функції засобу нагромадження.

Агрегат М2 включає  гроші в агрегаті М1, а також кошти на всіх видах страхових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів та інших спеціальних рахунках.  Ці грошові активи  можна  легко пере-

1 Демківський А.В. Гроші та кредит. — К., 2003. — С. 100.

творити  на готівку, але лише після збігу певного періоду часу. Тому гроші в агрегаті М2 менш ліквідні,  вони є своєрідним  резервом  для високоліквідних активів агрегату М1.

Агрегат М3 визначає загальну масу грошей. Він включає гроші з агрегатів М1 і М2, плюс найменш ліквідні грошові активи. Це можуть бути цінні папери власного боргу комерційних банків, окремі види об- лігацій, приватних депозитних сертифікатів тощо. Гроші в агрегаті М3 мають найнижчу ліквідність, оскільки включення значної частини їх в обіг потребує від власника  попереднього попередження банку, і влас- ник при цьому зазнає фінансових  втрат. Отже, гроші з агрегату М3 за певних умов можна конвертувати в грошові форми вищого рівня.

Між агрегатами  грошової маси повинні підтримуватися належні пропорції. Порушення належного співвідношення між агрегатами призводить  до браку грошових знаків або їхньої надмірної кількості, зростання  цін, інших ускладнень  в економіці, зменшення  її динаміч- ності та ефективності, зниження добробуту населення.

Обіг грошей здійснюється на основі при-

Закон обігу грошей

таманних  йому законів. Одним з найваж- ливіших  є закон,  який  визначає  кількість

грошей, необхідних  для обігу. Сутність цього закону полягає в тому, що для обігу протягом окресленого періоду необхідна лише певна, об’єктивно обумовлена маса купівельних  і платіжних засобів. Величи- на купівельних  і платіжних засобів, що обслуговують потреби обігу, включає всі форми грошей і поширюється на всі його сфери — готівкову і безготівкову.

Кількість  грошей, що потрібна для виконання функції грошей як засобу обігу, залежить  від трьох факторів:

– кількості  реалізованих на ринку товарів і послуг (зв’язок  пря- мий);

– рівня цін товарів та тарифів  (зв’язок прямий);

– швидкості   обігу   грошей   (зв’язок   зворотний).  Збільшення швидкості  обігу грошової одиниці рівноцінне  зменшенню  гро- шової маси.

Швидкість обігу грошей визначається кількістю  обігів грошової одиниці за певний період, оскільки одні й ті самі гроші упродовж пев- ного періоду постійно переходять з рук у руки, обслуговуючи продаж товарів і надання послуг.

Кількість грошей, потрібних для виконання функції грошей як за- собу обігу, можна визначити за формою:

КГ = СЦ / О,

де   КГ — кількість грошей, що необхідна для обігу товарів (послуг); СЦ — сума цін товарів (послуг), що реалізуються за певний період; О — середня кількість обігів грошової одиниці за цей самий період.

З появою  функції  грошей  як засобу платежу  загальна  кількість необхідних для обігу грошей має зменшитися. Кредит справляє зво- ротний вплив на кількість  грошей в обігу. Таке зменшення  виклика- ється тим, що частина товарів продається  в кредит і для їх реалізації гроші в даний момент не потрібні, це відповідно зменшує їх загальну кількість  в обігу. З урахуванням кредиту закон обігу грошей набуває такого вигляду:

КГ = СЦ — К + П — ВП / О,

де   КГ — кількість грошей, необхідних для обігу;

СЦ — сума цін товарів (послуг), що реалізується за певний період; К — сума продажу товарів і надання послуг у кредит;

П — платежі за кредитами, строк погашення яких настав; ВП — платежі, які взаємно погашаються;

О — середня кількість оборотів грошової одиниці за певний період як засобу обігу, так і засобу платежу.

При металевому обігу кількість грошей стихійно регулювалася функцією  скарбу. Грошова маса збільшувалася чи зменшувалась, вільно пристосовуючись до потреб товарного виробництва. Кількість грошей в такому разі завжди  перебувала  на потрібному  рівні. Це за- безпечувало сталість грошового обігу.

За відсутністю золотого стандарту став діяти закон паперово- грошового обігу. Сутність  закону  обігу паперових  грошей полягає  в тому, що випуск  їх повинен  дорівнювати  тій кількості  замінюваних ними золотих грошей, яка необхідна для забезпечення товарного обі- гу. В таких  умовах  сталість  грошей  похитнулася, стало  можливим їх знецінювання. Переповнення каналів  обігу паперовими грошима і призводить  до знецінювання їх, до інфляції. Відсутність  стихійно- го регулятора  загальної кількості грошей при пануванні кредитних грошей робить визначальною роль держави в регулюванні грошового

обігу. Головна умова сталості грошової одиниці держави — відповід- ність потреб  господарства  у грошах фактичному їх надходженню  в готівковий  і безготівковий обіг.

Змінювати в Україні  масу грошей в обороті може тільки  банків- ська система. Збільшення чи зменшення  грошової маси в обігу дося- гається емісійною діяльністю  НБУ як центрального  банку та комер- ційних банків. Емісія готівки в Україні є монопольним правом НБУ. Комерційні  банки  створюють  лише  безготівкові  гроші. Тим  самим вони безпосередньо впливають на безготівковий компонент грошової маси.

Більшість сучасних західних економістів  визначають  кількість грошей, необхідних  для обігу, на основі неокласичної теорії збалан- сованості грошової та товарної мас американського економіста І. Фі- шера. Ця збалансованість грошової та товарної мас має такий вигляд:

М V = P Q,

де   М — маса грошей в обігу;

V — середня  швидкість обігу грошей;

Р — середній рівень цін на товари і послуги;

Q — кількість товарів та послуг, представлених на ринку. Кількість грошей, необхідних  для обігу, на основі цього рівняння

можна визначити так:

М = Р  Q/V.

Потреба в грошах у сучасних умовах не обмежується лише товар- ними угодами. Потреба в грошах збільшується за рахунок попиту на готівкові  гроші, що заощаджуються населенням, придбання комер- ційних  та державних  цінних  паперів  тощо. Якщо позначити  цей по- пит на гроші показником L (г), то визначити  кількість грошей, необ- хідних для обігу, можна наступним чином:

М = P  Q/V + L (г).

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає  сутність  поняття  «функції  грошей»?  Яка  структура функцій  грошей?

2. Який зміст функції міри вартості?

3. У чому зміст функції засобу обігу?

4. Як треба розуміти сутність функції засобу платежу?

5. Які риси функції засобу нагромадження та утворення скарбів?

6. У чому полягає сутність функції світових грошей?

7. У чому сутність грошового обігу?

8. Яка структура і сутність грошового обігу за економічним  змістом?

9. Яка структура і зміст грошового обігу за формою платіжних  засобів?

10. Що являє  собою грошова маса?

11. Які грошові агрегати використовуються в Україні, у чому їх сутність та практична доцільність?

12. Який зміст закону обігу грошей?