Розділ 27 ІноземнІ ІнвестицІЇІнвестиційну діяльність в економіці України здійснюють інозем- ні інвестори. Такими інвесторами визнаються: • юридичні особи, утворені за законодавством інших держав; • іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання на території України; • міжнародні урядові та не урядові організації; • інші держави; інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності, визначені законом. На території України інвестори мають право здійснювати інвес- тиції у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Націо- нальним банком України, будь-якого рухомого і не рухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав, інших цінностей (майна), які відпо- відно до закону визнаються іноземними інвестиціями. Забороняється будь-яке обмеження видів іноземних інвестицій і може здійснюватися виключно законом. Іноземні інвестиції можуть здійснюватись у таких формах: • участь у господарських організаціях, що створюються разом з вітчизняними юридичними особами, чи громадянами або при- дбання частки в діючих господарських організаціях; • створення іноземних підприємств на території України, філій або інших структурних підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств; • придбання безпосередньо нерухомого або рухомого майна, що не заборонено законами України, або придбання акцій чи інших цінних паперів;
• придбання самостійно або за участі громадян чи вітчизняних юридичних осіб прав користування землею та використання природних ресурсів на території України; • господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції; • придбання інших майнових прав; • в інших формах не заборонених законом. Відносини, що виникають у зв’язку з придбанням іноземним ін- вестором майнових прав на землю та інші природні ресурси в Укра- їні, регулюються відповідно земельним та іншим законодавством України. Оцінка іноземних інвестицій, включаючи внески до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, здійснюється в іно- земний конвертованій валюті та у гривнях, за згодою сторін, на основі цін міжнародних ринків або ринку України. Державна реєстрація інвестицій здійснюється державними адміністраціями протягом трьох робочих днів після фактичного їх внесення у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Відмова у державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі порушення законодавства України про іноземне інвесту- вання. Відмову можна оскаржити в суді. З метою забезпечення стабільності правового режиму іноземно- го інвестування встановлено такі гарантії для іноземних інвесторів: • у разі зміни законодавства про іноземні інвестиції; • гарантії щодо примусового вилучення, а також від незаконних дій органів влади та їх посадових осіб; • компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам; • гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності; • гарантії переказу прибутків та використання доходів від інозем- них інвестицій; • інші гарантії здійснення інвестиційної діяльності. У разі зміни законодавства про режим іноземного інвестування на вимогу інвестора у випадку і порядку визначених законом, застосовую- ться державні гарантії, які діяли на момент укладання інвестицій.
Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Органи державної влади та їх посадові особи не мають права реквізувати іноземні інвестиції. Іноземні інвестори мають право вимагати відшкодування збит- ків завданих їм незаконними діями чи бездіяльністю органів держав- ної влади і управління, їх посадових осіб. Державний захист прав суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності Такий захист за межами України здійснюється згідно з нормами міжнародного права.. через дипломатичні та консульські установи, державні торговельні представництва, які представляють інтереси України, а також в інший спосіб, визначений законом. Держава вживає необхідних заходів у відповідь на дискримі- наційні або недружні дії з боку інших держав, митних союзів або економічних угруповань які обмежують права та законні інтереси наших громадян та суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України. У випадках недобросовісної конкуренції до суб’єктів зовнішньо- економічної діяльності або їх іноземних контрагентів застосовують- ся санкції відповідно до закону про зовнішньоекономічну діяльність та інших законів. Законом може бути передбачено спеціальні заходи щодо захис- ту національного виробника від демпінгового імпорту та спеціальні заходи щодо імпорту, який завдає або може завдати істотної шкоди національним товаровиробникам, а також визначено перелік видів товарів і послуг, експорт, імпорт та транзит яких через територію України заборонений. Особливості вирішення зовнішньоекономічних спорів Під міжнародними спорами, буквально, в міжнародному еко- номічному праві вважаються спори між державами. Відносно нашої теми мають відношення питання міжнародного правового
вирішення спорів, що виникають між юридичними і фізичними осо- бами різних країн у процесі їхніх зовнішньоекономічних відносин. В юридично-технічному розумінні практикуються такі способи вирішення спорів: • добрі послуги — припускають участь у вирішенні спору, інших окрім спорящих, сторін, в завдання яких входять організація і налагодження контактів між спорящими сторонами; • посередництво — означає активну безпосередню участь третіх сторін у переговорах між спорящими сторонами. На підставі аналізу міжнародно-правових документів аналі- тики дійшли висновків щодо засобів, які найчастіше використову- ються при розв’язанні спорів мирним шляхом при виконанні зо- бов’язань, що випливають з міжнародних економічних угод, нале- жать дипломатичні переговори, посередництво, створювання погоджувальних комісій, розгляд справ у Міжнародному Арбітра- жі та у Міжнародному Суді Європейського Економічного Співто- вариства. Серед засобів вирішення міжнародних спорів економічного ха- рактеру найпоширенішим є здійснення дипломатичних переговорів. Ефективність таких переговорів настає, якщо вони ведуться на осно- ві взаємної поваги суверенітету сторін, їх рівності. При розв’язанні спорів може брати участь і третя сторона. Участь якої вважаються добрими послугами. Для розв’язання спорів можуть утворюватись погоджувальні комісії з рівною кількістю представників від сторін. Спори між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності мо- жуть виникати з різних підстав і вони потребують свого розв’язан- ня. У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р., у сьомому розділі (ст. 38–39), записано, що спори, які виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб’єктами господарської діяльності, можуть розгля- датися судовими або арбітражними органами України, іншими ор- ганами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо це прямо
не суперечить чинним законам України або передбачено міжнарод- ними угодами. У судах України можуть бути предметом розгляду будь-які спо- ри якщо одна із сторін у справі є фізична особа або держава. У випад- ку, коли сторонами у справі виступають юридичні особи, такі спори розглядаються у господарських судах. В Україні створено при Тор- гово-промисловій палаті зовнішньоекономічний третейський суд. 24 лютого 1994р. прийнято Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж» і Положення про Міжнародний комерційний арбітраж та Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промис- ловій палаті України. Ці нормативно-правові акти становлять право- ву основу вирішення суперечок, пов’язаних з зовнішньоекономіч- ною діяльністю. Міжнародний комерційний арбітраж До міжнародного комерційного арбітражу за згодою сторін пе- редаються спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підпри- ємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також під- приємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а також їхні спори з іншими суб’єктами права України. Правовий статус Міжнародного арбітражного суду Міжнародний комерційний арбітраж при Торгово-промисловій палаті України є самостійною, постійно діючою арбітражною уста- новою (третейським судом), що здійснює свою діяльність згідно із Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Рег- ламент Міжнародного комерційного арбітражного суду затверджує Торгово-промислова палата України.
Міжнародний комерційний суд вирішує: • спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших ви- дів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне під- приємство хоча б однієї із сторін спору знаходиться за кордо- ном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а так само їхні спори з іншими суб’єктами права України; • спори, що стосуються відносин купівлі продажу (поставки) това- рів, виконання робіт, надання послуг, обміну товарами чи послу- гами, перевезення вантажів і пасажирів, торгового представницт- ва і посередництва, оренди (лізингу), науково-технічного обміну, обміну іншими результатами творчої діяльності, спорудження промислових та інших об’єктів, ліцензійних операцій, кредитно- розрахункових операцій, страхування, спільного підприємництва та інших форм промислової і підприємницької кооперації; • Міжнародний комерційний арбітражний суд приймає до свого розгляду спори, віднесені до його юрисдикції в силу міжнарод- них договорів України. Рішення міжнародного комерційного арбітражного суду вико- нуються сторонами добровільно у встановлені ним строки. Якщо строк виконання в рішенні не зазначено, воно виконується негайно. Невиконані в строк рішення виконуються відповідно до закону і між- народних договорів. Голова суду може на прохання сторони встано- вити розмір і форму забезпечення вимоги. Захист прав та законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності Способи і механізм захисту прав та законних інтересів суб’єктів — підприємців Ринкові відносини не можуть існувати без конфліктних ситуа- цій між суб’єктами підприємницької діяльності. Не виконання чи не
належне виконання сторонами договірних та інших зобов’язань, прав та обов’язків юридичних і фізичних осіб породжують госпо- дарські спори (суперечки). Для вирішення господарських спорів фі- зичні і юридичні особи мають право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України можуть бути: • визнання права; • визнання правочину не дійсним; • припинення дії, яка порушує право; • відновлення становища, яке існувало до порушення; • примусове виконання обов’язку в натурі; • зміна правовідношення; • припинення правовідношення; • відшкодування збитків та інші способи відшкодування майно- вої шкоди; • відшкодування моральної (немайнової) шкоди; • визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу міс- цевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим спосо- бом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу осо- би у разі порушення нею положень частин 2–5 ст. 13 Цивільного кодексу України. Цивільний захист прав та законних інтересів юридичних та фізичних осіб Суди загальної компетенції відповідно до Цивільного процесу- ального кодексу України розглядають позови пов’язані з відшкоду- ванням шкоди заподіяної фізичній особі чи підприємцю незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відпові- дальності, незаконним взяттям під варту як запобіжного заходу,
можуть пред’являтися позивачем за місцем його проживання або за місцем знаходження відповідача. Моральна шкода відшкодовується у грошовій або іншій матері- альний формі за рішенням суду незалежно від відшкодування май- нової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фі- зичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших нега- тивних наслідків, але не менше п’яти мінімальних розмірів заробіт- ної плати. Доведення наявності моральної (немайнової) шкоди здійснює- ться шляхом визначення в позовній заяві конкретних обставин, за яких було заподіяно моральну шкоду, а також зазначення того, які неправомірні діяння було вчинено до позивача, в чому полягає шкода, що було підставою визначення запропонованого позивачем розміру або форми її відшкодування, якими доказами це підтверд- жується. Доказами можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або від- сутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються поясненням сторін і третіх осіб, пока- заннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами та вис- новками експертів. Підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна внаслідок: • незаконного засудження, притягнення в якості обвинуваченого, взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході слідства обшуку, незаконного накладення арешту на майно, не- законного відлучення від роботи та інших процесуальних дій, обмежуючих права громадян; • незаконного накладення адміністративного арешту чи виправ- них робіт, штрафу, конфіскації майна;
• незаконного проведення оперативно-розшукових заходів перед- бачених законами України. Відшкодування моральної шкоди проводиться у випадку, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду завдали моральної шкоди громадянину, призвели до порушен- ня його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додат- кових зусиль для організації свого життя. При розрахуванні моральної шкоди визначається період часу, протягом якого порушували вищезазначеними органами, права гро- мадянина, а також визначається громадянином розмір моральної шкоди за один день, загальна сума визначається множенням. Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайно- вої) шкоди» встановлює, що на розмір відшкодування цієї шкоди впливають такі фактори, як характер і тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість заподіяної травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації Останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посад, часу і зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди. У будь-якому випадку, розмір відшкодування повинен бути адекватним заподіяній шкоді. Захист права власності Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник май- на може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би вони і не були поєднанні з позбавленням володіння і відшкодування заподіяної цим шкоди. Захист прав власності здійснюється судом, господарським або третейським судом. У разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє право власності, держава відшкодовує власникові
шкоду у повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на час припинення цього права, включаючи і неодержані доходи. Положення щодо захисту права власності поширюється також на особу, яка хоч й не є власником, але володіє майном на праві пов- ного господарського відання, оперативного управління, довічного успадкування, володіння або на іншій підставі, передбаченій зако- ном або договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника. Закон «Про власність» встановлює, що власник має право повер- нення (вендикації) свого майна з чужого незаконного володіння, на нього встановлюється трирічна позовна давність. Закон передбачає захист прав довічного успадковування зе- мельної ділянки. У разі її вилучення за рішенням суду для задово- лення державних і громадських потреб, колишньому власнику пере- дається інша рівноцінна за якістю земельна ділянка. Шкода заподія- на колишньому власнику, підлягає відшкодуванню на загальних під- ставах. Власник земельної ділянки має право на компенсацію пов’язану із зниженням якості землі викликаним діяльністю підприємств, ор- ганізацій, яка призвела до зниження рівня екологічної захищеності території. Спори з приводу підстав виникнення права на компенса- цію та її розміру вирішуються судом. Закон захищає права власника у разі вилучення земельної ді- лянки, на якій розташоване належне йому майно. За обставин надзвичайного стану (стихійного лиха, аварій, епі- демій, епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучене (реквізоване) у власника у по- рядку і на умовах встановлених законодавством, з виплатою реаль- ної його вартості. Допускається також оплатне вилучення майна у власника за рішенням суду чи іншої компетентної особи. Власникові виплачу- ється його вартість.
Закон передбачає майнову відповідальність державних органів за втручання у здійснення його повноважень. Якщо в результаті видання місцевими органами влади чи управ- ління неправомірного акта порушуються права власника та інших осіб, останній визнається недійсним за позовом цих власників. Запо- діяна цим актом шкода, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів відповідних органів. Доцільність звернення до Господарського (Арбітражного) суду Юридична особа або громадянин, що має статус приватного підприємця, можуть звертатися з позовом до Господарського суду за захистом порушуваних чи оспорюваних прав. Господарський суд є незалежним органом у вирішенні всіх гос- подарських спорів, що виникають між юридичними особами, держав- ними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство. Для більш повного і точного врегулювання спорів, що можуть виникнути при укладанні, виконанні, зміні чи розірванні договору, про це повинно бути зазначено в договорі. Спори між юридичними особами розглядаються арбітражними судами, але в договорі між сторонами може бути зазначено, що такі спори можуть розглядатися третейським судом. При укладенні дого- вору доцільно вказати повне найменування Господарського суду, на розгляд якого сторонами буде передано спір. Відмова сторін від права звернення до господарського суду є недійсною. Господарський суд здійснює правосуддя на принципах законності, незалежності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і арбітражним судом, гласності та відкритого розгляду справ за винят- ком передбаченим законом, або коли є заперечення однієї із сторін. Строки позовної давності При зверненні до Господарського суду за захистом порушених прав та інтересів встановлюється строк позовної давності. Таким
чином всі процесуальні дії вчиняються в строки встановлені чинним законодавством. Строки для вчинення процесуальних дій визнача- ються точною календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу. В останньому випадку дію мо- же бути вчинено протягом всього періоду. Перебіг процесуального строку, що обчислюється роками, місяцями або днями починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими ви- значено його початок. Загальна позовна давність — встановлюється в три роки. Спеціальна позовна давність — може встановлюватися для окремих видів вимог скороченою або більш тривалою порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог: • про стягнення неустойки, (штрафу, пені); • про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засо- бах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчис- люється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації до відповідного дня, коли особа довідалась або мог- ла довідатися про відомості; • про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі; • про оскарження дій виконавця заповіту. Позовна давність у п’ять років — застосовується до вимог про визнання недійсності правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. Позовна давність у десять років — застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. Зміна тривалості позовної давності 1. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. 2. Договір збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
3. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скороче- на за домовленістю сторін. Позовна давність не поширюється: • на вимогу, що випливає з особистих немайнових прав, крім ви- падків встановлених законом; • на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про вида- чу вкладу; • на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ін- шим ушкодженням здоров’я або смертю; • на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше ре- чове право; • на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхове відшкодування). Територіальна підвідомчість спорів Господарському суду об- ласті та міста Спори, що виникають при укладенні, зміні та розірванні госпо- дарських договорів, спори про визнання договорів не дійсними вирі- шуються Господарським судом за місце знаходження сторони зо- бов’язаної договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Спори, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також спори про визнання недійсними актів не- нормативного характеру вирішуються Господарським судом за міс- цезнаходженням відповідача. Спори за участю кількох відповідачів вирішуються Господарсь- ким судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
Місце вирішення господарського спору, в якому однією із сто- рін є арбітражний суд області чи міста визначає Вищий господарсь- кий суд. Третейський суд Як вже зазначалося вище, за згодою сторін на розгляд третейсь- кого суду може бути переданий будь-який спір, що виник між ними, за винятком спорів, що виникають з трудових і сімейних відносин. Договір про передачу спору на розгляд третейського суду на- зивається третейський запис і повинен бути укладений у письмовій формі. Третейський суд організується кожний раз за окремою угодою всіх учасників спору у складі одного судді або у складі кількох суд- дів, обраних в однаковій кількості з кожної сторони і одного судді за загальним обранням сторін. Членами третейського суду не можуть бути: • особи, які не досягли повноліття; • особи, які перебувають під опікою або піклуванням; • особи, які за вироком суду позбавлені права займати посаду в суді і прокуратурі або займатись адвокатською діяльністю, про- тягом строку, вказаного у вироку; • особи, притягнуті до кримінальної відповідальності. При укладенні третейського запису до нього ставляться певні вимоги. В ньому зазначається: • найменування сторін їх юридичні адреси; • предмет спору; • найменування обраних суддів; • строк вирішення спору; • місце і час укладення третейського запису. При розгляді справи до його закінчення зміна суддів не допус- кається. Сторона вправі відмовитися від договору, якщо доведе, що будь-хто з суддів заінтересований в наслідках, і що про ці обставини їй не було відомо при укладенні договору.
В разі смерті, від’їзду або тяжкої хвороби одного із суддів від згоди сторін залежить передача вирішення спору наявному складу суддів або обрання нового судді за призначенням тієї сторони, яка об- рала суддю, який вибув. Про це робиться напис на самому третейсь- кому запису, який підписується всіма іншими суддями і сторонами. Сторони, які уклали договір про передачу спору на розгляд тре- тейського суду, не вправі відмовитися від нього до закінчення стро- ку, передбаченого третейським записом, крім випадків, коли буде доведено, що будь-хто з суддів зацікавлений в наслідках справи. Третейський суд не зв’язаний з правилами судочинства вик- ладеними у Цивільному кодексі України. Однак він не може вирі- шувати справи, не заслухавши пояснень сторін, крім випадків коли сторона ухиляється від явки до суду для дачі пояснень. Рішення третейського суду постановляється більшістю голосів і викладається у письмовій формі. Підписується усіма суддями. Рішення оголошується сторонам в засіданні суду, причому вони роз- писуються на самому рішенні. Рішення третейського суду не виконане добровільно може бути виконане примусово. |
|
